Юний пан в тіні/ The Young Master in the Shadows

З ранку Лілі розбудила Віктора. Він прийняв душ і з її допомогою переодягнувся і спустився до низу.

В їдальні він побачив Гільду їй було вже явно краще ніж у вчора. Близнюки також більш менш повернулись до звичайного стану. Він пройшов і сів за стіл.

— Доброго ранку, юний пане.

Синхронно коли він сів сказала Гільда з близнюками. Він уважно дивився на неї й не помітивши нічого дивного вирішив уточнити. Поки Лілі самостійно доглядала за ним.

— Як ти себе почуваєш?

— Завдяки пігулці, від юного пана, вже набагато краще.

Злегка вклонившись Гільда перевела погляд на близнюків. Вони прийняли якусь команду і ступили вклонившись йому.

— Ми хотіли подякувати, пану за вашу щедрість, допомогу і наш порятунок. Вчора ми були занадто зайняті доглядом за тіткою Гільдою, що забули подякувати пану.

— А як ви збираєтесь мені віддячити?

Віктор посміхнувся й обперши лікті на стіл біля тарілки склав руки й поклав на них підборіддя. Близнюки розгублено дивились на них, очевидно не знаючи, що їм потрібно зробити. Та їм на допомогу вирішила прийти Гільда.

— Як дівчата можуть віддячити юному пану?

— Все просто. Сьогодні в поїздці ви будете служити мені, перед своїми друзями.

Коли вони дивились на нього благальними очима він ще більше посміхнувся. І коли вони збирались втратити надію, в цій тиші він продовжив.

— Ви можете сказати їм, що програли парі, і тепер на один день мої слуги.

Вони подивились одна на одну і кивнули. Це була розумна причина, а вони зрештою його слуги. Тож вони підкорилися і збирались відійти.

— Чудово, а тепер сідайте і приєднуйтесь до мого сніданку. Мені не подобається їсти на самоті.

За кілька хвилин трапези Міна подивилась на Віктора, який, щось писав у телефоні.

— Можна запитати?

— Питай.

Сказав Віктор відклавши телефон і уважно дивлячись на Міну яка тільки но побачила Гільду яка всім виглядом показувала, щоб вона цього не робила. Та цікавість взяла гору.

— Вчора, Нік використав дивний перстень, щоб завдати болю Гільді, але здається на нас це не спрацювало. Чи має це якесь відношення до тату?

Гільда подивилась на стелю, вона точно вчора казала дівчатам, щоб вони не питали про подібне. Та вони схоже дуже хотіли знати. Він кивнув головою

— Про це. Здебільшого це таємниця. Але я можу вам дещо сказати. Тату роблять за допомогою артефакту. Думайте, про це як про чарівний пристрій.

Зазвичай вони б не повірили, і порахували дурістю, якби не вчорашній день, але вони досі сумнівались,

— Якщо ви не вірите перевірте свої тату, вони ж змінили форму.

Близнюки підірвались з місця і почали перевіряти тату одна в одної, Гільда було хотіла зірватись з місця, щоб покарати їх, але Віктор зупинив її жестом.

— Це тату дозволяє контролювати слуг їх життя та смерть. Гільда - слуга мого батька, він контролює її тату. А перстень це засіб для делегування влади над слугами.

Коли шоковані близнюки дивились на нього. Він підняв руку, щоб вони не перервали його наступні слова.

— Я позначив вас. Ви це повинні були зрозуміти, саме тому влада мого батька на вас не діє. Тільки я можу тебе карати.

Сказав він з посмішкою, а вони перелякано дивились на нього.

— Не турбуйтесь ви так. Поки ви не зробите, чогось що завдасть мені болю, або зрадите мене, я не вдамся до таких підлих методів покарання. В мене є набагато кращі, для виховання неслухняних дівчат. Правда Лілі?

Лілі кивнула, в неї вже лише від однієї згадки засвербіла попка, від чого вона почала ялозити по стільцю. Близнюки не розуміючи подивились на Лілі, а потім одне на одного. Хоча вони не розуміли, про що він каже, вважали, що їм дуже пощастило.

— Ах, пане, а чого ви не позначили тітку Гільду? Вона змогла б зупинити його, якби ви це зробили.

— Це не через, те що я цього не хотів. Як я казав раніше вона слуга мого батька, і я не можу її забрати без його згоди. І щоб запобігти дурним питанням ви були простими сімейними слугами, а оскільки мій батько старійшина він також міг карати й вас.

Близнюки кивнули головою. і збирались поставити ще кілька питань.

— Я знаю, що вам хочеться дізнатись більше, але це все, що я можу сказати вам на цей час. А тепер йдіть і готуйтесь. Ми пройдемо крізь ліс, тож вдягніться відповідно, а також в моїй кімнаті візьміть два рожеві ранці.

Коли близнюки пішли обговорюючи те, що вони зараз дізнались. Гільда уважно подивилась на нього.

— Чи було потрібно це розкривати, юний пане?

— Вони все одно рано чи пізно про це дізнаються.

— Зрозуміла, юний пане. А що робити з вашими трофеями?

— Залиш, а коли хтось прийде його забрати нехай беруть. Ти дзвонила моєму батькові?

— Так, ще вчора в вечорі. Він просив передати, що сам розбереться з паном Ніком.

Відповіла вона з посмішкою, яку розділяли й Віктор з Лілі, але з зовсім інших причин. Вони вийшли з їдальні залишивши Гільду на самоті.

— Принеси з моєї кімнати два чорних рані. Візьми собі більший, а я менший.

За кілька хвилин Віктор сидів на дивані п'ючи чай уникаючи питань розгублених близнюків, що перевірили свої ранці, але він тактично уникав питань.

"Хіба ми не збираємось туди всього на кілька годин?"

Та незабаром вони почули машини, що під'їжджають до маєтку, а за кілька хвилин до кімнати увійшла Гільда з Арією.

— Доброго ранку, юний пане.

— Добрий ранок. Ти маєш чудовий вигляд Хоча це цікавий вибір.

Віктор розглядав незадоволену Арію в камуфляжному мисливському костюмі.

— Що в мене не має іншого одягу для такої подорожі. А цей я носила коли батько брав мене з собою на полювання.

— Он як. Не має значення. Все готово?

— Так, є два фургони, і ми всі готові їхати.

— Ти сідала?

— Так дорогою сюди.

— Чудово, а тепер за мною.

Сказав він вставши зі свого місця. Виходячи з будинку Віктор кинув Арії невеликий рюкзак і наказав нести, і хоча вона скаржачись у своєму серці все ж несла його.

Фургони були невеликими, але могли вмістити 10 осіб завдяки вдалому розташуванню сидінь. Віктор сказавши Арії де підібрати їх друзів потяг Лілі на задній ряд де поклав голову їй на коліна, а близнюки сіли поруч.

"Вона вже впала."

Подумала Арія коли сіла біля водія й побачила як Лілі задоволено гралась з волоссям Віктора.

Роздратована Арія дала знак рушати водієві, який з усіх сил намагався не дивитись назад. Відчуваючи невдоволений погляд з заду і з боку.

Деякий час фургон провів у тиші, але в певний момент Віктор відкрив очі й уважно подивився на близнюків.

— Я не мав нагоди вас розпитати вчора. Тож кого він обрав?

Близнюки розгубились від раптового запитання, але трохи повагавшись вони подивились одна на одну і Міна заговорила.

— Він обрав обох.

— Ви впевнені, що він мав саме це на увазі?

— Не зовсім, він, здавалось, вагався.

— Отже, що ви вирішили? Ви впевнені, що не хочете обоє залишитись зі мною?

Близнюки опустили голову. Для Віктора, це була проста перевірка ґрунту. Він відчував, що ідея звільнити хоч когось зі служіння занадто приваблива для них досі. Тож він видихнув.

— Гаразд, я тонко розпитаю Тома пізніше. Так ми отримаємо відповідь. І вам більше не доведеться соромитись.

Дівчата схвально кивнули й раділи. Але Арія, що вже деякий час слухає їх, відчула, що щось не так і прислухавшись змогла дещо зрозуміти.

" Він плете інтриги як старий лис. Я помилялась, мені потрібно бути обережнішою в майбутньому."

Вона продовжувала слухати далі, аж раптом у Віктора задзвонив телефон. Це була Маргарет.

— Привіт де ти? Зрозумів, скоро будемо. Бувай.

Віктор, що досі лежав в Лілі на стегнах розвернув голову й крикнув Арії.

— Вони вже на нас чекають, поспішайте.

Арія кивнула головою й зосередила свою увагу доволі швидко вона помітила шістьох підлітків на зупинці.

— Це вони?

— Так пані Арія. Це наші друзі.

Міна підтвердила й підійшла до дверей, де її зупинила Арія і відправила назад. Вона не хотіла витрачати час на привітання.

— Вітаю. Я Арія секретар пана Віктора. Чому б вам не сісти в задній фургон? І ми швидко поїдемо.

Том подивився на неї й вистрілив чарівною посмішкою.

— Привіт міс Арія. Мене звати Том.

А потім подивився на Лілі з близнюками, що здавалось сиділи самі.

" Я хочу біля неї сісти."

Він подивився на Арію і яскраво посміхаючись заговорив.

— Міс Арія, чого ми не можемо поїхати всі разом в передньому фургоні?

— Було б трохи тісно.

— Тісно? Хіба позаду не достатньо місця?

— Вона не порожня. Там дрімає пан Віктор.

Злегка червоніючи відповіла вона і трохи відступила, щоб вони також краще побачили. Віктор обійняв ноги Лілі, поки вона розчісувала пальцями його волосся.

"Агх, до біса цього хлопця. Я точно не можу залишити його на одинці з ними не після того, що сталось вчора!"

Роздратований Том вирішив за будь-яку ціну сісти у цей фургон.

— Нічого страшного, ми зможемо втиснутись.

Арія була розгублена і не знала, що робити, як раптом Джордж підняв руку.

— Так?

— Я з Сарою можу сісти в іншу машину.

Арія швидко зрозуміла наміри хлопця й очима почала шукати серед дівчат Сару. Невдовзі почервоніла дівчина підійняла руку.

— Добре, сідайте.

Сказала вона з широкою посмішкою, після чого сіла назад на своє місце. Маргарет не граючи часу схопила Анну і сіла перед близнюками. Залишивши хлопцям місця одразу за водієм.

Поки машини поїхали у гору Маргарет розвернулась до лежачого Віктора

— Ти просив, щоб ми одягли туристичний одяг. Я дуже здивувалась, коли ти надіслав мені це уточнення.

— Хм. Так. Я не казав про це раніше. Але гора є особливим місцем з деякими чарівними секретами, тож я вирішив, що просте відвідування знімального майданчика буде великою тратою. Чого б нам не дослідити цю гору і за одно дізнатись більше один про одного.

Дівчата були захоплені вирватись з міста і піти у пригоду, хоча б на кілька годин після зустрічі з зірками. Це доволі цікаво, але він на цьому не зупинився.

— Бачите вся гора належить моїй сім'ї. Батько купив її через чутки, але два місяці безцільних пошуків і він залишив її просто так.

Маргарет стиснула кулачки, вона точно не прогадала. Коли вирішила поставити на Віктора. А близнюки кивнули зрозумівши нащо він зібрав їм такі ранці.

"Це був його план з самого початку"

Том блиснув на Віктора. він підозрював раніше, але зараз точно певен.

"Він хоче скористатись дівчатами у горах. Я повинен їх захистити! Вони тільки мої."

Та їх розмову перервала Арія

— Гора небезпечна. Раджу не роботи таких дурних речей. Багато туристів і шукачів скарбів зникають на ній кожного року. І батько вже казав, що там нічого немає.

— Я знаю. І тому йти зі мною не обов'язково. Але не для тебе старша сестра. Ти, я і вони обов'язково підете зі мною.

Сказав Віктор вказавши на Лілі з близнюками. Вона хотіла посперечатись, але стиснула кулак і закрила рота.

— Чого вони повинні йти з тобою? Вони вільні робити свій вибір!

Роздратовано заговорив Том не помітивши, як в близнюки здригнулись. Віктор посміхнувся.

— Я вчора побився з ними об заклад і виграв. Тому сьогодні вони мої слуги.

Сказав Віктор продовжуючи лежати в Лілі на колінах, яку взагалі не турбувало все, що відбувається навколо.

— Ставка? Яка ставка?

Том запитав близнюків, які лише кивнули.

— Це наша таємниця. А тепер якщо ти боїшся, так і скажи. Я раніше сказав, що ти можеш залишитись.

— Хто сказав, що мені страшно. Я прийду. я не дозволю, дівчатам, залишитись на одинці з тобою.

Том кивнув сам до себе.

" А про парі, я запитаю у них пізніше. Вони ніколи нічого від мене не приховували."

Арія подивилась на Тома і схвально кивнула.

"Таким і повинен бути юнак, а не таким як мій брат!"

Машини їхали просікою яку залишив Теодор коли в минулому досліджував гору. Та в певний момент атмосфера повністю змінилась наче вони потрапили в інший світ. Особливо це було видно якщо придивитись до рослин, вони були вищі й міцніші за минулі, а де інде можна було помітити незвичні для цього регіону.

Невдовзі вони приїхали, до великої галявини, де схоже в минулому був табір дослідників. Атмосфера чарівного лісу змінилась атмосферою шуму й гаму,

тепер тут снували десятки людей які перевіряли обладнання та виконували різні завдання. Прислухаючись до середовища навіть крізь шум двигуна Віктор міг розпізнати, що фільмування досі не почалось.

Наступної миті машини зупинились біля решти вантажівок і генераторів. Арія вийшла першою, а слідом за ними й усі інші. Останніми вийшли Віктор, який розминався після короткого сну і Лілі яка була зайнята приведенням його вигляду в більш пристойний.

"А ось і вони. Це чудово, не доведеться їх шукати."

Віктор непомітно посміхнувся, коли побачив наближення двох чоловіків. Один з них був худорлявий чоловік з сивим волоссям, а інший підкачаний красень з героїчною поставою.

— Міс Арія. Вітаю, Я Марк Зільберберг, режисер цього фільму, а це Джон Сігма.

Чоловік завершив не маючи наміру представляти решту присутніх, і посміхався Арії. Вона трохи насупилась, але одягла ділову посмішку.

— Вітаю, містере Зільберберг і містер Сігма. Я приїхала сюди з новим генеральним директором нашої компанії Віктором Білим, а також його друзями.

— Ах, містер Білий, ми дуже раді з вами познайомитись.

Сказав він дивлячись на Віктора, а Джон просто кивнув. Хоча Арія збиралась нахмуритись Віктор ступив у перед і простяг Марку руку, яку він з подивом потис.

— Я теж дуже радий з вами познайомитись. Чого б вам не провести невелику екскурсію? Моїм друзям схоже дуже цікаво.

Він зазвичай він би відмовився, але до фільмування ще залишився час і йому було нічим зайнятись.

"І можливо я зможу його зацікавити моїм сценарієм?"

І вигляд цих юнаків і дівчат, що ледь не з роззявленим ротом дивились на все навколо був доволі знайомим для нього.

Екскурсія була відкриттям нових сторін для кожного. Особливо всі були здивовані пізнаннями Віктора, що вів з режисером таку бесіду, що навіть Арія зі своїм досвідом не могла в неї втрутитись. Вони всі були захоплені ним як раптом перед лісом обійшовши весь майданчик, він не зупинився і не подивився на Марка.

— Містер Зільберберг, а де Міра? Я хотів побути з нею на одинці.

Марк розгублено подивився на нього. Міра висхідна зірка, яка лише минулого року почала зніматись, але фільми з її участю, мали головокрутний успіх. Але Віктора це не цікавило, в минулому він знав її набагато краще.

" Я не можу допустити, щоб все повторилось. Я не можу її знову втратити."

Раніше він забув про неї, оскільки були більш нагальні проблеми, але зараз, коли він знову поринув у цю атмосферу. В його розумі спливло минуле, яке він волів би не згадувати.

— Ах, міс Міра вже давно поїхала. Її сцени були зняті одні з перших.

— Хм. Шкода. Арія, організуй мою з нею зустріч.

Марк дивлячись як Віктор втратив інтерес почав втрачати надію. Тоді як Арія відкрила записник, щоб не забути.

" Брате, чого ти не можеш бути задоволеним тим, що маєш?!"

Вона безцільно скаржилась у серці, хоча розуміла найкраще, що це сімейна риса.

— Містер Білий я хотів би поговорити про мою нову ідею ....

Марк заговорив не знаючи на що сподіваючись. Арія схоже знала і вже закотила очі, вона чула це не один раз. Але Віктор захопився і подивився на нього не даючи продовжити.

— А давайте я повністю її профінансую і видаватиму цю вашу ідею. Але я хочу мати можливість обрати когось з акторів на роль, а так це буде цілковито ваш проєкт.

Віктор поклав йому та Джону руку на плече і відвів трохи далі від інших. Розмовляючи про їх нову ідею. Вони у минулому провокували провали, але на подив всіх кожного разу били рекорди, а тепер він буде сидіти на цій золотій жилі.

— Це буде ідеально.

— Чудово, тоді ми зустрінемось пізніше, щоб утрясти усі формальності. Арія організуєш мені зустріч з містером Зільбербергом. А я вас покину, скоро повинні початись знімання, вірно?

Марк подивився на годинник і кивнув.

— Он як. Ну тоді я вас залишу. А мої друзі, схоже хотіли б озирнутись навколо і познайомитись з деякими акторами. Ну тут я вас залишу.

Поки група розійшлась Віктор почав бродити навколо у лісі згадуючи у якому напрямку йому потрібно йти. За кілька хвилин він дещо помітив і посміхнуся. Після чого повернувся до місця, зустрічі, де один за одним збирались учасники. Коли всі зібрались, він став перед ними.

— Я збираюсь піти у подорож і спробувати трохи дослідити цю гору. Як я вже казав вам, ви можете залишитись тут, якщо хочете.

— Я залишусь тут з Сарою.

Сказав Джордж тримаючи за руку Сару. Всі інші відчували рожеву атмосферу навколо них.

— Гаразд, ще хтось?

— Я можу тут залишитись?

— Ні, ти точно йдеш зі мною обов'язково.

Арія намагалась відмовитись від подорожі, але Віктор посміхнувся обійшов і поклав руки їй на плечі й вивів у перед. Слідом пішли Лілі й близнюки, а за ними Том з Петром. Маргарет подивилась на них.

" Це мій шанс зблизитись, або з Віктором, або з Томом."

Дівчина не відкидала варіантів до останнього і подивилась на Анну, вона явно не хотіла бути на одинці з цією парою закоханих. Тож коли Маргарет пішла вона пішла за нею.

Дивлячись як близнюки йшли за Віктором, і їх поведінку в вчора, у неї виникала підозра.

" Вони такі природні. Яка це в них ставка? Чи була ставка взагалі? "

Поки Анна думала. Хлопці намагались представити себе джентльменами й підійшли до близнюків.

— Міна, Мана дозвольте нам понести. Вони, мабуть, важкі.

Але їх зустріли холодні погляди. Близнюки знали, що ці речі їм довірив Віктор. І дозволяти нести їх іншим було б зневагою до нього. Або так їх навчила Гільда. Том похитав головою і помітив Лілі яка несла значно більший ранець з кайлом. І підійшов до неї в надії зблизитись.

— Міс, я можу вам допомогти перенести цю сумку?

— Ні.

Вона навіть не кинула погляд на Тома, що дарував їй одну зі своїх найкращих посмішок.

Віктор пішов, а слідом за ним і всі інші. Том як і личить нащадку не втрачав надії дізнатись про Лілі більше і крутився навколо намагаючись так чи інакше дізнатись її ім'я. А підійти до близнюків і на очах у всіх розпитати про неї він не наважувався.

Маргарет задоволено спостерігала за невдачами Тома. Життя потріпало її знатно, через, що вона бачила його наскрізь.

" Том, що не звик, коли тобі відмовляють?"

Вона знала який він насправді, ні які всі вони. І уважно подивилась на Віктора. В ньому вона відчувала, щось дивне і зараз вона це помітила краще.

"Він грає, але не як Том."

Вона знала Тома з дитинства і коли він кардинально змінився за одну ніч, а також розбагатів, він став для неї чудовою мішенню для її планів. Так і було до вчора, коли вона зустріла Віктора.

" Він загадка, і це дивне відчуття з вчора. Якщо я піду за ним."

Вона дивилась на Віктора, що якраз повернув голову і подивився на неї з посмішкою.

"Я не зможу втекти."

Вона відвела погляд одразу після нього наче боялась. Маргарет подивилась на близнюків, що природно йшли за ним. Наче так і повинно бути.

" Вони якісь надто слухняні."

Вона знала близнюків занадто довго, щоб повірити. У їх гру і словам Віктора про парі. Та її чарувала їх зміна. Вона подивилась на Лілі, що слідувала за ним І відчула, щось схожість.

" Вона відчуває те саме, що шукаю я безмежну довіру."

Маргарет знову подивилась на Віктора. І промайнула в голові думка.

" Якщо я можу отримати те саме, то готова прийняти усі вимоги, що він мені поставить. Бути однією з багатьох? Так! Віддати свою душу? Так! Бо навіть це не зможе зрівнятись з тим, що я пережила."

При спогадах про минуле Маргарет похитала головою.

" А ще він страшенно багатий. В рази багатший за Тома."

Вона ніяково посміхнулась дивлячись на себе. І не помітила як відстала.

— Про що думаєш?

Запитав Петро який підійшов до неї й вирвав з думок. Вона кинула на нього погляд.

" Уж точно не про тебе."

Петро який був єдиним з їх компанії, що мав відносно багату сім'ю. Його батько був довіреним помічником губернатора. Але вона відчувала, що він міряє, те що не повинен і лізе туди куди йому краще не треба було. І через це втратить колись усе.

— Ні про що.

Сказала вона і з усіх сил рушила слідом за рештою вона не хотіла залишатись з ним на одинці.

Десь за пів години Віктор вивів їх на дивну галявину наповнену квітами й кількома великими валунами. Хоча все було як і до цього вони відчували, що щось змінилось, але не могли цього пояснити.

— Ми зупинимось тут.

Вони розійшлись по галявині, щоб відпочити. Але Віктор почав блукати щось шукаючи.

" Як там було? Він прийшов сюди, а потім помітив."

Віктор вимальовував кола одне за одним блукаючи галявиною.

— Що ви робите, пан... Вікторе?

Запитала Міна, якій вже трохи відпочила і якій набридло споглядати за ним.

— Не звертайте уваги. Я впевнений, що зможу відкрити таємницю гори саме тут. Той вуличний оракул, точно розкрив мені таємні знання...

Віктор почав заливати всіх від чого їм хотілось вдарити себе по лобі. Від того, що вони рушили за ним. Але оглядаючи галявину вони не могли не зловити себе на думці, що воно було того варте. Безліч квітів, що наче були висаджені дбайливим садівником, і стіна лісу, що оточувала цей ніким не доторканний простір.

За кілька хвилин коли дівчата зробили достатньо фото на пам'ять. Том наблизився до Лілі, що милувалась чи то квітами, чи то Віктором, що продовжував кружляти й щось розглядати, або раз за разом штрикати валуни довгою палицею, яку він схопив десь у лісі.

— Чи можу я дізнатись як вас звати, міс?

— Лілі.

Лілі підсвідомо відповіла навіть не дивлячись на нього, що його зовсім не розгубило.

"Я дізнався її ім'я. Так, чудово це саме те, що я люблю. Тепер обережно рухаємось далі."

Том насолоджувався відчуттям завойовування такої холодної дівчини. І відчуття після того, як він змушує її змінитись через нього і коли він фарбує їх у свій колір. Отримавши частинку задоволення пройшовши крізь перший бар'єр він підійшов на крок ближче і з посмішкою запитав.

— Ах. Лілі, яке гарне ім'я. Чи можу я дізнатись про ваші стосунки з Віктором? Ви, здається дуже близькі.

— Я його особиста покоївка.

Відповіла Лілі м'яко і з посмішкою. Не через комплімент він їй був байдужим, а через те, що хтось знову помітив їх близькість.

— Он воно як. Стоп, що?

Том зробив крок назад і уважно подивився на неї.

"Не дивно, що вона дозволила йому спати в неї на колінах. Він до неї точно приставав! Стоп, а в чому різниця між простою покоївкою й особистою. Може в цьому?Ні! Ні, не може бути. Він точно змушує її це зробити. Це Віктор використовує якісь злі методи, щоб утримувати її поруч!"

Том поринув у думки й подивився на Лілі. Він не хотів допускати навіть малої думки про те, що вона рада служити Віктору. Щось в середині нього наче кричало про те, що він повинен бути обережним з ним, бо той хлопець становить серйозну небезпеку. Але як і кожен герой він просто не може залишити дівчину у біді.

— Не турбуйтесь міс Лілі. Я вас обов'язково ...

Та не встиг він договорити як роздався сміх Віктора.

— Я знайшов! Беріть усе, що принесли та йдіть сюди.

Всі підійшли ближче, щоб роздивитись, про що казав він.

— Дивіться хіба це не схоже на чарівні символи?

На білому камені куди вказував Віктор, було видно якісь дивні символи, які решта не розуміла. Але не Том він помітив незначну зміну, в них, але вирішив, що це йому здалось.

— Хіба це не просто каракулі? Якісь діти могли зробити це як розіграш.

У звичайній ситуації, це могло б бути так, але решта дивились на нього як на ідіота. Посеред лісу на галявині вибито кілька символів, в них пішло багато часу, щоб дістатись сюди, а що казати про дітей?

Та раптом Том, що мав більший досвід побачив, що символи які раніше рухались та змінювались ледь помітно як хмари на небі. Почали пришвидшуватись, з кожним рухом палиці Віктора. З кожним новим рухом якийсь символ загорявся, а швидкість зростала. Він з жахом подивився на нього коли зрозумів, що це може бути й з усіх сил крикнув.

— Ні. Стоп! Всі! Відійдіть!

Та символи закружляли й білий камінь тріснув випустивши хвилю сліпучого світла, яка поглинула всіх. Залишаючи замість каменю синій енергетичний вихор у який всіх і втягнуло. Віктор посміхався і дивився на екран системи, що з'явився перед ним коли його тягнуло в середину.

[Підземелля було відкрито]

[Вітаємо ви той, хто його відкрив.]

[Нагорода:

1. Ви отримаєте доступ до карти підземелля.

2. Десять пунктів статистики. 

3. Книга навичок" Мистецтво списа ранг E]

 [Решта нагород після очищення підземелля]

[Удачі]