Тадеуш

Дурний тиждень, не до ладу просто. Любомирові здавалася в нього вибухне голова до п'ятниці. Перетвориться на кашу і створить хаос довкруги. Робота просто не йшла, і не було часу навіть сісти та подумати.

Або усвідомити.

І тому гидотству причина — Його Величність Тад. Паскудний білявий хлопчина, який за п'ять днів навіть не спромігся подзвонити чи написати. Він навіть не прочитав та не прослухав повідомлення, від чого Любко відчував себе вкрай погано. Мов сміття під ногами.

Хіба так можна?

Просив же не робити цього. Хоча, навіщо бідкатися, якщо Тад дійсно не проглянув повідомлень?

А Любомир був надто гордий, щоб дзвонити та питати за це.

Те, що як школярка втикає в месенджер раз по раз, Любомир зрозумів лиш тоді, коли побачив Тадову "присутність" і що повідомлення нарешті проглянуті. І ще більше зрадів, коли миттєво прийшла відповідь. До запаморочення дурна і брутальна. Любчик навіть на мить розгубився не розуміючи чи то посил, чи груба варіація флірту?

Тому видихнувши стримано відповів. Текстом. Бо на слова йому не вистачало рівноваги та дихання. Його не цікавило відповість Тадеуш чи ні на це повідомлення. Було достатньо що він його побачив. Цього вечора в Тадеуша буде зміна, тому Любчик збирався його навідати. Тож Тадові цього вечора не втекти. Ні від Любчикових поглядів, ні від уваги, ні від образ. Якщо цей хлопець дійсно хоче здійснення тих двох вказаних ним варіантів йому доведеться попрацювати над цим.

Боже, Любомир носився з цією думкою аж до вечора.

Та варто було йому затемна приїхати в клуб та побачити білясту фігуру за барною стійкою в оточенні чарівних дівчат, як думки в раз розгубилися.

Захотілося просто заплющити на мить очі та забути увесь той тиждень. Не пам'ятати нічого окрім його усмішки.

Це виявилося так легко. Вмить згадались і його поцілунки, і обережні дотики, неймовірна і ні з чим не порівнювана покірність. Повна віддача.

***

— Злишся? — поцікавився Тад, варто було Любчикові опинитися біля барної стійки. Хлопець на те питання лиш фиркнув, присів навпроти Тада і глянув так, наче навпроти нього стояв не Тадеуш, а Анджеліна Джолі.

Тад мішав черговий коктейль, утримуючи на обличчі свою фірмову маску "холодності та невдоволення". Одягнутий у фірмову уніформу, з високим хвостом тонких косиць, підсвічений кольоровими ліхтарями, він нагадував дуже продуманий кадр з напрочуд цікавого фільму.

— Запитаю тебе теж саме, — усміхнувся Любчик. — Злишся?

— Чого б це? — здивувався Тад. Він і не збирався говорити, що насправді він відчуває певне збентеження, однак точно не злість. Йому дуже кортіло попросити Любомира відсісти якнайдалі і не посилати в Тада такі довгі та проникливі погляди. Бо, чесно кажучи, ефект від них був доволі хвилюючий, а це заважало роботі.

— Бо коли ти розслаблений, вираз твого обличчя радше замріяний, аніж зосереджений. Сумніваюся, що робота шейкером змушує тебе так концентрувати увагу. Радше концентруєшся на мені. Але ж… я явно не об'єкт любові, то ж ти однозначно злишся.

— Думаю, тобі варто попроситися Захару в стажери, — не залишився в боргу Тад і усміхнувся. Вміст шейкера був відправлений у келих, а через декілька митей, вже готовий коктейль Тад підсунув безіменній гості та отримав в нагороду чарівні усмішку та "дякую".

Любко пирхнув і підперши долонею щоку, глянув ще більш відверто.

— Повір, я вже відгуляв в нього практику на багато років вперед. До речі, приготуй мені щось не надто міцне, хочу розслабитись, — він продовжував усміхатися, а Тад знов колотив шейкером обдумуючи його замовлення.

— Хотів спитати, то про яку міль і бубочку ти говорив у повідомленні? Прозвучало так, наче ти Захара знаєш не тільки по роботі.

Любчик вкотре пирхнув, а потім поліз до свого телефона. Якась геть погана звичка у нього була з тими месенджерами, вічно у них пропадав.

— Ми з ним вчилися разом, спочатку в школі, потім у виші на кримінальному напрямі. Просто він пішов по професії, а я зістрибнув з кінця останнього курсу. Власне, бубочка через ось це.

На екрані його телефону відкрилось незнайоме фото. Весела мармиза Любчика. На другому плані того зображення Тад неочікувано примітив сплячого себе. Все б нічого, але фото було вкладене у чужу переписку.

Тадеуш так і підвис зі склянкою у руках, вивчаючи повідомлення, в які обрамили те фото. Захар питав про нього того ранку?

Через Віктора? В грудях неприємно зашкребло та засмоктало.

Вхопивши коктейль з Тадеушевих рук, Любчик поспіхом до нього присмоктався і мало не захлеснувся від його наступного зауваження.

— Сумніваюся, що ось таке "зістрибнув" достатня підстава, називати слідчого бубочкою.

Відкашлявшись, хлопець тихо охнув і усміхнувся.

— Звичайно не достатня. Ми з ним зустрічались, — пояснив він, спостерігаючи за Тадовими обличчям, яке вмить стало складним. — Вісім років. Як не крути, це строк, за вбивство стільки сидять…

Тад мовчав, не знаючи як реагувати на одкровення про вісім років і строки за вбивство.

Любомир хотів сказати ще щось, але його голос потонув в гучній музиці та оплесках.

Віка починала свою виставу.

Сьогодні у свої сіті вона впіймала незнайомку. А якщо бути геть точним, незнайомка, схоже була із клієнтів і за свою привселюдно участь добряче платила.

Тад спостерігав за ними і геть забув, про все на світі. Впивався очима в чуже струнке тіло, що поволі покривалося мотузками, закарбовував в пам'яті позу, яку однозначно хотілось відчути під долонями. Вивчав чуже обличчя і намагався усвідомити, що в такі миті про його вже власне обличчя думав Макс.

Він був настільки зосереджений, що не помітив, як Любчик пройшов за стійку впритул.

— Не вилуплюйся на них так, — порадив він на вухо Тадеушеві, а через мить розвернув до себе, та потягнув до коридора, що вів на кухню. Минув двері в холодильну камеру, підсобне приміщення з пралкою та заштовхнув хлопця в кабінет менеджера клубу. Закрив двері за собою на замок та підвів на Тадеуша гарячковий погляд.

І лише зустрівши пильний та пронизливий у відповідь, ступив до Тада крок. У тісноті дрібного кабінету, тільки й місця було, щоб міцно влипнути в один одного.

Та Любчик не хотів зараз надмірної відвертості. Навпаки, прагнув ще раз відчути ті п'янкі ніжність та покірність, що бриніли у Тадові того їх першого разу. Це було схоже на наркотик. Легкі дотики пальцями до його обличчя, невагомі цілунки ледь привідкритими устами. Наче злякане дихання і надмірно гучне серцебиття..

— Таде, — тихо шепотів Любомир, куштуючи його шкіру на смак, відчуваючи неймовірний контраст між його звичною поведінкою і цією миттю, наповненою сполоханим диханням і фізично відчутною вразливістю.

Впійманий ним чоловік здійняв руки вкрай повільно, торкнувся Любчикових плечей кінчиками пальців, вів ними до шиї, вилиць, скронь. Ховав їх у волосся. Вигладжував та поводився як з фарфоровою статуеткою.

Вдумливо та зі смаком цілував.

***

Клуб "Таємниці Казанови" закривався о третій ночі. До четвертої, працівники здійснювали прибирання, потім дружно сідали в надане фірмою таксі і їхали додому.

Ніхто не дораховувася: хто є, кого нема, хто пішов швидше, а хто своїм шляхом до нової пасії?

Відійти до прибудови котельної та сховатися в тіні просто. Пройтися після цього порожніми Львівськими вуличками ще легше.

Та сьогодні думки були не в бажаннях провітритись, а в оглушливій спразі.

В бажанні відчути те дивне відчуття всепоглинаючої влади іще.

Здається, останнім часом воно стало геть нестерпне і неконтрольоване. Таке, що без реальних кривавих патьоків на руках бажаному спокою і не бути.