Частина XXXI

Давно розпочалася нова доба, але Ігор згубив лік часу. Крізь коротеньку шкіряну куртку на спину давно пробрався холод, перелазив на груди, хапав за горло своїми кістлявими пальцями. Заклало ніс, але не було змоги вивільнити його – а раптом зайвий звук приверне чиюсь увагу. Затерпла нога від незручного сидіння. А Алік не поспішав покидати затишну віллу, звідки доносилися п’яні вигуки та сміх. За неперевіреною, але близькою до правди інформацією, там і облаштували підпільну кіностудію, яка працювала на обмежений контингент людей, ладних вкласти будь-які кошти у те, що вдовольняло їхню хіть. Сценаристи, актори і навіть режисер не закінчували театральних курсів, не мріяли про пальмову гілку чи «Оскар». Примітивно-дешеві кадри, на яких доморощені моделі виставляли свої оголені тілеса, намагаючись досягнути слави Чічоліни, тваринні зойки. Але на кожен крам є свій покупець… Подейкували, що Алік має замовлення на декілька літ уперед. Багато покупців самі хотіли би відзнятися у відвертих сценах і тримати таку касету в єдиному екземплярі десь у шафі, щоб переглядати її за відсутності чоловіка чи дружини. Невже подружнє життя настільки нудне й осоружне, що змушує людей шукати задоволення у таких вульгарних речах?

Ось і тепер головний продюсер ніжиться у теплому приміщенні, а Глобус намагається зігрітися, та так, щоб не виказати своєї присутності. Від такого чекання і коні застояться. Очі самі заплющувалися, і він таки задрімав. Прокинувся Ігор від дзвінких голосів. Хтось намагався співати, але, схоже, не знав слів. Протер очі і швидко зіскочив з мотоцикла. Повз нього пробігло двійко напівроздягнених дівчат. Мабуть, так розпалилися на зйомках, що лишень море могло охолодити той запал, чи, взагалі, не усвідомлювали, що ж це вони роблять. Погода не надто сприяла нічному купанню, але горілка, віскі чи щось інше на це не зважали. Мотоцикла й самотнього водія вони не зауважили.

Біля воріт, підтримуваний двома розпатланими дівицями, похитувався Алік, теж щось мугикаючи собі під ніс. Схоже, він уже лика не в’язав, але ще намагався задерти спідничку одній із дівчат. Та збуджено повискувала і відштовхувала захмелілого кавалера. Двері вілли розчинилися, і грубий чоловічий голос покликав обох бестій назад. Дівчата стрепенулися і, крехтячи від натуги, заштовхнули розімлілого шефа у машину. Не стали чекати, поки забереться геть, а одразу побігли в тепле приміщення. Чи було їм холодно, чи оргії приваблювали значно більше, аніж п’яний бос за кермом…

Безкінечно довго продюсер намагався потрапити ключем у гніздо запалювання. Скварява втратив надію, що Аліку це вдасться, але десь за сотим (аж ніяк не менше) разом мотор чхнув і запрацював. Водій скерував свою машину на проїжджу частину вулиці, зачепивши крило авто, що чемно стояло на узбіччі.

Навіть перебравши через край, сутенер і продюсер пікантних кінофільмів не поспішав. Тихенько котив згори, а щось всередині нього пробивало на сміх. З порошком він трохи перебрав, але ж той розсипався по грудях у такої лялечки…

Ігор зодягнув захисний шолом і зняв «Яву» з підніжки. Сріблястий «Опель» петляв по обох смугах проїжджої частини. Година пізня, зустрічних машин не було, тому Алік останніми зусиллями втримував себе за кермом. Хміль та дурман хилили до сну, а тут ще така паскудна дорога. На ній витанцьовували зелені потвори, і він їхав обережно, аби не збити котрусь із них. Треба зав’язувати з кокаїном. А все через тих шльондр, корчать із себе недоторканих, а так і норовлять затягти його у ліжко, аби отримати хоч якусь роль у його фільмах. А він же не стожильний…

Було доволі прохолодно, тож підставив обличчя зустрічному вітру, аби не зірватися у провалля, якщо засне ненароком. Спробував рухатися прямо – і потвори падали під колеса, розпливаючись темними плямами на асфальті. Це так потішало, що намагався зачепити їх якомога більше…

Несподівано машину наздогнав мотоцикліст. Алік поглянув на нього і розсміявся: на двоногому коні примостився інопланетянин з круглою головою та очима на двох тоненьких антенах. Вітер гойдав металеві дротики, і очі замотувалися у вузол. Це так розсмішило водія авто, що пригальмував, аби пропустити це створіння вперед і розчавити колесами, як усіх інших потвор. Але воно не поспішало. Маленькими лапками розстебнуло свій чорний скафандр і дістало…

Тут уже було не до сміху. Мозок напружився з останніх сил і прогнав ті химерні фантазії. Вивітрювався і хміль. Думки запрацювали злагоджено, як тільки усвідомив, що в руках у незнайомця автоматична зброя. І цілився з неї сусід на мотоциклі не у щось потойбічне, а в нього самого.

«А якщо це тільки уява, тобі ж не раз привиджувалися і чорти, і смерть із косою, і зелені потвори», — впиралося щось у ньому і не хотіло сприймати реалії. Проте коротка черга і свист куль над головою будь-кого переконають. З усієї сили натиснув на газ, але мотоцикліст не відставав. Сто двадцять, сто сорок, сто п’ятдесят… Ось зараз, за цим поворотом, рівна ділянка дороги, там він притисне всі двісті… Тільки трішки пригальмує на віражі… Пригальмує… Машина летіла просто у провалля. До останньої хвилі життя Алік тиснув на гальма – швидкість не зменшувалася. «Опель» пробив захисний бар’єр і злетів над кам’яним дном. Водій дико кричав, але ніхто не поспішав йому на допомогу. Врятувати його міг тільки Бог, але у Господа в ту ніч були більш важливіші справи…

Ігор спантеличено дивився згори на купу брухту, що ще мить тому була дорогою машиною німецького автопрому. Це ж він знову, не хотячи того, став убивцею. Який прикрий збіг обставин… З каменем на серці зробив крутий віраж і помчав з місця пригоди, поки тут не з’явився ще якийсь очевидець події. Його наздогнала луна вибуху, увігнувши ще один цвях у серце. Де ж Глобусу було знати, що хтось заздалегідь злив гальмівну рідину з машини Аліка.

Вранці на роботу Скварява не вийшов. Увесь залишок ночі переконував себе, що не винен у тому, що сталося. П’яний за кермом – це завжди потенційний убивця. Цього разу любитель алкоголю і сам став жертвою. Але все одно душа допікала, що став каталізатором чиєїсь смерті. Що скаже йому Ромчик, коли дізнається, що спроба залякування переросла у значно більшу трагедію? Глобус так і не наважився покинути свій номер, провалявшись цілий день на не розстеленому ліжку. І навіть голод його не доймав.

Подальші вказівки Підвальний передав через Ашота, а сам уникав прямого контакту. Ігор підозрював, що його роботодавцю не сподобалися ті зміни, які він мимоволі вніс у затверджений раніше сценарій… Але, що сталося – того не повернути. Був дуже подивованим, коли довідався, що йому доручено повернутися до занять із підлітками. Вбачав у цьому пониження свого статусу, але змушений був коритися.

На превелике здивування, застав у клубі зовсім незнайомих йому хлопців. Перший випуск успішно пройшов відбір, і вишколені юнаки роз’їхалися по інших містах із дорученнями, які видав їм Підвальний. Дивно, невже «Шторм» так вдало розкидав свої щупальця, хапаючи грошовитих клієнтів, чи Грек із Вірменином так спритно творили свої діла, що зашкодити їм можна було лише на чужій території?

Пригоду з Аліком містечко швидко забуло. Днів зо три усе це коментувалося, обговорювалося та обростало чутками, а на четвертий усе стало на свої місця. Хоча сутенера та продюсера знало чимало людей, які час від часу користувалися послугами його підопічних, ніхто не поспішав публічно афішувати своє знайомство з потерпілим, в останках якого судмедекспертиз виявили передозування наркотичними засобами та надмір алкоголю.

Підвальний одноосібно перейняв його уділ, а Матуся вдала, що нічого не сталося. Ігор займався з новими підлітками і мало що знав про перерозподіл повноважень у місті. Ромчик же вперто уникав зустрічей із своїм земляком.

За тиждень-два стали повертатися до Сонячнодарська перші випускники легіону. Більшість із них прийняли бойове хрещення і тепер зализували рани та переховувалися від караючої руки правосуддя. Газети все більше й більше зарясніли повідомленнями про те, що в Криму розвелося багато головорізів, які силою намагаються утвердити свої переконання. Мабуть, не зовсім чесним був Ромчиків бізнес, коли слава про їхнє провінційне містечко набула гнилого запаху. На думку окремих журналістів, у Сонячнодарську формувався новий кримінальний клан, готовий вступити в боротьбу за перерозподіл сфери впливів. Було над чим задуматися Скваряві, адже під словом «справедливість» обидва вони розуміли різні поняття.

Викликати шефа на відвертість було справою нелегкою. Їхні полюси все більше й більше віддалялися.

На початку жовтня помер від серцевого нападу Костя Руденко. Усе виглядало так, як пишуть про такий випадок у медичних довідниках, але сталося це за дуже загадкових обставин, які породили сумніви та чутки. Але загін не зауважив зміни командира – так швидко перейняв Підвальний усі справи Грека. Матуся ще й словом не прохопилася, як він рапортував їй про стан справ на об’єктах, котрі загарбав без будь-якого спротиву тих, хто сподівався ними опікуватися. Відтак Скунс самостійно контролював усе місто та прилеглі до нього селища. З покидьками, як називав своїх спільників-конкурентів, розібрався, але великих змін у Сонячнодарську не відбулося. Дівчатка далі таборилися у «Південному», працюючи у борделях, менш щасливі пропонували себе на автостраді та у придорожніх забігайлівках. На заправках бодяжили бензин і солярку, звичним маршрутом переправлялися наркотики. З’явився новий завод із виробництва, а точніше – підробки марочних вин. На ролі Емануелей претенденток не бракувало. Ромчик нічого не поспішав змінювати, навпаки, вдосконалював ті огріхи, які не завжди брали до уваги його попередники. Тепер усе залежало тільки від нього. Шляхи з Вірменином не перетиналися, а долю Матусі Підвальний визначав самостійно.

Така діяльність давнього знайомого не могла подобатися Скваряві, і Ігор твердо вирішив поговорити з шефом.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.