Юний пан в тіні/ The Young Master in the Shadows

Церемонія добігала свого кінця та учасники, що більш менш встигли роззнайомитись між собою перевіряли один одного і з радістю виявляли, що вони живі. Старійшини, що спостерігали зі своїх місць не могли повірити власним очам. Особливою радістю вирізнялись Теодор і Сокіл, що помітили живих Іріс і Зою. На відміну від них Кассій, навіть не поглянув на свою онучку і підбіг до хлопчика, що мертвим лежав на підлозі, змушуючи інших старійшин хмуритись. Старий відігнав помічників, що хотіли забрати тіло і закутавши його у свою мантію вийшов з зали. 

"Ну що старий, як тобі мій маленький подарунок?"

Віктор спостерігав за ним обпираючись на стіну обережно переводячи дихання і жуючи дешеву пігулку відновлення. Він знав, що Кассій тепер у глибокому лайні й не зможе вибратись навіть якщо захоче, але йому потрібно буде в цьому переконатись. Його погляд впав на Риту, що задумливо сиділа на своєму місці. Вона бачила страх і турботу з якою старий підіймав тіло.

"Якби я померла він би дивився на мене так само? Чи..."

Вона зупинилась і похитала головою, вона вже дуже добре знала відповідь, для нього вона була не більше ніж інструмент. Зітхнувши вона піднялась і подивилась на Віктора, відчуваючи його пронизливий погляд. 

"Якщо я хочу жити, то маю стати його служницею.Що ж він зі мною зробить?"

Рита ніяково посміхнулась йому і встала очікувати разом з іншими. Старійшини які повернули собі свій престиж і спокій почали виконувати звичні обряди, і один з них вийшов перед учасниками. 

— Тиша. Вітаю вас. Церемонія завершена і ви стали одними зі стовпів, що приведе фон Вайзе до слави. Мій помічник проведе вас до іншої зали, де ви зможете відпочити перед оцінкою.

Старійшина проговорив і один з помічників вийшов уперед і простим кивком голови привітав учасників після чого повів їх крізь другі ворота в іншу залу. Коли старійшини почали збиратись біля входу Віктор, що відновив частину своїх сил підійшов до Теодора. 

— Чи маю я йти до оцінювальної кімнати? Я дуже втомився.

— Тобі? Ні. Ввійти туди можуть лише старійшини та оцінюваний. Йди відпочинь та почекай на мене ми повернемось разом. 

Почувши слова батька він кивнув головою і вийшовши разом з усіма з зали він обперся на стіну, де він просидів кілька хвилин під розгубленими поглядами охорони. 

"Це витягло значно більше сил ніж я очікував."

Віктор зітхнув обережно підіймаючись та роззираючись. Якщо не рахувати охоронців, що завмерли на своїх постах наче статуї, то коридор був цілковито порожній. Вештаючись кілька хвилин він біля зали з учасниками, зміг вихопити служницю, яка йшла за закусками.

— Гей, де тут вбиральня?

Він заговорив доволі голосно, щоб деякі учасники змогли його почути, але головне, щоб це змогла зробити Рита. І на його щастя дівчина вирішила не втрачати таку чудову можливість і зачекавши кілька хвилин пішла за ним слідом. 

— І що тобі треба?

Віктор якраз мив руки, коли Рита обережно зайшла у вбиральню і закрила за собою двері. 

— О. Хіба не ти називала мене збоченцем? До твого відома це чоловіча вбиральня, а жіноча за сусідніми дверима. 

На його слова вона прикусила губу і стиснула кулаки, але швидко змогла заспокоїтись і зробивши швидкий вдих і видих, підняла на нього очі. 

— Я хочу тобі в дечому зізнатись. 

— О справді? Мені дуже цікаво, що це може бути. 

— Я хочу бути твоєю служницею. 

— Га? Це жарт?

Він вдав, що не розуміє її слів і почав роззиратись по кімнаті щось шукаючи, але невдовзі він зупинився спостерігаючи за її почервонілим як помідор обличчям.

— Ні. Будь ласка, вислухай мене.

— Ну кажи. 

— Я. Я закоха. Ха це так важко.

Рита видихнула, подивилась на стелю, а потім зібравши всю рішучість, що вона мала подивилась на нього. 

— Я закохалась в тебе з першого погляду, але не наважувалась це визнати.

— Це чудово, але до чого тут служниця? Це твій фетиш?

— Ні. 

Вона швидко відповіла, але помітивши його розгублений погляд швидко захитала головою. 

— Тобто, так. Так, це мій фетиш, мені таке подобається. Будь ласка, прийми мене, я помру, якщо ти мене не приймеш. 

— Ти готова зайти так далеко?

— Так. Тому прийми мене як служницю. 

— Це звісно чудово і ти доволі гарненька, але. Мені це не цікаво, я просто хотів привітатись з тобою, а ти...

— Я допустилась великої помилки. Прошу покарай мене, пане. 

Вона схилилась спокусливо вигинаючись, при цьому червоніючи як помідор. 

— Ха. Гаразд. Гаразд, ти мене вмовила. Хоча я поки не можу прийняти тебе як свою коханку, занадто різкою була перша зустріч. Але я можу прийняти тебе як свою служницю.

Він посміхнувся і зробив швидкий крок підіймаючи обличчя дівчини, щоб подивитись їй в очі. 

— Але я вимагаю від тебе цілковитої вірності, чи готова ти мені її дати?

— Так.

— Чудово, то, що ти вмієш?

— Мене навчили співати, танцювати, грати на скрипці та фортепіано. 

Вона гордо заговорила, але побачила лише його насуплений погляд. 

— І нічній службі мене також навчили. 

— Ха. Я не знаю, хто тобі сказав, що це має якесь вагоме значення, але мене це особливо не цікавить. В мене є як мінімум три служниці, що красивіші за тебе та одна, що навичок якої я сам боюсь.

Він поклав свої руки їй на плечі й дивлячись в очі з ніжністю та деякою турботою заговорив

— Ти вмієш робити щось більше ніж бути просто декором?

— Я. Я не знаю, чи має це значення, але. Я непогано вправляюсь з мечем та луком, а мій клас це Служниця меча. 

Рита зітхнула дивлячись у підлогу не помічаючи як погляд Віктора став більш зацікавленим. Їй завжди говорили, щоб вона зосередилась виключно на практиці різноманітних жіночих мистецтв, а бойовими займатись в межах необхідного мінімуму. 

— Справді? Ти ж не брешеш мені, щоб зацікавити?

— Тобі, це цікаво?

— Звісно. Гарних дівчат хоч греблю гати, а ось вправних доволі мало. Ну так, що ти мені не брешеш?

— Ні це правда! Ти можеш сам перевірити.

Він помітив як у її очах справді з'явилось більше життя і посміхнувся. 

— Чудово, я тобі поки повірю. Відтепер ти будеш моєю служницею і ніколи не зможеш мене зрадити та будеш підкорятись моїм наказам. 

Вона рішуче кивнула й він відступив на кілька кроків, перш ніж сказати. 

— Ставай на коліна, я повинен позначити тебе своєю. 

В цей момент дівчина розгубилась не знаючи що робити. 

— Хо, ти вирішила мені не коритись? Невже ти не хочеш, щоб я був твоїм паном?

Рита знала, що якщо зараз не підкориться, то швидче за все помре, але гордість їй не давала. Дівчина кілька секунд вагалась. зважуючи всі за та проти та з рештою під його задоволеним поглядом повільно схилилась перед ним. Вона хотіла жити. Віктор посміхнувся і вихопивши невеличку голку проткнув свій великий палець. нахилившись до неї він схопив її за обличчя і поклав свій кровоточивий палець їй на губи. 

— Облизуй.

Вона без особливо ентузіазму відкрила рота і почала облизувати його палець п'ючи його кров. Дівчина відчувала, що в цьому є щось більше ніж якась вистава. 

"Тепер я в його владі."

Та раптом коли вони кожен по своєму насолоджувались моментом, двері широко прочинились і у вбиральню ввалилась дівчина.

— Ах вибачте, що потурбувала вас. Я просто помилилась дверима, і вже йду. 

Це була Іріс. Вона швидко промовила кілька слів і червоніючи побігла геть. У Віктора з Ритою не було слів. Вони мовчки подивились на тепер уже точно замкнені двері, а потім один на одного. І вже наступної миті відступили в різні кутки. 

[Виявлено ритуал крові. 

Хочете зареєструвати нового кривавого раба?

Так/Ні]

Він без роздумів натис "Так", коли вона приводила себе до ладу. 

— Що ж відтепер ти моя служниця. Я не монстр, щоб змушувати тебе робити більше без твоєї згоди та не буду розкривати твій фетиш. Але як я вже казав раніше, я хочу твоєї цілковитої покори, зрозуміла?

Дівчина в розгубленості нахилила голову, такого вона точно не очікувала. Він швидко протяг їй листок з номером.

— Це мій номер, запам'ятай його і подзвони сьогодні в вечорі, щоб я отримав твій. І наступного разу коли я тобі подзвоню незалежно від того де ти й що робиш, ти маєш намагатись мені відповісти зрозуміла?

Вона мовчки кивнула втупившись у нього.

— А так в цілому живи так, як тобі заманеться. А тепер геть, ти вже занадто багато часу провела в чоловічій вбиральні. 

Рита почервоніла і швидко кивнувши головою вийшла в коридор переконавшись, що там нікого немає. Коли вона вже збиралась піти до зали перед її очима з'явився той самий екран, що і під час церемонії. 

[Вітаю, ти змогла отримати визнання свого господаря і твоє життя тепер у безпеці.]

[Але розслаблятись тобі рано.]

[Твоє перше завдання осквернення тіла Карлоса фон Цвей]

Тим часом Віктор якому тепер було нічим зайнятись вирішив погортати новинну сторінку, або перевіряючи домашніх у своєму маєтку. Особливо йому сподобалось шоу "Алекс та Маргарет", дівчата просто не могли спокійно сидіти на місці й постійно перебували у русі, він навіть і не здогадувався, що навички можна так використовувати.

"Це мені на користь, зрештою поки Алекс певною мірою страждає, її доля на мене особливо не вплине."

Так він провів кілька годин іноді пристаючи до служниці, що приносила йому закуски та напої. Аж ось з дверей вийшов Теодор та Сокіл з широкими посмішками за ними йшли не менш радісні дівчата. 

— Ходімо святкувати. Сьогодні ми відзначимо і твої результати оскільки тоді я не зміг належним чином тебе привітати, а сьогодні це гріх, цього не зробити. 

Його батько був очевидно щасливий менш ніж два тижні тому він і уявити не міг, що все так повернеться. Ведучи групу під заздрісними поглядами старійшин ледь стримувався, щоб не показати їм язика. Джордж вже підготував велику машину, через що Соколу довелось спостерігати, як задоволений Віктор сидів поруч з дівчатами. Але хлопець точно не наважиться нічого зробити під його пильним і небезпечним поглядом. 

В особняку Теодора, вже була готова грандіозна вечеря яку дбайливо розставляли служниці. Зоя просто не могла стриматись, щоб не відвідати кожну зі страв. Іріс тим часом дивилась на Віктора з деякою підозрою, а коли їх погляд зустрічався, вона ледь чутно говорила "збоченець" і відверталась. 

— І які у вас класи?

— Вікторе, це ..

— Я Герой, а Іріс Злодій. 

Теодор обережно помасажував лоба після того, як Зоя перебила його спробу дорікнути сину. 

— Ти не повинна так просто це розкривати.

Вона у відповідь лише посміхнулась та висунула язика, за що отримала потиличника та суровий погляд від Сокола.

— Герой? І що це за клас такий, я ніколи про нього не чув. Що він робить?

— Це доволі рідкісний клас, тому не дивно, що ти про нього не чув. Архіви нашої сім'ї також мають мало записів про нього, але в цілому він дає майстерність у всіх видах зброї та дозволяє її використовувати незалежно від умов.

Теодор зітхнув, лише цього було досить, щоб даний клас увійшов у список надзвичайно цінних і важливих для сім'ї.

— І хоча це гіпотеза, але цей клас дає додатковий досвід, навички та очки статистики за кожну добру справу. Розумієш, що це означає?

— Якщо це стане відомо світу, то вона стане мішенню номер один. 

— Саме так, тому ви всі повинні мовчати. І особливо ти Зоя. 

Дівчина яка збиралась посперечатись схилила голову під суворим поглядом Сокола. Решта просто кивнули, а більшість слуг знаходились за дверима в очікуванні сигналу від Джорджа, що неодноразово зберігало їх життя.

— Цікаво, скільки добрих справ тобі довелось зробити, щоб отримати цей клас?

Вона лише криво посміхнулась після смерті матері односельці завжди допомагали їй і вона старалась відповідати їм тим самим. Віктор же зробив задумливий погляд і подивився на Іріс. 

— Класи залежать від життєвого досвіду, то чого Іріс Злодій?

— Мені теж цікаво.

Дівчина яка не очікувала, що обговорення повернеться в її сторону дещо запанікувала під пильними поглядами оточення. 

— Насправді моя Мама, була Злодієм, вона тренувала мене з сестрою і навіть брала на кілька вилазок.

— Хм, я не бачив нічого такого у звіті. Хіба ти не думала, що можна вкрасти гроші?

— Мама приховувала це від батька, названого батька. І коли він дізнався, то сильно розсердився. Він наказав нам перестати красти, і сказав що ніколи більше не прийме крадені гроші. Тому ми припинили.

Віктор кивнув, але пригадавши, що він до останньої миті не міг помітити її коли вона за ним шпигувала став сповнений цікавості. 

— А наскільки ти вправна?

— Я не така вже хороша, як може здатись. Хоча мама хвалила мене як обдаровану, я так і не змогла досягти її рівня. 

— Якщо вона така чудова як ти про неї кажеш, то вона повинна була мати якесь прізвисько. Ти його знаєш?

— Хм. Здається вона називала себе Синій Злодій Привид, чи якось так.

— Чи може це бути Синій Примарний Злодій?

Віктор тремтячим голосом заговорив звертаючись до сестри, його слова привернули увагу всіх окрім Зої яка лише розгублено схилила голову. 

— Так, саме так. 

Цього вистачило, щоб Джордж, який проводив розслідування, Сокіл та Теодор шоковано розкрили очі. Синій Примарний Злодій був легендою злочинного світу, що раптово зникла з кілька років тому. 

— А що сталось зі здобиччю яку збирала твоя мама?

— Ну, як сказати. Насправді ми не знаємо. Вона завжди добре ховала награбоване і ніколи нам не розповідала де саме. І який сенс шукати, якщо названий батько нічого не прийме.

— І справді. До того ж тобі більше про це не потрібно турбуватись. 

Тим часом Теодор подивився на Джорджа, який без слів кивнув і вийшов з кімнати. 

"Ці скарби принесуть велику користь сім'ї"

Синій Примарний Злодій, був великою проблемою навіть для сімей і його здобич могла мати в собі компромат, що можна використати, або навіть рідкісні артефакти.

— О ледь не забув, завтра ти з Зоєю підеш до сімейного сховища. 

— Їй дали елітний статус?

— Так. Тому вам потрібно буде піти до сховища та обрати скарб.

— А що з Іріс?

— На жаль вона виховувалась поза сім'єю і на відміну від Зої її клас не такий рідкісний. Але її статистика доволі виняткова і їй дали статус спадкоємця першого ступеня. 

Хоча це було сумно він не міг не посміхатись, коли згадував шоковані обличчя старійшин і їх боротьбу проти того, щоб дати дівчині елітний статус. ВІктор кивнув і посміхнувся подивившись на Зою від чого та почервоніла та відвернулась, а Сокіл кинув на нього погляд у якому читалось:"Ти знов за своє?"

В старому особняку в іншому краю острова, Рита сиділа у своїй кімнаті й крутила в руках жетон елітного спадкоємця. Колись це здавалось майже нездійсненною мрією, радість від здійснення якої вона хотіла розділити з дідусем. Але по її поверненню її очікувало лише кілка слуг, що одноманітно промовили свої привітання, а решта були заклопотані доглядаючи за тілом Карлоса. 

"Завтра його тіло відправлять до фон Цвей"

Вона почула це коли проходила повз відкриті двері кабінету її Кассія. Хвилі розбивались об берег коли вона обережно вийшла через вікно до двору. Кілька вартових псів відчувши її присутність схвильовано підбігли до неї та завиляли своїми хвостами. На жаль чи на щастя її дідусь мав останні кілька років мав доволі чутливий слух, через що наказав слугам позбавити всіх псів голосів. 

— Тихше, тихше. Мені потрібна ваша поміч ходімо.

Рита обережно обійшла кількох охоронців, що особливо не наближались до складу і зайшла у середину. У розчищеному просторі прямо посередині була бережно покладена на подушки труна з червоного дерева. Коли вона підійшла, то помітила кілька прям крові, що розтеклась по підлозі, це були слуги її діда, що, на його думку, не занадто бережно несли труну, вона дізналась про це через шепотіння слуг.

"Тепер як би мені відкрити її? Дід не залишив би його тіло без захисту."

[Для виконання завдання система надасть тобі свої повноваження.]

"Це немає жодного сенсу."

Вона зітхнула і доторкнулась до невеличкого артефактного замка і на її подив це спрацювало. Кришка червоного дерева легко злетіла зі свого місця відкриваючи їй ніби сплячого Карлоса. Хоча він добре знав. що вона наречена його брата і по-справжньому кохає того, або в цьому вона намагалась себе переконати. Він завжди хотів претендувати на неї, хотів контролювати кожен аспект її життя.

"Це був дух чи система? Чи може йому просто не вистачило потенціалу?"

[Система, співпрацювала з духом, і запропонувала шпигуну умови схожі на твої.]

[Але він не погодився змінити стать та бути кастрованим.]

Вона проковтнула і почала обережно підводити песиків, що тільки й очікували команд. Один за одним кожен з псів зробив свої справи на тіло, деякі навіть гризли та відривали шматки від тіла. Дівчина тремтіла дивлячись на картину з боку, в певний мент їй навіть хотілось блювати, але система люб'язно нагадала їй, що можуть з нею зробити. Витерпівши вона поклала кришку труни на своє місце і закрила замок. Але мерзенний запах було добре чути, тому їй довелось знайти кілька графинів з маслом і турботливо натерти труну. 

Рита повернулась до себе та у ванній кімнаті змивала з рук запах масла коли раптом задзвонив телефон. Розгублена дівчина недбало витерши руки перевірила номер який їй дзвонив і від подиву нахилила голову. 

"Звідки він дізнався мій номер?"

Спочатку вона хотіла просто кинути слухавку, але зрештою прийняла виклик. Вони розмовляли на різні теми іноді перевіряючи ерудицію один одного, а іноді розповідаючи жарти. Чомусь вона розповіла йому про свої турботи переживання, навіть про сьогоднішнє досягнення. Коли вона щаслива закінчила з ним розмовляти то з подивом виявила, що минула вже ціла година і вони пообіцяли зустрітись завтра в сімейній скарбниці.

— І що ж на мене тепер чекає?

Віктор тим часом задоволено посміхнувся після розмови з Ритою, ця дівчинка справді його приємно вразила своєю здібністю підтримувати розмову, навіть коли він дозвільно міняв теми. 

"Я думав, вона проста марниця, але здається я занадто її недооцінив."

Він ніжно посміхнувся, але вже наступної миті відігнав ці думки зі своєї голови.

"Цікаво, що Леві зробить, коли побачить тіло свого брата? І я хотів би побачити обличчя Кассія в той момент, це було б, щось."

Він розсміявся і полежав кілька хвилин кривляючись, але потім зітхнув і окинувши поглядом порожню гостьову кімнату зітхнув набираючи, то Лілі, то Арію. Він поговорив з ними деякий час, але був швидко зморений і сказавши кілька слів на прощанні він лежав і мовчки дивився у стелю. Йому не подобалось це відчуття порожнечі й самотності, цього він багато відчув у минулому. 

"Може мені схопити служницю? Ні вони всі батькові. Сходити в бордель? Ні, така розвага не в моєму смаку. Може провідати Зою? Щоб Сокіл своєю стрілою мене кастрував? А може Іріс? Е ні, вона повинна спершу зрозуміти який я чудовий, бо здається я справив на неї дуже погане враження."

Зрештою думки нічого не важили й зітхнув та він схопив одну з подушок, щоб обійняти. Та коли він збирався нарешті заснути хтось необережно відкрив його вікно. Віктор вже збирався відкрити очі й побачити, хто це, але його обплутало видіння безлічі чорних ниток.

"Це не добре."

Він активував свої навички на максимум і обережно змістився на підлогу. Перед його ліжком стояла Іріс вона наче була не звична з тілом і ледь хиталась при кожному кроці. Він уважно вдивлявся у неї, але слабке світло зірок особливо йому не допомагало, та зрештою він зміг її розгледіти. Очі дівчини закотились залишаючи лише білки, з усіх її отворів текла кров, а на тілі де-не-де проступали очі які одразу знову зникали у шкірі. 

[Ім'я Іріс Чорна/ фон Вайзе

Повноваження 3

Рівень 0

Клас Злодій

Статус Часткова Демонізація

Сила 999/33

Розум 999/26

Спритність 999/26

Удача 5

Краса -999/21

Ордер 10

Навички

Безшумні Кроки A

Приховування Присутності B

Кишеньковий Злодій C

Мистецтво Кулака D

Чуткий Слух E

[Доля Е

Напрямок Долі Негативний

Задум долі Смерть

Загальний статус долі Е-]

Родовід Старший дракон 75%]

"Якого біса. Ця штука повинна була звалити назад у свій вимір після того, як закінчила свої жнива."

Він гарячково перебирав варіанти, і йому у голову приходив лише один.

"Ця хрінь зрозуміла, що не виконала контракт після того, як Іріс стала гравцем. Тепер я зрозумів, чого гінчаків так ненавидять."

Він обережно обходив демона думаючи, що йому робити, як вижити розібратись з демоном і при цьому якось залишити дівчину живою. На його подив Гінчак, що деякий час просто оглядав кімнату зрештою повірив в його ілюзію.

"Га. Він справді втрапив на це. Мої повноваження, виходять за межі цього світу? Хах. Це значно мені полегшить роботу в майбутньому."

Коли гінчак, широко розкрив пащеку, щоб відкусити його ілюзії голову, він купив один з найпростіших талісманів вигнання демонів і прикріпив до потилиці дівчини. Демон Видав такий вереск болю коли вилазив з тіла дівчини, що точно підняв би на вуха пів острова, якби не бар'єр, що він розгорнув за кілька секунд до цього. 

"Тепер подивімось, що з тобою"

[Ім'я ▓▌▄▐░▒▌▌

Статус Проклятий договір (Забрати душі Карли Райс та її нащадків 2/3)

Сила 999/??????

Розум 999/??????

Спритність 999/??????

Удача ??????

Краса -999/???????]

"Якого, це вже занадто."

Він побачив як демон рискав по кімнаті намагаючись захопити його своїми відчуттями, але в нього це не вдалося. Тихо гарчачи гінчак забрався на стелю та почав вичікувати.

"Він, що образився, що я його обдурив і хоче мені помститись? Тобто поки я тебе не уб'ю життя мені не буде?"

Віктор схопився за голову і сів під стінку.

" І що ж мені з тобою робити?"

Він дивився на дещо ефірне тіло демона, і кожного разу зітхав коли розумів, що проста зброя не зможе навіть сліду залишити на ньому, а з цим і не ефективна більшість отрут які він знав.

"Ха, і що робити? Атаки ззовні його не візьмуть, може тоді спробувати з середини?"

Йому все одно втрачати було нічого окрім життя, яке цей демон і так забере, якщо він нічого не зробить. Він підійшов до ліжка і замаскувавши невелику область, що вимагало від нього витрачати значно більше сил, дістав свій набір юного хіміка і кілька рукавичок перш ніж крапнути краплю своєї божевільної отрути на подушку. 

"Сподіваюсь це спрацює."

Він кинув через кімнату до дверей подушку замасковану під нього, а сам причаївся. Гінчак зіскочив зі стелі та схопив подушку у польоті й почав насолоджуватись. Але раптом, щось наче втрапило йому у горло і не встиг він навіть закричати як його тіло розсипалось на маленькі фрагменти, залишаючи після себе лише узорчатий бронзовий перстень і чорний кристал.

— Що в біса я створив?

Він підійшов до дверей, щоб підняти перстень і чорний кристал який перетинали дві червоні смуги.

"Щоб компенсувати мій стрес, ця тварина повинна була принести мені не менше сотні рівнів." 

Але до Розплати, щоб збільшити рівень потрібно сходити в підземелля, через це він зітхнув і швидко оцінив кільце

[Кільце ▓▌▄▐░▒▌▌ Ранг S+

Дає можливість ходити крізь тіні]

"Ха і знову тут це ім'я, могло воно називатись простіше, типу Кільце Тіньової Ходи чи що?"

На його подив чи то світ поділяв його думку, чи його повноважень було достатньо, щоб перейменувати його, але кільце змінило свою назву. 

[Кільце Тіньової Ходи Ранг S+

Дає можливість ходити крізь тіні]

Він швидко затаврував його своєю кров'ю. Отруту він бережно склав і заховав разом з кристалом. 

"З цим розібрались. Тепер, що там з нею"

Віктор швидко повторно оцінив її й з полегшенням видихнув коли її доля, хоча і не зросла різко, але більш менш стабілізувалась і смерть вже на неї не чекала як і на нього. Він дав дівчині цілющу пігулку, трохи привів до ладу її одяг і обережно поклав на ліжко. 

"Схоже я не буду сьогодні спати на самоті."