6. Усмішка і вистава

Тад погодився на ще один сеанс шибарі. Підписався на ту виставу, мотивуючись тим, що бути зв'язаним при достатній кількості свідків не те саме, що залишитися наодинці з кимось. Останнього Тадеуш не прагнув навіть без зв'язувань. Віка світилася від щастя. Сама попросила адміністратора на заміну, на той час поки забере бармена на своє дійство.

Тад же мовчки споглядав зал та вивчав публіку. Шукав хоч когось підозрілого і не знаходив. Не думав. Думати було рівноцінно згадуванням. Поринанню в події, яких вкрай не хотілось відчути знов.

Шибарі буде важким для нього. Він це усвідомлював. Звичайно, легше було відмовитися. Однак, була річ, яка і зараз, і минулого разу також, змусила його невпевнено сказати Вікторії те заповітне "так".

Тадеуш бажав позбутися своїх жахів.

Чимшвидше звести нанівець ті особливі зашкарублі враження і погасити їх свіжими, і приємними спогадами. Це мало б допомогти не панікувати в будь-якій ситуації.

І наче все в тій ідеї було добре, і навіть так колись порадив психолог… Однак тільки до певного моменту.

Ось воно. Віка в'яже останні гудзи.

Тадеуш майстерно знерухомлений. Дивиться попереду себе. Відчуває, як мотузка давить краєчки привідкритого рота, і як мокне від слини, протягнувшись між його уст. Її хочеться виштовхати язиком. Однак вдається лише дарма облизувати. Це вже його власна забаганка. Щоб з переляку не кричати і щоб було що жувати зубами. Віка погодилась. Сьогодні Тад не вниз головою. Висить навскіс, боком, ледь торкаючись кінчиками пальців лівої ноги підлоги. Праву ж ногу мотузки тягнуть догори. Права рука його притиснута до грудей, долоня випростана, пальці переплетені мотузками. Ліва ж, як і нога, витягнута вгору. На тих кінцівках відчувається вага власного тіла. Там німіють пальці. Віка сьогодні творить щось схоже на павучі сіті. Розтягує мотузки вусібіч, чіпляючи їх одними кінцями за Тадеуша, іншими ж за гаки на стінах і стелі, підлозі. Фіксує так, що Тад відчуває себе напнятим полотном на п'яльця. Ніби все добре.

Світло падає зі стелі та вихоплює частини чужих облич. Наче там у залі не люди, а порожній простір з розвішаними по ньому друзками фарфорових масок. Тихо лунає музика. Від легких нечутних рухів проміння мимоволі вихоплює те, що не було видно раніше. Блищать чужі очі. Видно уважні погляди… і білосніжну усмішку. Незнайомець усміхається і здається, що там, навпроти, зачаївся не просто черговий демон… А вкрай знайомий і ненависний. Віка в цю мить майже невагомо проводить пальцями по Тадовому стегну.

Тадеуш від несподіванки сіпається. На мить забуває де він і за яких обставин. Йому ввижається чужий подих біля скроні. Важкі долоні на тілі і непередавана, гранична з божевіллям хіть…

Тад би скрикнув, якби міг. Вдарив чи відштовхнув, якби не був зв'язаний. Натомість повислий на мотузках і спеленаний він лиш розгойдується і майже нечутно стогне крізь мотузки. Піддається усе поглинаючій паніці.

Слина знайомо скапує з привідкритого рота на підборіддя і та усмішка незнайомця, навпроти, в залі, стає дедалі ширша і потворніша.

Віка ж, ніби розуміючи, що сталось, прикриває долонею його очі. Схиляється

до самого вуха і ледь чутно заспокоює.

— Тихше, тихше, — в тих своїх словах торкається мочки його вуха устами.

— Ти в безпеці, Тад, все добре, я скоро тебе розв'яжу котику …

Вона нашіптує, а пальці протискуються під його притиснуту до грудей долоню, ледь царапають нігтями. І той легкий дотик, майже лоскіт, як не дивно заспокоює. Дозволяє згадати, що його власний жах так його ніколи не торкався. Навпаки, заліз би долонею туди, де б не хотілося її відчувати, сміявся б, а згодом відверто ґвалтував.

***

— Ну, чого ти? — Присівши навпочіпки, біля похмурілого Тадеуша, Віка стурбовано заглядала в його посіріле обличчя.

Вони закрились у її гримерці. Вистава щойно завершилася, мотузки усі зняті, а новенького все ще трусить.

І не зрозуміло, що стало тригером. Бо Віка могла руку дати на відсіч, що то не її помилка. Адже вона врахувала всі його заборони на тему зв'язування і дотиків… Однак, цього разу все було ще гірше ніж першого разу.

Новенький дихав важко і сипло. Паніка наче відступила, однак, її прояви все ще вгадувалися в рисах його обличчя та напружених плечах. Легко у тремтінні, реакціях.

— Слухай, вибач, я дійсно не розумію що зробила не так.

Тад підвів на неї очі і якось зовсім по-дитячому обійняв себе за плечі. Мовчав. В електричному світлі діодних ламп його оголене, густо татуйоване тіло, вкрите розсипом дрібних білосніжних кіс вперто притягувало погляд.

— Все добре, — нарешті вимовив він, — не кажи нікому, що я панікував. Я б хотів ще повторити.

— О це вже ні, — різко відмовила Віка, підіймаючись на ноги, навіть вперла руки в боки, як сердита мамця. — Мені звичайно подобаєшся ти в мотузках, з тобою приємно працювати. Але Таде, шибарі це як медитація, там не місце паніці.

Тадеуш невдоволено підтис губи і важко зітхнув. Мовчав певний час, а потім тихо додав:

— Справа не в шибарі. Я просто злякався чужого погляду. А мені потрібно цього страху позбутись.

Віка насупилась, обдумуючи те зізнання.

— Там був хтось конкретний? — нарешті спиталася вона, а потім знову опустилася біля нього навпочіпки, заглянула в очі. — Кого ти боїшся, Тад?

Вона чекала відповіді, а хлопець перед нею мовчав і наче осідав. Плечі стали ще більш пониклі, погляд важчий. В його очах проминало щось таке, що вже була й не рада запитанню.

Тадеуш і не відповів. Посидів ще трішки, потім одягнувся у форму та, не дивлячись в очі, пішов на своє робоче місце у бар.

Вікторія ж залишилась вкрай схвильована та зосереджена.

Вона супилась, ходила вздовж своєї гримерки туди-сюди, забувши про те, що має зняти грим і сценічне вбрання.

Зрештою вихопила з сумочки свій телефон і почала нишпорити в мережі. Тадеуш надто видний хлопець, щоб ніде не засвітитися. Альбіносів люблять фотографи, їх любить мережа. Тому забивши його ім'я в пошук зображень, згодом, без зайвих зусиль і з надмірною цікавістю розглядала фотографії його оголеного тіла, чарівних тату, важкого погляду.

Пошук вів все далі й далі, допоки на екран телефону не викинуло зображення тендітного скрипаля. Тонкого та андрогінного юнака, що грав на скрипці на фоні оркестру. Стаття, схоже була німецькою, Віка зачепилась поглядом за підпис фотографії та усміхнулась, прочитавши там "Тадеуш Антоневич-Болоз. Відень".

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
B der Line
14.02.2024 17:33
До частини "6. Усмішка і вистава"
Спойлер!
Ох, знову шось мене смущає той психолог... Але то таке. Просто суб'єктивне щось. Дуже атмосферний опис шибарі. Занурює читача постопово і неквапно. Особисти для мене "ніщо не віщувало біди", аж тут -- трігер і флешбек. Як бальзам на душу підтримка Віки, яка прикриває Тадові очі долонею (дуже заряджений та інтимний жест) та трокається його руки. Даже рада, що Тад опинився в такій компанії. Це як вчитись плавати в басейні з надувним кругом, а не в морі, коли тебе просто скинули з човна "давай греби; захочеш жити -- випливеш" (думаю, приблизно такою була б ситуація в 99.9% закладів; люди в цій сфері не дуже схильні до емпатії та підтримки). І тут автор дає трохи інформації про минуле Тада і причини його стану (для тих, хто не читав першу книгу, це додаткове джерело інтриги; мені було б ще більш цікаво після цього дізнатись, що ж там за жесть у минулому цього дивного хлопця). З вікіних пошуків дізнаємось натяки, що Тад уже далеко не вперше, і навіть не вдесяте, мабуть, пробує позбутися своїх демонів. Тяжка боротьба за себе все ще триває, і невідомо скільки триватиме ще. І це дуже-дуже сумно. Хочеться спокої для цієї зраненої душі, але життя -- таке життя(((. Сподіваюсь, то не Віка слатиме йому листівки з зображенням оперного.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    15.02.2024 07:04
    До частини "6. Усмішка і вистава"
    Спойлер!
    О так, Віка тут дуже чуйна і своєчасна, так наче передбачає наперед що потрібно Тадові. Коли писала хотіла показати що нічого нікуди не ділося і ті рани, хоч і щадавнені, все ще в Тада всередині. Дякую!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Бася Каллиган
    29.08.2023 18:05
    До частини "6. Усмішка і вистава"
    Тадеуш грає з вогнем... Як психолог міг йому таке порадити? Чи то Тадеуш сам вирішив повторити? Щось тривожно за нього...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    30.08.2023 13:54
    До частини "6. Усмішка і вистава"
    Робота з фобіями передбачає в тому числі і практичну роботу з ними, спочатку переконати себе, що ти не боїшся, а потім приступати до практичного втілення. До прикладу зустріч з твариною, якої боїшся В даному випадку Тад хоче зв'язувань. Тад не боїться мотузок, в даному випадку він просто впадає в паніку, бо ж супутні фактори, які її спричиняють. І йому треба розібратися які вони, як вони діють, щоб змогти їх подолати.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Бася Каллиган
    30.08.2023 21:54
    Таааак... Я в тексті, до речі, трохи застрягла з такою штукою. Для одного героя стрічечка для волосся визиває погані спогади, але це дуже значущий символ. І він, бідолаха, носиться з тою стрічкою, як з валізою без ручки - ні туди ні сюди. Сам замаявся і автора змучив... А знайомого психолога, щоб порадитися нема...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше