45
- Привіт, Льошо, добре, що ти зайшов, — сказав мені тато, коли я ступив на просторий балкон багатоповерхівки.
Повітря тут було теплим, але важким, ніби просякнуте невидимим туманом. На балконі вже зібралися всі, кого я бачив у цьому сні: у центрі на табуреті сидів Володя, поруч стояла Катя, її сестра Таня — та, що у сні купувала приміщення для школи танців, Вася, яка незабаром мала їхати на зйомки нового фільму в Казахстан на Байконур, і моя сестра з батьком.
- Я зовсім не розумію, про що говорить Володя, — розгублено продовжив тато, хмурячи брови. — Що таке "Намір"?
- Усе дуже просто! — радісно вигукнув я, хоч у грудях ворухнувся сумнів. А що, якщо я не зможу пояснити? — Зараз поясню. Тільки мені треба потренуватися, щоб відчути це знову.
Я ступив назад на сходову клітку — бетон під ногами здавався м’яким, ніби губка, а холод стін віддавав дивною теплотою. Повітря гуділо, густе, як сироп, чіпляючись до шкіри. Я вдихнув і відпрацював удар із кунг-фу — лікоть різонув убік, а кулак пішов услід, повільно розтинаючи цю в’язку тишу. Удар був слабким, але я відчув, як м’язи напружилися проти законів цього світу. Задоволений, я повернувся до інших.
- Тату, у тебе не вийде зробити хороший удар просто так, — сказав я і на доказ ударив у повітря. Рух затремтів, повільний і безсилий, ніби я бив під водою. — Але якщо ти справді хочеш ударити, тобі потрібен Намір. Намір — це щось близьке до сили волі, ніби свідомо бажати чи прагнути щось зробити. Дивись уважно!
Я став у стійку мабу, широко розставивши й зігнувши коліна, видихнув повільно, а руки долонями з’єднав перед собою.
- Спочатку, до удару, виникає Намір цього удару, — я зосередився на своїх руках, відчуваючи, як у грудях народжується тепло. — А потім Намір переходить у дію.
Різкий, точний удар розітнув повітря — швидший, ніж будь-що в цьому сні. Презентація вразила їх. Володя схвально кивнув, його очі блиснули цікавістю, Катя ледь стримала усмішку, а Вася, нахилившись уперед, тихо видихнула: "Оце так!" Тато стояв, схрестивши руки, і хоч спершу здавався розгубленим, кутики його губ повільно поповзли вгору.
- Розумієш, тату, це і є Намір — усвідомлений підхід до кожної дії, концентрація на ній задовго до її початку. Це допомагає відчувати світ яскраво й чітко.
Я підняв руки долонями вгору, розчепіривши пальці, ніби жестом показуючи енергію. І раптом світло сну ніби стиснулося в моїх долонях. Найдрібніші пори на кінчиках пальців засвітилися — спершу ледь помітно, а потім яскравіше, пульсуючи, ніби в них прокинулася жива сила. Балкон тремтнув, повітря завибрувало, а тіні присутніх на мить розтягнулися, ніби від сильного спалаху.
Я завмер, вдивляючись у їхні обличчя. Володя хитро примружився, Катя відвела погляд, а тато раптом кашлянув, ніби приховуючи усмішку. І тут мене осяяло. Це не я їх вчив. Це вони змусили мене продемонструвати Намір — хитро, непомітно, підштовхнувши до дії. Сновиди знову зіграли зі мною, влаштувавши цей урок так, щоб я сам дійшов до розуміння. Їхні погляди — теплі, але з ледь вловимим лукавством — видали їх. Я всміхнувся. Хитрий, але чудовий урок.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!