Братство кирзових чобіт. Утрачене літо

Глобус вперше потрапив у це велике промислове місто, в якому будували космічні ракети і звідки виходили пастухи громади. Йому треба було віднайти адресу СП «Лаванда», але як? У довідкове бюро звертатися не хотів, а розпитувати мешканців міста видавалося безглуздим. Малоймовірно, аби дітище Ромчика було настільки ж відоме, як «Піденмаш».

Сів у трамвай і просто проїхав повне коло, розглядаючи місто. Далі вийшов на проспекті Карла Маркса й придбав у кіоску місцеву газету, ще раз переконавшись, що все у цьому світі залежить від випадку. На останній сторінці у рубриці «Екран приватизації» натрапив на повідомлення, яке дало підказку, що робити далі. Підприємство, адресу якого намагався розшукати, займалося виготовленням техніки за корейськими технологіями. Його керівники закликали громадян вкладати свої приватизаційні сертифікати саме до них, обіцяючи високі та стабільні виплати дивідендів. Більш детальну інформацію можна було отримати, звернувшись за адресою, яка подавалася наприкінці повідомлення. Там же вказувалися номери контактних телефонів та транспорту, яким можна дістатися вказаної адреси.

Не відкладаючи справ у довгий ящик, Ігор вирішив провідати підприємство. Але, для початку, необхідно було привести себе до належного вигляду. Бородатий клієнт зі скуйовдженим волоссям довіри не викличе. Тому, віддавши себе в руки молоденької перукарки, за півгодини виглядав, немов нова копійка. Трішки довше зайняв проїзд до офісу.

Глобуса здивували територіальні масштабі підприємства. Гадав побачити маленьке приміщення, де складають чайники чи праски, а виявилось декілька гектарів під забудовами. Клієнтів приймали у приміщенні ще перед прохідною. Споруда після капітального ремонту вилискувала чистотою. Акуратні таблички різними мовами вказували назви відділів. На одній із них прочитав: «З питань розміщення майнових сертифікатів кім. №9». Далі стрілка вказувала напрям руху.

У просторій, обладнаній кондиціонером кімнаті, сиділи працівники у білосніжних сорочках чи блузках. Кожен із них мав свій робочий стіл, на якому мерехтів зеленкуватим сяйвом монітор комп’ютера. Повз увагу Скваряви не пройшло й те, що в кожного працівника на грудях був бейджик із зазначенням посади, прізвищем та ініціалами.

Назустріч йому підвівся елегантний молодик. «Експерт Слюзаренко І.І.» прочитав Ігор.

— Доброго дня! Чим можу допомогти?

— Я прочитав оголошення в газеті, а вчора вибрав свій сертифікат на пошті…

— Тепер не знаєте, що з ним робити? О, тоді ви потрапили саме туди, куди треба.

— А що можете запропонувати?

— Реальні речі. Прикро дивитися, як деякі сумнівні компанії, що з’являються й зникають наче мильні бульбашки, користуючись довірою людей, ставлять під загрозу сам процес приватизації. Стати власником засобів виробництва вдається далеко не кожному. Багато обіцяють, але обіцянками ситий не будеш і в кишеню їх не покладеш. Не виконуючи своїх зобов’язань, пройдисвіти та авантюристи видурюють у людей потом зароблені гроші, приманюючи їх нереальними обіцянками винагороди, а потім, урвавши куш, тікають за кордон, або підпадають під прискіпливу увагу правоохоронців. Маємо яскравий приклад – «МММ». Чули про таку? Вболівали би собі за футбол, так ні, пообіцяли кожному чоловіку екскаватор, а незаміжнім жінкам – чоловіка з екскаватором. А вийшов з того пшик… Наша фірма відносно молода, і тільки розпочинає завойовувати ринок, проте у нас є значний досвід. Наші працівники проходили стажування у США, в Канаді, в Німеччині, в Японії, наочно спостерігали за перебігом приватизаційних процесів у Польщі, Чехії, країнах Прибалтики. Не обіцяємо вам примарного журавля в небі, але вгодовану синицю можемо дати.

Скварява вдавав, що всерйоз сприймає все, що намагаються повісити йому на вуха, а розпалений експерт, подумавши, клієнт «поплив», не вгамовувався:

— Фірма займається виробництвом техніки, необхідної кожній сім’ї: праски, кавоварки, сокодавки, швейні машинки, газо- та електроплити. Без них життя людей не зміниться на краще, а в совку ніхто жити не хоче. Тому один раз вкладені вами кошти працюватимуть на вас завжди. Нафта, золото – можуть себе вичерпати, сільське господарство залежить від погодних умов, а ми гарантуємо стабільний прибуток. Прошу вас ознайомитися з аспектами нашої діяльності, — підсунув брошурку, — тут можна про все детально прочитати, а потім кожен із моїх колег зможе відповісти на всі ваші запитання. Прийом сертифікатів ми розпочнемо з листопада. Зараз проводиться рекламна та просвітницька кампанія. Хочемо, аби люди добре зважили всі «за» та «проти» перед тим, як зробити вирішальний крок. Але й зволікати не варто – наше керівництво подумує над тим, щоб створити акціонерне товариство закритого типу. І хто не встигне – залишиться за бортом.

Експерт залишив Скваряву з паперами, а сам побіг до наступного гостя.

«Це добре, що з листопада, — подумав Ігор, — ніхто з чесних людей не зазнає збитків від наших із Ромчиком розбірок. Корейці вичавлять з Підвального втрачені кошти, вони люди завзяті. А якщо й прогорять – матимуть науку. Не кожен, хто має гроші в Україні, може бути надійним діловим партнером.

Поки клерки бігали довкола ще декількох ротозявів, Скварява непомітно вийшов на вулицю. Закортіло поглянути на виробничі приміщення, але мордатий охоронець пильно вдивлявся у перепустки. Робочий день давно тривав, тож персона кожного відвідувача в таку пору дня викликала увагу.

До вечора, а саме тоді Ігор планував з’явитися тут вдруге, було ще багато часу. Глобус долучився до екскурсії по Дніпру на моторному човні, пообідав, але час і надалі спливав нестерпно поволі. Випадково набрів на афішу, яка анонсувала великий футбол. На шляху до Кубка України місцевий «Дніпро» приймав команду, назва якої нічого за себе не говорила. Вирішив сходити на стадіон. Вперше побачив «Дніпро», коли там грали юні Литовченко та Протасов. Вболівав за Краковського, Кудрицького, Лютого, Шахова… А тепер це була зовсім не та команда. Досвідчені футболісти подалися в Європу подавати м’ячі з лави запасних, аби бодай щось заробити на старість, а молоді хлопці тільки прагнули засвітитися перед іноземними покупцями. Вовтузилися юні дніпряни з підстаркуватими дядьками, котрі в футбол грали ще тоді, як нинішні вищоліговці ще під столом пішки проходили. Ветерани ледь стримували юнацький запал, допомагаючи собі то досвідом, то грубим порушенням правил. Суддя проковтнув свистка, зачаровано спостерігаючи, як апелюють до нього тренери, лікарі та масажисти. Він сам ніби щойно прочитав правила гри і дотримувався принципу, що арбітр – найменш помітна фігура на футбольному полі. Така гра не подобалася й кільком десяткам вболівальників, котрі боляче переживали занепад улюбленої команди, вергаючи прокльони на голову тренера, котрий із групою досвідчених гравців утік до Києва. Найгарячіші вимагали повернути Кучму на «Південмаш», нічого йому в столиці робити, коли команда розвалюється…

Забивши по голу в ворота суперників у кожному з таймів, «Дніпро» вийшов у наступне коло, але це мало втішало серця вболівальників. Малочисельний натовп прихильників найпопулярнішої гри в світі швидко розходився, а стадіон завмирав у темряві. Знав «Метеор» і кращі часи.

Сутінки нависли над містом, коли Ігор вдруге дістався воріт СП «Лаванда». В офісі ще світилося. Важко уявити таке нашпиговане сучасною оргтехнікою приміщення без надійної охорони. Хоча йому так кортіло примусити бізнесменів зробити ще один ремонт, однак стримав себе. Натомість вирішив познущатися над засобами виробництва. Високий мур не став для нього перешкодою – спритно подолав його і опинився на території підприємства. Вдало приземлившись, став розглядатися та прислухатися – ані душі. Тільки на вишках гули прожектори, випльовуючи снопи світла. Охоронці перекидалися жартами у сторожці.

Скварява притис до себе сумку з зарядами і став розмірковувати, куди б їх закласти. Хотілося досягнути максимального ефекту. Добре було знайти склад готової продукції… Пошуки затягувалися – ось що значить нерозвідана територія. Накінець забрів у віддалений закуток, де ліхтарі світили найяскравіше і час від часу з’являвся вартовий. «Ось тут і закладу сюрприз, хоч би що там всередині не було», — подумав собі.

Та спочатку Скварява дістав пістолет з ампулами снодійного. Довго чекав, коли охоронець наблизиться в цей закуток. А той нікуди не поспішав, покурював цигарку, сидів на якомусь ящику, а потім побрів у темряву справити природну потребу. Голка влучила у шию і вивела сторожа з ладу. Про всяк випадок ще вдарив незнайомця у сонячне сплетіння, щоб гарантувати собі спокій. Коли підводився, почув якесь підозріле сапання за спиною. Озирнувся і обімлів – за ним спостерігав собака, розміром у невеличке теля. Здавалося, не мав намірів шматувати непроханого гостя, але коли Ігор спробував поворухнутися – одразу вишкірив ікла. Глобус пошепуи молив Бога, аби пес не загавкав не прикликав усіх чортів на світі. Тремтячими руками потягнувся до ампул, але псові це не сподобалося. Жити захотілося ще дужче, адже що буде, коли його тут впіймають? Один швидкий рух – і собака повис на ньому, відшматувавши рукав куртки разом зі шкірою. Аби не закричати від болю, прикусив язика, а непошкодженою кінцівкою встромив ампулу просто у висолоплений язик тварюки. Потвора відпустила здобич і впала на землю. Ігор зі швидкістю спринтера кинувся до дверей споруди. Порадити собі з замком так і не зміг – механізм не піддався. Але поряд було незаґратоване вікно, яке до всього виявилося ще й незаскленим…

Заряд встановлював акуратно й виважено, аби чогось не перемудрити та самому не злетіти в повітря. Потягнув дріт за собою, вибираючись назовні крізь те саме вікно. Поряд зі спорудою був автопарк, тому два інших заряди надумав встановити під вантажівками. Втекти якомога далі не дозволяла довжина шнура. Приліг за кам’яним виступом і повернув ключем…

Один за одним нічну тишу сколихнули три потужних вибухи. Затремтіла земля, підкидаючи вгору все, що до того притягувала. Вантажівки, немов дитячі іграшки, перекидалися в повітрі. Спалахнула пожежа та почався дощ з уламків шиферу, металевих друзок, дрібного скла та битої цегли. Вуха заклало, а в роті відчувався гіркий присмак горілого. Лайка, лемент та перелякані зойки лунали десь поруч. Усе живе кинулося врозтіч, немов побачивши кінець світу. У місті залунали тривожні сирени – до місця пригоди поспішали пожежники, рятувальники, міліціонери та лікарі. Роботи вистачить усім…

Ігор уже не так легко перескочив через паркан, намагаючись забратися з місця пригоди ще до того, як тут з’явиться натовп. Свій контр випад він зробив. Можна покидати передову.

Старенька касирка видала йому квиток. Чимось дуже зворушив її ввічливий пасажир, який виглядав не зовсім здоровим, втомленим та занепокоєним. «Мабуть, вдома не все гаразд», — провела поглядом незнайомця.

Сусідами по купе виявилися підстаркувата подружня пара та молоденька дівчина. Старі давно вклалися спати і не звернули увагу на нового пасажира. А от дівицю охопило неймовірне збудження, коли новий попутник став переодягатися в спортивний костюм. Скварява примостився на короткій лежанці і, перед тим, як поринути в сон, згадав про Олесю. «Як вона, бідолашна, почувається в тому лігві? А я нічим не можу допомогти…»

Втомлене тіло вимагало перепочинку. Не зчувся, як задрімав…

Швидкий потяг летів на захід. Скваряві снилася кохана, і він задоволено посміхався. На сусідній полиці не спалося дівчині. Вона не зводила погляду з вродливого юнака і згорала від нетерпіння. Втративши рештки сорому, переконалася, що старі сплять, і перебралася до Ігоря…

Машиніст різко пригальмував. Глобус вдарився головою, і в його обіймах опинилася сусідка. Її тіло збуджено тремтіло, дихання пришвидшилося. Заплющивши очі, очікувала, коли ж ці міцні руки торкнуться її зваб…

Але нічого такого не сталося. Ігор переніс її на сусідню лежанку і, немов виправдовуючись, прошепотів: «Нажаль, те, чого прагнеш ти, і чого хочу я, поєднати неможливо…», а подумки вказав собі ціль: «Я врятую тебе, Олесю, що б мені це не коштувало».

Ображена попутниця відвернулася до стіни. Потяг набирав хід…

Кінець першої частини.