30. Дихання

В гарячкових нестриманих подихах,

Руки губляться на шкірі у дотиках

В цілунках, мов крізь двері у курені

У легені повітря твого струмені

Чуттєвість жорстоко закута під шкірою

Швидкими ударами серця під ребрами

Дозволь у цю мить ще трішки не думати

Дозволь повірити що не впали з неба ми…

Світло ліхтаря пробивалося крізь вікна. В кімнаті від тих розмитих холодних променів було сіро. Глибокі тіні тремтіли і, здавалося, зараз зірвуться зі своїх одвічних місць та заметушаться стінами.

Тадеуш на мить прикрив очі й усміхнувся, притис до себе міцніше Любомира та штовхнувся. У відповідь глухий стогін та вигин шиї, у який так добре вткнутися носом…

Хлопець, втиснутий спиною в нього, був зморений, повний млості та втоми. З ним можна було робити що завгодно і він не мав сил ні пручатися, ні утекти. Однак, як виявилось, Любомир все ще мав сили говорити.

— Ти лоскочеш мені плече, — стомлено булькнув він у Тадових обіймах, і те вередливе, ледь чутне зауваження викликало ще більший посміх.

— Скажи дякую, що не нерви, — прокоментував Тад, відчуваючи, як пружні завитки волосся огортають обличчя, та злегка повів головою, ще більше лоскочучи цього нахабу.

— Втомився?

— Пощади, вже ранок, — буркнули у відповідь і задоволена усмішка на обличчі Тадеуша стала ще ширшою.

— Я ж казав, що ніч тобі буде довга.

Долоня ковзнула його тілом, окреслила кожне ребро та погладила худу сідницю. Любомир же застогнав від його руху всередині.

— Серце моє, змилуйся…

— Ні, — видихнув Тад, а потім ще міцніше притис Любчика до себе. Перевернувся разом із ним, змушуючи хлопця підвестись на колінах, та втиснув його обличчя в подушки. Накрив собою. Брав темп та насолоджувався змореними та глухими стогонами.

Любомир був надзвичайно гарячим та ніжним, покірним. Широкі плечі вабили залишати на них гострі укуси й так приємно було уявляти, як сліди від зубів розквітають по тих звабливих згинах червоними квітами. Так шкода не бачити їх.

В голові було незвично легко, там вирувало дивне відчуття свободи та всесилля, беззаперечності та бездоганності.

Тад не квапився, ні отримувати власне задоволення, ні допускати до нього Любомира. Тримав ті відчуття, мов на повідцеві, міцно, аж поки Всесвіт не вибухнув для обох яскравими барвами.

Було під ранок, коли їх обох зморило від втоми та задоволення.

Вони лежали втиснувшись один в одного тілами, переплівши ноги та обіймаючись… Любомир перебирав Тадові покраяні пасма, думав та раз по раз згадував з яким маніакальним бажанням зрізав ті коси. Як недолуго й випадково чиркав лезом його шкіру, залишаючи на ній червоні подряпини та набухлі краплини крові. Тадові пасував червоний. І той металевий запах в повітрі, і яскравий червоний бісер на білій шкірі пробуджували у середині жадобу побачити й відчути того видива ще. В ті миті Любомиру здавалося: варто відтяти все, що відділяє Тадеуша від його вже звичного образу, і вмить злетять маски, на поверхню з'явиться той тендітний малий з фотографій. Та щоб він не уявляв, татуювання не могли дати прогледіти той первісний білий оксамит шкіри. Навпаки, покривали тіло немов броня. Кожен чарівний завиток забринів прихованим злом, й тепер нагадував біль і німе душевне страждання. Безперервний жах.

— З Максиміліаном… Як це було? — питання пролунало в ледь тремтливій тиші неочікувано й, мабуть, було недоречним. Але Любомир все одно чекав відповіді.

Тад же вткнувшись носом йому в плече, глибоко дихав, раз по раз посилаючи по шкірі гарячі струмені повітря. Певний час мовчав, наче оглушений. Потім торкнувся устами Любчикового плеча. Якусь мить навіть не ворушився, тільки міцніше тис до себе. Відчував його теплі хвилі кучерів на обличчі та ледь сипле дихання, що ковзало по оголеній спині, серцебиття та легкий рух долоні по голові.

— Нескінченно… — в покраяній втомленим диханням тиші його спокійний упевнений голос пролунав як дзвін. Прокотився по шкірі та, здається, пробрав аж до кісток, зачіпаючи там невидимі струни.

Любомир несвідомо притиснув його обличчям міцніше до грудей, наче той рух міг захистити від речей, що давно відбулись. Перебирав його біле та тонке, наче павутина, волосся.

— Я вирішив, що з тими спогадами не варто боротися. Їх варто адаптувати під себе. Піднятися як сходинками. Та… це тільки звучить гарно та легко. — Тадеуш підвів голову і Любчик чітко відчув його погляд у сірих сутінках, а ще рух теплих долонь по спині.

Любомир не знав що на це відповісти. Просто майже невагомо окреслив пальцями його вилиці, погладив скроні та торкнувся цілунком його чола.

Навіть уявити те, що спіткало Тадеуша було боляче. Однак, ні той легкий тон, ні вираз обличчя, ні теплі дотики… ніщо і близько не натякало, який насправді шторм вирував всередині його душі, які рани все ще були залиті чорною зневірою та страхами. Про це говорили тільки синці, закарбовані на тих поспіхом переглянутих фото, образи замордованого юнака, тяжкі погляди навіки застиглі на папері, вирок.

— Хочу, щоб ти його забув, — тихо зізнався Любомир. — Просто до знемоги. Хочу перекреслити кожен його дотик, і кожен спомин про нього.

Тадеуш тихо розсміявся та потерся щокою до його пальців.

— Ти навіть не уявляєш який ти солодкий, коли ревнуєш, — ласкаво вимовив він, віднімаючи його долоні від свого обличчя, а потім поволі та методично пестив устами, карбуючи цілунки на кожному згині тонких, залюблених за ніч пальців. Потім уклав голову йому на коліна і тихо мовив.

— Я щасливий, Любчику. Безмежно та до безтями задоволений.

Ранок став для обох важким. Аромат кави геть не пробуджував, а безлад довкола нагадував сцени з якогось фільму жахів. Тадове волосся лежало по всій кімнаті в перемішку з одягом. Виглядало напрочуд громіздким та важким. Простирадла були поплямовані, білястим та бурим, від того, що Тад стирав вночі вогкі подряпини та пацьорки до постелі. Сам же він виглядав не так кепсько, як можна було подумати. Хоча… зачіска дійсно бажала кращого. І то не зрозуміло, чи то дрібної стрижки машинкою, чи грамотної укладки в стиліста.

Любомир вирішив за те не думати. Він і так “плив”. Чи то від втоми, чи то від залежності, чи то від сорому коли на тверезу голову зрозумів що вчора коїв, і як згодом за те все платив.

— Вибач… — вкотре за ранок сказав він, тягнучись поглядом до обскубаного волосся і розгублено торкаючись власного.

Тад лиш хмикнув на те, та поставив перед ним каву. Дивився на нього мовчки та попивав зі свого горнятка. Навіть на пробіжку не спішив, як зазвичай.

— За що? — поцікавився він, зрештою. Нижня частина його обличчя знову зникла за горням, очі ж в'їдалися поглядом. Здавалося, перелічували кожну непристойну ідею, реалізовану минулої ночі.

Любчик опустив очі, не знаючи як відповісти на питання.

Як, за що?

За зрізані коси, випадкові порізи на тілі, скуті до оніміння зап'ястя. Кепську стрижку... За люб'язно надані підстави порівнювати з Максиміліаном? Варто було зізнатися собі, Любомир сильно ревнував і від того не знаходив собі місця. Намагався перекрити своїми діями все те, що робив з Тадом той покидьок. Принаймні те, що зафіксували ті поспіхом переглянуті фото.

— Я перегнув …

— Годі, Люб. Інакше подумаю, що тобі було шкода відповідати власним тілом за скоєне.

— Ні звичайно, — поспіхом заперечив Любомир і відчув як віддає жаром власне обличчя. Мабуть, геть зашарівся.

Тад неочікувано підвівся, провів пальцем по Любчиковій щоці та вийшов геть з кухні.

— Я бігати, — через мить донеслось з коридора. — Постарайся не обітнути власні кучері, поки мене нема. В мене на них плани.

Ні тобі усмішки, ні тобі іншої реакції… Двері за ним зачинилися і Любомир раптом відчув себе дивно. Це не була безмежна одинокість, і не були дурні думки про відвертощі минулої ночі. Навпаки. В пам'яті лунав той награно холодний голос Тадеуша та анонсовані наміри. Насправді хотілося усміхатися, та насвистувати прості мелодії під ніс, писати усім та кожному кумедні повідомлення.

Напевне це і є щастя. Легке та неперевершене відчуття закоханості?

Раптом в той стан наполегливо пробився будильник. Роботі було байдуже, хто закоханий, а хто ні. Варто було чим швидше виходити.

Нашвидко зібравшись, Любомир поспіхом написав Тадові коротке : “Поснідай, люблю”, — та й утік на роботу.

Утік, бо ледве втримався, щоб не викинути той папірець із зізнанням у сміття.

***

Тад займався з добру годину. Петляв вуличками, то пришвидшуючи, то сповільнюючи біг, обирав нові маршрути та все більше упевнювався, що за ним хтось слідкує. В якусь мить він зупинився, щоб перев’язати шнурівки на своїх кросівках. Навмисне присів, повернувшись спиною впритул до якоїсь будівлі, щоб мати можливість поглядати по обидві сторони тротуару, а заодно не отримати чимось по потилиці. Поки бавився зі шнурівками, примітив когось здалека в чорному костюмі та натягнутому на голову каптурі. Людина не ховалася, не затримувалася, зрештою пробігла повз. Тад біг за нею слідом певний час, та все намагався оприділити стать. Виходило кепсько.

Можна було подзвонити Захару і нагрузити його. Але після такої гарячої ночі з Любчиком, говорити з його колишнім, віддавало Тадові якоюсь неприємною прикрістю.

Зрештою, збившись з тієї думки, Тадеуш звернув додому.

Любчик встиг піти. Забув горня з кавою в коридорі на комоді. Вкотре не підлив квітку на вікні. Звичайно, не зібрав ліжко і волосся, покидане по підлозі. Тад прибирав на автоматі. Білі косиці жмутком лягли на підвіконня. Квітка вкотре пускала воду крізь горщик, тепер вже в підставлену глиняну тарілку. Горнятко з-під кави помилося.

Десь в тих розмірених домашніх справах, Тадеуш зловив себе на тому, що завис над жовтеньким папірцем, кинутим на кухонний стіл. Усмішка розплилась його обличчям, а через мить крізь груди пробився ледь стриманий смішок.

— Чудо, — сам собі усміхнувся Тад і подумавши, скинув Любомирові коротке повідомлення: “Я теж, поснідаю обов’язково”.

День промайнув у заняттях музикою. Ближче до вечора, довелося завітати у перукарню, щоб привести до ладу Любчикові експерименти з зачіскою. Потім же чекала робота…

Все як завжди. Прийшов, без поспіху пройшов в роздягалку, відкрив свою шафку. Бездумно потягнув незнайомий конверт та заглянув у середину…

"У тебе два подихи, Тад. Скажи "бувай" своєму надто активному коханцю..."

Тад спочатку навіть не зрозумів, що саме написано. Не читав, а швидше просто дивився на кривуваті букви, які все ніяк не могли зібратися в слова. А коли все ж второпав, помітив у конверті ще один вкладиш. Фото було роздруковане на кольоровому принтері. На фоні знайомих обрисів гримерки, в коконі з мотузок висіла білявка. Її тіло здавалося оголеним, обличчя було невпізнаним через кляп, втиснутий в рота. Тад дивився на те фото і не відчув нічого окрім роздратування.

Думки в його голові навіть не в'язалися, застигши на питанні чи жива та жінка, а чи ні?

— Боже Таде, де твої коси? Хоча то не моє діло, я тут хотіла повернути Любчику… — відволікла його Віка, заглянувши у роздягалку. — О, знайома поштівка, він і тобі дав одну? Скажи чудові, але мені так багато не треба, віддаси?

Її голос пробився немов крізь вату.

Одну? Дав Любчик? Поштівка від нього? Чому, навіщо?

Як так?

Тадеуш підвів на усміхнену Віку потьмарений погляд та вкотре не впізнав. Хто б сказав, що це вона? Її голову огортало ціле море білястих косичок, в очах були кольорові лінзи, що фарбували карі очі в ніжний блакитний відтінок, уста здавалися значно пухкішими ніж зазвичай… шифоновий одяг, легкий мов хмаринка, робив її тендітною та крихкою. Той образ губився на фоні страхіття, що було в її доглянутих і з вигляду ніжних руках — віяла з поштових листівок. Все з зображенням Кракова…

— О він що, тобі щось написав? Це так романтично, — Віка підлетіла ближче, коментуючи, і ті коментарі, здавалося всотувалися в Тадову обважнілу голову крізь вату. Важко і болісно.

— Так… мабуть, — розгублено відповів він. Ті поштівки в її руках дійсно виглядали разом із його, як з одного комплекту…

— А я, між іншим, її шукала. Думала, що загубила… Він міг би й сказати, що забрав, щоб не гаяла в пошуках час! — бідкалася вона. Тад же дивився на неї впритул і згадував докладене у конверт фото. Думав чи та жінка жива, куди зникла з гримерки, чи там все ще є її сліди…

І чому Любчик? Чому ті листівки…

Віка щось говорила, однак Тад навіть не розбирав, просто бачив, як вона акуратно забрала з його рук конверт та вклала усередину весь набір тих карток, навіть не поглянувши, що там за фото.

— Ти якось весь поблід. Все гаразд? — вона насупилася, підступаючи ближче і торкаючись долонею чола. — Давай я тобі принесу води, а то вигляд геть кепський.

Тадеуш не відповів. В його голові було порожньо. В його пам'яті майоріла ніч, Любчиковий азарт, коли той зрізав волосся, косицю за косицею, слабке відчуття опори під ногами… і впевненість, що все буде гаразд. Згадувалося, як лезо в тих потугах зі стрижкою ковзало шкірою. А ще гарячі обійми вдосвіта, та обережна недорозмова про Макса. Ранок. Записка. Зізнання.

Любчиковий силует освічений світлом ліхтаря і його ревнощі.

"Хочу, щоб ти його забув. Просто до знемоги, — тремтів у думках його голос. — Хочу перекреслити кожен його дотик, і кожен спомин про нього."

І в противагу цьому напис: "У тебе два подихи, Тад. Скажи "бувай" своєму надто активному коханцю..."

Тад на мить заплющив очі, глибоко вдихнув, а коли видихнув просто зустрівся з напруженим поглядом Вікторії.

— Тад? Таде?! — гукала його вона, не на жарт стурбувавшись. — Не лякай.

— Просто треба отямитись, варто десь присісти. Не тут.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
B der Line
14.03.2024 23:05
До частини "30. Дихання"
Спойлер!
Дуже чуттєва сцена сексу. Водночас дуже приземлена (дякувати Любчику, він, схоже, "відповідальний" за якоріння в цій реальності та цьому фізичному просторі), але й піднесена. Я прям відчуваю той зв'язок між хлопцями. Вони дедалі глибше проникають одне в одного. Буде боляче, якщо доведеться віддиратися та розходитися. І та розмова про Максиміліана... Аааааа, я не можу, це занадто тепло і затишно щоб бути правдою))))). Дуже зворушливо. "Та... це тільки звучить гарно та легко". Нажаль, так. Спроби Любомира дійсно щось зрозуміти -- похвальні. Мабуть, він часто попадає "в десятку", раз Тад так нормально реагує на його іноді дивні бажання та прийняті за обох рішення. Але, як співала Леді Ґаґа, "till it happens to you, you don't know how it feels". (Хоча іноді я думаю, що не варто близким людям знати все, що коїться в голові та душі колишній жертв насильства. Це саме по собі може травмувати людину, яка поряд). Тад така бубочка))) "Ні тобі посмішки, ні іншої реакції". (Очі-сердечка). От чомусь люблю таких "холодних" персонажів, у яких всередині насправді дуже багато всього. І, звичайно, як же життя може не штовхнути лицем у калюжу після відносної передишки?(( Фото білявки в конверті мене взагалі добило...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Бася Каллиган
    15.12.2023 06:37
    Та ні, не підказуйте)) Просто почекаю продовження з відгадками на питання)) Що поробиш, якщо моя душа трохи простувата, а міра загадковості вже перевищила внутрішні об*єми схованок для загадок?))))) Покладуся на автора і буду просто слідкувать за сюжетом)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ія Лін & Ізумі Хо
    10.12.2023 17:50
    До частини "30. Дихання"
    а була б якась Марійка, а не Тад, то вже б брикнулась на підлогу без свідомості від такого попередження
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    10.12.2023 18:43
    У мене тут ціла задумка, хто і як це питання маніяка буде рішати. Я сподіваюся, більше нема сумнівів хто маніяк?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ія Лін & Ізумі Хо
    10.12.2023 19:42
    метеорит впаде, тромб обірветься, машина зіб'є перед самим під'їздом)))) о-о, балкон впаде)) я б так розібралась) жартую... нє.. мої ідеї нехай залишаються зі мною) бо я б дозволила все завершити Таду. закрити гештальт
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше