41
Усвідомлений сон — це театр, що розгортається перед моїми очима. Тут я раптом кидаю свою роль — слова завмирають на язиці, костюм спадає з плечей, — але й не сідаю в залі серед притихлих глядачів, де пахне пилом і старими оксамитовими кріслами. Я — той, хто пробрався за лаштунки, крізь тісний прохід, де тхне фарбою й потом, і оголив зворотний бік цієї хиткої магії. Я бачу, як декорації — дерев’яні щити з намальованими містами й лісами — гойдаються на тросах, ширма за ширмою змінюють одна одну. Світло ламп — то тепле, мов сонце, то холодне, як місяць — танцює по сцені, вихоплюючи з темряви потрібний настрій. У гримерці актори — сновиди — сидять перед тьмяними дзеркалами, їхні пальці тремтять, наносячи грим: тіні під очі, рум’яна на щоки, щоб зіграти моїх рідних і близьких. Їхні обличчя знайомі, але варто придивитися — і маски тріскаються, відкриваючи чужу, невловиму суть.
Їм не подобається, коли я бачу їх такими — без гриму, без ролей. Їхні очі, сповнені докору, ловлять мій погляд, і в цій миті весь театр тремтить, ніби втрачає сенс існування. Бо це театр одного глядача — мене. Усвідомлення, що це сон, розбиває їхню ілюзію, як камінь скло. Це ніби вскочити посеред вистави, коли герой завмирає в драматичній позі, і крикнути: "Я не вірю!" Актори затинаються, слова падають із вуст, як сухе листя, їхні погляди — суміш розгубленості й образи — чіпляються за мене, благаючи повернутися до гри.
Тоді з темряви залу виходить адміністратор — високий, у строгому костюмі, із голосом, що гудить, як низька нота органу. Він ступає неквапливо, ніби час йому підкоряється, вислуховує мої запитання, відповідає — коротко, але вагомо, — і просить тихо, майже благально: "Не турбуйте акторів надалі". А за його спиною вже чути скрип тросів, шепіт за ширмами — декорації міняються, сцена готується до нового акту. Вони сподіваються, що я знову повірую в їхню казку, що магія сцени захопить мене, і я забуду про лаштунки, про правду, яку побачив.
Та я стою, відчуваючи, як під ногами гудить сцена, як повітря тремтить від їхньої невловимої тривоги. Чи зможу я колись стати не лише глядачем, а режисером цього театру? Чи назавжди лишуся тим, хто руйнує ілюзію, лишаючи акторів у тиші?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!