ПРАКТИЧНА ПЕДАГОГІКА

- А ви чули, Жанну Григорівну звільняють? – прибігла на перерві повідомити мені цю «радісну» новину Миколайчук Лариса.

- Ні, Ларочка, не чула. А ти де цю плітку підчепила? – вже звикла, що Лариса з Дашею у мене замість програми «Новини». Зранку побігали по школі, до обіду порція надзвичайних повідомлень є. Відсотків на шістдесят - побрехеньки, проте, й правда часом проскакувала. А головне, як по телевізору: то страшні, то смішні події, чергування для підтримки мозку в тонусі.

- Ну, ви темна, Софія Костянтинівна, - звикла до таких «компліментів». – Учора таке було, а ви не в курсах?

- А що було учора? – реально за уроками й стосами зошитів ( зразу й диктанти, і твори в одну купу до кінця чверті) взагалі до учительської не забігала. Журнали якщо залишалися в класі з попереднього уроку – прекрасно, а ні – то ніколи цим питанням було займатися. Діти вже звикли, що на перерві я їм щось пояснюю чи то просто говоримо по душам, тому користувалися моїм вільним часом, як їм заманеться. Але ж мені так приємно з ними проводити час, а коли обопільно гарно – то є любов, тому нарікати якось не варто.

- Жаба Таньку Крису по морді ляпнула, - не очікуючи, коли дівчата культурно усе розкажуть, зробив яскравий анонс Рома Маркін. Потім побачив, як я на нього з докором поглянула, швидко виправився. – Пардоньте, Жанна Григорівна відвісила Тетяні Крисовській по її негарному обличчю важкого ляща. Так їй падлі й треба!

- Це правда? За що? – я підсунула стільчика й всілася, а то якось від подібних «приємних» новин в голові запаморочилося. Рома дав можливість розказати дівчатам в усіх подробицях, оскільки ті просто від нетерплячки почали гризти нігті.

- Було так: Танька сиділа на підвіконні й запихалася тістечком. Хронічно голодна вона, всі знають. Жанна Григорівна проходила мимо й наказала, щоб та коза злізла, адже не ворона на гілці. Танька матюкнулася й проігнорила. Ото й отримала ляпаса. Дівки казали, щока у Таньки червона реально була. Розревлася й пішла мамці дзвонити. Та прибігла, заяву про побиття написала, у РОНО подзвонила. Там вимагали, щоб Жанна Григорівна попросила вибачення у Таньки. Мовляв, Жанна її давно пресує, прикиньте, - торохтіла Дашка.

- А Жанна Григорівна не вибачилася. Вони взагалі там кислотою плюватися почали. Таке роздули. Зібрали невдоволених батьків. У директора весь вечір розборки у кабінеті були, - видала свою порцію Лариса.

- А Жанна Григорівна сьогодні у школі? – спитала у своїх усезнаючих дівчат.

- Так. Я бачила її на минулій перерві. Її точно звільнять! – без суду й слідства видала Дашка.

- Сподіваюсь, що ні, - мовила й уявила, як паршиво зараз мало бути Жанні Григорівні, адже на неї стільки бруду вилили.

Замість запланованої перевірки зошитів я відшукала Жанну Григорівну. Вона сиділа в куточку підсобки, мнучи край свого яскравого шарфика. Якби не печальний вираз її очей, можна було б сказати, що вчителька не змінилася. Побачивши мене, вона оживилася.

- Жанно Григорівно, я тільки дізналася. Невже правда, що вас звільняють? – почала з головного. - Як же так?

- Усе нормально. Я напишу заяву з власного бажання й піду. Усе гаразд, Сонечка. Значить, пора мені. Нерви вже ні к чорту, - спокійно, й, як завжди, розсудливо, відповіла Жанна Григорівна. – Хотілося по-людськи, три роки до пенсії лишилося. Значить, треба зараз.

- І ви згодні з тим, що… Але ж можна якось вирішити цю проблему, - мені реально здавалося, що можна.

- Сонечка, я дійсно винна. Не стрималась. Вчитель має бути вищим, завжди тримати себе в межах дозволеного. Я не мала права її бити, що б вона не сказала, що б не зробила. Усе правильно, мені варто залишити школу.

- Нічого не правильно! Ви – чудовий педагог! Ну трапилося. Людина – не машина. Це ж не те, що ви кожного дня тут усіх б’єте та принижуєте. Стадія афекту, - вигороджувала я симпатичного мені педагога. Ця Таня, недаремно її всі Крисою дражнять ( і не тому, що прізвище підказує), - доволі неприємна особина з непристойно вульгарною поведінкою.

- Ой, Сонечка, я такого наслухалася! Виходить, що усіх принижую. Мені здається, я тут зайва. Школа змінилася, Соня. Вам буде працювати дуже складно. Авторитет вчителя втрачений. Але найголовніше, що я дійсно винна. Нічим крити й рачкувати назад.

- А якщо діти хочуть, щоб ви не йшли? Вони хочуть, щоб ви у них викладали, - почала кидати соломинку для порятунку.

- Діти? Хочуть? Які діти? Вони не люблять, щоб проти шерсті. Дисципліна – не в моді. Демократію усім подавай.

- Наприклад, мій клас і ваш. Я впевнена, ще будуть. Нормальні діти й батьки зрозуміють.

- Не варто задіювати дітей через мою скромну персону, - розкусила мій хід Жанна Григорівна.

Але я задіяла. Вірніше, просто пояснила, що вчитель – людина й, можливо, імпульсивно, але відповів на хамство різкою відсіччю.

- А учителькам начебто нізя битися, - подав голос Гоша Задорожний.

- Нікому, Гоша, не можна битися, не тільки учителькам. Людина відрізняється від тварин високою організованістю. Є мова, саме словами варто вирішувати усі питання. Припустимо, Гоша, тебе грубо вилаяли, що б ти зробив?

Клас, як і Гоша, мовчав. Але не Титаренко. Той свої «п’ять копійок» куди завгодно вставить.

- А якби ви проходили коридором, а там Танька чи ще хто. Я, наприклад. Не зліз, а на вас матом? Вдарили б?

- А ти б об матюкав мене за те, що зробила зауваження? – очі в очі, питання на питання.

- Навряд чи, - відповів, трохи помовчавши. – А якби Танька вас образила? Дали б їй по морді?

- По обличчю, - виправила. – Все від обставин залежало б. Якщо б перед цим в якомусь класі довели до білого каління,то, можливо, й зі сходів спустила б, - відповіла відверто й на емоціях. У класі тиша змінилася аплодисментами. Я ледве перекричала, - Але це неправильно! До вчителя треба ставитися з повагою, тоді й він вас буде поважати.

Нараду вчителів провели наступного дня. Без Жанни Григорівни. Спочатку виступив директор і покликав усіх уникати конфліктів з дітьми. Потім пояснив тему зібрання.

- Щоб уникнути пліток і неправильних висновків, маю донести до колективу всю гостроту ситуації, - почав директор і в усіх подробицях розповів про те, що трапилося, як усе відбулося. Не забув розказати про ходіння родичів Тані з проханнями звільнити вредного вчителя. Потім дали можливість висловитися усім бажаючим. Ось тут Жанні Григорівни пригадали все. Підняли голови всі ображені й принижені. Як у нас люблять людину заклювати, щоб і не піднялася. Як у паршивому курятнику.

- Вона дітей ображає!

- Принижує!

А те, що дисципліну тримає й знання якісні дає, що вчитель -методист, що має авторську програму – якось забули. Довелося нагадати.

- Ви, Софія Костянтинівна, – людина нова в нашому колективі. Не все знаєте. У Жанни Григорівни давно вже натягнені стосунки з Танечкою Крисовською. Дівчинка була б хорошисткою, але трійка з географії все минулого року споганила.

- Але ж Танечку, - я навмисне зберегла форму сказаного імені винної у конфлікті, хоча цю розв’язну діваху зменшувальним і не хотілося називати, - може проекзаменувати інший вчитель. І стане ясно: придирається Жанна Григорівна чи ні.

Про недалекість Танечки знали усі, й про те, що натягували з багатьох предметів оцінки дівчині також.

- Воно-то так, проте родина дівчинки не хоче цього. Не про знання Тані зараз мова. Ми зібралися поговорити про поведінку нашої колеги, - мені тонко натякнула завуч Олена Дмитрівна, що я не туди повернула педагогічного воза.

- Значить, вчителя звільнять, а Танечка буде продовжувати вчитися далі? Після того, як при всій школі обматюкала Жанну Григорівну? Це також неправильно, - якщо вже почала бій, то йди до переможного фіналу.

- Те, що Таня матюкалася, ніхто не чув. Це лише зі слів самої Жанни Григорівни, - дiловито мовила завуч. Опаньки! Такого різкого повороту я не очікувала. До горла підкотив комок, і більше я нічого не спроможна була сказати. А чи треба було? Тут все й всі вже вирішили.

Тієї ночі я не могла заснути. Бетонним монолітом тиснула несправедливість. Я згадувала голосування на нараді. «Хто за те, щоб Жанну Григорівну було звільнено?» Лише я й вчителька англійської мови Роза Олександрівна не підняли руки. Роза Олександрівна взагалі встала й гордо залишила учительську, мовивши наостанок:

- На її місці завтра може бути хто завгодно!

Зазвичай вихідні приносили радість і довгоочікуваний відпочинок. Цього разу було неприємно й сіро. Я намагалася уявити, як все буде без Жанни Горигорівни й не могла це зробити. Хто буде класним керівником 10-А? Хто буде вести у моїх географію? Точно вчити цей предмет перестануть з іншим викладачем.

У понеділок не дуже хотілося йти до школи, але є таке дисциплінуюче слово «Треба!»

Школа була схожа на вулик. Великими зграйками пересувалися з поверху на поверх старшокласники, тримаючи в руках саморобні плакати «Поверніть Жанну Григорівну!» «Не винна!» «Можна зрозуміти!»

- Що відбувається? – підійшла до свого класу, що юрмився біля кабінету директора.

- Нехай повернуть Жабу! Чо це ми маємо страждати тільки тому, що коза Танька свій срендель з підвіконня не стягла своєчасно? – це Маркін Рома грубо, проте правду-матку видав.

- Жанна Григорівна – класний препод! Нехай випишуть їй догану, знімуть премію, щось таке придумають карне, але чо зразу виганяти? – вже краще пояснив позицію Ковальчук Артур, все ж еліта класу, відмінник.

Я шукала очима свого лідера, нутрощами відчуваючи, що це його рук робота. Вова сперечався з завучем Оленою Дмитрівною, активно жестикулюючи й щось доводячи. Перших двох уроків не було, але потім, певно, питання вирішили й все пішло, як звичайно. На великій перерві Вова примчав повідомити, до чого докричалися й до чого довимагалися.

- Все, мама Соня, Жанна Григорівна відвойована. Ти задоволена? - і сяє своєю голлівудською посмішкою.

- А ти? – повернула питання, відчуваючи, як хоче висловитися.

- Офігеть – не встати! З бюрократією важко тягатися. Але ми написали листа в РОНО й під сто підписів – це не жарти. Hехай лишень не відреагують. Можна ж і до міністра в гості сходити. Я як сказав Тигрику, що журналюг запросимо для передачки, він зразу захвилювався, дзвонити почав. Передбачаю, що мене очікує потужна хвиля репресій, - було видно, що хлопець собою більш, ніж задоволений, та й репресій не особливо боїться.

- Ти реально вважаєш, що Жанна Григорівна – гарний вчитель, чи це був шанс зробити революцію? – страшенно хотілося зрозуміти його справжні мотиви.

- Ти… ви казали, що також могли б вдарити Таньку. Я уявив, що це ви. І Жанна Григорівна дійсно гарний вчитель. На її уроках цікаво. І вона єдина подружка у вас тут. От я тепер метикую, як пресануть Таньку, а?

- Вова, вгамувався б, а? Вважай, що місія виконана, - я посміхнулася, хоча, можливо, й не варто було заохочувати дії цього революціонера. Раптом сподобається, й він весь час питання почне вирішувати нахрапом.

- Поняв, Таньку до біса в реп’яхи. Воно й правильно, не чіпай г****, приємніше дихати буде, - зробив висновки й втік.

Жанну Григорівну не звільнили, але ставку урізали, адже подумали, що нерви здали саме через велике навантаження. А ще, щоб на зарплаті не сильно сказалося, доручили вести географічний гурток. Спочатку Жанна Григорівна вишукувала цікаві факти про різні країни, а потім учасники гуртка стали переглядати документальні фільми про різні диковинки в світі. Директор виділив великий телевізор і відеомагнітофон, а також невеличку кімнатку для проведення цих занять. Це більше було схоже на клуб за інтересами. Діти вирізали з газет та журналів цікаві статті й клеїли до зошитів, обмінювалися дивовижними відкриттями. Правою рукою Жанни Григорівни став Ковальчук Артур. Я також частенько зазирала до того гуртка.

Колеги пообмивали Жанні Григорівні кісточки й заспокоїлися. Рік минув, Танька Крисовська закінчила дев’ятий клас і пішла до медучилища, адже там у неї був блат. І все забулося. Лише Жанна Григорівна змінила свою думку про дітей, особливо - про Вову.