Братство кирзових чобіт. Утрачене літо

— А я знал, шо с мотоциклом нічого не вийде. Дешевий цірковой трюк. Шеф тебя недооцінив, — почувся низький голос з кавказьким акцентом. Без усіляких сумнівів він належав Ашоту. — Я нюхам чув, що та сучка про все дізнається і попередить тебя… Чєго сідіш, як на свадьбе, паїхали. Я скажу куда. Тільки без геройства та дурощів, я нє прамажу.

— А якщо я скерую машину в провалля?

— Тагда умрєм оба, а так е тебя єсть шанс остаться жівим. Я здес не па тваю душу паявілса, хатя і предуматрівал такую встречу.

Ашот швидше відчув, ніж побачив те здивування, яке з’явтилося на обличчі в Ігоря. Не чекаючи на подальші запитання, заходився посвячувати Глобуса в таємниці. Цього разу він був незвично красномовним, чи то так здалося?

— Кахда два дня назад шеф поручіл мне разабратса, куда дєвалась машина Матусі, каторую по словам куколкі, укралі неізвєстниє вори, я удівілся. Нікто із знакомих автоворов нє пазарілся би на «форд» Балашенко. Єту машину харашо знают в узкіх і широкіх кругах. І кромє мєнінгіта она нічого ворам не прінєсла би. Такім образом, падумал я себе, украсть єйо маглі лібо гастралєри, лібо малалєткі, захатєвшиє пакататься. Только такіє люді маглі нє знать, во что обєрнєтса ім кража. Рассматрівал я єщьо адін варіант – машину нікто не варавал, просто каму-то вигадно било так падать єйо ізчезнавеніє. Пакалєсів далєкімі і блізкімі дарогамі, я нашол єйо здес. Меня удівіло: нікакіх слєдов кражи, полний бак бензіна, даже ключі пад калєсом. Тагда я сказал себе: «Ашот, хоть как тебе не хателос би пасматреть на пламенний матацикл, ти должен аставатса здес – за машиной абязательно кто-та прідет». І шо я віжу? Наш гвардеєц, жертва нещасного случая, жив і здаров. І єщьо он питаєтса украсть украденую машину… Как думаєш, наградят маі старання і терпеніє Матуся і шеф?

— Ашоте, а не краще буде, якщо ти мене відпустиш? У нас із тобою ніколи не було непорозумінь та сутичок. Машину ти знайшов… а мене не бачив…

— Делай людям дабро і ат пускай єго в морє… Так гаваріл герой мульфільма. Ти менє нравішся как професіонал, но… Не нада бмло захадіт туда, аткуда вихала нет. Я не Едік, зла на тебя не держу, паймі, работа такая.

— Роботяга!

— Муля, не нервіруй меня. Даже мертвий ти стоіш доаго… Ашот нікагда не предайот людей, каториє платят єму денгі. Такіє у меня принципи, і, как відішь, жів до сіх пор… Я мог би взять денгі с тебя, спасті тебя от Матусі і Скунса, но ані заплатять мне больше… Я мог бі тебя ат пустіть, не взяв ні капейкі, но баюсь, шо когда-то ти раскажеш о маєм благародстве, а мне ето нікчему. Зачем мне такая реклама? Паварачівай направа…

Ігор слухняно виконував усі вказівки, а Ашот продовжував виливати душу:

— Астарожность нікому не павредіт. Хачу да ста лєт пражіть, правнуков даждатса, а я пока даже дєтмі не обзавьолса. Паварачівай налєва… Ти славний парен, но допустіл трі ашібки. Па молодості так бивает. Первая: не нада било саглашатса на предложеніє незнакомого тебе человєка, даже кагда ранше ти єго знал. Люді меняютса за адін день, а п’ять лет – очен большой срок. Ми бистро взялі тебя на крючок, убрав старого кілера. Можеш спокійно видихнут – не ти єго убіл. Наші люді задубілі єго в мшіне скорой помащі… Вторая: не надо било ритса в чужіх бумагах. Даже кагда шеф атсутствует, всегда єсть люді, коториє за всем прісматрівают. Любопитних у нас не уважают. Етім ти і подпісал себе прігавор… Нікто кроме меня не знаєт настоящего ліца Скунса. Шеф атлічно іграєт роль бедного студента, а по. такой маской кроется пасть акули. Даже Матуся не падазревает, что он всем управляет, а не ана. Третья: зачеп ти заму тіл с етой кукалкой, которая так нравітса шефу? Умрьош ти із-за нее… Все ми ашібаемся, но кое-каму мало адной жізні, тобі аса знать сваі ашібкі.

— Ашоте, а навіщо ти мені все це розповідаєш?

— Не знаю, вигаварітса захотілось. Вихаді, пріехалі. Теперь пойдьом туда, где решітса твая судьба.

Яскраве світло боляче різало в очі після того, як з них зняли пов’язку. Треба було добряче прижмуритися, аніж звик до нього. Скваряву привели у якийсь винний підвал. З трьох сторін під стінами стояли великі масивні бочки, біля яких зовсім недоречним виглядав крихітний столик, на якому сидів Підвальний. Ромчик настільки заглибився в роздуми, що, здавалося, не зауважив бранця. Мовчки покурював цигарку і дивився собі під ноги. Глобусу розв’язали руки, хтось стояв у парубка за спиною, але Ігор не озирався. Його увага сконцентрувалася на Ромчику, а той не поспішав порушити мовчанку…

Зіжм’якавши недопалок, Скунс наблизився до давнього знайомого, вдивляючись йому увічі. Ігор відвів погляд і одразу ж пропустив сильний удар в живіт. Всередині щось йокнуло, і парубка знудило. Однак стримав всі ці пориви, сіпнувшись до кривдника,та його швидко впіймали за руки. Підвальний замахнувся ще раз і вдарив в обличчя. Солоний присмак втамував нудоту, з губи тоненькою цівкою заструменіла кров.

— Живучий, гад! Хитрий… Зв’язався, на свою голову, з землячком… Тобі погано жилося біля мене? Правду дізнатися закортіло? За не, брат, платити треба, — завдав ще декілька ударів по животі та грудях. — От і заплатиш… Життям. Ху!

Ромчик переводив подих, а Ігор декілька разів втягнув у себе повітря на повні груди, перевіряючи, чи цілі ребра. Здається, все гаразд.

Підвальний припалив ще одну цигарку і відійшов на безпечну відстань, хоча Скаваряву й так тримали його підлеглі.

— Ох, як же ти мене дістав! Каюся, шкодую, що взяв тебе на роботу. Попив ти моєї крові, попив. Завдав клопоту. Я гадав, що ти щось путнє, а ти – слинтюх. Більше нашкодив, аніж став мені у пригоді… Ти почав мені набридати після того, як я позбувся Аліка та Грека. Тільки задумав я трохи перепочити й перевести все на запасну колію, так ти мене напряг. Здійняв непотрібний галас, до Матусі чутки дійшли, що я веду подвійну гру. І не можу сказати, що начхати мені на стару блудницю й алкоголічку, адже тримаюся наплаву завдяки її зв’язкам. Прилаштувала мене, як я тебе, не знаючи, кого пригріла. У неї бізнес настільки широкий, що руки погріти можна будь-кому – сама нічого не тямить у цьому. Потихеньку я став згортати все під себе, а ти на перешкоді став. Дурень ти, та й годі. Міг кар’єру зробити. І визнаю це не тільки я, але й Матуся. Балашенко хотіла знайти для тебе тепле місце в своїй свиті… То я переконав Віолетту, що ти не надаєшся до наших справ, чим і підписав тобі вирок. Дуже образило мене те, що після смертей Аліка та Грека, які я спланував, Матуся не захотіла довірити мені усе. Уявляєш, вона хотіла тебе підняти до мого рівня. І це після того, що я для неї зробив… А хто ти такий, щоб стати для мене перешкодою? Нічого, зі старою лярвою я ще поквитаюся… Тебе мені вдалося ловко підставити, влаштувавши бойню на пристані. Ти, наївний, досі думаєш, що у ящиках були ліки? Дзузьки – високоякісний кокаїн. Товар мав потрапити до Віолетти, а опинився в мене. Вона нігті гризла од злості, а я посміхався їй у спину, спихнувши втрату на тебе. Підрахуй, скільки грінів я поклав у свою кишеню. Не затративши ані цента, я став мільйонером. Життя малоліток до уваги не береться, бо великі гроші не пахнуть… — Підвальний втомився ходити туди-сюди і присів на краєчок стола. Рясний піт котився з його чола, а на вустах виступила біло-рожева піна.

— Ти все життя стоїш мені поперек горла. Добре пам’ятаю і ніколи не забуду, як ти розчавив мене в минулому. Два роки в бурсі я був найсильнішим легкоатлетом, вигравав змагання й нагороди, приносив залікові очки, привертаючи увагу бюрократів від спорту до нашого училища. Скільки сил та поту зійшло з мене… А з’явився ти – і я лише твій дублер. Ти почав приносити бурсі кубки та медалі, а я наївно сподівався, що твій фарт колись закінчиться. Мені так і не пощастило вийти з твоєї тіні… Далі доля розвела нас. П’ять років я крихта за крихтою завойовував собі авторитет у кримінальному й бізнесовому світі, але й тут не пощастило одразу. Довелося тікати з рідного міста сюди на південь, під крило Матусі. Я заново відвойовував втрачені позиції і, коли вершина була так близько, на все готове знову з’явився ти… А мене знову хотіли відправити в резерв… Це так несправедливо, коли посіяне і виплекане одним збирає хтось інший…

Віолетта гадає, що я працюю на неї. Але ти, встромивши носа, куди не слід, знаєш, хто на кого працює… Не треба було порпатися в моїх паперах, прикриваючи це казками про добро і справедливість. Не вірю, що ти віриш у якесь понад часове добро – ти просто прикидаєшся, маючи на все тверезий розрахунок. Кажеш, гроші тебе не цікавлять? А для чого ж тоді жити?

Одне мені незрозуміло: як ти знайшов підхід до тієї сучки? Я не раз намагався забити до неї клина – все намарно. Поділися перед смертю, як тобі вдалося відшукати ключ до її серця?

Глобусу так кортіло плюнути Скунсу в лице, але для цього треба було докласти хоч якесь зусилля. Вирішив змовчати, адже сили йому ще знадобляться. Він не збирався помирати в цьому підвалі і знав, що ще побореться за життя. Тому тільки посміхнувся у відповідь.

— Не хочеш – то й не треба. Все одно вона колись буде моєю. Прощавай, земляче, може на тому світі знайдеш схожих на себе. Перед смертю можеш хоч вина нажлуктатися стільки, скільки душа забажає. Я не скупий.

Двері за Ромчиком та його підлеглими наглухо зачинилися, а приміщення проковтнула темрява.