Зміст
  • Розділ 01 : Повернення
  • Розділ 02 : Сніданок
  • Розділ 03 : Подорож
  • Розділ 04 : Дівчина
  • Розділ 05 : Розмова
  • Розділ 06 : Церемонія
  • Розділ 07 : Результати
  • Розділ 08 : Оцінювання
  • Розділ 09 : Розмова з бабусею
  • Розділ 10 : Невиправдана нагорода
  • Розділ 11 : Подорож до міста.
  • Розділ 12 : Прибуття.
  • Розділ 13 : Маєток і його мешканці
  • Розділ 14 : Близнюки
  • Розділ 15 : Ткач Долі.
  • Розділ 16 : Ранкова рутина
  • Розділ 17 : Розмова в машині
  • Розділ 18 : Проблема
  • Розділ 19 : Кліше
  • Розділ 20 : Арія
  • Розділ 21 : Тільки одна.
  • Розділ 22 : Фіолетовий
  • Розділ 23 : Закупи
  • Розділ 24 : День народження
  • Розділ 25 : Біда
  • Розділ 26 : Нічні справи
  • Розділ 27 : До гори.
  • Розділ 28 : Посеред Лісу
  • Розділ 29 : Підземелля
  • Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків
  • Розділ 31 : Маргарет
  • Розділ 32 : Угода
  • Розділ 33 : Прискорений курс
  • Розділ 34 : Лікування?
  • Розділ 35 : Бос
  • Розділ 36 : Результати
  • Розділ 37 : Арешт
  • Розділ 38 : Барон
  • Розділ 39 : Дільниця
  • Розділ 40 : Алекс
  • Розділ 41 : Стіл перевернули
  • Розділ 42 : Велике пограбування
  • Розділ 43 : Накази Бабусі абсолютні
  • Розділ 44 : Лігво Коханців
  • Розділ 45 : Велика гра
  • Розділ 46 : Дівчата
  • Розділ 47 : Пірнання
  • Розділ 48 : Дівчина в Підземелля Павуків.
  • Розділ 49 : Душевна розмова
  • Розділ 50 : Напад
  • Розділ 51 : Доля
  • Розділ 52 : Ще Один
  • Розділ 53 : Віві
  • Розділ 54 : Чорна вдова
  • Розділ 55 : Вечеря в дома
  • Розділ 56 : Думки під покровом ночі
  • Розділ 57 : Хлопець
  • Розділ 58 : Відголоски минулого
  • Розділ 59 : Зустріч в Автосалоні
  • Розділ 60 : Сестра
  • Розділ 61 : Те, що сталось після
  • Розділ 62 : Вечірка
  • Розділ 63 : Міра
  • Розділ 64 : Пізня вечеря
  • Розділ 65 : На острів
  • Розділ 66 : Зоя
  • Розділ 67 : Переговори
  • Розділ 35 : Бос

    Том обпер руки на браму і з силою натис. Ворота здригнулись, а потім зі скрипом іржавих, але досі міцних петель почали відчинятись. За ними була в рази більша зала освітлена цією дивною рослинністю. Він не сказав і слова коли повільно заходив у середину дістаючи свій кинджал. Інші дістали свою зброю й обережно рушили за ним.

    У середині на них очікувала спотворена колись чудова зала, підлога була викладена з потускнілої від часу білої плитки з якої стирчали валуни деякі підпирали стелю наче колони, а деякі були ледь трохи вищі за пів метра. Всі вони створювали враження непроглядного лісу посеред якого була галявина до якої вела просіка.

    Вони пройшли цією просікою до галявини, де на протилежному боці від входу на камені сидів обпершись на власний меч дивний гоблін з закритими очима він наче медитував, або спав. Том тримаючи кинджал на готові зухвало ступив на галявину. Великі двері, що раніше відчинялись так важко і повільно, швидко закрились гуркнувши наче грім. Всі окрім Тома і Віктора здригнулись і з острахом подивились назад. Їх тут замкнули поки підземелля не буде зачищено, або поки їх всіх не вб'ють.

    Гоблін відкрив свої очі та поглянув на них всіх змушуючи дівчат здригнутись, а хлопців хмуритись. Коли він побачив Тома на його потворному обличчі з'явилась посмішка. Він підвівся й розправив плечі, відкриваючи свою монструозну фігуру.

    Гоблін схопив меча і стрибнув у центр галявини, тепер коли він стояв перед ними всі окрім Тома і Віктора могли лише тремтіти. Він був у два рази більший за звичайну людину, його тіло було вкрите шкіряною бронею, а ті місця, що відкривали його зелену шкіру були розписані страхітливими червоними символами, що наче сплітались у якесь закляття.

    Гоблін лише презирливо подивився на них та після чого підняв меч і вказав на Тома і рикнув. Це був виклик на бій, Том скинув з себе все, що могло заважати йому рухатись і кинувся вперед. Віктор тихо вилаявся і приготувався дати вказівки залишеним напризволяще, треба було дещо перевірити, він активував свою навичку.

    {"Ворог"

    Ім'я Охоронець Генерала

    Сила 50

    Розум 10

    Спритність 45

    Удача 10

    Краса -20}

    Віктор схопився з місця та вийшов у перед.

    — В біса! Всі, увага!

    Дівчата здригнулись й підійшли ближче не втрачаючи пильності, та очікуючи на команди.

    — Не атакувати, в нас є прихований ворог. Розбийтесь на пари та знайдіть укриття.

    Дівчата кивнули й розбіглись по двоє до укриттів які могли використати, а Лілі підійшла до нього.

    "Чудово, навчання не пройшло дарма."

    Віктор витер уявні сльози спостерігаючи за ними, після чого не підводячи пильності озирнувся припавши до найближчого укриття разом з нею. Тим часом Петер та Арія розгублено дивились на них.

    "Який ще прихований ворог, хіба не очевидно, що це генерал? Чи може він просто боїться і так намагається виправдатись? А що з дівчатами, чого вони його, так, слухаються?"

    Том мав схожі думки, та не мав свободи їх озвучити, оскільки був зайнятий битвою, і хоча битись з кинджалом проти меча дуже неприємно. Він відчував, що меч цього гобліна скоро зламається. Після чергового зіткнення Том відкинув свого опонента і крикнув Петру.

    — Прикрий мене!

    — Ідіот! Це не генерал! Це всього-на-всього приманка! Будьте обережні.

    Дівчата стиснули свою зброю і продовжили уважніше оглядатись. Петр обрав відсторонене місце де його спина була прикрита, й почав пускати стріли у гобліна. Він не вірив йому повістю, але визнав, що стояти на відкритій місцевості дурість.

    Арію ж Віктор схопив і довірив Лілі, а потім подивився на гобліна з яким бився Том.

    "Це не нормально, Треба трохи скоригувати план."

    Він підійшов до Лілі лише трохи ховаючись за укриттям, він прошепотів їй на вухо.

    — Знайди мені справжнього генерала.

    Вона кивнула й активувала свою навичку, шукаючи, хоч якісь незначні сліди. І ось вона відчула, що на одному з валунів сидів ворог. Та ось коли вона хотіла розповісти Віктору, гоблін виліз з натягнутим луком і пустив у нього стрілу.

    — Бережись!

    Лілі вискочила з укриття і прикриваючи шокованого Віктора від стріли, вона отримала поранення у плече. Він обережно її обійняв та затяг в надійне укриття.

    — Є гоблін лучник! Будьте обережні!

    Всі напружились і почали перевіряти вершини, щоб помітити гобліна чи його схованку. Навіть Том, раз у раз дивився за свого ворога вершини. Бій став важчим і небезпечнішим.

    Віктор поклав Лілі на бік і розірвав її сорочку, навколо кілька

    " Так стріла нічого не заділа, це добре, дуже добре. Вона не зможе користуватись лівою рукою деякий час."

    Віктор підкликав Анну, і обламав кінець стріли залишаючи наконечник, з частиною древка, обережно перемотуючи рану він дочекався дівчини та з її допомогою вирвав решту, та стан Лілі не покращився, а погіршився він подивився на наконечник і помітив якісь рідини не схожі на кров.

    "Отрута. Клятий генерал, в нього повинна бути протиотрута."

    Віктор дивився на вершини, і щось помітивши він розвернувся подивився у прекрасні очі Лілі. Вона дивилась на нього витримуючи біль і намагаючись зберігати посмішку. Їй було все одно вона готова витерпіти все, лише заради нього.

    "Ти занадто віддана."

    Віктор з ніжністю провів рукою по її обличчю і подивився на рану, що покривалась особливою отрутою гоблінів. Він знав найкращий опис цієї отрути.

    "Біль, нестерпний біль."

    Він затягнув пов'язку по сильніше і прошепотів їй на вухо.

    — Я покараю тебе пізніше. Хіба я не наказав тобі ігнорувати мене? Я можу захиститись від цього,

    Лілі хотіла щось сказати, але Віктор зірвав вуаль і поцілував її в губи, вона завмерла від шоку, поки Анна червоніла.

    — Не роби більше дурниць, я подбаю про нього. Анна приглянь за нею.

    Віктор дістав кілька пігулок, одну поклав собі у рота, а іншу засунув в рота Лілі.

    "Це повинно стримати отруту."

    Віктор плутаючи між валунів зник з видимості дівчат. Лілі протягла руку до його спини, але швидко стиснула кулак і притиснула руку до грудей. Хоча вона хотіла слідувати за ним вона не могла, не тоді коли її тіло німіє, тож вона намагалась слідувати за ним своїми туманними очима стискаючи зуби від болю. Анна доглядала за Лілі та час від часу лікувала рану.

    Але тим часом Віктор, що зник з погляду дівчат ставав схожим на звіра інстинкти його роду впливали на його розум і брали під контроль емоції.

    "Ніхто не має права торкатись моїх дівчат і завдавати їм болю! тим паче до моєї Лілі!"

    Віктор набирав швидкість, і активував своє маскування, і повністю зник. Хоча він давно вже її використовує, з самого початку він стояв зовсім не там де його бачили, а десь за пів метра. Лілі справді не потрібно було її прикривати, стріла б все одно не втрапила б у нього.

    Було важкувато знайти гобліна, бо він постійно міняв своє положення, щоб спіймати хоч когось. Та ось за кілька хвилин Віктор знайшов його. Він цілився у Петра, що використовував лук який він відібрав у гобліна, щоб допомогти Тому в битві.

    {"Ворог"

    Ім'я Генерал Гоблінів

    Сила 30

    Розум 50

    Спритність 55

    Удача 15

    Краса - 50

    Навички

    Тактичне планування A

    Точний постріл A

    Виготовлення отрути C}

    Це був тактик, а не бойовий генерал. На щастя Віктора він не мав навичок, що могли б розкрити його.

    "Це буде легко, він не іменний монстр."

    Він наблизився до маленького генерала, що був повною протилежністю свого охоронця. І спостерігав як його довгі пальці перебирали під сумочки та тятиву.

    "Протиотрута має бути в одному з них".

    Генерал інстинктивно відклав лук і оглянувся, починаючи збирати свої речі, щоб змінити позицію. Та в наступну мить Віктор перерізав йому горло.

    Підхопивши підсумки, та золотий кристал Віктор стригнув і попрямував до Лілі. в дорозі він знайшов необхідний флакон, а решту сховав у її рюкзак коли прийшов.

    "Ти маєш поганий вигляд, але ми це виправимо."

    Він обережно її підняв і залив протиотруту в рота, після чого тримаючи її на руках обперся на камінь.

    Тим часом Том, що бився з охоронцем був у скрутному положенні, його удари не могли завдати значної шкоди, а стріли Петра закінчувались.

    "Ах, якого біса! Якби не той клятий лучник, це було б легше! Мабуть, треба активувати берсерка."

    Та перш ніж він встиг це зробити гоблін раптом зупинився. і подивився кудись на вершину і видав скорботний крик. Після чого почав розсипатись, залишаючи після себе лише великий червоний кинджал і старий іржавий меч. Том дивився на це в розгубленості.

    "Невже все, що сказав він правда?! Це справді не бос, але хто тоді вбив боса і забрав камінь та скарби?! Чого це не я?! Біс би його побрав."

    Він гнівливо копнув землю та відкинув іржавий меч. Дивлячись на блакитний екран.

    {Підземелля очищено.

    Воно закриється за годину.}

    Дівчата та Петр були розгублені, вони не брали активної участі в битві. І це досі їм здавалось сном.

    — Що далі? Як ми вийдемо?

    Та наче відповідаючи на його питання одна зі стін рухнула. відкриваючи великий тунель. Том посміхнувся і схопивши свої речі побіг у середину.

    — Куди він?

    — Він біжить у кімнату нагород, за ним! Або він забере все собі!

    Сказав Віктор виходячи зі своєї схованки несучи почервонілу Лілі на руках як принцесу, хоча він не був особливо схожий на принца, через два великі ранці за його плечима. Поки до нього та Лілі сходились люди, щоб перевірити її він потроху впливав своїми навичками на їх думки. Змушуючи задуматись, а чи не є Том егоїстом.

    Він відправив дівчат трохи вперед, але вони продовжували по всяк час дивитись назад, поки він обережно ніс Лілі. Арія не пішла у перед, а встала поруч.

    — З нею все гаразд?

    — З нею все буде, добре. Я дав їй ліки, і Анна її перевірила.

    Арія розгублено подивилась на нього збоку, через його говірку вона зрозуміла, що він має, щось у роті.

    "Чи не їсть він цукерку?"

    Арія не помітила як Віктор вже був на кілька кроків попереду й ось вони вийшли до кам'яної зали посеред якої стояв постамент, а біля нього том, який тримав, на перший погляд, старовинну та дуже цінну чашу.

    "Пити чи не пити?"

    Том вагався, та кидав погляд на постамент, де було вирізано мовою системи кілька слів. "Вода життя". Том знав, що це він чув байки про ці надзвичайно цінні ліки. І якщо це дійсно вони, то просто продавши їх він отримав би багатство кількох сімей за десятиліття.

    Віктор допоміг Лілі встати на ноги, біля близнюків і знявши рюкзаки подивився на Тома.

    — Це належить моїй родині. І якщо ти хочеш жити, тобі краще це не чіпати більше необхідного

    Дівчата подивились на нього в розгубленості.

    "Він зазвичай не такий, чи може ця річ бути такою цінною?"

    Том дивився на чашу. Хоча було кілька угод, щоб ніхто не претендував на скарби іншого, він бачив як все буває насправді. Покинути територію сім'ї цілим буде важко. Тож він вагався пити чи не пити. Але його інстинкти кричали, що краще не пити. Він вперше відвів очі від чаші й збирався подивитись лише на Віктора, як раптом помітив Лілі, яка трохи бліднувата, стояла без вуалі в розірваній сорочці поруч з ним.

    "Вона така красуня."

    В наступний момент біль настиг його і він тримаючи в руках чашу і терпів біль.

    "Була не була. Чого вартують всі гроші світу, якщо я не можу дотикнутись до жінки?!"

    Він випив все одним духом під шокованими поглядами оточення, та відчув, як його наповнює холодне відчуття зцілення і зростання життєвих сил, за кілька секунд відчуття зникло.

    "Це все? Воно працює?"

    Том обережно подивився на Лілі та дівчат, готуючись до болю. Та він не прийшов. Поступово його обличчя змінювалось з насупленого на щасливе, поки він уважно роздивлявся їх тіла, ледь не підстрибуючи від щастя.

    — Хаха, я зцілився!

    Віктор вказав на нього пальцем і червонію.чи від гніву кричав.

    — Як? Як ти, смієш?! Ти знає...

    Та не встиг він завершити свої слова як виплюнув кров і впав у обійми Лілі, дівчата зібрались навколо нього, поки Анна перевіряла його стан.

    — Що з ним?

    — Я не знаю, травм наче немає.

    Анна тихо відповіла на загальне питання після чого ледь чутно продовжила.

    — Може бути, що він знепритомнів від гніву.

    Всі погодились з її теорією навіть Лілі, яка ніжно притискала його до себе, з помітною тривогою на обличчі. Але Віктор пам'ятав повідомлення яке отримав перед падінням.

    "Щит долі, було активовано.

    Зворотний удар долі рангу S витримано, було заблоковано 99%"

    Це була його ціна зміни долі Тома, і хоча реакція була трохи більша ніж він очікував. Лише один відсоток завдав йому стільки проблем. На щастя він тримав у роті пігулку, що зараз повільно зцілювала його тіло, разом з Анною яка для профілактики вирішила його трохи підлікувати.

    "Томе, тепер ти мій пішак, не хвилюйся, я про тебе добре подбаю."

    Навичка кривавого раба також звітувала про успішне використання.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.