Юний пан в тіні/ The Young Master in the Shadows

[Міазми, що роз'їдають душу

Ранг S++]

Віктор присвиснув, він вже відчував, що міазми небезпечні, але він навіть уявити не міг, що настільки.

"Отрута душі, я не очікував її тут зустріти, така унікальна можливість."

Як і видно з назви отрута діє виключно надушу. Її майже неможливо визначити та тим паче вилікувати. Але чудовість цієї отрути компенсує рідкість, за всю історію було лише кілька майстрів, що могли виготовити подібну отруту, і зараз перед Віктором було ціле море.

"Як казав той хлопець? Потрібно зробити так і так?"

Віктор дістав пляшку з водою та достатньо міцну нитку, а також кілька кинджалів, що отримав від гоблінів. За кілька точних рухів і зрізів кинджал отримав зручне вушко скрізь яке він протяг нитку прив'язану до пляшки. Він максимально точно і на безпечній відстані готовий до чого завгодно кинув кинджал у стіну десь на метр вище межі міазм, і почав обережно підіймати воду.

"Хоч би це вийшло, хоч би це вийшло."

Він сподівався і майже що секунди після того, як підійняв пляшку на достатню висоту, сканував її. І його сподівання були виправдані.

[Отрута, що роз'їдає душу.

Ранг F]

"Так, так в біса! Так!"

Віктор почав стрибати від щастя, а потім швидко оглянувся довкола і поправив костюм він дістав, ще кілька пляшок з водою і повторив конструкцію зробивши її більшу міцною та стійкою та обережно підняв їх, і за допомогою іншого кинджала зафіксував їх на місці, а за допомогою навички, замаскував конструкцію від сторонніх очей.

" А тепер за моєю дурепою."

Хоча він не хотів цього виказувати його ходьба виражала максимально піднесений настрій і він ледь не підстрибував від щастя. Хоча він трохи шкодував, що не носив з собою каністру з водою.

"Хто ж міг знати, хто ж міг знати."

Щоб знайти Алекс йому довелось витрати майже годину, бо карти немає, і тут доволі багато глухих кутів. На його подив він відчув, як вона пронеслась повз нього. І справи в неї можна сказати стали краще раз у раз вона відступала та вдаряла списом у найближчих павуків і знову тікала плачучи та кричачи коли вони підходили занадто близько.

"Це павуки повинні плакати та кричати від тебе! Навіщо я тобі дав мистецтво списа?!

Дивлячись зі сторони на цю дівчину він видихнув, та почав вирізати павуків один за одним. на його щастя Алекс, втрапила у глухий кут і заради виживання почала боротись з усіх сил викликаючи ще більше агресії та поривів її з'їсти у павуків. Їм вдвох знадобилось кілька годин, щоб вбити всю зібрану нею стаю.

"Здається це все."

Алекс знесилено впала під стіну і переводила дихання, Віктор лише зневажливо похитав головою і почав підходити до неї ближче. Як раптом павук, що деякий час ховався у тінях в скелі стрибнув на неї.

— До біса!

Вона схопила списа, що лежав поруч намагаючись відбити павука, але той наближався занадто швидко, а вона була дуже втомлена. Вже в наступну мить він прокусив би її ніжну шию, як раптом кинджал врізався в нього з боку.

— Це моя власність! А тобі потрібно бути більш обережним. Завжди перевіряй оточення перед тим як відпочити.

Віктор вийшов з маскування та підійшов до павука і витяг свій кинджал одночасно наступаючи на його тіло, щоб розплющити у місиво. Вона кинулась у його обійми та плакала продовжуючи тремтіти від страху.

— Тихше, все добре. Вони вже мертві, заспокойся.

Алекс, відчувала, дивне тепло коли він гладив її волосся та спину. Тим часом Віктор відчув дежавю.

"В них спеціальні курси?"

Він дещо відсунувся від неї та пальцем за підборіддя підняв її обличчя. І в моменті ситуації вона закрила очі.

— На що ти очікуєш?Ти не знаєш, але кілька днів тому, гарненька дівчина вже робила подібне, Я знаю, що дівчата шаленіють від мене, але ти ж чоловік! Ану, зберись боягуз.

— Придурок.

Вона засоромлено сказала відійшла від нього, щоб піти куди-небудь ще, якомога далі від нього. Але він не дав їй, достатньо часу й кількома кроками підійшов до неї з заду й обійняв її за талію та злегка прикусив мочку вуха.

— Що, що ти робиш?

— Це ти що робиш, куди зібрався? Там на тебе очікують лише павуки. Відпочинь поки я зберу кристали.

Він ніжно заговорив на вухо почервонілій дівчині, і після того, як вона кивнула він відпустив її та пішов до трупів павуків. Павуки були дійсно різноманітні, від кількох сантиметрів, до кількох метрів. Хоча їх панцир не ставав від цього міцнішим, і без проблем прорізався навіть тупеньким кинджалом гобліна.

— Ці нічого не варті, лише у великих є кристал.

Віктор ногою відкинув кілька трупів маленьких павучків і сів біля дівчинки, що уважно спостерігала за ним.

— М? Що таке?

— Можна запитати?

— Звичайно, питай все, що захочеш.

Віктор широко посміхнувся та подивився їй в очі, які швиденько забігали по печері та зупинились на павуках.

— Як ти дізнався про це підземелля?

— Секрет.

— Он як. Стоп, що?

— Секрет, таємниця фірми.

Алекс, подивилась на нього і дещо розчаровано видихнула. Ще не зовсім відпочила і поруч з Віктором знову відчула те дивне відчуття тепла.

"Ще, хочу ще."

Вона почала притискатись до нього і її голова підсвідомо впала на його плече, щоб спостерігати як він чистить свої кинджали.

— Що далі?

— Чекаємо.

Вона розгублено подивилась на Віктора, що склав кинджали та подивився на неї.

— Чекаємо? Ми не будемо полювати на чорну вдову?

— Так, тут є й інші. Нехай вони це роблять. Я припускаю, що вона надзвичайно отруйна і я не хочу туди лізти непідготовленим.

— Тоді ми сидимо і чекаємо?

В надії запитала вона дивлячись на нього благальними очима.

— Хоча це виглядає непоганим варіантом. Ми не можемо втратити такий особливий шанс. Ми неспішно підемо до кінця і добре потренуємось.

Віктор з посмішкою піднявся та простягнув їй руку. Вона відчула тремтіння по своїй спині. і боязко прийняла її. Наступні кілька годин пройшли в постійному циклі ударів, випадів та блокування. Спочатку страх брав гору над нею, але коли кількість вбитих нею павуків перейшла з двозначних чисел на тризначне та чотиризначне, страх відступав сам собою.

— Ось так і має бути. Ти тепер добре справляєшся!

Хоча в неї міг розвитись і інший страх. Віктор радісно плескав у долоні позаду неї, і витирав уявну сльозу. Хоча він не дійшов до рівня Гільди, за своє довге життя він встиг перебрати багато ролей і міг без проблем дати кілька вказівок. Одночасно підчищаючи кінці та допомагаючи, коли особливо важко.

"Тепер її можна назвати більш менш вправним воїном"

Він відвів свої очі та вкотре намагався сконцентрувати свою увагу, але нічого не вийшло, міазми товстим покривалом закривали все небо і той дивовижний артефакт, що освітлював підземелля.

"Ну, що ж продовжимо, нам потрібно багато чого зробити."

Віктор видихнув і дав сигнал Алекс, їх перерва закінчена і вони повинні йти далі. За кілька годин вони почали зустрічати все менше павуків, але дівчина вже була морально і фізично вижата як лимон і шукаючи безпечне місце вони знайшли якісь руїни, і дивні мітки на стінах тунелів.

— Обережно.

Віктор обережно підійшов до воріт, порізаних численними ударами та стін з неземного чорного каменю, що потріскались від ударів і часу.

"Дивовижно, що ж це таке? Я рідко коли бачив подібні руїни що ж тут могло статись."

Як і вказано здебільшого підземелля це мандрівні фрагменти іншого світу, що прийшли в наш і були запечатані. Але іноді це може бути в'язниця, яку запечатали та вигнали зі світу. Підземелля гоблінів чудовий приклад, вигнане військо з генералом, Бар'єр міг заточити їх у тунелях, а група магів вигнала їх зі світу., або вони останній фрагмент одного з численних мертвих світів.

"Але що саме тут?"

Віктор ледь трохи причинив ворота, щоб швидко від них відійти. Та приготуватись до бою, Алекс, обережно підняла спис та очікувала. За кілька хвилин ворота відчинила босонога дівчина її одяг складався з якось поєднаних фрагментів павуків, що закривали життєво важливі частини тіла, а довге майже біле волосся пов'язане у хвіст.

"В мене погане передчуття."

Вже наступної миті він відчув дивну ненависть з її боку та обережно готувався до битви.

"Чи міг я бачити її раніше? І що в неї з обличчям?"

Він згадав кілька слів і шоковано дивився на її порізане обличчя та пов'язку на одному з очей.

— Вона ворог? Це вона чорна вдова?

— Не знаю, але будь готовий. Звідки ти це взагалі взяв, чорна вдова це очевидно павук.

Побачивши його шок дівчина посміхнулась і діставши зі спини саморобний спис кинулась на нього. Віктор активував навичку, а Алекс стала перед ним.

[Ім'я Альфа/Луїза фон Ріхтер

Рівень 0

Статус Блокування родоводу (ослаблено родовід заблоковано на 90%)

Клас Воїн Крові

Повноваження 3

Сила 65/650

Розум 60/600

Спритність 77/770

Удача 9/31

Краса 12/40

Ордер 10

Навички

Самозцілення S

Кривава Асиміляція S

Кривавий меч S

Вцілілий S

Тіньовий клон A

Мистецтво списа A

Мистецтво меча A

Мистецтво лука A

Мистецтво посоха A

Мистецтво кинджала B

Удар Гігантської Гірської Долоні B

Швидкий крок B

Базове Зачарування C

Стійкість до отрути C

Стійкість до паралічу C

Стійкість до вогню D

Стійкість до миттєвої смерті D

Розширені почуття E

Вовчий крик E

Бронзова шкіра E

Базова Металургія F

Базове приготування ліків F

Статус долі A+]

— Якого біса?! Алекс Тікай вона тобі не під ...

Він не встиг закінчити слова як Алекса вже змело і вона летіла прямо у стіну, що й обвалилась на неї.

"В біса, вона нащадок, так просто не помре, на відміну від мене."

Віктор пригнув у сторону та уважно роздивлявся свого опонента Активувавши навичку він зробив пів кроку у сторону, І уважно шукав слабкі місця у своєму опоненті.

" Вона занадто сильна, і доволі досвідчена, я майже не бачу слабких місць. Я повинен викрутитись."

Він знав, що вона сильніша, і що в нього мало шансів у прямому бою. Тому відступивши на кілька кроків назад він заговорив.

— Я Віктор фон...

— Вайзе, я добре запам'ятала це кляте фіолетове волосся.

Він відійшов від ще одного удару і сплюнув на землю. Він відчував нескінченну ненависть у її чіткому та чистому голосі. А вона насмішкувато дивилась очевидно виміряючи його здібності.

— Ти права, Альфа, вірно? Бета та решта дівчат багато говорили про тебе. Я допоміг їм вибратись, може поговоримо?

Віктор заховався у тінях та дістав свій кинджал. Вона зробила кілька ударів списом по землі.

— Дай здогадаюсь, ти "Врятував" їх зробивши своїми рабами?

Віктор промовчав очікуючи на шанс, і перевіряючи оточення попри великий шум жоден павук досі не з'явився.

— Скажи мені скільки ти за них заплатив?

ЇЇ шкіра змінила свій колір і вона також роззирнулась по сторонах з посмішкою.

— Це був їх вибір. Тітус припустився помилки та порушив сімейні правила, його відправили на покарання до бабусі.

Він помітив кілька лазівок, але міг без проблем бачив, що це очевидні пастки.

— Їх, вибір? Ти їх обдурив! І що зайнявши його місце, що далі будеш мені погрожувати їх життями?

Вона плюнула Віктору під ноги та зробила ще кілька ударів списом і знову кинулась на нього, змушуючи його вилаятись про себе і знову змінити позиції.

— Ні, я маю позицію набагато крашу. Ні, я гарний хлопець збираюсь відправити їх до школи наступного року, і зробити разом багато гарних спогадів. Як сім'я...

— В тебе не буде шансу!

Вона кинулась на нього, удар її саморобним списом мав нанизати Віктора, але ілюзія розсипалась, насміхаючись з неї. Вона у паніці роззирнулась, щоб помітити Віктора, що з'явився нізвідки та ударив її кілька разів. Але він не відчув жодного опору.

" Я у лайні, це клон! Де вона?"

Віктор роззирнувся і помітив дівчину, що вийшла з-за відкритих воріт та кинула у нього списа, він ледь його уникнув, щоб ледь не втрапити під інший її удар, що залишив неглибокий поріз на його обличчі.

"Клята дівка!"

Він відступив та знову зник з очей, а вона зробила кілька ударів списом. І посміхнулась схопивши, щось з-за спини та кинула у його бік одразу після списа. Віктор ухиляючись від списа втрапив у сітку, що була досі липка і без проблем скувала його рухи. Альфа ударила його і відкинула до стіни.

"Я в лайні. Треба щось робити."

Віктор обережно дістав ще один кинджал, та спробував порізати сіть. дівчина схопила його за плечі, та ударила об стіну надійно закріпляючи його і грайливо провела рукою по його обличчю.

— Що я повинна зробити з тобою, маленький Вікторе? Може мені потрібно дати відчути тобі те, що відчула я?

Вона посміхнулась, а шрами на обличчі зробили її більш лячною. Віктор не подавав ознак паніки та уважно дивився на неї.

— Як ти мене знайшла?

— Секрет.

— Ти використовувала удари списом, щоб знайти аномалію? Щось на рахунок ехолокації?

Коли він помітив, що Альфа застигла він кивнув головою сам до себе.

"Щось з нею не так, стільки навичок і божевільна статистика, вміння і знання які ніколи не зміг би засвоїти аматор. Що з нею в біса не так?"

Але його роздуми перервав її удар, вона схопила його за обличчя і шиплячи заговорила.

— Ти в нас розумненький хлопчик. Може я повинна дати тобі відчути. що відчула я? Твій любий братець зґвалтував мене, порізав обличчя, а потім дав розважитись зі мною своїм людям. А потім цей виродок перерізав моє горло та кинув у розщелину. Я дуже добре це пам'ятаю, бо згадую події того клятого дня кожної ночі. Я обов'язково помщусь!

Віктор особливо не слухав її монолог, підрізаючи нитку за ниткою. та намагаючись розірвати їх силою. Коли вона закричала він роздратовано нахилив голову.

— Ти, що не боїшся, що сюди збіжаться павуки?

— Це безпечна зона. Бачиш он ті позначки, вони ніколи не заходять за них.

Віктор цокнув язиком і подивився на уламки, Алекс досі лежала у відключці, а надії на павуків не було.

— Може ти хочеш поїсти? Ти зі слів дівчат ти провела тут десь пів року. Хочеш щось смачненьке?

— Ой так! Уявляєш у цих павуків так мало частин які можна з'їсти, Тому я дуже рада, що ти прийшов до мене. Будеш моїм гостем на м'ясному обіді. Я ніколи раніше не їла чоловіків, ти повинен співпрацювати.

Віктор здригнувся, але відчував, що павутина скоро не буде перешкодою і підготував шумову гранату

— Я не смачний повір мені на слово.

— А я чула інше, якщо з'їсти фон Вайзе з повним родоводом можна продовжити своє життя. Це здається пов'язано з вашим родоводом старшого дракона. А ти в нас повний родовід, он яка чисто фіолетова кров.

Віктор шоковано на неї подивився і мурашки пробігли по його спині.

"Це таємниця про яку мало хто знає у сім'ї! Звідки вона знає?"

Вона підійшла до нього.

— А тепер перевіримо смак.

Альфа облизала його шоку, злизуючи струмочок крові та язиком збираючи кров прямо в рані. наступної миті вона насолоджуючись проковтнула і її обличчя відновлювалось з нелюдською силою відкриваючи її справжню красу. Тим часом Віктор кліпав очима і чіпав себе вільною рукою, щоб переконатись чи не сон це, але сповіщення змусило його сміятись наче божевільного.

[Виявлено ритуал крові.

Хочете зареєструвати нового кривавого раба?

Так/Ні]

Віктор під здивованим поглядом дівчини дістав кинджал і без жодних фокусів почав різати мотузки.

— Ти що взагалі страх втратив?!

Альфа хотіла схопити спис та проткнути його, але він кинув на неї погляд і посміхнувся.

— Контроль.

Наступної миті її тіло, замерзло, і вона стала його полонянкою без можливості поворухнути жодною кінцівкою, чи сказати хоч слово.

"Ні! Не може бути, ні! Як в нього могла бути ця навичка! Ні я не буду знову рабинею, ні!"

Він спокійно розплутався та став на тверду землю. І підійшов до неї та ніжно доторкнувся, до її численних шрамів та обережно провів рукою.

— Доля тебе сильно потягала, гадаю, нам буде, про що поговорити.

Раптом купа уламків здригнулась і кілька камінців скотились на землю. Залишаючи його дещо здивованим, він розвернувся та подивився у тому напрямку.

— Алекс. Я про тебе не забув, клянусь. Альфа допоможи мені.

Вона у свідомості спостерігала, як її тіло наче маріонетка, незграбними кроками підійшло до купи, та почало її розгрібати, щоб дістати гарненького хлопчика.

— Ось бачиш, можеш коли хочеш!

Віктор засміявся дивлячись на непритомну, дівчина та ляснув Альфу по дупці, перед тим як схопити Алекс у принцесу та піти до храму.

— За мною.

Вона слухняно пішла за ним до храму великі ворота якого ховали за собою простору залу, що поєднувала кілька кам'яних келій, в одній з них на пошарпаному, дивом збереженому часом, килимку він поклав Алекса. Та перевірив її стан.

"Справи набагато добре, ніж ножна було очікувати, скоро прокинеться. Все ж нащадок є нащадок."

Він обережно поправив її одяг не забувши кинути останній погляд, та злегка облизати губи. У залі на нього чекала беземоційна Альфа, що дивилась в порожнечу. Віктор дістав стілець та сів перед нею.

— Свобода.

Дівчина наче прокинулась від довгого сну кинула вбивчий погляд на нього, але не підняла зброї й стала очікувати, що буде далі.

— Розумна дівчинка, мені подобається. А тепер сідай, і ми нарешті поговоримо як цивілізовані люди.

— Хіба цивілізовані люди поневолюють інших?

Вона сіла перед ним та зневажливо подивилась, на що він дещо здивовано підійняв брову та подивився у відповідь.

— Хіба цивілізовані люди намагаються з'їсти інших? Тим паче знаючи, що в мене твої сестри. Ти знаєш, що це таке?

Віктор дістав перстень Малих Майстрів та похитав перед нею. Вона здивовано розширила очі, але швидко кліпнула та похитала головою і її погляд став ще більш болючим. Він видихнув та сховав перстень.

— Це не працює, доведеться йти довгим шляхом. Хто навчив тебе? Хто дав тобі знання про світ, про бойові мистецтва та про родовід фон Вайзе?

Альфа лише відвела погляд, але нічого не сказала. Віктор зітхнув та ще раз уважно на неї подивився шрами зникали один за одним, багато з них сліди укусів павуків та наслідки розваг Тітуса. Його погляд зачепився за пов'язку і він міг сказати з досвіду, що око не відновлюється просто так.

"Вона дійсно багато пережила, але це справді цікаво"

[Ім'я Альфа / Луїза фон Розен]

"Зазвичай система відображає лише одне ім'я, те яке людина вважає справжнім. Але в неї їх два, Схоже вона ще не зовсім відмовилась від минулого. З цим можна працювати."

Віктор посміхнувся, частини пазла ставали на свої місця. Вона фон Розен, гравець з народження, що має божевільну статистику, і як кажуть їх повноваження збільшуються одразу коли вони досягають ліміту, мінус їм потрібно у сто разів більше досвіду ніж іншим.

"Але чого її родовід заблокований? Через це вона втрапила до рук Тітуса? І його навичка не спрацювала на повну."

— Ти знаєш як звали дівчат до того як ти їх зустріла? Тітус погрався з їх спогадами.

— Ні коли він заводив їх до кімнати їх спогади були стерті.

Віктор помітив переживання та турботу за них, і дещо задоволено кивнув головою.

— Зрозуміло. Що ж гадаю годі Ігор. Ти Альфа чи Луїза?

Він сів та склав руки перед собою, та серйозно на неї подивився. Альфа здригнулась і шоковано подивилась на нього, а потім опустила голову і тремтячим голосом прошепотіла.

— Звідки, ти знаєш?

Віктор лише посміхнувся та продовжував дивитись на неї. Вона вперше почала тремтіти, наче боялась цього погляду.

— Ти не відповіла. Ти ж знаєш, що я можу змусити тебе відчути таки біль, що ти благатимеш про смерть?

Вона нічого не сказала і тремтіння пробігло по її тілу. Він відкинувся на стільці та подивився на неї шукаючи, хоч щось.

— Або я можу віддати тебе членам ради. Чув за вашу голову висока нагорода.

— Спершу ти повинен вибратись з підземелля.

Вона кинула на нього погляд сповнений ненависті та плюнула трохи в сторону від його обличчя.

— Я про це не переживаю, ти знаєш хто такий нащадок?

Альфа відскочила від нього наче від чуми та тремтячи дивилась, сідаючи на підлогу та хапаючись за волосся.

"Ні, я приречена. Нащадок очистить обов'язково очистить підземелля, а ці виродки, використають як матку, щоб сплести свій родовід з моїм."

Тремтячи від страху вона не помітила співчутливого погляду Віктора він розумів її страх і досі продовжував тремтіти, коли згадував той час.

— Що ж на твоє щастя їх нагорода мене зовсім не цікавить на відміну від тебе. Я дам тобі шанс помститись, я сховаю тебе та дам набратись сил, але ти станеш моїм вірним слугою.

Вона заспокоїлась та помітила, що Віктор стояв перед нею та простяг руку.

— Жодного інтиму. З моїми сестрами також. І дозволиш їм жити справді нормальним життям.

Його посмішка сіпнулась, але він кивнув.

— Я поважатиму їх та твій вибір та бажання.

Вона хмикнула, та посміхнувшись схопила його руку

— Наче це колись станеться.

Вона могла сказати, що він чесний з нею. і що в неї справді немає особливого вибору. Але може їй справді вдасться хоч трохи захистити своїх нових сестер. Віктор посміхнувся він не хотів змушувати, бо кожен рано чи пізно знайде свій вихід як заламати кайдани. І він не хотів би бути поруч у цей час, тим паче якщо в них не було більш менш дружніх стосунків. Він допоміг їй встати ти повів до іншої келії де попросив її сісти поруч.

— А тепер ти скажеш мені, звідки ти дізналась про мій родовід?

Вона деякий час вагалась, а потім похитала головою та склавши руки перед собою подивилась на нього.

— Ти можеш мені пообіцяти, що не станеш ворогом фон Ріхтер

— Якщо вони не зроблять цього першими. Обіцяю.

Альфа схвально кивнула, дещо принизливо посміхнулась.

— Ти чув про перенесення пам'яті?

Віктор кивнув, а потім стукнув кулаком по долоні та подивився на неї.

— Це через неї у тебе стільки навичок на нульовому рівні?

— В тебе навичка оцінки! Ось як ти дізнався. Я повинна була здогадатись.

Вона шоковано подивилась на нього та схопилась за голову, щоб обпертись руками на коліна й розпачливо подивилась у підлогу Віктор поплескав її по спині та посміхнувся.

— Звичайно. А тепер розкажеш, що саме сталось з тобою, через, що ти пройшла?

— Так, це не проблема. Якщо я не помиляюсь я народилась десь за місяць до того як моя сім'я була знищена. Я одна з насінин. Все, що я знаю я дізналась через кристал, як і мої навички. Старійшини використали все, що зберігалось у скарбниці.

Вона хмикнула, і сльози з'явились на куточках її очей,

— Але лише кілька насінин було посіяно. Нас відправили у супроводі захисників у різні частини світу.

— Що сталось з іншими?

— Вороги були занадто стрімкими. Патріарх та останні захисники спалили їх, щоб вони не дістались ворогу. Так сказав мені мій захисник.

Віктор хотів її обійняти, але вона вовком поглянула на нього і він швидко прибрав руку.

— Це через, те що ви захотіли панувати, світом.

— Брехня! Ми...

Віктор їй посміхнувся та коли вона зіскочила з кам'яного ліжка схопив за руку. Й посадив назад, хоча мав визнати, вона йому це дозволила зробити.

— Я знаю, знаю. Розкажи мені, що сталось.

— Справді?

— Справді.

Альфа замерзла і шоковано на нього дивилась. Після чого вона посміхнулась, а з її очей потекли сльози які він обережно витер.

— Розповідай, що сталось?

Віктор мав лише приблизне уявлення про те, що сталось тоді насправді. Більшість архівних записів були написані фон Цвей, що завжди в нього викликало підозри, і зараз він збирався, або підтвердити, або розвіяти.

— Це була пастка фон Цвей.

— Ти можеш мені розповісти подробиці? Моя сім'я зараз у них на прицілі.

Альфа шоковано подивилась на нього, а потім згадуючи щось заговорила.

— Як ти знаєш, це сталось близько двадцяти років тому. Вони виконали всі приготування після відходу фон Кроне. За кілька днів частина старійшини, елітних бійців цілковито підкорились волі фон Цвей і віддали наказ солдатам сім'ї почати війну, було багато тих хто підтримав їх добровільно, бо давно очікував на цей шанс. Народжені, щоб правити.

Вона хмикнула, а Віктор ніяково посміхнувся. Він пережив багато зустрічей з подібними хлопцями.

— Наступним етапом були сплячі агенти, поки сім'я була в паніці й намагалась зупинити війну, вони почали різанину. Деякі старійшини та патріарх, були шоковані та почали діяти занадто пізно, бо не знали, хто може бути зрадником. В надії вони намагались звернутись до ради по допомогу, але...

— З'явились фон Цвей?

Вона кивнула.

— Так, фон Цвей надіслали своїх людей, що написали брехливий звіт. І почали звинувачувати нас у всіх гріхах світу. І останнім акордом були війська придушення на чолі з патріархом, фон Цвей.

— Зараз колишнім, якщо я не помиляюсь десь місць тому трон посів новий.

Віктор посміхнувся і подивився у стіну на проти під її дещо шокованим поглядом.

"Місяць? Він оголосив про це одразу, чи..."

Вона не стала продовжувати думку, відчуваючи, що це занадто абсурдно, але її погляд на нього змінився.

— Сім'я знищена, а ти з захисником на самоті у великому світі, що сталось далі? Чого твоя статистика заблокована?

— Для мого захисту, рада, отримала якийсь метод, що дозволяє їм знайти нас. Ми намагались відправляти прості загони для диверсій, але їх швидко виявляли, тому патріарх, побоюючись найгіршого запечатав насіння.

В цей мент, вона здригнулась, а в очах з'явились сльози.

— Печатка трималась, і все було добре, до одного дня.

— Печатка пробилась?

— Так, буквально на секунду, але раді цього вистачило, щоб вже через кілька годин за нами була погоня. і мій наставник пішов виграти мені час, я не знаю, чи можна це назвати везінням, але тоді мене схопили люди товстуна.

Віктор кивнув він потроху вимальовував картину, але дещо не сходилось.

— Чого в тебе замок пошкоджений до дев'яноста відсотків?

— Ти й це бачиш?! Це через підземелля. І тому я тут сиджу, замість того щоб вибратись.

Вона вдарила кулаком по стінах та подивилась на нього.

— Я не можу навіть поборотись за своє життя, бо не можу повністю його розблокувати. Тому, якщо не можеш мене захистити, будь ласка, вбий. Я не хочу тієї долі.

Вона пронизливо подивилась на нього, на що він кивнув, а потім посміхнувся та хлопнув по плечу.

— Не турбуйся про це, я можу як повністю його заблокувати, так і відкрити. Зрештою це я твій господар. Але якщо я відкрию його ти повинна бути поруч, щоб я міг приховати тебе своєю навичкою.

Зухвало сказав він кладучи руку на свої груди та підіймаючи носа до гори. А в її очах запалився слабенький вогник надії.

— А тепер розкажи мені головне, ти знаєш як твоя сім'я втрапила на гачок?

— Паразит. Фон Розени пішак фон Цвей сиділи в нас під боком, і ми мали з ними багато політичних і простих шлюбів. Ці сволоти використовували паразита, якого підсаджували своїм нареченим у шлюбну ніч. Він міг жити в тілі жертві роками, чекаючи на активацію. Щоб в один день підкорити її повністю новому володарю на десть днів.

— А потім?

— Смерть,

Віктор похмурнів, й прокручував сімейні звіти учасників тих подій шукаючи підтвердження. І тут знову був слід фон Цвей.

"Вони використали дивний метод, щоб знищити лідерів та деяких польових командирів, це змінило ситуацію на полі бою, так ось, що це було."

Він подивився на Альфу, що зацікавлено дивилась на нього.

— Якщо вони мають такий інструмент, тоді чого танцюють під дудку фон Цвей?

— Бо вони слабкі, хіба це не очевидно? Їх метод дозволяє пробудити лише Призивача. А ті хто підсаджує паразита повинні бути незайманими та виношувати його цілий рік, кожен їх план це довгостроковий на кілька років в майбутнє, щоб втілити щось подібне знову. Що з тобою?

Віктор сидів і не міг не посміхатись, він читав про цього паразита в архівах і знав його небезпеку, через, що сміх накривав його знову і знову. Через деякий час коли Альфа вже дивилась на нього як на божевільного він ледь стримуючи сміх та поправляючи костюм заговорив.

— У мене наречена фон Розен, і як я нещодавно дізнався вона спить з іншими за моєю спиною. Я не можу припинити уявляти обличчя її матері коли вона про це дізнається.

Альфа спочатку стримувалась, а потім почала сміятись як і Віктор.