Частина XXVII

Якби в цей момент відкрилося небо і з’явився ангел Господній, чи розламалася земля і з пекельного полум’я повискакували б чорти, Ігор був би менше вражений, аніж таким відкриттям. Символ епохи, гордість нації, солов’їний голос – як називали співачку журналісти – ніяк не пов’язувалися з повіями, сутенерами, нелегальними мігрантами, зброєю та наркотиками… Що сталося би, якби такі факти стали відомі широкому загалу? Стихійне лихо? Катаклізм? Трагедія? Однозначно, це прирівнювалося би до кінця світу. Як переживе аудиторія таку іпостась свого кумира? Сам не вірив, що почуте сьогодні є чистою правдою…

Ромчик мовчки спостерігав за мімікою свого співрозмовника і, витримавши акторську паузу, продовжив:

— Не роби таких здивованих очей… Хоча, справді, в таке важко повірити… Людина понад тридцять років гіркою працею заробляє гроші, гастролює не тільки в Москві чи в Пітері, у Києві чи в Ризі, а й у найвіддаленіших куточках великої і неосяжної країни, вкладає їх у благочинні фонди… А коли випала нагода зайнятися ще й підприємницькою діяльністю, так помиляється, довіривши свої капітали й ім’я зграйці пройдисвітів… Хіба можемо сидіти ми, склавши руки, та дивитися, як покидьки, смердючі шакали, недоноски всілякі очорнюють ім’я славетної співачки, котра продовжує викладатися, як у молоді роки… Тепер вона збирається і до нас завітати зі своєю новою програмою, не відаючи, що коїться за лаштунками. Мусимо щось змінити.

Мало сказати, що Глобус був вражений і почутими фактами, і щирим зізнанням друга. Саме так – товариша, бо як ще можна назвати людину, яка відкривається перед тобою усією душею? Віолетта Балашенко, справді, була національною героїнею. Навіть у найскрутніші часи, в умовах застою та гонінь на все національне, вона несла до слухачів правдиву українську пісню. Москва, Ленінград, Новосибірськ та Владивосток стоячи влаштовували їй овації… І хоча Ігор ніколи не почував себе національно свідомим, Ростик Лапа прищепив йому любов саме до тієї землі, на якій він виріс, хоч і народився далеко від неї… Хіба міг тепер допустити, аби хтось посягнув на святе?

«Дарма Артем так ставився до Ромчика. Він зовсім не бандит з великої дороги. Йому не подобається те, чим змушений займатися, прагне все змінити. Його втягли у брудну гру, але Підвальний намагається виборсатися з цього болота. Я мушу йому допомогти», — думав Ігор, слухаючи земляка.

—… Зараз вони діють кожен сам за себе, але що буде, коли об’єднаються? Чи зможе захистити своє добре ім’я та чесно зароблені гроші жінка, єдиним знаряддям якої є лише мікрофон?

— Чим ми можемо допомогти? — прагнув конкретики Скварява.

— Насамперед, треба обмежити їхній вплив на бізнес Матусі… Давай так і будемо цю велику жінку, щоб зайві язики не поносили імені нашої покровительки. Нам треба діяти активніше й перехоплювати ініціативу, але я зовсім не впевнений у тих людях, які працюють поруч зі мною. Як це не прикро, але я не знаю, чим вони дихають і яким богам поклоняються. Довіритися можу тільки тобі, Ашоту та Едику…

При згадці про останнього Глобус немов чогось кислого скуштував. Не склалися між ними приятельські стосунки. Підвальний зрозумів цю гримасу:

— Він хороший мужик, ось побачиш. Помиритеся якось. У нас є ще декілька чоловік, але їх замало… Та в мене є план, як виправити ситуацію. Тобі в його реалізації відводжу далеко не другорядне місце.

Скварява з вдячністю дивився на Ромчика, якого від нинішнього дня став вважати щирим приятелем. Тим паче, що виклав усі карти на стіл.

— Я підібрав здібних хлопців, вихованців спорт шкіл та інтернатів – вправних боксерів, кікбоксерів, каратистів. Годую їх, одягаю, екіпірую… За все це вони віддячують мені певними послугами…

Ігор насторожився, пригадавши, що схожу історію він уже від когось чув. «Так Циган же таким займався», — гарячою хвилею пронеслося в мозку.

Тим часом його безпосередній керівник провадив далі:

— Кожен із них олімпійським чемпіоном не стане, переможцем змагань із великим призовим фондом також… Мушу подбати про їхнє майбутнє, щоб ніхто з хлоп’ят не опинився на вулиці… У мене виник задум: а чому б не створити альтернативу військовій службі? Я відмажу хлопців від справжньої армії, а натомість організую свою… «Легіон справедливості» – напівтаємна організація, учасники якої вивчатимуть зброю, розвиватимуть бойові навики і просто займатимуться спортом… Спробуємо виховати їх здоровими представниками суспільства… Чи їх таке не влаштує? Сам суди – ніякої дідівщини, жодних обмежень свободи, ніякого життя в казармі… Через декілька місяців, відсіявши ненадійних та слабохарактерних, матимемо вагомі аргументи в протистоянні з бандюками. Як тобі така ідея?

— Але це ж іще діти з несформованою психікою… Що ти скажеш їхнім батькам, якщо, не приведи Боже, щось із ними станеться?

— Як казав один письменник, і повторює моя дружина, будемо відповідати за тих, кого приручили… Але на війні, як на війні…

Зауваживши, що земляк не надто захопився такою ідеєю, Скунс вирішив зайти з іншого боку:

— А, може, й не дійде до жодного протистояння. Не всі ж повалення чужої влади обов’язково кровавими мають бути. Можливо, відчувши нашу силу, бандюки самі заберуться… Але зараз мені потрібен чоловік, якому дитинство дупою вже не вилазить, аби він тренував підлітків та роз’яснював їм чорне й біле дорослого світу. Такий чоловік мав би користуватися авторитетом серед своїх вихованців та бути не набагато старшим од них. Ти готовий таким зайнятися? — захопив Ігоря зненацька.

— Я? Ні! Що ти, я не можу…

— А крім тебе, мені нікому доручити таку відповідальну місію… Подумай сам: спортивні секції закривають, підліткам залишається тільки вулиця та підвали. А жити треба… Здогадайся, звідки братимуть гроші на прожиття та розваги. А я ж готовий платити їм невеликі стипендії.

Скварява уявив собі зграю бездомних собак, які нишпорять по смітниках у пошуках їжі…

—… Побільшає малолітніх злочинців… А можна ж пустити все у спокійне русло. Ти відслужив у війську, і не будь-де, а в національній гвардії. Хлопці потягнуться до тебе.

— А як же служба безпеки, котру ти доручив мені налагодити? — вагався Глобус, усе більше й більше піддаючись такому натиску.

— Ти й так добре їх струсонув. А далі охороною займеться Ашот. Він і раніше займався нею, але я прибрав його в тінь – бо дуже колоритна це постать в кримінальному світі. Світити його – мені зовсім не на руку, але іншого виходу я не бачу. Кого ще приставлю до хлопців? От залишився би твій армійський друг – було б нас більше.

Ігор зітхнув. Такого напарника, як Циган, йому тут, справді, не вистачало. Але погоджуватися на пропозицію Ромчика не поспішав:

—А хто дав нам право відстоювати цю справедливість та порядок? Це ж робота міліції…

— Я тебе прошу, — скривився Скунс, — чи ти ще віриш, що золотом є все, що блистить на сонці? Міліція давно з бандюками заодно… А хто дав нам право дивитися мовчки на те беззаконня, яке твориться довкола.

Запала тривала мовчанка. Ігор не міг зважитися на згоду, а Підвальний перестав умовляти.

Ромчик перебив роздуми земляка тихим і дещо надломаним голосом:

— Ось я й відкрився перед тобою всією душею. Можеш непогано заробити, якщо відкриєш мої наміри перед Греком чи Вірменином. Але я все одно до кінця свого життя відстоюватиму добро і справедливість… Навіть коли сам залишуся на цьому шляху, — голос Підвального затремтів, і це виглядало так зворушливо.

Останні підозри, які ще ворушилися у звивинах мозку Глобуса, остаточно розвіялися. Ні, погано знав людей Артем, коли робив такі поспішні висновки. Підвальний – справжній патріот, який вболіває за майбутнє своєї держави і її громадян. Тепер Ігор не сумнівався, що всі слова Ромчика від щирого серця. Тепле, побратимське почуття розплилося у грудях, і Скварява розчулено обійняв товариша. Саме так – товариша, а вже потім – шефа.

— Ромчику, та я за тебе у вогонь і в воду скочу, горло перегризу. Я з тобою. Спробуємо подолати цю нечисть.

— Справедливість понад усе?

— Безперечно!

— Я не забуду цього дня ніколи. Ми здолаємо їх, — очі Підвального стали скляними, як у вовкулаки, ніздрі розширилися, а на вустах з’явилася така зловісна посмішка, що в Скваряви аж сироти по шкірі побігли. Ігор аж погляд відвів, щоб не бачити свого компаньйона таким. Коли ж набрався сміливості поглянути на Ромчика ще раз, той уже привітно усміхався. На переніссі з’явилася заклопотана зморшка, а в очах – глибокий сум та тривога. Важко повірити, що мить тому це обличчя вишкірялося в звірячому оскалі.

Ромчик не став більше затримувати Ігоря, відправивши його займатися іншими справами. Та вже на самому порозі Глобуса зупинила думка, що не все вивідав у товариша, коли у них склалася така довірлива атмосфера. Скварява зважився запитати про те, що ніяк не хотіло влягатися у душі, а шпигало, ворушилося, пекло і обнадіювало:

— Ромчику, а що то за дівчина була з Едиком того вечора, коли ми зіткнулися віч-на-віч?

Важко навіть словами передати, як зреагував підвальний на це запитання. Скривився так, немов йому всі зуби на раз рвали. Ігор здивовано витріщився, вкотре не розуміючи такої переміни. Однак Скунс швидко взяв себе в руки:

— Питаєш, хто вона така? Хороша дівчина, дуже хороша. Запала тобі в око?

Глобус зашарівся, мов старшокласник, залившись червоною фарбою, та став віднікуватися:

— Та ні, що ти… то я просто так… Цікавлюся просто.

— Не соромся, друже, через таку красуню не один із нас голову згубить. Вона нетутешня, але іноді навідується сюди. На тенісних кортах м’яч крізь сітку поперекидає, поплаває в басейні – і назад до Матусі. Віолетта не відпускає її ні на крок, адже це її права рука. Дівчина перевіряє фінансово-економічну діяльність тих об’єктів, у які Матуся вклала гроші. Слідкує за кожним купоном, кожним центом, але ще молода та замало досвіду має, аби викрити всі афери. Вона, друже, з вищих сфер і серце її не для таких, як ми з тобою… Вона тобі подобається?

Ігор знову замямлив щось незрозуміле.

— Та не віднікуйся ти, адже це на чолі у тебе написано… Менше з тим, твої сердечні справи мене не цікавлять. Сьогодні ти мені більше не знадобишся, то ж не хочу тебе затримувати.

Коли за Скварявою тихо зачинилися двері, Скунс з люттю вдарив кулаком по столі. Тільки цього йому ще не вистачало – щоб гвардієць знюхався з кралечкою. Це суттєво вдарить по його намірах…

Але, наливши на три пальці свого улюбленого коньяку, Підвальний заспокоївся і насолоджувався тим, чого щойно досягнув. Зваживши та співставивши реалії, зрозумів, що боятися нічого. Коли красуня ігнорує таких багатих і впливових кавалерів, які обертаються на орбіті Матусі, то що їй до якогось босяка. І Матуся цього не допустить…

Усе інше йшло, як по маслу. Навіть не сподівався, що земляка вдасться так легко обробити… З таким красномовством можна й у театрі кар’єру робити, чи в депутати йти, а не засиджуватися на незручному стільці управителя чужих маєтків, котрому дістаються тільки крихти та постійні догани… І це після того, як цілий обласний центр танцював під його дудку.

Що ж, тепер розпочнеться боротьба за «справедливість», але якою вона буде, окрім нього, не знає ніхто…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.