Частина XXIV

Перша робота, яку йому доручили, не була складною. З Сонячнодарська до Севастополя відправили машину, якою перевозили виручку з ресторану до загальної каси. Глобус прикріпив кейс із грішми наручниками до руки і з вітерцем проїхався до міста «російської слави», як називали його запеклі шовіністи. З’їздив без яких-будь пригод. От тільки на превелике здивування Скваряви, гроші довелося здати не в банк чи в ощадну касу, а передати незнайомцеві у приватній квартирі за вказаною Ромчиком адресою. Жодної розписки чи іншого офіційного паперу з підписом та печаткою йому не дали, то ж із певними сумнівами та страхами повертався назад. Але на місці до нього не було ніяких претензій, Підвальний тільки поцікавився, чи тверезим був отримувач.

Наступного ранку знайшлося інше завдання. Уже не Ромчик, а Ашот вводив Ігоря у суть справи. Із помітним кавказьким акцентом розповідав, що «Шторм» має невелику забігайлівку біля автостради. Звичайнісінька шашлична, де нашвидкуруч можна перекусити, випити кави та купити щось із турецько-китайського асортименту. Типовий заклад нових часів хоч і не розташовувався в місці великого скупчення курортників, але якусь виручку приносив. Проте останнім часом ані купона не потрапляло до каси ресторану. Наприкінці робочого дня з’являлися хлопці у шкіряних куртках і примушували продавця віддавати всі гроші, погрожуючи зброєю. Відправляли до генделика «чергову» бригаду охоронців, влаштовували засідки, але в такі дні вимагачі не з’являлися. Мабуть, звідкись просочувалася інформація, і вони добре знали, хто і що на них чекає у той чи інший день. Аби приструнчити апетити нахабних вимагачів, залишався єдиний вихід – влаштуватися продавцем. Ним мала б стати людина нова, нікому з кримінального середовища невідома та така, що могла би постояти за себе. Ні Ашот, ні Едик на таку роль не підходили, оскільки їх знало чимало людей, а Ігор – якраз. Така пригода мала стати його бойовим хрещенням. Для безпеки Ашот дав йому маленький жіночий «браунінг»:

― Сматри, вещ, да? Нє какой-та «макаров», каторий і фуфайкі не праб’єт, да?

І побажав удачі.

Третій день Глобус працював на новому, незвичному місці роботи. Робив хот-доги, гамбургери, жарив шашлик, заварював каву та чай, відкорковував пиво та колу, терпів хамовитих відвідувачів. За день вимотувався так, що нічого не хотілося. А до готелю треба було добиратися настільки обережно, щоб відсікти всі «хвости», якщо хтось надумав такі за ним вести. Прийнявши душ, падав з ніг, мов убитий, а вранці починався ще один день каторги.

Не до смаку Скваряві було таке заняття, але стійко терпів, адже саме на нього покладали стільки сподівань. І не мав права жодним вчинком чи словом виказати, ким є насправді.

У повсякденній біганині йому допомагав хлопчина-підліток, котрий розпалював вогонь у мангалі, рубав дрова, виносив порожню тару, протирав столики та стільці, мив підлогу і був на підхваті. Спочатку він насторожено поставився до Ігоря, дивлячись на нього спідлоба, але поступово звикав і навіть перекидався кількома словами.

Три дні сплили, як пісок у море, а ніхто з непроханих гостей не з’являвся. У Глобуса закралася підозра, що знову хтось злив інформацію, а робота в генделику вже настільки остогидла, що хотілося сказати «годі» і зайнятися чимось суттєвим. От і сьогодні, коли на дверях уже гойдалася табличка «зачинено», Скварява не сподівався на щось екстра особливе. Залишалося порахувати виручку, переписати нерозпроданий крам та опустити важкі жалюзі на вікнах. День видався не надто спекотним, автівки рухалися трасою частіше, ніж зазвичай, тож клієнтів завітало більше, ніж у попередні два дні. Виручка була чималенька, і Ігор переклав її у задню кишеню джинсів. Товстезна пачка купюр муляла й заважала зосередитися, а щоб остаточно закрити ще один день, перешкоджала нестача шоколадних батончиків. Його помічник, не попрощавшись, кудись запропастився, а Глобус ніяк не міг порахувати, скільки ж продано, а скільки має бути в асортименті. Грошей виходило менше, ніж мало би бути. Перелічив ще раз нерозпродані шоколадки – знову щось не сходилося.

Шкрябання по шибі вхідних дверей відволікло Ігоря від підрахунків. Підвівши голову, побачив по другий бік чоловіка в шкірянці, який настирливо шкрябався у двері.

― Зачинено! ― крикнув Глобус, переклавши пістолет з-під прилавка у праву передню кишеню. Незручностей побільшало. «Ось тобі й довгождані гості», ― подумав, але страху не відчув.

― На одну хвилиночку! ― не заспокоювався пізній відвідувач.

Скварява підійшов до дверей, але відчиняти не поспішав. На вулиці стояв синій «опель», а біля нього ще троє чоловіків у шкіряних куртках. «Не відчиню сам – викурять. І не жарко ж їм у такому одязі?» ― подумав Ігор. Серце вибивало пришвидшений ритм, а йому треба було бути зосередженим, як ніколи. Спітнілою рукою повернув ключ у замку.

― У нас пробите колесо, заміна займе трохи часу, чи не могли б ви нам за цей час організувати щось поїсти?

― Ми вже зачинилися, ― роздратовано озвався Глобус, не спускаючи погляду з рук незнайомця, але той дістав з кишені десятидоларову купюру:

― Може, підете нам на зустріч? Голодні, як вовки, а до міста ще так далеко.

Скварява й сам добре знав, що до міста далеко, отже, допомоги сподіватися годі. Його здивувала ввічливість, якою гість намагався приспати пильність продавця. Та й трійка інших, здавалося, теж нікуди не квапилася. Але яка ж у них мала бути витримка, якщо зібралися грабувати. А, може, це не грабіжники, а випадкові подорожні, у яких, насправді, трапилася халепа? Чого ж вони чекають? Здивовані, що новий продавець далеко не чахлик? Глобус краєм ока спостерігав за трійцею надворі, яка більше споглядала у його бік, ніж на проблемне колесо.

«Починається», ― подумав Ігор, запрошуючи відвідувачів у приміщення. Хлопців-розбишак із великої дороги вони мало чим нагадували, мізерні якісь…

Четвірка увійшла в приміщення. Всі були напруженими і не зводили очей з автостради за вікном, де промчало одразу декілька машин у різних напрямках

― Майже нічого не залишилося, але зараз щось пошукаю. У нас не ресторан, але черв’ячка заморити завжди можна, ― вдавав простачка Ігор, все ще не знаючи, з ким має справу.

На обличчях незнайомців з’явилися натягнуті посмішки, але атмосфера нервового напруження нікуди не зникла.

Глобус стрімко вискочив у підсобне приміщення, випередивши одного з молодиків, який збирався йому завадити. При цьому Ігор не забув зачинити за собою двері на засув. Кинувся до запасного виходу, але почув чиїсь кроки знадвору. Гарячково заметушився у напівтемряві. До єдиного віконця, крізь яке проникало світло вуличних ліхтарів, не міг дістатися – надто високо воно було. Але в пригоді стали порожні ящики. Дотягнувшись до віконної рами, потягнув її на себе. На щастя, якийсь недолугий майстер приспособив вікно так, що воно відчинялося до середини. Молячи Бога, аби завіси не заскрипіли, Скварява потягнув раму на себе, і вона легко піддалася. Просунувши голову крізь отвір, зауважив, що один із гостей вже чатував біля чорного входу. Натренованим рухом (таке вони не раз проходили на навчаннях під наглядом Огановського), став тихенько висуватися назовні.

Допомогла машина, яка пригальмувала поруч із забігайлівкою, і «сторож», який чатував біля дверей підсобки, подався за ріг стіни, аби поглянути, кого там наднесло. Цієї миті Ігореві вистачило, щоб зручно приземлитися та звестися на ноги. Швидкими котячими кроками він прокрався до рогу і сильним ударом в потилицю надовго вивів з ладу одного з чотирьох бандитів. Вихопивши з рук безтямного нападника саморобну заточку, швиденько перебіг до «опеля». Відтак у авто були пробиті всі колеса. Повітря з тихим свистом покидало шини. Усе це відбулося за лічені хвилини, і трійця, яка була всередині генделика, ще не кинулася шукати четвертого напарника.

У голові в Скваряви зароїлися думки, і одна поперед іншу радила, що ж зробити. Часу на роздуми не було – швидко перебіг назад у підсобку, але до зали, де чекали непрохані гості, не поспішав виходити. Відсунувши засув, причаївся біля дверей. Один із нападників, запідозривши щось лихе, подався на вулицю, двоє інших попрямували до підсобки. Глобус опинився в облозі, але його очі вже звикли до напівтемряви.

Перший за нападників, який пробирався з зали для клієнтів, перечепився об підставлену ногу і з лютими матюками повалився на підлогу, де одразу є затих, діставши добряче в голову. Його напарник був обачнішим – не поліз у підсобку, а кинувся до виходу з забігайлівки, щоб покликати когось на допомогу. Ігор вихопив пістолет і розрядив його у піраміду пляшок на вітрині. Дзенькіт розбитого скла викликав справжню паніку. Два цілих бандити кинулися до машини, але вона мало чим могла зарадити. Виглянувши з дверей генделика, Глобус бачив тільки тіні, які бігли в напрямку придорожнього чагарника.

Глобус підняв розбиту пляшку з мінеральною водою і лив собі на голову прохолодну вологу. У нього досі тремтіли руки.

Вийшов на вулицю і присів на бордюр. Розум став прояснюватися. Першим ділом позбувся пістолета, кинувши його на гору сміття. Хоч нікого з нього начебто не вбив і не поранив, але береженого Бог стереже. Далі згадав про двох непритомних злочинців. Біля чорного входу нікого не було, мабуть, нападник оклигав та встиг вшитися з місця пригоди. У підсобці ж, випростувавшись на увесь невеликий зріст, лежав його приятель, якому пощастило значно менше.

Невідомо звідки вигулькнув переляканий напарник Ігоря, розгублено кліпаючи очима.

― Чого стоїш, шнурок давай! ― гаркнув злий Ігор і схилився над потерпілим, якого хотів подати Ромчику й Ашоту як незаперечного учасника злочину. Став порпатися у кишенях його куртки в пошуках документів, але враз щось запекло у мозку, і він повалився на долівку, знепритомнівши.

Отямився, коли навколо нього тупцювали чиїсь ноги. У голові гуло, як у вулику. Хтось до нього промовляв, але Глобус не розумів, чого від нього хочуть. Йому допомагали звестися на ноги, від чого заледве ще раз не впав – поплили різнокольорові кола перед очима, але його вчасно підхопили попід руки…

Поволі світ повертався на своє місце. Глобуса оточили міліціонери – хтось із водіїв, проїжджаючи повз генделик, почув постріли. І хоч зупинятися не став, все ж довів до відома міліції про стрілянину у віддаленій забігайлівці, діставшись Сонячнодарська. Поряд із стражами порядку, плутаючись у них під ногами під ногами, метушилися ще якісь люди, яких прийнято називати очевидцями. Таких ніколи не бракує при землетрусах, ураганах, паводках, виверженнях вулкана, аваріях та інших катастрофах. Поряд із потерпілими завжди будуть охочі побачити ту чи іншу подію на власні очі. От тільки невтямки, як вони з’явилися у такій глушині о такій пізній порі.

Ігоря посадили за столик й подали йому склянку води. Глобус жадібно пив, і з кожним ковтком у роті зникав неприємний присмак крові. Сивочолий капітан утирав піт з лоба і щось занотовував у пошарпаний блокнот. Скварява роззирнувся довкола себе, але не побачив ні свого напарника, ні бандита, відчуття якого щойно звідав на собі. Обидва безслідно зникли. Таким чином прояснилося, хто ж був тим кротом, який передавав інформацію – хлопчина, який відпрацьовував у забігайлівці, доводив до відома своїх дружків про все, що тут відбувалося.

Привівши свідка до тями, правоохоронці стали задавати Глобусу професійні запитання:

― Хто на тебе напав?

― Не знаю.

― Скільки їх було?

― Четверо, або п’ятеро.

― Бачив їх раніше?

― Ні.

― Це було пограбування?

Ігор засунув руку в кишеню, але там більше ніщо її не відтопирювало. Тому кивнув на знак згоди.

― Багато грошей забрали?

― Усю денну виручку.

― Хто стріляв?

Відповісти на це запитання не встиг – у забігайлівці з’явився Ромчик і забрав земляка з-піж перехресного допиту. Капітан пробував пручатися, тиснути на своє службове становище, але підвальний швидко все залагодив. Обидві сторони, судячи із взаємних реверансів, залишилися задоволеними, а це і є найважливішим у житті – уміти знаходити компроміси за будь-яких обставин.

Скварява поплентався до машини комерційного директора. У нього все ще розколювалася голова.

― Где пісталєт? ― тихенько прошепотів Ашот, який прибув до місця пригоди разом із шефом.

Глобус кивнув на велику купу сміття. Кавказець полегшено зітхнув.

Через півгодини Ігор лежав у своєму номері, приклавши до потилиці пакет з льодом. У голові не прояснювалося. В кімнаті безладно калатав телевізор, але Скварява не міг зосередитися, що ж це він дивиться.

У двері вимогливо постукали, і, перемагаючи біль та небажання підводитися, Глобус впустив у номер свого роботодавця. Поцікавившись самопочуттям героя, гість одразу перейшов до справи і виклав на журнальний столик конверт:

― Премія. Ти добре впорався із завданням Малого гівнюка впіймали із грошима, і тепер ми знаємо, що то за птахи нас щипали. Хлопці розберуться. А ти поправляйся.

― А скільки ти вирахував із мене за розбиту вітрину? ― спробував посміхнутися герой дня.

― Стріляти по пляшках ти ого, який майстер. На щастя, елітного бухла там не було – шмурдяк лишень. Зіпсована вітрина, розбиті пляшки – щось таки й коштують. Але синій «опель», який залишився нам, як трофей у цій війні, завдяки твоїм старанням перекрив місячний дохід забігайлівки. Тож у плюсах всі, крім бандюків. Щастить мені з тобою.

― А міліція не забрала машину, як речовий доказ?

― Мєнти теж у долі, тож і вовки ситі, і вівці цілі… Поправляйся і не розслабляйся – на нас чекають великі справи.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.