Братство кирзових чобіт. Утрачене літо

Розтривоженим та повним нових сподівань покинув Ігор кабінет шефа. Після такої задушевної розмови розпочиналося щось нове в його житті. Передчував, що пригод та непередбачуваних наслідків уникнути буде важко.

Розхлябаності та хандрі було покладено край. Ігор немов заново на світ народився. Совість перестала мучити кожну часточку його єства, тож, повикидавши всі запаси алкоголю, відновив фізичні навантаження для організму. Кожного ранку бігав кроси, виконував різноманітні силові вправи і багато плавав. Але найбільше задоволення йому приносили заняття з підлітками. Ромчик слів на вітер не кидав і швидко підібрав для нього групу жвавих юнаків, котрі у перший день з певною недовірою поглядали на молодого тренера, який мав навчити їх тому, як давати собі раду в повсякденному житті.

На першому занятті Глобус не став розводити демагогію та розповідати, як вони разом долатимуть труднощі на шляху до високої мети. Він просто заскочив на перекладину і продемонстрував своїм молодим підлеглим «обов’язкову програму» старшого прапорщика Огановського. Далі з пістолета Макарова (Підвальний забезпечив його і таким знаряддям) хвацько вибив 48 балів із 50 можливих, влучно метнув штик-ніж, а на сам кінець одного за одним переміг у рукоборстві всіх підопічних. Не вихваляючись такими здобутками, перевів подих і промовив:

— Такого результату зможе досягти кожен, хто з усією відповідальністю підійде до наших майбутніх тренувань.

Підлітки захоплено дивилися на свого тренера, який обіцяв поділитися своїм умінням з кожним.

З першого дня Глобус запропонував максимально насичену та змістовну програму тренувань, котра не могла не захопити хлопців. А ще їм імпонувало те, що наставник не відлинював від занять, не відсиджувався у затінку, а разом із ними бігав, підіймав штангу та гантелі, падав на підлогу для відтискань на руках, долав смугу перешкод… А ще він цікаво і захоплююче розповідав, наводячи приклади з власного життя – і йому вірили. Разом вони розбирали автомат Калашникова та пістолети різних моделей – у зброї вчитель теж непогано орієнтувався. А стріляв він як! Приваблювало підлітків і те, що до наставника можна було звернутися із будь-яким запитанням чи проханням – нікому не відмовляв у допомозі, знаходив заспокійливе слово, пораду чи правильний вихід із заплутаної ситуації. Не такою вже й складною виявилася ця робота, від якої спочатку намагався відректися. Нещодавно подолавши цей віковий рубіж, Ігор чудово розумів хвилювання та тривоги хлопців і на чимало фактів міг дивитися вже з висоти прожитих літ та набутого досвіду.

Скварява навчав своїх підопічних і вчився разом із ними. Підвальний продовжував забезпечувати їх усім необхідним спорядженням. До послуг інструктора було все необхідне: від боксерських рукавиць до РПГ-7.

Ігор демонстрував, пояснював, роз’яснював, застосовував і пильно стежив за результатами своїх підопічних, запам’ятовуючи, хто на що здатен. З часом зібрав необхідні досьє на кожного з сімнадцяти хлопців (трьох довелося відсіяти) і доповів Підвальному про їхні успіхи. Ромчик пішов ще далі у своїх намірах створити власне озброєне формування – до роботи з юнаками він залучив ще й військового психолога. Що вбивав цей мозкоправ у молоді голови, Ігор не знав, бо такі заняття відбувалися без нього, але бачив, що підопічні ставали ще агресивнішими та злішими, ніж були.

У міру того, як хлопці переймали його навики, все важче й важче було давати собі з ними раду. Якщо наставник діяв упівсили та побоювався нанести підопічному травму чи каліцтво, то хлопці приндилися з усіх сил, аби довести інструктору, що теж не ликом шиті. Відтак Скварява підібрав собі ще двох помічників з-поміж особистої охорони Підвального, обезкровивши і так невелику рать комерційного директора. На кого міг розраховувати його товариш у випадку провокації чи дошкульного нападу з боку Грека, Аліка чи Вірменина? Шість чоловік у Ашота та п’ятеро в Едика, з яким Ігор так і не налагодив приязних стосунків. Такої кількості людей замало, аби кинути виклик добре замаскованій мафії…

Глобус працював шість днів на тиждень, поділивши своїх підопічних на три групи. З кожною із них займався два рази на тиждень, ніколи не збираючи усіх разом. Так було безпечніше. Якби поміж них ненароком заблукала якась паршива вівця, то сувора конспірація не дозволила б накрити всіх. Чим менше людей, втаємничених у систему вишколу, тим більша ймовірність, що триматимуть язики за зубами.

На неділю брав собі вихідний і проводив його на тенісних кортах. Ігор не був великим фанатом цього виду спорту й не дуже розбирався у тонкощах гри, але мав надію саме там зустріти Олесю, яка, за словами Підвального, теніс полюбляла. Але дівчина так і не з’являлась у Сонячнодарську. Глобус вперто крутився довкола кортів, нудився, дратувався одноманітним цоканням м’ячів та криками «аут». Але на які лишень жертви не підеш, аби досягти бажаного…

Хто терпить – рано чи пізно буде винагородженим. Тихими росистими ранками підкрався серпень, похолоднішали ночі,заїжджі туристи вже не так масово товклися у місті та на узбережжі. Надходила золота пора місцевої еліти. Можновладці з радістю насолоджувалися останніми погожими днями. Перешкоджали їм у цьому хіба останні щасливчики, які встигли заскочити на останні сходинки літа… Розкошував мер, вигріваючи вгодоване черево, піддавав сонцю свої бліді кінцівки дратівливий начальник управління міліції, товариство їм складали головний лікар, прокурор та директор школи. Вилежавшись на сонці, вони ліниво перекидали м’ячі через сітку, а далі тікали у затишнішу місцину, щоб пограти в преферанс. Мимоволі Ігор підслуховував розмови про те, хто кому, коли і скільки давав на лапу. Не було більше таких таємниць у Сонячнодарську, яких би Глобус не знав, окрім однієї: куди запропастилася Олеся?

Кримськими містами гастролювала Віолетта Балашенко, тож дівчина, мабуть, була десь поряд із співачкою. Скварява не втрачав надії, а тому одного дня дочекався такої зустрічі. Коли енної неділі він за встановленим собою ж розпорядком завітав на корти, одразу зауважив новісінький «Мерседес», якого раніше тут не бачив. Постійних відвідувачів кортів і їхній транспорт він знав чудово, отже, машина належала комусь нетутешньому. Не встигло серце закалатати од надії, як одразу затріпотіло ще дужче – не впізнати Олесю було важко. Струнка фігура, сніп довгого волосся, перев’язаний стрічкою – дівчина ганяла по всьому майданчику захеканого міського голову і дзвінко сміялася, коли він не встигав за м’ячем. Глобус так і не розібрався в усіх тонкощах цієї гри аристократів, але відзначив про себе, що краля бездоганно володіє ракеткою. Ігор присів на одну з вільних лав поблизу корту і не зводив очей з корту. Не стільки на гру дивився, скільки на привабливу тенісистку. На таке видовище зійшлися подивитися й інші гравці з сусідніх майданчиків. Зібрався чималенький натовп, який радісно вітав кожен вдалий рух дівчини і освистував невдачі мера. Ігор був чи не найпалкішим прихильником і кричав так, що на нього стали озиратися інші.

Після гри зіткнувся з красунею у безалкогольному барі, куди та завітала випити склянку соку, і привітав її з гарною грою.

— А, Конан-варвар! Що ж, ви виявилися не гіршим за свого товариша. Бідолаха Едик, мабуть , не скоро очухався… Не пробував узяти реваншу? — усміхнулася до нього.

— Ні, ми з ним тепер напарники.

— Як? Ви також у цьому болоті? — не приховуючи здивування, сховала посмішку.

— Я працюю у Романа Петровича… — обірвав розмову, зауваживши, як в очах дівчини згасає вогник зацікавлення до нього, немов згадка про Підвального викликала в неї відразу.

«Ну і біс з тобою, красива лялько. Бач, як задерла кирпу, довідавшись, що я усього лиш підлеглий Ромчика… Хоча, можу вважатися і її підлеглим, а вона – птаха високого польоту… Не рівня я їй, тут принца чекають… Дурепа, інакше й не назвеш… Та коли б не я з Ромчиком, вас давно б уже впустили із порожніми торбами. Співала би твоя покровителька у підворітнях, а ти б гроші за виступи в капелюх збирала. На глум мене бере», — ображений до глибини душі Ігор грюкнув дверима, ледь стримуючи себе, щоб не сказати всього цього вголос.

Важко сказати, чи в цей момент він ще обожнював своє ангелятко, чи люто ненавидів. Двоякі почуття борсалися у душі Ігоря, і він злився на себе, на дівчину та на увесь довколишній світ. Зарікся ще коли-небудь ступати на трав’яне покриття кортів і давав собі обіцянку викинути з голови та серця ту занозу, яка не сприймала його всерйоз. Тільки робота – і нічого більше.

Мов очманілий, став навантажувати своїх вихованців. Ті ледь не пищали од безсилля та натуги, але вперто намотували кола пекла, які наставник придумав для них і для себе. Заняття вимотували, обезсилювали, забирали вільний час, але не приносили ніякого заспокоєння для душі. Втомлене фізичними вправами, тіло ночами прагнуло сну, а душа противилася такому бажанню. Серце продовжувало кохати красуню.

Аби ще хоч якось відволіктися, Глобус став уважніше придивлятися до своїх вихованців. Його підопічні вже мало чим нагадували тих підлітків, яким і він був кілька років тому. Він пам’ятав себе та своїх ровесників у такому віці і не розумів, чому нинішнє молоде покоління з таким хижим оскалом дивиться на довколишній світ. У них не було ні страху перед сильними, ні поваги до старших, ні співчуття до слабших, тільки жадоба до грошей та образа за втрачене дитинство. Ігор не міг зрозуміти, чому це так. Як не намагався прищепити хлопцям розуміння справедливості, дружньої підтримки – вони не розуміли його поривів. Чи не хотіли розуміти? А, може, то мозкоправ так попрацював над їхньою підсвідомістю? Цей щупленький чолов’яга з мишачими зубками та поглядом-буром рішуче заборонив Скваряві відвідувати його заняття з юнаками… Ромчик не скупився на похвали, зауваживши, якими сильними, вправними та витривалими стали хлопці, але й слухати не хотів Ігоревих міркувань про згубний вплив психолога. Підвальний переконував земляка у тому, що бійці за справедливість не повинні сумніватися у скоєних вчинках, навіть коли ступили не на той шлях. У них же благородна мета – повернути владу добра над злом. І трохи злості тут не завадить.

Ігор втомився переконувати всіх у протилежному і просто поплив за течією. У нього була своя мета – забути Олесю. Втовкмачував собі це в день і вночі, але думки вперто поверталися до неї.