31. Безпосередність

Мабуть, якби Тадові хтось сказав років десять тому, що він буде працювати у барі, він би посміявся. Якщо б попередили про Макса і батька, то обов'язково покрутив би біля скроні пальцем. І навіть коли б спробували описати цю мить — то просто викликав би санітарів. Бо ж… коханці не лякають один одного наругою щодо себе, правда ж? А маніяки не роблять таких дурних ходів. Однак та листівка з моторошним написом і фотографією, як і десяток схожих поштових карток, тепер лежала у конверті. Віка, сяяла перед поплилим поглядом немов янгол, була безпосередня та упевнена у своїх словах, як дитина.

Конверт був закинутий Тадом у шафку, дверцята зачинені. Та все одно у грудях пекло так, наче зловісні слова вишкребли на власній шкірі, посипали сіркою та підпалили.

Або ж роз'ятрили там й тепер тягли ті судини, рвали аорти, розхлюпували все довкола гарячою і поки що все живою кров'ю із мертвіючого тіла.

Максу б сподобалося. Мабуть. Або ж ні. Він бив та ґвалтував, однак не опускався до різанини, зазвичай.

Мабуть, якби він був більш жорстокий, якби на Тадів останній "гав" бив у відповідь, а не приходив миритися, мабуть, якби після своїх жорстокощів не був надміру ніжний… мабуть, якби не виціловував кожну власноруч намальовану квітку — Тад би думав інакше.

— Ходімо, — мовила Вікторія та потягла за руку, — в гримерці тихіше, й камер нема.

Останнє вона вимовила на видиху, майже не чутно і можна було лише здогадуватися, сказала вона те з характерною їй безпосередністю, в чи то була якась особлива пропозиція.

В гулкому коридорі майже не чути руху повітря. Зате чути кроки, власні та її. Дзвінкі перестуки підборів, шурхіт тканин і, здавалося, навіть кожен рух її повік. Мабуть, якщо прислухатися, можна було відчути як рухалося повітря крізь її вії і як ледь чутно терлися одна до одної тонкі косиці, які хвилею впали на її чарівну, ледь засмаглу спину.

— Заходь, — мовила Віка і посадила Тадеуша на стілець навпроти дзеркала. Потім ввімкнула світло і зачинила двері. Присіла біля нього навпочіпки, обхопила його долоні своїми тонкими пальчиками, заглянула в очі.

— Щось трапилось? — спиталася. — Чи, може, щось болить?

Тад мовчав. Йому навіть лінь було ворушитися. Відчуття загострились і здавалося зараз за спиною от-от мала з'явитися та жінка з фото. Як персонаж страшного фільму, виплигнула б звідкілясь швидко та неочікувано та вкусила б, рахуючи хриплим голосом Тадові подихи.

"Один подих, два… а тепер скажи прощавай своєму…"

Власні думки не прогнати, простіше заплющити очі. Тад з радістю зараз приклав би той напис на листівці до тої Любчикової ранкової записки. Порівняв би почерк. Тішився б, що букви не сходяться, дзвонив би Захарові, говорив про чергову жахалку, та погрози щодо Любчика… Адже знав, що не схожі.

Знав!

Та чомусь замість тих упевнених думок, бачив інші, де букви до оскоми ідентичні… і що писав Любомир ті послання одночасно, сидячи за кухонним столом та допиваючи ранкову каву. А найболючіше, в тому образі — хитра посмішка в передчутті Тадової реакції на кожне з тих від руки написаних послань.

— Таде, не мовчи, ти не повинен мовчати, — нагадала про себе Вікторія, виводячи з тих думок.

Тад же зловив себе на тому, що його погляд бездумно блукав тією частиною гримерки, яку видно без зайвих зусиль та рухів головою. Потайки натикався на власне відображення: білий мов примара, на себе не схожий, обкраяний. Бракувало броні. Бракувало всього того, що відрізняло його від себе колишнього: незграбного та надломленого.

А може річ у тім що, як казав Люб, то дійсно була просто маска: легка та непотрібна вуаль, яка розмивала перед чужими поглядами його справжню огидну особистість?

Віка підійнялась, встала за спиною. І в тому відображенні, у сірій поверхні дзеркала раптом з'явилась її рука. Вона торкнулась ненависного образу, стисла плече, провела по шиї, по щоці, погладила скроню.

— Розкажи мені… — не квапила, але чомусь так впевнено наполягала.

Тад же дивився поперед себе і не бачив біля себе людини. Все окреме, наче розтрощене чи, радше, порізане на шматки. Пів чужої руки, пів обличчя, трохи білих косиць, які звичніше бачити на собі… В помітних у дзеркалі устах, чутливих та блискучих від косметики, вже не вперше ввижався Макс.

Що це за порівняння такі? Переляк? Чи справа в злості, здивуванні? Неочікуваності?

— Перед очима пливе, — тихо відповів Тад, не відсторонився і не заборонив себе торкатись. Віка ж від тих слів похмурніла:

— Останній раз тебе так гнітило під час сеансу шибарі, — зітхнула вона, — тепер і гадки не маю що трапилось. Чи то ти на мене відреагував так? Чи привида помітив?

Не казати ж їй, що навіть її манера розмови тепер нагадує одне вкрай прикре падло.

— Можеш принести води… з лимоном, чи щось таке?

Віка кивнула…

— Зараз, малий, зажди.

Вона зникла за дверима розмазаною тінню.

Тад же на мить стримав подих. Не обертався, розглядав гримерку крізь дзеркало. Накладав побачене на фото по пам'яті. Насилу ліпив образ в мотузках по центру кімнати. Позиціонував його в себе за спиною. Розгойдав його у думках. Майже почув стогін:

"У тебе два подихи, Тад... Скажи "бувай" своєму надто активному коханцю..."

Завмер, дивлячись в одну єдину точку.

Там за спиною, на балці під стелею, поблискував сталевим кінчиком гак.

З нього мотузка звисала петлею, наче плазун застиг на гілках…

Між шмаття за спиною пасма волосся, хвилею білою на рукавах…

Тад поволі підвівся, ступив крок, торкнувся тої одежі… пальцями застиг на чорному корсеті. Потім підвів руку вище, так ніби пестив шви того одягу. Огладив ті пасма та різко розвів у боки вішаки, змушуючи впорядковане на них шмаття розійтися у сторони. В'язка зістрижених висвітлених пасем упала додолу.

Тадеуш видихнув.

Мабуть, його власне волосся виглядало б так само, якби було впорядковане.

Знов перевівши погляд на гак, Тад вже хотів до нього підлізти, але почув, як за спиною прочинилися двері.

— Чого ти встав, сідай, випий води, — почала було Віка, відтягуючи Тада за руку та влаштовуючи назад у крісло, перед гримерним дзеркалом.

— Пий, малий, пий, — приговорювала, тицяючи склянкою до уст і заглядаючи в очі.

Вода запливла в рот легкою прохолодою та цитрусовим присмаком.

Віка ж, впевнившись, що Тадеуш п'є, підійшла до вішаків на стійці, та підняла з підлоги в'язку волосся, а потім впорядкувала костюми.

— Хочеш, загримую тебе так, що ніхто не упізнає?

— Це як? — не одразу поцікавився Тад.

— Зафарбую татуювання, додам тобі засмаги, зміню колір твого волосся та очей. Пройдусь по твоїм рисам обличчя, в клубі темно, гриму майже ніхто не помітить.

Тадеуш кивнув. Віка ж повернулась до нього і почала творити на його обличчі щось незнайоме.

З-під її пальців виринув геть інший образ: темні очі, інший обрис уст. Ніс набув більш грубої форми та навіть брови тепер стали настільки темні, що стала помітною у них кожна волосинка.

Таке знайоме обличчя… в обрамлені чорних пасем з одягнутої й геть не помітної, на перший погляд перуки.

Тадові здалося, що з дзеркала на нього поглянув Максиміліан. Просотався з-під того гриму. Можна скривити уста в притаманній йому посмішці та отримати у ту ж мить його задоволене обличчя.

— Тобі пасує, — геть тихо вимовила Вікторія знову ставши за спиною. Ледь нахилилася. Її долоні стисли плечі. Тадеуш сковтнув, і від того руху його адамове яблуко на мить здійнялось. Шия покрита гримом та позбута на деякий час навіки прилиплої до неї змії, чомусь виглядала оголеною та незахищеною.

— Я на себе не схожий, — відповів їй Тадеуш. Він міг би сказати кого він собі нагадує, та мовчав.

— Це нормально, Таде. Ті хто перед тобою не обов'язково є тими, на кого вони схожі, — зауважила Вікторія. — Тобі доведеться лише змиритися із цим. Давай, переодягнемо тебе у щось тобі не властиве.

Вона заповзла пальцями під комір його сорочки, на мить відтягла його, створюючи тиск та легку задуху, а потім почала розстібати його ґудзики. Торкалася шкіри надмір того, що можна було вважати пристойністю.

— Гаразд, — Тад дочекався коли вона дотягнеться до пупця, — Тоді одразу і спільне фото на пам'ять… А потім поїдемо звідси удвох, — Тад розвернувся у кріслі та підвів на неї погляд. — Розвіємось декілька днів разом.

Віка не відповіла, відійшла до стійки з одягом та перегорнувши кілька вішаків, вибрала для Тадеуша шкіряні штани та бордовий піджак, темну сорочку. Дивилася на той комплект певний час, ледь схиливши голову у сторону. Нагадувала тим своїм рухом і виразом обличчя когось іншого.

— Спільне фото після, котику-братику, не зараз. — зрештою відповіла вона, простягаючи Тадеушу одяг. — Потім, коли буде емоційно та весело… або ж зовсім боляче.

Вона нахилилася та потяглася вперед, дотяглася через Тада до шухляд гримерного столика, витягла звідти ключі від машини. У ту мить її щока майже торкалася Тадової, а м'які груди були надто близько. Можна підвести руку та стиснути, відчути. Та не хочеться.

— Хочу, влаштувати нам гострий відпочинок, малий. Мотузки та секс вниз головою. Хочеш, домінуватиму над тобою, Ти ж не проти?

І так і не дочекавшись відповіді, або ж просто не бажаючи їх отримати, Віка відступила.

— Піду, попереджу когось, що в нас термінові сімейні справи… — хихикнула вона.

Тад не чекав її повернення. Навпаки, варто було їй зникнути за дверима, він витяг з кишені телефон та сфотографував той гак зі шнуром. Повернувшись в роздягалку, він зафіксував на камеру комплект поштових листівок та фото незнайомки.

Вслід за скерованим месенджером повідомленням кинув безліч свіжих зображень.

І лиш після цього взяв свою сумку та вийшов. Там на кухні теж був гак донедавна, його б теж сфотографувати, або ж місце, де був...

***

Незнайомий номер заповнив приватний чат безліччю зображень. Деякі з них були змазані й викликали лиш нерозуміння, інші ж вселяли напругу.

Фотографій було достатньо, щоб мрець на них загубився і став не одразу помітним. Однак, з другого погляду Захар все ж побачив.

А потім надійшло голосове, яке все перевернуло догори дном:

"Ти ж ні разу не сказав мені, чи це Любчиковий почерк, чи ні. Зате казав, що все це жарт, — між Тадеушевих слів чулося важке дихання та гулкість приміщення. — Можеш не відповідати. Я скинув тобі фото жінки… я її не впізнав, можливо ти впізнаєш зараз, або потім… якщо тобі вдасться, відстежиш мене по геолокації, якщо ж ні… Тішся, якщо я за ці записки не вб'ю."

"До речі, чим більше дзвонитимеш, тим більше шансів, що всадиш мій телефон. Не думаю що тобі це потрібно".

Звичайно ж Захар віддзвонив, та ніхто йому не відповів.

Гірше за ті Тадеушеві повідомлення — були лиш сторінки з кримінальної справи Максиміліана фон Вульфа, до яких він нарешті дочитав, і які начисто перевернули все з ніг на голову.

***

Тадеуш не розраховував вертатися до Любомира за таких обставин. Ще зранку у нього в планах була пізня вечеря та безліч приємних дотиків, а може й зізнань. Не тривога і не ненависть. Однак тепер в серці клекотало безліч того, що Любомирові навіть не хотілося показувати. Дурна фраза з листівки й Вікині вкинуті слова про те, що ті листівки їй віддав Любомир — перемотувалися в голові безліч разів, перетворивши думки у справжнє багно.

У середині квартири горіло світло. Тихо лунала музика. Любчикові літні мокасини були акуратно поставлені біля дверей. На стіні в ключниці висіли ключі від його квартири та машини. Телефон лежав тут же, на тумбі, миготів пропущеними дзвінками від Захара й одним від Тетяни.

Її номер та ім'я на екрані чужого телефону були неочікуваними.

Але не настільки щоб спаскудити настрій більш того, ніж було. Тадеуш приїхав не просто так, він мав дещо зробити.

Плюскіт води та гулке мугикання долинало з ванної кімнати, даючи розуміння, що Любомир схоже поліз під душ. Тадеуш певний час прислухався, а потім нечутно прикрив двері. Швидко зібрав своє шмаття, забрав декілька книг, підхопив скрипку. Випадково перекинув вазон. Байдуже мазнув поглядом по підвіконню, де купкою лежало його відтяте волосся посипане землею. Останнім до рук ліг скальпель, якого Любчик вчора приніс додому, яким же розважався пів ночі, коли творив на Тадовій голові бозна-що.

З ванної кімнати все ще долинав плюскіт. Пісенька ставала емоційнішою і веселішою, резонувала з тим що лунало з колонок. Тадеуш же завмер під дверима і дивився крізь них в ледь розкриту щілину. Бачив відблиск води на Любчиковому тілі, піну… Подумки торкався його та згадував те останнє послання, прикладав його до минулої ночі й мало не втрачав сили від того, як все це боляче відчувалося.

За свої слабкості соромно. За надумані підозри нема прощення. Однією рукою Тад тис його любовну записку до грудей. Іншою ж стискав лезо. Ненавидів. І, що найжахливіше: розумів, як ударом все враз припинити.

***

— Тримай, — Тадеуш простягнув Вікторії чохол з її скальпелем і сів в машину. Сумка, набита його речами й скрипка, полетіли на заднє сидіння.

— О, як чарівно, — усміхнулася Віка і заглянула у середину простягнутого їй чохла. Скривилася. — Їй богу Таде, чого він мокрий?

— Мив, маєш щось проти? — не залишився в боргу Тадеуш і відвернувся до вікна. У боковому дзеркалі промайнуло його і не його водночас обличчя. Чорні патли дратували, а темні лінзи лиш викликали бажання їх вицарапати. — Тримай біля себе, можливо доведеться всадити мені під ребро.

Віка скоса глянула на нього, а потім завела мотор автомобіля.

— О, я з радістю, коли підвішу тебе за ноги.

Тадеуш на те пирхнув, чомусь в її словах він ні на мить не сумнівався.

Львів за вікном миготів новобудовами, машинами та десятками облич незнайомців. Телефон у кишені мовчав та, навіть, якби йшов дзвінок, Тад не помітив би. Так само як ніхто не помітив, як той телефон згодом упав між сидіннями.

— Шкодуєш? — зрештою поцікавилась Віка, коли вони виїхали за місто. Скальпель вона встигла сховати в сумку. А ще заїжджала на заправку, де прикупила їм обом кави.

І навіть ту каву встигли випити, від неї лише аромат залишився, та легкий присмак на язиці.

— Яка тобі різниця? — Тад не хотів говорити. Йому здавалося, він стоїть все ще там, під прочиненими дверима ванної кімнати, підглядає за повним планів на вечір Любомиром, вслухається в його мугикання та співи, наважується на крок.

— О, повір, є. Я працюю з Любчиком не перший рік. Це його образить, — весело усміхнулася Вікторія. Тад же не міг зі своєї чорної душі витягти й краплі усмішки.

— Сумніваюся, що Люб буде тепер заперечувати.

Вона на ту відповідь лиш стенула плечима та повернула авто на вузьку дорогу між хвойного лісу.

— Знаєш, обожнюю впевнених у собі хлопчиків, таких весело ламати та підкорювати, ліпити з них сабів, — усміхнулась вона, — ти ж не проти, щоб я ліпила з тебе саба?

У відповідь Тад лиш вшанував її непроникним поглядом.

***

Любомир вийшов з ванни пізнувато. Закутаний у махровий халат та з накинутим рушником на голову. Промокнувши вогкі пасма свого волосся він зітхнув, почувши черговий дзвінок та потягнув телефон. Захар, схоже дзвонив вже не вперше, та й не вдруге. Любомир спокійно зайшов у спальню, збираючись зняти слухавку, та раптом підвис. Прочинене вікно виглядало дуже одиноко. Вазон був перекинутий, Тадові речі відсутні.

— Тад? — кинувши додолу рушник, розгублений Любомир повернувся у коридор та обвів його поглядом, з кожної кімнати, з прочинених дверей на нього дивилась лиш темрява. Така знайома, без жодного руху і жодного подиху.

Звичайно, що Тадеуша у квартирі не було. Як і взуття, як і одягу. Нотників…навіть скрипки. Лиш жмут зістрижених косиць у смітнику, так наче йому там місце.

Любомир на мить прикрив очі, намагаючись зібратись з думками, а потім різко підвів обличчя.

Було боляче.

Геть не розумно і по дурному.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
B der Line
15.03.2024 01:33
До частини "31. Безпосередність"
Спойлер!
Ого, це так напруження! Цікаво, що ж Тадеуш замислив? (Чомусь мало віриться, що він просто потрахатись їде). Підозрюю, не якусь там звичайно помсту... до речі, а кому саме? Автор до останнього плутає читачів безліччю фатальних співпадінь. "Теорії змови", як я їх називаю, продовжують множитися з запаморочливою швидкістю))). Якщо розібрати текст по шматочках (я зараз не тільки про цю главу), то вийде декільки струнких теорій, які вказують майже на кожного персонажа в цій історії: хош побудуй ланцюжок до Любчика, хош -- до Вікторії, хош -- до Захара... Я в захваті, це ж треба так закрутити! (очі-сердечка) Цікаво, які насправді плани у Вікторії? В тексті є натяки на її фізичну або мімічну схожість на Макса, що додає "голосів" до теорії про сестру Макса. (Зараз по діагоналі перечитала свій комент з профайлінгом убивці... забула сказати про сестру. Але нехай. Я ж майже зразу офіційно здалася, визнавши свою неспроможність вгадати маніяка))). Навіть не уявляю, як Тадові зараз боляче. Я багато разів уявляла собі цю гілку розвитку подій, коли маніяком виявиться Любчик, і Тадеушу доведеться розчаровуватись мауже так сильно, як і у випадку з сім'єю. Бо ти тільки зібрав себе по шматках, тільки почав розслаблятися і комусь довіряти, а тут...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    15.03.2024 06:50
    До частини "31. Безпосередність"
    Спойлер!
    Це дуже боляче, підозрювати Любчика. Тада б це надзвичайно сильно поламало . Мені навіть самій боляче це думати. Зрештою Тад мав можливість відчути то йбіль стоячи біля шафки і дивлячись на фотографії, слухаючи Вікторію. Я аплодую вам стоячи за ваш профайлінг убивці і за одну з ваших версій . Бо вона в яблучко., стовідсоткове. І тут не стільки про ім'я вбивці, скільки його статус щодо Макса. І мені подобається, що ви побачили ці чіткі лінії до кожного з персонажів, бо я дійсно усіх їх навмисне вела. Я навіть в сторону Тада підозру вела. До Любчика, до речі якось найважче вийшло. Але головне тут що маніячина постійно зі своїми звичками та коментарями на передніх планах. І Тад насправді вже знає хто. Плутається, дратується, уявляє зайвого, але вже здогадався. Ви навіть не уявляєте наскільки чіткі ви у своїх припущеннях . І це бомба. Бо я абсолютно впевнена, що не зі всіма читачами мої підказки спрацювали. А ви побачили ,
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Міло Севіч
    17.12.2023 18:52
    До частини "31. Безпосередність"
    Дякую! Ну вона напружена, але я б точно до викрадення не поставила поряд... Не конкурент х) ну хіба там з тим скальпелем. Я так розумію, хто маніяк вже видно чітко?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ія Лін & Ізумі Хо
    17.12.2023 19:12
    та справа навіть не в тому, що відбувається.. а в тому, як це описано) видно, видно, що це Тад ХД.. ще той маніакальний засранець
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ія Лін & Ізумі Хо
    17.12.2023 19:17
    Коментар видалено автором