Зміст
  • Розділ 01 : Повернення
  • Розділ 02 : Сніданок
  • Розділ 03 : Подорож
  • Розділ 04 : Дівчина
  • Розділ 05 : Розмова
  • Розділ 06 : Церемонія
  • Розділ 07 : Результати
  • Розділ 08 : Оцінювання
  • Розділ 09 : Розмова з бабусею
  • Розділ 10 : Невиправдана нагорода
  • Розділ 11 : Подорож до міста.
  • Розділ 12 : Прибуття.
  • Розділ 13 : Маєток і його мешканці
  • Розділ 14 : Близнюки
  • Розділ 15 : Ткач Долі.
  • Розділ 16 : Ранкова рутина
  • Розділ 17 : Розмова в машині
  • Розділ 18 : Проблема
  • Розділ 19 : Кліше
  • Розділ 20 : Арія
  • Розділ 21 : Тільки одна.
  • Розділ 22 : Фіолетовий
  • Розділ 23 : Закупи
  • Розділ 24 : День народження
  • Розділ 25 : Біда
  • Розділ 26 : Нічні справи
  • Розділ 27 : До гори.
  • Розділ 28 : Посеред Лісу
  • Розділ 29 : Підземелля
  • Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків
  • Розділ 31 : Маргарет
  • Розділ 32 : Угода
  • Розділ 33 : Прискорений курс
  • Розділ 34 : Лікування?
  • Розділ 35 : Бос
  • Розділ 36 : Результати
  • Розділ 37 : Арешт
  • Розділ 38 : Барон
  • Розділ 39 : Дільниця
  • Розділ 40 : Алекс
  • Розділ 41 : Стіл перевернули
  • Розділ 42 : Велике пограбування
  • Розділ 43 : Накази Бабусі абсолютні
  • Розділ 44 : Лігво Коханців
  • Розділ 45 : Велика гра
  • Розділ 46 : Дівчата
  • Розділ 47 : Пірнання
  • Розділ 48 : Дівчина в Підземелля Павуків.
  • Розділ 49 : Душевна розмова
  • Розділ 50 : Напад
  • Розділ 51 : Доля
  • Розділ 52 : Ще Один
  • Розділ 53 : Віві
  • Розділ 54 : Чорна вдова
  • Розділ 55 : Вечеря в дома
  • Розділ 56 : Думки під покровом ночі
  • Розділ 57 : Хлопець
  • Розділ 58 : Відголоски минулого
  • Розділ 59 : Зустріч в Автосалоні
  • Розділ 60 : Сестра
  • Розділ 61 : Те, що сталось після
  • Розділ 62 : Вечірка
  • Розділ 63 : Міра
  • Розділ 64 : Пізня вечеря
  • Розділ 65 : На острів
  • Розділ 66 : Зоя
  • Розділ 67 : Переговори
  • Розділ 41 : Стіл перевернули

    Був пізній вечір, Лея сиділа за столом в кабінеті свого батька, що відпочивав поруч на дивані. Вона неодноразово переглядала матеріали справи Віктора і читала звіти криміналістів, та думала в голос.

    — Це ідіотизм. Він вперше приїхав у місто, а на наступний день його машину підривають. Хто? Навіщо?

    Вона поклала перед собою фото Віктора, та згорілої машини, після чого перевила очі на кілька записок, що отримала від друзів.

    — Далі випадок у Медіа Горизонтах, що там сталось нічого невідомо окрім чуток. Але можливо це пов'язано з вибухом.

    Вона похитала головою, і поклала далі фото Ніка та його авто.

    — А тут ключовий момент цей покидьок приїхав до нього. Очевидно вони посварились, але Віктор говорить правду, він дійсно покинув його. Живим.

    Вона дістала фото згорілого автомобіля.

    — Тоді чого він підірвав його машину? Якщо це особиста вендета він би одразу його вбив, але не було жодного мотиву.

    Вона впала на батькове крісло і закрила обличчя руками.

    — Я не розумію. Я відчуваю, що Віктор винен у смерті Ніка. Чи може я помилилась? Але тоді хто?

    Лея підійняла встала і підійшла до вікна, зірки вже з'явились на небі й сплітались у різноманітні узори. Як у двері роздався тихий стук.

    — Я зараз підійду.

    Вона розвернулась і підійшла до дверей та відкрила їх. Молодий поліціянт стояв перед дверима та коли помітив її видихнув з полегшення.

    — Ах, міс Лея, я сподівався, що ви тут. Вас шукає якийсь кур'єр.

    — Кур'єр? Навіщо?

    — Не знаю, але він каже, що має для вас листа.

    Лея нахмурилась, але щось підказувало їй, що вона знайде там відповідь.

    — Добре, веди мене до нього.

    Поліціянт провів її до дверей, де дещо нервово стояв кур'єр і тримав у руках конверт. Він не сказав їй багато, лише вручив конверт і сказав, що їм багато заплатили з гори, щоб вони вручили його їй особисто в руки.

    "Лист у такий час. Неспроста це."

    Вона покрутила конверт у руці та через деякий час відкрила. Лист був доволі розлогий і мав багато непотрібного, що легко було загубитись. Але Лея швидко знайшла потрібний фрагмент.

    — Ось воно! Це те, що треба.

    Вона схопилась з місця і побігла до кабінету батька і почала складати пазл знову з новим фрагментом. І історія заграла новими фарбами. Часу на сон не було і вона взяла кількох поліціянтів і невеликий пошуковий загін й поїхала.

    "Багато мільйонна крадіжка, новий директор, страх перед відкриттям, та фатальна помилка."

    Все це було тим чого їй так не вистачало, по приїзді на місце вони знайшли порожню квартиру де сидів Джейкоб, а в ній на пильній підлозі було чітко видно відсутність старого килима.

    — Обшукайте весь район та знайдіть мені кожну камеру яка могла знімати цю вулицю!

    Вони знали її характер і погрози, тож неохоче пішли шукати камери заглядаючи в кожний провулок, поки Лея взяла пошукову групу і пішла до лісу, собака доволі швидко знайшла старий килим і тіло яке вже почали роздирати бродячі пси. Швидка криміналісти злетілись на місце, а ті що шукали камери отримали додатковий стимул.

    — Ах, це безглуздо, обличчя не видно.

    Вона в котре вже скаржилась переглядаючи запис за записом, здалеку спостерігаючи за майже безформною фігурою з килимом. Минула вже північ і до ранку залишалось не так багато часу, як раптом поліціянт не крикнув.

    — Знайшов ще одну!

    — Знову за дві вулиці?

    — Ні, вона була тут весь час, ось під торговим автоматом.

    Лея вийшла на крик та помітила чоловіка, що дістав портативну камеру з під автомата з напоями. Переглядаючи її запис Лея раділа, там було видно все чітко видно. Від обличчя до особливостей фізіології.

    — Я знайшла тебе, сучий сину.

    Набагато раніше, ще до півночі десь у старому будинку Барон увійшов до великого та багатоприкрашеного кабінету. За столом у своєму шкіряному кріслі сидів юнак з фіолетовим волоссям та читав книгу, він навіть не звернув увагу на нього і продовжував читати. Хоча він здавався інтелігентом він насправді був гірший за звіра.

    — Вільно, все готово?

    За кілька хвилин молодий чоловік не відвертаючи голови від книги він запитав, але на свій подив не отримав жодної відповіді та підняв свою голову та подивився на Барона, що піднявся та встав біля стіни.

    — Я питаю, все готово?

    — Вибачте, юний пане Тітус. Я не зміг отримати його служниць для вас.

    Тітус оглянув його і закрив книгу.

    — Що сталось?

    — Він зміг розбудити своїх служниць у підземеллі я не міг їх чіпати.

    — Он як, шкода, що хлопчики не отримають нових іграшок, але це неважливо. Добре, нехай радіє поки може. А що на рахунок вибухівки?

    — Ми її не знайшли.

    Тітус відкинувся на спинку свого крісла і подивився на стелю

    "Я гадав це буде простіше.Але схоже треба буде докласти зусиль."

    Він видихнув і підвівся.

    — Все буде добре. Слідчим призначили мого дядька він сплете історію. Ти ж взяв його одяг?

    — Так, юний пане.

    — Добре. А що на рахунок каблучки яку отримав Нік?

    — Ви отримали все, що Ніка цілими. Юний пан Віктор змусив його роздягнутись і залишити речі в маєтку. Але те про, що ви говорите там не було. Ви певні, що вона була у нього?

    — Шкода. Ну гаразд, в нас все одно нічого крім звіту не було. А тепер приготуйся, тебе призначили допомагати моєму дядькові. Зустрінь його завтра з ранку. А тепер геть!

    — Так, юний пане.

    Тітус сів назад у крісло і почав читати книгу, як раптом в кімнаті пролунав дзвінок. Перевіривши абонента він посміхався уявляючи обличчя шокованого Віктора.

    — Так, моя люба. Я як раз подумав про тебе, не хочеш зустрітись?

    Наступив ранок і приватний літак з логотипом фон Вайзе приземлився в аеропорті. Барон нервово чекав на злітній смузі та коли літак зупинився побіг до трапу.

    За кілька хвилин з літака повільно вийшов дивний чоловік маленькі очі, гачкуватий ніс і розпатлане фіолетове волосся. Він був наче списаний з мультяшного злодія, але його це ні каплі не хвилювало. Його всі повинні боятись оскільки він один зі старійшин сімейної інквізиції, що карає злочинців та винищує шпигунів. Або так мало бути.

    "Я повинен засудити Віктора фон Вайзе, заради нашої фракції"

    Барон підійшов та вклонив голову перед чоловіком.

    — Вітаю, пане Мейсон, радий вас знову побачити.

    Він лише кивнув і дозволив йому піднятись.

    — Куди ви бажаєте поїхати? До готелю чи одразу до дільниці?

    — Барон ти знову збільшився. Давай до Віктора, я хочу закінчити цю справу як можна швидше. А потім одразу до вашого борделю, я чув, ви знайшли кілька чудових екземплярів.

    — Для такого гостя в нас завжди зайдеться, щось цікаве.

    Вони посміхнулись один одному і пішли до машини. Барон давно знав його характер і те, що йому подобається. Він був лише трохи кращій за Тітуса. сівши в машину вони трохи від'їхали та Мейсон знову заговорив.

    — Де Теодор? Я гадав він буде мене тут зустрічати.

    — Так, пан Теодор був тут, але в нього з'явились якісь справи він очікуватиме на вас в дільниці.

    Для Мейсон скривився, але міг лише прийняти реальність.

    — Краще б він відмовився від нього. І я міг би натиснути на Віктора. Добре, вибухівку знайшли?

    — Ні. Ми досі не розуміємо як йому це вдалось. Але як і сказав юний пан Тітус ми "знайшли" сліди бруду та вибухівки на його одязі.

    — Ти дурень! Хіба ти не міг "знайти" кілька бомб в маєтку, це точно покращило ситуацію.

    Він скрикнув, і подивився на Барона, що схилив голову.

    — Знайди мені кілька зараз. Засвідчиш, що ви знайшли їх в маєтку. І переконайся, що це той самий вид, що і на місці вибуху.

    — Так, але не буде це занадто очевидно?

    — Плювати, головне, щоб Теодор відмовився від нього. Тоді Віктор буде повністю в нашій владі та підпише, усе, що ми скажемо.

    Барон кивнув, і дав завдання помічнику шукати бомби через деякий час одна з машин супроводу зникла в потоці, а він задоволено кивнув і подивився у вікно після чого подивився на Мейсона.

    — Що вже таке?

    — Вибачте, пане. Я просто не розумію навіщо, аж так старатись заради цього хлопця. Нехай він непогано виступив на церемонії, але він недостатня загроза для нашої фракції на відміну від його брата та сестри.

    На твердження Барона Мейсон лише посміхнувся.

    — Тітус тобі не сказав? Ти знаєш, що Лінду наречену Віктора?

    — Так. Юний пан вже деякий час бачиться з нею.

    — Її мати невдоволена заручинами та прийшла до мого брата, щоб змінити нареченого на Тітуса.

    Барон нахилився і розгублено подивився на нього

    — Лінда нехай і дочка губернатора, але я не думаю, що вона варта того, щоб ми втратили Ніка.

    — Ідіот, це лише прикриття! Вона з фон Розен і ми не можемо втратити такий зв'язок. Ми вже стільки всього зробили, щоб патріарх відмовився від Віктора, але він відмахується, мабуть, хоче зберегти баланс. Тому ми повинні прийти до більш радикального рішення, поки вони не зрозуміли, що Віктор не такий вже і марний.

    — Дякую, що просвітили мене, пане! Тепер я розумію.

    Минув деякий час коли вони приїхали до дільниці, де біля дверей стояв Теодор з байдужим обличчям.

    — Мейсон, радий тебе зустріти. Вибач, що не зміг зустріти тебе раніше, були справи.

    — І я радий тебе бачити. Теодоре.

    — Ну що ж ходімо в середину. Я організував кімнату.

    Галаслива ще вчора дільниця була порожня, і лише зрідка можна було помітити офіцерів, що з острахом і цікавістю дивились на них зі своїх місць не наважуючись, щось сказати.

    Вони доволі швидко прийшли до кімнати де на кріслі сидів Віктор, а жіночний хлопчик розминав його плечі. Барон і Мейсон, в розгубленості подивились на Теодора в якого на байдужому обличчі сіпнулась брова, але він утримав свій вираз.

    "Клятий хлопець! З кожним днем стає все більш наглим."

    Він подивився на хлопчика, що старанно масажував плечі його сина. Теодор без проблем міг сказати, що він також гравець, але чого його син підписав з ним контракт рабства він не розумів.

    "Чи може бути, що мій син? Не треба було віддавати його в ту школу."

    Він у розпачі подивився на сина, але швидко похитав головою він дізнається пізніше, зараз йому треба розібратись з цим безладом.

    — Віктор.

    Теодор заговорив, але зустрів лише тишу. Його брова знову сіпнулась коли він подивився на свого розслабленого сина.

    — Віктор!

    — Ах, так, батьку, що таке?

    — Це Старійшина Мейсон з інквізиції він відповідає за розслідування твоєї справи. Відповідай на його питання. Та говори тільки правду.

    Теодор став під стінку не запропонувавши можливості сісти чи представитись. Мейсон скривився і він сів на стілець перед Віктором, що лише щось пробурмотів і не зрозуміло він представився чи був задоволений масажем.

    "Що ж виродок, я подивлюсь яким ти будеш після того, як я з тобою закінчу."

    Барон міг лише шанобливо стояти за його спиною, хоча він займав високе становище у сім'ї та міг недбало ставитись до Віктора. Він ніколи не ризикне зробити подібну дурість на публіці

    Мейсон продовжував дивитись на Віктора кілька хвилин поки не зрозумів, що той немає жодного наміру з ним вітатись. Якби не присутність Теодора нахабне обличчя Віктора вже було б розбите кілька разів і він би стогнав повзучи по землі

    "Тихо, ще буде час мені просто потрібно його засудити та відвести до зали інквізиції, там я його добре навчу як поважати старших"

    Він холодно посміхнувся і ледь чутно так само холодно заговорив зі зміїним блиском в очах.

    — Віктор фон Вайзе. Це ви вбили свого брата Ніка фон Вайзе?

    — Ах, так, саме так.

    Віктор спокійно відповів на його питання насолоджуючись майстерними руками Алекса. Та перш ніж Мейсон та Барон посміхнулись він відкрив очі та подивився на них.

    — Ви щось питали? Ах, про вбивство. Ні це був не я.

    Та широко посміхнувся закриваючи очі. Чим спровокував новий спалах гніву розплився на обличчі Мейсона, але той видихнув і спокійно продовжив.

    — Добре. розтин показав, що Нік мав багато переламів, вони були нанесені за деякий час до його смерті. І згідно зі словами служниці Гільди, саме ти жорстоко його побив, що він більше не зміг ходити. Навіщо ти це зробив?

    Коли він говорив він кинув обережний погляд на Теодора спостерігаючи за його реакцією, але був дещо розчарований його байдужим обличчям. Віктор злегка відкрив очі та подивився на нього

    — Він прийшов, щоб зґвалтувати моїх служниць, тому відповідно до сімейних правил я його покарав. Можливо я трохи перегнув, але він покинув мій дім живим.

    Мейсон та Барон завмерли від його слів раз у раз кидаючи погляд на Теодора. Всі в кімнаті, окрім Алекса, знали, що Нік не зміг би нормально ходити, ні взагалі жити, з певної сторони можна навіть сказати, що смерть це милосердя відносно нього.

    — Кхм. Добре. Ми знайшли на твоєму одязі сліди вибухових речовин, а також кілька зарядів вибухівки ми знайшли в маєтку. Це той самий тип, що був використаний для підриву машини.

    Мейсон втратив всяке терпіння і перейшов до справи. Йому не терпілось дати відчути Віктору роботу інквізиції на власній шкірі. Теодор злегка втратив байдужий вигляд і подивився на нього, після чого перевів погляд на свого сина, що байдуже сидів насолоджуючись масажем, та посміхаючись.

    — Вибухівка? Вона моя я хотів розважитись, та дещо спробувати. Але вона немає жодного стосунку, до цієї справи. Вона не може служити достатнім доказом. То де моя вибухівка? Я сподіваюсь ви її повернете, інакше я напишу скаргу до зали інквізиції. Крадіжка в члена сім'ї великий злочин, ви повинні знати. Трохи ниже, так, саме там.

    — Тоді чого ти вкрав речі Ніка?

    Мейсон ще більше втрачав самовладання. Нащо посмішка Віктора змінилась, а в погляді загорілось ледь помітне полум'я.

    — Я нічого не крав. Просто хотів переконатись, що він не взяв нічого в моїх дівчат. Я не хотів, щоб їх речі потрапили у його збочені руки. Але знайшов дещо цікаве.

    — І що це?

    Мейсон згадав каблучку, про яку згадував племінник не підозрюючи, що щось змінилось в повітрі.

    — Я хотів перевірити їх телефони, щоб побачити, чи є в них гарна дівчина, щоб вони могли мені відплатити. Але уявіть моє здивування коли я не знайшов жодного телефону. Вони наче не хотіли, щоб хтось знав про їх перебування в моєму домі. І я певен, що жодна камера не записала, що він прямує до мого дому.

    В цей момент обличчя Теодора втратило байдужість і він роздратовано відійшов від стіни та подивився на Мейсона з Бароном шукаючи відповідь.

    — Віктор каже правду?

    — Ах так...

    Та перш ніж Барон встиг виправдатись його перебив Теодор.

    — Тоді якого біса мене не повідомили?

    — Інквізиція визнала цю інформацію мало вагомою, тому було вирішено вам цього не повідомляти.

    Мейсон спокійно подивився на роздратованого Теодора. Після чого подивився на Віктора.

    — Саме тому ти його вбив? Через свої підозри? Так, вибухівка не є останнім доказом, але цього достатньо, щоб висунути підозру і повернути тебе на острів. Час злочину робить тебе єдиним підозрюваним. Слідство дійшло висновку, що вибухівку встановили в маєтку. Оскільки до цього його машину перевірили в особливому VIP закладі. Де Нік і загубив свій телефон.

    Мейсон подивився на Віктора, що ніяк не відреагував і продовжував дивитись на нього з посмішкою.

    — Тоді на цьому ми закінчимо. Віктор фон Вайзе, вам потрібно зібрати речі та відправитись до зали інквізиції, де вас буде затримано поки не буде доведено вашу вину чи невинність.

    Мейсон задоволено посміхався.

    "Хоча це було довше ніж я очікував. головну ціль виконано. А докази знайдемо ідеальних злочинів не існує, як і інших можливих вбивць. А навіть якщо він дійсно невинний. Я самостійно переконаюсь, що він не зможе бути гідним чоловіком."

    Він збирався встати як помітив байдужий погляд Віктора, що широко посміхався.

    — Я нікуди не поїду. Хіба ви не знаєте, що вбивцю вже знайдено? Досить там, трохи нижче.

    — Що?

    Барон і Мейсон розгублено подивились на нього, а потім один на одного. Раптом Теодор підійшов ближче, та заговорив.

    — Вбивцю Ніка знайшли. Хтось надіслав підказку.

    — І хто ж це?

    Мейсон лише глузливо посміхнувся Теодору, він певен, що це вигаданий цап-відбувайло. Віктор закрив свої очі, йому набридло грати на сцені яку організував батько.

    "Справді, її масаж це дещо."

    Він насолоджувався масажем від Алекса, вона добре знала де потрібно тиснути, щоб розслабитися. Тим часом Теодор відкашлявся і повів розмову у потрібному напрямку.

    — Це Джейкоб. Брат моєї коханки. Здається він хотів позбутись Віктора. Є кілька вагомих доказів. він намагався підірвати машину на якій їхав Віктор. Близько місяця тому він купував вибухівку від імені компанії для фільму. Ми прослідили його пересування тієї ночі, він прямував до маєтку Віктора. А через деякий час після вибуху пройшов іншим маршрутом. Слідча група під моїм керівництвом вважає, що він прийняв машину Ніка за машину Віктора.Можливо тієї ночі мені судилось втратити одного з синів.

    Дещо скорботно, але з ледь помітним полегшення промовив Теодор. Мейсон шоковано подивився на нього і став зі свого місця кидаючи погляд на Барона, що тремтів.

    — Що? Чого мені ніхто про це не сказав?!

    — Ти просив лише зустрітись з Віктором. звідки я міг знати, що інквізитор не розбирається у справі перед тим як приїхати.

    — Агх. До біса!

    Мейсон проковтнув слова і судомно кидав погляд на всіх у кімнаті.

    "Схоже він справжній вбивця, Теодор ніколи б не став покривати вбивцю свого сина. Але я повинен знайти як його засудити. Я повинен змусити його сказати, що замовник Віктор."

    Він встав і підійшов до нього.

    — Я хочу його побачити.

    — Він мертвий, схоже натхненник усього вбив його, щоб приховати сліди.

    Холодно промовив Теодор дивлячись на розгубленого Мейсона і Барона, вони вже втратили зв'язок з реальністю. Стіл перевернувся з ніг на голову і вони не знають які карти грати.

    — Який натхненник?

    — Він скоро буде тут, я вже відправив Джорджа, щоб його привести

    Мейсон дивився на посмішку Теодора і злегка тремтів, все пішло не по плану і з кожною хвилиною все ставало гірше і гірше. Він мав дуже погане передчуття.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.