20. Скрипка

Скрипка… Її боки були поцятковані металевими бляшками, по ефах вилися візерунки, а колір був настільки вибухово жовтий, що Тадеуш аж розгубився.

Дивився на неї, як на прибульця і був певен: цей прибулець мав такі ж здивовані очі та зирив на Тадеуша у відповідь. Тад навіть знав, що той "прибулець" намагається йому сказати: "Краще не чіпай".

— Ну то що, перед виступом навіть не спробуєш, як грає? — Поцікавилася Вікторія, заглядаючи у футляр через Тадеушеве плече.

— Вона просто… кольорова, — скрушно прокоментував він, наче це щось могло пояснити далекій від музики Віці.

— І?

— Як твої мотузки в соусі табаско, — прокоментував Тадеуш, а потім обережно вийняв інструмент. Спробував провести смичком по струнах. Оцінив звук і усміхнувся.

— О-у…— То ти не заграєш? — здивовано перепитала Віка.

— Не тут, — він кивнув їй на вихід.

Нічний клуб, розрахований на специфічну публіку, де в кожного відвідувача клубна картка і річний абонемент — не та сцена, до якої звик Тадеуш. Ні тобі пюпітра, ні яскравих софітів, ні стримано одягнутої публіки. Натомість легкий флер збудження, і напівтемрява, червоні ліхтарі згори та сині знизу. Жовта скрипка виблискує в кривавих променях наліпленими бляшками та відчувається в руках майже агресивно. Як і весь Тад.

Він виходить на сцену та опирається плечем в пілон. Волосся лежить на плечах важкою хвилею з дрібних косиць. Сорочка глухо застібнута, лиш рукава підкочені, щоб не було видно тої дрібної плямки. Чорні джинси контрастують з білими кросівками, які у світлі ліхтарів відсвічують насиченим індиго.

Тадеуш мовчить. Вдихає, видихає, а потім з динаміків просто починає грати те, що сам обрав: ' Ейнауді, "Експіріенс". В перекладі ні що інше, як “Досвід”. З динаміків тихо лине партія піано, ритми. Тад акомпанує на скрипці легко, поволі, все більше нагнітаючи й деякий час геть нічого не бачачи перед собою.

Здається йому болить, чи то на спині, чи на руках, триває гра і з залу зирить батько.

Здається йому все ще десять, чи може навіть п’ять, в сім’ї з’явилась нова мати.

Здається в руках не скрипка, а маленький Владзь. Те маля кричить, не може спати.

Здається, вгойдує його на раз. Бо в руках не інструмент, а справжній братик.

В музику можна линути чимдуж. І відчувати ритм її кістками. Підвести повіки, огледіти зал, відмітити всіх, хто є за столами.

Агов, Любомире, чи ти є тут? Чи чуєш, як плаче скрипка? Той досвід, що лине нею чимраз, із кожним рухом — болісно-гливкий… Ти відчуваєш той безмежний ноктюрн? Його нема куди діти. Лиш звуком окреслити приглушений сум, любов іскристо-грайливу.

Віка зрізає одежі… Лезо торкається шкіри. Мотузкою стягує груди, чи можна їй йняти віри? Чи можна ще відступити, в легені кисню вдихнути? Перетворитись в повітря, про все у світі забути?

Тад ладен грати, не відпускати ту скрипку. Замучену жовтим, заклепану сірим, як і він, у малюнках…наче сховок для мрії.

Червоним рябить очі, не вистачає повітря. Шукає очима погляд, знаходить Любомира.

Тад зараз надміру вразливий. Він хоче про це кричати. В руках же лунає скрипка, наче тендітна коханка.

***

Це було красиво. Пошматовані одежі, червоним перетягнуте тіло. Розсипані косиці на плечах і поміж них, в просвітах проступають квіти.

Тад наче метелик. Екзотична рибка. Його хочеться пити, й втискати в обійми. А ще краще сховати. Прикрити погляд вуаллю. Закути в чарівні кайдани, звечора й до ранку.

Додому їдуть мовчки, не обираючи хто і в кого. Любчик відкриває двері, скромність злітає як роба. Впивається поцілунком, тягне додолу, у ліжко. Тад мовчки скидає одяг, пестить уста неквапливо. Спраглий і схожий на камінь, він твердю тисне до стегон. Шепіт тихий у скроні.

Хтось підкориться, певно.

— Таде, — Любомир благає. Не стримує болісний стогін. Та музика все ще грає. Для двох її лунає відгомін. Для двох відбиваються ритми й полум’ям охоплює тіло. Тримати в обіймах й приймати — так важливо, мило й щиро.

А потім, розкинувши руки від втоми, переплівшись ногами, один одному про зорі памфлети напрочуд кумедні складати.

Любчик моститься ближче. Тулиться тілом до тіла, погладжує малюнки на шкірі, уявляє її цнотливо білу: що не має цих квітів, листя суниць і ягід, татуйованих ребер і слідів на зап’ястях поганих. Він ті шрами цілує, й долоні тисне до серця.

Їм поряд безмежно добре, наче в цю мить в почуттях пізнали безсмертя.

***

Ранок увірвався в їх свідомість довгими та безперервними сигналами вхідних повідомлень.

— Котику, твій телефон це зло, — прокоментував Любчик хриплим та сівшим голосом. Тад торкнувся легким цілунком його уст, наче просив вибачення за горло, а потім потягнувся до телефона, який однозначно сказився з тими повідомленнями. На певний час завис над ним і посірів.

Підхопився з ліжка та вийшов за двері. Любчик чув, як його голос блукав по квартирі, а за ним важкі кроки, скрип дверей та підлоги.

— Мене не цікавить, що з ним, як і його не цікавило на, що він мене штовхнув. — він говорив достатньо голосно, щоб розібрати кожне слово. Любчик нагострив вуха і все більше хмурнів, вловлюючи незнайомі інтонації, злість і навіть ненависть. Намагався уявити про що йде мова, чи про колишню роботу, чи більш особисті моменти.

— Я вам винен? Віддати? Віддай мені ті пів року…

Голос стих, наче Тадеуш зачинився в одній з кімнат, однак той відгомін його голосу все ще був напруженим та недобрим.

Любомир похмурнів, мимоволі згадуючи за "кілька місяців спокою" як вартість за тату.

Він вже геть нічого не розумів.

Тад повернувся за кілька хвилин. Супив брови та розминав долонею шию. Телефон він пожбурив на ліжко, а потім і сам упав, витягуючись поряд з Любчиком. Його струнке тіло було повністю оголене і у світлі ранкових променів майже губилося на фоні білосніжної постільної білизни. Зараз Любчик міг розгледіти те квіткове панно на ньому повністю і дивувався масштабам та місцям, куди деякі завитки пірнали й сягали. Шия, плечі, спина, сідниці та стегна, дещо ховалося під коліньми, а дещо торкалося щиколоток і п'ят. Тад був справжнім витвором мистецтва. І можна було з упевненістю стверджувати, що те тату однозначно робив коханець. З ким же він сварився? І що йому прислали на телефон?

— Старі друзі не дають спокою? — м'яко спитав Любомир, проводячи по Тадовій голові долонею. Навіть там, між косиць, звично проглядались малюнки.

— Прийомна сім'я — видихнув Тадеуш. Потім повернувся на плече і вткнувся носом Любчику в стегно, дихав у нього і говорив. — Все життя тицяли в те, що я їм не рідний, а тепер мачуха вимагає, щоб я допоміг, бо ж я можу бути з батьком сумісний.

— Звучить дещо нелогічно.

— Є таке.

— Але твоя мачуха доволі вперта.

— Живе у своєму світі. І думає, що від хвороб є золоті таблетки. Так ніби ті фінанси, що вони в мене вкладали змалку, автоматично зроблять з мене генетично сумісного донора.

Любомир поволі гладив його голову, не знаючи, що на те сказати. Тад зараз нагадував малюка, якому хотілося сховатися від усього на світі. Мабуть, його відносини з тією сім'єю були відверто погані, що він навіть не хотів слухати її доводів і заводився від дзвінка на раз-два.

Та чомусь Любчикові здавалося, що результат тих гарячково прийнятих рішень, Тадеушу буде важко нести з собою.

— Хочеш, я подзвоню їй і спитаюся, чому вона дістає тебе, не помічаючи очевидного?

Тадеуш злегка підвів голову, відірвавши її від ліжка, та так глянув наче бачив уперше. А потім і сам весь підібрався, підминаючи Любомира під себе. Він однозначно хотів зараз іншого, і там не про телефонні дзвінки, а про покірність і ласку, як неодмінні риси кожного гарячого дотику.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
B der Line
01.03.2024 21:44
До частини "20. Скрипка"
Спойлер!
Сцена, де Тад грає, сумний і сам по собі, а якщо ще є гіркуватий присмак минулої глави, то це сприймається навіть важко, можна сказати. Даже майстерно передана темрява і надлам, що у тадовій душі. І поетичний опис близкості між Тадеушем і Любомиром просто добиває. Напевне, від такого фіналу сцени мало б бути якесь розрадження, але чомусь від того меланхолійно і сумно трохи. Це як спостерігати, як двоє в обіймах посеред палаючого світу, що скоро вибухне. Навколо, ззовні вирує щось недобре, всередині теж таке собі, щостя швидкоплинне, страждання ж -- вічне і нездоланне. Трохи теплого і м'якого на зранену душу читача: Любчику наче не начхати на проблеми Тада, і минуле "цього загадкового альбіноса" його цікавить не тільки з точки зору розгадок і екшену, а й зточки зору емоційного впливу на Тада. Ну, начебто. А як насправді -- час покаже.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    02.03.2024 06:18
    До частини "20. Скрипка"
    Спойлер!
    Важко пояснити щодо аіршів. Скажу так як відчуваю Тад дуже цікавий персонаж... Людина яка сподвигала мене на вірші і вірші він непохитно вимагав саме в моменти зламу. Перші їх ритмічні відглоски були десь після третьої глави Викрадення. І апогей був у фіналі в епілозі. Ті слова інакше навіть не складалися. Якщо аналізувати саме Тадлве сприйняття, то він наче в ходить в стан зміненої свідомості, я б особисто все крила матом, а в нього все перетворюється на ритми та музику. Тому ви тут праві, поетика поетикою, але тут насправді в нього надрив. Він впав у спогади, впав у страхи і рефлексії там на сцені. І свідомо обрав собі Любчика таким собі якорем, щоб зачепитися за нього поглядом і хоча би усвідомлювати де він насправді. Його страхи нікуди не ділися. Просто він дійсно впустив Любчика. Причому на цьому етапі Тадові ще складно сказати що саме він відчуває . Думаю тут зв'язок як між дитиною і улюбленою м'якою ігрошкаю: можна обіймати коли страшно, але ніхто не чекає що іграшка дійсно обіме у відповідь і допоможе впоратися, хіба пережити
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Маріан Ґрот
    24.02.2024 13:39
    До частини "20. Скрипка"
    Без мачухи розділ був би ще миліший, але навіть так, він показав, що котику є кому пожалітися тепер!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ія Лін & Ізумі Хо
    12.11.2023 15:46
    До частини "20. Скрипка"
    ха.. і тут я нарешті зрозуміла чому мене зачепила ця історія)) скрипаль.. перебрала всі фільми, що колись обожнювала.. скрізь була скрипка)) так прикольно, не тільки спостерігати за персонажами, а ще й в собі щось піднімати на поверхню) композиція підібрана просто вау.. правда я зовсім не його дитинство бачила, коли трек включила.. а останні кадри з "викрадення".. спочатку ліс, змінюються сезони, зима-осінь.. втікає то як людина, то як вовк.. а потім виходить з підвалу..
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ія Лін & Ізумі Хо
    12.11.2023 16:01
    До частини "20. Скрипка"
    але знаєте чого трошки не вистачає.. більш довгих описів постільних сцен.. не біології з відростками та місцем застосування, а взагалі... щоб перебити той досвід викрадення, щоб показати як то воно може бути інакше.. зараз ніби воно і є, але так, поміж, лише штрихами, а не частиною життя ні до чого не змушую))) просто ділюсь відчуттями)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    12.11.2023 18:30
    Скажіть, сильний контраст на цьому з попередньої книгою. Скажімо так, Тадеушу треба дати час. Він з тих персонажів, які не дозволяють з собою робити те, що хоче автор. І він поки не хоче показувати. То його скарб., навіть зараз, обидві сцени захотів показати Любчик, що першу постфактум, що другу. Тад же вперто мовчить і навіть не бажає показуватися у цих сценах. Впертюх
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше