22. Дурні жарти

Снився підвал.

Пляма грибка з правого боку.

Вогкий матрац від тілесного соку.

Ланцюг і кайдани, як риса пів року.

Чекаючи біль і слів повних ласки,

усмішку й хіть, що здолають до ранку,

дер ті зап'ястя до самої крові.

Повний образ, як море солі.

А потвора стоїть, усміхається дико

Біль одягла, як ласки лико

І торкається так, наче коханець

Той дотик, як черевичок-іспанець…

Здається Тадеуш прокинувся від того моторошного сну, в ту мить як гучно зачинились вхідні двері. Вітер здіймав фіранки, насичуючи кімнату ранковою свіжістю. Постіль була порожня, а квартирою ширився аромат кави. Все мало бути добре цього ранку.

Однак, Тада до безтями пробирало холодом і невимовним, нелогічним острахом. Лиш через якусь мить прийшло розуміння, що він просто вдома у Любчика. А все, що йому наснилося — лише дурнуваті спогади ні про що.

Любомир не Макс.

Його м'якість у їх поспішних стосунках, була тим вагомим аргументом, який ніколи не поставить його поруч з тою потворою. Своєму рефлексивному страху на минуле треба було лише усміхнутися. А з себе — посміятися, за недоречність.

І наче все було логічно в тих переконаннях і словах до самого себе. Однак, усміхатись не виходило. Тривога, яка тримала серце лещатами, не збиралась відпускати. Ятрила та нагнітала, наче дурне ехо в нескінченній та розгалуженій прірві.

Тад лежав. Дивився поперед себе, змагався із нею, бачив власні понівечені зап'ястя, насичено-чорний колір поверх шрамів. Мимоволі пригадував з яким остервенінням наносив ті рани. Згадував обличчя майстрині, коли вона методично наносила фарбу на його шкіру, і все промовляла:" Я відчуваю себе мародером, що напам'ять про себе в обнесеній квартирі, пише балончиком напис на роботах Рембрандта".

Тій дівчині здавалося, що вона чинить злочин, Тад же розглядав її чарівне обличчя, обвішане металевими кільцями наче рокерський костюм і думав, як те обличчя обіграв би Максиміліан?

Щоб він зробив із нею за ті татуйовані браслети на зап'ястях Тадеуша?

Та навіть знаючи й розуміючи його ревнивий характер, усвідомлюючи, що кожне Тадове рішення може нести небезпеку для тих хто поряд, лиш тому, що Максу це може не сподобатись — Тадеуш змушував себе приймати такі рішення і робити з собою такі речі. На силу переступав свій страх та запевняв себе тим, що Макс з тієї в'язниці більше не вийде.

Щоб зробив Макс з Любомиром, Тад боявся навіть уявляти.

Просто егоїстично хотів, щоб між Максиміліаном і невідомим сталкером був хтось світлий і щирий, кого він сам обрав і сам любив.

Мабуть… той сон і та тривога посіяні не спогадами, а листами й дзвінками мачухи…

Мабуть, варто переїхати та змінити номер телефону.

В переїзді був вагомий недолік — робота.

У житті ж були нові змістовні моменти, яких не хотілось втрачати — Любчик та те шибарі, яке вміло в'язала Вікторія. Іншого майстра, якому можна довіритися буде складно знайти.

Любчика ж втрачати не хотілося. Вкотре підливаючи його дурнуватий вазонок, Тад прекрасно усвідомлював, що до цього хлопця він раптом прикипів

Як і того першого ранку, Тадеуш підлив знов засушений вазон, а потім витер після того дійства залите підвіконня.

Заварив кави, та довго вглядався у своє обличчя у дзеркалі в ванній, вишукуючи натяки на себе попереднього, світлого та доброго. Та як не вдивлявся, не міг згадати яким був. Він встиг звикнути до своїх тату, косиць, проступаючих крізь шкіру тугих канатиків м'язів. Любчик, схоже фанатів від такої відвертої маскулінності, для Тада ж його зовнішність була як костюм, який сів намертво, що не віддерти.

У будь-якому разі Тадові подобалося те що відбувалося.

Не вважаючи доречним тусити в чужому помешканні надто довго, а тим більше не маючи ніяких моральних сил чекати приходу Любомира сидячи у чотирьох стінах, Тад, зрештою, забрався додому.

Згадував останні дві доби, солодкі дотики, та осмілювався планувати щось на зразок у наступні дні.

За тим дійством забув про тривожне пробудження та дурні думки. Навіть планував чим сьогодні звечора буде дражнити Любчика, якщо зустрінуться в барі…

Рівно до тієї миті, поки не сунув руку в поштову скриньку.

"Я прибираю для тебе. Хіба це не романтично? " — Писало на звороті поштової картки. Зображення ж було підписано як "Тренчин". Тад, опущений з неба на землю, стояв з тією листівкою прямо там, у під'їзді свого будинку і розумів, що розпакував не підписаний конверт не думаючи. Наче за дві ночі поряд із Любомиром повністю перестав боятися.

Тепер же, підіймаючись сходами та вкотре прокручуючи незрозумілу фразу, Тад усвідомлював, що геть розгубився. Мабуть, це не краще, ніж боятися і трястися.

Бо як зайшов додому — не усвідомив. Безтямно ходив кімнатами та майже нічого не бачив з того що було довкола. Перед очима намертво стояли ті "Тренчин" і "Я прибираю для тебе"...

У квартирі було порожньо. На кухні цвіла чашка з кавовою гущею, яку лишив на столі, збираючись на зміну, в спальні знайомо неприбране ліжко. Футляр зі своєю скрипкою, як завжди лежав на столі. Поряд зошит з віршами. Все те, що колись при батьках ховав, тепер знаходилось на видноті, наче спроба заявити світу, що він може більше не боятися.

— Що ж саме ти прибрав? — розгублено спитав в простору Тадеуш і поклав листа у шухляду, в компанію до інших анонімних поштівок. — Ще й написав так, наче я просив…

Телефон тихо дзеленькнув. Тад прикрив очі на мить, думаючи ігнорувати чи ні, інтуїтивно думаючи, що то матінка Таня. Останні дві доби мачуха тільки й робила, що сипала повідомленнями та фотографіями. Вона кидала сімейні світлини, світлини з концертів, писала і просила, перемішувала все це з безліччю результатів аналізів.

Любчик порадив все ж знайти сили зі всім тим ознайомитися. Тад сказав у відповідь, що радше дасть то все Любомирові самому прочитати, але сам не полізе. На тому і замовкли.

Телефон ще раз бренькнув.

— От дідько, — висварився Тадеуш, не стерпівши, і одразу ж його обличчя торкнулася усмішка.

Любко прислав фото зі свого робочого місця і підписав: "Ти вже прокинувся? Бо цей офісний планктон, тобто його величність я, вже приступив до своїх обов'язків. З метою оптимізації нашого спільного часу, пропоную все ж передислокуватися та зайняти базування в одній спільній жилій площі. Тільки спробуй не відповісти, тоді мінету не буде".

— Я не проти — в голос продиктував сам собі Тад, відписуючи та скеровуючи ту відповідь. Згадав про листа, схованого в шухляду і зітхнув.

Все одно не проти…

"Так і знав, що тебе одразу треба шантажувати мінетами ;). Буду чекати на тебе з валізами. "

"А спробуєш відмовитись і втекти — викраду і залюблю".

Після останнього повідомлення Тадеуш усвідомив себе не одразу. Здається провалився у спогади. А коли отямився, то стояв над умивальником в кухні та тримав ніж. Вода стікала по лезу, мило пінилося на губці, а Тадеуш усе водив і водив по наточеному краю, допоки не перетворив її в посічене щось. Пальці защипало, а слідом вода змила у стік червоні цівки.

Чи він дурний? Божеволіти на одинці у тиші?

Любчик не Макс. У нього просто дурні жарти та не менш дурна аргументація. Це можна зрівняти зі стигматизацією понять і недоречним прилаштуванням назв страшних тем до їх вкрай спрощених варіантів та недоречних аналогій.

Люблять ж жартувати так, коли довкола ніхто не розуміє суть, що лежить під поняттям. Часто і самі суті не розуміють, романтизують, прикрашають рожевими тонами, довершуючи фразами "природно". Нікого не турбує чим є викрадення насправді, які страх чи біль несуть за собою.

Кинувши того ножа та вхопившись долонями за сталевий край рукомийника, Тадеуш сильно зажмурився та спробував дихати глибоко, пропускаючи крізь себе власні спогади як електричний розряд.

Йому здавалося, він тихо сходить з розуму. Що від власних таємниць, що від недоречних смішків Любомира.

Та попросити його більше так не говорити теж вище сил. Страх, що слідом за тим проханням доведеться ще раз розкривати своє минуле, а до купи ще й зіштовхнутися з елементарним нерозумінням, а що гірше, згасанням тих нещасних стосунків — доконував.

Тад не хотів бути сам. Не хотів прокидатися наодинці. Йому сподобалося відчувати поряд себе легке дихання, тепло… обережні обійми. Сподобалося чути під вухом серцебиття. Знати, що наступної миті руки не будуть скуті, а тіло зґвалтоване…

За тими дурними метаннями пройшов день. І вечірня зміна знов змушувала плестися на роботу у той клуб. Дороги пливли перед очима сірими запиленими полотнами. Машини текли по них колійками. В автобусі було душно та людно. Як завжди хтось дивився впритул і через люд було чути дитячий голос про геть білого дивного дядька. Десь під боком шипіли старечим: "Наркоман". А якась руда дівчина звабливо усміхалася.

Тадові було байдуже. У нього в голові зрів план, комбінації розмов та аргументи. Варіанти виходів з ситуації.

Йому потрібні переїзд, зміна локації, мотузки та Любчик. Йому не потрібні анонімні записки та дурні жарти, мачуха.

Любчик перестрів його під самим чорним входом. Неочікувано серйозний та схвильований, напружений.

— Я щось не те зробив, чи написав? — тихо спитав він, та дивився так, наче побитий собака.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
B der Line
06.03.2024 00:13
До частини "22. Дурні жарти"
Спойлер!
Люблю читати про тадові почуття/відчуття/думки. Дуже цікавий персонаж, і егоїстично хочеться його більше (мабуть, як і багатьом в житті, хто його бачить)). Дуже співчуваю хлопцю, жити з вічним страхом та ПТСР-ними хвилями -- то прям пекло. Змушувати себе щось робити, незважаючи на жах перед цими діями і їхніми наслідками, -- тортури. У Тада дуже жива уява, він собі таких жахіть може напридумати, шо мама не горюй. Можна в кому впасти від страху, навіть нічого ще не зробивши. Тішить, що у Тада і Любомира ніби все якось просувається, і їм нормально. Тадеуш он розслабився. Мабуть, чи не вперше за роки. ...І від того, мабуть, так боляче вдаритись об сурову реальність. Дуже добре описані тадові метання, горіння у персональному пеклі. Дуже пронизливо і ясно.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ія Лін & Ізумі Хо
    16.11.2023 14:08
    До частини "22. Дурні жарти"
    о-о, дочекалася) от не знаю, але мені в творах найбільше подобається як раз рефлекція і роздуми, а не перелік роботизованих дій.. дурна моя дитяча жага знати, що ж в тих головах діється.. бо що ті дурні руки-ноги можуть наробити і так ясно класна глава вийшла)) і цікаво сон обіграно віршем
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    16.11.2023 15:46
    До частини "22. Дурні жарти"
    О наче я їх не зовсім роботизую ))) Чи все ж надто сильно? Люблю грати емоціями і люблю, коли персонажі колупаються у собі. Тішуся, що глава сподобалася і ще більше тішуся, що оцінили завіршований сон. Взагалі у роботі з Тадеушем ритмічні форми тексту вдаються досить часто, так ніби Тад їх сам продукую. І це виглядає доволі цікаво у результаті.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ія Лін & Ізумі Хо
    16.11.2023 16:36
    нє, то я не про Ваш твір.. я про в цілому.. дуже часто зустрічаю банальний опис дій, картинок і більше нічого.. не розумію, що в тому може подобатись.. але кожному своє)) серія про Тада мені дуже імпонує буквально у всьому.. інколи чіпляюсь за банальні словесні помилки, але то звички старої роботи) на рахунок ритмічності - ну а як же ж інакше, Тад же скрипаль) як би ще Ви сказали, що його образ з реальної людини списано, то вже б шукала білети на концерт) в принципі люблю скрипку та оркестрову якісну музику п.с. особисто я в захваті від серії, навіть серце болить від того, що так мало читачів так що я навіть побоююсь, що вже 100 сторінок(( крок за кроком і до розв'язки.. лишиться по другому колу читати
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    16.11.2023 16:58
    Я сподіваюся, що ні один скрипаль так не постраждав, як Тад. Я б сама сходила на концерт. Бо цей персонаж неймовірно вабить. Тад з тих персонажів, що приходять самі, окупують думки і змушують про себе писати піддиктовку. Дуже яскравий, що іноді таке враження, що впадаю з ним в транс. А там вже ритми, рими, такти та безперервна музика. Він відчувається виключно сумним згустком емоцій, повним протиріччя та прихованих бажань, впертості надбудованої над безвихіддю. Мовляв, це прірва? Я їх переступлю. Дуже цікавий до опису. Мені здається його описувати можна безмежно. Власне тільки і роблю, що описую його
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше