Братство кирзових чобіт. Утрачене літо

Поїздка в обидва кінці трохи вимотала учорашнього солдата, тож, вийшовши з автобуса у Сонячнодарську, вирішив залагодити свої умови проживання. На диво, у «Південному» йому безвідмовно видали ключ від номера, і Ігор подався його оглянути. Доволі простора кімната з широким ліжком, телевізором та шафою для одягу, поряд із нею ванна й туалет – чого ще хотіти молодику, який донедавна ділив кубрик із двома десятками однолітків. Та найбільшою окрасою помешкання був вигляд з вікна – краєвид на море та лісисті пагорби. Просто таки райські умови, як на працівника служби охорони, молодого та неодруженого. Вподобавши номер, Скварява розклав у шафі придбані обновки, прийняв душ та перевдягнувся. Критично поглянув на себе у велике дзеркало на дверях ванної кімнати і задоволений своїм зовнішнім виглядом спустився в бар готелю. До години пік було ще далеко, але «метелики», для яких робота починається з настанням сутінків, уже зліталися.

Ігор присів біля барної стійки й замовив собі склянку апельсинового соку. Потягуючи крізь трубочку прохолодний напій, роздивлявся навкруги. Відвідувачів було не так уже й багато, принаймні, Глобус очікував побачити їх набагато більше. Але на фоні самотніх чоловіків, які спорожнювали келихи зі спиртним, запиваючи їх кавою, соком чи мінералкою, виділялася зграйка дівчат, професію яких видавала надмірна кількість косметики та занадто оголений стиль в одязі. Були серед них і жінки, які зафарбовували першу сивину, і зовсім юні, котрі ще й сформуватися добре не встигли. Голосно перемовляючись та жартуючи, вони приглядалися до можливих клієнтів і раз-по-раз зупиняли погляди на фактурному молодику біля барної стійки.

За мить одна із них – чорнява молодичка, уже не першої свіжості, але доволі миловидна, хоча перебір з косметикою у будь-кого викликав би непоборне бажання передовсім затягнути її до умивальника, звабно продефілювала від м’якого дивану в напрямку Глобуса. Вона знала ціну собі і вже мало сподівалася на свою привабливість, надаючи перевагу при випадкових знайомствах життєвому досвіду та професійним навичкам. То лишень дружин чоловіки обирають вродливих, щоб не соромно було друзям та родичам показати, а в справах інтимних насамперед цінується уміння виконувати всі чоловічі примхи та побажання.

― Що п’ємо? ― поцікавилася в Ігоря, заглянувши в його склянку та замовивши собі в бармена фірмовий коктейль. ― Оу, апельсиновий сік, як мило! Спортсмен?

При цьому дамочка професійним оком приглядалася до фактури незнайомця, прицінюючи його фінансові можливості.

Ігор повів плечима, що могло означати і так, і ні. Йому зовсім не хотілося спілкування з повією.

― На змагання, чи на відпочинок? ― намагалися витягнути з парубка максимум інформації, попиваючи коктейль та демонструючи на склянці уміння язика. А як іще спокусити клієнта?

― Підготовка до сезону, ― буркнув, сподіваючись на те, що його залишать у спокої.

Однак жриця вільного і продажного кохання твердо хотіла загачувати такого клієнта. Вона вже давно не викликала того пожадливого бажання у чоловіків, яке у Адамових від присків з’являється при спогляданні на пишні форми, а навчилася шукати підхід, відчиняючи дверцята душі. Для цього треба було викликати співрозмовника на відверту розмову, а далі майстерно зіграти на його сильних якостях, чи слаботах. Та й перед лестощами жоден чоловік не встоїть.

― Так ось чому апельсиновий сік без жодної краплі спиртного. Розумію, розумію. Треба тримати себе у хорошій формі… Але не можна увесь час приділяти тільки тренуванням, треба вміти розслабитися, зняти перенапругу, стрес. Навіть у спортсменів мають бути вихідні… До речі, я читала й якомусь журналі, що один футбольний тренер напередодні відповідальних ігор відпускає своїх підопічних додому, аби ті побачилися з дружинами чи подругами.

Правильний підхід – запорука успіху професійної повії. Помиляються ті, хто вважає їх безчуттєвими автоматами, запрограмованими на конвеєрну роботу за принципом: заплатив-встромив-спустив-пішов-наступний. Для кожного клієнта потрібен особливий підхід, якщо ти справжня професіоналка, а не жінка, що геть од берега пустилася. Спортсменам треба вміти оповісти про рекорди й нові методики тренування, дизайнерам – про переваги дуба над сосною, архітекторам – про властивості цегли і сандвіч-панелей, підприємцям – про курс долара. Професійна повія – це ще й тонкий психолог, адже до її послуг часто вдаються у таких випадках, коли щось не ладиться у подружньому житті. Ерудована, з енциклопедичними знаннями путана й грошей отримує більше, і насолоди дає більше, ніж законна дружина, яка теж гроші відбере, але й мізки добряче виїсть. Хороша повія уміє слухати, що не завжди хочуть робити ті, з ким чоловіки обіцяли аж до смерті жити в горі і в радості. З нічних метеликів часто виходять хороші дружини, якщо тільки робота не стає стилем життя. Якби їм дозволили читати лекції і проводити практичні заняття перед нерозчесаними, неохайними, дратівливими, ревнивими, необачними, неслухняними, завжди зануреними у домашні справи, обтяженими комічними проблемами супутницями чоловіків, то вони б роз’яснили, що ті, фактично, самі спонукають своїх законних до зради. Чого тільки не вичавиш із Адамових від присків однією лиш мовчанкою, золоті гори можна мати, якщо ніколи їм не перечити, а тільки скеровувати в потрібне русло. Коли чоловікові ні з ким поділитися своїми переживаннями та передчуттями, невдачами та розчаруваннями, коли нема з ким розділити радість, успіх, перемогу, коли дружина ховається за щитом вигаданих і надуманих образ, або всідається перед телевізором з єдиним бажанням – переглянути наступну серію мексиканської мильної опери, де та-кі-і чоловіки, благовірному залишається тільки повія, котра з розумінням поставиться до всього, переліченого вище. Байдуже, що наступного ранку не пам’ятатиме ані слова з такої сповіді, але упродовж ночі робитиме все можливе, аби розрадити й допомогти. І як у когось після всього вистачить совісті грюкати дверима та кричати: «На кого ти мене проміняв? На цю шльондру фарбовану?»

― Голубчику, лишень двадцять доларів – і я зроблю все, що ти тільки забажаєш. І такої ночі ти повік не забудеш.

Скварява мовчав. Жриця сприйняла таку мовчанку за вагання і посилила натиск:

― Ну що для такого Геракла якихось двадцять доларів? Ти ж забереш головний приз на змаганнях… ― її рука помандрувала по тілу Ігоря, опускаючись щораз нижче й нижче.

Глобус перехопив цю руку й боляче стиснув:

― Облиш е, я в поганому гуморі.

― А я і є для того, щоб усе піднімати. І настрій, і ще щось. Котику, все буде добре, тобі зовсім не доведеться напружуватися. Я все зроблю сама.

Оскільки розмова набирала гарячих епітетів, Скварява вирішив з усім покінчити.

― Золотце, я зацінив твій підхід. Але до спорту не маю жодного стосунку. Я працюю на директора «Шторму» і явно не підлоги там підмітаю. При бажанні можу затягнути тебе у службовий номер і віддерти так, як захочу… І ти задарма виконуватимеш кожну мою забаганку, якщо не хочеш опинитися на вокзалі чи на об’їзній дорозі. Аж так хочеш вдовольнити мене за «дякую»? Шукай ліпше грошовитих комівояжерів та нещасних батьків сімейств, які втратили чоловіче еґо біля своїх відьом. Залиш мене у спокої, і я вдам, що нічого не сталося.

За ними двома спостерігали інші спраглі на продажне кохання нічні метелики, сперечаючись, чи вигорить у Клари цього разу. Але й вони не розуміли, про що так довго можна розмовляти біля стійки бару. Коли ж, впіймавши облизня, бойова подруга повернулася назад й шепнула, що то за фрукт, швидко перестали дивитися в його бік.

Невдовзі й Ігорю набридло витрішкуватися на шукачів та шукачок пригод і він подався до своєї кімнати, аби вперше за стільки місяців спокійно виспатися.

Перший тиждень на новому місці минув без пригод. Глобус купався в морі, вилежувався на піску, піддаючи своє бліде тіло сонячним променям, грав у волейбол на пляжі, вибирався на човні в море, але катрана спіймати не вдалося. Пополудні приходив до ресторану, але не лишень для того, щоб поповнити витрачені активним відпочинком калорії. Ромчик вводив його в тонкощі роботи, знайомив з людьми, якими Ігор мав керувати. Майбутні підлеглі привітно ставилися до нового начальника охорони, дізнавшись, як легко він вирубав Едика. І навіть той велетень, якого Глобус повалив на землю в саду «Вишеньки», не тримав зла за душею та не встромляв палиць у колеса. Один лишень Едик не хотів миритися та забути образу. При появі Скваряви він демонстративно не подавав руки і спілкувався короткими репліками.

Вечори у «дембеля» все ще були вільними, і він прогулювався містом після того, як спадала спека. До роботи його ніхто не залучав, але Глобус розумів, що за красиві очі зарплати йому ніхто не платитиме. Тому вранці відновив десятикілометрові пробіжки, аби тримати себе в хорошій формі.