4. Дзвінок

" — Тад, хлопчику мій… — важкі долоні ковзають тілом, тримають міцно. Хотів би — не вислизнув. Та зараз байдуже. Погляд фокусується на дрібних сосках, на чіткому рельєфі грудей. Язик намічає вогку доріжку по зморщеній від збудження ареолі. І зараз тільки одна річ б'ється у важкій, зачумленій голові — не думати, щоб не відбувалось. Віддатися повністю, щоб не просили і не пронували, брати максимум того що дають. Бо іншого не буде…"

Дзвінок мобільного телефона пробився крізь важкий сон. Тадеуш насилу потягся до мобільного, примружився, вдивляючись в ім'я абонента. Номер був не знайомий, над ним перед очима пливли дані цифрового годинника: о пів на восьму ранку.

Слідом за усвідомленням години мозок грузне від питань.

Чи то Любомир дзвонить, може Зоряна? Може управитель ресторану? Закрив касу не правильно? Може виручку невірно вніс в базу?

— Так, — сівши в ліжку, протер затікшу шию і ковзнув поглядом по орендованій кімнаті.

— Тадеуш? — голос мачухи змусив вмить сіпнутися і сісти рівно. Тад застиг, а потім якось непевно стис пальцями власне волосся на потилиці.

— Так мамо Тетяно, — не одразу озвався він, здіймаючи обличчя до стелі і відчуваючи, як від звуку її голосу відверто пече очі, як чи то холоне, чи то закипає кров.

— Таде… Чому я повинна шукати твій номер через канцелярію Віденської філармонії, ти знущаєшся? За що ти так зі мною? З батьком? Чим ми тобі завинили? — вона говорить гірко й так, наче між ними завжди усе було гаразд.

На те питання Тадеуш не мав, що відповісти, не міг вимовити й слова, бо емоціями стисло горло. Похвалити її, чи що, за цілеспрямованість в пошуках його контактів? Через два роки після всього, що трапилось?

Та її претензія, насправді, наче знущання.

— А батько не казав? — тихо питається він. Коліна не свідомо підтяг до грудей, обійняв вільною рукою. — Не кажи, що не знаєш, що він зробив.

Вона мовчить, і чути по диханню, як напружено думає. Чи то придумує відповідь, чи то дійсно розгублена.

Варто було тиснути, а не мовчати. А Тад, на жаль, говорить на силу :

— Тоді поцікався в нього, куди він відіслав мене того вечора, а потім вже думай чи варто дзвонити знов.

Збивши дзвінок, поставив режим "літака" і важко зітхнув.

Завдяки нічній зміні і ранковому дзвінку спав якихось дві години. Та заснути знов не вдасться. Дзвінок розбурхав те, що, здавалось, давно впокоєне і вирішене. Швидко одягнувшись в спортивне, Тад майнув в парк бігати.

Сірий костюм, косиці зібрані в хвіст на потилиці, навушники-таблетки в вухах, вкотре лунав Бах. Музика пронизувала свідомість легкими переливами. Фортепіанне виконання у дуеті — наче те що треба, щоб відчути себе невагомим пурхливим метеликом, а не тією чорною потворою, якою наповнилося власна сутність.

Тад не любив відчувати себе таким. Не бажав згадувати, чому став саме таким. Біг став швидшим, крок ширшим, погляд більш зосередженим. Рух не на витривалість і не для розваги, а для того щоб вкотре випробувати свої сили на міцність та на швидкість. Щоб, як хтось підійде зі спини, хоча б мати сил втекти.

В іншому випадку доведеться бути жорстоким і бити, розбиваючи власні кісточки.

Бідні руки, наче мало їм дісталось за минулий рік?

Огинаючи парк дугою, Тадеуш навмисне біжить до його дальньої частини, де спортмайданчик під відкритим небом. В думках: убити своє тіло вправами до болю в м'язах. Будь-що, аби не думати про телефон, режим "літака", мачуху, яку вперше почув за два роки. Дарма сподівається, перед очима знову під'їзд. Галасливе сімейство, важкий голос батька, нервові словесні вибрики молодшого брата. Жорстокі зізнання хвилинами раніше.

Наче віджимання, чи прес те все зітре з пам'яті, підкоригує…

Наче воно зупинить ту чорну гіркоту і ненависть.

Бо за кожним важким подихом, в поривах вітру ввижається чужий подих в потилицю. Бо за кожним напруженим та набухлим від роботи м'язом згадуються ті ж руки безвільні і слабкі, не тримаючі в долонях нічого важчого за звичайні смичок і скрипку…

Режим "літака" знімає з телефона значно пізніше. З пропущених тільки один й той від "Любці", менеджера по персоналу. Тадеуш з радістю повірив би, що дзвінок мачухи наснився, однак її номер телефону чемно висвічував в переліку дзвінків, як нагадування про те, що вона реальніша ніж він сам.

Набирати Любомира не хочеться, але незрозумілий статус останнього змушує дзвонити і поводитися спокійно.

— Ви дзвонили, — бурчить, як тільки Любчик бере трубку. У відповідь тонна інформації і заспокійливі нотки. Гірше те, що Тадеуш геть не може зосередитися і зрозуміти про, що він говорить.

— То як тобі ідея? — припечатує Любчик.

— Не знаю, — зізнається. Однак та невпевненість геть не зупиняє нового знайомого.

— Давай, приїду, поговоримо, — видає він. — Диктуй адресу.

— Парк…Стрийський — видихнув Тад, потім озирнувся, в спробах зрозуміти, як описати локацію.

— Боже, людино, що ти робиш там о дев'ятій ранку? — вигукнув Любчик, а вже через мить припечатав: "Скоро буду, не тікай Попелюшко".

Тадеуш на таке лиш роздратовано пирхнув. Час в очікуваннях пройшов непомітно, в розминці, підтягуваннях, цілоспрямованому доведенні себе до бездумної втоми. Аби всередині не залишилось сил на згадувати і переживати вкотре…

— Як добре, що я докумекав узяти води, — сміється Любомир, роздивляючись добряче спітнілого Тадеуша. Його легка вітрівка висить на найближчому турніку і видно, як від кожного підтягування на плечах, передпліччях, кистях, спині здіймаються м'язи. У ці миті здається, що вбиті під його шкіру квіти поволі колишуться. Той чистий сюр не дозволяє хоч на мить відвести погляд від Тада.

— То чому раптом ти вирішив позайматися спозаранку? — питається Любомир.

— А чому ти вирішив подзвонити ? — питанням на питання відповів Тадеуш і потягнувся в поясну сумку за вологими серветками. — Чесно кажучи я ні слова не зрозумів. Що за пропозиція?

В цю мить він протирає долоні і за тим рухом на білій тканині проступає гарячий червоний.

Любомир деякий час мовчить, втупившись в ту серветку, а потім відкорковує пляшку мінеральної води, яку приніс.

— Давай змиємо, ти наче поранився.

Дивитися, як Тад розгублено опускає погляд додолу, а потім нервово стискає ту серветку — дивно. Зрештою, вони те діло змивають. Любомир навіть виковирює нігтем дрібний камінчик з долоні.

— Віджимався? — питається і посміхається під зніяковіле Тадове "так". Ті білі долоні чомусь злегка трусяться, видно, як в зап'ястях напружуються сухожилля і в світлі сонця, під чорними браслетами татуювань чітко проступають тонкі горбики подовгастих поперечних шрамів. Так наче він дер ті руки неодноразово в спробах обезкровити себе.

— Не трусись, — відпустивши ті долоні, Любчик хлопає його плечу. — Просто подряпина. Раз ти по телефону нічого не зрозумів, то давай підемо поснідаємо і розкажу ще раз.

В самого ж Любчика на думках щось інше. Там збентежений, пошрамований Тад, тремтячі пальці і кров на білих мов сніг долонях.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
lyubasha
19.03.2024 13:36
До частини "4. Дзвінок"
І чого б не залишити Тада в спокої, не треба лізти до нього, шукати, роздирали старі рани щоб кровоточили. Такі невинні овечки, бррр
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • B der Line
    12.02.2024 17:52
    До частини "4. Дзвінок"
    Спойлер!
    Малесенька сценка на початку (страшний сон Тадеуша): Думаю, у читачів, які почали не з "Викрадення", а з "Тадеуша", градус напруження підскочив до критичної відмітки))) Про дзвінок від мачухи -- прям цензурних слів немає. Я розумаю, що вона, мабуть, несвідомо. Це як... як... "доброзичливий сексист", більш внятної аналогії не знайшлося))). (Ну і вона поки що не знає про те, що "татко" утнув). Але б**, прям підгорає. І реалістичне ж все таке. Всі вони так говорять реально, ніби їх вчать на курсах чи шо. І правда як знущання. Боляче уявляти собі, що Тад у цей момент відчуває. Його поза (те, що він несвідомо підтяг колина до грудей і обійняв їх) явно показує, наскільки він до цього лайна вразливий. Дуже радує, що він не упав в той момент у пастку вивченої любові та поваги до батьків та зміг кинути слухавку. Цікаво, чи Тад іще грає на скрипці? Хоча б для себе. Чи приходить до нього музика "власного виробництва"? (я так зрозуміла, що у Тада були неабиякі здібності й до композиторства, йому це було легко, як дихати). Чи той талант був убитий разом зі світлою частиною його душі?.. Дуже пронизливо переплітається картина теперішнього: ось хлопець міцної статури ліпить із свого тіла машину для убивства (ну, умовно: I'm lean, mean and a killing machine, як то кажуть). А на фоні -- примари минулого, яких не позбудешся, яким би вправним ти не став зараз. І не менш хапаюча за серце сцена з подряпаними руками... (я не дуже зрозуміла, в який момент Любомир схопив Тада за руки, але то вже таке). Автор лишає читачам самим домислювати, що саме відчував Любчик, коли думав про тадові рани - старі й нові, та про прояв його вразливості, який раптово прорвався крізь міцний щит. Як романтична натура, я волію думати, що там зароджується бажання проявити турботу)). Взагалі. Те, що Тад не поїхав зі Львова, водночас і дивує, і викликає повагу, що він кинув виклик, намагається "відвоювати собі місто" (у Макса, у сім'ї). Спірне рішення, але, мабуть, Тад потрапив у полон розповсюдженого наративу про "молодець, не тікаєш". Будемо сподіватись, що це рішення не буде сповільнювати процес зцілення. Це ж Тад, для нього може й краще одразу розібратись зі своїми демонами, дивлячись їм в обличчя.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    12.02.2024 20:04
    До частини "4. Дзвінок"
    Спойлер!
    Щодо сну, вони могли це сприйняти як еротичний сон, підігрітися, хз. Не думала щодо напруги, коли писала, швидше про те, щоб показати що воно все ще турбує Тада. Щодо подряпин, там дійсно турбота. Але я б у тих сценах назвала її ціленаправленою і демонстративною. Любчик зацікавлений і показує цю зацікавленість в доступних йому межах. Головне щоб Тад зміг зачитати ці прояви. Щодо поїхав, чи не поїхав... Тут він власне повернувся до Львова. Можна вважати що це спроба номер два, погляд страхові в обличчя
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • B der Line
    09.02.2024 01:15
    До частини "4. Дзвінок"
    Було б прикольно читати спочатку цю книгу, а потім "Викрадення". Тадеуш тоді ІЩЕ БІЛЬШЕ загадка, ніж зараз. Зараз тішуся, що свого часу відмовилася від написання своєї книжки (тільки де-не-де в творах проскакують якісь натяки). Зараз читаю ваші й бачу, що не написала б так довершено. Але так як кістяк історії чимось схожий, то читаю ваші твори з подвійним захопленням. Це ніби як хтось зазирнув у мою душу та написав те, що я хочу почитати. Ніби сказав за мене те, що я хотіла сказати. І це дуже цінно і прекрасно. Дуже вам за це дякую!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше