34. Злам

Батько розлучився з мамою, коли Віці з Максом було по п’ятнадцять. І якщо рішення про розлучення було сприйняте Вікторією з розумінням та полегшенням, то звістка про те, що батьки поділили їх з Максом як речі — ошелешила.

Пам'ятається, в той день Віка, наче облита помиями, стояла у коридорі їх квартири і просто дивилася, як закриваються за батьком і братом двері. Мама злилася до вечора, дзвонила до подружок, єхидно висловлювалася щодо чоловіка та залишеної їй на виховання непутящої вредоти, стріляла на Віку прискіпливим поглядом з-під важких вій. Коли ж вона клала слухавку, то не била, як зазвичай, а поводилася гранично приємно.

Це лякало.

Того дня відчуття тривоги та передчуття майбутніх проблем були настільки яскравими, що хотілося утекти: повзти за батьком на колінах і просити забрати із собою.

Віка та Макс списалися потайки лише через кілька днів, і на питання брата :”Вона вже почала?” — дівчина чесно відповіла:”Ні”.

Наступного ж разу те “Ні” Віка писала з жорсткою усмішкою на власному обличчі, погладжуючи на плечі синця. У думках вибудовувались плани, що зробити і як з цих обставин вибратися.

Мати загинула два роки потому, п’яною вивалившись з вікна.

Коли ж згодом брат написав, що запав на хлопця, а той проти, Віка не була вже ні слабкою, ні наївною. Вона якусь мить дивилася на те зізнання, а потім спокійно відписала: “Просто приручи. Постав у такі умови, щоб дивився тільки на тебе. Я підкажу…”

В потьмареній свідомості Вікторії ті події здійнялись на поверхню пам’яті, неначе відбулись вчора. Он вона, маленька дівчинка, а от поряд її дорогоцінний брат… Он мати з божевільною усмішкою, а он вже шибка одиноко гойдається. В пальцях геть не чути сили, з якою мить тому та жінка штовхнулась з вікна…

Все стало добре. Все було гаразд.

А тепер вже брат лежить горілиць, проштрикнутий в кількох місцях ножем. Віка заливається вином і перев’язує власноруч нанесені рани. Сипле обвинуваченнями, хапається за власну шию, і періодично згадує та забуває, що перед нею все-таки Тад.

***

Воно напевно так буває. Лежиш собі, а довкола по стінах стікають кольори. Світ стає примарним та хитким, пульсуючим від кожного подиху. Плечі печуть і в кінчиках пальців не до ладу холодно. Тадові здається, що він стоїть поряд себе: намагається згадати, як прикрив голову руками, а потім зігнувся за звичкою, у спробі захиститися, сховати живота, обличчя, дорогоцінні руки. Гостре лезо впилося десь біля плеча і від того всеосяжного болю потьмарило погляд та підкосило коліна…

Чи це було інакше? Чи це тим лезом прилетіло у бік? А може разом?

Не пам’ятає.

Просто слухає те, що розповідає Вікторія, називаючи його то Тадеушем, то Максиміліаном. Як схлипуючи скаржиться на батька, який кинув матір, на матір, яка довела батька. На брата, який надто довго готувався до викрадення Тада… спотворивши купу хлопців. І як їй, Вікторії, доводилось після нього прибирати… На юність, яку в неї відібрали. Наче все те, що з нею трапилося, є підставою чатувати зі своїми темними бажаннями за черговою жертвою. Кожне її одкровення сочиться жалем та спрагою. Сумом за втраченою наївністю та чистотою, і жадобою до нових убивств.

Часом між тими її зізнаннями немає зв'язку — Тадові здається, це через те, що він періодично втрачав свідомість.

В тих холодних і бездонно-чорних митях безтями майже немає думок. Лиш іноді лунає музика та чути незнайомий голос. Періодами ввижається, що крізь темряву хтось кличе його, хтось усміхається йому, хтось безперестанку торкається щік і чола. Все звертається на ім'я. Той жіночий голос з п’яного, змінюється на зморений, говорить польською без грама акценту: розповідає про музику, любов і великий доброзичливий світ…

Тад вкотре прийшов до тями коли Вікторія намагалася витягти його з кухні. Для цього діла, вона навіть підклала під нього якусь досить слизьку ковдру, і тепер вхопившись за неї, помаленьку робила кроки до вітальні.

— Паскуда, ти хоч знаєш, як важко відпирається кров, не уявляєш же? Останній раз, коли на тобі було щось криваве, однозначно прав за тобою Макс. А ти відпочивав собі. Плював у стелю. І максимум, що тебе турбувало, це роздовбаний сфінктер і клацання в щелепі. Скажи, адже так і було? Таде… не біси мене… не мовчи до мене!

Тад же заледве фіксував те, що відбувалось довкола. Насилу вдивлявся крізь привідкриті повіки. Спостерігав її спину, напружені плечі, зведені лопатки над тонкою стрічкою мереживного бюстгальтера, плями крові нижче. Все не міг зрозуміти, чому вона роздягалася до білизни? Віка на мить спинилася, видихнула, навіть трішки зіщулилася, вбираючи повітря, а потім знову потягла за собою ковдру, на якій лежав Тадеуш.

— Максе, от чесно, я мала бути єдиною у сім’ї. Тоді батьки нікого не ділили б. Я би вчилася у Німеччині, заробляла, би гроші як нормальна людина… І… о так, Максе, я б не прибирала за тобою свідків твоїх розваг! Чому ти знов прийшов, котику-братику? Тобі кепсько сидиться? Чи ти не хочеш нести на собі результати своїх рішень?.. Подумаєш, яке велике цабе!

Вона нарешті добралася до вітальні. Відпустила ковдру та вперлася обома руками в стіл. Важко дихала, дивлячись кудись у сторону. Спрагло провела язиком по устах. Перед нею, на столі у керамічній вазі стояв оберемок пожовклих, посохлих троянд. Вона вдихнула їх запах і зітхнула, вкотре поглянула на Тадеуша:

— Ти ж складеш мені компанію Макс?

Спиртне в будинку знаходилось все там само. Тільки комод тепер білий та, схоже, покритий крейдяною фарбою. На торцях з’явилися золотисті потертості, і це нагадує чи то шеббі-шик, чи то хитромудре поєднання шеббі з бохо. Тадові було байдуже. Він спостерігав, як Віка оглянула ряди різного пійла, потягнула червоне вино та об’ємні напівкруглі келихи. Розкоркувала пляшку і розлила напій у них, запалила свічки. Потім повернулася до вбудованого бару і довго розглядала задню стінку того комоду. Зрештою, занурила туди руку на всю довжину та шаруділа. В тому її дивному рухові пригадалися далекі дні, коли Макс робив так само: вимацував задню стінку комода, допоки не зрушував її з місця. Там, за тою подвійною поверхнею колись були пузаті пляшечки з порошками. Тепер же Віка викладала щось схоже до них на стіл: пару напівпрозорих баночок з капсулами, коробки з препаратами. Трішки павутини. Тад вдивлявся в їх назви безтямно та згадував пігулки, які останнього разу згодував йому Макс…

Віка нарешті відлипла від комода та здивовано повела бровами, оцінила свічки в кришталевих свічниках на столі, які ж сама запалила мить тому, великі округлі келихи з темним вином, наче не власноруч їх наповнила.

— Дякую Таде, ти такий дбайливий, — м’яко усміхнулася вона та ледь посунула вазу, повну сухих троянд. Дарма. Від того руху прив’ялі пелюстки попадали довкола і тепер деякі з них поволі колихались на багряній поверхні вина. Розклавши за кілька хвилин тарілки зі стравою на стіл, Вікторія нарешті присіла, і з цікавістю поглянула на Тадеуша, розпластаного на підлозі.

— Не схоже, що ти на мене злий. Мені здавалося… Чорт забирай, я не планувала цей надмірний романтизм.

Вона схопила виделку, совгала нею по тарілці, наче викладала шматочки їжі в єдино їй зрозумілому порядку.

— Вважай це примхою, — тихо продовжила вона, наколюючи їжу на зубці виделки. — Ти не Максиміліан, а лише його саб. Моя кістка в горлі… Зрештою, я все ще не твоя убивця. Але погодься, я тепер можу запросто вважати твою смерть своєю самообороною, — вона говорила, їла, пригублювала вино, а суха пелюстка все так і гойдалась в келисі, раз по раз торкаючись її уст.

— На біса, Тадеуш? Я дійсно хотіла кілька днів розважитися, перш ніж показати зуби, ти міг бути хоч краплю ввічливішим?

Тад на те питання промовчав. Йому перед очима вкотре пливли стіни. Здавалося, він підійнявся з підлоги і тепер ходить довкола власного тіла, немов примара.

— Гаразд, хай так, — Віка знову підхопила зі столу келих та розплилася в посмішці.

Тад не відповів. Подумки потягнув з футляра скрипку та прилаштувався підборіддям до інструменту. Вкотре поглянув на Вікторію, яка на диво була доречна тут, оголена, серед білих, поплямованих червоними трояндами стін. Така собі квіткова господиня, осяяна тремтливим світлом свічок, огорнута ароматом вина та підів’ялих духмяних квітів.

Легко та любовно, наче то коханка, провів думками по струнах, замість того щоб запестити їх смичком. Йому здавалось, що витягнув з них лункий, схожий на плач, звук…

Власні думки перетворилися в ноти звично та просто. Зараз би під руку нотний стан, щоб записати…

Та байдуже. Тад уявляв ту гру, і не бачачи дивився у стелю перед собою. З кожною новою надуманою нотою так само подумки робив крок назад, ніби перемотував сьогодення як старий кінофільм. Знов смакував той єдиний зірваний з уст Вікторії хрип та згадував, як у вікні тьмяними відбитками виглядали їх притулені один до одного тіла. Її очі, коли так безжально не давав зробити жодного ковтка повітря.

Десь знадвору надсадно загриміло й чути було як у вікна нестримно б’є дощ.

Від рухів легень бриніло у вухах, так наче те дихання карбувало ноти. Блискавка на мить перебила синім спалахом теплий відблиск свічок. За шибками майоріло від одвічного похитування старих сосен та дубів... У тих Тадових думках, поміж сильними ударами грому — тихими переливами линув власний страх та біль. Він змішався з шурхотом тканин та прискіпливим, зухвалим блиском в очах Вікторії, злістю та лютим норовом Максиміліана…

Віка піднялась. Переступила Тадеуша, зашпорталась, та вилила на нього зі свого келиха трішки вина. Прохолода неприємно лизнула шкіру, затеплилась в порізах.

Віка сміхотливо пирхнула, нагнулася потерла долонею Тадове обличчя, змазуючи косметику, п’яно загиготіла:

— От і нема котика-братика…

Мабуть, ту музику все ж співав дощ. Бо минуле так різко згадалось. Відбилось в очах Вікторії, коли вона стояла над головою, шкірячи дику і потворну посмішку.

Линуло з-під різких ударів грому, пульсувало рвучкими майже живими скриками зливи. Перетворювалося в агонізуючу пам'ять та покору, в недосяжне бажання та образливу лють. Недоречну помсту та роздуми… квінтесенцію подій. Розп'яття того далекого першого вечора тут… у цьому будинку. Приниження. Довгі тижні зневіри та ненависті, холодного очікування. Втеча, слідство і судові слухання. Зізнання батька, довгі місяці віднаходження себе, повернення та нове знайомство із собою…

Любомир прийшов у цю історію м’якими й тихими мотивами. Заповнив собою весь фон, так ніби став тією основою, з якої можна зіпнутися на ноги: невіддільною частиною, яка надто сильно нагадувала колишнього себе. В спогляданні знизу вверх на Вікторію Тадові прийшла думка, що без Любчика він сам тепер стояв одиноко на вершині. Над самим урвищем, бездонним обривом. За спиною все те, що так хотів захистити. Над головою тьмяно, і під ногами чорно: втома, зневіра і раптово… ніжність, бажання захистити та огорнути…

Тад незчувся, як на мить спинився. Не дихав. Тиша бриніла, німо палахкотіли дрібні вогники свічок. Він подумки

опустив смичок. Лежав, думав.

Чекав.

Власні пальці тремтіли. Під тілом проминався м’який килим. Холод кусав розігріту шкіру і гучне накрапування дощу раз по раз полоскотіло по вікнах з кожним поривом вітру...

Вікторія примружила повіки від задоволення, прочистила горло, трохи насупилася, нарешті переступила його… опустила келих вінцем додолу, виплюскуючи з нього рештки вина Тадові на груди. Тадеуш же виглядав в тому порожньому келихові вогку пелюстку, прилиплу до його дна.

— Це… було, — Віка ще більше похмурніла та спробувала дотягнутися до графіна з водою, та замість того щоб узяти його раптом недолуго вхопилася пальцями за скатертину та завалилася убік…упала поряд. З глухим стуком та дзвоном посипалось униз все, що вона сервірувала, лежало довкола: на Тадові, на ній, на волоссі. Пляшка впала та застигла поряд на округлому боці. Вино плюхнулось з неї поміж решток підсмаженого прошуто, яєць та геть зіпсованого гарніру. Одна зі свічок похилилися та застигла на куті стола, інша ж гепнулась додолу. А через мить з-під неї м’якими язиками здійнялося полум’я.

Тад певний час дивився на те, як Вікторія кволо перебирала ногами та кривила губи, спинаючись на коліна. Лізла цілуватися, незважаючи на те, як поряд все більше майоріло жовтим…

В тій її поведінці наче повинні були спостерігатися лише холодний прорахунок та байдужість, німе очікування фіналу?

Не божевілля?

Однак там схибленість та жага.

Вогонь блукав по кімнаті мовчазно, нишпорив по поверхням розсіяними та жадібними дотиками, підповзав ближче, раз по раз спалахуючи та плюючись угору червоними іскрами та чорним звивистим димом. Скрипка ж тим часом чемно лежала на дивані, не в стані хоч якось гукнути свого господаря чи привабити.

Тад же не бачив. Лежав поряд з Вікторією і наче боявся повурушитися на звуки зухвалого скрипучого потріскування та сирен. З вікон лилося синіми та червоними спалахами, змішувалося з полум’ям і ковзало по стіні.

Віка нарешті відлипла від його уст, щось пробурмотіла відкочуючись вбік та зникаючи з поля зору.

Тадеуш був певен, найкраще для неї зараз — це взяти каністру бензину і облити все довкола: дозволити тому полум’ю з перекинутих свічок зжерти усе. Уява малювала червоним примарні язики вогню на пальцях, а шкіру пекло від справжнього ненадуманого жару. Очі застеляв чорний дим та зовсім поряд розжарилась до червоних вугликів підлога. Важкий запах горілого виривав кашель з легень, неначе то не повітря а якийсь вкрай травматичний батіг…

У тій ситуації немає місця панічним думкам, та все ж вони присутні. Там не передбачено й краплі сумнівів, а їх значно більше. В яскравих спалахах кислотних синьо-червоних блискавиць та жовтогарячих тіней, власний стан надто сильно нагадує ті дні в кайданках поряд Максиміліана. Вогонь лиже… Тад шипить на те, поволі тягне тіло з місця. В поплилому погляді не видно нічого окрім тьмяних барв. Тріскотіння глушить.

За ним геть не чути ні стурбованих окликів, ні гулу сирен, ні власного імені…

На це немає часу. У нього тут чергова поразка і епітафія над собою. Прощання і справжнє вогнище довкола грішника.

Власні похорони…

Злам…

______ ✓\/\___________ /\_____

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
B der Line
31.03.2024 01:36
До частини "34. Злам"
Спойлер!
Чому мене не дивує доля Віки?.. Звичайно, плюс-мінус благополучний батько обрав собі синочку-корзиночку, а не дочку. Нічого дивного. Жінки -- просто бруд, що липне до підошви чоловічого черевика. І мати сама по собі спилася, ага, просто з нічого. Щось мені здається, там ще той сімейний аб'юз, або навіть гірше було. І було б набагато правильніше пришити батька, доки він усих не доламав і не пішов, полишився за собою руїни, а не матір. Може, й братику б теж не завадило трохи політати))). Але то вже таке. Жінки завжди були легальними жертвами -- для всіх, і для чоловіків, і для інших жінок. І, звичайно, вони -- обслуговуючий персонал для чоловіків та їх збочених бажань. І самі (звичайно ж, за власним вибором, ага))) приходять і приносять свої життя у жертву. Роблять найбруднішу роботу, приймають найбрудніші рішення (Макс же такий янгол. Це все його збочена сестра, ви не подумайте!), плутаючи своє вікаріатне становище з суб'єктністю... Шось мені здається, що у Вікторії нічого не було для себе. Все її життя пройшло в тіні Макса та його забаганок. У підсвідомому бажанні стати для брата значимою фігурою. Звичайно ж, отримала Віка за це аж повне ні**я. Тому її гнів та розчарування можна зрозуміти. І бажання помститись братові виглядає цілком логічно. "Матір, яка довела батька" -- ох, соррі, не можу я спокійно сприймати подібні перверзії. Монолог Вікторіє, де вона дорікаю Тадеушу, -- просто нямочка))). Все, як у реальному житті. Мене чогось починає на сміх пробивати, коли кати на серйозних щщах дорікають жертві, що вона -- погана та незручна жертва. Чомусь вони реально почувають себе вправі так робити. Реально ображаються і думають, що заслуговують на хорошу та слухняну жертву. Мене завжди це дуже дивувало. Як у людини так мізки повернулись?! Загадка природи. Шкода, що Тадеушу довелося пережити такий страшний досвід, щоб його музичний дар знову розкрився та "запрацював"(((. Але те, що дар ожив, -- уже добре. Щось усе-таки Тад спалив на цьому покаянному вогнищі. Погане "щось", чи хороше теж -- час покаже... Те, що сталося з Вікою, для мене й досі загадка. І знову (що характерно для стану, коли читаєш цей твір)) з'являються теорії, теорії, теорії... Чи Віка отруїла себе та пішла сама? Чи їй вдалося все ж в останню мить вислизнути з будинку та врятуватися?.. _ _ _ Перепрошую, якщо коментар вас засмутив. Я, зазвичай, стараюся не озвучувати деякі свої думки, але тут прямо такий привід! Не втрималась.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    31.03.2024 14:25
    До частини "34. Злам"
    Спойлер!
    Гарний коментар))) Знаєте, я не прописувала реальних подій в сім'ї Макса і Віки . Але я притримуюся думки, що жінка може бути не менш жорстоким створінням як і чоловік . І в даному творі найгірші саме жінки. Не тому що я проти жінок, а тому що усі три варіанти, що мама Віки, що мачуха Тада, що сама Вікторія мають свої прояви у житті. І часом вони, нажаль реальні (більш реальні ніж мені хотілося). Я коли уявляла сім'ю Макса я уявляла саме дуже жорстоку і прикру жінку, від якої забрали улюблену іграшку-сина. Тому, власне Макс і питався Вікторії, чи мати почала. Щодо спивання її... Вона не спилася, це просто версія, за якої вона загинула. Віка її штовхнула. У будь-якому разі не важливо насправді, хто з батьків почав аб'юз перший Важливо те, що це породило двох страшних по своїй суті людей. Віка дійсно не мала нічого для себе. Навіть брат, Кого вона любила, багато чого не знав про неї.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    31.03.2024 15:02
    До частини "34. Злам"
    Спойлер!
    Щодо матір довела батька- маю реальний приклад жінки аб'юзера і затюканого чоловіка. Таке теж буває. І нажаль, це вже моя особиста реальність, те що тут сквозить емоціями у двох творах, не батьком посіяно
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • lyubasha
    20.03.2024 16:14
    До частини "34. Злам"
    Це щось не реальне, попав у туж прірву в друге, це маньячне сімейство його карма чи що? Хоть би скоріше поліція увірвалася, бо з розуму зійду
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • lyubasha
    21.03.2024 16:14
    Так, ви праві, дуже багато честі цим виродкам, нехай горять у своєму пеклі. А от продовження про наших хлопчиків було б доречне та з нетерпінням чекалося б. Дякую.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • lyubasha
    21.03.2024 16:16
    Так, ви праві, дуже багато честі цим виродкам, нехай горять у своєму пеклі. А от продовження про наших хлопчиків було б доречне та з нетерпінням чекалося б. Дякую.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    01.02.2024 21:02
    До частини "34. Злам"
    Врятується. Змісту нема вбивати, тим більше таким способом. Там ж у кінці я написала що чути звуки сирен і крики. Але графічний малюночок в кінці глави лякає, так?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ія Лін & Ізумі Хо
    27.01.2024 03:00
    До частини "34. Злам"
    бідний Тад.. і як можна було влипнути в цілу пару божевільних придурків.. після цих спогадів вже думки виникають, може, якби не існувало Вікторії, то і Макс не став би потворою
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    27.01.2024 17:18
    До частини "34. Злам"
    Я теж думала за Вікторію, що вона виглядає як причина всього. Але, як не дивно органічна в тому своєму божевіллі і п'яному угарі. Насправді тут ланцюжок з виннихч де неадекватність одного породжує аналогічну відповідь в інших. Тадові реально просто не повезло
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше