Розділ 22.1. Відповідь
Стало тихо і моторошно. Напруження відчувалося майже фізично. Десятки очей стежили за кожним рухом «архівної вискочки», приділяючи їй більше уваги, ніж чаклунові, що схилився над Закаром. Той був злом, ніхто в цьому не сумнівався, і втілював сили, недоступні розуму. Його сприймали як істоту – не людину. Навіть якби у хлопчика раптом виросли роги, жоден глядач не здивувався б.
А від «пані доглядачки» каверзи не чекали.
– Безнадійний? – прохрипіла вона, намагаючись не зірватися на писк. – Що означає – «безнадійний»?! Ви мені відповісте? – Її палець недвозначно вказав на одного з лікарів: не Лейка – представника розшуку. – Чи ви? – В поле зору потрапив нишпорка, що тихенько відступав до виходу. – Ви?! – Ейрон, якому не пощастило опинитися поблизу, злякано сахнувся геть. – Які шанси, що він, – кивок убік Еріела, – отямиться будь-якої миті?!
– Сто до одного, – невпевнено пробурмотів лікар. – Надії практично немає.
– А Леондар помер або від протягу, або від десятків інших причин. – Міка не приховувала насмішку. – Про вашу компетенцію легенди складають. Ви не знали? Краще не ганьбіться і визнайте: хворий або помре, або виживе. Це вам не гадання на картах. Станеться одне з двох!
Злагоджене зітхання пронеслося приміщенням. Роззявам не сподобалася така логіка. Вона суперечила здоровому глузду… І вона надзвичайно ускладнювала експеримент.
– Припустимо, організм пацієнта впорається самостійно! Постає питання часу. Зробимо ставку? Чи визнаємо, що варіантів знову два: зараз – і колись згодом?
– Але статистика не бере до ува…
– На чому ґрунтується ваша статистика? – Слова звучали жорстко і нетерпимо. – Будь-хто, хто має справу з медициною, розуміє: про потерпілих із такими травмами нічого не можна сказати напевно. Але вам не терпілося прислужитися Жовтій раді, і з’явилося сто до одного! Розкажете, як ви дійшли такого висновку?
– Згідно з допустимими погрішностями…
– В мене є значно простіші розрахунки. Їх осягне і дитина! – викрикнула Міка, покладаючись насамперед на емоції, а не на переконання. – Еріел або отямиться, або ні! Або прямо на наших очах, або в невизначеному майбутньому! Елементарно, згодні? Райл гарно говорив про чаклунів і потойбічну силу, але забув згадати, навіщо зібрав тут стільки народу! Тому що знову все упирається в шанси! Цей заляканий хлопчик або проклятий, або такий самий, як ви… як усі ми!
Хтось закашлявся і почовгав до виходу. Пролунав невпевнений шепіт, потім натовп заговорив голосніше і агресивніше… Більшість невдоволених схилялися до того, що дослід досить сумнівний. Знайшлися й ті, хто пропонував очистити вогнем «нечестивицю».
– Ти що коїш? – До Міки підскочив розчервонілий «випалювач». – Які ще ймовірності? Якщо зцілить – чаклун, якщо ні…
– А якщо ейрон помре у процесі? Хто за це відповість? Дитина з далекого села? Чи всемогутня Жовта рада?!
– Е-е-е…
Якийсь «доброзичливець» відчутно штовхнув Міку в спину і обсипав лайкою. Інший схопив за руку, явно збираючись виштовхати з кімнати.
– Зовсім сором втратила! І земля не розверзнеться… – прошелестіло ледве чутно.
«Ви не розумієте?! Чи вас самих нарешті терзають сумніви? Страх штовхає на ницість, совість гризе зсередини… Ненавидьте мене скільки завгодно, але слухайте!» – Міка висмикнула свою руку зі слабких пальців прихильника моралі, обернулася, палаючи люттю, і приготувалася висловитися ще різкіше і нещадніше.
– Не виходить, – здивовано поскаржився хлопчик. – Мабуть, із людьми це не працює. Мене все одно спалять?
У його приреченому погляді почала зароджуватись надія. Він обхопив себе руками, прямо глянув у обличчя Райла і повторив із ноткою виклику:
– Мене спалять?
– Запитай її, – посланець Жовтої ради грубо вказав на Міку. – Таку свиню підсунула… Ми ж були друзями! Не чекав від тебе зради!
– А хто вона?
Міка похолола. Дитину цікавить її посада? Чи «забудь мене» спрацювало? Хлопчик розгубився, втратив концентрацію, провалив завдання? Вона навіть не розраховувала на це: хотіла лише відвернути його увагу, спантеличити присутніх, забити баки кровожерного натовпу, що з однаковим азартом клює і на обіцянку прокляття, і на передчуття скандалу з «тою самою».
– Слабкохарактерна дурепа! – викрикнув «випалювач», напевне розуміючи, що його позиції захиталися, одноголосого схвалення вже не буде, навіть якщо вдасться настояти на своєму. – Не бачиш різниці між породженням темряви та людиною?!
«Та й ти не вельми на цьому розумієшся», – холодна посмішка змусила Райла здригнутися.
– Він розплющив очі! – зненацька вигукнув штатний лікар розшуку. – Пацієнт отямився!
«Та що ж за день такий?» – Міка разом із усіма подивилася на Еріела і відчула, як волосся стає дибки.
Закар здавався справжньою руїною, і той факт, що його повіки були підняті, ситуацію не покращував.
– Чаклун, – виніс вирок Райл. – Я не помилився!
– Я?.. – Хлопчик позадкував. – Ні, я… Не знаю… Це…
Міка смикнула його до себе, безсило обняла, не уявляючи, що робити далі.
– Втікай на південний схід, – прошепотіла у розпачі. – На побережжя! Хоч спробуй!
– Я надто помітний, – заперечив він. – Мене і вдома сховати не змогли. Бігати теж не вмію, бо швидко втомлююся. – Малий почервоній і знічено прошепотів: – Кажуть, я відгодований, а вуличні діти такими не бувають, тож мене одразу викриють.
– Біжи! – наполягала Міка, не помічаючи, що «випалювач» стиснув його плечі й тягне геть.
Райл відштовхнув її, покликав нишпорок і якихось головорізів у мундирах без розпізнавальних стрічок. Передав проклятого їм, відійшов до вікна, набрав у груди повітря для довгої переможної промови…
«Не дихай», – пролунало нізвідки.
І Джамон Райл, задихаючись, упав на підлогу.
Ніхто з роззяв не кинувся до нього, щоб допомогти. Люди рвонули до дверей – збиваючи одне одного з ніг, проклинаючи більш спритних, не жаліючи невдах, які втратили рівновагу й опинилися на підлозі.
– Я врятую його, – прошепотів хлопчик. – Я врятую хоч когось.
Міка повернулася у реальність.
«Випалювач» корчився за кілька кроків від неї.
Людський потік огинав хлопця і здоровил, які його притримували.
Еріел знову впав у забуття.
– Пустіть! Я можу його врятувати!
Одного з конвоїрів виштовхали вбік, інший поглядав на вихід – не на бранця. Навколо панував хаос, а десь неподалік перебував той, хто міг убити силою думки! Ха, а ще Райл хвалився, що в Жовту раду беруть тільки невразливих до магії.
Обманював? Чи вірив у обман?
«Дихай».
Джамон судомно втягнув повітря, закашлявся, сяк-так став навкарачки.
– Що це було? – проскреготів, давлячись стогонами. – Я щось чув! Голос… – На його обличчі застиг переляк – щирий, неприкритий напускною бравадою. – Хто заборонив мені дихати?
– Чаклун, – буденним тоном повідомила Міка. – Справжній, а не дитина, у якої дивним чином вилікувалася коза. І якщо ти відчув різницю… Як щодо того, щоб зайнятися справою?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!