Частина XXXV

Через добу літак «Українських авіаліній» повертав їх до реального життя. Ще вчора парубок та дівчина були у маленькому світі для двох – і не було їм у ньому затісно, а вже сьогодні великий світ заковтував їх цілком. Однак закоханим завжди здається, що окрім них на білому світі немає більш нікого. Заклопотаний натовп рутинно поспішає в нікуди, чорною заздрістю проймаючи тих, хто зупинився на острівку щастя і не зауважує плину часу. Чому лише закоханим є що сказати одне одному, навіть коли бачилися вони востаннє сьогодні вранці? Куди зникає це порозуміння з течією прожитих літ? Нема гіршого, як двійко найближчих людей не можуть висловити свої почуття, коли їм не вистачає слів … І забувають, що колись розуміли одне одного з погляду та дотику… А слова – вони лише втілення думки, тоді, як очі – ворота серця.

Тут, за хмарами, у безодні неба, світ був таким, яким створив його Господь. Тут ще не торкнулася неповторної краси всюдисуща рука людини. На землі все занурилося у круговерть пекла. Велися війни, палахкотіли пожежі і, найстрашніше – гинули люди. Коштовності та гроші виховали в людях заздрість та ненависть одне до одного. Винищенням собі подібних перекреслювали твердження про свою досконалість над іншими живими істотами.

За той час, поки Ігор був у відрядженні, Підвальний набрав собі нових людей, усунувши тих, з ким Глобус мав приязні стосунки. Велика зміна декорацій і новий склад виконавців наводили на певні домисли. У той самий час стався прикрий випадок з Ваганяном: на полюванні в його руках розірвало мисливську рушницю. Сам він залишився живим, але обличчя спотворилося до невпізнання. Скварява отримав ще одне підтвердження того, що слова Олесі не були вигадкою. Не апостолом правди й справедливості був його давній знайомий, недарма заробив собі прізвисько Скунс. Аби покласти край домислам, здогадкам та дізнатися правду, зважився Ігор на відверту розмову, яка й мала розставити всі крапки над і…

Ромчик зустрів його доволі приязно:

— Нарешті! Щось ти забарився. Я й сам, братику, голову втратив би з такою супутницею… Ти там розважався, а я думав-гадав, хто ж займеться всіма справами, які звалилися на мене з усіх сторін. Навіть не знаю, за що вхопитися.

— Зате знав за кого. Куди ти відіслав моїх хлопців?

— Не гарячкуй, я зайнявся підбором працівників і усунув тих, яким не можна довіряти. Тобі я підібрав хороших хлопців. Спрацюєшся з ними, от побачиш. Справжні професіонали.

— Ага, а з Ваганяном не справилися. Не вдалося тобі ще один стілець висмикнути з-під конкурента? А баки забивати ти добре вмієш, недарма тебе Скунсом прозвали…

Підвальний зблід. На його чолі проступили крапельки поту, які він квапливо змахував. Ромчик нервово покусував вуста, не наважуючись зупинити Ігоря, котрий розійшовся не на жарт:

— Кажеш, піклуєшся про чесне ім’я Матусі? А чим ти ліпший за Аліка, чи Грека, яких прибрав зі свого шляху? Хто наступна жертва?

— Ти, ти збожеволів! Що ти верзеш? За кого ти мене маєш?

— Закінчуй ламати цю комедію. Тільки сліпим не видно твого справжнього обличчя. Нічого не змінилося відтоді, як ти отримав нагоду покінчити з брудними справами, — Ігор переводив подих. Емоції – не найкращий порадник. Та й карти свої не поспішав відкривати, нехай земляк добряче помізкує, що йому відомо. — Приємно збирати вершки з плісняви? Ніхто не перешкоджає цього робити… А що ти мені городив? Може, мені допомогти журналістам привідкрити маску «Хрещеного батька півдня»?

Ромчик оговтався, перший шок минув.

— Тільки спробуй розкрити пельку. Сам святий? Я хоч власноруч нікого не вбивав, а на твоїй совісті дві смерті. Чого вирячився на мене? Алік через кого загинув? — Підвальний думав, що йому вдалося залякати компаньйона, у якого так несподівано прорізався характер. Від таких аргументів так просто не відхреститися. Від залякувань перейшов до товариських нотацій:

— Ми оголосили війну злу… Невже ти засумнівався, що я не був щирим? Чи хоча б один раз я обдурив тебе? — у його зіницях горів вогонь завзяття. Так розмовляє людина, яка твердо переконана в своїх словах:

— Так, я не поспішаю зав’язати з брудними справами, а знаєш чому? Війна потребувала коштів споконвіків, а хто поділиться ними? Мені що: підійти до Віолетти і сказати: «Дайте гроші, я хочу позбутися людей, які очорнюють ваше ім’я?»… Не збагачуюся я, а готую знаряддя для подальших дій. Ти ж сам збирався докласти максимум зусиль, аби відстоювати чесне ім’я нашої опікунки…

Ігор слухав земляка, ледь стримуючи в собі бажання приперти його до стіни та сказати, що все це неправда, але нехай краще недооцінюють, ніж поставлять зависоко. Невже він справді такий наївний, що його розводять, немов підлітка? Але до пори, до часу краще мовчати та слухати.

— Ваганяна я не збирався вбивати, просто хотів вивести з ладу на певний проміжок часу… Наступним рейсом «Канів» повезе партію дорогих ліків, необхідних дітям… Ми не можемо допустити того, аби вони опинилися у руках ділків, оминувши місце призначення. Матуся придбала їх за кордоном, а ми прослідкуємо, щоб дійшли до адресата. За моїми даними, Вірменин намагався спровадити їх наліво, а ми перешкодимо його намірам… Ти особисто керуватимеш операцією. Деталі обговоримо пізніше. Заспокоївся?

Якби Ігор не знав правди – ніколи б не повірив у те, що Ромчик такий підступний. Але цього разу Глобус не вірив жодному слову. Проковтнувши образу, вирішив розкусити цей горішок, аби подивитися, що там усередині…

Після закінчення робочого дня, а було це аж під ранок, Скварява не поспішав до своїх апартаментів. Виготовленим заздалегідь саме для такого випадку дублікатом ключа відчинив двері кабінету директора і пробрався всередину. Підібрати відмичку до сейфа було не так уже просто, але Ігор нікуди не поспішав. Почувався досить упевнено та розкуто – малоймовірно, аби хтось застав його тут за таким заняттям. Трохи побабравшись, дістав стос документів і заходився їх переглядати.

Якщо вірити документам, то Підвальний – справжній «бронтозавр» тіньового бізнесу, а вдає з себе вчорашнього студента. Шістдесят відсотків акцій спільного українсько-болгарського підприємства «Міранда» у Кременчуку, акцій автомобільного заводу, швейна фабрика, декілька малих підприємств у райцентрах рідної Полтавської області, пай акціонерного банку «Форум» у Полтаві, пекарня в Миргороді, акції Нікопольського та Маріупольського металургійних комбінатів, готелі в Харкові, в Києві та в Дніпропетровську… Нічогенький списочок! Усе через підставних осіб, але в одних руках. Олеся не помилялася, коли стверджувала, що його земляк зовсім не той, за кого себе видає.

Поклавши папери на місце, вийшов з кабінету директора. У темряві проскочила якась тінь, обдавши запахом тютюну. Ігор зіщулився й напружив м’язи, але більше не почув нічого. У страху очі великі, а уява не завжди стає у пригоді.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.