Частина XXXII

Подолавши ряд вигаданих перепон та надуманих перешкод, Глобус таки добрався до Підвального.

Ромчик мляво подав йому ріку і спробував перехопити нитки розмови:

— Тільки не треба перейматися тим нещасним випадком. Ти тут ні при чому. Налякав трішки Аліка, а він і так «галюни» ловив, тож замість ударити по гальмах, тиснув на газ. На одного покидька менше стало.

— А Грек?

Скунс пильно вдивлявся в обличчя Глобуса, намагаючись прочитати там усе, що відомо непосвяченим людям про смерть Кості, а далі зітхнув:

— До цієї смерті ми не маємо жодного стосунку. Проти законів природи і власної долі не попреш. Здало серце в мужика. А ніби ж таким здоровим був…

— Отже, тепер усе місто в твоїх руках? І дівчатка з «Південного» та Алікові підопічні, і заправки, і борделі, і кіностудія?

Знову виникла пауза. Підвальний прикусив вуста, щоб не спалахнути гнівом, а далі, припаливши цигарку, розсміявся:

— Ну ти, брат, даєш! Ха-ха-ха! На твою думку, я тепер тутешній дон Корлеоне? Володар Сонячнодарська? Ха-ха-ха! На превеликий жаль, чи на користь – ні. Мушу тебе розчарувати: що мав – тим і опікуюся… Звичайно, тимчасово наглядаю за іншими об’єктами та опікуюся людьми при них, поки Матуся не знайде гідної заміни.

— Чому ж ти не скористаєшся нагодою покінчити з цією нечистю? Чому не розмажеш покидьків одним мазком? Хіба так важко відпустити дівчат по домівках, закрити кіностудію та навести лад у місті?

Ігор так захопився змальовувати райдужні перспективи, що не зауважив холодної зневаги у погляді земляка.

— Розумієш, друже, не так усе просто. Я не можу за день і навіть за тиждень покінчити з усім, що тут робилося роками. Дівчат треба кудись прилаштувати – не викину ж їх на вулицю… Поважним клієнтам треба донести до відома, що крамничка прикрита. На студії лежать оплачені замовлення, які треба розіслати замовникам. Цей вузол треба поступово розв’язувати, а рубати його аж ніяк не можна.

— Не можеш, чи не хочеш? Може тобі самому слинка потекла від неочікуваних барищів? «Хрещений батько Півдня» – чи не тебе так величають у газетах? Може, й змінювати нічого не хочеться, коли все у твоїх руках.

— Говори та не заговорюйся. Ти кращий за мене? За тобою лише трупи стеляться. Підібрав землячка, на свою голову.

Ігор спалахнув, але крити не було чим, он як усе повернулося. Випустив пару і спокійно промовив:

— Але ти хоч робиш щось для того, аби все це закінчилося?

— Звичайно, друже… Ти не хвилюйся, все буде так, як ми з тобою планували. Довірся мені. Ще станеш не раз у пригоді… Займайся з хлопцями і не гарячкуй. Поспішні висновки не завжди об’єктивні… Як тобі нове поповнення? Справжні звірі, правда? Вибач, але у мене зараз обмаль вільного часу. Мушу якось викручуватися з того лайна. Забув уже, коли востаннє спав спокійно. Дружина засинає – мене ще нема, а прокидається – мене вже нема. Не здивуюся, якщо заведе собі коханця, — спробував перевести серйозну розмову в жартівливий тон, але Глобус залишився серйозним.

Затягнувшись димом на повні легені, Скунс задумався: а чи не використати наївного земляка ще раз:

— Не зробиш мені ще одну невеличку послугу?

Ігор запитально дивився на Ромчика.

— Мене вже дістав той писака з гусячим пером. Крутиться у Сонячнодарську, щось винюхує, нишпорить, а потім пише на мене всілякі пасквілі, зводить наклепи. Подав би на нього до суду за образу честі й гідності, але сам знаєш, яка то тяганина буде. На судові витрати викину більше, аніж відсуджу за моральні збитки… Може, налякаєш і його, але так обережно?

Скварява заперечливо похитав головою:

— Ні. Тут уже без мене. Використай для цього когось із «Легіону справедливості». За цими хлопцями трупи ще не стеляться, — знайшов спосіб зачепити за живе Підвального.

Багатозначна посмішка на обличчі Глобуса збила Скунса з пантелику:

— Не хочеш – то як хочеш. Примушувати тебе не буду. Тобі скажи за палець вкусити – так ти всю руку одчикрижиш… Займайся з хлопцями, але дивися, щоб були не гірші, аніж перший випуск.

З двоякими почуттями покидав Ігор кабінет шефа. Не міг зрозуміти його личини. На словах Ромчику ніби й не подобалося усе, що його оточувало, а на ділі навіть пальцем не поворушив, аби щось змінити. Мав необмежену владу над кримінальним світом, а боявся невідомо чого. Зароджувалися підозри. Чи не розкусив Підвального Циган, коли називав його сірим кардиналом з темним минулим та без світлого майбутнього?

Наодинці із собою Скварява заметався між глухими кутами, шукаючи вихід. Друзів у цьому курортному містечку в нього не було. До напарників, здоровенних «косарів», які відкупилися од служби в війську, звикнути не міг. Покинути місто тишком-нишком не міг – надто сильно приріс до нього. Новий набір хлопців знову повірив своєму наставнику, тож мав надію, що хоч вони вовками не стануть. Ровесники, які були під його рукою, за свого чужака так і не прийняли, вважаючи його вискочкою.

Залишалися ще прихильні до нього Олеся та Віолетта Павлівна, але вони були далеко звідси. Як не дивно, але Ромчик прихильно ставився до його товариських стосунків із Матусею. Складалося враження, що він навіть радий будь-якій відлучці Глобуса, аби той лишень не маячив у нього перед очима та не розводив демагогії про вищу справедливість. Засліплений коханням Ігор не бачив, що Підвальний запросто назавжди розпрощався би з надокучливим компаньйоном, але Скунс вважав, що час прощання ще не настав.

Поки Ігор розбирався у своїх почуттях та відчуттях, сумнівах і сподіваннях, за ним пильно стежили Ромчикові люди, доповідаючи босу про кожен крок колишнього нацгвардій ця.

Вільний час Глобус намагався використати для того, щоб побачити Олесю, тому досить часто провідував Віолетту Павлівну. Народна співачка доволі прихильно ставилася до парубка, а от свою милу Ігор бачив не так часто, як йому того хотілося. Матуся ніколи не залишала їх наодинці, та й дівчину на такі зустрічі запрошувала не завжди. Складалося враження, що тримає її для себе.

Ромчик, як уже було сказано раніше, теж прихильно ставився до таких візитів земляка. Підвальний знав, що наївний Ігор так привабливо розписував уміння свого безпосереднього керівника, що у Балашенко не було найменших сумнівів у його вірності. Тим часом Скунс затівав велику гру, а Скварява дозволяв йому прописувати ще більш вигідні правила її проведення.

У Підвального таким чином з’явилася нагода запроторити земляка якомога далі з «поля бою». Матусі знадобилася людина, яка могла б супроводжувати Олесю до Києва для залагодження певних фінансових питань, і Ромчик, не вагаючись, запропонував кандидатуру Ігоря. Жодних заперечень не виникло.

Віолетта Павлівна надумала придбати помешкання у Криму. Виснажливі тури т життя на колесах її втомили, а Білокам’яна, до якої прагнули перебратися малокультурні «непмани», її розчарувала. Співачці хотілося золотий вік життя скоротати біля моря, і не холодного, як у Пітері, а теплого. Особливо запав їй в око колишній пансіонат давно мертвої Спілки артистів естради, більш відомий, як «Орлине гніздо». Це було справжнє диво світу, яке вціліло ще з дореволюційних часів, оскільки заховалося від ласих очей та загребущих рук серед скель. Людські руки розбили біля споруди чудовий парк, який у спекотні дні давав таку приємну прохолоду. На цей момент пансіонат перебував у занедбаному стані, ніхто не поспішав його «прихватизувати», але стати його новою власницею Балашенко перешкоджало те, що споруда перебувала на балансі Міністерства культури. Аби розпочати там капітальний ремонт, треба було утрясти всі непорозуміння та задобрити чиновників, які планували розташувати в споруді філію Національного музею. Оскільки не культура породжує гроші, а навпаки, то певна сума готівки могла усунути всі перепони та протиріччя. Олеся була фахівцем у залагодженні таких питань, але відпускати свою помічницю до столиці наодинці, ще й із кейсом грошей, Матуся побоювалася.

Так Глобусу дісталася роль охоронця, і він був на сьомому небі від щастя, адже цілий тиждень ніхто не перешкоджатиме йому бути поруч із коханою.

Це відрядження дуже зблизило молодих людей. Зранку до полудня Олеся бігала кабінетами різноманітних установ, збираючи необхідні підписи та обдаровуючи тих, хто залишав автографи, пухкими конвертами. Ігор у класичному чорному костюмі тим часом очікував на свою «шефову» у приймальнях. При вигляді такого серйозного охоронця ніхто не наважувався зачіпати дівчину. Глобус міг постояти не тільки за себе. Для цього був належним чином проінструктований, а в пазусі носив газовий пістолет, як крайній аргумент для переконання.

Друга половина дня перетворювала будь-яку установу на балаган, тож залагодити ті чи інші питання було майже неможливо. Так решта дня залишалася для молодих людей. Олеся виявилася життєрадісною та товариською дівчиною. Не нарікаючи на втому, вона скидала взуття на високих підборах, перевдягалася у більш зручний одяг і тягнула Ігоря досліджувати місто на Печерських пагорбах. Завдяки їй Глобус вперше побував у театрі, познайомився з людьми, що відвідують виставки та концерти симфонічної музики. І хоч нещодавній «дембель» на багатьох із таких імпрез почувався не в своїй тарілці, все ж захоплювався тими, хто умів виходити за рамки споживацького життя. Олеся терпеливо роз’яснювала йому незрозумілі речі, а мозок юнака, попри всі струси, спрагло втягував в себе все нове.

Мешкали вони у готелі, винаймаючи сусідні номери; харчувалися в ресторані за одним столом, чимало часу проводили разом, тож могли краще придивитися одне до одного.

Ігор ніяковів перед своєю пасією, адже так мало знало в порівнянні з нею. А Олесі подобалося його практичне ставлення до життя і вміння залагодити побутові проблеми. Попри глибоке провалля в інтелектуальному розвитку, їх нестримно притягувало одне до одного. Дівчині імпонувало, що парубка цікавила її душа та те, чим вона живе, а не тільки врода. Окрім того, її тіло охоронець був уважним слухачем і здібним учнем. А чоловіків із такими рисами в своєму житті Олеся зустрічала не так уже й часто. Її навіть трохи насторожував той факт, що юнак не заглядав у виріз блузки та не обмацував її статуру хтивим поглядом. Невже не зауважував у ній жінки?

Ігоря ж приваблювало насамперед те, що така вродлива дівчина не цурається його товариства. Важко сказати, що принесло б йому ще більше задоволення, аніж можливість бути поряд із нею упродовж стількох годин.

За тиждень Олеся впоралася зі своєю роботою, утрясла всі спірні моменти, і «Орлине гніздо» перейшло до рук Матусі. Наступного ранку на них чекав літак, а далі звичне для кожного життя, яке не передбачало подальших зустрічей. У молодих людей ще залишався вечір, і Глобусу так не хотілося, аби той вечір був останнім…

За вечерею Олеся була сумною та мовчазною. Неуважно длубалася в тарілці, розсіяно реагуючи на все, що коїлося довкола. Навіть не робила спроб прислухатися до того, про що розповідав їй Ігор, повністю поринувши у свій внутрішній світ. Навіть музика не досягала її серця. Зіславшись на втому та біль голови, подалася до себе в номер. Покинув ресторан і Скварява – без Олесі йому було нудно, а контингент, який збирався за столиками, був нічим не кращим од постійних відвідувачів «Шторму».

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.