The Last Embers: Історія тих, хто вижив

Світло над ареною згасло - і за мить вибухнуло новими барвами. Неоном, спалахами, голографічними візерунками, що виблискували в повітрі. Зі всіх боків почала лунати музика - ритмічна, нав'язлива, схожа на суміш бойових маршів і клубної електроніки. У залах арени запалали додаткові кільця підсвітки, спрямовуючи увагу всіх присутніх на центральну конструкцію.

Глядачі - а їх було вже понад десять тисяч - вибухнули ревом. Із верхніх блоків почали опускатися банери з логотипом ІРИДІЮ, а на головних екранах з’явилась пульсуюча голограма - обличчя ведучого.

Це був представник раси гліксіанів - маленька істота жабоподібної будови, з випуклими золотистими очима. Його шкіра переливалась болотяно-зеленим, а на голові виблискувала металева пов'язка з трьома голографічними підсвітками. На грудях - бронежилет із великими світлодіодними елементами, які пульсували в такт голосу.

— Увага-увага! — загримів він з динаміків, з енергією і театральною подачею. — Вас вітає І-і-і-РИДІЙ! Найяскравіша арена в системі! Сьогодні у нас - особливий день! Тільки сьогодні - УСІ ПРИЗОВІ ПОДВОЄНІ!

Глядачі вибухнули вітальними криками.

— Подякуймо за це... — ведучий зробив драматичну паузу, — МРЕТЦАЛУ!

У цю мить підсвітка VIP-ложі, де сиділа група, змінилася. Світло звернуло увагу тисяч присутніх на високого, білошкірого прибульця, що незворушно сидів поруч із Містером. Мретцал повільно підняв погляд, і хоч нічого не сказав, сама його присутність змусила кілька камер націлитись на нього.

Команда мимоволі завмерла. Вони обмінялися поглядами. Айві ледь нахилилася вперед, Сет напружив щелепу. Навіть Лео, зазвичай невимушений, мовчки спостерігав, як навколо обертається чужий світ, до якого вони ще не встигли звикнути.

— А тепер... — продовжив ведучий, голос якого поступово перейшов у хриплу насолоду. — ДАВАЙТЕ ПОДИВИМОСЯ, ХТО Ж СЬОГОДНІ РВАТИМЕ ОДИН ОДНОГО НА ЧАСТИНИ!

На арену один за одним почали виходити бійці. Зображення транслювались на всі екрани, а голос диктора коментував кожного з притаманною йому іронією, сарказмом і театральністю:

— І ось - наш перший учасник! Фер’Так із Хеммаара! Кажуть, його мама народила шістьох, але тільки один вижив. І це не він. ХА-ХА! Ну, подивимось, на що здатні ці його "топорики" з неоном!

— Далі - Лірсса Т-Вел. Тиха, невловима, небезпечна, як податкова в закинутій колонії. У неї два леза й відсутність моралі - ідеальне поєднання!

— Гракк, син Гракка! Та сама тварюка, що побила трьох охоронців на реєстрації, бо його назвали "вгодованим". Вага: 380 кіло. Одяг: практично відсутній. Рівень агресії - стабільно 12 з 10!

— Саель Вуріан! Прийшов із кристалічного монастиря, але кажуть - знищив усіх монахів. Зі списом і щитом, ніби з тупих старих історій. Але не дайте себе обдурити - він дуже, дуже живучий.

— Тірш “Спалах”! Напівкомаха, напівРАКЕТА! Він буквально вибухає, коли злий! У нього реактивна броня, а ще - він сильно свербить після бою. Не підходьте надто близько!

— Мезза з Грінона. Без взуття. Без зброї. Без страху. Якщо ви колись бачили, як хтось вбиває поглядом — це був не він. Краще не недооцінювати його!

— Аркліт-Пілат! Худий, костистий, схожий на шахового слона після апокаліпсису. Із дезінтегратором, що робить з ворогів вологу хмарку. Не питайте, як він його тягне.

— Жор-Се-Жар! Вийшов із води - і одразу на сцену! Підводна раса, гострі леза, ідеально зволожена шкіра. Каже, він тренувався битися з акулами. Схоже, переміг.

— Твіллян Ікс! Улюбленець спонсорів, ненависник бруду. Його костюм дорожчий за ваш будинок. А усмішка - на вагу золота!

— Кс'ора Ді Сай - загадкова, холодна, в чорному плащі. Із мечем, який виглядає, як реліквія, і вбиває так само. Обережно: це не просто мода - це смертоносна естетика!

— Фракс. Він надто гарячий! Все. Що ще сказати? Ах так - не обіймайте його!

— Суу-Таа - істота-желе з мозком і агресією. Не має кісток, але має особливий... шарм. Дехто каже, що вона родичка відомого ведучого зі старих голограмних шоу. Знаєте, того, що завжди кричав і... інколи їв тих, чия думка протирічила його власній!

— Вен’Кларр - темний, мовчазний, в шипах. Має дві бензопили. Любить запах нафтину зранку. Якщо він дивиться на вас - погляньте в інший бік. Якщо він не дивиться - біжіть.

— Іша Ко’Мел - наша гладіаторка! Величезна, м’язиста, з куском каменюки що кріпиться до масивного ціпка. Кажуть, вона перемогла шістьох одним махом. І ще одного - поглядом.

— І наостанок... Ортракс з Хуурі. Вуличний бандит із дробовиком, зробленим із труби й надії. Його девіз: "якщо не вбив, то хоча б налякай!"

— Ось вони! - завершив ведучий із надривною пристрастю. - П’ятнадцять причин не йти на арену! П’ятнадцять шансів на славу! П’ятнадцять доріг - до болю, слави або забуття!

Трибуни вибухнули гучними викриками. Сотні, тисячі голосів - кожен на своїй частоті, мов шипіння і ревіння зливались в один нестримний гул. Місцями в натовпі піднімались химерні плакати, написані різними мовами - частина миготіла неоновим світлом, інші - тріпотіли в повітрі завдяки антигравам.

Камера почала стрибати між секторами, показуючи найяскравіших фанів. У секторі 4D - група істот із крильцями, що синхронно махали кольоровими фанами на підтримку Саель Вуріана. Внизу - хтось, схожий на амфібію, малював щось липке й огидне на обличчі у формі Гракка.

Ще далі - натовп роботів, кожен з яких миготів фразою "Смерть із ефектом!" на підтримку Аркліт-Пілата. Один із них навіть тримав макет його дезінтегратора, що блимав червоним.

Камера навелася на фанатку в костюмі Іші Ко’Мел, яка стояла на сидінні та махала спалахуючим щитом. Біля неї - двоє істот зі слизовими щелепами влаштовували синхронний танець, судячи з усього, ритуальний.

Загальний шум не вщухав. Усі чекали початку. А над ареною - ще раз заграли фанфари.

Сцена була не просто підготовкою. Це було свято крові. І всі прийшли - святкувати.

***

У VIP-ложі запала тиша. Група сиділа мовчки, наче зачарована. Очі кожного були прикуті до арени, до екранів, до динамічної стрічки видовища, яке розгорталось перед ними.

Там, унизу, все виглядало яскраво. Барвисто. Майже святково. Сяйво, голограми, оркестрова помпезність і диктор, що сипав жартами, - усе це створювало ілюзію чогось веселого, майже розважального.

Але в цьому шоу не було місця для ілюзій.

"Це - не гра. Це мʼясорубка." - подумав Сет.

Сет нахилився вперед, руки сплетені, пальці міцно стиснуті. Його очі не кліпали - в них ховалась напруга, яку він не міг розслабити.

— І це їх… реальність тут? Такі в них розваги? — тихо кинув він, радше сам до себе.

Поруч Айві сиділа з широко розплющеними очима. Її груди підіймались нерівномірно.

— Вони… святкують смерть, — прошепотіла вона. — В прямому сенсі.

Лео, навпаки, зробив вигляд, що його це не зачіпає.

— Ну, принаймні шоу чесне, — кинув з легкою кривою посмішкою. Але в голосі відчувалось - він силкується відмежуватись від того, що бачить. Як глядач, а не як людина.

Містер із задоволенням спостерігав не лише за ареною, а й за групою. Його погляд час від часу ковзав по їхніх обличчях, ніби зчитував реакції, емоції, слабкості. В якийсь момент він нахилився вперед, натиснув кнопку на вбудованому пульті в підлокітнику — і звук динаміків у ложі різко стих. Залишився лише фоновий шум трибун, тепер приглушений і віддалений, мов крізь скло.

— Все ж мене цікавить одна деталь, — холодно почав він, не відводячи погляду. — Роберт... колись чітко дав знати, що не бажає подорожувати зі супутниками. Як ви змусили його передумати?

— Ніяк. Він пообіцяв нам дещо, — з короткою паузою відповів Сет, не змінюючи пози.

— Агась, в нас є домовленість, — додав Лео, злегка хмикнувши.

Містер на мить завмер. Його погляд став глибшим, майже проникаючим. Він ледь посунувся в кріслі, вирівняв спину, пальці склались у трикутник.

— Домовленість?.. Хм... Цікаво...

— А що... ви знаєте за нього? — обережно запитала Айві.

— Можна і на ти, дівчинко. Багато що... Знаю його тим, ким він був. — З ноткою тривоги відповів Містер.

— А ким він був? — запитав Пол.

Хітин Містера клацнув у такт короткому звуку, схожому на хмикання, але більш тремтливому.

— Ох, ким він тільки не був. — загадково відповів він.

***

У цей момент арена залилася осліплюючим червоним світлом. Тисячі вогнів розгорілися одночасно, створюючи ефект, ніби сама платформа пульсує. Група миттєво прикула погляди до екранів. Ведучий буквально стрибав на місці від збудження.

— АААААА ось і воно! Дамочки й не дуже, ви просили ШОУ - і ми вам його ДАЄМО! Але, але, але! Наш особливий гість сьогодні попрохав... щоб учасники зберегли хоча б кінцівки. А отже... РОЗЧАВЛЮВАЧ - сьогодні відпочиває!

Натовп вибухнув розчарованими вигуками, частина почала тупотіти ногами, але ведучий одразу перехопив момент:

— І САМЕ ТОМУ ми підготували щось ОСОБЛИВЕ!

Камера ковзнула вбік. З північних воріт арени виринула клітка - чорна, масивна, з численними вікнами для огляду. В ній було дві істоти.

Високі. З довгими руками, вкриті темною, майже дзеркальною шкірою. Здавалося, що в ній можна побачити власне відображення. На спині - характерні порожні виступи для крил. Але самих крил не було. Вони були обрізані.

Їх нижня частина тіла переходила у масивні, вигнуті ноги. З бедер виростали довгі шипи, що дугоподібно охоплювали тіло, створюючи ілюзію природного щита.

Коли прожектори засвітилися прямо на клітку - обидві істоти загарчали. У кожної в роті - десятки дрібних, надто гострих зубів. Але ще страшнішим виявилось інше: з глотки однієї істоти раптом висунувся ще один рот - довгий, хижий, із власним набором зубів.

Він миттєво рвонув уперед, ударивши в клітку, і з його країв бризнула в'язка, зеленувата рідина. Коли вона торкнулась підлоги - одразу почався дим, а метал під нею потріскував.

"Орган" був з'єднаний з тілом товстою, гнучкою, блискучою трубкою зі шкіри. За кілька секунд він так само стрімко втягнувся назад.

Натовп захлинувся в захопленні.

***

Ложа оповилась тишею. Усі присутні там застигли, немов кадр, який завис між ударами серця. На екранах перед ними ще лунала реклама спонсорів, але вся увага вже належала тим створінням, які ревіли в клітці.

— Тут ще й монстри є? — голос Лео прозвучав різко, майже грубо. — Що це, бляха, за розвага така?

Це був його звичний тон - іронія, нервова бравада. Але навіть він не намагався зробити вигляд, що не вражений. Погляд застиг, а щелепа - напружилась.

Айві ковзнула очима по його обличчю, а тоді знову - до арени. Вона не знала, чи сказати щось, чи мовчати. Замість цього лише стиснула пальці на підлокітнику.

— Вони не просто б’ються, — тихо промовив Віктор. — Їхні життя тут коштують менше, ніж ефектна смерть.

Містер злегка скинув головою і з легкою посмішкою відповів :

— Якщо бути точним, їх життя коштує мільйон. І ще мільйон, якщо вони вбʼють істот, — злегка іронічно кинув він, ледь скинувши головою. — Як на мене - хороша ціна. Ніхто нікого не примушував, прийти сюди - їх вибір.

Особа, що сиділа поруч з ним, раптово встала і підійшла ближче до скла. Її рухи були неспішні, але точні. Вона дістала зі складки одягу щось, що нагадувало витягнуту трубу - підзорний прилад, обрамлений металом і покритий тонким гравіюванням. Вдивилась у бік клітки, де ревіли створіння, і на мить завмерла. Потім повільно закивала - наче схвалювала - й без жодного слова повернулась на своє місце.

— Жах, — тихо пробурмотіла Айві. — Це просто... узаконене насильство. І ви ще й платите за нього.

— Морально... огидно, — додав Віктор. — Але на диво добре організовано.

Містер злегка посміхнувся. Він не виглядав ображеним - радше зацікавленим.

— Мораль — просто соціальний конструкт, — з ноткою філософської відстороненості мовив він. — Ви вважаєте це неправильним лише тому, що у вас такого не було. Як на мене - ця арена приносить більше користі, ніж шкоди.

Він вказав рукою на екран, де саме показували глядачів, що тримали в руках ставки, вболівали, сміялись:

— Життя пішло на дно? Йди на арену. Винен гроші? Йди на арену. Хочеш покінчити з собою? Йди на арену. Хочеться прославитись, але тебе не беруть у "вищу лігу"? Йди на арену.

Він зробив паузу й легенько стукнув пальцем по поручню:

— І навіть якщо загинеш - помреш у славі. Краще, ніж у самоті в брудній комірчині з боргами.

Ніхто не відповів. Але кожен у цій тиші почув щось своє.

***

Тим часом на арені почалось шоу.

Учасники, що ще кілька хвилин тому стояли в напруженій тиші, тепер поступово почали оживати. Кожен із них уважно оцінював інших: погляди ставали колючими, напруженими. Хтось міряв суперників знизу догори, хтось крутив у руках зброю - демонстративно, із викликом. Один із гладіаторів - високий, схожий на скелета з металевим підсиленням - зробив оберт навколо себе, змахуючи дезінтегратором, наче клинком честі. Інший - кремезний, з тілом вагою у 380 кілограмів, - лише повільно кивнув у бік глядачів і ревнув щось незрозуміле, розставивши руки, мов викликаючи всіх одразу.

Інші теж не залишались байдужими. Хтось влаштовував мініатюрне шоу, ніби заграючи з натовпом. Один танцював на місці, покручуючи шипованим ціпком. Інша - з прозорими, ледь мерехтливими очима - кидала ножі в пісок, щоби ті врізались поруч із ногами інших.

Але ніхто ще не зрушив. Усі чекали.

І саме в цю мить на екранах знову з’явився ведучий. Його очі блищали - і не лише від софітів.

— НАГАДУЮ! — вигукнув він. — КОЖЕН із вас, глядачів, може зробити ставку! На будь-кого! Бо шанс заробити - має бути У ВСІХ!

Екрани засвітились цифрами, аналітикою, ставками в реальному часі. І ведучий заговорив уже з особливою інтонацією:

— Ну а тепер... ТОП-3 НАЙУЛЮБЛЕНІШИХ БІЙЦІВ СЬОГОДНІШНЬОГО ШОУ!

Глядачі завмерли. І далі - екран розділився на три частини:

— НА ПЕРШОМУ МІСЦІ: непереможний Гракк, син Гракка! З масою в 380 кілограмів, шістьма фінальними перемогами й… зламаною платформою під ним на тренуванні! НА НЬОГО ВЖЕ ПОСТАВИЛИ ПІВТОРА МІЛЬЙОНА КРЕДИТІВ!

— НА ДРУГОМУ МІСЦІ - сталевий привид Аркліт-Пілат! З його легендарним дезінтегратором! Мільйон і ще трохи!

— А ТРЕТІЙ У СПИСКУ... хм... ХТО Б МІГ ПОДУМАТИ?! Кс'ора Ді Сай! Стримана, мов тінь, швидка, як блискавка, і красива… вбивчо. На неї - 800 тисяч кредитів!

У ложі Містер спостерігав за цим мовчки. Його губи злегка сіпнулись у ледь помітній усмішці. Він нахилився вперед, торкнувся невеликої панелі керування і підтвердив ставку. Пальці спрацювали чітко, без пафосу. Ім’я з’явилось на екрані - Суу-Таа.

У наступну мить ведучий буквально підстрибнув на місці, ніби щойно побачив феєрверк зсередини:

— СХОЖЕ У НАС НОВИЙ ФАВОРИТ! Суу-Таа ЩОЙНО ВИРВАВСЯ НА ДРУГЕ МІСЦЕ! НЕЙМОВІРНА, НЕОЧІКУВАНА СТАВКА, ЩО ЗАЛЕТІЛА ПРЯМО З ВІП ЛОЖІ НОМЕР 2!!

Камера одразу вирізала образ Містера в ложі. Той лише підняв лапу - іронічно, майже байдуже.

У натовпі здійнявся новий рев.

І ось, після кількох секунд затишшя - пролунав сигнал. Тонкий, але пронизливий, мов укус холоду в шийний хребець. Почалося.

— ГОСПОДИ, ВОНИ ПОЧАЛИ! — заревів ведучий, перебиваючи музику. — І ПЕРШИМ УДАР ЗАВДАЄ НАШ ЗДОРОВАНЬ!

На арені вибухнула блискавична бійка. Метал дзвенів об метал, промінь лазера засліплював очі, пісок здіймався хмарами. Аркліт-Пілат одразу ж зник у тіні, а за мить - спалах. Один із менш відомих учасників завмер, і його тіло почало розпадатись у світловому колапсі - без крові, без крику, лише хмара розплавлених силуетів і тиша.

— ПЕРШЕ ВБИВСТВО СЬОГОДНІ! — закричав ведучий. — Аркліт відкриває сезон! І ВЖЕ ЗАРОБЛЯЄ СВОЇ ПЕРШІ БОНУСНІ ТИСЯЧІ! СХОЖЕ Фракс НЕ ТАКИЙ ВЖЕ Й ГАРЯЧИЙ!

Натовп шаленів. Арена мерехтіла графіками, коефіцієнти ставок тріщали, рухаючись у реальному часі. Ведучий не замовкав:

— А ось і Гракк! О, ці удари! Він буквально відштовхує трьох одразу! Подивіться на цього велета — це не бій, це землетрус у броні!

Суу-Таа ковзала ареною майже нечутно. Її аморфне тіло прослизало між вибухами, між ударами, між смертю. Ніхто не атакував її першою. Ніхто не ризикував.

— І що ми бачимо? Нова фаворитка - мов тінь на воді. Але будьте певні, вона чекає моменту. Ці істоти не кидатимуться на жертву - вони чекають, поки та сама прийде ближче.

Кров ще не текла. Але смерть уже розпочалась.

***

У VIP-ложі Містер знову перевів погляд на команду. Його голос звучав спокійно, навіть невимушено - але за кожним словом читалося приховане спостереження, оцінка.

— То як пройшло ваше завдання з Розою? — запитав він, наче між іншим, не зводячи очей з поля бою.

Команда переглянулась. Напруга зависла в повітрі, як тонка плівка, готова луснути. Дора тихо відійшла від панорамного скла і притулилась до стіни, ховаючи погляд. Її руки були схрещені, а плечі трохи тремтіли.

Лео, навпаки, з легким захопленням стежив за боєм внизу. Його очі блищали, в куточках губ блукала ледь помітна посмішка - він не приховував, що видовище його приваблює.

Віктор дивився уважно, але холодно. Його погляд не виказував емоцій - радше професійне зацікавлення. Він ніби аналізував удари, реакції, розподіл ваги, роботу зв’язок. Як хірург, що спостерігає за автоматизованою операцією - без пристрасті, але з точністю.

— З деякими... непередбачуваними ускладненнями, — почав Сет. — Але, не дивлячись на них, я б сказав - непогано.

— Я чув, що ви витягнули дітей. І я вдячний за це, — з легкою повагою в голосі відповів Містер. — Як на мене, те, що вони роблять з дітьми - занадто низько.

Він встав з крісла і підійшов до задньої стіни ложі. Натиснувши на панель, відчинив секцію з мінібаром.

— Щось Ліа затримується, перепрошую. Можете поки обрати щось з того, що є тут, — промовив він, жестикулюючи на десятки пляшок, що відкрились перед ним.

Погляди Лео й Пола ковзнули вбік, на відділення мінібару. Там розташувалася справжня галерея напоїв - екзотичних, дивних, а подекуди навіть трохи лячних.

Одна з пляшок нагадувала прозору мушлю, заповнену густою червоною рідиною, що злегка світилася зсередини, немов у ній пульсує життя. Поруч стояла довга тонка колба, схожа на реквізит для хімічного експерименту - її вміст переливався повільно від яскраво-зеленого до глибоко-синього, як вода, у яку капнули фарбу.

Ще одна посудина була зовсім крихітна, схожа на глек для есенцій. Усередині - щось схоже на рідкий кристал, який змінював форму при кожному погляді.

Окрема пляшка взагалі не мала рідини - лише дрібні часточки, що обертались у повітрі за невідомою траєкторією, немов мікроскопічні планети.

Лео хмикнув, наблизившись:

— Оце я розумію бар. Щось із цього точно має мене здивувати.

Містер прослідкував за його поглядом і дістав колбу.

— Рекомендую. Дарує неймовірне почуття польоту. — з щирою цікавістю сказав він.

Поки Лео зважувався, супутник Містера - мовчазний, блідий гігант - не відводив погляду від групи. Його очі, безвиразні й холодні, ковзали від одного до іншого, затримуючись трохи довше на Дорі та Сеті. Вираз обличчя був важко прочитати, але в кожному русі прослідковувалась оцінка - мов він зважував не просто їх дії, а потенціал, цінність, придатність до чогось більшого. Його голова злегка схилилась убік, наче він занотовував щось подумки, а тоді повільно відвернувся й знову опустив погляд на арену.

***

Тим часом внизу арена продовжувала кипіти.

Гракк вже знищив двох супротивників, і тепер, немов броньований лев, насувався на третього. Його удари були важкими, мов обвали, а ревіння — глушило навіть крізь скло ложі.

— ЙОГО НЕ СПИНИТИ! — закричав ведучий. — ЩЕ ОДИН, І ГРАКК ПЕРЕТВОРИТЬСЯ НА ХОДЯЧУ ЛЕГЕНДУ!

Камери ковзали слідом за Аркліт-Пілатом, що, мов тінь, пересувався по краю арени. Його дезінтегратор заряджався з характерним гулом. Удар - і ще одне тіло зникло, мов не існувало.

— А ВИ БАЧИЛИ ЦЕ?! САМЕ ТАК, ДРУЗІ, САМЕ ЗАРАДИ ТАКОГО МИ ПРИХОДИМО СЮДИ!

Натовп ревів. Тисячі істот скандували імена, кидали предмети вгору, розмахували прапорами. Атмосфера ставала божевільною.

Суу-Таа й досі не зробила жодного удару, але її присутність відчувалась. Вона наближалась до центру арени — обережно, ритмічно, як хижак, що чекає моменту.

І саме в цю мить зі східного боку розчахнулись важкі ворота. Голографічні знаки навколо замиготіли червоним, а голос диктора враз опустився на тон:

— А ТЕПЕР… НАШ СЮРПРИЗ!

З темного проходу вирвались дві істоти. Їх тіла блищали, мов покриті рідким металом. Високі, з подовженими руками, вигнутими назад ногами й вирваними залишками крил. Вони неслись уперед, ревучи в унісон.

Один з них зупинився, витягнув передній щелепний орган, схожий на хлист, і вдарив ним по землі. Бризнула зелена рідина, метал засичав, дим піднявся вгору.

— ТІЛА ЗАЛИШАЮТЬСЯ ЦІЛИМИ, Я ОБІЦЯВ! — зареготав диктор. — АЛЕ НЕ ДУМАЙТЕ, ЩО ЦЕ БУДЕ ЧИСТО!

У VIP-ложі Містер злегка посміхнувся:

— Гра починається по-справжньому.

Його супутник знову глянув на арену, цього разу не кліпаючи. Усередині нього щось ніби заворушилось.

— Цікаво, хто перший кинеться на чудовиськ, — озвався Лео, ховаючи легке збудження за іронією.

Сет ковтнув слину, навіть не помітивши цього. Його очі залишались прикутими до арени, але в голові вже зрівнював кожного знизу - і питав себе, як довго протримався б там він сам.