Братство кирзових чобіт. Утрачене літо

Вино приємно вдарило в голову. У Цигана почав розв’язуватися язик і він привідчинив ляду своєї обізнаності:

― Знаєш, Ігоре, утримувати спортклуб – то не проста справа. Держава виділяє копійки, але навіть вони вчасно не надходять. А ще податкова ох як лютує... А інвентар, спорядження, харчування, виїзди коштують немало. На одному лишень державному забезпеченні не протягнеш, доводиться шукати спонсорів. А кому нині хочеться викидати гроші на благочинність? Часи меценатів-патріотів давно в минулому. За все слід розплачуватися... Ми тренувалися, виходили на ринг – все це під трендом однієї серйозної комерційної структури, яка вкладала у нас чималі гроші. А за це доводилося віддячуватися всілякими послугами... Я відробляв за так у приватній охороні, мої товариші – хто викидалами, хто рекетирами. Заняття спортом балансувало на грані з кримінальною відповідальністю. Багато що з тих часів хочеться просто викинути з пам’яті, але в душі й досі болить, що нас, малоліток, за прихильність до спорту використовували такі багаті люди... Про повноцінні тренування не могло бути й мови, скажімо, у мене заплановане заняття зі спаринг-партнером, а я у цей час мушу тінню ходити за якимось грошовим мішком, від бажання якого залежить фінансування нашого спортклубу...

― У цьому й полягає причина того, що ти пішов до війська?

― Не зовсім, але те, що тобі розповідаю, стало точкою відліку і кінцем терпіння... Міліція притисла за жабри нашого спонсора – він забув табличку ділення. Поступово стали розмотувати нитки справ фірми, яка нас курувала. Виявилося, що задля усунення конкурентів вона не гребувала й більш жорсткими методами... Одним словом, боси на горі таки домовилися, а, оскільки справі не можна було дати зворотнього ходу, винуватців стали шукати серед нас. Аби не віддуватися за те, що мені можуть приписати, я добровільно заявився у військкомат. Це був єдино правильний вихід. Ті, хто не прислухався до моїх порад вчинити так само, нині збирають чорнобильську росу, як казав Хімік. Найсмішнішим є те, що ніхто з ділків не постраждав. Винуватцями зробили спортсменів, котрі несвідомо відпрацьовували за пристойні умови для тренувань. Я вже “духанку” мотав, коли газети трубіли про злочинне кубло, яке, начебто, організував наш тренер під дахом спортклубу. Ось так чесну людину змішали з болотом... А мене це, завдяки армії, не зачепило.

Після першої пляшки з’явилася друга, аби забути всі неприємні спогади. Вечір обіцяв бути довгим і приємним.

― Все, Глобусе, вистачить пиячити та напихатися, час за дівчатками привдарити. Після двох років утримання я готовий накинутися на все, що кавунята у пазусі носить.

― А якщо вона страшна, мов атомна війна?

― Головне, щоб те, що нам треба, вціліло.

Зал поступово заповнювався. Три чверті місць зайняли молоді люди та особи середніх літ. Було багато миловидних жіночок та дівчат, але всі вони були оповиті серпанком таємничості і видавалися неприступними... Принаймні, так вважав Ігор, у якого не було великого досвіду у такій делікатній справі. Крім того, кожна з осіб протилежної статі була у товаристві кавалера, залицяльника або чоловіка. А задиратися з незнайомими людьми у чужому місті не хотілося б навіть за Клавдію Шифер. Інтрижка могла бути багатообіцяючою, але призвести до сумних наслідків. Хтозна, з ким зачепишся...

Артем першим зауважив самотню брюнетку, яка сиділа недалеко від входу і пускала кільцями цигарковий дим, розглядаючи присутніх чоловіків. Циган загорівся бажанням познайомитися з нею.

― Ти посидь тут, а я піду знайомитися, заодно і з’ясую, чи нема у цієї феї подруги і для тебе.

Скварява зашарівся, але щось конче не залишало його у спокої. Притримав товариша за рукав:

― Цигане, а ти впевнений, що вона...

― Боже, Глобусе, ти ще зовсім дитя. Ну яка порядна жінка зодягне таку коротеньку спідничку і блузку з таким декольте, яке нічого не приховує? Ти подивися, як вона намальована, які бл...кі в неї очі. Яка пуританка так пастиме чоловіків? Чує моє серце, що ця профура – хороша штучка. Ти посидь, а я розвідаю... Узяв би тебе з собою, щоб навчити, як це робиться, але ти своєю наївністю все зіпсуєш.

Покинувши товариша на самого себе, Поліщук подався розставляти тенета. Ігор, знічев’я, крутив головою на всі боки, аби не нудитися. Увагу привернуло пожвавлення на другому поверсі, чи то пак, балкончику, який нависав над залом. Там також стояли столики, відгороджені один від одного бар’єрами так, що підступити до них можна було лише з одного боку. Нарахував таких чотири. Туди пропускали не всіх, а, мабуть, лише постійних та іменитих відвідувачів. Глобус бачив, як першими туди підіймалась сімейна пара. Він, чоловік з залисинами, у двобортному костюмі, напевне страшенно переживав за свою чоловічу трагедію – облисіння, адже нема нічого гіршого, аніж позбутися густої шевелюри. На дурній голові і волосся рости не хоче, кажуть у народі, а мужчина справляв враження освіченого. Вона, поважна матрона із чудернацьким витвором на голові “а-ля Валентина Шевченко”, доволі миловидна, але, звідавши присмаку солодкого життя і ні в чому собі не відмовляючи, перестала слідкувати за собою. Якщо до сукні, зачіски, прикрас зауважень не було (усе найвищий клас), то їй самій не завадило б скинути десятків зо три зайвих кілограмів, аби чоловік перестав заглядатися на молодих лярв, у яких груди звабливо випирали з будь-якої одежі, а не звисали поморщеними яблуками. За ними ступав низенький чоловічок, пильно вдивляючись в обличчя присутніх. Був то непоказний чолов’яга середнього віку, не виділявся ні м’язами, ні статурою, а тому Ігор припустив, що охоронець покладається виключно на зброю. От і зараз верхній ґудзик піджака був розстебнутий, а з середини випирав якийсь предмет, зовнішніми обрисами нагадуючи пістолет. Кого і за що боявся лисуватий мужчина, Скварява не здогадувався.

Другий столик окупувало веселе товариство з двох юнаків, які, судячи з їхнього зовнішнього вигляду, впіймали синьоперого птаха удачі за крила і респектабельно відбивались в очах двох подруг, чи то коханок, чи коханих. На дівчатах були коротенькі спіднички, а їхні очі світилися не то розумом, не то захопленням. Чим саме, Ігор визначити не міг, бо не мав того досвіду, що Артем. Принаймні, у їхніх поглядах не було того відблиску, який випромінювала брюнетка Цигана... Споглядаючи на чужих дівчат, Глобус міркував, що вони зовсім недавно причастилися до такого життя – на відстані відчувалося, що почуваються не зовсім упевнено. Однак таке проводження часу їм подобалося, отже, падіння не за горами. Дзвінкий сміх та вигуки за цим столиком привертали увагу всіх присутніх.

За третій столик пройшли дві пари – старша та молодша. Трішки поспостерігавши за ними, Скварява визначив: батько, мати, дочка та незадачливий залицяльник, якого вподобали батьки і цілком ігнорує молода особа. Не першої свіжості франт, синок якогось зафаршированого достойника, підбадьоруваний поглядами старших, щось без упину тріскотів, але його пасія навіть з ввічливості не робила спроб прислухатися до потоку слів, з нудьгою оглядаючи все довкола себе. На мить її очі зустрілися з поглядом Ігоря, у них загорівся вогник надії на порятунок, проте одразу ж погас. Байдужим поглядом вона ковзала по всіх присутніх. Її доля була давно вирішена без участі неї.

До четвертого столика, який самотньо примостився у кутку, минаючи бар’єр, наближався здоровань із короткою стрижкою та тупим виразом на обличчі. Поряд із ним ішла... Ігор аж підскочив на своєму стільці і завмер, мов прибитий... Якби йому доручили очолювати журі на якомусь з конкурсів краси – перемогу віддав би тільки їй. Висока та струнка, у білому платті, яке так підкреслювало її стан, була справжнім втіленням ніжності та чистоти. Неслухняні льоки русявого волосся розкинулись по плечах, випромінюючи світло, ясніше за десятки ламп. Якби Ігореві хтось зараз сказав змалювати ангела, то на полотні він був таким, як ця незнайомка. Важко повірити, що така красуня існувала наяву. Уперше в житті він бачив таке диво краси і не знав, звідки воно взялося. Ну не може бути у такого неземного створіння земних батьків! Усі відвідувачі, хто запримітив дівчину, перестали жувати чи розмовляти. Чоловікам заграла гаряча кров, а жінки прикусили вуста від люті.

Дівчина знала про свою вроду, але не величалася нею, не корчила гримас, хоча й не гнітилася під ласими поглядами. Жила своїм життям, не вдаючись намарно до тих чарів, якими наділила її природа. Одне лиш викликало подив – як потрапила у товариство такого бовдура. Щоправда, не виявляла жодної залежності від нього, і це інтригувало ще більше. Поєднання цих двох людей було настільки несумісним, як чорне з білим, кисле з солодким, кінь з коровою, ластівка зі снігом та вогонь з водою.

З приємного марева до сірої буденності повернув Ігоря товариш, який покликав його до столика самотньої мисливиці на звіра у штанах.

Ніна, а саме так назвалася брюнетка, стала враз класичним зразком цнотливості та порядності, нічим не видаючи свого ремесла. Глобус засумнівався, чи потрапив Артем саме на те, чого шукав, але Циган шепнув на вухо про товаришку Ніни, котра ось-ось мала підійти. Тим часом Поліщук покликав кельнера і замовив шампанське. Нова знайома одразу затуркотіла про такі високі матерії, що подумки Скварява ніяк не міг прив’язати її до певного роду заняття. Вона говорила про опозицію і інквізицію, еволюцію і революцію, модернізм і критинізм, одним словом – вміла підтримати розмову на високому інтелектуальному рівні. Могла бути своєю як серед літераторів, та і серед реставраторів. Ось і ще одне підтвердження, чому чоловіки шукають дорогих путан, а не вдовольняються прищавими малолітками у підворітнях.

Не забарилася й подруга Ніни, руденька малявка, коротконога і короткозора, чим одразу не сподобалася Глобусу. Завітала вона не сама, а в товаристві якогось культуриста, котрого знали майже всі присутні. Поважно, немов римський імператор, пробирався він до їхнього столика, даруючи одним білозубу посмішку, а іншим – холодну зневагу. Ті другі одразу щулилися і в них зникало бажання перебувати тут. Такі люди припиняли розмови, маліли, тверезіли і намагалися якомога скоріше забратися з ресторану. Качок у спортивному костюмі фірми “Рібок” зовсім не вписувався у довколишнє товариство. Однак він мало переймався тим, безцеремонно підійшовши до Ніни, вщипнув її за стегно. Поглянув на столики вгорі, привітався з кимось і відізвав хлопців убік.

― Алік, ― назвався. – Так от, щоб не тягнути гуму, не бути багатослівним і не псувати вечір, одразу хочу сказати, що час – це гроші. Дівчата атасні, але гроші вперед. Не ви одні на цьому світі. По двісті доларів. Мені. Зараз.

― За двох? ― наївним голосом перепитав Циган, пильно приглядаючись до непроханого гостя. Можна подумати, що така сума була у нього в кишені.

Алік спокійно витримав цю психологічну атаку і, якомога спокійніше, саркастично, немов розмовляв з дебілами, уточнив очевидне:

― За одну. Це такса. Якщо ти вчився у школі, то зможеш порахувати, у скільки тобі обійдеться втіха. А хочеш дешевше – шукай “сосок” на вокзалі або педиків біля кооперативного туалету. З ними можеш домовлятися... Мої ж дівчата – класні і знають свою ціну... Руда візьме тебе губами за мізинець на нозі і доведе до шаленства, мандруючи твоїм тілом... А яка вона чутлива... ніч з такою кицю нею запам’ятаєш на все життя, ― настільки захопився розповіддю, що став передавати особисті відчуття, на мить забувши, що перед ним зовсім чужі люди. А, може, то такий спосіб переконання і розхвалювання “краму”? Чого не зробиш, аби запропонувати те, з чого живеш... Далі пішла характеристика Ніни:

― Чорненькій ніколи не буває досить. Вона ненаситна. Розпалюється настільки, що через годину її важко відтягнути від клієнта і змусити працювати далі. Треба мати кінську жагу, аби її вдовольнити та витримати усі її вигадки. Ніколи не повторюється, сучка, втілює всі бажання. Для неї не існує ніяких табу. Ну то як?

Артем давно перестав слухати цей словесний потік і всю увагу зосередив на Ніні. Відійшовши від качка, присів за столик і однією рукою наливав шампанське у її келих, а іншою, під столом, уже задирав і так коротеньку спідничку, немов хотів перевірити: у білизні вона чи без. А якщо якась тканина і приховувала її принади, то Цигану конче кортіло подивитися на її колір. Брюнетка танула на очах, чим виправдовувала всі видані їй аванси. Легко, немов відлагоджена машина, заводилася з півдотику. Справді: для чоловіків у барвах тендітності, щоб не докладати надмірних зусиль.

Руденька тим часом запитально мружилася своїми короткозорими очима на Аліка, не знаючи: приступати до роботи, чи ні. Збудження подруги передавалося і їй, а молоде тіло прагнуло ласки...

Ігор дивився на балкон, де вечеряло ангелятко, боячись, щоб чарівна незнайомка не бачила цього торгу. Але ніхто на горі не звертав уваги на те, що робиться на нижчому рівні.

Повільно, мов айсберг на “Титанік”, насувався Алік. На його вилицях розбухли вени і, здавалося, ось-ось стане видно, як по них циркулює кров. Тримав себе в руках, але неозброєним оком було видно, що він давно на межі пристойних слів та лайки:

― Мужики, я все розумію, але хамства не потерплю. Дівчата на роботі, гроші вперед. Якщо нема чим платити, звиняйте. Халяви не буде.

Скварява не на жарт розхвилювався, адже запахло бійкою. Поліщук, мов нічого не сталося, і далі пробував з’ясувати, звідкіля ж у брюнетки ноги ростуть.

― Цього вже занадто, ― спалахнув протеже дівиць, привертаючи увагу стронніх людей, ― або гроші на стіл, або у вас будуть великі неприємності.

Артем на мить облишив своє приємне заняття і різко, виділяючи кожне слово так, щоб його чули інші, відповів:

― Я не гомік. Жодних грошей давати тобі не буду. Біля мене сидить жінка, а з жінками я розплачуюся особисто. Якщо тобі треба грошей – то спробуй заробити їх біля кооперативних туалетів. Там попит на таких, як ти.

Ця репліка викликала сміх та пожвавлення в залі. Сутенер почервонів, як буряк, і однією рукою відірвав Артема від крісла. Це було трагічно-кумедне видовище: осміяний, червоний індик та на дві голови менший задеркуватий півник, який ще не втратив своєї самовпевненості перед таким супротивником.

― Руки геть, не потрібні мені твої ласки, ― і трохи тихіше, щоб почув лише Алік: ― хочеш з’ясувати стосунки?

Ігор не сумнівався, що ці слова підхопили вуха здоровезного кельнера, який за увесь вечір не виконав жодного замовлення і навіть не поворухнувся на вигук: “Офіціант”. Мабуть, його обов’язки полягали у чомусь іншому. Він одразу виріс там, де зав’язувалася сутичка. Пірнув поміж двох невдоволених і владно віддав розпорядження:

― Тільки не тут. На двір ідіть, ― і став витирати на столику уявну пляму, ані на мить не випускаючи з поля зору галасливих відвідувачів.

― Доведеться відучити тебе від поганих звичок, ― посміхнувся Артем, покидаючи брюнетку та поплескуючи її при цьому по стегні, ― почекай, кицюню, спочатку я порозмовляю з твоїм дружком, а далі продовжимо наше знайомство. ― Пішли, ― це вже стосувалося амбала.

Ігор і собі підвівся, але Алік втис його назад у крісло:

― Встигнеш, голубе. Твоя черга ще надійде.

Поліщук підморгнув товаришу, мовляв, ти не переживай, ця гора м’язів тільки з вигляду така страшна і навіть не здогадується, у який біфштекс зараз перетвориться, та повільно рушив до виходу. Зал, якщо не з подивом, то з неприхованим захопленням дивився на маленького камікадзе, котрий вирушав змагатися з горою. Були й співчутливі погляди, і безнадійно трагічні – присутні добре знали Аліка і його можливості, а в нове прочитання біблійного переказу про Давида і Голіафа не вірив майже ніхто. Чи був у залі бодай хтось, хто б наважився поставити бодай копійку на Артема? Мабуть, ні. Навіть Глобус, який знав товариша, як облупленого, не вірив у його успіх, розцінючи його шанси десь відсотків на двадцять зі ста можливих. Надто нерівними виглядали сили...

Подруги нервово покусували вуста, злизуючи помаду та спопеляючи Ігоря ненависними поглядами. Цей вечір до активу їм ніяк не запишеш.

Скварява, хоч і сидів з ними за одним столиком, не звертав на дівуль найменшої уваги. Одним оком косив на вхідні двері, іншим на балкон, де ангелятко добуло з папки якісь папери і робило підрахунки за допомогою калькулятора. Красуню зовсім не цікавило те, що відбувалося внизу. Чи була настільки заклопотана, чи їй настільки остогидли такі пригоди, які з дня на день повторювалися на її очах, Ігор сказати не міг. Він сам переймався зараз тим, як винести ноги звідси та допомогти Поліщуку.