Тадеуш

Коли Вікторія дісталась людного залу, Тадеуш вже грав на сцені. Жінка дивилася на нього, та не могла не думати про ті його телефонні розмови, Захарові підозри, Любчикові бажання.

Скрипка залунала тривожніше і чіткіше. Не та, що Віка приносила тижнем до того, жовта і прикрашена малюнками, а геть інша: темна і з вигляду абсолютно класична.

Та й сам Тад виглядав незвично. Весь у білому костюмі, шовковій сорочці з закоченими рукавами. Оголеними руками. На кистях виднілися чорні браслети татуювань. Звичні до лопаток косиці були зібрані у хвіст на потилиці і мабуть, в тому образі бракувало ще трішки брутальності, або навпаки розкутості. До прикладу розстібнутих гудзиків на грудях. Або інакше : ще когось зухвалого поряд, хто буде відверто при всіх того хлопця торкатися.

Віка усміхнулася. Вона дійсно не відчувала небезпеки. Лише гострий азарт і бажання погратися. Вистава мала бути бомбезна.

Вона вже майже добралася до сцени, коли до їх слуху донеслися розмови двох офіціанток. Виявляється Зорянка двозначно ловила Тада за косички та фліртувала з ним за барною стійкою, і все в присутності Любчика. Бешкетниця.

Нічого, у Віки був набагато кращий десерт для Любчика. І ще більше вишеньок для Тадеуша. Солодке парфе для себе улюбленої.

Сьогодні її мотузки були сховані у дрібну валізку, а погляд прикривав чоловічий капелюх.

Ступивши на сцену, вона підійшла до Тадеуша зі спини та опустила валізку на підлогу. Демонстративно обвила руками його талію, пробравшись тонкими пальцями між ґудзиків під його сорочку. Драпнула шкіру нігтями.

Тадеуш здригнувся, і навіть на мить збився з ноти, чим викликав смішки по залу.

— Довірся мені, — прошепотіла Вікторія у ту коротку мить, як музика стихла. Тадеуш всього на долі секунд напружився, знайшов очима Любчика та й заграв знову. Сьогодні минуле не тривожило його, навпаки, його спогади були свіжими, та повними солодкої милості, обіцяним покаранням. Ці почуття вкладалися в кожен рух смичка, бриніли у кожній ноті, у подихові, постаті…

Там була впевненість та усмішка. Музика, як і раніше вдало передавала його емоції. Тривожна мелодія стала експресивною, ритми чіткіші. Все як в ліжку. Небезпека, задоволення та продемонстрований перед очі партнера темперамент. Віка ж перебувала у свому світі, вона розпустила ремінь його штанів, розчахнула ширінку, а потім потягла з валізки червоний шнур. Сидячи позаду хлопця, обвивала його стегна, і в'язала вузли, допоки напіверегований член, прикритий його білизною, не став помітний на фоні натягнутих на стегнах і талії мотузок… Вони обрамляли те видиво чіткими об'ємними штрихами, заломлювались на кожному гудзові, щоб обвити тіло, та перетнутися між собою в іншому місці.

Тад не звертав уваги на те що робить Вікторія, уявляв що то доторки Любомира, допоки в синьо-червоних ліхтарях поряд не промайнуло чуже майже безбарвне обличчя. З-під чорного крислатого капелюха на Тада раптом поглянув Макс. Тадеуш позадкував, відчуваючи як надміру вдавлюються ті гудзи й мотузки у стегна. Вдарився спиною у сталеву руру та задихнувся… Мара спала, Віка йому ніжно усміхнулася, однак важко бухкаюче серце вже було не заспокоїти. Скрипка відтягнула руку додолу. Смичок впав, і фантомно здавалося, що персональний страх дихає у скроню.

***

Любомир тьмянів.

А Віка була у своєму репертуарі. Спочатку підкралася і поволі розстібнула кожен гудзик, потім погладила біле мов молоко тіло.

Це б виглядало звично, якби вона була у звичному жіночому образі. В корсеті, каблуках… Та одягнувшись чоловіком, ще й під гангстера, вона робила Тадів виступ доволі пікантним. Особливо, коли торкалася легкими цілунками його затягнутих у тканину плечей. Чи коли опустилася біля Тадеуша на коліна і бавилася з застібками його ременя та штанів.

Стерво. Думає, ніхто не знає як вона розважалась з Захаром, а тепер намітила собі Тада.

Любчик ревнував та несвідомо пустив руку у кишеню, затис у долоні той скальпель у шкіряному чохлі.

Мабуть, якби з Захаром було все інакше, він би так не реагував. Але зараз, вкотре спостерігаючи, як Вікторія тягне руки до його коханця, всередині раптом затягнуло гарячою чорнотою. Того відчуття було так багато, що Любомир мало тямив себе. Різко розвернувшись, він поспіхом вийшов з залу. Отямився вже як стояв на стоянці, біля своєї машини. Злий і трохи розгублений. До біса ревнивий.

Згадалися ті документи у теці, вирок, фото на яких Тад був до біса страшний. Зухвалі дотики Віки.

Вона знову тягла руки до його.

Зібравшись з думками повернув назад, потрапив на сам кінець, коли розсіяний і поплилий, розгнузданий Тад спускався з тієї невеличкої сцени. Вхопив його за руку та потягнув в машину. До біса все. Роботу, зміни.

Йому було байдуже, що Тад навіть не виривається, а плететься за ним мовчазний та розгублений, обвитий клятими мотузками.

Додому їхали мовчки. Та й заходили так само, без коментарів.

Лиш замкнувшись з ним у квартирі, повмикавши все світло довкола та зашторивши вікна, Любчик прискіпливо оглянув намотані на Тада вузли, оцінив майже зашморг на шиї та вхопився за нього пальцями. Це аніскілечки не влаштовувало. Не його в'язки, не його бажання. Не його…

На Тадові не повинно бути інших слідів окрім його власних, адже так?

Той вечір був дивний.

В ігнорованих телефонних дзвінках, в мовчазному розплутуванні, а потім і в тотальному домінуванні.

В якусь мить Тад опинився перед ним витягнутий як струнка, з високо піднятими руками, зв'язаними зап'ястками. В руках Любчика виблискував скальпель, а косиці падали на землю одна за одною, слухняно втинаючись з кожним зухвалим рухом леза.

Здається в очах Тадеуша застигла напруга і Любомир, просотавшись нею, пригадуючи ті поспіхом підглянуті фото, повною мірою усвідомлював, з ким його Тадеуш в цю мить порівнював.

І, власне, це пояснювало чому Тад мовчки терпів і не намагався вирватися.

Лиш дивився в очі та не відводив погляд. Тиснув уста, які б радше цілувати, а не просто спостерігати їх покірний блідий згин.

Обкраяні пасма схожі на пір'я, білі та хвилясті. Вони падали на Тадеушеві очі, ховали його пронизливий погляд і до знемоги хотілося їх якомога далі прибрати. Любомир обережно відчесав їх пальцями. Та так і застиг, стиснувши долонею, звикав до нової довжини. Роздивлявся, перш ніж злегка відвести Тадову голову, а потім захоплено виціловувати скроні, відв'язати руки та штовхати свого покірного янгола до ліжка. Зрізані косиці, під власними п'ятами відчувалися, як ті канати, якими був скутий Тадеуш.

Сміття, яке він ростив ще будучи з Максиміліаном і якого не мав сил позбутися аж до цього часу.

Тепер же, обкраяний та потріпаний, оголений, та повністю знерухомлений, він дозволив всадити себе на ліжко і відсторонено спостерігав як поряд нього спалахують вогники на товстих, наче горнятка свічках.

— Я збрехав тобі, — тихо видихнув Любомир, беручи одну з них, коли там достатньо стануло воску. Свічка була червона і пахла лісовими ягодами. Мабуть, через це здавалося, що всередині неї плюскотить червоний ягідний морс, а не віск.

— Я бачив що в тій теці…

Те зізнання відбилося в Тадових очах разом з яскравими вогнями. Його погляд поважчав, і здається, руки геть затремтіли. А може причина тим реакціям в тому, що на його білу мов сніг шкіру упав розплавлений віск? Любомир спостерігав як гарячі краплі стікають по напружених грудях, окреслюють ніжно рожеві ареоли, стигнуть червоними напливами на сосках. Поволі вів рукою, творячи на обожнюваному тілі гарячу червону броню…

Тад же хрипло стогнав, неспроможний хоч якось тому дійству завадити, він закинув голову і звабливо вигнувся. Татуйована змія на його шиї здавалося, ворушила своїм рябим, майже реальним тілом, її зіниця тремтіла, а язик коливався з кожним Тадовим ковтком. Була як жива.

До біса усе, між ними третій був зайвий. Люб навмисне підвів руку вище, дозволяючи воскові стікати Тадовим підборіддям та плямувати ту огидну татуйовану потвору.

— Скажи щось, — велів він, так і не дочекавшись відповіді на своє зізнання. Тадеуш раптом усміхнувся. Криво, дико і геть не знайомо, від чого віск на його обличчі потріскав . Наче диявол скинув пута, або біс.

— Люб… ти не Макс… — хрипло відповів він і різко відхилився назад. Упав на спину, вигнув шию, облизнувся. Весь такий рідний і одночасно геть не знайомий. Абсолютно розслаблений.

Свічка раптом стала не потрібна. Надважливим виявилося дістатися його молочно-білих колін, провести по внутрішній стороні стегон, розводячи їх врізнобіч, торкнутися сатинової шкіри на ерегованому члені, дражнити дотиками лискучу від вологи голівку. А потім міцно стискати долонями талію, допоки у власному горлі творилося надважливе, надглибоке дійство.

***

Ніч була хорошим супутником, коли на серці було кепсько. І геть поганою подругою, коли ревнощі з'їдали нутро. Подумати тільки, комусь можна торкатися до Тадеуша просто так, а комусь доводиться чекати дозволу. Хтось може просто привезти його додому, а інший мусить викрадати. Хтось за те діло сидить, а хтось може нахабно грати з ним в небезпечні ігри.

Хтось має наглість виставляти свої бажання на показ. Та ще й так, що більша частина персоналу про це нахабно гудить, а частина гостей тихо обговорює порівнюючи украдені дотики біля бару з постановкою на сцені.

На жаль, паскудниця, яка втрапила сьогодні всім на уста, мовчить. Доводиться смикнути мотузками та розгойдати, щоб хоч трішки надати їй вигляду живої та задоволеної життям. Адже задоволена? Останній її сеанс пройшов як по маслу? Бажала ж уваги, чи не так? Старалася задля неї…

Безсоромниця. Так шкода.

Злий розчарований погляд довго блукає гримеркою, допоки не натрапляє на конверт. Всередині поштівки, пейзажі чужого міста. Те що так лоскоче нерви одному чарівному засранцю.

Пальці стискають ручку.

"У тебе два подихи, Тад. Скажи "бувай" своєму надто активному коханцю..."

Цього разу буде інакше. Терпець урвався і в конверт потрапляє роздруковане фото жертви. Таке попередження нікого не залишить байдужим, однозначно.