Мирослав Манюк

СЬОГОДЕННЯ

Я раніше втікав від журби,

І ховався в тумані думок.

Все хотів жити без боротьби,

Без збентеження і помилок.

Я шукав світла у темноті,

Де спокійно і більше тепла.

Та не бачив, я на самоті,

Що душа вже занадто мала.

Все минуле було незначне,

А майбутнє — пісок між долонь.

Сьогодення тримає мене,

Лиш воно — мій єдиний вогонь.

Я навчився ловити цей сплеск:

Мить свободи на завтрашній день.

І побачив: життя — це процес,

Де воно нас навчає лишень.

Нині серце говорить мені:

"Що потрібно, давно в тебе є,

У моменті живи свої дні,

Забирай від життя все своє".

Мирослав Манюк

29.04.2025

БАГАТСТВО ДУШІ

Всім дає життя свої валюти,

Але також їх і забирає.

Імператор може бідним бути,

А жебрак у величі засяє.

Багатіє серце, а не скриня,

Не монети нас гріють уночі.

Світла сила — ось одна святиня,

Не продатись за золоті ключі.

Скарби не там, де повні всі столи,

І не там, де маєтки та авто.

Бідні б добре у пишноті жили,

А багаті у бідності – ніхто.

Маєш віру — маєш все на світі,

Маєш правду — ти уже багатий.

Хай не пишуть нас у заповіті,

Тут ніхто не буде винуватий.

Не даремно мудрі кажуть люди:

Справжні скарби у чистоті думок.

Бідний дух нехай бідним і буде,

А багатий хай стереже замок.

Мирослав Манюк

28.04.2025

НАСІННЯ ДІЙ

У вишині орел розправив крила

І в сяйві неба тінь його доречна.

Земля не бачить, що в орла є сила,

Так дія теж як птиця небезпечна.

Роботу нашу всю не видно зразу,

І наслідки ростуть мов зерна в полі.

Постійно сіємо нове щоразу,

Зростає в купі все немов на волі.

Можливо, нам збирати не ці сходи,

Епоха пройде і всі вони стліють.

Ще може бути, що колись народи

Нових собі полів іще засіють.

Впливаємо як тінь ми на планету,

Відразу всі поля пітьма не скриє.

Колись давно сказав хтось по секрету:

Наснага прийде, коли плід дозріє.

Потрібно бути ввічливим на старті,

Життєві образи – це та ж сама тінь.

Розкриється вона тоді на карті,

Коли засяє сонце для поколінь.

Мирослав Манюк

27.04.2025

ПРАХ ЧОРНОБИЛЯ

У безодню кинув вітер прах,

І здригнулась від біди земля.

Не забути вибуху у снах,

Що розвіяв крихти на поля.

Страх врізався в серце поколінь,

І постало місто без людей.

Там життя спинилося як тінь,

Став Чорнобиль наче як музей.

Страхом атом спалює чуття,

І лишає попіл на руках.

Так ось поміж тишею буття

У безодню кинув вітер прах.

Так постійно всі роки підряд

Нам природа хоче помогти.

Тільки де людина, там і чад,

Рани, біль і спалені мости.

Нам Чорнобиль згадує про те,

Що ми пил, ніщо у світі цім.

Хто зруйнує — втратить, не знайде

Свій останній, найдорожчий дім.

Мирослав Манюк

26.04.2025

МАНДРІВНИКИ

Дійсність крокує у цей вирій життя,

Ми зупиняємось тут із метою.

День проживаємо вже без почуття,

І залишаємо страх за собою.

Як мандрівник, ми лише на транзиті,

Номер готелю приємний недовго.

Сонце в очах, за хвилину – в зеніті,

Ніч переспали та далі в дорогу.

Лиш в цьому світі, де все швидкоплинне,

Час погостює в нескінчених рядках.

Тяжко зловити натхнення невпинне.

Серце шукає, та не в наших віршах.

Нас не тримає чужа допомога,

Бо ми всього лиш прихожі на світі.

Від дому до дому водить дорога,

Коли наші мандри не на транзиті.

Справжні стандарти у митях життєвих,

В залишку тільки своїх уподобань.

Кожен той шлях наших кроків суттєвих

Пройдемо ми знову без жодних вагань.

Мирослав Манюк

25.04.2025

ДИХАЮ НЕБОМ

Я нічого вже не хочу в світі,

Лиш живу сьогодні як в останнє.

Без бажань і сподівань в зеніті

Все навколо стало як в єднанні.

Не прошу, тому що всього досить,

Світ дає, прийняти тільки треба.

Смак життя просте мені приносить,

Кожну мить я мов торкаюсь неба.

Я сиджу. Довкола чути гомін.

Серце б'ється — значить, я існую.

Вітер гладить листя, тінь на домі

І це все величне я малюю.

Вже набридло жити без причастя,

Та сваритись з кимось в Інтернеті.

Кожне слово хай приносить щастя,

Кожен подих — вічність на планеті.

Ні доріг, ні цілей, ані кроку,

Тільки моя мить, як пташка рання.

В ній — спокійний подих без пороку,

Та усесвіт, вільний від бажання.

Мирослав Манюк

24.04.2025

ВІЧНІСТЬ У КНИЖКАХ

У добу екранів і світлин,

Де планети ближчі, ніж колись,

Дух книжковий — не кінець стежин,

А початок, що веде у вись.

Все, що бачиш, тільки блиск воно,

Все, що чуєш — вир подій і слів.

Та лише в книжках живе давно

Натуральна правда дій і снів.

Кадри з фільмів залишають тінь,

Вся картинка зникне, мов імла,

А у книзі безліч поколінь

Вічно будуть жити без числа.

Можна бачить зорі по Ті-Vі,

Можна чути спів з далеких мов,

Та в книжках — мовчання в глибині

І до знань лише веде любов.

Хай летять сигнали крізь ефір,

Книга не зів'яне назавжди:

Там життя лягає на папір,

Залишає вічні там сліди.

Мирослав Манюк

23.04.2025

ЛЮБОВ БЕЗ СЛІВ

Він ішов похмурою порою,

Не знаходив сенсу в слові Бога,

Світ здавався сірою стіною,

Все здавалось проти — не за нього.

Та вона, мов тиша серед зливи,

Знала весь керунок його доріг.

В кожнім слові вогник та мотиви

Не важливі, бо глузд все переміг.

Не кричала, не тягла за руку,

Лиш дивилась наче у майбутнє.

І з очей її палала мука,

Бо в очах жило усе присутнє.

Він стояв, як той, що знову чує,

І відчув: не треба бути милим.

Віра завжди є і їм дарує

Справжній зміст з бентежним диким стилем.

Ніби світло змішане із кров'ю,

Він обрав собі звичайну долю,

Що без слів сказала все любов'ю,

І забрала душу у неволю.

Мирослав Манюк

20.04.2025

СМІЛИВІСТЬ

Не лякайся мрій, що надто вище,

Що здаються скелями надалі.

Бо якщо у цілі є горище,

Значить ти іще сидиш в підвалі.

Ти не знаєш, скільки сили в серці,

Поки не ступив у бій життєвий.

Спробуй і побачиш, як у герці

Зможеш подолати страх суттєвий.

Він зникає, коли йдеш угору,

Сумнів гасне — віра виростає.

Шлях важкий не дасть тобі простору,

За межею шара не чекає.

Не шукай коротких простих тропів,

Суть велика там, де все далеке.

На війні творець ти сам окопів,

І ніхто не дасть гарант безпеки.

Ризик — це початок твого руху,

Де мета — знайти бажану долю.

Міць росте з підйомом сили духу,

Коли все віддав самоконтролю.

Мирослав Манюк

19.04.2025

СТРАСНА П’ЯТНИЦЯ 2025

Цей день мовчить, та серце вже на дні,

Де кров стікає за одну ціну.

Христос не мстився, не зламався, ні,

Й любов проніс крізь зраду і війну.

Не кожен хрест узяти зможе так,

Не кожне серце витримає шлях.

Але Спаситель дав людині знак,

Який горить, коли навколо страх.

Він мовчки йшов у пік страждань і втрат,

І кожен крок був наче у вогні.

Зате ми всі: і кум, і сват, і брат,

Святкуємо Великдень навесні.

Страждав, щоб ми могли робити гріх,

Щоб ми прощали, падали, та йшли.

І досі біль той в небі не затих,

Бо це — любов, яку ми не знайшли.

Тож пригадай, коли замовкне грім,

Коли у серці стане тихо так...

Є той, хто вмер за всіх, щоб світ був з ним,

І той, хто нам є у житті маяк.

Мирослав Манюк

18.04.2025

МУДРИЙ ДАР

Хто багато їсть — не значить сильний,

Тіло змеркне від своїх марнот.

Хто утримав міру, буде вільний,

Від скупого залишку турбот.

Не з книжками думка є остання,

А як слово буде без води.

Хто читає — хай не все, та зрання,

Із зернини виведе плоди.

Знань багато — не завжди прозріння,

Можна з плином правду загубить.

Мудрим бути — це не про сумління,

А з потреби справжнє полюбить.

Той, хто менше — може знати більше,

Бо не кількість — а глибінь важка.

Не усі, хто знань наклав у нішу,

Мають хист як у керівника.

Міра в їжі, думці та в тривозі —

Це мистецтво, мудрий дар для нас.

Сплять знання у кожного в облозі,

Та встають, настане коли час.

Мирослав Манюк

17.04.2025

МИ НЕ СХОЖІ

Кожен світ в очах інакший трохи,

Кожне вухо чує свій власний тон.

Те, що ти вважаєш за епоху —

Інший скаже, що все це сірий сон.

Ми не схожі — в цьому наша сила,

Тільки сам пізнаєш де і хто ти.

Та лиш мудрість — спільна, щира, мила,

Зробить між людьми ланцюг спільноти.

Слово личить як ключ не для усіх,

Завжди будуть скриті замки у брам.

Щоб добути всі прощення за гріх,

Своє серце зводи як міцний храм.

Хто навчиться чути в тиші тему,

Не нав'яже своїх дум нікому.

Він, як світло — прокладе систему,

Також спалить всі мости та втому.

Світ в очах інакшим бути може,

Як картина із чужих маршрутів.

Той, хто чує — збудував давно вже

Перший клас сердечних інститутів.

Мирослав Манюк

16.04.2025

ВИБУХ ЕМОЦІЙ

Легко скрити трепет на хвилину,

Дати осміх як замість боязні.

Та коли хтось вже кляне людину,

Не спинити помисли заразні.

Гнів ламає тишу, мов грозою,

Не сховати блискавки в зіницях.

Жах — це сила, що не б'є рукою,

Він калічить тіло у гробницях.

Тяжко жити спалаху в мережі,

Не сховати серце за мовчанням.

В кожній тіні — вигуки без межі,

Що горять, вирують над бажанням.

Тихе слово — не завжди заслонить,

Навіть подих зрадить у хвилину.

Мить приходить, і в очах схоронить

Всю свою важливу половину.

Кожному дається перспектива,

Хто володар власного вітрила.

Не емоцій — вчинків суть важлива,

І в мовчанні теж буває сила.

Мирослав Манюк

15.04.2025

БЛУКАЧ

Він стоїть, вагається без слова,

Світ штовхає, все гуде і кличе.

Та в душі згубилася основа,

І страхи йому уже не личать.

Він не зможе знов усе зламати,

Бо подумав, буде шрам на серці.

Краще — вперто йти, ніж знов гадати,

Краще — мука, ніж закриті дверці.

Сумнів вродить свою кріпку звагу,

Бо страшніше — вибирати знову.

Навіть помилкову він відвагу

Буде жалувати як основу.

Краще впасти з тим, що вже дісталось,

Ніж стояти в морі варіантів.

Хоч не знає, звідки все почалось, —

Йде й надалі в пошуках талантів.

І у кожнім кроці — новий вимір,

Тільки твердість гине наодинці.

Він боїться знов відчути вибір —

Тож чекає долю на зупинці.

Мирослав Манюк

14.04.2025

ПРИСУТНІСТЬ

Ми судини в тілі — це заледве тінь,

Що зникає в променях епохи.

Та в утробі наша мовчазна глибінь,

Де палають вічні сни потрохи.

Все земне — мов хвиля, що змиває нас,

Все зростає, гасне і зникає.

Та душа у тиші не рахує час,

Жодну пустку тіло не приймає.

Мить приходить — тіло вже не слухає,

Та в душі палає наша сутність.

Зовні — сонце, буря, вітер дмухає,

А в нутрі — мовчання і присутність.

Не буде початку в цих частиночках,

Не зустрінеш й скону на фіналі.

Там, де згасне світло у будиночках,

Дух завжди світити буде далі.

Думай вічно завжди так, як можеш ти,

Може жити будеш не для себе.

Те, що в тілі — зникне, що вже не знайти,

Тільки думка не втече від тебе.

Мирослав Манюк

13.04.2025

БУТИ У ПОТОЦІ

Я існую, де світло ще тремтить,

Не питаю: хто і що чекає.

Є в житті одна лише тільки мить:

Сила, що мене туди штовхає.

Я не знаю, хто переді мною,

Та в очах читаю скупі думки.

Те, що зветься долею земною,

Є навчанням — глибше, ніж на роки.

Там, де важко, — там новий початок,

Там, де горе — там чужа основа.

І в неріднім зробиш свій додаток,

Як розквітне велич твого слова.

Я іду, не стримуючи кроку,

Бо відчув: несу в собі вогнище,

Що мене виводить з-під порогу

У той сон, де тільки вітер свище.

Все, що треба — бути у потоці,

Чути завжди внутрішні сигнали,

Що штовхають на тяжкому кроці

Лиш туди, де зовсім не чекали.

Мирослав Манюк

12.04.2025

МЕНШЕ СЛІВ

Не спіши робити безліч крику,

Не роби промову, охолонь.

Поміч там цінніша за велику,

Де її чекають, як вогонь.

Сотні слів — та більша сила в дії,

Не шукай нужденних, де нема.

Той, хто сам іде крізь всі події,

Знайде світло — навіть де пітьма.

Хочеш — вислухай, та не нав'язуй

Свою думку у сирих словах

І нікому навіть не розказуй,

Що ти знаєш, як давити страх.

Визнай розум — лиш не для журботи,

А для тиші, що веде на зліт.

Слово сильне не для тих, хто проти —

Для сміливих, що лишають слід.

Кожен має шлях, що сам відкриє,

Вже набридло думати за всіх.

Де хто хвалить, а хтось матом криє,

І де правда, а де зло для них?

Мирослав Манюк

10.04.2025

НЕ ЗРАДЬ СЕБЕ

(Рондель)

Коли навколо тисне світ,

і кожен тягне за рукав —

не зрадь собі за їх забав,

будь твердим, ніби той граніт.

Мовчанням буде заповіт,

якщо спочатку ти мовчав,

коли навколо тисне світ,

і кожен тягне за рукав.

Хай зрадять всі, хай гасне цвіт —

не згасни сам, якщо палав.

В собі знайди те, що шукав

і страх розтане як той лід,

Коли навколо тисне світ...

Мирослав Манюк

09.04.2025

САД РОЗУМУ

Не пускай всередину бур'ян,

Не зноси в контент байдужий брак,

Змочуй слово у належний стан,

Сій у пам'ять істину відтак.

Образ кожен — наче світлий цвіт,

Кожна думка — паросток вогню.

Не шкодуй турбот для добрих літ,

Щоб не мати пустку по життю.

Розум — сад, вирощуй сам його,

Не пускай байдужість до рослин.

Він зростає з типажу твого

Серед тиші, правди та світлин.

Витри пил з листочків, будь таким —

Зміст живе в порядку і красі.

Не давай забути серцю, з ким

Ти ростив турботу у собі.

В думці — світло, а не гріх земний,

Все добряче виросте з зерна.

І не згине розум твій ясний,

Якщо в саді буде лиш весна.

Мирослав Манюк

08.04.2025

ХАЙ ГОВОРЯТЬ

Коли часто судить світ тебе —

Не ховайся в тінь, не йди в мовчання.

Їм не знати, що в душі живе,

Їхній суд — це їхнє покарання.

Ти не мусиш їхній гнів нести,

Ти не створиш для звіринця ролей.

Світ не чує — ти продовж іти,

Більше правди — менше їхніх долей.

Хай говорять — їхні це думки,

Не шукай в очах чужих причину.

Не згинайся, навіть у роки,

Коли темінь тягне у долину.

Світ міняй, якщо горить вогонь —

Не для слави — для свого прозріння.

Справжня сила вхопить за долонь

І триматиметься, як коріння.

Не втрачай жагу свою в собі,

Не вбирай чужу неправду в шкіру.

Щоб життя дало всього тобі,

Заряджай свою життєву віру.

Мирослав Манюк

07.04.2025

ЧАС НАШОГО СВІТУ

Кажуть всі: лихе прийшло життя,

Все важке немов чадний той дим.

Змінить людство тільки забуття,

Розум має бути головним.

Не приходять добрі дні надій -

Хід дає вогонь яскравих дій.

У вогні якщо палає світ –

То зростає і у душах лід.

Час – не ворог, не сліпий потік,

Він не тінь, що падає згори.

Тільки ми до кращої пори

Кожен день існуємо за рік.

Стань добром – доба свій зробить хід,

Стань вогнем – жаркий залишиш слід.

Все навколо це наш світ стихій,

Ми і є основа всіх подій.

З нас почнеться і вогонь і дим,

Ми – мов ґрунт, що сіє майбуття.

Коли розум буде головним,

Світ настане кращого життя.

Мирослав Манюк

06.04.2025

СИЛА В НАС

Не можна знати скільки у нас сил

Допоки не зустрінемо свій шлях.

Відчуємо тоді всю користь крил,

Коли ця буде сила у думках.

Не видно нам в житті який-то час,

Що сила спить всередині у нас.

Ще буде шлях, де ми не молоді,

Ця сила нам потрібна і тоді.

Коли йдемо, то можемо знести,

Ніхто не скаже: "Стань, та відпочинь".

Складні ці миті кличуть вдалечінь.

Ми знайдемо відвагу все пройти.

І тільки разом мають йти путі -

Потужна сила буде на меті.

Вона в нас є, але малий запас,

Можемо все лиш тільки через раз.

Життя дорога - це складний наш шлях,

Здолати можна навіть і без крил.

Коли зростає сила у думках,

То досить також і на долю сил.

Мирослав Манюк

05.04.2025

МРІЯ У ДІЇ

Не для своєї мети ми з вогнем,

А щоб віддати те, що в серці є.

Не для дарунків і не для систем,

А щоб любов хапала все своє.

Далеко не в тім, що маємо ми,

Є літо наше, а вода - зими.

Справжнє багатство – це душа й зв'язок,

Коли до мети буде лиш стрибок.

Залишимо слід, де мрії живуть,

Нехай на нас палає світлий блиск.

Відчує кожен світанковий тиск,

Поставте мету та йдіть сміло в путь.

Життя не в тому, щоб лиш бути в строк,

Створити мету та без помилок.

У тому весь сенс, щоб бути людьми

Давати тепло і не для пітьми.

Ми врешті любим тільки житіє

Нас не покине що не для систем.

Ми – не для себе, а що в серці є,

Не для своєї мети ми з вогнем.

Мирослав Манюк

04.04.2025

СЕРЦЕ ПРОЩАЄ

Не став питання: "Чому це він так?",

Навіщо злобу у серці нести?

Людина світла не має ознак,

Тому, що знає, як допомогти.

Якщо це життя рани лишає,

Воно вже про них не забуває.

Хто був в темноті – холодом вдарить,

Хто щастя має – ним і обдарить.

Образи сіють задумливий слід,

Їх повертає, хто дружить з добром,

Хто злом зігрітий, знов буде злом,

Хто йде за щастям – не має вже бід.

Не ображайся, хто тебе сварить,

Всі мають вибір: гладить чи жарить.

Лиш твоє серце знову прощає

І після бою тишу лишає.

Те все забувай, що не зберегти,

Серце обрало – це значить є знак.

Щасливий не той, хто зміг помогти,

А той, що скаже: "Чому це він так?".

Мирослав Манюк

03.04.2025

ПРОСТІ ІСТИНИ

Життя просте, як подих вітру в полі,

Та ми шукаєм терни в цьому житті.

Ми самі ставим пастки власній долі,

Хоч шлях відкритий у чистій висоті.

Боїмся тиші та тягнемось до зла,

Хутко сплели кайдани на всі тіла.

Забули радість світлих та файних днів,

Не кажем вже звичайних та простих слів.

Цей день ховає всі правила ясні,

Вони відкрито десь є та без прикрас.

Здобувши славу, ми у черговий раз

Забули про щасливі та мирні дні.

Життя не просить зайвих для нас років,

Не мусить дати вдосталь кожному днів.

Ми всі з'єднали той лабіринт зі скла,

Блукали всюди у пошуках тепла.

Та варто нам прожити на висоті,

Як світ безмежний стане вітром в полі.

Життєві догми - вони такі прості,

Без зайвих спорів для своєї долі.

Мирослав Манюк

02.04.2025

ВНУТРІШНЯ СИЛА

Не у кулаках є сила людей,

Навіть не в грізних та влучних словах.

Справжня є велич у світлі очей,

Жодна надворі - все тільки в думках.

Вона – у серці, у тиші думок,

Робить ця сила сміливішим крок.

Вона – в любові, що не згорає,

Сила реальність в собі тримає.

Страх не панує там, де живе мир,

Небо очистить якщо хтось в імлі.

Де розум сильний на вільній землі,

Внутрішня сила жене страх у вир.

Серце безстрашне ту силу має,

Що захитатися, не дозволяє.

Його не зрушить і грузний клинок,

Бо в ньому сяє той вічний танок.

Не зникне сила у наших думках,

Вона лиш глибше у світлі очей.

Там перемога не лиш на словах,

А в правді святій для вірних людей.

Мирослав Манюк

01.04.2025

САМОТНІЙ ВОГОНЬ

Добре мовчати мені в самоті,

Коли палкий світ буремно кричить.

Я не шукаю себе в темноті,

Бо на шляху моє серце горить.

Я все почую і не рухоме,

А доля віддасть те, що знайоме.

Я не боюся свого мовчання,

Воно мені вже для існування.

Хай вогонь спалить життєві мости,

Та не зламає нічого в мені.

Знову не варті прощання дрібні,

Коли душа вже зі мною на «ти».

Дорога моя – вітер зізнання,

Вона веде крізь бурю кохання.

Я сам собі тут роблю альбоми

І вже не прагну здихатись втоми.

Хай серце моє сьогодні горить,

Та я мовчу лиш один в темноті.

Так мені добре, нехай світ кричить,

Я все почую і на самоті.

Мирослав Манюк

31.03.2025

РОЗПІЗНАЙ ПО ДІЛАХ

Не треба бесід, щоб правду збагнути,

Істина є в очах, у жестах, ділах.

Весь народ діє і так має бути,

Тільки по вчинках зрозумієш їх шлях.

І не запитуй, людину: що має,

Думай, як цей світ вона визначає.

Чи зрадить друга нещастя коли є,

Чи руку щиро він іншим подає?

Крок прямі люди всі роблять без страху,

Такі не зрадять гнилими словами,

Та не язиком, а роблять руками,

Все справедливе воно не для жаху.

Хто достеменний, той вже має своє,

Він зберігає, а потім віддає.

Навіть і тиша так допомагає,

Що покликання справ кожен впізнає.

Тож придивися, проходиш з ким свій шлях

Вчинки сильніші за мовні отрути.

Вони відкриють всю правду у ділах,

І розпізнають де фальш може бути.

Мирослав Манюк

30.03.2025

КІНО В ТУМАНІ

Сюжет, що бачимо, як тінь на екрані,

Всі переживання – ніщо, лише плівка.

Думки, як і фільми пливуть як в тумані,

Так у нас в голові проходить мандрівка.

Нас ще не вбиває біль з часом коротким,

Народ, що страждає, стає навіть кротким.

Життя – це не фільми, де треба зіграти,

Бо тут зможемо ми сюжет поміняти.

Всі переживання – давно просто як мить,

Кіно поміняється, зміняться кадри.

Не треба сюжетні робити ескадри,

Ми вільні стерпіти, якщо щось заболить.

Розумна людина дасть фільму дограти,

Хай образи тануть на стінах кімнати.

Для когось життя не буває солодким,

Буває щасливим, але закоротким.

І ось, ми живемо, проходить мандрівка,

Сюжетна реальність пливе як в тумані.

Кохання живе в нас, а не якась плівка,

Нас не визначає цей фільм на екрані.

Мирослав Манюк

29.03.2025

ВІДПУСТИ МИНУЛЕ

Життя летить, як вітер у полях,

Та тягарем лягає кожна мить,

Якщо нести образи у думках.

Тож краще їх назовсім залишить.

Навіщо серце кутати у тінь?

Минуле хай розвіється як лінь.

Забудь той біль, що ріже, мов ножі.

Вперед рушай без зайвих змін душі.

Нехай образи тануть як той дим,

Як лід весною в променях ясних.

Вони – лиш тінь, не варто знати їх,

Тримай лиш те, що справді є живим.

Забудь про гнів та спалюй рубежі,

Вогонь руйнує поділи чужі.

Як буде легше, то скажи "Амінь",

З любов'ю йди без болісних падінь.

Відкритим серце треба залишить,

Шукати світло й радості в думках.

Хай тягарем не буде кожна мить,

Лишай минуле у вчорашніх снах.

Мирослав Манюк

28.03.2025

СПАЛЮЙ СУМНІВИ

Коли вогонь у серці вже палає,

Доволі безліч можна справ зробити.

Тоді на все тебе вже вистачає,

Здобути можеш все і щось створити.

Душа палає, світ стає безмежним,

Страху не маєш, робишся залежним.

Твоя мета – як світло серед ночі,

Ти подолаєш все, якщо захочеш.

Ти віриш в силу, що проведе крізь страх,

Вона дарує спокій на всі роки.

Вагання збудять як серце, так думки,

Бо віра твоя це головний твій шлях.

У вирій справ ти з головою вскочиш,

На лінь та безлад всі ножі наточиш.

Вогонь для тебе буде безбережним,

Коли ти в справах будеш обережним.

Якщо душа вогнем буде горіти,

Немає сили, що це зупиняє.

Доволі безліч можна справ зробити

Коли вогонь у серці ще палає.

Мирослав Манюк

27.03.2025

БЕЗЦІЛЬНІСТЬ

Життя — не гонитва за блиском речей,

Війна малих класів за місце буття,

А шлях, що веде у світ справжніх ідей,

Де розум знаходить нові відкриття.

Не там велич справжня, де злато лежить,

А там, де вогонь не згасає, горить.

Де можна творити, служити добру,

Й душа за труди воскресає в миру.

Якщо жити марно, без світлих метань,

То згасне в людині ідей океан.

Безцільність стискає, немов той капкан,

І душу приводить в полон без вагань.

Та хто відшукає ідейну іскру,

Той точно зруйнує безцільність стару,

Та мудро розставить життя кожну мить,

Напохваті буде, щоб справу робить.

Тож розум тренуй ти свій для відкриття,

Не слухай поради бездарних людей.

Шукай, де залишиться слід майбуття,

Збудуй свій фундамент для кращих ідей.

Мирослав Манюк

26.03.2025

ВІЧНІСТЬ І МИТЬ

Вогонь життя погасне в одну мить,

Забудеш шлях той, що ішов колись.

Та часом спогад полум'ям горить,

Що крізь життя залучиш ти кудись.

Одне зітхання, погляд чи слова,

І світ вже інший, і любов жива.

Буває що життя стрімко летить,

Не зрушив серце зовсім ні на мить.

Втрачає час важливість у пітьмі,

Коли думками знов вертаєшся.

Залишся дома, де не каєшся,

А мить і вічність зроблять все самі.

Можливо, хочеш пристрасно любить,

Та пам'ять серця можна загубить.

В ній миті множать завжди все на два,

А вічність ділить залишки єства.

І хто ми є? Ця мить, яка колись

У пам'яті нащадків відгорить,

Примари снів, що ділися кудись,

Коли за вічність віддавали мить.

Мирослав Манюк

25.03.2025

НЕЗЛАМНА ДУМКА

Минає життя, в'яне й тьмяніє,

Часи змивають пристрасті на жаль.

А думка лине, сяє й зоріє,

Вона незламна, наче тверда сталь.

Не тіло править, не його краса,

Лиш розум робить дивні чудеса.

Зникають миті, згасають дати,

Та думка буде далі блищати.

Вона не знає смерті та кінця,

Крізь час і тіні оживає знов.

Не зруйнувати думку до основ,

Вона постійно спалює серця.

З метою тільки знаєш ким стати,

Ця думка тебе, не дасть зламати.

У неї захист – прості небеса,

Вона вічна там, де зайва сльоза.

Хай думка буде незламна як сталь,

Разом з душею сяє й зоріє,

Це є головна для тебе медаль,

Будь-який сумнів хутко розвіє.

Мирослав Манюк

24.03.2025

ВІДПУСТИ

Відпусти всіх тих, хто не зрозумів,

Твоїх побажань та твоїх думок.

Не змінити їх – ясно і без слів,

Для таких людей – серце на замок.

Ти йдеш до мети, а їм все одно,

По життю пливеш – вони бачать дно.

Те, що віддаєш, створюєш один,

А вони беруть і не хочуть змін.

Йди та не тримай в серці гіркоту,

Час не витрачай на пусті слова.

В кожного завжди своя голова.

Хто хоче, знайде твою доброту.

Не важливо, як буде навздогін,

Відпусти, коли ще немає стін.

Ти не зміниш тих, хто застряг давно,

То залиш їх там, де сумне кіно.

Забери свій шанс, перерви зв’язок,

Зайвих відпусти, хто не зрозумів

Твоїх побажань та твоїх думок.

Не змінити їх – ясно і без слів.

Мирослав Манюк

23.03.2025

ЧУЖІ

Вони говорять про братерський світ,

Та в кожнім слові зрада і брехня.

Їх лицемірний, загребущий рід

Не визнає нас рівними ні дня.

Вони лиш грають перед нами щось,

Вдають, що рідні ми уже ось-ось.

Тут вкоренився ніби їхній слід,

Та серце їхнє темне і як лід.

Для них ми тіні на своїй землі,

Що мовчки мають їхнім стати тлом,

Для них ми зайві та ніхто цілком,

А наші душі – надто замалі.

І хай говорять: ми єдиний від,

Та ця вся єдність має безліч бід.

Все роблять так, щоб не вони, а хтось,

Відповідати щоби не прийшлось.

Хай інші вірять в те, що ми рідня,

Я ж досхочу побачив їхній світ.

Спасибі, досить! Там тільки брехня.

Я знаю, хто я і який мій рід.

Мирослав Манюк

22.03.2025

ДУХ ПОЕЗІЇ

Поезія – це подих світлих мрій,

Це музика, що в серці лунає.

Там у слові існує дух подій,

Тиша в рядках немов оживає.

Це не тільки літери та рими,

А ще вогник, що палає з ними.

Це голос тих, хто самотній нині,

Що не змовкне при скрутній годині.

Поезія будить бурю в душі,

Шукає там, де сховалась пітьма,

Промінь дає там, де світла нема,

Правду несе майже в кожнім вірші.

Поезія потрібна людині,

Це відчуття мурашок по спині,

Її не вб'єш думками чужими,

Бо оживе словами важкими.

Вона творить, завжди оживає

Поет – тільки голос її подій,

Не вмерти їй – душа не вмирає,

Бо над нею не всесвіт головний.

Мирослав Манюк

21.03.2025

ГРІШНА ПРАВДА

Ми цінуємо завжди доброту,

У грішнім світі де підлість та зло.

Та замість цих рис, щоб мати мету,

Маємо часто пусте джерело.

Лиш щиросердність бере, що дають,

Щедрість – позаду – її знову б'ють.

Керують світом брехня й жадоба,

А підганяє це тільки злоба.

Страх і зневага – це успіх орди,

Не добросердя й чутливість душі.

Можна купити це все за гроші,

Бо шлях до трону він цінний завжди.

Є прямодушність – та ще особа,

Що небезпечна як та хвороба.

А лицемірство то всім роздають,

І незалежно у кого є лють.

Усе як і є – і правда, і зло,

Вони ведуть нас у нашу мету.

Всі хочуть добра велике число,

Але забувають про доброту.

Мирослав Манюк

20.03.2025

ОДА МАЙСТРИНІ СЛОВА

Ліна Костенко – вогонь незгасний,

Що душу будить, правдою життя.

Вона втілює образ сучасний,

Бо їй належить вічності буття.

Знайомі рядки, як хвилі в морі,

Несуть нам силу в кожному творі.

Вона не зрадить слову та Богу,

Вибере чесність понад тривогу.

Вона писала – й все розквітало,

Ліна Костенко – це правда рядків,

Вона – навічно в сплетінні віків,

Що текст напише влучно та вдало.

У кожнім слові – суть монологу,

Що розриває тишу убогу.

Слова майстриня створює зорі

На поетичнім своїм просторі.

Ліна Костенко – це вічність буття,

Її заповіт завжди сучасний.

Її слова як безсмертне життя,

Що вічно сяють як жар незгасний.

Мирослав Манюк

19.03.2025

СИЛА ВІДВАГИ

В тіні стояти – це не перевага,

Страх зв'язує руки, та сковує крок.

Хутко згасає остання відвага,

І голос слабкий загубився, замовк.

А десь там, за межами власних вагань,

Чекає можливість змінити цю грань.

Та сумнів, мов привид, міцно тримає,

Тягне назад, а вперед не пускає.

Як довго можна боятись падіння?

Як довго ховатись у клітці з тривог?

Не дійдеш до мрії ти без перемог,

Без кроків сміливих, без розуміння.

Думай, на що тобі сил вистачає,

Щоби відчути, що серце палає.

Коли ти зростаєш без зайвих питань,

То далі в житті буде менше страждань.

Ти чуєш, за спиною сумнів замовк?

Без застереження, тільки відвага!

Іди уперед, не звертай ні на крок,

Тільки у дії твоя перевага!

Мирослав Манюк

18.03.2025

Цінуємо ми обгортку, не суть,

Можливо вона ясна, та пуста.

Здавалося б що усім править лють,

Там де вся правда давно не свята.

Життя міняють на блуд порою,

Кохання стає для людей грою,

Хоронять труну, а не людину,

Вінок важливий більш за рослину.

Блискає світло у шибах вітрин,

Та порожнеча ховається там.

Люди довіру віддали словам,

Плями культурні на місці картин.

Але чи справді це шлях до чину?

Чи справжня цінність наполовину?

Коли все згасне над головою,

Тоді дорога стане вузькою.

Та день настане і правда свята

Підніме лице, покаже всю лють.

Залишиться лиш обгортка пуста,

Всі зрозуміють, яка наша суть.

Мирослав Манюк

17.03.2025

ЄДНІСТЬ СЕРДЕЦЬ

Єднає нас думка, єднає наш крок,

Ми дивимось в небо крізь спільне вікно.

Та в кожному серці – свій власний місток,

Що тягнеться в мрію, як дещо одно.

Не бути самотнім, а поруч іти,

Де спільні бажання, та різні світи.

У різності нашій ховається суть,

Та в єдності тільки думки проростуть.

Без неї – мов тіні, безбарвні й німі,

А з нею – могутні весняні громи.

Свій шлях, свої стилі єднаємо ми,

Та серце вільготне уже не в пітьмі.

Любов – це не дзеркало, де пізнають,

В ній вітер і полум'я мирно живуть.

Ми завжди будуємо різні мости,

А серце єдине, коли поруч ти.

Як хвилі у морі єднаємо дно,

Ми різні, та буде єдиний місток.

Любити – це бути завжди заодно,

До іншого серця зробити свій крок.

Мирослав Манюк

16.03.2025

ІЛЮЗІЯ КОНТРОЛЮ

Ти прагнеш тримати усе під замком,

Від долі ховатись, сховатись від гри.

Але ця залежність у горлі як ком,

Вона лиш підвладна створінням згори.

Ми тягнемось завжди де безліч затрат,

Але не тримає рука результат.

Контроль весь віддати — то крок не один,

А шлях до свободи від власних глибин.

Ти серцем втікаєш від всього в журбі,

Від спогадів, що залишив тобі дім,

Та втеча — це пастка зі страхом твоїм,

Бо все, що ти гнав, проростає в тобі.

Лиш той, хто відпустить незламність хвилин,

Не буде вже вічним тим в'язнем годин.

Нехай це минуле не змінить формат,

Воно вже пропало і не компромат.

І тільки тоді ти майбутнє твори,

Коли усі стіни зруйнуєш цілком,

Коли не тримаєш образи від гри,

А тільки свободу несеш загалом.

Мирослав Манюк

15.03.2025

НЕЗЛАМНЕ СЕРЦЕ

У серці сховане святе тепло,

Воно дає нам світло у пітьмі,

Любов дає, бо це є джерело,

А решту всю ми візьмемо самі.

Життя карає лагідно завжди:

Буває часто туга від нужди,

Заради серця не відчую страх,

Щоб знову вірно берегти свій шлях.

За кожен біль я вдячний небесам,

Бо тільки так міг я зрозуміти,

Що в мене є намір щоби жити,

Не шуткувати зі своїм життям.

Тепер буває тиша у грудях,

Серце готове пережити жах.

Ніщо не може знищити сліди –

Віднині я незламний назавжди.

Тому що ми давно вже не самі,

Лише для нас, щоб серце ожило,

Любов та віра, навіть у пітьмі

Знаходять в ньому сховане тепло.

Мирослав Манюк

14.03.2025

ЗМІНЮЙ СВІТ

Життя – це шанс дарований згори,

Від тебе лиш залежить його зміст,

Якщо не світлі твої кольори,

То в темряві життя проходить ріст.

Добро постійно змінює серця,

Якщо ти вірним будеш до кінця.

Як сонце є – так воно існує,

Світить завжди, для життя пасує.

Зроби хоч крок, щоби змінити світ,

Посій надію в чиюсь самоту.

Щоб іншим бачить лагідну мету,

Лишай у серці для людей привіт.

Хто сіє зло, той дарма працює –

Шляхом правди кращий лиш прямує.

Сердечні вчинки – радість для лиця,

Вони, як зорі у руках Творця.

Життя мине і свій закінчить ріст,

Та вчинки добрі мають кольори,

Вони, як промінь – не міняють зміст,

Але дарують віру, що згори.

Мирослав Манюк

13.03.2025

СИЛА РОЗУМУ

Коли вирує битва між сердець,

Спокій важливий, рівновага дум,

Бо страх і гнів все знищать нанівець,

А в мудрості – могутній справжній ум.

Хто дух свій зможе втримати в руках,

Той буде світло бачити в думках.

Не страх приносить переможну мить,

А розум, що не зможе відступить.

Хто гнів плекає, промахнеться враз,

Але спокійний влучить навздогін,

Бо розум ясний – кращий воїн він,

Завжди миттєво здійснює наказ.

У кого гнів давно вогнем кипить,

У того розум у ту мить мовчить,

А той, хто вогник стримає в очах,

Здобуде правду, переможе страх.

Хто холодом розвіє власний ум,

Той стане гнів долати нанівець,

Добра душа та ясність його дум,

Не згаснуть поки чути стук сердець.

Мирослав Манюк

12.03.2025

ПРОСТО ДРУЗІ

Ти сказала: "Все минуло,

Це не любов, а тільки тінь".

Почуття коли заснуло,

То прокидатись буде лінь.

Я питав: "Чому так сталось?"

Ти лиш мовчки посміхалась.

Все, що мріялось, зникало,

Вмить розсіялось, пропало.

Але в серці величаво

Я твій образ зберігаю,

Твої очі пам’ятаю,

Що світилися яскраво.

Час летів, життя тривало,

Почуття все так же спало.

Ти ще в згадках залишалась,

Хоч і вийти намагалась.

Знаю, все колись минає,

Та ти у спогадах живеш.

Просто друзі... Так буває,

Марно душа болить без меж.

Мирослав Манюк

11.03.2025

МАЙЖЕ ГІМН

Ще не погасло у серцях тепло,

Ще горить вогонь гарячих надій.

Хоч ворожа тінь принесла нам зло,

Та не вкраде вже наших світлих мрій.

Ми не станемо на коліна знов,

Силу й волю нам надає любов.

Хай лунає гімн гучно навкруги,

Щоб чули його наші вороги!

Хай стирає лиш вітер злі сліди,

Хай згорає вся темрява у млі.

Світло правди є в нашої землі,

Ми не зрадимо нашої мети!

Кров і сльози тут – не наші борги,

Це лиш крок назад вражої ноги.

В кожного із нас є козацька кров,

Ляже від меча, хто з мечем прийшов.

Ще настане час для здійснених мрій,

Запалає день ворогам на зло!

Ми повернемо правду для надій,

Україна – край, де в серцях тепло!

Мирослав Манюк

10.03.2025

Тарас, мов вогонь, що не згасає,

Він взяв у руки душу народу,

Та світло відкрив, яке палає

За незалежність та за свободу.

Шевченка слова – воля і сила,

Що в серці горять та дають крила.

Вони як мечи, що нищать ярмо,

Якщо вони є, ми всі живемо.

Поет, що серце країні віддав,

Ті думи його – це світ голосів,

Його Заповіт давно воскресив

Все те, що Кобзар нам заповідав.

З Тарасом ми всі до волі йдемо,

Всі вірші його – це наше кермо.

Кобзар – це голос, велич та сила,

Що не зламала навіть могила.

Спадок його живе за свободу,

Народна пісня словом палає.

Вірші поета – голос народу

Який ніколи не замовкає.

Мирослав Манюк

09.03.2025

СИЛА МОЛИТВИ

Коли гріхи обтяжують серця,

Не бійся їх відкрити перед тим,

Хто так, як ти, шукає без кінця

Той шлях, який ще не затьмарив дим.

Молитва є — наче світла злива,

З молитвою доля є щаслива,

Зцілить вона болі та страждання,

Дарує сил взяти покаяння.

Вона летить у небо, як стріла,

Не стримати бурею й вітрами,

Вона зцілить кожну душу з нами,

Дасть крила тим, хто відійшов від зла.

Нехай звучить молитва бажання,

Вона є щит задля існування,

Вона весь світ знає особливо,

Кожну душу їй спасти властиво.

Тож стань на шлях, що не затьмарив дим,

Забудь про страх, про болі без кінця,

Молитва є спасенним чудом тим,

Яка спасе поранені серця.

Мирослав Манюк

07.03.2025

Вона, мов зірка, сяяла в кіно,

Краса світила через екрани,

Розум був ясним, ніби полотно,

Душа бажала слави й пошани.

Вона творила не лише фурор,

Палкі ідеї ніби метеор,

Змінювали світ, давали мрію,

Хвиля почуттів несла надію.

Вона знайшла код посеред частот,

Що мав змінити той світ щосили,

Але в той момент не оцінили

Цей доленосний майбутнього код.

Тепер навколо – відгомін ідей,

Що проростали у серцях людей,

Вона лишалась зіркою для всіх,

Чудна актриса у хвилях своїх.

Ім’я пізнало слави й пошани,

Світло лягало на те полотно,

Пульс у сигналах йшов на екрани,

Тепер хвилі скрізь, не тільки в кіно.

Мирослав Манюк

07.03.2025

Я довго шукав тебе на Землі,

У спеку й в холод такий зухвалий,

Блукав в самоті де степи малі,

Серцем змучений, духом зів'ялий.

Шукав у тиші дерев лісових,

У мареві дум польотів нічних.

Не вірив ніяк я сновидінням,

Бо сни здавались лише видінням.

Я довго ішов через темноту,

Блукав між вогнем далеких доріг,

Чужих находив, а рідних не зміг,

Шукав кожен день, ішов в пустоту.

Сили зникали перед падінням,

Здавалося я бився з сумлінням.

Але коли вже упав та затих,

Тоді я відчув дотик рук твоїх.

Тепер ти поруч – пошук був вдалий.

Тримаю міцно ці руки малі.

І все, що шукав я строк тривалий,

Знайшов нарешті... на грішній Землі.

Мирослав Манюк

06.03.2025

Ідучи шляхом своїх перешкод,

Знайдеш уроки у кожній біді,

Помилки навчать жити без пригод,

Вони як світло, горять у пітьмі.

Була невдача – це просто урок,

Що змушує знов зробити ще крок.

Досвід, мов вогник, дає нам змогу

Не стати знов на грішну дорогу.

Прийми недолік у важкий момент,

Тільки визнання помилок дає

Міцної волі яка у нас є,

Щоб встояти тут як кріпкий цемент.

Шляхи перехресть відомі Богу,

Та кожен наш крок давить тривогу.

Бо хто не впаде у вир помилок,

Той може втратить із Богом зв'язок.

І знову вперед, на зустріч пітьмі,

Навчившись жити завжди для пригод,

Помилки стають як досвід в житті,

Ідучи шляхом своїх перешкод.

Мирослав Манюк

05.03.2025

Стоїть суть життя, тиха і жива,

Постійно шепче давні закляття.

Її таємність – всьому голова,

А пори року – завжди як браття.

Весняне світло листвою впало,

В зеленім морі життя замало.

Тремтить світанок – початок буття,

Земля розбудить ту силу життя.

А літо вогнем все огортає,

Зеленню вкриє лісові стежки,

Де кожен листок шепоче казки,

Як сонце життя вмить зігріває.

Та осінь прийде, і вітер-суддя

Візьме і роздує всі почуття,

Засне в обіймах свого бунгало,

Ніби ця осінь не існувала.

Зима обійме, зробить закляття,

Стане білою твоя голова.

Та знову весна скаже: «Гей, браття!

Прокиньтеся доки воля жива!»

Мирослав Манюк

04.03.2025

Не прагни хвали та компліментів,

Величним стане лиш той, хто простий.

Тримай свій спокій до тих моментів,

Коли відчуєш, що ти головний.

Не квапся зовсім хто першим почне

Хто йде повільно – той все досягне.

Де тиша в серці, там світло просте,

І з нього правда завжди проросте.

Коли зникають з життя тривоги,

Здійсниться більше, ніж ти вимагав,

Світ сам відкриє шляхи, що шукав,

Якщо відкинеш легкі дороги.

Не бійся тиші, бо вона пройде,

Не бійся ночі – світанок прийде.

Знайди у собі щось дуже гучне

І ясним з часом стане все нічне.

Лиш тільки вперед – девіз головний,

Не озирайся на вир моментів.

Той, хто відкинув тягар свій важкий,

Достоїн хвали та компліментів.

Мирослав Манюк

03.03.2025

Простіть за слова, що так кололи,

За холод в серці, що поранив вас,

За всі моменти, що вже ніколи

Не повернуть нам той прожитий час.

Простіть мені біль, що я завдавав,

Нехай не буде розірваних глав.

Не хочу тільки минулим жити,

Пробачте, що я можу любити.

За гордість мою, що меж не знала,

За гнів, що палав у словах моїх,

Пробачте сварки, пробачте за гріх,

Хочу, щоб серце теплом палало.

Ми всі мовчимо, щоб говорити,

Щоб не втрачати – краще створити.

Зітріть образи, що я написав,

Хай згасне вогонь, який запалав.

Прийміть це слово у цей темний час,

Більше не хочу я вже ніколи

Холодним серцем поранити вас,

Казати слова, що так кололи.

Мирослав Манюк

02.03.2025

Ти ходиш шляхом, що вказав твій страх,

Не смієш крок ступити за межу.

Заграє світ в чудових кольорах,

Якщо здолаєш темну тінь чужу.

Ти можеш більше, ніж цей грішний світ,

Досить боятись та іти на зліт.

Гроза і пристрасть – ось твоя тропа,

Реформа буде, якщо лють сліпа.

Злети туди, де мрії тебе ждуть,

Де вітер вільну стежку прокладе,

А все, що стримувало, відпаде

Лиш крок вперед, і у щасливу путь!

Нехай сміливо йде твоя стопа,

А жито прагне гострого серпа.

Життя ключі відкриють заповіт,

Коли напишеш свій життєвий звіт.

Ти сам коваль, і знаєш цю межу,

Лише повір, що світ у кольорах,

Який з'їдає темну тінь чужу,

Минулим стане неприємний страх.

Мирослав Манюк

01.03.2025

Не заздри тим, хто сяє, як зоря,

Чия дорога встелена добром.

Любов до себе – як у кобзаря,

Що робить світ наснаги джерелом.

Прийми себе, не бійся помилок,

Щоби був рух, потрібен тільки крок.

Життя – це плин, будь першим у житті,

Страхи лиш тінню стануть у меті.

Коли в душі ти знайдеш джерело,

Тоді всі інші стануть до тепла.

Жага є в центрі твого джерела,

Любов у серці – ось твоє тепло.

Свобода там, де кожен в прийнятті,

Де крок за кроком люди в почутті.

Не треба бути грубим як пісок,

Людина – птах, що прагне до зірок.

Тож цінуй кожен подих з джерелом,

Зроби життя як пісню кобзаря.

Любов до себе встелена добром,

Збудуй свій шлях якщо зійшла зоря.

Мирослав Манюк

28.02.2025

Вони стоять, мов тіні в темноті,

Бояться крок зробити у пітьмі.

Їм страшно впасти, збитися з путі,

Тож гинуть у нестійкості самі.

Не сміють рук підняти до зірок,

І кожен день – це марний їхній крок.

Вони мовчать про лагідне життя,

Яке веде у вічне забуття.

Вони мов камінь, що у річці спить,

Який нікуди зовсім не пливе,

Їх світ давно метою не живе,

А в їхнім небі - сірість, не блакить.

Та поки серце має каяття,

Є шанс змінити все своє буття,

Зірвати з карми той важкий замок

І рушити в життя без помилок.

Живий лиш той, хто бачить у пітьмі,

Хто не боїться збитися з путі,

Чиї думки всі по життю прямі,

Думки які не гаснуть в темноті.

Мирослав Манюк

27.02.2025

Відшукай того, хто вище іде,

Хто знає більше, ніж ти знаєш сам,

Хоч біль зростання в серці тебе жде,

Та достойний він знаходитись там.

Нелегкий той шлях, де вчитель жорсткий,

Що тягне твій дух у простір новий.

Та в кожнім слові – є істини жар,

Його поради – як довічний дар.

Будеш падати, будеш вставати,

Не раз захочеш все це лишити,

Та крок за кроком ти будеш вчити

І станеш тим, кого не впізнати.

А потім збагнеш, що це не тягар,

Що виріс більше, ніж твій господар.

Над тим, хто нижче, будеш головний,

Щоб передати те, що знав старий.

Так коло вічне знаходиться там,

Де є зростання, де істина жде.

Хто вчиться життям, той виросте сам,

Якщо він знайде, хто вище іде.

Мирослав Манюк

26.02.2025

У серці промінь вічного тепла,

Що завжди світлом ділить темноту.

Сильніший він за чорну силу зла,

Підвладний тільки світлому хресту.

Я вірю в силу власної душі,

У кожен досвід, що дають вірші.

Доля веде, вказавши шлях мені,

Де світло рве кайдани у пітьмі.

Я вдячний сам собі за кожен крок,

І за падіння, і за злети знов.

Найвищий знак для серця – то любов,

Яка живе допоки є зв’язок.

В житті бувають лінії прямі,

Бувають відповіді «так» і «ні».

Щастя не купиш за малі гроші,

Не пожнеш жито, як тупі ножі.

Світло не згасне через темноту,

Воно зростає на поразках зла.

Молюсь я знову світлому хресту,

Бо в серці промінь вічного тепла.

Мирослав Манюк

25.02.2025

Коли у душу злість заринає,

Не дай їй серце своє запалить,

Бо гнів, як буря, волю ламає,

Рве на шматочки та знищує вмить.

Не кожен спинить жар того вогню,

Не кожен стерпить це все для жалю,

Та мудрий серцем приборкає біль,

Бо розум – це ключ до лагідних хвиль.

Хто гнів тримає у своїх руках,

Той не попаде в обійми пітьми.

Якщо панує злість поміж людьми,

Вона лишить слід у їхніх очах.

Нерозуміння рану рве як сіль,

Воно шепоче про гнів звідусіль.

Але в душі є це слово: «люблю»,

Що світлом уб’є всю злість та брехню.

Не випробовуй себе кожну мить,

У клітці тримай гнів, що ламає,

Бо тільки мудрий завжди промовчить

Коли у душу злість заринає.

Мирослав Манюк

24.02.2025

Життя не веде нас завжди туди,

Де сонце сходить високо кудись.

Та варто знайти де щастя сліди,

Бо кожна ця мить зникає колись.

Варто чекати не тільки добра,

Цей світ не простий, мінлива тут гра.

Прийми цей момент – несе він урок,

Що мудрість із серцем мають зв’язок.

Лиш вдячність дає тепло для душі,

Вона, як ранок, серця зігріє.

Без неї в житті любов не діє,

Не буде добра, а тільки гроші.

Щасливий є той, хто лідер думок,

Який читає завжди поміж строк.

Бо його доля йому як сестра,

Є щедра душа й подяки гора.

Живи та цінуй цей короткий шлях,

Все має вагу, лишає сліди.

В гармонії світ у твоїх руках,

Віддавши себе, здобудеш плоди.

Мирослав Манюк

23.02.2025

Хто хилить під світ свій єдиний дух,

Той витратив все, те що в серці мав.

Змінивши правду на чужий кожух,

Він щирість світлу давно проміняв.

Якщо замовчиш – то другом станеш,

А скажеш слово – когось пораниш.

Та ліпше вже йти своїм маршрутом,

Чим щоб по життю ганяли прутом.

Живеш для світу – пустку лишаєш,

Бо кожен хоче найпершим бути.

Тебе штовхають у вирій скрути,

Ще й забирають все те, що маєш.

Будь вірним серцю як за статутом

Й воно осліпить тебе салютом.

Ніхто не зломить якщо ти встанеш,

Якщо боротись не перестанеш.

Добре, що життя ти не проміняв

На оманний шлях та чужий кожух,

А витрати всі, ті що в серці мав,

Компенсує Бог та єдиний дух.

Мирослав Манюк

22.02.2025

Лише у тиші, вдалині від слів,

Випробування справжнє настає.

Хто зрадить дружбу, той і не дружив,

Завжди дволиким він для тебе є.

Якщо не стане поруч де є зло,

Не стане і там, де світло й тепло.

Дружба – не іграшка, не дитинча,

Вона в опорі вірного плеча.

Коли відсутній ти, мовчання – щит,

Чи вдарить хтось за спину потайки?

Хто поруч буде у скрутні роки?

Хто захистить, коли навколо лід?

Бо дружба наша – гострота меча,

Не тільки радість для споживача.

Це відголосся того, що було,

Що не дозволить вбити джерело.

Хто за спиною у тебе ще є,

Той і при світлі давно не дружив.

Не у словах істина настає,

Це вже не дружба, коли мало слів.

Мирослав Манюк

21.02.2025

Шукаєш ліки між вітрів і хвиль,

Та не помітив, як давно вже сам

Собі несеш біль, що схожа на штиль,

Та знов шукаєш вихід тим світам.

Хвороба твоя – то твій власний дім,

Чотири стіни, ти самотній в нім.

Де тіні в душі, там і смуток є

І світло в тобі якесь не твоє.

А тіло болить – в нім тінь корабля,

Що світ сховала для кращих мереж,

В тобі океан, що не має меж,

Та як же знайти в ньому якоря?

Ти тільки вдивись в натхнення своє,

У грудях твоїх цілий світ встає,

Ти більше, ніж прах зі світом своїм,

Бо дух твій вічний, та має свій дім.

Хай не шукаєш ти краю світам,

То серце відкрий, коли буде штиль,

У власних глибинах знайдеш себе сам,

Та знов вернешся між вітрів і хвиль.

Мирослав Манюк

20.02.2025

Життя – мов коло, крок за кроком знов,

Одні події, все ті ж самі дні,

Якщо не зміниш декілька основ,

То світ навколо скаже тобі «ні».

Змінюй всі думки – і зміниться світ,

У серці живе пророчий привіт.

Бо все, що бачиш, має корінь свій,

Ти сам – джерело життєвих подій.

Якщо в тобі є потаємний жах,

То й світ навколо буде холодним.

Вогонь свободи стане голодним,

Коли відчує, що в тебе є страх.

То ж варто в серці припинити бій

І зміниться все у формі своїй.

Ти сам для себе пишеш заповіт,

А не жахливий життя свого звіт.

Так що зрозумій: не все каже «ні»,

Бо ти є творець основи основ.

Лише змінивши невдалі всі дні,

Змінити зможеш себе також знов.

Мирослав Манюк

17.02.2025

Життя – як ріка, що вперед несе

До моря свого по грішній землі.

Ти долаєш біль, забуваєш все,

І пливеш вперед, де є кораблі.

Можливо вже час пройти новий крок,

Закінчить етап для старих думок.

Не бійся цих змін, вони не важкі,

Це крок до мети, що змінить думки.

Ти серце відкрий майбутньому дню,

Залиш позаду сумніви ночі.

Життя не зрадить, якщо не схоче,

Де буде темно – дасть більше вогню.

Тримай надію на довгі роки,

Всі перепони – це тільки байки.

Життя поможе владнати зв’язок,

Якщо ти ідеш на світло зірок.

Пливи до моря, де є кораблі

І нехай серце по курсу несе.

Життя проживи на грішній землі,

В кожному кроці пам’ятай про все.

Мирослав Манюк

16.02.2025

Несеться життя, мов швидкий вітер

І ми прагнемо в потоці вперед,

Не бачимо ми важливих літер,

Що підказує нам долі сюжет.

Життя нам знаки завжди подає,

А ми не бачимо, де ж вони є.

Турботи буття у тінь заведуть.

Так люди звикли, вони так живуть.

Не час журити на всі дрібниці,

Люди багато не помічають.

Навіть затори сенс набувають,

Але це бачать лиш одиниці.

Якщо спинишся, коли інші йдуть,

Збагнеш, що Всесвіт хороший, мабуть.

Він шляхом веде, натхнення дає.

Лиш треба серцем відчути «своє».

Життя дає шанс змінити сюжет

І з вдячністю день розпочинати,

Не губись в думках, вирушай вперед,

Бо шанс лиш один, щоб існувати.

Мирослав Манюк

15.02.2025

Любов – це зв’язок сердець і думок,

Це ніжність душі, світла надія.

Не втіха тіла, а глибокий крок

До злиття сердець, де живе мрія.

Любов – не просвіт тільки бажання,

Це сила небес, сила кохання,

Найвищий політ нашої мрії,

Вона для сердець звершує дії.

Любов – це не біль, що смуток несе,

Вона – це злиття двох різних світів,

Створіння усіх земних почуттів,

Заради неї ми зробимо все.

Любов – це сестра Віри й Надії,

Вони всі живуть в одній стихії.

Реальна любов – це мить зізнання,

Це світло життя та існування.

І врешті любов – не тільки мрія,

Вона буде там, де є перший крок,

Де живуть сестри Віра й Надія,

Що об’єднають серця у танок.

Мирослав Манюк

14.02.2025

Якщо до мети ти хочеш дійти,

Тоді про відхід можеш забути,

Не буде кому тобі помогти,

Іди лиш вперед, щоб не звернути.

Вогонь хай горить у серці твоїм.

Весь шлях свій пройди, покинувши дім,

Та сміло рушай, забувши про страх,

Хай віра твоя подужає шлях.

Ти бачиш: мости палають вогнем,

Відрізавши всі можливі шляхи?

Не повертайся туди, де гріхи,

Так вирішиш ти багато проблем.

Ти майже прийшов – є біль у ногах

І близько мета як вогник в очах.

Вся сила твоя всім духом своїм

Живе хай в тобі як сонце, як грім.

Згоріли мости — вже не звернути,

Не підеш назад, бо треба дійти.

То йди до кінця, спробуй забути,

Тих, хто не хотів тобі помогти.

Мирослав Манюк

13.02.2025

Не чекай, коли настане та мить,

Де все збулося, прийшло до ладу.

Щасливий лиш той, кому пощастить

У цьому житті придбати владу.

Ти сам для себе будуєш путі,

Не падай духом у цьому житті.

Ти сам керівник своєї долі,

Хай пропадуть страх і злі неволі.

Бути щасливим, або не бути –

Це лиш вибір твій, кроки та сліди.

Не дай правити собою завжди,

Пам’ятай: назад не повернути.

Як хочеш вільним бути у полі,

Тоді поспішай – не йди поволі.

Ти мусиш серцем обирати ті

Дороги, які чисті, не в смітті.

Не перекидай гріхи на владу,

Бо щастя прийде, коли пощастить.

Ти просто життя веди до ладу,

Якщо ти віриш у себе на мить.

Мирослав Манюк

12.02.2025

Не оглядайся, час не повернути,

Минуле – це тінь, що розтає в імлі.

Його не змінять сльози й пересуди,

Забудь про радість, що була на землі.

Не варто журбу за нічим плекати,

Бо серце часто буде завмирати.

Наше суспільство завжди буде сумне,

Аж поки світло знову не спалахне.

Що завтра буде – тільки небо знає.

Де вічний простір, там завжди свобода.

Та не шукай тут правду для народу,

Бо все це просто клопоту займає.

Тримай спогади, пам’ятай головне:

Хто має любов – ділитися почне.

Нехай постійно буде що сказати,

Бо дія й слова дають результати.

Живи сьогодні на безмежній землі,

Дихай цим світом, забудь пересуди.

Нехай минуле не розтане в імлі.

Адже що було, колись знову буде.

Мирослав Манюк

11.02.2025

Не варто серце в холоді тримати,

Якщо образа в ньому лиш на мить.

Навіщо спогад добрий забувати,

Коли у душі він досі ще горить?

Минає цей день, мов хвиля у морі,

А ти все мовчиш у тому просторі.

Держиш образу свою ти щосили,

Якщо злі слова тебе зачепили.

Хіба байдуже? Хіба не тривожно,

Коли зла пітьма всю душу займає,

Коли на очах сльоза виступає,

А губи прагнуть сказати «не можна»?

Що буде далі, нам не об’явили,

Та варто знайти у собі ті сили

Сказати слова прості, не суворі,

Про що сумуєш, коли сяють зорі.

Життя – тільки мить, що у вічність летить.

Не треба про це тобі забувати.

Хай слово вчасне буде там у цю мить,

Де добре серце спроможне кохати.

Мирослав Манюк

10.02.2025

Промінчик у світ цей прийшов таким:

Кругом новий світ, незнайоме щось.

Планета Земля – це твій новий дім.

Ось перший подих — життя почалось.

Вона ще не знає, як доля значна,

Для неї цей світ – мов тепла весна.

Поруч заплаче молода мати –

Радості сліз не може стримати.

Нехай усі дні будуть прозорі,

Нехай обійме вся радість земна!

Як сонце у небі доля ясна,

І сяяти, щоб як нічні зорі.

Будуть її на ручках тримати,

А по ночах колискову співати.

Як вона цінна, не знає вона:

Ангели щастя принесли сповна.

Маленьке життя – дарунок з неба,

Усмішка її — як світанку тепло.

Вона – це сонце, що гріє, як треба,

Як світло, яке на небі жило.

Мирослав Манюк

09.02.2025

Вітри шепочуть все про майбутнє,

Тумани сірі поплили на схід,

В серці моєму любов присутня,

Залишає свій таємничий слід.

Я десь далеко, ти не близько теж,

Але у любові не буває меж.

Вона, як річка, не спиняється,

Весною більше розливається.

У світі багато чужих облич,

Та серце моє тебе впізнає.

Ми роз'єднані, та Бог з’єднає.

Тебе почую, ти тільки поклич.

Все, що навколо нас ховається,

Порожнечею називається.

Любов – богиня соціальних мереж,

Її не бачиш, але там знайдеш.

А мрії пливуть, залишають слід,

Ти поруч є тут, хоч не присутня.

Любов — це правда, а не гіркий плід.

Тумани та час змінять майбутнє.

Мирослав Манюк

08.02.2025

Боже, Ти знаєш, що так хвилює,

Одному Тобі душу відкрию.

Серце у пітьмі довго мандрує,

Душу сльозами я не відмию.

Дай же терпіння, мудрість та силу,

Дай вічну любов, що дає крила,

Щоб у темні дні я її не згубив,

Щоб добро творив і людей любив.

Від Тебе життя залежить моє,

Ти ведеш мене крізь радість і смуток,

Даєш мені з надії прибуток,

Я в Тобі знайду спасіння своє.

Я не прагну знайти те, що згубив,

Буду берегти, чим Ти наділив.

Лиш в Тебе, мій Бог, велика сила,

Для мене Ти Світ для душі й тіла.

Подякую я так, як умію.

Без Тебе серце в пітьмі мандрує,

Ти веди мене, даруй надію,

Щоб з життя пішло те, що хвилює.

Амінь.

Мирослав Манюк

07.02.2025

Хто знає, що завтра нам готує,

Хто буде жити, або хто помре?

Може Бог спасіння подарує,

Або ж біс у безодню забере.

Все життя — мов тінь на цьому світі,

Що раптово зникне при зеніті.

Так як ніч, що несе у забуття,

Також і пронесеться все життя.

Коли прийдеться вибрати дорогу,

Ти з вибором своїм не поспішай,

Слова, що є у Біблії, згадай:

"Здійсниться те, що угодно Богу".

Не вір у свою велич сприйняття,

Бо гордість — це дорога в небуття.

А вірність – у ділах і Заповіті,

І там, де двері до добра відкриті.

Хто прагне зла, того біс забере

І Бог спасіння вже не подарує,

Той не знайде свободу і помре.

Тільки такий шлях пекло приготує.

(Якова 4:14-17)

Мирослав Манюк

06.02.2025

Минуле в серці, воно не згасне,

Живе у словах, у піснях і думках.

Воно крізь роки для нас є власне,

А тіні його — на вічних рядках.

Без нього нема ні дня, ні світанку,

Бо сходить воно як сонце зранку.

Минуле не вб’єш звичайним мечем,

Його не зітреш, не спалиш вогнем.

Минуле — це корінь, що нас тримає

І не зламати його вже нічим.

І кожен із нас стає перед ним,

Бо спогади час завжди повертає.

Згадай дитинство – не було проблем,

Де ти був завжди на горі королем.

Собі у житті ти дай обіцянку,

Пам’ятати все безперестанку.

Минуле — це книга що вічна в рядках,

У пам'яті є наше і власне.

Це треба знати, тримати в думках,

Тоді і в серці воно не згасне.

Мирослав Манюк

05.02.2025

Не зраджуй своїй власній глибині,

Не гнись під тиском тільки суєти.

Не слухай фальші у порожні дні,

Бо шлях твій справжній, він без марноти.

Тільки живи, не граючи ролей,

Не будь чужим серед своїх людей.

Свої слова на вітер не кидай,

Що лине чисто, те і зберігай.

Також не варто схиляти чоло,

Шукати маски в натовпі кругом.

Якщо це серце зайнято теплом,

То не сховаєш ніде це тепло.

Будь тим, ким ти є, і не зволікай,

У кожнім кроці себе впізнавай.

Займайся тим, де багато ідей,

Де ти не втратиш багато речей.

І хай світ тисне у дні марноти,

Ти все ж лишайся собою в ці дні.

Лиш той, хто щирий і без суєти

Не зрадить ніяк власній глибині.

Мирослав Манюк

04.02.2025

На листах долі — слова, як вогонь,

І кожен рядок там неповторний.

Не можна жити життя осторонь,

Щоб шлях твій не був занадто чорний.

А кожне слово — мов відгомін мрій,

Ніхто не зітре майбутніх подій.

Ти обираєш, де світло, де тінь,

Для серця свого і для поколінь.

У книзі життя немає зразків,

Там ні помилок, ані відміни.

Бо цінність твоя не має зміни,

Що в душу заклав, те і полюбив.

Ти букви з’єднай, посій як ячмінь,

А біль обертай на слово «амінь».

То вибір твій є у книзі одній,

Що сили дає, коли гримить бій.

Тож пиши слово у книзі життя,

Не бійся тих втрат, що є осторонь.

Вір, що дорога веде в майбуття,

Бо вибір твій є — світло і вогонь.

Мирослав Манюк

03.02.2025

Що є бездумним за цю боротьбу,

Де ворог – кожен день твого життя?

Минуле тягне душу у журбу,

А майбуття – мов тінь без вороття.

Ти рвешся в бій з годинами щодня,

Та час незламний, він – сліпий суддя.

Даремно шлях до втечі ти знайдеш,

Він зникне в мить, як тільки підійдеш.

Не зупинити плин гарячих літ,

Не втримать світ у своїх долонях.

Життя твоє видно аж на скронях

І кожен день дає тобі привіт.

Воно саме підкаже, як іти.

Де була прірва, там будуть мости.

Звільнивши серце від важких тенет,

Життя підкаже шлях в скрутний момент.

Тож досить битись – це твоє життя,

Прийми цю мить та прожени журбу

Минуле – прах, дивись у майбуття,

Живи тепер, забудь про боротьбу.

Мирослав Манюк

02.02.2025

Крізь усі роки є розуміння,

Що цінність наша – не гроші й майно,

А тиша, що лікує сумління,

І зранку у хаті світле вікно.

Відчути, як же пахне світанок,

Як сонце світить і сходить ранок,

Як світ завмирає у днях майбуття,

Оце є багатство твого життя.

Немає ціни нашій свободі,

Як шлях обереш, то так і прямуй,

Як можеш іти, то тільки пильнуй,

Щоб серце твоє стало в пригоді.

Минає все там, де є каяття.

Лиш спогад дає таке почуття.

Щастя не в ночах гучних гулянок,

А коли нема сварок та п’янок.

Тож, цінуй те, що ти маєш давно,

Що забирає темне сумління,

Бо все життя – це не гроші й майно,

А радість душі та розуміння.

Мирослав Манюк

01.02.2025

Стою я один серед двох світів,

Де вітер гуде по темних стежках.

Загублений син в павутинні снів

Забув про себе у чужих містах.

Я боровся з тим, що в грудях жило,

Тікав від слова, що душу пекло.

Та чи я не був собі більший кат?

То чому ж душа не пішла назад?

Ледве чув голос при тихій мольбі

Він закликав вглиб, де ховався зір.

Там, де зникає гніву чорний вир,

Я зрозумів що ворог сам собі.

Я вчився чути неба зорепад,

Дивитись у світ на усіх підряд.

І світ у мені змінив що було,

Коли я прийняв безмежне тепло.

Тепер я іду по світлих стежках

Та без боротьби моїх двох світів,

Моя вся душа спокійна у снах.

Попереду ще багато тих снів…

Мирослав Манюк

31.01.2025

Тихо-тихо ніч лягла на поля,

Засинай синок, темінь не страшна.

Пригорну тебе ніжно-ніжно я

Щоби ти не чув, що таке війна.

Захищу тебе я від зла і болю,

Щоби ти не знав про важку цю долю.

Щоб любов твоя вічно береглась,

І надія світлом в душу пролилась.

Спи, мій хлопчику, хай зійде зоря,

Що осяє шлях без гучних тривог,

Хай нам допоможе наш Єдиний Бог,

Мир хай повернеться на наші поля.

Ой, люлі-люлі, нічка почалась

І для тебе в мене пісня збереглась

Про те, як любив міцний дуб тополю,

Як вони були одинокі в полі.

Ти зростай, синок, закінчиться війна,

Виростеш, тоді цю пісню пригадай.

Вільним будь завжди – воля лиш одна!

Про мою любов теж не забувай.

Мирослав Манюк, 30.01.2025

Коли пропаде цей жорстокий гніт,

І вільні люди повстануть проти,

Щоб спопелити рабства чорний слід,

Тоді здіймуться вогні спільноти.

І вітру душа придбає крила,

Принесе на схід правду та силу,

Щоби не впали плечі козаків,

Щоби не згасав в серцях палкий гнів!

І прийде той день, коли в небесах

Заграє світло днем переможним,

Щезне темрява над домом кожним,

Від крові вмите паде зло в сльозах!

А поки цей грім ще не відгримів,

Наше натхнення збереже синів.

Вороги наші ляжуть в могилу,

Залишаться з них крихти від пилу.

Ми вже ідемо, коло спільноти,

Туди, де воля залишає слід,

Де вже ніколи ніхто не проти,

Де наші люди переможуть гніт!

Мирослав Манюк, 29.01.2025

Гримить у небі велика сила,

Блискавки сяють, як вістря стріли.

Летять крізь бурю вогняні крила,

Птах волі летить, де люди були.

Земля трясеться, від злих ударів,

Вистачить теми для мемуарів.

В очах пташиних – лиш промінь білий,

В серці палає дух очманілий.

Він бачить той край, де муза живе,

Де сонце сходить крізь чорні дощі.

Там душі всі сплять, забувши вірші,

Там тільки братство не спить військове.

Вогняні крила в бій зрозумілий

Злітають і б’ють жар уцілілий.

Бій розвернувся на сотні гектарів,

Не вистачало всім санітарів.

Відгримів той бій, де люди були

Летить птах волі, розправив крила.

В переможний шлях всі за ним пішли,

Велика сила вже відгриміла.

Мирослав Манюк

28.01.2025

Розбуди мене вітром ранковим,

Що мир принесе у країну мою.

Хай натішусь цим ранком чудовим,

Де вітер шумить у ріднім краю.

Розбуди мене звуками дощу,

Той, що на землю ллє досхочу.

Щоб забулись всі наші тривоги

І ми славили день перемоги.

Розбуди мене сонечком ясним,

Тільки словами: «Вже перемога!».

Подаруй мені віру у Бога,

В те, що світ може бути прекрасним.

Розбуди мене зранку весною,

Щоб мати тепло, вбите війною.

Щоб наша земля, вже не стогнала,

Чудово цвіла і вільною стала.

Розбуди мене, у ріднім краю,

Хай натішусь тим ранком чудовим,

Коли прийде мир у країну мою,

Коли всі будуть вдячні військовим.

Мирослав Манюк

27.01.2025

Між хмар проб’ється одинокий луч,

Січень дивує і приємно гріє.

Нема зимою білих, сніжних куч.

Дивує клімат і земля радіє.

Тумани стелять на краю дороги,

Дощі ідуть, всі мочать знову ноги.

Де сніг, зима? Кругом лише калюжі,

А люди хочуть морозів та стужі.

Краплі дощу мов сльози на калині,

Так, ніби плаче бідна за зимою,

І ніби вже зустрілася з весною,

А це – зима, лише на половині…

Вітер ганяє листя вже не дуже…

Воно йому, напевно, вже байдуже.

У птиць також є і свої тривоги,

Але ніхто не просить допомоги.

Ніхто, напевно, це не зрозуміє,

Чому немає білих, сніжних куч,

Січень дивує, тішить і хай гріє,

Може колись проб’ється і наш луч.

Мирослав Манюк, 26.01.2025

Ховає ніч під небом пелену,

Зірки шукають перемоги шлях.

Змінився світ і прийняв цю війну,

Яка живе у селах та містах.

Стирає час сліди, що залишав,

Війною тхне куди б ти не попав.

Там мрії всі обпалені вогнем,

А попіл слів ми більше не знайдем.

Долоні ми стискаємо вночі

Заручником стаєш у себе сам.

Здається, що брехня і тут, і там…

Та радість є – вона спить на плечі.

За обрій сліз ми більше не зайдем –

Життя як тінь, несеться день за днем.

Пройти цей шлях, зібрати кучу справ.

Ти на колінах? Значить не упав.

А війна знов кружляє по містах

І кров на сонці робить пелену.

Душа шукає визволення шлях.

Змінився світ, бо прийняв цю війну…

Мирослав Манюк

25.01.2025

Там, у пітьмі, де завмерла природа,

Блукала душа поміж двох берегів.

Крутилась Земля, мінялась погода,

Лиш віра єдина вела серед днів.

Під шепіт вітрів, що знали про втому,

Блукала душа, не маючи дому.

Долала ту відстань, не знаючи шлях,

Щоб не лишитись на тих берегах.

Сльози з дощами залили дороги,

Світла не видно, а люди в журбі.

«Не буде нам щастя - казали собі,-

У нашім краю, де рідні пороги».

Але, подолавши недугу та страх,

Душа дочекалась віри в очах.

І люди зраділи явищу цьому,

Сльози посохли у світі новому.

Ще рани болять серед німих днів,

Кружляє Земля, змінилась погода,

Душа не блукає поміж берегів,

А живе там, де оживає природа.

Мирослав Манюк

24.01.2025

Туман і холод — все накриває,

І тиша криком нас не злякає,

А душа вогонь собі збирає,

Бо правда є і вона лякає…

Мовчали гори, ріки і ниви,

А серце чекало особливе.

Ми — всі нездоланні землі діти,

Та весь вільний дух наш не побити!

Горіло небо, землю стрясало

І як сильний дощ наша кров текла,

Та все ж світло втікало від тепла,

Але компліментів було мало.

Вставали воїни, щоб радіти,

Несли у серці пам’ятні квіти.

Крізь чорний жах все будо важливе,

Здіймали вгору все неможливе.

Хай знає ворог: не залякає,

Живе наш вогонь, що не згасає.

Нам доля крила всі нарощає,

Нас не здолати — це кожен знає!

Мирослав Манюк

20.01.2025

Згорів будинок, а з ним і мрії,

Вогонь пожирав цінне без жалю.

На попіл обернулись надії,

Все немовби віддалося вогню.

Є лиш спогад - малюнки дитячі,

Стукіт годинника десь на дачі.

Ідуть люди подалі від дому,

Дорога веде крізь страх і втому.

Тримай маму, доню, вона – сила,

Руки її від біди захистять.

Можеш плакати, але не кричать,

Втерпи, як мама тебе навчила.

Ті, хто зникли вчора – не при чому

І не допоможуть в світі цьому.

В пам’яті є пиріжки гарячі,

Та милі мурликання котячі.

А попіл розвіється без вогню,

Колись хтось засудить ці події,

Коли вогонь пожирав без жалю,

Коли горіли дома і мрії.

Мирослав Манюк, 19.01.2025

Я зранку серце своє вже відкрив,

Молюся за світ, за кожну душу.

Щоб біль відпав і мене залишив,

Я кожного дня молитись мушу.

Мрію про радість у перемозі,

Щоби цвіли сади при дорозі,

Щоб жити без смерті і без крові,

Без смутку, без війни у любові.

Прохання моє до тебе, Боже,

Щоб засяяло світло доброти,

Щоби не гинули наші брати

І мир прийшов, який переможе.

Віддам я силу свою у слові,

Яка народжується у мові.

Щоб зло не стояло на порозі,

Прожену віршами, або в прозі.

Ще благати я сьогодні мушу,

Щоб біль відпав і мене залишив.

Та щоб серце відчувало душу,

Я зранку встав, його Богу відкрив.

Мирослав Манюк, 16.01.2025

Затихають вітри на порозі,

Мовчазними стають навіть поля.

Тут блукає війна по дорозі,

Що схиляє самого короля.

Скільки ж болю ховається в слові,

Скільки втрат ми прийняти готові.

Та все ж у серці вогонь зростає,

І надія у очах палає.

Там, десь за обрієм, світло тремтить,

Де будинки змушені мовчати.

Час тримає, щоб не відпускати,

Забирає й повертає на мить.

Сили бракує, тіло вмирає…

Та проб’ється промінчик, я знаю.

Він – як джерело нової крові,

Джерело надії та любові..

Я ступаю у тишу, там – земля,

Де душа обіймає в дорозі.

Не зруйнувати мовчазні поля,

Коли дують вітри на порозі.

Мирослав Манюк

15.01.2025

Ти сьогодні прокинувся? Це – є раз!

Значить ще прожити на землі є час.

За вікном ще росте зелена трава?

Значить бачать твої очі. Це – є два!

Якщо ще розрізняєш всі кольори,

То значить не дальтонік ти. Це – є три!

Заздриш, як живуть всі твої кумири?

Є на кого рівнятись. Це – чотири!

Мало їжі? Нема де хліба узять?

Це значить схуднеш скоро ти. Це – є п’ять!

Ти почуваєшся на землі як гість?

Значить над тобою хтось ще є. Це – шість!

Дивишся, що повний безладу твій дім?

Радій, що дах над головою. Це – сім!

Хтось ображає, а ти репетуєш?

Радій, що ти маєш слух, та все чуєш.

Діти довели, що з хати вискакуй?

За те, що вони в тебе є, подякуй.

Серце твоє вже болить дуже давно?

То порадій, що ще стукає воно.

Навіть поки ходити ти ще в змозі,

То радій у житті любій дорозі.

Тяжка твоя доля? Картаєш себе?

Значить дуже любить так Господь тебе!

Мирослав Манюк

14.01.2025

Він крокував серед чорних руїн,

Де тиша разом з болем співала.

Розбита дорога, пустий магазин,

Поряд хата розбита стояла.

Його завжди провіряла війна:

Дим в очі пускала щодня вона,

Вогнем кидала у бліде чоло,

Потім вночі забирала тепло.

Та в ньому горів свій власний вогонь,

Що живився надією волі.

Він вірив у дні кращої долі

І хукав вночі собі на долонь.

Він кинувся в бій, щоб там не було,

Щоб в край не ступило прокляте зло.

Це була його мета головна

Але для мети життя є ціна.

Тепер, де хата стара стояла,

Стоїть монумент і ще магазин.

Де тиша разом з болем співала,

Ніхто не крокує серед руїн.

Мирослав Манюк

13.01.2025

Бринить у повітрі сіра зима,

Життя грає чорним димом війни.

Над краєм і сонця зовсім нема,

Як літом не було і восени.

Солдата за обрій веде той шлях,

Який він обрав на свій риск і страх.

Вогонь в очах та подяка Богу,

За землю свою іде в дорогу.

Зоріє над полем зірка одна,

Тиша лягає на горизонті.

Щоночі чути мольбу на фронті,

Щоби скінчилася клята війна.

Відлунює спів за перемогу,

Спокій приходить на допомогу.

Хоч буря гуде – є воля в словах,

Бог дасть сили пережити цей жах.

Бринить у повітрі сірість зими,

Грає життя кольорами двома:

Сірий та чорний – кольори війни,

А інших кольорів зовсім нема.

Мирослав Манюк

12.01.2025

НІЧНА МАНДРІВКА

Лягаю спати, ніч навкруг тиха,

І місяць світить крізь вікно мені.

Думки мої відганяють лихо,

В майбутнє бачу кроки чарівні.

Години йдуть, а сон усе не йде,

Зоряний небосхил мене веде

В нічну мандрівку у далекі дні,

Де нема турбот, ніби то у сні.

Крізь спогадів завісу я лечу,

У дворі знов дитинство майорить.

Там світ безмежний у ту чисту мить

І чути сміх, й любові досхочу.

Та вертає біль у часи ясні,

Де війна, і люди завжди сумні.

Не побачиш тут кольору ніде:

Стіни сірі всі і небо бліде.

Ось світанок мій пливе вдалині

Прожене все зло й зітре це лихо,

А місяць махнув рукою мені

І я заснув… і стало так тихо...

Мирослав Манюк, 11.01.2025

Я писатиму вірші про світ,

Який живе радістю чисто,

Щоб з’єдналися захід та схід,

Де майбутнє живе барвисто.

Я пишу, як мріємо жити,

Щоб сміялись вільніше діти,

Щоб кожен, хто воює, солдат,

Повернувся додому, назад...

Я писатиму про доброту,

Хай надія у серці палає,

А країна цвіте, не страждає,

Справедливість візьме висоту.

Я писатиму завжди для тих,

Хто боронить країну від лих,

Хто вночі не схиляє чола,

Щоб Україна вільно жила.

Я напишу про світ нових днів,

Де живе любов над землею.

Сподіваюсь, що вистачить слів,

Прославляти цей світ душею.

Мирослав Манюк

10.01.2025

Повернулась народна туга,

А з нею – повітря морозне.

А чи був у народа слуга?

Чи зробив він щось грандіозне?

Тільки вітер розвіяв слова,

Мороз закував обіцянки…

Тішить слава нас військова,

Бо палають ворожі танки.

У серцях наша віра жива!

Світло прийде і всіх зігріє.

Наближаємося до Різдва

День за днем живемо в надії…

20.12.2023.

Калина моя, калина,

Стоїш ти одна у полі,

Маєш червону хустину

І свою самотню долю.

А твої тонкі гілочки

Замерзають від морозу,

Не зігріють вночі зірки

І вітри несуть загрозу.

Вся позолочена трава

Тебе зимою вітає,

Чужа техніка військова

Біля тебе догорає...

Калина моя, калина,

Ти бачила злую битву

І як молодий хлопчина

Кричав до Бога молитву.

Тебе, як вірну подругу,

Він все обіймав рукою.

Ось перша куля, ось друга…

Ти його закрила собою.

Остання стрічка патронів…

І ось прийшла допомога:

Хлопці з других загонів

Почули крики до Бога.

Шипіла рація: «Де ти?

Покажи до себе маршрут!»

Відповів хлопчина: «Брати!

Я ось… під калиною, тут!»

Калина моя, калина,

Лиш тільки завдяки тобі

У полі знайшли хлопчину

У тій вогненній боротьбі.

06.12.2023.

Схилився, засмучений дуб

Над пам'ятником солдату.

Український прапор, тризуб,

А в руках по автомату.

Розбиті вікна у домах,

Вбита техніка військова.

Не було правди у словах

Брехливих «ніколи знову».

Не втримати сліз народу.

Як діти, плачемо щодня

І шукаємо свободу

Кругом з півночі до півдня.

Так і будем воювати:

Патріоти – у окопах.

Хто в тилу, той шле донати,

А хтось їздить по європах.

Україна вільна буде,

Коли мужик та депутат

Об’єднаються повсюди

Та в руки візьмуть автомат.

04.12.2023.

У серці країни світло горить

І темрява йому не загроза.

Жага свободи ніби лід блищить

Як після зимового морозу.

Кохання як океан глибоке,

Об'єднує нас вірою завжди.

Свобода — цінність дуже висока,

Серце країни зазнало біди.

Нехай прийдуть до нас такі зміни,

Що скоро ми співатиме пісні,

Що в серці нашої України

Не буде світло гаснуть взагалі.

Хай лине гомін вітрів степових,

Співаючи куплети любові.

Пам’ятаємо мертвих та живих…

Серце країни – там, де військові.

02.12.2023.

Блогери женуться за лайками,

А моделі – за вподобайками,

Ще є художники та поети,

Що теж хочуть слави в Інтернеті.

Сотні тисяч лайків для солдата

Не поможуть біля автомата.

Вподобайки не примножать силу,

Не спасуть сердечкі від могили.

Для солдата, коли гримить битва,

Допомога – слово та молитва.

Частіше з’єднуйте долоні рук

І не сподівайтеся на Фейсбук.

29.11.2023.

На заході всі стежки замело,

Темніє небо, сонце заходить .

Часу не стримати, було – пройшло,

І знову холодна ніч приходить.

Всі гарні хмари вітер розігнав,

Гілки гойдаються у вишині,

А місяць стіни всі розмалював

І малий двір ховається в тіні.

В нічному мовчанні спить природа,

Так спи і ти, ще поки тепла піч.

Вже не дає нам тепло погода,

Але пройде і це як і ця ніч.

27.11.2023.

Серце гойдає хвиля співчуття,

За матір болить, болить за дитя.

Ми всі свідки безмежного жаху,

Людської невинності та страху.

О, скільки болі в душах і серцях,

Людей невинних в селах та містах.

Ми просто бажали мирно жити,

А тепер розкидані по світу.

Ворони кружляють над містами,

Зруйновані будинки «братами».

Що це за брат, що вбиває брата?

Чи вільне слово це вже не втрата?

За волю у душах у цій війні

Горять міста, тліють долі в огні.

Але світло має вийти з тіні

І любов засяє в Україні!

Та поки є хоч хвиля співчуття,

Помолимось за волю, за життя.

На перемогу наш орієнтир,

Живе надія на любов та мир.

26.11.2023.

В муках душа місця не має,

А серце б'ється без зупину,

В середині воно ридає,

За нашу неньку Україну.

Матінко наша, земле рідна!

Багато горя ти зазнала,

Захід в сльозах, у крові східна,

А в центрі зрада спрацювала.

Супроти ворогів велично

Стоїш ти і чути вічний крик.

Жага життя твоя практично

Нами керує як керівник.

В історії твоїй правдиво,

З свободи виросли нащадки,

Щоб на землі жити щасливо

Тобі служить дітям на згадку.

Ми, українці, вільні люди,

Слово велике – наша зброя.

Сьогодні, завтра і повсюди

Вклоняємось перед тобою.

Бо нам сам Бог допомагає.

Запам’ятай це, Україна!

Тебе ніхто вже не здолає

І не поставить на коліна!

25.11.2023.

Моє дитинство в мене вкрали,

Ляльки спалили, дім зруйнували…

Я вже не піду в дитячий сад –

Туди попав ворожий снаряд.

Школа стоїть, порожні класи,

Сумно висить портрет Тараса.

Ніхто не прийде на двір шкільний,

А хтось тут мріяв про випускний.

Мій пес десь втік, куди – не знаю,

Я з ним в парку не погуляю.

Пусті квартири і балкони,

А замість сміху – крик ворони.

24.11.2023.

Продовжується клята війна,

Друга осінь ледве кульгає…

Під ракетні удари вона

Своє листя знову скидає.

А яскраві на небі зірки

Чують гул сирен по країні

І вже ночі холодні такі,

Що не гріє чай на коліні.

Осінь чує як кулі свистять,

Дає вітер на допомогу

І вони в інший бік всі летять,

Наближаючи перемогу.

Хмари граються з сонцем мило:

То далеко, то поруч із ним.

А у бою не зрозуміло:

Чи то хмари під сонцем, чи дим…

Друга осінь ледве кульгає,

Залишаючи холодні сни…

Я не думаю – точно знаю,

Що це остання осінь війни.

20.10.2023.

Як добре, що у ці часи

Чути поетів голоси,

Як добре, що у них є дар

Покласти слово на вівтар.

На жаль словом не змінити

Нам державного діяча,

Римою не зупинити

Загарбника та палача.

Тож не потрібно мовчати –

Свою правду кажіть всюди,

Щоб цю правду могли знати

На всім світі наші люди.

Можливо, слово не спасе

Від того, що непокоїть,

Не передасть жахливе все,

Але, може, заспокоїть?..

Тому, поети, не мовчіть –

Римуйте думи у слова,

Про Україну розкажіть,

Бо ще Поезія жива!

09.10.2023.

Ліс густий, як чорна хмара,

Тут є дерева та кущі,

Тут роздолля для мольфара

Буде більше ніж у селі.

Сонце променями грає,

Сонце в лісі мало сяє,

Ліс шумить, як Чорне море, -

Батько фауни і флори.

Ще буває в лісі тиша,

Що не чути навіть мишу,

В лісі добре заспівати,

Любу ноту можна взяти.

В лісі можна відпочити,

Погуляти, походити…

І пірнути з головою,

Милуватися красою.

Ліс - це диво, наша краса

І тут завжди є чудеса.

Нема над лісом короля,

Бо ліс – народна є земля.

02.10.2023.

У кожного недоліки є,

Але це не дуже страшенно,

А важливо, щоб життя своє

Ми завжди любили щоденно.

Нехай будуть у нас помилки,

Ми ж не боги, не ідеали

І проживемо гідно роки,

Що би люди там не казали.

Будьте щирі на добре слово,

Не закликайте у гості злість,

І вдячний світ обов'язково

Вам любов'ю на це відповість.

Інших за помилки не судіть,

Адже кожен має те, що є,

Зупиніться на мить і знайдіть,

У світі призначення своє.

11.09.2023.

Я не можу, я не можу, -

Промовляєш ти до себе,

Сумніви як огорожа

Закривають все від тебе.

Ти не віриш в свої сили,

В усі можливості свої.

Тому люди говорили,

Що ти пливеш по течії.

Але віра рушить гори,

Якщо без сумнівів вона,

Може осушити море

Від берега і аж до дна.

Коли залишиш ти свій страх,

Почнеш себе поважати,

Тоді побачиш кращий шлях

З можливостями все мати.

Ти сумнівам не дозволяй

Твоїм життям керувати.

Вір у себе і пам’ятай,

Що зможеш все подолати.

05.09.2023.

МОЯ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Я йду дорогою свободи,

Я незалежність не скуштував.

Я важко долаю ці сходи,

Я ще освіту не подолав.

Я прокладу до успіху шлях,

Я орю тверду землю свою.

Я не здамся на власних полях,

Я стратегію перероблю.

Я завжди інший спосіб знайду,

Я скуштую солодкий нектар,

Я стану заможним у роду,

Я хочу знати, як живе цар.

Я хочу їсти з багатієм,

Я хочу носити костюми,

Я хочу випити з королем,

Я хочу дорогі парфуми.

29.08.2023.

Яке обличчя – значення не має,

А важливо, що воно виражає.

У добрих людях завжди є потреба

І до цього плюс – розумна голова.

Неважливо, який голос у тебе –

Важливо, як дороги твої слова.

Не має значення, як допомогти –

Важливо це робити без зупинки,

И зовсім не важливо, як кажеш ти –

Самі за себе кажуть твої вчинки.

21.08.2023.

ПОТОПАЮЧИЙ

Його забирав океан,

Повітря не вистачало,

А очі затуляв туман

І хвиля горло стискала.

Серед всього океану

Він кличе на допомогу,

В обіймах злого туману

Молитву кричить до Бога:

«Бог, я хороша людина,

До Тебе щодня молюся.

Врятуй! Я – Твоя частина.

Ти ж бачиш, що я топлюся.»

І ось розступився туман,

З'являється човен легкий.

«Рятуйся! - Кричить капітан -

Давай мені руку мерщій

Піднімайся на човен мій,

На землю тебе відвезу,

Поки не застали грозу.»

Кричить чоловік: «Не треба!

Мій Господь мене почує,

Прийде допомога з неба

І мій Бог мене врятує.»

І збентежений капітан

Поплив далі у океан.

Чоловік став хреститися

Та продовжив молитися:

«Господи мій, я добрим був,

Твоїм шляхом завжди ходив,

Врятуй, щоб я не потонув,

Щоб я ще трохи тут пожив.

Бо я – хороша людина,

Врятуй! Я – Твоя частина.»

Потім раптово у ту мить

Ще човен наближається.

Хтось у тому човні кричить,

До людини звертається:

«Врятую тебе від муки -

І він тягнеться до води. -

Ти візьми мене за руку

Та залізай хутко сюди.»

Той головою махає

І так він відповідає:

«Будь ласка, цього не треба -

Моя допомога з неба,

Там мій Бог мене почує,

Тільки він мене врятує.»

Човняр лиш руками розвів,

Взяв весла і далі поплив.

У воді людина молить

І до Бога він говорить:

«Нема у мене каяття,

Бо я хороша людина

І добрий був усе життя,

І віра в мене єдина.

Ніколи не було тривог,

Але де сьогодні мій Бог?»

І ноги стають важкими,

А руки зазнали втоми,

Людина махає ними,

Чекаючи невідоме.

Але ще кличе до Бога,

Не кличе – кричить до нього:

«Прийди за мною, благаю!

Ти любиш мене, я знаю!»

Холодна вода стискає,

Дихання не вистачає.

Хвилі одна за одною

Криють його з головою.

Людина – вперте створіння,

Чекає від Бога спасіння.

Потім на відстані знову

Третій човен з'являється,

Він пропливав тут раптово

І тепер наближається.

Кричать на човні: «Ну, давай!

Хутко у човен залізай!»

А чоловік: «Пливи далі!

Бо мене мій Бог врятує,

Не залишить у печалі

Серед бурі, що бушує.»

Човен далі пропливає

І людину залишає.

Вже щосили дихає він

І тримається як може

Серед океану один,

Вже ніхто не допоможе.

Робить він останній подих,

Він програв свою боротьбу.

Забирають його води,

Тоне він і кляне судьбу.

Приходить злий на небеса

Він не повинен бути там.

Надіявся на чудеса

І ось потрапив в Божий Храм.

Там Господь чекав на нього

І звернувся той до Бога:

«Господи, ти мене забув,

Залишив мене вмирати

І я у воді потонув.

Чому? Я хочу це знати.

Я молив, кликав до тебе,

Допомоги потребував.

Чому ти мене на небі

Тут постійно ігнорував?»

І на небесній вершині

Святий Господь відповідав

Так нерозумній людині:

«Я просто не розумію,

Чому ти знаходишся тут.

Я завжди слухати вмію,

Постійно рятую від скрут.

Я чув твоє голосіння

І як ти до мене кричав

Заради твого спасіння

Тобі три човни відправляв…»

Історію цю пам’ятай.

Коли життя піде за край,

Коли не можеш шлях знайти,

Коли постійно просиш ти

У всевидячого Бога,

Щоб прийшов на допомогу,

Знай, що він постійно чує

І тебе завжди врятує

Хоч цього не побачиш ти,

А Бог зможе допомогти.

Він човни нам посилає,

Вижити допомагає.

Головне – все розпізнати,

Допомогу цю прийняти

І залишимося жити,

Аби тільки не грішити…

20.08.2023.

Відкрийте вікна думок своїх,

Розкрийте двері свідомості.

Досліджуйте, запитуйте всіх

Як досягти невагомості.

Засійте мудрості волошки,

На благодатних землях думок.

Створюйте плідний ґрунт потрошки,

І насіння зійде до зірок.

Мозок – до мудрості джерело,

Відкрийте – місця там багато.

Заходьте в світ думок, де було

Постійно там щорічне свято.

Не гірше ніж алхімік знатний,

Вмикаємо творчість звідусіль.

Це легко, кожен на це здатний,

Потрібно лише трохи зусиль.

Частіше слухаємо думи,

Бо мозок вимкнений буває.

Тож розумом вмикаєм струми

І пізнаємо все, що сяє.

Пливіть в ідеях як у морі,

Де мозок – вітрила для думок.

Щоб опиниться в цім просторі,

Потрібно лише зробити крок.

Розвивайте мислення, люди,

Саморозвиток – з небом зв’язок.

Нехай кожен день у вас буде

Новим кроком на шляху думок.

24.07.2023.

Нові друзі можуть словами бути,

Але старі друзі – це букви з років.

Постарайтеся букви не забути –

Вони знадобляться для читання слів.

Сторінки життя не перегорнули,

Тому що зміст і сенс у них відсутні.

Нам букви нагадують про минуле,

А слова хапаються за майбутнє.

19.07.2023.

Відвойовуй себе для себе,

А час, який забрали в тебе,

Він вже не повернеться, ти знай,

Тож зберігай його, не втрачай.

Нас грабують, забирають час,

Таємно його крадуть у нас.

Але найгірше - це втрачати

Час навмисно і про це знати.

У тих у часі є потреба,

Хто робить все не так, як треба.

Всього життя не вистачає

Всім тим, хто часу мало має.

Скажи мені, чи є людина,

Що цінує час як хвилину,

Береже кожну мить бо знає,

Що вона кожен день вмирає?

Ти день прожив і той день пропав,

Бо він по годинах помирав.

Насправді смерть нас не чекає -

Вона позаду нас кульгає.

Якщо життя ми відкладаєм -

Воно минає, ми це знаєм.

Все інше чуже і навіть час

Вже не хоче слухатися нас.

Це не єдине, це загальне -

Віддай дрібницю за сакральне.

Хто втратив час - вже не поверне,

Це явище є характерне.

Тож, збережи себе для себе,

Відвойовуй свій час, у неба.

Бо тільки час - найцінніший дар,

Збережи цей дорогий товар.

18.07.2023.

Світлом розуму освіти свій шлях,

Уяви силу у своїх словах.

Твори позитив, а не каяття,

Щоб сяяло щастям твоє життя.

Крізь слова проникає та сила,

Мріям та бажанням дає крила.

Якщо добро тебе осягає,

То ділись з тим, у кого немає.

Ти маєш силу над світом думок,

Не дай затуманить свій черепок.

Створи у душі оазис тепла,

Щоб радість завжди з тобою жила.

Твори те життя, яке хочеш ти,

Склади його з щастя і доброти.

Допоможе тобі сила слова,

Якщо вірно ти вибереш мову.

13.07.2023.

Навчіться віддавати, люди,

Щедрість і любов у світ несіть.

Тому, що те, що далі буде,

Це ненадовго, тільки на мить.

Діліться посмішками щиро,

Серця відкрийте, світло впустіть.

Віддавати заради миру -

Це не складно, тільки почніть.

Даруйте радість, своє тепло,

Ласку і спів, що з серця звучить,

А нікому не потрібне зло

Від себе назавжди проженіть.

В житті благословенні вчинки

Чим побільше кожен день робіть.

Хороших справ малі частинки

Одну до одної прикладіть.

Навчіться віддавати, милі,

І наш світ яскравішим зробіть.

Хай зло здивується тій силі,

Яка його навік розгромить.

12.07.2023.

З Днем Ангела тебе вітаю,

Нехай твоя душа співає.

Нехай небесний охоронець

Подарує тобі червонець.

Хай він, як вірний друг, підніме,

Коли життя будь-що відніме.

І коли є сльози на очах,

Він втішить серце, здолає страх.

Твої розлуки він сприймає,

З тобою поряд пробуває.

Коли радієш – він радіє,

Бо ділить щастя і надію.

З Днем Ангела тебе вітаю,

Хай тебе небо огортає.

Нехай твоя душа засяє,

І щастя хай не покидає.

07.07.2023.

Захисники звільняють Україну.

Горді серця незламні і готові

Віддати все за свою батьківщину:

Своє життя, останню краплю крові.

Бо Україна - це рідна їх земля,

Сильна вона уже давно, відтоді,

Коли на морі послали корабля

І він пішов… І це стало в нагоді.

Лінія фронту давно вогнем горить,

А наших хлопців не лякає битва,

Бо віра у перемогу кожну мить

Нагадує про себе і молитва...

Нехай молитва допоможе кожна -

Ми молимось за вас постійно Богу.

Ваша відвага є непереможна,

Дарує віру нам у перемогу.

А перемога – це державна мрія,

Яка здійсниться не тільки на словах.

Захисники - це гордість і надія,

У наших жовто-блакитних кольорах.

Захисники звільняють Україну,

Бо ярко палає той вогонь у нас.

Хай переможе правда батьківщини,

І ми житимемо в мирі довгий час.

06.07.2023.

Україно моя, народе великий,

Серце в грудях твоїх неспокійне давно,

Бездоріжжям влади ми зайшли в кут тихий,

А ти жадаєш поліпшення все одно.

Є політики, яким не розтлумачиш

Де є їхня гордість, справедливість і честь.

Чи забуті роки, мовчиш, чи не бачиш,

Як країна йде у безодню перехресть?

Чиновники сидять в пишних кабінетах,

А душа народу тихо загибає.

Закони зневажаються у буфетах,

Та хто хоче, твою волю попирає.

О, Держава моя, пробудися від сну,

Знеси корупцію, омийся від бруду.

Покажи всім як ти ненавидиш війну,

Побудуй любов, як величну споруду.

Бо ти маєш ще бути для наших дітей,

Щоб майбутнє їх було краще за наше.

Нехай промінь надії з усіх областей

Проб’є темряву зла і світ стане краще.

25.06.2023.

Ми з вами живемо у такий час,

Коли свобода залежить від нас,

Коли мають знати всі народи

Правду про злочин проти свободи.

Світ мусить почути кожне слово

Про обмеження та про неволю,

Щоби свобода обов’язково

Звільнила всі народи від болю.

О, світе мій, розгорнись у волі,

Хай правда стане крилом народу.

Ми живемо у такий час долі,

Коли нам близька наша свобода.

17.06.2023.

У тихому танці хвиль морських,

Поволі з'являється вона -

Морська черепаха. Робить вдих

І раптово пірнає до дна.

У її панцирі є скарби,

Загадки, таємниці моря.

А в очах її є блиск журби

За тими, хто побачив горе.

Пливе, пливе собі відкрито,

Під сонцем промінним, що грає.

Живе у морі гордовито,

В обіймах синіх засинає.

Ця черепаха - посередник

Між небом та світом водяним.

Вона таємниць попере́дник,

І підвладна просторам морським.

Тож пливи, морська черепахо

Хай море не загубить твій шлях.

Відкрий нам свій світ, бідола́хо,

Де сонце танцює у хвилях.

Морська черепахо, ти завжди

Нагадуєш про морську красу.

В твоїй постаті серед води

Ми бачимо добру полосу.

Веди нас, черепаха мила,

У світ пригод, неймовірних мрій.

Будемо разом – в цьому сила,

Вільні, як вітер морських стихій.

Вірш до Всесвітнього дня морських черепах (16.06.2023)

Запам'ятай мій номер назавжди -

Дзвони під час будь-якої біди.

Можеш дзвонити через дрібниці

Та розказати про таємниці.

Мій номер - то мій зв'язок з тобою,

Дзвони як літом так і зимою,

Дзвони вночі, коли бачу я сон,

Ранком подзвони, замуч мій смартфон.

Нехай цей мій номер стане мостом,

До спокою твого поміж добром.

Забудеш про сум, забудеш про страх:

Мій номер - рушниця в твоїх руках.

10.06.2023.

Калейдоскопом життя грає,

Картинки – одна за другою,

Їх людина завжди міняє

Легко ворухнувши рукою.

Вдивляючись у візерунки

Мимоволі здається завжди,

Що вже були схожі малюнки

І кольори ставали в ряди...

Ми часто узорами граєм,

Не можемо натиснути «стоп».

Ось так живемо і не знаєм,

Що наше життя – калейдоскоп.

Написано: 03.02.2016.

Відредаговано: 09.06.2023.

У країні мрій, де сонце в небі грає,

Дружба у серцях наче пісня лунає.

Окремо кожен з нас – у воді краплина,

Але разом – ми хвиля моря єдина.

Друзі, ніби квіти в полі розквітають.

Світлом, теплом наше життя наповняють.

У скрутні часи, та коли серце тремтить,

Вони поряд, готові долю поділить.

Дружба - це дарунок від нашого Бога,

Так часто потрібна друзів допомога.

Усмішка, обійми, доброта й турбота,

Це те, чого так потребує спільнота.

Друзі - це ті, хто радощі розділяє,

Хто ділить журбу, коли серце стискає.

Завжди поруч, тож нехай час не розлучИть,

Бо справжня дружба вогнем у серці горить.

Тож пам'ятаймо ми цю істину завжди,

Друзі – це наш скарб, що врятують від біди.

Будьмо одне ціле і не буде горя,

Дружба нескінченна, як вода у морі.

09.06.2023.

Я примушу себе забути

Того кохання всі пригоди,

Щоб мені для душі ковтнути

Лиш ковток нової свободи.

Я примушу себе забути

Обличчя дівчини тієї,

Щоб її голос не почути,

Не зітхати лише про неї.

Я примушу себе забути,

Але так реальні бажання,

Що вже так неможливо бути

Навіть добу без сподівання...

Написано: 23.12.2015.

Відредаговано: 08.06.2023.

Душі моєї темно. Швидко звуки

Бажаю чути арфи над собою;

Нехай ніжно струн торкнуться ці руки,

Хай музика в вухах дзюрчить водою.

І, якщо в серці є одна надія,

Ці звуки знову будуть чарувати,

В очах сльоза появиться і мрія

І дум потоки не будуть палати.

А доля співака - бути глибоким.

У нотах не буде радості тоді.

Скажу тобі – співак! Ось сліз потоки,

Або це серце втопиться у воді,

Бо воно постійно у смутку було

І нило багато в безсонній тиші.

Багато раз душа цю пісню чула,

Але тільки тепер є спокій душі.

Написано: 13.12.2015.

Відредаговано: 06.06.2023.

Переклад вірша Байрона My Soul Is Dark (Душа моя похмура) із циклу «Єврейські мелодії»

Ангели звуть це насолодою,

Чорти звуть злою перешкодою,

А всі люди коханням його звуть

І так живуть як з нагородою.

+ + +

А без кохання неможливо,

Без нього досить дратівливо.

Тому людям і любов дана,

Щоб жити з коханням щасливо.

+ + +

Нероздільне кохання не принижує,

Людині життя воно не знижує,

Покохати ще раз не заважає,

Воно людину з іншими зближує.

+ + +

Була без радості любов спочатку,

А потім зрад наробили на згадку,

Але і в цьому є величезний плюс:

Розлука буде без смутку, без статку.

+ + +

Кохання таке буває,

Яке перешкод не знає

І для образ та ревнощів

Простору не залишає.

+ + +

Все ж таки добре бути коханим,

Почуттям віддаватись бажаним,

Це більше, а ніж бути багатим,

Це означає бути жаданим.

+ + +

Так у нашому житті прийнЯто:

У коханні безумства багато.

Але і у безумстві як завжди

Є й розуму зовсім небагато.

+ + +

У коханні завжди сильніший є,

Хто менше любить і тільки своє,

Але є і ще один сильніший,

Хто лише любити себе дає.

+ + +

Наполеон знав із самого рання,

Що є єдиний засіб подолання,

У коханні одна є перемога -

Це швидше втекти від того кохання.

Написано: 16.11.2015.

Відредаговано: 05.06.2023.

У світі є такий великий секрет,

Який наше здоров'я зміцнить за мить:

Це правильне харчування, без котлет,

Цей дарунок природи нас захистить.

Хай овочі й фрукти з вітамінами

Будуть частими гостями на столі.

Якщо вони не радують цінами,

То ми зберемо їх на своїй землі.

Треба забути про шкідливі звички,

Про весь безлад та швидке харчування.

Будем їсти порції невеличкі,

Здоров'ям заповнимо існування.

Відкриємо енергії джерело,

Цим збережемо молодість і мрії.

Правильне харчування – це ремесло,

Це шлях до довголіття та надії.

Нехай кожен в цьому має потребу,

Ці кроки вперед стануть важливими.

Правильне харчування - віра в себе,

Щоб бути сильними і щасливими.

02.06.2023.

За абзацем буде слово,

А за словом - одкровення

І моє усе натхнення

Тішити мене готове.

Почуття мені не нове,

З ним подружився я давно

І так люблю, коли воно

Наповнює мене знову.

Рими танцюють від руки

І на лист лягають рядки -

Плід моїх усіх натхненій.

І думка не покидає,

Розмірковую як геній,

А натхнення наростає...

Написано: 13.11.2015.

Відредаговано: 31.05.2023.

О, Києве, мій дивний сон,

Легенда є далека ти.

Мені наснився синій фон

Де твої символи, мости...

І Золоті ворота там,

Що віддзеркалюють наш час,

Хрещатик і Софійський Храм

До себе манять повсякчас.

Символи віри і краси,

Яким рівних не буває.

Де вічно чути голоси

І де молитва там лунає.

А Дніпро - Батько величний,

Тече вічно, нескінченно.

І його потік столичний

Тут впізнаєш достеменно.

Хоч я в Києві не живу

І мені він тільки сниться…

Дасть Бог, побачу наяву

Я чудову цю столицю.

28.05.2023.

У твоїх блискучих очах

Я бачу своє відображення

І відступає скромний страх,

Ти створюєш на мене враження.

Так добре зараз з тобою,

Я плаваю у морі спокою,

Почуття течуть рікою.

То ж давай ми вип'ємо з тобою

За наших почуттів вже єдине злиття,

За цей неземний стан і за ці почуття!

Написано: 02.11.2015.

Відредаговано: 27.05.2023.

Я просив собі багато сил,

А життя труднощі давало,

Ще я мудрості собі просив,

Щоб вирішувати все вдало.

Я просив, щоб багатство мати,-

Життя дало м'язи для мети,

Щоб я лише міг працювати

Від світанку і до темноти.

Ще я хотів завжди літати,

А життя дало перешкоди,

Щоб я їх міг подолати

Без жодного крила свободи.

Просив кохання мені дати,

А життя давало лиш людей,

Яким я міг допомагати,

Забувши про силу пристрастей.

Врешті нічого не получив

Я з того, що у життя просив.

Але життя все ж мені далО

Все, що мені потрібно було.

Написано: 30.10.2015.

Відредаговано: 26.05.2023.

На Землі, де всяке буває,

Живуть люди, ніби золоті.

Їх волосся яскраво сяє,

За це називають їх руді.

В них криється вогонь таємний,

Що горить безмежно і вічно.

Він не пече, бо він приємний,

Але невидимий публічно.

У їх очах є зорі ночей,

Яскраві, наче сонце раю .

Руді люди - це сила очей,

Що з кожним днем не загасає.

Вони іскру у собі носять,

Яка запалює почуття.

В таких людей натхнення досить,

Щоби розворушити життя.

Отож, шануємо всіх рудих

В світі цьому, хоч небагато,

І ще привітаємо, бо в них

До речі, вже сьогодні свято.

26.05.2023.

(Центон)

Як умру, то поховайте

Мене на горі високій,

Серед степу широкого.

Щоб гори дивилися з неба,

Щоб лани широкополі,

На синій далині Карпат

Було видно, було чути…

І коли надійде ранок

У синєє море,

Нехай від мене похилені

І лани, і гори

Понесуть щось добре

До самого Бога

З пісні весняного жайворонка.

Поховайте та вставайте,

Хай почується голос вітру

І вражою злою кров’ю

Хай далека земля звістить.

І мене в сем’ї великій,

Коли вранці засяє сонце,

Не забудьте пом’янути.

Згадайте, хто в горах лежить.

А лукавого забудьте,

Щоб зберегти дух нації

Серед громади воскресній,

Щоб вічно була Україна молода.

Злиття рядків двох віршів. Вірш Максима Рильського «Відлуння» + «Заповіт» Тараса Шевченко.

19.05.2023.

Сімейний лікар - це той, хто поруч завжди,

Хто важливий у житті і долях наших.

Людина, що допомагає зберегти

Здоров'я родини: молодших та старших.

Це є Доктор з великої літери «де»,

Хто завжди приходить нам на допомогу,

Це людина, яка і в день і в ніч знайде

До потрібного адресата дорогу.

Сімейний лікар - це обличчя знайоме,

Що завжди допоможе в скрутну хвилину.

Йому наші переживання відомі,

Його можна вважати членом родини.

Тож дякуймо сьогодні нашим лікарям,

За те, що прагнуть всій сім’ї допомогти.

І хай сімейний лікар завжди буде там,

Де потрібно буде здоров’я зберегти.

Вірш до Всесвітнього дня сімейного лікаря (19.05.2023.)

Дякую яблучному саду

За ранка свіжую прохладу,

За сонця дуже швидкі сходи,

За яблука – дари природи.

Дякую яблучному саду

Я за пташину серенаду,

За сонячне опівдні світло,

За те, що все в саду розквітло.

Дякую яблучному саду,

За те, що в тіні його сяду,

Коли мені спочити треба,

Якщо у цьому є потреба.

Дякую яблучному саду

За те, що нас зібрав в бригаду,

Що не дає засумувати

І що є де попрацювати.

Написано: 05.10.2015.

Відредаговано: 17.05.2023.

Медичні сестри - дарунок від Бога,

Хто з ними стикався, той зрозуміє.

Неоцінена їхня допомога

Для тих людей, хто сьогодні хворіє.

Це нашого здоров'я охоронці,

Хто працею та любов'ю лікує.

Від їх тепла яскраво як від сонця,

Завдяки їм медицина існує.

Медичні сестри – це наша надія,

Їхні слова легкі та тішать серця,

Тільки вони роблять ту терапію,

Що душу лікує краще фахівця.

Тож нехай вас Бог береже від біди,

Хай з радістю зустрічають усюди.

Нехай кожен з нас пам'ятає завжди,

Що медичні сестри - найкращі люди.

Вірш до Всесвітнього дня медичних сестер (12.05.2023.)

Не забувай мене надовго,

Не вбивай у мені надію,

Руби мене, я не вцілію -

Краплі льоду живуть недовго.

Я хворий тільки лиш тобою

І краще вже мені не буде,

А лікар біль мою забуде,-

Вона залишиться зі мною.

Дощами ллється влітку злива.

Дочекайся хоча б восени,

Тебе прошу: не порушуй сни,

Прийди до мене, будь щаслива.

Ми стиснемо міцніше руки.

Усі думки змито дощами,

Життя бажає разом з нами

Жертвувати тавром розлуки.

Ти розбуди мене, привітай,

Розбий, зруйнуй мою темницю,

Темрява більше не насниться -

Я поруч, ти це не забувай.

Написано: 21.09.2015.

Відредаговано: 11.05.2023.

Так, заплутався я сильно,

Поможи з'єднати узи,

Поможи тепло союзу

Зберегти, доля всесильна.

Сам то я точно не зможу

Ці сумніви перемогти,

Просто візьми та відпусти

Ти мене в дорогу Божу.

Відпусти мене на волю,

Мій спокій ти не порушай,

І всі гріхи мої прощай,

Відпусти, всесильна доля.

Написано: 20.09.2015.

Відредаговано: 10.05.2023.

В мій старий дім, дощем нічним

Гроза стукає і гуркотить грім.

Щось вона хоче мені сказати.

Я поспішно відкривати

Не буду їй зовсім.

Нехай приходить, але вже потім,

Коли ляжу спати,

Коли знайду тишу своєї кімнати,

Заснувши молодим.

У моїй уяві завжди вогонь та дим

Народжуються мороком чудним.

Попри грім, грозу, через віконні грати

Ламаю погляд, не можу розпізнати,

Хто ходить під вікном моїм,

Мене хоче налякати.

Написано: 14.06.2015.

Відредаговано: 09.05.2023.

Я нічого не обіцяв.

Даремно мрієш в самоті.

І мій Амур не приходив,

Він просто поруч побродив,

Потім розтанув в висоті

І нічого не віщував.

Я тобі не скажу «привіт»

І це скоро ти зрозумієш.

Моє серце не ділимо.

Перенести це терпимо,

Коли мною перемрієш

Наповнивши змістом свій світ.

Написано: 30.03.2015.

Відредаговано: 07.05.2023.

З парасолькою дівчина мила:

Легка хода, та очі шикарні,

Ішла до дитячої лікарні,

Як то часто вона це робила.

Може треба дочку провідати?

Сина побачити? Щось купити?

Або ліки комусь залишити?

Може з лікарем пообідати?

Ні, не тому туди приходила,

Просто в душі оселилась любов.

Дарує дітям вона свою кров -

Донор лікарні - дівчина мила.

Написано: 23.03.2015.

Відредаговано: 06.05.2023.

Ти попроси - я не піду

І ніколи не залишу.

Ще віршів тобі напишу.

Попроси і я час знайду.

Не будеш ніколи одна,

І зі мною буде складно,

Буде іноді досадно.

Ось така то буде ціна.

Свій хрест зі мною пронеси,

Любити буду безмежно,

Оберігати належно,

Мене ти лише попроси.

Написано: 02.03.2015.

Відредаговано: 05.05.2023.

В світі, де захворіти можливо,

Гігієна рук – це річ важлива.

Вона допомагає вберегти,

Нашу міць та здоров'я зберегти.

Так давайте, друзі, руки мити,

Щоб випадково не захворіти.

Тому що гарантією в наш час

Є гігієна, що дбає про нас.

Тож бережімо здоров'я своє,

Бо тільки єдине воно в нас є.

Нехай руки бачать більше води,

Так щоб здорові ми були завжди.

Вірш до Всесвітнього дня гігієни рук (05.05.2023)

Вона прийшла до мене сном

На наше перше побачення.

Як скороминуще бачення,

Одна стояла за вікном.

Вона з'явилася з мрії

В одязі прозоро-білому,

Яке своїм сяйвом в цілому

Рухало стіну надії.

В її очах горів вогонь

І до мене вона підійшла,

Потім мимоволі простягла

До мене красиву долонь.

Ось на край ліжка ми сіли,

Взяв її рукою своєю

І тоді мовчки вдвох ми з нею

В небо швидко полетіли.

Прокинувся - вже світало,

Усередині щось кипіло

І відчуття, що ми летіли,

Мене день не полишало.

Написано: 24.02.2015.

Відредаговано: 04.05.2023.

Простота - розуму сестра

І хороших обдарувань.

Як будь-яка відеогра

Прикрашає тінь міркувань.

А щоб простоти досягти,

Потрібно тунель копати

І у надрах душі знайти.

Те, чого не приховати.

Так, щоб бути дуже простим,

Ти дістанься до глибини

І не вір доказам чужим,

Розум шліфуй до білизни.

Написано: 20.01.2015.

Відредаговано: 02.05.2023.

Навчіться не дзвонити

Тим, хто зовсім не дзвонить.

Навчіться говорити

З тим, хто мало говорить

І не думайте про тих,

Хто не думає про вас,

І забудьте ви про всіх,

В кого промінь світла згас.

Перестаньте чекати

Тих, хто зовсім вас не жде,

Повік не треба звати

Тих, хто скоро не прийде.

Навчіться не любити

Образ чистої краси,

Щоб зразу зрозуміти:

В чому тут є мінуси.

І до тих не треба йти,

Хто забрав собі чуже.

Навчіться тих берегти,

Хто вас також береже.

Написано: 28.10.2014.

Відредаговано: 02.05.2023.

Можу розповісти про минуле,

Задавай будь-яке запитання.

Хочеш, розповім про те, що було

Як я не досяг того зростання?

Засуджую я себе сміливо

Простою фразою "не винна ти",

Хочу завтра вірити у диво

І не почути твоє: "Відпусти..."

Тільки з допомогою твоєю

Я так хочу, щоб раз і назавжди

Ти милою рукою своєю

Вказала, де та зірка з висоти.

Та зірка, що постійно світила

На небі лише для нас ласкаво,

І можливо тоді, моя мила,

Ми знов ще засяємо яскраво.

Знову свої думки відганяю,

Від похмурих оберігаюся.

Шукати нове сенсу немає,

Але я знайти постараюся.

Не може все бути чорнотою:

З'явиться ще світло та кохання.

Нехай сьогодні ти не зі мною,

Зате побачиш моє зростання.

Написано: 27.10.2014.

Відредаговано: 30.04.2023.

Не треба судити за минуле,

Бо я там давно уже не живу,

Не завжди тільки гарне все було,

Нову у житті розпочав графу.

Всі мої друзі, яких я любив,

Бажаю розповісти вам усім:

Не обговорюйте, що я зробив

І що мною не зроблено зовсім.

Що було, те вже забуто, змито,

А погане треба залишити

І ось, якщо минуле закрито,

То треба вже майбутнє творити.

Написано: 24.10.2014.

Відредаговано: 29.04.2023.

Наблизився день читання,

Який душу відкриває.

І той, хто має бажання,

Вірші сьогодні читає .

Рядки відкривають мову,

Яка у серці палає

Легкім та золотим словом,

Духовну міць наповняє.

Краса у кожному слові,

Поезія дає крила,

Життя у всій його мові,

Це є поетична сила.

Тож нехай цей день читання

Надає сьогодні сили,

Щоб ми з вечора до рання

Культуру свою цінили.

До дня читання Великої Поезії(28.04.2023)

Жінка все змінює ходи.

Це відбувається з віком.

Але змінюється завжди

Вона лише з чоловіком.

Адже вік – не перешкода

Для хороших та добрих змін

І як успіх – нагорода,

Якщо поруч буде і він.

Той, хто вже допомагає

Наблизити добру зміну

І котрий багато знає

Про свою близьку людину.

Написано: 22.10.2014.

Відредаговано: 27.04.2023 .

Небіжчики сумують за життя,

Нема їм в батьківщину вороття.

Ось на цвинтарі стали ридати

Люди всі почали предків звати.

І у цій ранковій завжди зорі

Сонце було ніби не на горі.

Плакальниці рушники достали

Закликати предків в гості стали:

«Встаньте, наші любі, нам на диво,

Із землі підніміться сміливо

Та подивіться на дітей своїх,

Чому залишили так рано їх?

Адже ми завжди були готові

Чути всі поради в вашім слові.»

Тож нехай розкриється вся земля

І душі мертвих полетять нехай

В інші, світлі краї з невідкіля,

Прямо зі сходу та на захід в рай.

Накривайте білий стіл ситніше,

Щоб всі батьки переконалися,

Що є люди і переможніше,

А ми такі, що не зламалися.

Вашим дітям та вашим онукам

Всім їм живеться рясно і вільно.

Ви ж давайте фініш своїм мукам,

Ми вас як колись любимо сильно.

Написано: 03.05.2014.

Відредаговано: 26.04.2023.

Найближча зірка до Землі,

Вона королева в імлі.

Сонце це космосу квітка,

Дає енергію швидко.

Ще дає тепло та світло,

Ось чому усе розквітло.

Навколо Сонця - планети,

Метеорити, комети...

Світи завжди нам у імлі

Найближча зірка до Землі.

Написано: 03.05.2014.

Відредаговано: 25.04.2023.

Сьогодні раптом я згадав про тебе

І серце стало частіше битися,

Але немає в тому вже потреби,

Щоб думкам та мріям ще коритися.

На фото глянув я у твої очі…

А було, що я з них погляд не зводив.

На мить згадав найкращі дні та ночі,

Які колись я з тобою проводив.

А може взяти, просто подзвонити?

Та просто так, без всякої причини

І про все з тобою поговорити,

Але я відкладаю це щоднини...

Написано: 20.11.2012.

Відредаговано: 24.04.2023.

Я чую твоє серце б'ється,

А значить поряд знову ти,

Моя рука тебе торкнеться

І ти не зможеш вже втекти.

Думки погані відступають -

Кохання зцілює твоє.

Життя вогні не загасають,

Коли зі мною воно є.

Зима морозом нас лякає,

Але душно нам з тобою –

Взаємна ласка зігріває

Пристрасною теплотою.

Кохання нашого фрагменти

Ми пам'ятати будемо

І ніжні наші ці моменти

Ніколи не забудемо.

Написано: 09.10.2012.

Відредаговано: 23.04.2023.

Записуйте ідеї на папері,

І втілюйте їх насправді у життя.

Творчість відкриває у світ всі двері

Нового та цікавого майбуття.

Думки наші – це скарб, що є безцінний,

Тож не губіть їх марно в порожнечі,

Бо від них залежить світ благочинний,

Творіть – ще не придумані всі речі.

Творчість – це крила, що дають нам волю,

Літати вільно й далі, ніж хотіти,

Творити щось незвідане уволю,

Щоб світ набагато кращим зробити.

Тож ви записуйте ідеї ваші,

Втілюйте їх у життя незабутнє,

Бо саме це творче мислення наше,

Це для щасливого світу майбутнє.

Вірш до Всесвітнього дня творчості та інноваційної діяльності. (21.04.2023.)

Ось так вийшло, що я вже не з тобою

І в шаленій крові зникло бажання.

Тебе розлюбив я, інша зі мною.

Образа не сильніша за кохання.

Адже давно вже сказані всі фрази.

Інше кохання - сильніше образи.

Написано - 25.11.2012.

Відредаговано - 18.04.2023.

Якось два брати-близнюки,

Яких залишили батьки,

На далекий пішли пустир,

Де був великий монастир.

Стали Господу служити

І молитви підносити.

Один одного любили,

Всюди лише вдвох ходили.

Там же був і один дідок -

Гробокопатель-дід-інок.

Його брати попросили,

Коли прийде час могили,

Обох в ямі закопати

Щоб удвох їм там лежати.

Так життя закрутилося,

Що брати розлучилися.

Поки один далеко був,

То інший смертним сном заснув.

Коли перший повернувся,

Побачив труну, жахнувся,

Та до діда він звернувся:

«Навіщо ти, копатель-дід,

Порушуєш наш заповіт?

Тут моє місце. Ти не знав?

Там брата рідного поклав!

Ти цим образив через край!

Давай, проблему вирішай!»

Дід зі смиренністю сказав

Брату, що у труні лежав:

«Гей! А ну від сну звільнися,

Брату місцем поступися!»

Хочете вірте, або ні:

Мертвий посунувся в труні.

А другий брат туди упав,

Де перший щойно що лежав.

Серце битись перестало,

Тіло у труну упало.

Гробокопатель повздихав

І двох братів там закопав.

17.04.2023.

Все те, чим я жив цілий рік,

Відсохло, відпало, пішло,

І нові думки на мій вік

Мені натхнення принесло.

Раніше думок страшився

Я у ці безсонні ночі.

У поті вставав, молився,

Сльози заливали очі.

Я вперто у гору рвався,

Так, щоб життя танцювало.

Як же сильно помилявся!

Бо життя було замало.

Я свою душу вивертав,

Хотів знати сьогодення.

А ще всі сили витрачав

Щоб прийшло моє натхнення.

16.04.2023.

На страсну п'ятницю згадаєм:

Христос в цей день за нас страждав,

Його ми жертву пам’ятаєм.

Щоб жили ми Він помирав.

Хрестів тягар не повторити

Вже більш нікому на землі.

Тепер, щоб душу оновити,

Потрібні сили немалі.

Христос є наш Спаситель світу,

Який подарував надію.

Живемо Його Заповітом

І світла віра серце гріє.

О, Божа милість, осяй крильми,

Хай страсна п'ятниця розбудить,

Щоб пам'ятали ту жертву ми,

Та знали, що Христос нас любить.

14.04.2023.

Вони варті жалю, бо знали -

Вони раби своїх пристрастей,

Вони, що спокуси зазнали

Коли злочини признавали

У час випробувань для людей.

І хто ж може поручитися,

Коли це зможе скінчитися?

13.04.2023.

Важко бачити страждання,

Хвороби та біди людей.

Навіщо ці покарання,

А ще тим паче для дітей?

Їм же потрібне повчання,

Співчуття та ще й кохання.

Не відмовте їм у слові,

У вашій участі до них,

Та будьте напоготові

Для вчинків добрих та простих.

Одного разу доброта

Стане прикладом для дітей.

Ця істина дуже проста:

Перед дітьми любіть людей.

12.04.2023.

Ти захищав цю землю, дану Богом,

Завжди доводив ділом, а не словом.

Для своїх дітей ти не хотів війни

І щоб цю біду побачили вони.

Ти все одно приблизиш перемогу –

На небі, допомагаючи Богу.

В наших серцях ти будеш вічно жити –

Знай: тебе люблять дружина та діти.

05.04.2023.

Легенда відома мені

Про те, що проліски могли

Бути першими на землі

Квітами, які проросли

Біля святого порога

За допомогою Бога.

Адам сказав Єві: «Ідем,

Ми залишаєм сад Едем».

А на землі була зима

І вітер, хмари підійма,

Ховав від неба сонця біг.

Земля приймала білий сніг…

Єва сильно замерзала,

Вона плакати почала,

А сніжинки, що летіли,

Її разом пожаліли:

Щоби Єву обігріти –

Обернулися на квіти.

Вони з снігу з’являлися,

Єва їм усміхалася.

І з’явилася надія

В те, що її пробачить Бог,

В те, що здійснюються мрії,

Що щасливі будуть удвох.

Проліски як і раніше

Є ті квіти найніжніші,

Що виконують всі мрії

І є символом надії.

02.04.2023.

Посеред лісу - місце просте

Там маленька квіточка росте.

Вся така файна, дуже чиста,

Як мрія кожного флориста.

Захована в сяючих стінах,

Квіточка жене від себе страх.

Молода зірка у падінні,

Вона несе в собі спасіння.

І бджола знаходить там пилок,

Де гарненький кожен пелюсток.

Хай маленька квіточка росте,

Щоб життя не було так пусте.

30.03.2023.

Спогади намагаючись пробудити

Зібрався з думками знову сьогодні я.

І ось вирішив нарешті розсудити

Про все те, що турбувало мене щодня.

Тебе не знаючи, я завжди боюся

Взяти і відкритися повністю тобі,

Розповісти все те, що було у судьбі.

Коли-небудь тільки тобі присягнуся

Все розповісти про своє грішне життя,

Поки ще не називаю терміну я,

Коли тобі відкритися я візьмуся.

Ти мені повір, що це все ж таки буде,

Колись почуєш цю розповідь єдину,

Яку моє серце ніяк не забуде

Ні в ту хвилину, ні в цю пізню годину.

Адже все одно я пам'ятати буду

Завжди її і ніколи не забуду.

Не питай мене раніше, кароока -

Зараз я не готовий – душа жорстока.

І ці спогади все мучать мене щодня.

Хочу позбутися їх, а виходить гірш.

Тож будь згадкою ти і залишуся я,

І хай згадкою залишається цей вірш.

23.03.2023.

Ти мені близька як берег морю,

Ти тут, щоби подолати горе.

Без тебе життя мені не треба,

Без тебе щойно завжди дихаю;

Ти – свята, прийшла до мене з неба,

Тож будь ти завжди мені втіхою,

Бо тільки в тобі моя потреба.

16.03.2023.

Ти поклялася вже давно,

Що будеш пам’ятати,

А йому було все одно –

Він не любив чекати.

Душа зім’ята як трава

Після нічної бурі.

Ти так давно була права –

Він вовк в овечій шкурі.

15.03.2023.

Ніч. Хочеться спокою.

Я заберу з собою

Ці всі ночі.

Хочу бути з тобою,

Витирати рукою

Твої очі.

Як була ти зі мною,

Та як грала красою

Не забути.

Душу топчуть ногою,

Все змінилось зі мною

Дуже круто.

Із серця хвилі гною

Витікають рікою

Нескінченно.

Забираєш з собою

Роки мого спокою

Повсякденно.

11.03.2023.

Ти не плач! Не лий сльози даремно!

Ще буде у житті неприємно.

А через дрібниці та лушпиння

Не варто робити мокротиння!

Треба зрозуміти де верх, де низ.

Мало що справді варте твоїх сліз:

Друзі, родичі, батьки та діти,

А все інше можна й замінити.

08.02.2023.

Я йшов дорогами ночей

І бачив тільки темряву,

Далеке світло пристрастей

Я приймав за красу живу.

Я йшов дорогами долі

І вона вказувала шлях,

А почуття були голі,

Темрява була у грудях.

Йшов дорогами кохання,

Але не поспішаючи,

Через зраду і страждання,

Біль душі заглушаючи.

Йшов дорогами розлуки,

Дрібним покривався потом,

Коли, простягаючи руки,

Вона була за поворотом.

Я йшов дорогами війни,

Бився із самим собою

І коли бачив дурні сни,

То перемагав без бою.

Я йшов і в сніг, і в дощ, і в лід,

Падав униз, повз горою…

Хочу ще залишити слід,

Але прірва під ногою…

05.02.2023.

1. Не забувай викидати сміття…

Із відра… із голови… із життя!

2. Коли твої справи йдуть погано,

Значить ходити із ними рано.

3. Якщо від помилки уклонився,

То значить ти ще не помилився.

4. Кращий вчитель життя просторого

Це досвід, який вчить дуже вміло.

Бере, щоправда, за це дорого,

Але пояснює зрозуміло.

5. Дякую людям, які увійшли

В моє життя і радість створили.

Ще дякую тим, які вже пішли

З мого життя і ще краще зробили.

04.02.2023.

День своїм зів’ялим небосхилом

Все котиться з великої гори.

Щедрим він своїм поклоном милим

Приборкує похмурі вечори.

День буває світлим як курчатко

І буває похмурим, дощовим.

Якщо він веселий є спочатку,

То в кінці він може бути сумним.

Ранок – це початок нового дня,

Полудень – є тільки середина,

Вечір – це сонце сідає щодня,

Ніч – є в небі зоряна кручина.

02.02.2023.

Добра людина винесе добро

Зі скарбниці серця як серебро,

А людина, що зла, винесе зло

З глибин свого серця, що там жило.

Бо з уст людських тільки те злітає,

Що кожен у своїм серці має.

(Від Луки 6:45) 01.02.2023.

ВОГОНЬ

Горить вогонь у моїй душі

Який спалює всі аркуші.

І я теж згоряю від вогню,

Його благанням не зупиню.

А ти підклала багато дров

І він палає, бо то – любов.

Сльозами не можу залити

Вогонь. З ним доведеться жити.

Я не можу спокійно спати –

Він змушує мене страждати.

Зрозумій те, що я згоряю,

Адже тебе одну кохаю!

На попіл перетворилося

Серце, а ти не змінилася.

Зі мною хочеш ти дружити,

Але не можеш полюбити.

Вогонь горить, душа палає,

Його жар кордонів не має.

І він весь згасне лише тоді,

Коли будемо не молоді.

31.01.2023.

У темряві нічній

Я завжди буду твій

Сон оберігати,

Мрію захищати.

Ти не прокидайся,

Спи, не переймайся.

У темряві нічній

Я бережу сон твій.

І поки спиш ще ти

Я з тобою завжди.

30.01.2023.

Блукаю один серед природи

І розмірковую я про долю,

Про всю лагідну красу погоди,

Про себе і душевну неволю.

Нехай я в житті самотній як дід

І нехай душа, яку я терплю,

Прагне всесильно сьогодні на схід,

Але я прогулянку так люблю.

29.01.2023.

Я б радий тебе кохати,

Але серце заважає:

Не може зраду прийняти

І з болем воно сприймає.

Я б пробачив брехню тобі,

Навіть вимив би з рани сіль,

Не жив би у своїй журбі,

Але серце турбує біль.

25.01.2023.

Я створив світ, в якому і живу.

Живу з людьми без горя, без війни,

Там насадив дерева і траву,

Створив я там хороші тільки сни.

Я створив світ, де мало хвилювань

І де немає смутку та тривог,

Я зробив так, щоб сенс усіх бажань

Завжди би розумів Єдиний Бог.

Я створив світ, там де сонце світить,

Де мені завжди вільно та легко,

Де люди щасливі наче діти

Лише тому, що біда далеко.

Я створив світ, в якому і помру,

У якому все, що є, залишу.

З собою я єдине заберу:

Все те, що за життя не напишу.

21.01.2023.

Забудь все те, що я забув,

Забудь, що я з тобою був.

Забудь смуток, веселися,

З людьми радістю ділися.

Забудь холодну ту зиму,

Забудь це літо у диму.

Забудь всі вірші веселі,

Забудь любов у оселі.

Забудь мене, забудь зовсім!

Бо я для тебе був ніким.

20.01.2023.

В житті є місце горю та печалі

І вони приходять до кожного з нас,

Коли когось втрачаємо дедалі

І коли ми розчаровані весь час.

Але як день не існує без ночі,

Так і не буває без смерті життя,

А радість існувати вже не хоче

Без домішки печалі і каяття.

18.01.2023.

Якщо одного разу буде біда,

То я не покину тебе без сліда.

Якщо одного разу схочеш піти,

То я тобі скажу тільки слово «йди».

Якщо схочеш повернутися знову,

То не почуєш від мене відмову.

Якщо одного разу скажеш «люблю»,

То я це слово теж завжди повторю.

Якщо забажаєш ти розлюбити,

То знай, що без тебе не зможу жити.

15.01.2023.

Колись були роки розваг,

Роки радісних переваг -

Все минуло.

Було горе, була біда,

Від них немає і сліда -

Все минуло.

Були радості та муки,

Було щастя від спонуки –

Все минуло.

Були ревнощі та любов.

Також був біль і була кров -

Все минуло.

Що раніше з нами було,

Все з роками затягнуло -

Все минуло.

14.01.2023.

Я люблю! Яке це диво!

Знову я люблю!

Знову заживу щасливо

І не відступлю!

Знову ці безсонні ночі

Я переживу.

Полюблю я твої очі

Знову на яву.

Цього разу щасливою

Назавжди зроблю.

Любов’ю особливою

Я тебе люблю.

13.01.2023.

Нехай охолоне запал

У моїм серці та душі.

Складаю весь свій арсенал,

Палю кохання аркуші.

Вона бувала зі мною,

А тепер її вже нема.

Складаю всю свою зброю,

Мій запал остудить зима.

Я напевно вже змінився,

Раніше дбав про ідеал,

Тепер я трохи втомився:

Нехай охолоне запал!

11.01.2023.

Друг не покине

І не повстане,

Каменем не кине,

Каменем не стане.

Друг не залишить,

Навіть не зрадить,

Завжди він втішить,

Завжди порадить.

Друг має дуже

Багато заслуг.

Поруч мій друже.

На то він і друг.

08.01.2023.

І навіть у цілковитій пітьмі

Українці продовжують жити.

Ми всі знаходимо радість самі

І завжди у нас є що любити.

В цей святковий, нелегкий для нас час

Добра справа рахується за дві.

І сьогодні важливіше для нас

Щоб рідні залишалися живі.

Тож давайте разом приносити

Світло у життя, всупереч всьому.

Не дамо ворогу занурити

Нас вільних, нескорених у пітьму.

Українці продовжують жити…

07.01.2023.

Як тебе в натовпі впізнати?

Як нам два серця поєднати?

Як побачити погляд ніжний?

Як чути голос дивовижний?

Якщо будеш мене любити,

То буду знати, що робити.

06.01.2023.

Я вже майже так забув

Образ рідний твій,

Але досі не збагнув

Усіх твоїх мрій.

Я вже майже так забув

Яка ти була,

Як з тобою поруч був,

Як сльоза текла.

Твій веселий, милий сміх

Так давно вже чув

І, напевно, більш за всіх

Я тебе забув!

05.01.2023.

Вечір. Темно. Дев'ята година.

Панує кругом тиша єдина.

Сигарета в руці сильно димить,

Самотній ліхтар яскраво горить.

Виходжу на порожню дорогу

І в темряву несуть мене ноги.

Йду там, де ми з тобою бродили

І де завжди за руку ходили.

Повна думками голова моя

І тільки про тебе думаю я.

Та все згадую ті найкращі дні,

Коли ми з тобою були одні.

Я навіть не знаю,

Що це є зі мною -

Я просто гуляю,

Весь повний тугою.

04.01.2023.

Загадаємо цьогоріч

Ми всі у новорічну ніч

Одне єдине бажання

І помолимося Богу,

Щоб прийшла вже перемога

І скінчилися страждання.

31.12.2022.

Я тебе благаю,

Мій ангел доброти,

Щоб любов до краю

Не відкидала ти.

Щоб прийшла до мене

Ти вночі або вдень,

Серце незбагненне,

Часто рветься з легень.

Ти пам’ятай про те,

Що тебе кохаю.

Завжди тільки про це

Я тебе благаю.

30.12.2022.

Далеко від мене ти,

А я в колі самоти.

Напевно ти сумуєш,

Може посміхаєшся,

Думками час марнуєш,

Може ображаєшся.

А може все є не так,

Як я це уявляю,

І тільки губ твоїх смак

Постійно відчуваю.

Якщо сумна зараз ти

Тільки сама з собою,

То знай, що я назавжди

У всіх думках з тобою.

Якщо ти на висоті

І веселишся без меж,

То ти знай що і тоді

Я з тобою поруч теж.

Нехай ти є далеко,

Нехай мені не легко,

Але я точно знаю,

Що ти мене відчуєш

За тим як я кохаю

Ти теж завжди сумуєш.

29.12.2022.

ПРОЩАННЯ

Автобус. Дальня дорога.

Я не хочу прощатися!

Залишся, заради Бога,

Не треба розлучатися.

У мене всередині там

Зароджується негода.

Прощатися потрібно нам.

Ти їдеш, мені так шкода...

28.12.2022.

Завжди самотній часто буваю

І коли з серцем повним надії,

З тугою на схід я поглядаю,

Тоді вдаюсь великої мрії.

А коли я думаю про неї,

У душі зберігаючи дії,

І коли надихають ідеї,

Тоді вдаюсь великої мрії.

А раптом вона, так само як я,

Мріє сидячи в темряві одна?

Тоді нехай пам'ятає ім'я

І нехай мріє про мене вона!

27.12.2022.

Що зі мною?

Тебе нема,

За стіною

Знову зима.

Я питаю:

Чому мрію?

Сам не знаю,

Не розумію.

Ми постійно

Завжди одні.

Дуже дивно:

Навіть у сні

Ти приходиш,

Відразу йдеш.

Поряд ходиш

І не зайдеш.

Я так мріяв…

Мої мрії

Хтось розсіяв

Без надії.

І чому ми

Розлучились,

За три зими

Віджурились?

Вчора ми прощалися,

Всі думки змішалися.

Зрозуміло – плід гіркий,

Визнав долю я свою:

Просто я завжди такий,

Просто я тебе люблю!

26.12.2022.

Колись і ти

Кохання мав,

Від самоти

Бог не спасав.

"Але час є" -

Ти говорив,

Тільки своє

Ти загубив.

Твій храм згорів

І прапор згнив,

Бо ти не встиг

Спасати їх.

Вся кров брудна

Твого тіла,

Лише вона

Постаріла.

Без каяття

Душа твоя,

А у життя

Межа своя.

Упав вінець,

Згас краєвид.

Тепер кінець,-

У тебе СНІД.

25.12.2022.

МАРНЕ КОХАННЯ

Скажи мені, хто винен із нас

У тому, що я тебе не знав,

Що палкий вогонь кохання згас,

У тому, що рок нас роз’єднав?

Адже завжди я був готовий

Тебе милою називати.

Ми мріяли про рай чудовий

І довго не лягали спати.

І як було мені жахливо

Дізнатися про твої вади.

Все кохання було брехливо,

Бо я розкрив всі твої зради.

До всіх почуттів ти холодна,

Пророцтво долі відбулося:

Бо залишилася ти одна

І порятунку не знайшлося.

24.12.2022.

Іноді я сам не розумію,

Як вдається зберегти кохання.

Адже ми різну спіткали мрію,

По-різному бачимо світання.

Але напевно кохання здатне

Згладити ці всі нерівні кути,

Зробити все різне делікатне

Відшліфувавши життєві мости.

І ось уже стільки спільного є,

Що любов інших форм набуває

І все різне непомітним стає.

Навіть таке у житті буває.

22.12.2022.

Нехай сміються з тебе всі,

Ти не така, це я знаю.

Ти житимеш в своїй красі.

Щастя я тобі бажаю.

І я полюбляю твій сміх,

Твоє прагнення до життя,

Ти не знаєш, що таке гріх,

Зберігаєш серцебиття.

Бути красою ще рано,

Нехай сміються з тебе всі.

Ти ждеш героя з роману

І він прийде в своїй красі.

21.12.2022.

Забув я те, що ми з тобою

Бували часто у двобою,

Сварилися мов ніби діти.

Забув я те, що добре було

І ти мене давно забула.

Забув… як треба вже радіти.

20.12.2022.

Те, що любиш, ти не кажи,

Адже на землі є й обман

І там, де були дві межи,

Залишився один туман.

Хочу бути один, повір,

Не можу я серед людей,

Один залишусь я як звір

І це для мене апогей.

Так, добре було з тобою

Сперечатися не буду,

Лише постійно такою

Тебе навіки забуду.

Не потрібен вже життя шум -

Я припустився вигнання.

Один тепер я серед дум

Перенесу це страждання.

19.12.2022.

Закінчився день,

Я так втомився.

Тихий звук пісень,

Знову з'явився.

Йду до багаття

Де є розмова.

Друзі як браття

Сидять там знову.

Грає гітара,

Не скоро зоря.

Кохана пара

Як у вівтаря.

Біля багаття

Всі колом сидять

Друзі як браття

І всі гомонять.

Хтось із них курить,

Хто тихо мовчить,

Таємно любить,

А де хто кричить.

Ось і я присів

Ближче до вогню,

Друг дає приспів

Пісні про брехню.

У свої думки

Я занурився,

Питають дівки:

Що зажурився?

Полум'я горить,

Сильно палає.

Навпроти сидить

Дівчина сяє.

У думках її

Хочу літати.

Всі мрії свої

Їй передати.

Сидить як квітка,

Та гріє долонь,

Дивиться рідко

І через вогонь.

Та хто ж вона є?

Як звати її?

Взяла все моє

І мрії мої.

Але пришкандибав

Хлопець не з журбою,

Її за руку взяв,

Повів за собою…

І лише один

Залишився я

До тихих годин

Як зійшла зоря .

Буду зопалу,

Слати прокляття,

І до попелу

Згорить багаття...

18.12.2022.

Зі мною славою не ділися.

За це подякую назавжди я.