Частина XXV

Як приємно прокидатися і відчувати, що сьогодні цілий день можна присвятити лишень собі. Лікар, якого Підвальний прислав до Скваряви наступного ранку після вечірньої пригоди, констатував невеличкий струс мозку і порекомендував тиждень відлежатися та не вдаватися до активного способу життя. Тому можна нічого не робити, нікуди не поспішати, запарити собі міцного чаю і дивитися телевізор. А ще спати, спати, спати, надолужуючи всі ночі, згаяні у нарядах та в патрулях.

Але навіть найприємніше заняття не може тривати вічно. Завжди знайдуться обставини, які порушать приємну ідилію безділля.

Якби Ігор був мільйонером – міг би планувати свій день виключно з особистих уподобань. Але він був залучений до роботи, тож мав певні зобов’язання перед роботодавцем. На щастя, у голові перестали крутитися каруселі, тож повернувся до виконання обов’язків.

Ще однією нагодою проявити свої професійні навики стало полювання на касира. Хлопчина, закінчивши якийсь фінансовий технікум, завдяки знайомствам опинився на високооплачуваній роботі в ресторанному бізнесі. На свою біду, юне дарування виявилося ласим до чужих грошей, через які геть втратило голову. Оперуючи значними сумами, юнак не міг змиритися з думкою, що всі ці кошти належать не йому. Одного разу бажання мати все й одразу переважило здоровий глузд. Коли працівники ресторану вийшли на роботу вранці нового дня, застали сліди пограбування і порожній сейф. Упіймати злодія було справою честі й престижу закладу, а заодно й наочним прикладом для інших. Полювання розпочалося, оскільки касир залишив чимало слідів, які вказували саме на його провину. Головним мисливцем Підвальний призначив Ігоря. Якби Глобус, свого часу, не бігав за «лижниками», які норовили втекти з війська, таке завдання поставило би його в скрутне становище, але після служби мав досвід і в таких перегонах. Його підопічні швиденько перекрили злодієві всі шляхи до відступу, узявши під нагляд залізничну станцію, автовокзал і набережну. Після цього монотонно стало прочісувати усі місця, де міг би заховатися злодій-утікач. Вирахували хлопця аж на третій день в Євпаторії, де він намагався придбати квиток на автобус до Сімферополя. Заскочений зненацька зловмисник навіть не пручався. Усі викрадені гроші були при ньому і спокійно повернулися у той самий сейф, де лежали раніше.

Скунс задоволено потирав руки. Ще б пак, його земляк виявився справжньою знахідкою, діамантом на дорозі. За такий короткий час зарекомендував себе з найкращого боку одразу в кількох справах. Надійшли позитивні характеристики і з військової частини та профтехучилища, що ще дужче заспокоїло Підвального. Заради процвітання нового бізнесу Ромчик готовий був пробачити земляку минулі поразки з часів активних виступів у спорті. Тоді він був завжди другим, а тепер припряг цю робочу конячку, яка першою долала визначену відстань, до свого воза. І усього лишень за якихось п’ятсот доларів.

А от Глобуса «королівство данське», яким так хвалився Підвальний, зовсім не тішило. Надто часто небезпеки та загрози виникали там, де їх не мало би бути – серед штатних працівників Ромчика. Наголошував комерційному директору, що штат здалося би докорінно перетрясти, але Скунс тільки віднікувався. По-перше, йому самому не дали б цього зробити, по-друге, замінити підозрілих осіб було не так просто.

А Ігор все схоплював буквально нальоту, цілком віддавшись роботі. Вільного часу практично не залишалося, а коли й була хвилька перевести подих, він постійно думав про Олесю. Причарувала, чи що зробила з ним білява красуня? Одного лишень разу бачив її, а голову згубив надовго. Де ж вона зараз, його ангельсько-пекельна з’ява, яка розпалила вогонь у душі, украла сон і спокій? Відтоді, як зустрів її в ресторані, святкуючи з Циганом повернення до нормального життя, не бачив її жодного разу. Реальна дівчина, чи витвір його уяви з таким милозвучним іменем Олеся?

А справ навалювалося стільки, що годі й подих перевести. Зранку і до пізнього вечора Глобус був при ділах: об’їздив усі філії, розкривав підступи недоброзичливців, дбав про безпеку закладу та його працівників, придивлявся до випадкових гостей і постійних клієнтів. Але коли валився з ніг від утоми, довго не міг заснути – з голови не тікала думка про чарівну білявку.

Ще через декілька днів трапилася пригода, котра перекреслила можливість звільнитися з роботи за власним бажанням та ще дужче пов’язала Глобуса зі «Штормом». Того дня усі підлеглі Ігоря були задіяні Ромчиком у лишень йому відомих справах, а Скваряві випала нагода освоїти незнану раніше роботу «викидали». Підвальний запевняв, що це зовсім не пониження у статусі, а вимушена заміна на випадок того, якщо щось трапиться в ресторані, а на підхваті нікого не буде. Ігорю навіть не треба було вдягати вбрання офіціанта й чіпляти на груди відповідний бейджик, як це робили штатні працівники такого профілю. Він мав сидіти за кутовим столиком, з якого відкривався огляд на всю залу, як звичайний відвідувач і стежити, аби хтось не зіпсував настрою шановним клієнтам чи чогось не накоїв.

Усе йшло за відпрацьованим графіком, і залишалося менше години до кінця роботи закладу. Жодного разу його втручання не знадобилося, і Ігор розслабився остаточно. Він уже потягувався, розминаючи затерпле тіло і вибудовуючи плани на вечерю й перегляд телевізора. А дарма.

З замріяного стану Глобуса вивела маленька на зріст офіціантка Валерія. На кутиках вій у неї застигли величезні, як краплини роси, сльозини, і, збиваючись у словах та шморгаючи носом, дівчина поскаржилася, що один із відвідувачів не хоче розплачуватися за замовлену їжу та напої. Сума в чеку, який вона продемонструвала Скваряві, була доволі великою, аби займатися благочинністю.

Не привертаючи зайвої уваги, Ігор тихенько підійшов до захмелілого чоловіка, який розперезався настільки, що став ображати інших відвідувачів, які мирно вечеряли. Глобус запропонував нахабі вести себе культурно та оплатити послуги. Той навідріз відмовився.

― Шановний, пройдімо зі мною й спробуємо залагодити це непорозуміння. Не будемо створювати проблему на рівному місці, ― якомога спокійніше проказав Скварява.

― Проблеми? У когось з нас вони є? Мені здається, хтось їх зараз матиме…― погрожував розігрітий спиртним відвідувач.

― Вийдімо на чисте повітря, там усе з’ясуємо. Тутешня атмосфера не є сприятливою для порозуміння, ― чемно провадив свою лінії Ігор.

― Вийти хочеш? Та ти знаєш, хто перед тобою? Та я тебе, як соплю, по стіні розмажу… Як хробака розтопчу… Вийти хочеш? То ходімо, ― верещав порушник спокою, вхопивши Ігоря за сорочку та перекидаючи посуд на столі.

Тепер на них дивився увесь зал, а з кухні виглянули навіть ті, кому з’являтися на очі гостей не належало. З маленької краплі робилася велика калюжа, і «викидалі» належало самому не впасти в неї лицем.

Не добираючи слів, галасливий клієнт потягнув Скваряву за собою, але не на вулицю, а в туалет. Не найкраще місце, аби сплатити рахунок, але треба десь провітрити затуманену голову. Дорогою до клозету проблемний гість декілька разів шарпався вгамселити свого супутника, але Глобус вчасно перехоплював його руку і ставив блок. Але в якийсь момент Ігор не витримав і наніс удар у відповідь. Галасливий відвідувач не втримався на ногах і шубовснув на долівку. Мов на зло, сталося це біля великого вазона в керамічному горшку. І глина, з якої Господь створив людей, зіткнулася з випеченою у печі посестрою. Почувся глухий удар, і хуліган затих, розпістершись на долівці. «Струс мозку, щонайменше», ― подумав Скварява, не реагуючи на аплодисменти, якими його нагородили решта відвідувачів і увесь персонал ресторану.

Непритомного гостя винесли зі «Шторму» і, поклавши на сидіння службового авто, повезли до лікарні. «Прочуняється, дякую точно не скаже», ― подумав собі Глобус, повертаючись до своїх обов’язків. Робота є роботою, а потерпілий сам собі винен…

Не можна передати того почуття у душі Скваряви, коли за півгодини йому повідомили, що галасливий відвідувач помер на операційному столі. Проламаний череп не залишав йому жодного шансу на життя, та й нейрохірурга в Сонячнодарській лікарні не було.

З цієї хвилі Глобус не знаходив собі місця, себе і лишень себе звинувачував у цій безглуздій смерті. Він сам, втративши контроль, переступив через ту межу, про яку попереджав Огоновський. Чому, навіщо погодився на пропозицію Ромчика, а не поїхав додому з Циганом?

З дня на день очікував візиту людей у формі чи без з ордером на арешт. Але інцидент тихенько зам’яли. Потерпілий виявився членом одного з незаконних формувань, людиною сумнівної репутації та невизначеного роду діяльності. За ним кривавим шлейфом тягнулася погана слава. Тут і наркотики, і рекет, і вбивства. Міліція втерла руки, подумки ще й подякувавши тому, хто позбавив її зайвого клопоту і понаднормової роботи. Протестів громадськості теж не було. Газети обмежилися короткими повідомленнями про смерть кримінального бійця. Ні імені Ігоря, ні назви закладу, де розгорнулися найгарячіші події, на сторінках преси не було. Залишалося тільки здогадуватися, у скільки це обійшлося Ромчику.

Сам Підвальний ані словом не згадав про цю пригоду і не став викликати земляка на профілактичну бесіду. Глобусу, навпаки, навіть видали премію, аби компенсувати моральні переживання. На цьому все й затихло.

Незатишно почував себе тільки сам Ігор, який, мимоволі, спричинився до смерті людини. Картав себе за той фатальний удар, але скоєного не направиш, як і життя небіжчику не повернеш.

Докори сумління були настільки важкими, що шукав розраду у спиртному. Кілька бокалів коньяку, горілка з тоніком чи навіть каністра саморобного вина присипляли совість, яка найбільше доймала серед ночі. Закинув ранкові тренування і кожного вечора напивався в своєму номері.

На роботу, однак, з’являвся чисто виголеним і в свіжому одязі, але з кожним ранком це вимагало все більше й більше зусиль. Боліла голова, і це суттєво відображалося на його зосередженості. Тим часом конкуренти Ромчика нанесли йому декілька дошкульних ударів. Справи Підвального покотилися донизу, хоч і не стрімко. Подейкували, що відповідальний за службу безпеки, а саме так іменувалася посада Скварява, втратив пильність. А кожне припущення обростає плітками, якщо нема спроб заперечити його на початку.

Одного дня Скунс усе ж покликав свого земляка на серйозну розмову:

― Ігорю, до мене дійшли чутки, що ти дуже перейнявся тим нещасним випадком. Не варто так побиватися за покидьком. Викинь цю мерзоту з голови, собаці – й смерть собача…

― Про людей, які відійшли у вічність, говорять або добре, або нічого, ― перебив його міркування Глобус.

― Та ти що! Може ще й свічку за упокій його душі поставиш? Накрило тебе нівроку. Та чимало людей у молитвах дякують тобі, що відправив вбивцю до своїх жертв! Хоча чому відправив… Умер він під ножем у лікарів.

― Убивцю?

― А ти як гадав? Це ж колишній кілер, який виконував вбивства на замовлення. Але колишніх убивць не буває. Та ти навіть не уявляєш, скільком людям урятував життя! І ти ще шкодуєш за скоєним?

Глобус мовчав. Правду кажучи, слова земляка були бальзамом на душу, але ніхто не давав йому повноважень виступати суддею…

Ромчик підвівся, зачинив вікно, відключив кондиціонер, телефон, виглянув за двері і зачинив їх на ключ, немов тут мала відбутися розмова стратегічного значення. По її серйозність свідчило те, що Підвальний підкрутив звук радіоприймача і сів майже впритул до земляка.

― Ігорю, у мене до тебе є важлива розмова. Від неї залежатиме наше з тобою майбутнє. Хочу, щоб ти уважно прислухався до моїх слів… і допоміг мені. Окрім тебе, довіритися більше нікому…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.