Частина VIII

Після сніданку в казармі з’явився ротний. Одразу днювальний та черговий отримали порцію нотацій за те, що команда струнко пролунала не так голосно, як йому хотілося. І це при тому, що її почули навіть у туалеті.

Бідолашний Васько з одного перехресного вогню потрапив під інший. Але якщо старшина бештав його за реальні «косяки», то капітан просто придирався:

― Черговий, це що за неподобство? У вас днювальний непідстрижений – на вухах стоїть. Солдат своїм виглядом повинен вбивати усіх.

Особовий склад заледве стримував сміх – висловлювання ротного давно збиралися відправити у “Сміхопанараму”.

Далі капітан взявся до обсервації чистоти у підрозділі. Знову все, що бачив, його не влаштовувало. Черговим прибиральникам дісталося на горіхи за те, що смуги трішки сповзли, командирам відділень – що у тумбочках зубна паста лежала не з того боку полиці. Однак простого обсервування виявилося замало і він зібрав особовий склад для висловлення своїх зауважень.

― Товариші солдати! Ви чому дисципліну не виконуєте? Я щойно пройшовся під вашими ліжками. Мені незрозуміло, як ви там живете. Як свині в берлозі. Зараз я буду вас лаяти, а ви будете облизуватися.

У задній шерензі хтось не витримав і пирснув зі сміху. Це вкрай обурило ротного.

― Хто дав команду сміятися? Поводьте себе так, немов ви культурні люди. У вас нема нічого святого – в туалеті курите. Черговий, хіба ви не знаєте, що туалет – це ваше лице? Там повинно все блистіти і пахнути хлоркою. Хлорка – це запах ранкової свіжості в туалеті. А ви там понакурювали, недопалків накидали. І взагалі, невже так важко затямити, що той, хто кидає курити – відтягує свій кінець, а хто курить – кінчає раком?

У передній шерензі солдати аж посиніли від стримуваного сміху. Аби не вибухнути реготом, кожен згадував щось сумне. Скварява, зокрема, пригадував похорон бабусі... Однак спітч ротного добігав кінця:

― Товариші солдати! Часу у мене мало, тому говоритиму, не думаючи. З понеділка, згідно з наказом командування, у нас починається літо. У когось є якісь незрозумілі запитання?

Запитань не було, і ротний віддав команду розійтись.

Слід зауважити, що капітан Клопов був ще тим занудою. Його не любили ні солдати, ні підлеглі йому офіцери та прапорщики. Вище командування також із острахом дивилося на заповзятого офіцера, який за чотири роки зійшов від лейтенанта до капітана. Старше покоління офіцерів, яке по десять-п’ятнадцять років ходило у старлеях, не сприйняло молодого випускника, як належить, і поплатилося за це. Вискочка швидко підім’яв їх під себе, влаштовував регулярні розбори польотів та суди офіцерської честі, роздавав догани та врізав зарплату. Його не злюбили не за таку надмірну принциповість, а за те, що надто службу рвав. Капітан Клопов заступав у наряди по найбільших святах, коли всі інші намагалися знайти причину, аби залишитися вдома, у колі сім’ї. День і ніч не виходив з підрозділу, перевіряв патрулі та варти, споряджені ним. Здавалося, що він зовсім обходиться без сну – міг у будь-яку пору вигулькнути там, де несли службу його підлеглі. Подейкували, що чотири зірочки достроково можуть перерости у одну велику, ось він і п’явся з усіх сил, не шкодуючи ні себе, ні інших. Дивно, що при такій заповзятості до служби у нього була дружина та троє дітей. Клопов навіть хвалився перед колегами, що перерізав пуповину всім трьом, супроводжуючи дружину під час пологів. Щоправда, з цього теж іронізували офіцери та прапорщики, задаючи риторичне запитання, а чи був капітан хоч раз при зачатті котрогось із своїх нащадків?

Зараз ротний віддав наказ покликати до нього тих, що мали звільнятися сьогодні.

― Доброго ранку, хлопці! То ви сьогодні додому?

― Сьогодні, якщо не станеться якогось НП, ― відповів за всіх Ростик.

― Сподіваюся, такого не трапиться. Я вас щиро вітаю і бажаю всього найкращого.

― Дякуємо, ― кисло відповів Артем.

Ротний нервово покусував нігті на правій руці, вистукуючи пальцями іншої на лакованій поверхні столу мелодію тушу.

Не знав, як розпочати розмову, над якою продумав усю ніч.

― Хлопці, я позвав вас для того, аби порадитися над майбутнім нашого підрозділу. Ви, як старожили, можете стати мені у пригоді.

― З радістю, ― невдоволено цвиркнув Ростик, заледве стримуючи роздратування.

Усі четверо ще застали ті часи, коли ротою командував Огоновський. Це на його місце прийшов Клопов, запровадивши твердий статут, тоді, як Петрович визнавав у кожному насамперед людину, а вже потім солдата.

― Разом ми доклали чимало зусиль для піднесення військової дисципліни, Значно поменшала кількість грубих порушень.

― Еге ж, ― погоджувалися вони, пригадуючи, як за найменшу провину можна було опинитися на гауптвахті. У ротного був свій принцип – не менше двох порушників на тиждень. Йому приносило задоволення посадити когось у холодну камеру, навіть коли не вистачало людей для нарядів. Коли порушень не було – садив для профілактики тих, до кого відчував антипатію.

― Сьогодні, ви, так би мовити, вирушаєте туди, де вас виглядають матері, сестри, наречені та інші люди жіночої національності. Відречетеся нашого світу, так би мовити. Я хотів би дізнатися з ким залишаюся, чого від кого чекати... Ви разом жили, їли, спали... Можете мені допомогти?

― Чом би й ні, хлопці хороші, надійні, будь-кому можна поручити відповідальне завдання, ― завівся Поліщук.

― Ви ще дуже багато мало знаєте, так би мовити. Не так мене зрозуміли. Я хочу знати, хто є хто, чим дише, з якого тіста зліплений, хто чарку перекинути полюбляє, “косячка” забити, в самоволку чкурнути. Хто є авторитетом для інших, а кого, на вашому жаргоні, замирили. Вам уже й так все одно, розкажіть, яким чином горілку проносять, як часто п’ють, хто з офіцерів з цим бореться, а хто відверто потурає? Розкрийте всю кухню.

― Товаришу капітан, ви самі не розумієте, чого від нас хочете. Нічого ми вам не розкажемо, нехай це поїде разом із нами. Нічого такого ми не бачили і не знаємо – у нас статутний підрозділ. Не прикидайтеся простачком, ми добре знаємо про ваші “досьє” на кожного військовослужбовця. Краще тренуйте своїх “стукачів” та не забувайте, що на кожну дію знайдеться протидія. ― Спалахнув Циган.

Ротний переводив погляд з одного на іншого, але у всіх очах наштовхувався на приховану холодну зневагу. У ньому поволі закипала злість, але, начитавшись Фройда, вважав себе тонким психологом і намагався приховати роздратування. Прорахувався, коли вважав, що за його доброту підлеглі впадуть на коліна.

― Що ж, Поліщук, не треба псувати відносини, яких могло і не бути... Зізнаюся, не подумав я, так би мовити, коли формував першу партію. Вам би ще послужити та набратися поваги до старших за званням... Критиканти... Коли зробите в житті стільки непотрібного, скільки зробив я, тоді й будете критикувати. А зараз я можу вам і “слоників” влаштувати, а не так уже й легко зберігати розумний вираз обличчя у протигазі...

Днювальний подав команду шикуватися на розвід. Останній день обіцявся бути важким. Дай Бог, щоб у фінансовому відділі були гроші та злопам’ятний ротний не знайшов причини запроторити їх на Гаваї з вікнами у металевій оправі.

Багатозначний ранок не набув динамічного продовження. Командир частини виявився небагатослівним і швидко розпустив довірений йому контингент.

Після шикування “дембелі” штурмом взяли фінансову службу і вибили у начфіна розрахункові гроші, якими держава розплачувалася за чесно виконаний громадянський обов’язок. Тільки мізерно цінувала своїх захисників.

Папери давно були у них на руках. Тепер ніщо не могло перешкодити їхньому від’їзду, навіть капітан Клопов.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.