Юний пан в тіні/ The Young Master in the Shadows

Віктор прикрив очі рукою від занадто яскравого світала. Небо зафарбоване червоним західним сонцем розстелились над його головою, він лише ніяково посміхнувся, і подивився на решту. Дівчата стояли дещо окремо і зачаровано дивились на небо, Петро уважно роздивлявся Тома і його новий меч, що стирчав з-за спини.

— Я і надумала, що небо може бути таким красивим.

Маргарет з дівчатами підійшла ближче до нього і заговорила споглядаючи за заходом сонця.

— Звикнеш.

Том підійшов до них ігноруючи Петра. Хоча на його обличчі так і залишалась посмішка, очі дивились більш холодно і з підозрою на Віктора і дівчат.

— Ой, Томе. Ти знайшов, що загубив?

Маргарет відвела погляд від неба і подивилась на нього перевіряючи його замурзану зовнішність і згорток, що нагадував меч на його спині.

— Що?

— Що?

— Ах, так. Так, я все знайшов.

Том ніяково посміхнувся і провів рукою по потилиці. Його погляд впав на дівчат у їх розтерзаному одязі.

"Що сталось з їх шрамами? І чого їх шкіра так блищить? Це ж не може бути?"

Він у розгубленості шукаючи пояснень подивився на Петра обличчя якого так само блищало, попри незначні сліди крові та розпатлане волосся.

"І він? Що взагалі сталось поки мене не було?"

Віктор посміхався, і якби не образ який він повинен зберігати він давно б уже потирав руки в очікуванні прибутків.

"Вони лише намазали свою шкіру кілька хвилин тому, це точно переверне ринок."

Віктор знав це доволі точно. Після відкриття підземелля ці водорослі принесли сім'ї надзвичайний прибуток і тепер він доклав до цього руку. Задоволено він подивився на Анну, що розглядала камені на землі та

обперлась на один з них, який ледь помітно почав зникати під землею.

— Всі! Швидко відійдіть до лісу!

Віктор схопив Анну та Арію за руки, та кивнувши решті потяг їх за собою. Вже за кілька секунд камені почали зникати під землею залишаючи діри які об'єднувались тріщинами, що ставали з кожною секундою все більше і більше, переплітаючись у дивовижне зображення кола яке згодом провалилось під землю. Залишаючи після себе доволі глибоку яму, де на дні можна помітити сірі коридори освітлені дивною рослиною.

Вони шоковано дивились на яму і безсилі обперлись на найближчі дерева Віктор притяг обм'яклих дівчат до себе явно задоволений, а вони збентежені. Близнюки дивились поруч з деякою заздрістю, тоді як Лілі штрикала його під задоволеним поглядом Маргарет. Том стояв осторонь і роздратовано гриз великий палець на почервонілій руці. Петро обпершись на дерево повільно дихав та був дещо приголомшений тишею, жодного крику паніки чи собак, цілковита тиша та далекі переспіви пташок. Він обережно підвівся і розвернувся до решти.

— Я гадав, що нас шукатиме поліція, рятувальники та очікуватиме швидка, Але тут нікого немає.

Віктор, що насолоджувався ситуацією відпустив розчервонілих дівчат і підвівся витрясаючи костюм.

— Я потурбувався, щоб за нас не турбувались день чи два.

Решта була розгублена його словами тоді як Маргарет з Томом дивно подивились на нього, та решту питань перервав його телефон, що почав розриватись.

— Пам'ятайте про підземелля нікому.

Він обережно дістав телефон і приклав його до вуха.

— Де ти був, сволота?! І зізнавайся це ти в біса зробив?! Я ж казав тобі, що сам розберусь!

— Що зробив ти про що?

Віктор посміхався трохи віддаливши телефон від вуха через крик роздратованого батька. Він відійшов від решти, та поманив до себе Лілі.

— Вбив Ніка, не прикидайся дурнем.

— Ти про що батьку, я знаю правила він пішов від мене живим. Коли це сталось?

Віктор відійшов достатньо далеко, щоб решта його нечула, але недостатньо, щоб загубити їх.

— Ти хочеш грати в невинного, добре. Він помер коли повертався від тебе, його машина вибухнула. Сім'я вже відправила слідчих і ти головна мішень.

— Ах, он як. Ну я все одно невинний, не треба так турбуватись. Батьку я маю для тебе чудову новину.

— Та невже. Ну давай порадуй мене.

— Я останні кілька днів був зайнятий зачисткою підземелля на хмарній горі.

На кілька секунд повисла тиша, а потім зі слухавки було чутно тяжкий видих батька.

— Якщо, це жарт, то він доволі невдалий. Я цілий рік шукав на ній і нічого не знайшов. Нічого!

— Тихше, тихше, я справді знайшов підземелля коли з друзями відвідував гору.

— Ну допустимо. Розповідай, що сталось.

Теодор хитав головою у своєму кабінеті, але вже після початку історії Віктора його погляд змінився. В його розумі вже зникла проблема Ніка. Не те, що йому було цілковито плювати на нього, але підземелля були більш вагомим та рідким активом у світі, на відміну від його позашлюбних синів.

— Про ту рослину. Ти певен в її ефекті?

— Цілковито, я прямо зараз дивлюсь на дівчат і їх шкіра така м'яка наче в немовляти й сяє у відблисках сонця. Може, його треба додатково дослідити, але я певен, що це стане новим хітом. Тому хотів би отримати десь 20% прибутку.

Підземелля здебільшого хочуть через руди, в підземеллі яке знайшов Віктор її не було б багато, якщо взагалі була і боротьба за це майже не мала сенсу. Та все кардинально міняється, якщо там була рослина придатна для розведення. Це гарантувало стабільний дохід на роки вперед.

— Не забувай, це моя гора. Але так і бути, ти отримаєш 10%. А?

Він замовк на секунду поки Віктор скривився, але доволі швидко розслабився. Хоча він сподівався на більший відсоток, це не було проблемою.

— Дякую. За тобою виїхала поліція не влаштовуй сцен.

— Добре. до зустрічі.

— Скоро побачимось.

Теодор кинув слухавку, а Віктор вдихнув і непомітно дістав конверт та простяг його Лілі. Розвертаючись він натяг посмішку і подивився на решту. Маргарет уважно подивилась на нього, хоча вона не чула розмови вона могла здогадатись про, що говорив він, особливо коли уважно дивився на них.

— Ти збираєшся їх продавати?

— А звідки ти дізналась? Так, і коли продукт вийде на ринок я відправлю вам кілька коробок, а тепер нам треба додому.

Йдучи до майданчика він оцінив своїх дівчаток. Лілі набрала цілих два рівні, а інші по одному.

"Ну це непогано, таке підземелля. і вони лише новачки."

Вони доволі швидко вийшли до знімального майданчика, сцена якого була усіяна криками режисера, вогнями, димовими ефектами та вибухами. Арія відійшла від групи та знайшла двох водіїв, що сиділи та пили пиво біля вогню. Крик рознісся округою, а її телефон почав розриватись від безлічі пропущених повідомлень і телефонних дзвінків. Винуватець тим часом стояв і дивився на сцену насолоджуючись грою Джона.

"Він гарний актор, я точно повинен в нього інвестувати."

Та ось з заду роздались кроки як Віктор почув попри весь шум. І ці кроки змусили його серце тремтіти.

"Тільки не вона, хто завгодно, але не вона."

Ось кроки зупинились і хтось підійшов ближче, та встромив пістолет у його спину.

— Віктор Білий руки за голову.

Він здригнувся як і усі інші, після чого вона нахилилась до вуха і прошепотіла,

— Тільки спробуй утекти і я нашпигую тебе кулями.

Віктор повільно підійняв руки й обернувся до неї.

— Ах, це ви офіцер. Я гадав ми більше не побачимось. Що ви тут робите?

— Я заарештовую тебе за вбивство твого брата Ніка Білого.

Дівчата шоковано подивились на нього, не знаючи, що робити. Особливо близнюки, які точно не очікували, що Нік просто так помре. Віктор з посмішкою простяг руки та звернувся до них.

— Це за мною, але не турбуйтесь я швидко повернусь. Бо я нічого не зробив.

Він підморгнув Лілі, а вона стиснула схований конверт у своїй руці. Поки Лея роздратовано подивилась на нього і сплюнула від презирства та доволі грубо, але доволі міцно замкнула кайданки на його руках. Віктор міг лише прийняти долю, оскільки гравці були зобов'язані приховувати свої сили на публіці, і вибиратись по тихому іншими методами.

— Невинний він. Тебе підозрюють, у вбивстві трьох людей зберіганні вибухових речовин та їх використанню в громадському місці. Навіть та аварія, була твоїх рук справа, зізнавайся тестував свої іграшки?!

Віктор нічого не відповів і продовжував дивитись на неї з посмішкою Хоча вона була доволі нерозумна йому було плювати, хто б не був з іншого боку він вже втрапив у пастку.

"Якщо нічого не зміниться, хтось буде дуже розлючений."

Віктор тихо засміявся і Лея роздратовано цокнула коли повела його до машини. І кинула погляд на свого напарника.

— Чого встав? Знайди його сумку, в ній може бути, ще щось цікаве.

Чоловік деякий час подивився на групу, але через темряву не помітив ранець, що стояв біля ніг Лілі у тіні та схопив найближчу чорну сумку до місця де стояв Віктор.

Тим часом Арія яка підходила до місця була роздратована, її телефон досі розривався, але вона намагалась додзвонитись батьку, та отримати інструкції. Дівчата стояли окремо і перешіптувались, тоді як Маргарет розгублено дивилась у його спину.

"Так це, твої справи які ти мав тоді на увазі? Невже він просто вбив когось і очікував? Ні, це дурість, це ж неможливо."

Та було щось, що змушувало її дивитись у його спину та вірити, що це можливо. Її серце здригнулось, і вона згадала історію близнюків.

"Чи може..."

Вона не завершила свої думки, розвернулась та пішла до дівчат, їй все дійсно потрібно обдумати та не один раз. Лілі спостерігала за нею і знайшла вдалий момент, щоб підійти до вогнища і розгорнути конверт. Почерком Віктора там було виведено кілька інструкцій, від чого вона спочатку розгубилась, але з рештою прийняла. Після чого розірвала конверт та спалила його у вогнищі, кожен фрагмент вона чітко прослідкувала, до стану повного знищення. Після чого розвернулась і пішла до дівчат.

— Міс Арія, нам теж потрібно їхати. з усім ми розберемось потім. Зараз ми нічим йому не допоможемо.

Арія розгублено подивилась на неї як і інші, але з рештою кивнула. Вона розуміла, що її слова правда і повернувшись до відносно звичайного стану, вона почала роздавати вказівки. Водії видихнули й вилили решту пива на землю, цього вечора їм не вдасться відпочити. Том же з кожною секундою посміхався все ширше та ширше, а в його очах раз у раз запалювався дивний вогник.

"Це мій шанс. Я повинен сісти поруч з нею. І може мені вдасться перевірити слова системи."

Та не даючи про себе забути, та щоб зламати всі плани Тому. Якась примхлива система надіслала сповіщення.

"Примхлива система прокинулась і була вражена видами матінки природи. І помітила, що схоже останнім часом володар недостатньо займається спортом, тому."

Швидка місія.

Повернення додому пішки. Жодного транспорту.

Нагорода 100 монет

Невдача облисіння.

Том застиг на місці та подивився на екран і почав іти в напрямку дороги оминаючи машини.

— Ти не збираєшся з нами?

— Я дещо згадав, і мені потрібно скинути кілька кілограмів. Тож я піду пішки.

Маргарет насуплено подивилась на нього, але з рештою кинула лише кілька слів у вздогін та сіла в машину біля близнюків

— Ви ж щось знаєте. Зізнавайтесь.

Міна подивилась на свою сестру, але та була така сама розгублена. Вони не знали чи можуть розкрити більше подробиць. Але в машину зайшла Лілі й погляди сконцентрувались на ній.

— Можете розповісти все, це не буде проблемою.

Вона сіла і подивилась у вікно, це також було в інструкції як засіб розповсюдити інформацію, і захистити її від фальсифікації Подача зачарувала усіх в машині, навіть Арія, що раз у раз переставала дивитись у телефон у захваті слухала. Невдовзі, невідомий автор виклав історію в інтернет, надихаючи наступних на написання роману-бестселера та фільму.

Лілі та близнюки вийшли з машини біля маєтку та одразу відчули, щось дивне. Ворота маєтку були щільно замкнені, а охоронця ніде не було видно. Шлях до будинку був більш веселим за розмовами, лише до моменту коли вони помітили кілька великих чорних машин, що стояли з боків елегантного автомобіля посередині.

"Ці машини по чотири, і ця швидше за все боса з водієм. Лілі заспокойся, тобі треба не битись, а виконати вказівки Віктора. Все буде добре, вірно?"

Лілі обережно поклала руку на дверну ручку та відчинила двері, в середині на дивані розкинувся чоловік, що троє стояли біля дивану, а ще кілька стояли перед ними, та ще двоє біля дверей. Всі вони стояли зі спеціальними значками які чітко виділялись на чорних костюмах.

"Слідчі. Напівгравці, невелика проблема, а ось вони вже проблема. Особливо він, я не бачу жодної можливості. Треба бути обережною."

Вона швидко оцінила їх і зосередилась на чоловіку, що сидів на дивані. Цей товстий і лисий чоловік у чорному костюмі, що з хіттю в очах та не менш потворною посмішкою дивився на них. Хоча вони не промовили ще й слова Їх аури вже зіштовхнулись його владна аура неначе хвилі натикались на гострий хвилеріз Лілі, за якою від страху сховались близнюки.

— Добре, годі з цим. Ви слуги юного пана Віктора?

Після його слів аура стала тихою наче водяна гладь, але вона не послабила пильності.

— Саме так. Чи можу я знати хто ви?

— Можеш. Я Барон. Головний спостерігач Марнославного міста.

Він зверхньо подивився на неї, та облизав губи.

— Юного пана Віктора затримали у підозрі в порушенні правил. Завтра приїде слідчий від сім'ї, щоб розібратись у його справі.А мені поручили провести попереднє розслідування, тож ви підете за мною, щоб розповісти подробиці того вечора. Це всього лише протокол, нічого особистого.

Він встав з місця і його аура вдарила з новою силою, та дав знак, щоб чоловіки схопили усіх. У дівчат пробігли мурашки по спині від їх поглядів, але Лілі закрила очі та повільно видихнула після чого подивилась на нього.

— Містер Барон, якщо я не помиляюсь, то згідно з сімейними правилами слуг-гравців допитувати без їх пана не можна.

Барон дав сигнал людям, щоб вони зупинились і з деякою досадою подивився на неї.

" Я думав, вона не знає, шкода. Нечасто така дівчина трапляється в руки."

Він обережно відкашлявся і подивився на близнюків з посмішкою.

— Точно, але я мав на увазі близнюків.

— Ах, вибачте, але вони також гравці.

Він розгублено подивився на неї, після чого подивився на свого помічника, який також був розгублений.

— Не жартуй зі мною дівчинка, ти знаєш правила, і що тобі буде.

— Я знаю, але це не жарт. Ми всі тільки вийшли з підземелля. Ви завжди можете самі перевірити.

— Я так і зроблю, але якщо це жарт, то ти пошкодуєш. Ти візьми та перевір їх.

Один з чоловіків кивнув головою та обережно дістав білий нефрит, підійшовши до дівчат він доторкнувся до їх шкіри та камінь засвітився червоним.

— До біса. Гаразд.

Він вдарив ногою по підлозі, від чого з'явились ледь помітні тріщині.

"Бісів виродок, як тобі так пощастило. Я вже розпланував як вмовлятиму цих дівчаток. До біса, я ще й не зможу виконати його наказ. Гаразд, зміна планів."

Обличчя Барона кілька разів міняло свій вираз, він з розпачем подивився на дівчат, а потім помітив ранці у них за спиною.

"Стоп. Вона сказала в підземеллі? Він точно повинен був отримати дещо цінне."

Він подивився прямо і дістав з пазухи сувій з печаткою та помахав перед ними.

— В мене наказ обшукати усі речі юного пана Віктора, ваші речі його речі. Тож давайте сюди ваші ранці.

Лілі впізнала печатку і могла лише кивнути головою невиконання наказів цього совою також було б проблемою, тож з деяким розпачем вона поклала речі на підлогу. Поки він задоволено посміхався й знову плюхнувся на диван кілька людей схопили ранці та поставили перед ним. Барон відкрив ранці по черзі, але в рожевих нічого не було.

— Тепер найсмачніше.

Він обережно відкрив найбільший ранець з кайлом і його зустріли якісь коробки та пакунки. Барон облизнуся і відкрив першу коробку, а там гриби, наступну знову гриби. Він викинув усе з сумки, щоб побачити ще більше грибів на дні він вивернув сумку в надії, але нічого не впало окрім грибів.

Тим часом близнюки та Лілі в розгубленості нахилили голови. Лілі не пам'ятала, щоб ховала гриби, а близнюки не розуміли, нащо Віктор зібрав стільки грибів які їли гобліни у підземеллі.

Барон схопив гриб з землі та збирався вже відкусити, але швидко замість цього кинув його одному зі своїх людей.

— Їж.

Чоловік видихнув та закрив очі, після чого обережно спробував відкусити. Спочатку було непогано, ну гриб і гриб, але вже наступної миті він відкинув гриб у бік, та впав на коліна. Його обличчя позеленіло, він відкрив рота та шкріб власний язик намагаючись стерти з нього смак гриба, та невдовзі його вирвало. Всі з огидою дивились на нього кілька хвилин поки він не оговтався і не помітив, що цілковито самотній, усі решта стояли якомога далі від нього, навіть Барон здавалось разом з диваном трохи від'їхав.

— Він отруйний?

— Ні пане. Він настільки огидний, що я не міг стриматись. Пане навіть те лайно, що ти змушував нас їсти після цього стане їжею богів.

— Добре, добре. Відпочинь трохи.

Барон перевів погляд на Лілі, і вказав на купу грибів.

— Для чого вони йому? Де ваші скарби з підземелля?

— Я не знаю, це те, що мій пан наказав мені нести.

Вона також хотіла знати, бо особисто ховала всі ті речі у своєму ранці, особливо той лук який дістався йому з генерала, але зараз вона була непевна. Вона навіть почала сумніватись у здоровому глузді Віктора, дивлячись на всі ці гриби.

— Кажи мені правду, ви сховали десь іншу сумку?

— Такого немає, хіба ви не знаєте? Чи то не ваші люди слідкували за нами, аж з гори?

Барон клацнув язиком і впав на диван. Він нічого не міг вдіяти проти них у цій ситуації за правилами. Невдовзі до них спустився ще один чоловік у костюмі він промовив кілька слів на вуха своєму босу від чого той нахмурився, а потім задоволено кивнув.

— Ми завершили. Я зараз йду. А вам усім заборонено покидати маєток. Поки справу вашого пана не буде вирішено.

Коли Барон і його люди пішли до зали увійшла Гільда, і з радістю обійняла близнюків, які розгублено дивились одна на одну.

— Я так рада, що ви стали гравцями. Тепер я маю навчити вас як це бути гравцями.

Спочатку близнюки зраділи, бо її похвала, це щось доволі цінне, що рідко коли можна отримати, але вже наступної миті їх обличчя поблідли від згадок про тренування. Гільда відпустила їх і підійшла до Лілі, що припала до стіни, та обережно дивилась у слід Барону та його людям.

— Вибачте, міс Лілі, а що робити з усіма цими грибами?

— Складіть їх у сумку та покладіть, мій пан сам розбереться. А тепер прошу вибачити, мені треба щось зробити.

Лілі відійшла від вікна і поблукала на гору під здивовані погляди близнюків, яким Гільда вже дала вказівки. люди Барона перевернули з ніг на голову весь будинок і зараз прийшов його прибирати. Що стосується Віктора вона могла лише похитати головою, без радикальних ситуацій її це не турбувало. Покарають, вб'ють, викрадуть чи ще щось зроблять для неї ситуація кардинально не зміниться і доволі швидко на його місце прийде інший. Це було справедливо і для слуг у цій сім'ї.

— Ах, ледь не забула, міс Лілі. Барон шукав якийсь перстень, але нічого не знайшов.

Лілі зупинилась на кілька секунд й кивнула їй головою, та пішла вгору по сходах. Коли вона зникла з очей решти, то обережно зняла взуття і побігла до кімнати Віктора, де відкрила його шафу та почала перевіряти речі попутно шукаючи різні шпигунські пристрої. За кілька хвилин вона набрала Теодора.

— Хто це?

— Пане, це Лілі служниця вашого сина. Мій пан доручив мені зателефонувати тобі якщо, я знайду щось дивне. Містер Барон пішов після обшуку будинку і захопив з собою речі мого пана включно з тими, які він носив у день коли прийшов юний пан Нік. Ах і він шукав якийсь перстень.

— Який перстень?

— Я не знаю, я не дивилась уважно коли мій пан роздягав пана Ніка.

— Пристрої звуку та відео запису?

— Ні. Я вже перевірила, але є дивні рухи людей за маєтком, та охоронець воріт відсутній.

Теодор дав їй кілька додаткових вказівок, а поки вона стояла біля вікна.

— Я розумію, пане.

Коли розмова була завершена вона кинула слухавку на ліжко і подивилась на нічне небо з розпачем прикушуючи губу.

"Заспокойся, ти зробила все, що могла на цю мить, не будь дурною Віктор же сказав тобі, щоб ти не робила дурниць."

Вона встала і хлопнула себе по щоках і щільно зашторила вікна, вже деякий час вона відчувала на собі пильний погляд, за нею стежили. Вона відійшла і кинулась на ліжко Віктора гадаючи про нього. Багато думок нахлинуло на неї, і вона провалилась до Морфея у царство снів, обіймаючи його подушку, та вдихаючи його запах.