Братство кирзових чобіт. Утрачене літо

Наприкінці серпня Олеся знову навідалася перевіряти фінансово-економічну діяльність «Шторму». Поки вона розбирала документацію в самому ресторані, Ігор спокійно займався зі своїми підопічними й уникав зустрічей із занозою. Та їй приспічило показати з себе суворого ревізора – захотіла перевірити ще й дрібні забігайлівки, на які, за її спостереженнями, витрачалося занадто багато, а віддача була мізерною. Сталося це в такий момент, коли Підвальний того найменше очікував. Усі його охоронці, а з ними Ашот та Едик, були задіяні у невідкладній справі, тому супроводжувати праву руку Матусі не було кому. Зволікати та відмовляти – накликати зайві підозри, а відпустити саму – небезпечно. Мало кому стрільне в голову причепитися до звабливої дівчини, а в придорожніх генделиках і публіка далеко не аристократична. Ще накапає Матусі, що комерційний директор ресторану зовсім не дбає про безпеку керівництва.

Скрегочучи зубами, Ромчик відірвав Ігоря від занять з підлітками і доручив йому супровід ревізора.

Як не збирав докупи своє серце Глобус, воно знову дало тріщину… У дзеркалі заднього огляду раз за разом з’являлося її обличчя, хоча дивитися слід було на дорогу попереду. Дівчина була чимось засмучена, а, може, то втома так на ній позначилася. Набряклі повіки і червоні прожилки в очах наводили на здогадки, що часто плаче, або не досипає. Дрібненькі зморшки – багато думає. Погляд був неуважним і майже не затримувався на чомусь одному.

«У багатих свої дивацтва» – намагалася одна половина Ігоревої свідомості переконати іншу, а та дотримувалася іншої думки: «Не все гаразд у дівчини» – «Не сунь носа, куди не треба» – «Яка біда так її доймає?».

У такому протиборстві з самим собою не озивався до дівчини жодним словом. Пасажирка теж мовчала. Її заколисувала дорога – і обидві сторони Глобуса дійшли згоди: «Біс тебе знає, кралечко, чим ти по ночах займаєшся…»

Далі його цікавила тільки дорога.

Поїздка не обіцяла затягнутися надовго. Олеся швиденько переглядала документацію, роздавала вказівки, бештала за недоліки і заносила до свого записника те, що вважала за необхідне. Вона хотіла за один день закінчити перевірку всіх закладів.

Скваряві такі наміри ревізора теж були на руку – швидше повернеться до своїх хлопців. Такими темпами ще встигав і на вечірнє тренування. Однак люди собі планують, а розвиток подій формує провидіння чи доля…

Останнім закладом, який необхідно було перевірити, Олеся вибрала кафе «Світанок». Було воно майже на відшибі, в рукаві від великої автостради, але саме його облюбували собі водії важких «Камазів» та «Рено» для перепочинку. У розпалі сезону овочів та фруктів такі вантажівки часто борознили далекі й близькі шляхи.

Усередині було страшно накурено – так перебивали запах бензину, солярки та поту, які разом із крявою були неодмінним атрибутом водіїв-дальньобійників. Ніхто не перечив проти тютюнового диму – це й приваблювало найбільше. Збиралися тут люди однієї професії, невтаємничених у справи перевезень було обмаль, хіба випадково наднесло когось попутніми вітрами. Окрім водіїв, крутилися між столиками різноманітні ділки, пропонуючи ремонт за годину, нові запчастини та імпортне мастило, від якого, за їхніми словами деталі механізмів не зношувалися зовсім. Тут гуділо, скрипіло, свистіло, кахикало, чхало – одним словом, наочно демонструвалося життя машин та їхніх водіїв. Поміж цього чоловічого товариства затесалося й декілька провокативно вдягнених жіночок не першої свіжості, радше за все підопічних Аліка, але ніхто на них не звертав уваги.

А от появу Олесі зустріли неймовірним збудженням та захопленням. Хтось одразу відколов липку фразу, а розджоханий вулик, немов по команді, голодними очима вп’явся у струнку дівочу фігуру. Кивни вона кому-небудь із них пальцем – на лапки стане. Страшна то сила – дівоча краса – без зброї вбиває наповал, а рани залишає невиліковні.

Привітна усмішка на обличчі касира щезла одразу, як тільки дівчина вказала мету свого візиту. Заметушився, мов півень на колоді, якому от-от мали відрубати голову. З’явився ще якийсь адміністратор, люб’язно припрошуючи пройти в службове приміщення, але Олеся розпорядилася принести всі необхідні папери та бухгалтерські книги безпосередньо в зал.

Не дивлячись на те, що «Світанок» мав репутацію виключно чоловічого закладу, було тут досить охайно. Скатертини на столах, хоч і прані-перепрані, але свіжі, без плям од їжі та мастила. Навіть квіти у вазонках ще цвіли, і в жодному горщику не було недопалків. Тут панувала зручна й невимушена атмосфера, можна було спокійно перепочити, скуштувати гарячого борщу та вареників. Для людей, котрі по кілька тижнів не були удома, такий заклад був просто знахідкою. Від тутешніх страв не було ані печії, ні приступів нудоти.

Олеся заглибилася у вивчення бухгалтерських документів, не звертаючи уваги на погляди, які адресувалися лише їй. Ігор примостився за кілька столиків од неї, аби все контролювати і вчасно втрутитися, якщо виникне така потреба.

Але треба ж такому статися, що саме в цей час одному дорожньому Казанові закортіло поринути у нову пригоду. Глобус і раніше зустрічав людей-гуліверів, але той був справжнім Голіафом. З таким зростом міг запросто виступати центровим у баскетбольній команді, а зі своєю комплекцією – в боротьбі сумо. Зашмульганий комбінезон був неймовірних розмірів, з нього легко пошили б повітряну кулю. Десь на вусі наперстком примостилася синя бейсболка. Чорні смоляні брови зрослися на переніссі, а великі червоні щоки зі свистом набирали та випускали повітря. Йому конче не терпілося знати, чим займається така приваблива дівчина.

Ігор не поспішав втручатися, але не зводив очей з гори м’яса та жиру. Свою вантажівку такий водій провадив, мабуть, одним лишень животом. Важко повірити, що такий велетень міг поміститися у кабіні.

Олеся на мить відірвалася од паперів і аж рота роззявила, вражена такою антропометрією залицяльника. Нав’язливий кавалер сприйняв це, як крок назустріч. Вихопив папери і став їх розглядати. Навіть при бажанні дівчина не змогла би повернути їх назад – так високо вона б не досягнула.

— Цифри, цифри, дебит-кредит, як нецікаво. Я у школі ледь витримував уроки математики… Красиві дівчатка не повинні забивати собі голову такими дурницями…

— А чим повинні займатися красиві дівчатка? — перепитала Олеся, сприймаючи його слова за жарт.

Велетень зовсім розтанув і надумав розповісти, що собі думає з цього приводу. Одного стільця було для нього замало – присунув сусіднього столика і вмостився на ньому.

— Красиві дівчатка повинні подорожувати на великих машинах з таким хлопцем, як я, — вишкірив зуби, як негри в американських фільмах. Однак сліпучо-білої усмішки не вийшло – перешкоджали жовті від тютюну ікла.

— Гайда зі мною, кралечко. Я везу овочі на Донбас. Проїдемося з вітерцем та погріємося уночі. Місця на трьох вистачить – у мене ж «Рено», а не якийсь допотопний МАЗ, — надумав пригорнути дівчину, сподіваючись, що тій захопило дух од такої пропозиції.

Не виключено, що дешеві шльондри і вижчали од радості від таких слів, але цього разу дорожній Казанова не на ту натрапив:

— Заберіть руки і відчепіться, — голосом, що не потребує доповнень, спробувала покінчити з грою, яка задалеко зайшла. Такий тембр зовсім не підходив до її личка, і зал невдоволено загудів. Усім подорожнім і постійним завсідникам закладу кортіло знати, чим закінчиться витівка колеги, запеклого скандаліста на прізвисько Ведмідь.

Проте навіть напущена суворість дівчини не відбила в того бажання розважитися далі. Підхопив дівчину на руки й поніс до виходу, похитуючись з ноги на ногу, як справжній клишоногий. Усі радісно зустріли таку витівку, голосно аплодуючи сміливцю. Олеся перелякано затремтіла біля його грудей, шукаючи поглядом співчуття та порятунку. Щось у глибині Ігоря спалахнуло злістю, запершіло у горлі та скувало голос. Однак навіть таких притишених слів було достатньо, аби запала гробова мовчанка:

— Ей, мурло, ти забагато собі дозволяєш. Не з тобою вона прийшла – без тебе й піде.

Десятки очей дивилися на смертника-добровольця, який надумав перечити самому Ведмедю, грозі автоінспекторів та хіпі, неофіційному чемпіону серед водіїв-забіяк. Співчутливо споглядали на юнака-чистюлю, котрий на здохляка не виглядав, але шансів у сутичці з Ведмедем у нього не було. Сидів би собі тихенько – все обійшлося би. Жарт рано чи пізно закінчився бив, а Ведмідь – не ґвалтівник. А за кинуту зопалу образу доведеться умитися кровавою юшкою, і це ще а найліпшому випадку. Невчасно надумав Ромео похизуватися перед своєю Джульєттою, жорстоко поплатиться за свої слова. Якщо це його молода дружина, то медовий місяць проведе не на узбережжі моря, а на лікарняному ліжку. Та й не скоро чоловік оговтається, а вона змінюватиме йому памперси… Коли ж це просто коханка – яка дурість так загубити здоров’я… Найлегше обійдеться зламаною щелепою. І треба йому було зачіпати жартівника? Справедливість хотів відновити? Показати всім, що то його краля? Та ніхто й не прагнув би її силою одбирати, пожартували би, порозважалися та й розійшлися би. А тепер за свої ж слова відповідати треба. Звісно, за таку ляльку можна дурня клеїти, але не ціною ж власного здоров’я. Красивих дівчат багато, а здоров’я – одне…

Велетень розвернув свою громіздку тушу, аби поглянути на сміливця. Він добряче засидівся за кермом і залюбки розім’яв би кістки, але вже віддавна ніхто з ним не сперечався і не встрявав у бучу. Що поробиш, коли твій норов давно знають і бояться тебе, як чорт ладану. Можна в тарілку комусь наплювати – навіть кривого слова не скаже. А тут баранчик сам пішов на заклання. Жива груша для кулака – що може бути ліпшим? Супротивник не виглядав загрозливо, знову дорікатимуть, що дітлахів ображає. Але Ведмідь найдужче полюбляв збивати пиху з таких от чистоль, яким усе пливе до рук без надмірних зусиль: гроші, машини, навіть такі от красиві дівчата. Пригрілися нероби на шиях у батьків і вважають, що усе їм дозволено. Порушують правила дорожнього руху, смітять довкола, загрібають усе найкраще.

Водій поглянув на свої долоні, де запеклися грубезні мозолі, і відчув страшенну лють до чистолі. П’ятий місяць без зарплати, годують обіцянками, викручуйся, як можеш – а подітися нема куди. На його місце мітять десятки інших, молодших та настирливіших. А куди піде він, якщо втратить кермо? А франт, мабуть, такими проблемами не переймається, у нього голова не пухне, де позичити та з чого віддати…

— Що ти там цвиркаєш, красунчику?

— Кажу: облиш дівчину, не то…

— Не то що? Наробиш у штани і від тебе смердітиме так, що всі втечуть? — потягнувся до хрусту в кістках, демонструючи свої біцепси. Навіть під шаром жиру вони все ж були.

Шляху до відступу не було. Хоча Олеся вже стояла на підлозі, виборсавшись з могутніх лап, хоч його відмовляли більш розважливі, Ігор твердо вирішив вийти на чоловічу розмову.

Приятелі Ведмедя розпалювали його ще дужче, тому тепер лише бійка могла розвести водія й тіло охоронця в цьому житті.

Прямуючи до дверей, Глобус розцінював шанси як двадцять до вісімдесяти, що зможе упоратися з таким здорованем. Не на свою користь, звісно ж. Щоб мати бодай якусь перевагу, необхідно вдарити першим, але його візаві був на декілька кроків попереду. Бити в спину не міг через те, що одразу був би розтерзаний натовпом, та й із моральної точки зору будь-якої бійки так чинити не слід. У спину б’ють тільки зрадники та боягузи.

За мить становище дещо виправилося. Водій затримався при виході, аби сплатити рахунок ще до того, як сюди припреться швидка та наряд міліції. У Ведмедя й сумнівів не було, що саме так усе закінчиться. Хоч комусь треба провчити чистолю, який надумав цю виставу. Що ж, матиме ще те видовище. Окрім того, далекобійник не знав, як швидко заявляться сюди друзі молодика. При усій злості, яка кипіла в душі, Ведмідь захоплювався рішучістю свого супротивника.

Відтак уже Ігор випереджав свого супротивника на декілька кроків, але місце поєдинку обирав натовп, відтісняючи його до стоянки машин.

Вантажівки слухняно завмерли на асфальті, даючи спочинок натрудженим двигунам. По куряві на тентах та кабінах можна було визначити, які області вони подолали. Глина, пісок, вапняк, чорнозем – свідки далеких та невідомих широкому загалу доріг, візитна картка автомобіліста. Тепер вони мали стати мовчазними свідками ще однієї пригоди, яких вдосталь надивилися за свій вік.

Коло глядачів зростало. Найбільш цікаві та нетерплячі намагалися пробратися наперед, аби не пропустити чогось такого, про що можна буде розповідати до старості, викликаючи чорну заздрість у тих, хто пропустив таке видовище. Розважливі та кмітливі перебували в задніх рядах – так втекти швидше й не бути очевидцями драми.

Скварява задумав використати той прийом, яким Артем з першого удару вирубав Аліка. Перевага «вертушки» — її несподіваність… Блискавичний удар з розвороту викликав захоплення навіть серед прихильників Ведмедя. Таким ударом можна слона завалити, а тут – як з гусака вода. Треба було влучити у голову, але Ігор не врахував зросту противника. У рух було вкладено всю силу, однак нога лише відбилася від зашмульганого комбінезону, не зрушивши з місця його власника. Грудна клітка у Ведмедя була, мов грати в тюрмі – міцна та непіддатлива. Він одразу наніс у дар у відповідь – Глобус відхилився, і важкий кулак прорвав тент на одній із вантажівок. Скварява ще раз замахнувся ногою, але знову без успіху. Занадто довго виміряв наступний рух і заробив аперкот у підборіддя. В очах потемніло, якась темна пелена закрила світ, а в роті стало солоно. Не встиг оговтатися, як бризнула кров з розсіченої брови. Третій удар прийшовся у ніс. Ігор відчув, як із повітрям у горло вривається липка й тепла рідина. Небо тікало з очей, а земля – з-під ніг. Похитнувся, мов маятник, і впав під колеса. З останніх сил напружив м’язи живота, щоб врятувати нутрощі від черевиків п’ятдесятого розміру, але Ведмідь не став добивати поверженого противника.

Глобус розпластався на асфальті, зволожуючи його червоною юшкою, а велетень переможно скинув руку догори. Натовп привітав його радісними вигуками. Ніхто не помилився у своїх прогнозах – чистюля виявився нікудишнім бійцем, хоч і намагався щось утнути.

Переможець підняв бейсболу, яку котрийсь із ротозявів замазав підошвами свого взуття, та став роззиратися за дівчиськом. Чи не забрати її з собою, адже кавалер лика не в’яже. Проте дівчини поблизу не було. Ну й біс і з нею. Час вшиватися, поки не наспіли інші мажори.

… Перед Ігорем пролітали яскраві картини минулого, немов хтось запустив у зворотному порядку плівку його життя. Кадри вихоплювалися з найглибших закапелків пам’яті. Серед них набирала чіткого зображення картина, де старший прапорщик Огановський проводив заняття з особовим складом. У вухах прорізався звук: «Противник насправді знешкоджений тільки тоді, коли не може поворухнутися. Якщо у нього є сили звестися на ноги – потенційно небезпечний. Поєдинок чи бійка тривають до того часу, поки один із бійців не втратить здатність рухатися. Поранений – страшніший за цілого. Його лють нагадує стан загнаного звіра. Останній стрибок – смертоносний. Якщо у вас залишилися сили на останній удар – байдуже, що до цього вам побили морду», — гупало десь у скронях, віддавало в потилицю і затуманювало очі…

Ігор зводився на ноги, хоч його заносило та хитало в різні боки.

На свою біду, Ведмідь не проходив школи старшого прапорщика, інакше не покидав би місце поєдинку, не впевнившись у тому, що суперник втратив здатність рухатися. Його здивувала мертва тиша та німі погляди, спрямовані кудись далеко за спину. Спробував і собі подивитися, що ж там діється… Ліпше б не оглядався. Останнє, що запеклося у пам’яті далекобійника – високий стрибок двома ногами вперед у виконанні чистолі та нестерпний біль, що від перенісся розносився по всьому тілу. Так і не збагнувши, що сталося, велетень упав на асфальт.

Очевидці цієї бійки оповідатимуть до кінця днів своїх, що нічого схожого не бачили і не бачитимуть до кінця днів своїх…

В Ігоря не було сил іти, не те, щоб наздоганяти суперника. Ледь тримаючись на ногах, вклав останні зусилля у той затяжний стрибок, пролетів метрів зо три у повітрі і влучив ногою у перенісся Ведмедя. Це був останній кидок зацькованого звіра, єдиний, влучний,і промахнутися він не міг, бо сил більше не було…

Отямився від того, що Олеся втирала кров з його обличчя. Хотів поцікавитися, що там було далі, але не встиг. Знову біль важким металевим дзвоном відбився в голові. Встиг побачити синю бейсболу, яка тікала до вантажівок, і знову втратив свідомість. Цього разу надовго.

Було йому байдуже, що кров із розбитої голови ніяк не вгамовується і заливає розкішне шкіряне сидіння, що мов мале дівчисько шльохає Олеся, переймаючись його життям та петляючи по зустрічній смузі, лякаючи водіїв. Дівчина зовсім не зважала на дорогу, не думала про власну безпеку. Якщо життя на грані вильоту з автостради, то чим швидше це станеться – тим ліпше…

Її захисник отримав важкі пошкодження голови, хтозна, чи виживе, а все через неї… Не через роботу, не через риси характеру, а за її вроду так гірко розплачується Ігор.

Кісткою в горлі ставала та врода. Недарма люди кажуть, що краса врятує світ… Але щасливим цей світ не зробить…