Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 КЛАСНИЙ КЕРІВНИК
  • ГЛАВА 2 ЖАННА ГРИГОРІВНА
  • ГЛАВА 3 ДИРЕКТОР
  • Глава 4 ВІДМІННИКИ
  • Глава 5 ДЕНИС АГЄЄВ
  • Глава 6 БЕРЕЦЬКА АНАСТАСІЯ
  • Глава 7 ЗАГОРСЬКА НАТАША
  • Глава 8 ВІГУРА ОЛЕКСАНДР
  • Глава 9 БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ
  • ГЛАВА 10 СПОКІЙ МЕНІ ЛИШЕ СНИТЬСЯ
  • ГЛАВА 11 ВІЗИТ ДО БАТЬКІВ
  • ГЛАВА 12 ВОВА ТИТАРЕНКО
  • ГЛАВА 13 ВОВИНА БАБУСЯ
  • ГЛАВА 14 Єлена Прекрасна
  • ГЛАВА 15 ЮРА ГАГАРІН
  • ГЛАВА 16 ДІМА СКВОРЦОВ
  • ГЛАВА 17 ТВОРЧІСТЬ НА ПАРКАНІ
  • ГЛАВА 18 ПЕДАГОГІЧНА РАДА
  • ГЛАВА 19 ПЕДАГОГІЧНІ ЛЯПИ
  • ГЛАВА 20 ХТО КОГО ДІСТАНЕ ПЕРШИМ
  • ГЛАВА 21 НЕБЕЗПЕЧНА ІГРАШКА
  • ГЛАВА 22 НАДЗВИЧАЙНА ПОДІЯ
  • ГЛАВА 23 ЧИ ТО ЖАРТ, ЧИ ТО СЕРЙОЗНО
  • ГЛАВА 24 ПОШУК РОБОТИ
  • ГЛАВА 25 НОВИЙ РІК
  • ГЛАВА 26 ДІД МОРОЗ І СНІГУРОНЬКА
  • ГЛАВА 27 ТРЕТЯ ЧВЕРТЬ
  • ГЛАВА 28 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 29 СТАТТЯ
  • ГЛАВА 30 ВИКУП
  • ГЛАВА 31 ІСПИТИ
  • ГЛАВА 32 РЕМОНТ
  • ГЛАВА 33 ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ВОВКИ
  • ГЛАВА 34 ЛІТО
  • ГЛАВА 35 ЗНОВУ ШКОЛА!
  • ГЛАВА 36 НОВЕНЬКІ
  • Глава 37 День учителя
  • ГЛАВА 38 РОМАНТИКА НА ДАХУ
  • Глава 39 МАКУЛАТУРА Й МЕТАЛОБРУХТ
  • ГЛАВА 40 ПОЇЗДКА В КАРПАТИ
  • ГЛАВА 41 В ГОРАХ ГАРНО, АЛЕ ВДОМА - КРАЩЕ
  • ГЛАВА 42 ВІдлуння війни
  • ГЛАВА 43 МІСІЯ ЛЮДИНИ НА ЗЕМЛІ
  • ГЛАВА 44 ДОГАНА І ПОДАРУНКИ
  • ГЛАВА 45 КУРСИ
  • ГЛАВА 46 НОВОРІЧНЕ ПРИВІТАННЯ
  • Глава 47 СВЯТО КОХАННЯ
  • ГЛАВА 48 ВТЕКЛА
  • ГЛАВА 49 НЕДОЗВОЛЕНА БЛИЗЬКІСТЬ
  • ГЛАВА 50 ПСИХОЛОГ
  • ГЛАВА 51 КЛАСНИЙ КЕРІВНИК РОКУ
  • ГЛАВА 52 І В ЩАСТІ, І В ГОРІ...
  • ГЛАВА 53 ЗНАЙОМСТВО З БАТЬКАМИ
  • ГЛАВА 54 УТРЯСЛОСЯ
  • ГЛАВА 55 СОФІЇВКА
  • ГЛАВА 56 ВИПУСКНИЙ. Частина 1
  • ГЛАВА 57 ВИПУСКНИЙ Частина 2
  • ГЛАВА 58 ПЕРЕЇЗД
  • ГЛАВА 59 РОЗЧАРУВАННЯ
  • ГЛАВА 60 ВТЕЧА
  • ЕПІЛОГ
  • P.S. ЮВІЛЕЙ
  • Глава 8 ВІГУРА ОЛЕКСАНДР

    Швидкий, веселий, заводний,

    Кумедний Сашка та швидкий,

    Він клоуна вдає завзято,

    Смішного в ньому так багато!

    Як аксіому можна сприймати твердження, що в кожному класі неодмінно є учень, зрідка учениця, який успішно, з особливим азартом виконує роль клоуна. Кого розважити, над ким прикольнутися, урок зірвати показовим виступом. І все він робить кумедно, прикольно й з розмахом на велику аудиторію. Таким клоуном у моєму 10-Б був худючий рудий Сашка Вігура. У нього й прізвисько було Клоун. Тонюсіньким голосом, а він умів голоси пародіювати, як і поведінку окремих людей, Сашка пищав: « Світло вирубили шахтарі, уроки будуть сьогодні надворі!» і заливчасто сміявся. Світло вирубили не шахтарі, а м’ячиком у щиток потрапили старшокласники. Уроки все одно були, тільки скорочені.

    Спочатку Сашкова поведінка мене лише веселила. Тим більше, що Сашка був схожий на доброго клоуна. Я його до дошки викликала складне речення розбирати, а він схопив рожеву лійку, що дівчата принесли, і помчав підтюпцем вздовж підвіконня кімнатні квіточки поливати, наспівуючи смішну пісеньку з мультика:

    - Раз ромашка! Два ромашка! Три ромашка! Трям!

    - І що ти оце витворяєш? – питаю.

    - Так вони ж засохли. Живі. Кушать усі хочуть. Я не можу на таке дивитися, душа розривається, - мімікою і жестами почав показувати, як у нього душа на шмаття рветься. Цирк – та й годі.

    Другий випадок трапився вже після уроків. Провела заняття, напроти «Вігура Олександр» поставила енку, тому що артиста не було на уроці, і зразу ж після уроку вирішила перевірити зошити, щоб не відкладати у довгий ящик – все одно доведеться робити, то чим швидше, тим краще. Раптом чую:

    — Пі….пі….пі…, -і якась возня у шафі. Я туди – Вігура сидить в обнімку із стінгазетою. І либиться, визираючи з-за великого шматка паперу, скрученого у рулон.

    — Я думав, злякаєтесь мишки, втечете, а я проскочу… потихеньку, - здуру весь свій грандіозний план дій здав. Стратег непоганий, але шпигун з нього – ніякий!

    — Ти що ж, весь урок у шафі просидів? – не вкладається таке у мене в голові.

    — Ага! – сяє, як зірка на верхівці новорічної ялинки.

    — Навіщо?

    — Мандражирував, що викличете, двояк впаяєте за домашку. Я не вдуплився, не зробив…

    — Вліплю! Двійку! Але за поведінку, точніше, її відсутність. Щоб нарешті вдуплився!

    — Ура-а-а-а! Не за домашку!

    — Все одно двійка, чому радієш, Саша? – не збагнути вчителю тонкий розум учня.

    — Але ж не в журнал! – залізна логіка.

    А то якось іду коридором, бачу танцюючого вальс хлопчину… із скелетом- не дивуюсь, що Сашко. Більше б, напевно, здивувалася, якби не він.

    — Достойної партнерки по танцю не знайшов? – питаю.

    — З цією спокійніше. І ноги не віддавлює! – підхоплює жарт і далі крутиться, як дзиґа.

    — В курсі, скільки ця наочність вартує? Якщо зламаєш – сам будеш її роль виконувати,- погрожую. Дивлюсь, пішов ставити скелета на місце в кабінет біології. Ростуть діти, раніше лише глобусами у футбол гралися, тепер скелети тягають.

    Наслухавшись від вчителів скарг і перечитавши гори літератури про те, що можна зробити з таким самородком, почала проводити експерименти.

    На початку уроку питаю Сашка, даю можливість усіх посмішити дурнуватою відповіддю, що автор «Муму» - Антон Павлович Чехов. Хвалю за допомогу, зовнішній вигляд, успіхи з інших предметів, просто стою поруч і гладжу рукою по голові. У книжках по педагогіці пишуть, що така порція уваги дасть можливість провести нормально ту частину уроку, що лишилася. Ага, щас-с-с! Він продовжує псувати нерви, йому будь-якої порції уваги мало.

    Застосовую метод «таємної угоди». Залишаю після уроків і пояснюю, що його постійні виходки мене злять, виводять із себе, драконять не по-дитячому, усі інші учні від цього сильно страждають, а я так просто посивію завчасно. Киває головою, погоджується, але ранок дарує нову порцію адреналіну від витівок Олександра.

    — Ну я ж просила,- з мольбою звертаюсь до масовика-затійника, що нап’ялив на себе сорочку шиворот - навиворіт і репетує на весь другий поверх, що він утік з дурдому.

    — Я не хотів. Воно якось саме. Що я зроблю? – наївні оченята й типу покаявся.

    — Жанна Григорівна, у вас такі циркачі є? – звертаюсь в останню інстанцію.

    — Є!

    — Що робите?

    — Якщо казяться на перерві – не звертаю уваги. Нехай дурь виходить!

    — А якщо на уроці? – ускладнюю ситуацію.

    — Виганяю з класу. Не виходить - виводжу. Швидко, рішуче і з погрозами. А сама продовжую вести урок. У таких акторів треба прибирати глядачів. Тоді причина вистави зникне. Один був, пару років назад. Міша Сильний. Реально сильний був, великий і псіхований. Нервовий до чортиків. Ніяк не могла вивести з класу – горою сидів і злорадно на мене зиркав. Потім ухопився за парту й репетував: «Не маєте права! Я хочу урок слухати! Маю право на навчання!»

    — І що, директора кликали, завуча? Міліцію? – цікавлюсь, досвіду набираюсь, поки сама така зелена.

    — Ніколи такого не робила. Вивела клас у коридор і сама вийшла. Уроку не було, але й Міша зрозумів, що на нього управа є. Зате я йому влаштувала у 11 класі іспит, запам’ятав, думаю, надовго. Й іншим передав, щоб до розплати готувалися.

    Зазвичай витівки Сашка були необразливими й по-дитячому наївними, іноді трохи дурнуватими, але якось його серйозно занесло. Відбулося все на звичайному уроці української літератури. Читала цей предмет у мого класу Наталія Володимирівна, жінка років сорока і вагою, не буду брехати, але десь більше ста кілограм точно. Всупереч думці, що усі повні люди переважно добряки, вона була суворою й дуже вимогливою тіткою. Діти її страшенно не любили. Переважно за часті різкі заподлянки. То вона двійок в кінці чверті наставить, то на канікули три твори написати задасть. Відмінникам припадало більше всіх. Але найстрашніше було навіть не це. Як кажуть діти, Наталія Володимирівна була поведена на такому виді роботи, як вивчення напам’ять прозового уривку. Учні й вірші вчили скриплячи усіма зубами зразу, а тут по п’ять разів на рік примушують вчити прозу. Цього разу вона задала вивчити уривок з твору Олеся Гончара «Собор». Всі, хто вчив уривок вдома, повторювали на початку уроку, а хто не вивчив, намагалися судомно зазубрити за п’ять чи десять хвилин до певного моменту, коли викличуть до дошки. Коряво щось згадували, якісь фрази народжували й привсекласно оголошували, що:

    - Тяжко вчити! Три дні, як ідіот, вчив і нічого у голову не влізло.

    - І не залізе. Тому що пусто у твоїй голові, - підсумовувала вчителька, але трійку сяку-таку малювала, адже учив, щось робив, щось казав. А учню того й треба, на більше не зазіхав.

    Сашко сидів підозріло спокійно: не повторював, не хвилювався. Це Наталію Володимирівну зачепило за болюче зразу:

    - Вігура у нас найрозумніший? Йому й повторювати не потрібно, так?

    - Ага, - розплився у посмішці Сашко.

    - Ну то я вас слухаю, Вігура, - вчителька вже насолоджувалася у передчутті моменту, коли вліпить чергову двійку. Треба сказати, що у розмовах з цією жінкою я й сама ловила не один раз себе на думці, що, напевне б, не хотіла мати такої вчительки. Благо, всі мої вчителі не те, що боялися, а якось з небажанням ставили двійки. Спочатку виводили погану оцінку олівцем, щоб учень мав можливість перездати, виправитися. І так раділи, коли ми ці двійки перездавали або закривали кращими оцінками. А ще частіше вчитель тягнув нас за вуха хоча б до трієчки, аби не ставити ту злощасну двійку.

    Наталія Володимирівна, складалося враження, живилася від енергії, яку виробляв дитячий організм, коли вона ставила жирною пастою товстелезний двояк на пів щоденника. Вона й одиниці прекрасно малювала, з ентузіазмом і творчим підходом.

    - Олесь Гончар, «Собор», відривок, - пропищав Сашко. -

    Я пам’ятаю мить чудову,

    Коли мені з'явилась ти,

    Як привид, сповнений любов'ю,

    Як геній чистий красоти…

    Наталія Володимирівна почервоніла, потім зблідла, а далі переварила свій гнів і мовила:

    - Не з тієї опери уривок, юначе. Читайте «Собор»!

    Сашко цілком спокійно почав читати спочатку «Білієт парус одинокий», потім лист Тетяни Ларіної. У Саші була чудова пам'ять на поетичні твори російської літератури, а от з «Собором» аж ніяк: не та аура, планети не зійшлись, повний місяць завадив. І от коли Саня хвацько почав декламувати: «У зимові вечори Дівчата гадали: І за хвіртку черевик, Зняв з ноги, жбурляли…», Наталія Володимирівна піднялася зі стільця ( видовище: вулкан готується до виверження) і як закричить на весь клас:

    - Доси-и-и-и-и-ть!!!

    Всі затихли, як миші, що полізли серед ночі зерно цупити й почули господаря з лопатою, а Сашко засміявся. Видно, нервове. Тоді вчителька як двинула кулаком по столу. От тепер в класі настала гробова тиша, замовчав навіть Сашко. За кілька секунд почувся тріск, і по столу пробігла тріщина… стіл із ДСП розпався на дві половинки, а вчителька впала непритомна.

    Я побачила старосту Лєну з дівчатами в учительській, і у мене похололо всередині, настільки вони були перелякані, коли вимагали негайно викликати швидку. Я думала, що швидка повезе й мене разом з Наталією Володимирівною до лікарні, але минулося. Допомогла водичка холодненька з пульверизатора для обприскування квіточок.

    Наталія Володимирівна пролежала з місяць у лікарні з нервовим зривом і переламаною рукою, а коли повернулася, то назавжди відмовилася від мого класу. Клас Сашку був страшенно вдячний, але лише деякий час. Тиждень на місці уроків української мови та літератури ставили заміни на інші предмети, частенько доводилося проводити класні години й мені. Ніхто не хотів брати вакантні години, а предмет-то був важливий.

    - Ну, що, догралися? – питала серйозно.

    - А чо ми? Це Сашка! – переводили стрілки, дотримуючись улюбленого життєвого кредо «моя хата крайня, ні про що мене не питайте».

    - А то, - почала пояснювати. – Він дуркував, знущався над вчителькою, а ви усі дивилися й реготали. Весело було? А тепер? Це співучасть, любі мої! Також карається.

    - То що, прибити Сашка? – знайшли рішення, не довго думаючи.

    - Прибити? Грандіозний варіант вирішення питання! А ще версії які будуть?

    - Вигнати зі школи? – це дівчата так креативно.

    - Я більше так не буду,- плакав Сашко, писав на дошці, малював плакат. Але я розуміла, що всі ці високохудожні каяття та його миле личко не повинні зробити так, щоб я забула і не покарала. Треба було гнати свою лінію: школа – не місце для подібного неподобства, правила для усіх однакові, їх треба дотримуватися.

    - Саша, я до тебе чудово ставлюся, але ти сам розумієш, перегнув палку. Я й усі інші вчителі не хочемо терпіти таку поведінку.

    - І чо? – чекав свого вироку Сашко.

    - Нічого. Хочу бачити маму в гості… завтра.

    - Не прийде. Вона того, в лікарні, - і очі в підлогу.

    - Ти довів і мамку? Ото уже Арлекін,- не вмію я сварити, без педагогічного досвіду.

    - Нє-є-є, у мене чи то братан буде, чи то сеструха! Їй лікарі порекомендували трохи полежати, щоб усе пучком було, - як він мило посміхався. Дитина.

    - А з татом я зможу поговорити? – начебто в справі читала, що у Сашка повна сім’я.

    - Ще гниліший номер. Зранку до вечора на роботі. Ніколи в школу не ходив.

    Я все ж подзвонила тату, увечері, як з роботи повернувся. На моє прохання прийти до школи, він відповів так:

    - Якщо Сашка чо утворив, дозволяю вуха відірвати, віником чи шваброю навернути. А мені ніколи по школах ходити. Ледве живий додому приплентався.

    - Батьки не можуть, то вирішить педконсиліум, - я була налаштована серйозно, але ж не вуха відривати й не віник об спину учня трощити. По виразу обличчя Сашка зрозуміла - хлопець розгублений.

    - Щось слово доволі страшне. Пед-кон- силіум. Це чо? – не полінився поцікавитися.

    - Вчителі зберуться й будуть вирішувати, як тебе покарати.

    Вирішено було, що Сашко тиждень буде учитися не в класі, а в гордій самотності, у куточку в кабінеті завуча. Його завалили завданнями усі вчителі, й хлопець пихтів над підручниками, намагаючись виправитися. Але ще не встиг термін покарання сплинути, як завуч Олена Дмитрівна взмолилася:

    - Забирайте цього циркача, а то ж ніякої роботи. У мене від його анекдотів щелепу зводить і брюшний прес болить. Зранку до обіду сміюсь, як ідіотка. Враження, що не його покарали, а мене.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Мавка (Ганна Заворотна)
    30.10.2022 12:44
    До частини "Глава 8 ВІГУРА ОЛЕКСАНДР"
    У нас вчителька фізики була добре, а те, що вона змушувала тих, хто запізнювався на урок чи забув щоденник/підручник/зошит, чи списував на контрольній, віджиматися чи присідати - так здоровіше стали та менш забудькуваті. Але зовнішньому спостерігачу могло здатися, що вона зла Теж доволі велика жіночка - то її після важких пологів рознесло
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    30.10.2022 16:22
    Її 99 % учнів поважали ЗАВЖДИ Всі чудово розуміли, що треба присідати/відтискатися, бувало - запізняться, зайдуть, присядуть 10 разів самостійно та сідають, бо знають правила, а, буває, один раз присядуть, а вона: а я тобі казала присідати? - Відтискатися? - Та сідай вже
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше