Частина VII

― Рота, підйом! ― громовий голос старшого прапорщика повертав рекрутів з країни снів до буденного життя. Віктор Петрович, умитий і причесаний, перебував у поганому гуморі. Спалося йому зле – боліла порізана рука, а, можливо, причиною поганого настрою була Люда.

Черговий роти з двома днювальними відмивав туалет за те, що забув розбудити молодших командирів на десять хвилин раніше. Тепер рясним потом скроплював шерхіт цегли.

― Двадцять секунд минуло!.. Тридцять п’ять!... Сорок... Відбій, рота!.. Двадцять п’ять секунд!.. Сорок п’ять!.. Встати, заправити форму! “Дембелі”, вашу мать, геть розслабилися? Так вдома вставати будете. А тут команда усіх стосується. Не будете встигати – будемо тренуватися. У мене часу вдосталь... Рота, під-йом!.. Тридцять п’ять секунд, сорок!..

Цього разу не встигли декілька новобранців. По-молодості своїй, необізнаності та наївності вони ще не знали тих хитрих способів, які дозволяють вкладатися у відведений час, навіть швидше. Огоновського це ще дужче розсердило.

― Нічого собі! Рота стоїть, а вони вдягаються, мов на пляжі. Ви скільки прослужили, синки? Тут дехто додому збирається, а носиться по казармі, мов вчаділий. Що ви собі дозволяєте?.. Сорок п’ять секунд відбій!

Знову метушня, гуркіт, черевики та чоботи в один бік, головні убори в інший – все змішалося в одну купу, годі відрізнити свій одяг від сусідського. Хтось ненароком зачіпає сусідський черевик – і той летить аж під ліжко.

― Встати, заправити форму. Відбій! Усі накриваються, як має бути... Рота, підйом!

Цього разу встигли усі, але хтось з “фазанів” забув відкинути постіль на бильце ліжка. Це не пройшло повз зірке око старшого прапорщика. Відбивалися ще раз.

За четвертим підйомом усі стояли на своїх місцях у строю. На бильцях акуратно повисли простирадла. Огоновський пройшовся перед строєм і викликав одного з молодих:

― Рядовий Книш!

― Я.

― Вийти зі строю.

― Так. – Карбуючи крок, на середину вийшов переляканий новобранець.

― Не гримай так, у казармі цього не вимагається... Ану, товаришу боєць, скиньте лівий чобіт.

Червоний, мов рак, солдат тремтячими руками заходився знімати взуття. Рота завмерла в напруженому очікуванні, передчуваючи неладне. Чобіт, як на зло, опирався і не випускав ногу на волю. Зрештою, після надлюдських зусиль, взуття впало на підлогу і на світ Божий вигулькнула боса нога рядового Книша. Строєм пронісся гул невдоволення, а старші військовослужбовці потихеньку стали розстібати ґудзики, але робили це делікатно, щоб не привертати уваги Фюрера.

― Так я й думав. А де, товаришу солдат, ваша онуча? Що було б, якби я зараз погнав усіх вас на зарядку? Ви змогли б пробігти бодай кілометр, не натерши собі мозолів? Я піклуюся за ваше здоров’я, якщо ви про нього не дбаєте... Рота, відбій!

Повторивши п’ять разів процедуру підйому, Огоновський зігнав своє невдоволення. День для нього розпочався погано, але, схоже, гумор повертався.

― Заправитися! Ставай! Рівняйсь! Струнко! Черговий, перевірити наявність особового складу.

Васько, з закоченими рукавами, мокрими руками та спітнілим обличчям бігав перед строєм, але ніяк не міг з’ясувати кількість присутніх.

Фюрер припалив цигарку, примружив око і перейшов у рішучий наступ на чергового:

― Молодший сержант Нечипорук, а знаєте, чому у вас люди не сходяться?

Переляканий Васько лише мотав головою та німим поглядом благав підтримки, облизуючи пересохлі вуста.

― У вас, товаришу молодший сержант, порушена форма одягу. Усі ваші неприємності від того, що верхній ґудзик не застібнутий. Штик-ніж не на встановленому місці, а бовтається незрозуміло де. Так можна повідбивати собі все, і предмет чоловічої гордості в тому числі. Так ви можете залишитися без дітей... і що ми скажемо вашій майбутній дружині? Звичайно, можете покликати старшого прапорщика Огоновського, він усе за вас зробить, але, хлопці, змилосердіться, мене на всіх не стане. Я ж не якийсь там гігант, а звичайний військовий... Ану підтягнути всім поясні ремені! А вам, товаришу Нечипорук, останнє китайське попередження. Який це ви приклад подаєте молодим бійцям нашого підрозділу? О, що я бачу, так у вас ще й комірець підгуляв, ― Огоновський виробленим рухом відірвав половину простирадла, зачепивши ліктем ніс Васька, від чого кров заюшила по ЦП. Солдати з досвідом цей трюк давно знали під назвою “підвищення тиску”.

― Товаришу молодший сержант, хіба ви не знаєте, що всі перевірки відбуваються за списками особового складу. То тільки в дитячому садку діти беруться за руки і так вихователька їх рахує. Армія – це вам не дитячий садок. Всі люди? Право-руч, не в ногу на вихід кроком руш! Сьогодні я проводитиму зарядку. Форма спортивна: труси й тапочки, у кого нема – чоботи й майка.

Комусь одразу зробилося погано, хтось вигадував неіснуючу хворобу, адже зарядка з Огоновським – це страта на світанку. Проте Віктор Петрович був невблаганним, заявивши, що якщо тут і є хтось хворий – то це він, а всіх інший оголошує здоровими.

При Огоновському від зарядки не втечеш, не сховаєшся і не закосиш. Тільки ті, хто прослужив рік, могли витримати такі тортури з самого ранку. Востаннє попленталася на зарядку і четвірка “дембелів”, спробуй переконати Фюрера, що тобі дозволено порушувати розпорядок дня. Тоді можна не додому, а до шпиталю поїхати. Огоновський твердо дотримувався принципу, що зарядка для всіх без винятку.

Ранок сіяв тонесенькими ниточками дощу, який переходив у колючу мжичку. Низькі хмари зачіпали верхівки придорожніх тополь, на які повсідалося усе вороняче царство, аби подивитися, як вмиратимуть живі люди. А для чого ще затівати пташиний базар о шостій ранку? Сонце не прозирало крізь сиві хмари. День зароджувався сірим та нудним.

Це ж треба відкантувати два роки, аби таким невиразним був день звільнення? А, може, то сама армія оплакувала своїх найкращих бійців, які сьогодні скидали остогидлу військову форму і ставали людьми?

Військовослужбовці мерзлякувато щулилися, очікуючи інших. Форма одягу не зігрівала, а холодний вітер перевіряв їхню витривалість.

З’явився Огоновський – і серця злякано затремтіли.

― Ставай! Нагорі нас було тридцять шість. Зараз тридцять п’ять... Кого нема? Упор лежачи прийняти! Почекаємо...

Минуло п’ять довгих хвилин, поки з’явився Краб. Хотів заховатися від грози, а породив бурю. За той час, поки він переховувався та потішався своєю винахідливістю, багато хто впав на асфальт – руки не витримали ваги тіла. Старший прапорщик піднімав таких кованим носком черевика.

Нарешті зібралися всі, і Віктор Петрович став скидати сорочку. Коли Огоновський самостійно проводив заняття у поганому гуморі, можна заздалегідь займати місце на цвинтарі – нічого доброго така зарядка не приносила. Правда, коли старший прапорщик був у хорошому гуморі – заняття перетворювалися у суцільне задоволення. У таких випадках Фюрер не переставав наголошувати, що мета зарядки – прокинути та розім’яти всі групи м’язів, підготувати їх до подальших навантажень. Але сьогодні старший прапорщик встав з лівої ноги.

― Бігом марш!

Займалися за системою професійної підготовки американських рейнджерів – намотували круги по стадіоні, після кожного приймаючи горизонтальне положення і відтискаючись од землі на один раз менше, ніж на старті. Почали з двадцяти. Хто не міг – відтискався доти, поки не виконував необхідну кількість. Решта тим часом не змінювали положення, отже лідерів тут не могло бути, як і аутсайдерів... Далі були гімнастичні вправи на перекладині та брусах... Потім настала черга розвивати швидкість та витривалість... Зарядка тривала без малого сорок п’ять хвилин, остаточно вибивши з сил особовий склад окремого спецпідрозділу НГУ.

На ватяних ногах приповзли до казарми. На цьому пекло не закінчилося, розпочиналося його наступне коло: ранковий огляд. Тільки старожили почувалися нормально, інші проклинали той день, коли переступили поріг казарми. Вони ще не знали, що не варто так старатися вгодити старшині. У поганому гуморі йому сам чорт не вгодить...

Підшиви падали, як груші восени, серед особового складу побільшало гіпертоніків. Петрович з доброю душею відправляв таких у кімнату для вмивання привести себе у належний вигляд.

На сніданок нікому не хотілося йти, але як сказати про це Фюреру?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.