18. Мотузки

Тад біг. Звично нісся парковою алеєю, не надто обираючи шлях. Мовляв, куди очі дивляться, туди і ноги несуть. Мірне контрольоване дихання забезпечувало відсутність больових відчуттів у боку. Волосся стягнуте у хвіст било кінчиками косиць по плечах. Вітер гуляв по розпашілих щоках, а в думках були лиш дотики та слова. Ледь чутні прохання та стогони. Контрольований біль.

Безмежне відчуття влади над тілом, що втрапило у власні хтиві руки.

В думках були усі скуштовані шляхи підкорення та надсадне задоволення.

— Бігаєш? — голос Любомира пролунав з навушників, через мить, як Тад прийняв дзвінок. Було чутно що він хриплий спросоння. Уявлялося, як він тягнеться і як шарудить збита постіль під ним. Тад і сам потягнувся, закинувши ногу на перекладину і чіпляючись пальцями за носак кросівки.

— Розтяжка, — заперечив він.

— О-о. Я хочу це бачити, — одразу неабияк зацікавився Любомир.

— Якось побачиш, — слабо всміхнувся Тад, міняючи ноги місцями. Любчик защебетав у відповідь. Про вечір, прогулянку, вихідні, а далі про наступний тиждень.

Тад мовчки слухав, поглядом же вловив дівчину, що бігла повз. Її одяг був відверто приталеним, повторював кожен рельєф принадного тіла, підкреслюючи найпікантніші місця швами. Вона усміхнулася Тадеушу, сповільнившись. Тад провадив її очима, уявляючи на ній не легкі клапті тканини, стягнуті докупи машинними стіжками, а протяжки з червоного каната та гудзи.

Схоже він надто міцно "захворів" на шибарі.

— Хочу зв'язати тебе, — мовив він, перебиваючи Любомира. — Червоним шнуром, щоб руки догори та ледь торкався ногами підлоги. Був весь витягнутий, наче струнка.

Говорив, а сам знову перейшов на біг. Ловив поглядом силует недавньої незнайомки та вслухався у звабливі інтонації Любомира.

Дерева проминали повз одне за одним. Доріжка повела вниз, щоб за мить різко піднятися. Сонце пестило шкіру, раз по раз з'являючись в просвітах.

— То зв'яжи, — м'яко відповів Любчик. — Я тобі не забороняю.

На ту відповідь можна було лише усміхнутися.

Тад і усміхався. Допоки не дістався під'їзду свого будинку і не поліз до поштової скриньки.

Не підписаний конверт чекав його поміж рекламних буклетів. Пік очі своїми білими матовими боками. Тадеуш на мить завмер та вибачившись, збив дзвінок, обриваючи Любчикові монологи. Не зміг змусити себе відкрити того листа одразу, прямо там, у під'їзді. Стомлений і натруджений він важко піднявся на свій четвертий поверх. З тим затиснутим конвертом між тремтячих пальців, ледве потрапив ключем у замок. А коли вдалося зайти усередину, кинув конверт на стіл та поволі посунув квартирою по воду. Потім з напівпорожньою склянкою сидів на табуретці. Невідривно дивився на той отриманий клаптик складеного та проклеєного паперу начиненого власним жахом …

Чому той лист прийшов наступного дня після заяви у відділку?

Чому він взагалі існує?

Тадеуш не збрехав Захарові. Він не хотів дзвонити своєму слідчому і не хотів приходити до його кабінету, згадувати оті всі миті приниження, коли доводилося раз по раз розповідати, що саме з ним робив Максиміліан. Як довго, скільки раз, з яким настроєм.

Це просто вбивало.

Інша справа — Захар, якого Тад майже не знав і про якого в Любчика були хоч якісь приємні спогади. Інакше б чому цей хлопець хвастав перед ним своїми новими інтимними здобутками?

Чомусь від останньої думки Тадеуш відчув себе річчю. Надбанням, яким можна похизуватись. Як знущання, паралельно згадалось та учорашня жінка, знерухомлена мотузками. Пригадалося і власне бажання доторкнутись до неї, зрозуміти, як виглядають її біль та задоволення.

Власні думки вводили в заціпеніння: чи Тад збожеволів уподібнюватися до Максиміліана?

Аж ніяк. Зрештою заглянув у середину. Похмурнів, спостерігаючи той самий почерк: "Ланцюг, чи ремінь?" — писало на поштовій картці, вкладеній у конверт. Чіткі слова на білому картоні в'їлися в очі. З лицьової сторони на картці було панорамне фото міста і напис "Братислава".

Найчастіше Тад зупинявся у Братиславі на ніч, коли був проїздом з Відня до Львова. Якщо згадати, що на попередній листівці був Відень, то можна уявно прокласти той звичний маршрут до Львова.

Тадеуш на мить прикрив очі, а потім набрав Захара.

— Привіт, я отримав листівку. Ще одну. Що мені робити? Переїхати, чи взагалі виїхати?

На тій стороні довго мовчали, наче обдумували питання.

— Це просто тупий жарт, Таде. Хтось або про тебе знає, або по дурному залицяється.

Скинувши дзвінок, Захар похмурнів та важким поглядом обвів місцевість довкола.

Цього разу тіло навіть за межі Львова не вивезли, кинули біля траси, вздовж теплоцентралі. Допоки не помітив перший-ліпший водій. До біса зухвало.

Без одягу, документів, залишивши численні неглибокі порізи та безліч червоних мотузок.

"Зайчику, допоможи вибрати колір мотузок. Червоний, кармін, чи бордо?" — раптом написав Любчик по месенджеру. Закинувши слідом декілька фото обраного ним товару.

— Чи ти здурів?.. — безсило процідив Захар, дивлячись в телефон. Відійшовши трішки у сторону від місця злочину, набрав Любомира.

— Які до біса мотузки?

— Для шибарі, звичайно. Не хочу дзвонити до Вікторії з цим питанням, вона звичайно спец, але жінка. Я ж обираю для чоловіка, а не дівчини.

— Для Тадеуша? — уточнив Захар, сліпо дивлячись попереду себе.

— Який же ти проникливий, — хихотнув Любомир, — до речі, я не заважаю? Здається, ти на вулиці.

— Вийшов покурити, — відбрехався він, спостерігаючи за тим, як труп пакують в пакет та перекладають на ноші. На мить уявилося, що то не незнайома жінка, а Любчик. Від тої думки волосся вмить стало дибки.

— Ти б не спішив, Любко, пригати зі штанів. Краще придивися.

— Може ще оглядини влаштувати та на суд винести? — тихо розсміявся Любомир. — Сам то, коли мене з нареченою познайомиш?

— Зараз не про це. Припиняй в ці ігри. Ти про нього нічого не знаєш.

— Може ти знаєш? — відрізав Любомир, — припиняй, чоловіче. Я погодився залишитися друзями, а не парою на відстані. Тож досить грати в ображеного рогоносця. Рогоносець був я, а не ти.

Чудово, Любчик образився… не дослухав і трубку кинув.

Захар на те лиш тихо висварився.

Ця парочка його з розуму зведе.

Від цих двох розмов в Захара були дивні відчуття. З одного боку хотілося Тадеуша затримати. З іншого — дати прочуханки Любчикові. Думки металися між жертвою, мотузками та листівками.

Від того його мозок мало не вибухав.

— В мене все, забираю її в патанатомію, — мовив судмедексперт, підходячи.

— Є чим потішити? — Захар важко глянув на колегу і зітхнув почувши те, про що і сам здогадався.

— Асфіксія. Порізи хоч і глибокі, але точно не смертельні. Коротше, ідентично попереднім трьом.

— Ясно.

Та справа бісила.

***

— Яка скотина не миє ножі від крові?! — горланив шеф-кухар на всю кухню. Зміна тільки почалась. Клуб відкривався через годину, а нервів вже було хоч відбавляй.

— Святику, спитай Вадима, він су-шеф, то має знати, — гигикала Олька, відмиваючи ті самі облаяні ножі.

— Смійся, смійся, якщо зараз Зорянка не по графіку інспекцію зробить, то будеш плакала, — відгукнувся ще хтось з кухарів.

Тад, знічев'я, сидів в дальньому куточку кухні та смоктав чай з фірмового кухля.

Раптом одна з кухарок висмикнула чашку з його рук та перелила напій в іншу.

— То фірмовий посуд, хлопче. Якщо засічуть, то матимеш штраф, невеликий, але неприємно, — пояснила вона, відправивши чашку в миття.

— Якщо Зорянка побачить тут кров'яку, то прожене нас по медоглядам, — прокоментував су-шеф Вадим, потім задумливо покосився на холодильник, — але хіба рибу не позавчора привозили?

— Фу-у, — видихнула Оля, — от зуб даю, то напаскудили ті нові практиканти.

Під той гул і хихотіння Тад певний час зиркав на поставлене перед ним біле горня, як на якесь прокляття. А потім потягнувся до нього, обхопив обома долонями і поволі сьорбав. Поглядом блукав десь по стелі. Вона була темна, неохайна, покреслена лініями труб та вентиляції, тонким металопрофілем, з якого то тут, то там недолуго звисали лампочки на чорних зашнурованих дротах. Поміж того всього висів гак. Він був темний і на фоні графітової стелі майже не впадав у очі. Тад дивився на нього і мовчав.

Йому уявлявся на тому гаку шнур. Знерухомлене тіло. Відверті пустощі.

Уявлялося, як би бавився тут Макс, щоб використав з кухонного приладдя.

Чи може, щоб використав сам Тад?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
B der Line
01.03.2024 03:29
До частини "18. Мотузки"
Спойлер!
Спостерігати за становленням нової тадеушевої особистості, за тим, як він пробує наново знайти свою тілесність, свою сексуальність, -- цікаво. Зізнатись, це один із моментів, які мене найбільше цікавлять взагалі в цій книзі. Можливо, я занадто багато уваги приділяє внутрішньому світу Тадеуша, а незаслужено мало -- зовнішнім обставинам і роздумам, чи не вбивця він, як далеко може зайти і якщо не він, то хто ж убивця-маніяк. Новий лист нервує(( А відповідь Захара просто добила(. Оу, "страта тисячі порізів" походу? А вбивця не надто імпульсивний, полюбляє пити чужий біль і жах, а не просто треба йому/їй когось швиденько почікати, виливши лють. І тут прикольний момент з Любчиком, який теж про червоні мотузки. Все починає вже ну дуууже щільно одне з одним переплітатись, що все важче і важче щось розібрати)). Це прикольно, насправді. П.С. А ні, не тисяча порізів... Удушення. Не знаю, чи сцена з брудними ножами -- то підказки чи задля напруги, але дивно, що ножі не помиті... хммм... це для чогось спеціально?..... Бо малоймовірно, що маніяк просто забув помити. Чи хтось просто хотів підставити когось? Можливо, колись ми про це дізнаємось))).
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    02.03.2024 06:38
    До частини "18. Мотузки"
    Спойлер!
    Ножі це підстказка для читачів де локаційно шукати убивцю. Там навіть гак є, з волосинкою . Наче кумеднтй діалог кухарів, але якщо прибрати їх і вліпиьи у кадр одного Тадеуша то сцена стає значно напруженішою. Щодо мотузок і сплітангя подій - знущання для слідчого, воно все перегукується з його роботою і на це все він "розпорошується" перестає адекватно сприймати дійсність. Бо насправді довкола нього надто багато людей люблять лоскотати нерви та мотузки Перевірити треба кожного. Текст так побудований, наче Тад один з підозрюваних. Але насправді, оті поради Захара "бути на видному місці" натякають що все складніше
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Бася Каллиган
    11.11.2023 06:57
    До частини "18. Мотузки"
    Захару з Тадом треба бiльше спiлкуватися, гарна була б команда. Щось iз брудних ножей залишиться для експертизи? Бо в мене пiдозри щодо тоi кровi. Капоснi манiаки, забери iх дiдько!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    11.11.2023 07:30
    До частини "18. Мотузки"
    Все помили, звичайно)) Тільки гак лишився, до якого ще треба догледітися ))) Підозрюю, що якщо Тад і Захар будуть тісніше спілкуватися, Любчик образиться ) він хлопець гордий
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше