Зміст
  • Розділ 01 : Повернення
  • Розділ 02 : Сніданок
  • Розділ 03 : Подорож
  • Розділ 04 : Дівчина
  • Розділ 05 : Розмова
  • Розділ 06 : Церемонія
  • Розділ 07 : Результати
  • Розділ 08 : Оцінювання
  • Розділ 09 : Розмова з бабусею
  • Розділ 10 : Невиправдана нагорода
  • Розділ 11 : Подорож до міста.
  • Розділ 12 : Прибуття.
  • Розділ 13 : Маєток і його мешканці
  • Розділ 14 : Близнюки
  • Розділ 15 : Ткач Долі.
  • Розділ 16 : Ранкова рутина
  • Розділ 17 : Розмова в машині
  • Розділ 18 : Проблема
  • Розділ 19 : Кліше
  • Розділ 20 : Арія
  • Розділ 21 : Тільки одна.
  • Розділ 22 : Фіолетовий
  • Розділ 23 : Закупи
  • Розділ 24 : День народження
  • Розділ 25 : Біда
  • Розділ 26 : Нічні справи
  • Розділ 27 : До гори.
  • Розділ 28 : Посеред Лісу
  • Розділ 29 : Підземелля
  • Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків
  • Розділ 31 : Маргарет
  • Розділ 32 : Угода
  • Розділ 33 : Прискорений курс
  • Розділ 34 : Лікування?
  • Розділ 35 : Бос
  • Розділ 36 : Результати
  • Розділ 37 : Арешт
  • Розділ 38 : Барон
  • Розділ 39 : Дільниця
  • Розділ 40 : Алекс
  • Розділ 41 : Стіл перевернули
  • Розділ 42 : Велике пограбування
  • Розділ 43 : Накази Бабусі абсолютні
  • Розділ 44 : Лігво Коханців
  • Розділ 45 : Велика гра
  • Розділ 46 : Дівчата
  • Розділ 47 : Пірнання
  • Розділ 48 : Дівчина в Підземелля Павуків.
  • Розділ 49 : Душевна розмова
  • Розділ 50 : Напад
  • Розділ 51 : Доля
  • Розділ 52 : Ще Один
  • Розділ 53 : Віві
  • Розділ 54 : Чорна вдова
  • Розділ 55 : Вечеря в дома
  • Розділ 56 : Думки під покровом ночі
  • Розділ 57 : Хлопець
  • Розділ 58 : Відголоски минулого
  • Розділ 59 : Зустріч в Автосалоні
  • Розділ 60 : Сестра
  • Розділ 61 : Те, що сталось після
  • Розділ 62 : Вечірка
  • Розділ 63 : Міра
  • Розділ 64 : Пізня вечеря
  • Розділ 65 : На острів
  • Розділ 66 : Зоя
  • Розділ 67 : Переговори
  • Розділ 44 : Лігво Коханців

    За кілька хвилин Віктор з батьком приїхали до дорогого ресторану "Лігво Закоханих"І попри свою назву він надає лише їжу.Джордж припаркував машину в спеціально відведеному для членів сім'ї місці, а потім відчинив двері Теодору.

    — Бачиш, як тобі тепер треба поводитись.

    Віктор подивився на Алекса, що закотила очі. І кивнувши вийшла, щоб шанобливо відчинити йому двері. Він задоволений вийшов та пішов за батьком, до дверей біля стоянки над якими висів логотип закладу.

    "Лігво коханців". Один за найпопулярніших нічних закладів міста, назва якого немає жодного відношення, до того, що там відбувається. Тут проводяться ділові зустрічі, чи вечірки надзвичайно впливових людей, які можуть собі це дозволити, та вистояли багатомісячну чергу за місце. Головною особливістю закладу була є та буде якість та смак усіх страв. Але зараз в день він був відносно порожній.

    — За мною.

    Теодор провів усіх через охорону на вході та пішов до ліфта на верхні поверхи. Віктор не був особливо вражений, він приходив сюди не раз, бо батько обирав це місце майже кожного разу для зустрічі. Джордж, зберігав, професійний вигляд на відміну від Алекса, що роздивлялась все довкола, здивована подібним різноманіттям та багатством. Вона ніколи подібного не бачила, через бачення її батька, що був упевнений: "Аскетизм, виховує в нас праведний характер." Це розповсюдилось не тільки на неї, але і на всю секту.

    — Ти повинен був сказати мені, що прийдеш.

    З ліфта до них вийшла задихана жінка приблизно 25 років в неї було чарівне чорне волосся, мигдалеві очі та опухлий круглий животик. Вона швиденько підійшла до Теодора, та сором'язливо впала в його обійми, з надутими щічками.

    — Ах не переживай, люба. Ми з сином, щойно завершили важливу справу і я вирішив, що непогано буде заїхати до тебе. Але забув тебе повідомити, ти мене пробачиш? Як ти себе почуваєш, як дитина?

    Він ніжно приголубив її та ніжно пестив тіло та животик.

    — В нас все добре, любий, але ти маєш частіше до нас заходити.

    — Я буду, я справді буду.

    — Обіцяєш?

    — Обіцяю.

    Вони занурились, у свій рожевий світ, за чим зачаровано спостерігала Алекс. Їй без найменшого зволікання прилетів потиличник від Віктора, що невдоволено похитав головою і тихо кашлянув, привертаючи увагу жінки та батька.

    — Ах, вибач Тео.

    — Кхм, нічого.

    Вони відійшли один від одного і ніяково заговорили. Віктор, не бажаючи знову спостерігати за батьком, який зустрів нову весну заговорив.

    — Батьку, ти не бажаєш представити нас?

    — Ах, так точно. Луна це Віктор.

    Теодор трохи відійшов і представив Луні Віктора, на що вона злегка схилила голову, було видно, що сімейний етикет їй поки дається важко.

    — Ах вибачте за цю сцену, юний пане Вікторе, я Луна. Наложниця Теодора.

    — Нічого. страшного. Рідко коли можна побачити мого батька. Таким. Тому це я повинен перепрошувати. Сподіваюсь ви народите чудову дитину для мого батька, щоб він міг зробити вас моєю четвертою матір'ю.

    Промовив Віктор з яскравою посмішкою здивувавши батька, та змусивши Луну почервоніти до кінчиків вух, коли вона повільно кивнула. За що в наступну мить він отримав потиличника від батька, на що Алекс, єхидно посміхнулась. Чухаючи потилицю він кинув на неї загрозливий погляд, та знову подивився у перед.

    "Луна Блек. Я зроблю все, щоб не допустити того, що сталось."

    Віктор досі чудово пам'ятав той день, коли шукаючи, хоч когось розгрібав завали сімейних маєтків і помітив тіла свого батька та Луни, тоді вже його четвертої дружини. Кам'яний спис пронизував їх тіла наскрізь і впивався в землю. Знаючи її добрий характер він міг чудово собі уявити що сталось. І як його батько в останні хвилини свого життя дивився на її мертве обличчя перед ним де залишалась ніякова посмішка, через те, що вона не змогла йому допомогти.

    " Боже, вони знову, може її історія тоді була правдою?"

    Він подивився на Теодора та Луну, що кидали погляд один на одного, та наче щось говорили. І потроху згадав її історію. Вона продавала їжу в кіоску, як до неї підійшли бандити, яких прогнав Теодор, що очікував на стандартний розвиток, ресторан, гаманець та ліжко. Але тут головний поворот, що перетворив його з хижого яструба на незграбного ківі. Вона вкрала, його серце після першого шматочка їжі, що сподобався йому настільки, що він запропонував їй відкрити ресторан на рівних умовах.

    "Він вклав сюди багатенько грошей."

    Вона була дуже здивована, але міцно трималась, щоб не стрибнути на нього, після того, як він здійснив її мрію. Та була, дуже засмучена тим, що він вважав її такою жінкою. Тому йому довелось пройти весь шлях, щоб вони стали більшим ніж партнерами. І коли вона завагітніла Теодор їй усе розповів, про сім'ю правила, та інше. На що вона сильно образилась, змушуючи його вимолювати прощення з щенячими очима.

    "Мені, це важко, уявити, але з ним все може бути, я не знаю всього досконало."

    Віктор нарешті повернувся до реальності помітивши, що батько знову налаштувався на справи та подивився на Луну з посмішкою.

    — Нам треба поїсти, а я давненько не куштував твоїх страв.

    — Ой, ти такий. Просто йди вже в першу кімнату, я щось швиденько вам приготую. Я не хочу, щоб в пасинка склалось про мене погане враження.

    Вона кивнула, після чого підморгнула Віктору з очевидним соромом та пішла на кухню. Від чого він відчув, що його комір трохи тисне під пильним поглядом батька.

    — Джордж, нагодуй та дай кілька порад гарненькому хлопчику, я хочу обговорити все з Віктором на одинці.

    Теодор зайшов до ліфта та подивився на годинник. Віктор пішов за ним та кинув на останок погляд на Алекса, за спиною якого вже з'явився Джордж з хитрою посмішкою на обличчі, що чомусь нагадала, йому посмішку Гільди. Він кивнув на останок та пішов до ліфта слідом за батьком.

    — Ну давай хлопче. Ти відповіси на кілька моїх запитань. І повинен тебе навчити як бути чудовим дворецьким.

    Алекс, кивнула з блідим обличчям та подивилась у зачинені двері ліфта. Поки Джордж підкликав одного офіціанта, та попросив знайти їм кімнату.

    На вершині Віктор з деякою ностальгією подивився у вікно першої кімнати під стінами стояло кілька диванів, що могли розкладатись, а біля вікна стояв круглий різьблений стіл та стільці з мореного дуба. Теодор сів за один з них, та жестом запросив його сісти навпроти.

    — А тепер що це за хлопчик? І чого ти хотів, щоб я його витяг з в'язниці? Він доволі слабкий, в ньому є щось цінне?

    — Так в ньому є щось цінне.

    Щось блиснуло в його очах коли він сідав напроти батька з хитрою посмішкою. Теодор не розуміючи склав руки перед собою та подивився на нього.

    — Він син попереднього патріарха секти Грому. Його батько помер, а в секті відбувся переворот і він був змушений тікати.

    Віктор подивився на батька, що лише уважно слухав і ніяк не змінив обличчя.

    "Він це знає. Не дивно мій батько завжди мав добрі вуха."

    Він видихнув та подивився у вікно.

    — Він був проклятий. А в мій магазин нещодавно потрапила річ яка могла зняти це прокляття. Тому я склав контракт, за умовами якого він стає моїм рабом, якщо я знімаю прокляття і допоможу в його помсті

    Теодор не міг нічого сказати, він чув лише кілька слів, про прокляття, але без проблем міг уявити його силу. І це ще більше посилювало його враження про предмет, що міг його зняти. Він подивився на Віктора, що спокійно сидів і дивився у Вікно.

    "Зробленого не повернеш. Добре, що така річ не потрапила до рук іншої фракції."

    Він видихнув, та подивився на сина, що дивиться на нього з легкою посмішкою, за якою було скрито більше ніж він міг уявити.

    — Добре. Я зовсім не проти. Це схоже на те, що сталось зі мною. Я також врятував Джорджа, захистив, допоміг та зробив своїм дворецьким. Через це я втратив статус кандидата в патріархи, бо ми вкрай розсварились з його минулою сім'єю тоді.

    Він посміхнувся з деякою ностальгією та смутком, та подивився кудись далеко у вікно.

    — Але я не пожалкував про це жодного разу. Він не раз витяг моє життя з лап смерті. Все буде добре.

    — Я розповів вам, бо здається за ним скоро повинні прийти люди з секти.

    Теодор насупився, та подивився на свого сина.

    — Я сказав тобі. Все буде добре. Секта Грому навіть близько не рівня нам. Якщо вони наважаться прийти сюди, то поплатяться. Це моє місто. Але це все, чим я можу тоді допомогти. Де інде ти повинен зробити це сам. Як і кожен у нашій сім'ї.

    Він серйозно подивився на сина, що нічого не сказав, а лише кивнув зі схожим обличчям. Теодор посміхнувся і також кивнув.

    "Таким і повинен бути фон Вайзе. Можливо його минулий образ, був одним з засобів захисту..."

    Його думки перервав легкий стук у двері. Куди після його дозволу увійшла Луна з кількома офіціантами.

    — Я приготувала ці страви спеціально для вас. І зараз залишу вас, якщо щось потрібно я буду у своєму кабінеті.

    Вона підморгнула Теодору, та прошепотіла, щось лише губами. Віктор відвернувся та подивився в вікно на небо. Страви були розставлені на стіл і всі інші вийшли.

    — А тепер трохи поїмо.

    З деяким передчуттям Теодор почав обідати знаючи де на нього чекатиме десерт, а Віктор неспішно насолоджуючись їжею.

    Через деякий час Теодор відклав виделку та подивився на свого сина. Та обережно щось дістав зі свого піджака, та поклав на стіл прикривши рукою.

    — Ти закінчив?

    — Так батьку.

    Віктор відклав виделку та подивився на батька, що стурбовано дивився на нього. Він мав деякі здогадки про те, що він хоче сказати, але повинен був спочатку його почути.

    — Я хочу, тобі дещо розказати, це про твою наречену, Лінду.

    — Якщо, ти хочеш сказати, що це вона стоїть за чутками, то я вже давно про це знаю.

    Теодор був дещо, здивований байдужим, та в дечому отруйним тоном свого сина, але швидко похитав головою.

    — А ну добре. Я хотів тобі розповісти про це, але є дещо інше.

    Він підняв свою руку і показав посвідчення Лінди і поклав його перед ним.

    — Сьогодні коли Джордж їхав за Тітусом. Він знайшов її там. Вона тобі зраджувала.

    — Я знав, що вона стерва. Але не думав, що вона зайде так далеко. Я повинен сказати бабусі.

    Віктор встав вдаривши руками по столу, та дістаючи свій телефон.

    — Я вже це зробив.

    — І що? Вона збирається анулювати заручини?

    Теодор лише похитав головою та подивився на Віктора, що впав на стілець та подивився у стелю.

    — Цього ніколи не станеться. не зараз. Заручини відбудуться. Навіть якщо вона переспить з усім світом. Але з цим ти повинен взяти її під контроль. Нехай вона припинить чутки та перестане поводитись як божевільна. І можливо вдасться позбавити її привілеїв.

    — Я терпів чотири роки. Розумієш чотири роки наклепу, я мовчав і як дурень посміхався. А тепер ти хочеш, щоб я і це проковтнув?

    Віктор подивився у вікно та склав руки перед собою. Теодор нічого йому не сказав і міг лише почекати, поки той заспокоїться.

    "Сім'я на першому місці. Я не зможу її так позбутись, я це добре знав."

    Він повільно видихнув та подивився на мовчазного батька.

    — Су. Вона відкине усі звинувачення.

    — Це не головне. Їй потрібно лише зрозуміти, що Тітус в наших руках і їй більше нікуди тікати. І ще дещо, ти повинен одружитись з нею як можна швидче.

    — Мені потрібен час.

    Віктор твердо подивився на батька.

    "Стара вирішила, не допустити нових проблем від стерви. Але мені ще потрібен час, я не зібрав усі інгредієнти, щоб оновити свій родовід."

    Теодор не підозрюючи про думки Віктора посміхнувся та кивнув.

    — Не турбуйся в тебе ще є пів року. Лінда буде в тій самій елітній школі, що і ти. Можливо, вона тобі навіть...

    Теодор не закінчив своїх слів. коли побачив холодний як лезо меча погляд сина.

    — Добре, роби як знаєш. Отримай як можна більше переваг

    — Гаразд, а що з Тітусом, яке його покарання? Чого цей виродок осмілився торкатись моєї жінки та хоче мене вбити? Як він взагалі осмілився на це, що в нього за спиною?

    Проблиск добре зрозумілої Теодору емоції з'явився в очах, та голосі Віктора. На що він схвально кивнув.

    — Він онук кузена твоєї бабусі. Швидше за все він боявся, що втратить Лінду коли оголосять твої результати. Бо ти став чорною конячкою і вирвався у перед попри всі очікування. Але він зробив велику дурість коли ослухався бабусі, я впевнений, що він буде благати про смерть, хоча виживе.

    Віктор лише посміхнувся і похитав головою Тітус його нітрохи не хвилював, а на Лінду він мав інші плани. Наче про щось згадавши Теодор хлопнув у долоні.

    — Результати будуть виставлені через три дні. Я певен, що твоя розпусна наречена дуже пошкодує про свої пригоди, коли почує, що ти отримав елітний статус. Тому використовуй це коли говоритимеш з нею.

    — Я буду. Я обов'язково це зроблю. Я з нею добре поговорю і спробою підкорити.

    Спостерігаючи за своїм сином Теодор подивився на сина та похитав головою.

    — Я знаю, про що ти думаєш, але не роби дурниць. Особливо таких, що приведуть до розриву заручин. Мати сказала мені дати тобі деяке роз'яснення, щоб ти зрозумів важливість цих заручин.

    Помітивши, абсолютно байдужий погляд Віктора, він відкашлявся.

    — Ти знаєш раду Нагляду?

    — Та, що встановлює та слідкує за дотриманням правил? Наша сім'я сидить там наскільки я знаю.

    Віктор зобразив невігласа та задумливо подивився на батька, який задоволено кивнув.

    — Все правильно. Рада складається з десяти місць. П'ять займають сім'ї, ще три основні секти, одне для малих сил, що постійно борються за право сидіти у раді та одне для союзу вільних гравців.

    Віктор лише нахилив голову і подивився на батька. наче питаючи, що далі.

    — Рада принесла епоху миру та спокою на поверхні, змістивши всі сварки під килим. Так було останні п'ятсот років, але двадцять років тому все змінилось. Два засновники ради разом зі своїми наближеними покинули свої пости, звільнивши місце для слабших, що порушило хиткий баланс.

    Він відкинувся і подивився у стелю згадуючи старі часи.

    — Першими пішли фон Кроне. Їх старий патріарх помер і в середині спалахнула безглузда бійня за місце патріарха. Вони втратили більшу частину своїх ресурсів, а потім перед радою виступив їх представник. Вони оголосили, що відступлять в тінь поки не настане пророкований час Розплати.

    Він єхидно посміхнувся та похитав головою і подивився на Віктора.

    — Пророцтву не одна сотня років. І вони вирішили очікувати на пришестя цієї розплати. Це все дурня. Вони просто втекли, бо боялись, що вороги можуть їх знищити. Вони покинули все, і зникли з радарів ніхто досі не знає де вони.

    — Це точно могло порушити, баланс у раді, а що сталось з іншим?

    Віктор похилив голову, а батько трохи здригнувся і заговорив.

    — Так, саме так. Інші фон Ріхтер. Вони вийшли з ради та почали війну, коли фон Кроне більше не могли їх стримувати. Вони були народжені гравцями, і вважали себе вищими за решту. Це була бійня, або ти скорився і став їх рабом, або помер під чоботами їх військ. Кілька країн були знищені за кілька тижнів, а слабші, сили, отримали вибір. А нормальні люди були сотнями тисяч принесені в жертву.

    Теодор здригнувся, і закриваючи свої очі продовжував говорити.

    — Ріки крові текли, а тіла формували гори. Коли решта об'єднались і єдиним фронтом пішли на них, вони не припиняли свого ритуалу, навіть коли помирали під нашими мечами біля вівтаря. Вони сподівались, що викувана кривава зброя змінить кардинально хід бою Але цього не сталось. об'єднані сили перемогли та сфабрикували історію наче сталась громадянська війна. Всіх членів фон Ріхтер було винищено, а за живих досі чимала нагорода.

    — І що, далі? Яке відношення це має до мого шлюбу?

    Теодор трохи здригнувся, від байдужих слів Віктора, але швидко похитав головою.

    — Новий порядок змінився. Ми посіли друге місце, а найсильніші фон Цвей виявились нашим смертельним ворогом. І зараз вони активно нарощують свої сили, коли місце патріарха, зайняв молодий амбітний юнак. Нам був потрібен союзник, щоб зміцніти.

    Він подивився на свого сина, в очах, якого з'явилась ледь помітна зневага та презирство, що швидко змінились на розгубленість.

    — І ми знайшли кілька слабших, яким був потрібен сильний покровитель, і можливість зберегти свою автономію. Сім'я Лінди, фон Розен, чудовий кандидат, якого ми не можемо втратити.

    — Он як, чудово. Тоді давай просто передамо її одному з моїх братів. Он старший брат Майк, точно не буде проти половина його наложниць колишні повії.

    — Ні. Якби ми поступились зараз, вони б стверджували, що в них є право вибору...

    Віктор зіскочив зі свого місця та роздратовано подивився на батька.

    — Яке в біса право вибору, це вона наставила мені, роги. Вони просто повинні прийняти свою долю.

    — Заспокойся. Ти правий, але згадай з ким вона тобі зрадила. Вони можуть вимагати, щоб він на ній і одружився, а де він зараз? Покараний. Вони й так виляють хвостом перед білою фракцією.

    Теодор роздратовано прикусив палець. А Віктор розгублено нахилив голову він не знав деталей внутрішньої боротьби його сім'ї.

    — Біла фракція?

    — Точно, ти ж не знаєш. Слухай уважно. в сім'ї є три фракції, біла, сіра та чорна. Більшість включаючи мене, тебе, Патріарха і твою бабцю належать, до сірої. Ми просто хочемо зберегти статус кво. Біла, Тітус і його батько належать до білої. Вони хочуть, щоб наша сім'я активно втручалась у світ, як це зробили фон Ріхтер, але менш радикально.

    Віктор почав трохи розуміти, що могло статись і які були розмови до падіння сім'ї.

    — А чорна?

    — Чорна, хоче, щоб ми пішли слідом за фон Кроне. І чекати часу розплати. Бісова стара байка. Світ буде знищений і поглинений величезним підземеллям. Хтось ще міг повірити тому божевільному оракулу.

    Поки Теодор зневажливо плювався. В очах Віктора загорілась надія. Він нічого не знав про долю чорних, можливо вони покинули сім'ю до розплати та змогли уціліти. Він похитав головою, це вже нічого не важить.

    — Що ж, сподіваюсь, тепер ти розумієш важливість цих заручин.

    — Так, тепер я розумію.

    Віктор вийшов з-за столу, як і Теодор, що видихнув і дістав гребінець, щоб причесати волосся, він готувався піти до Луни.

    — Ах, ледь не забув. Батьку, я хочу Гільду як мою управительку, я можу ...

    — Давай сюди жетон,

    Віктор кивнув головою і простяг батькові свій жетон, той приклав до нього свій і вони спалахнули світлом.

    — Тепер вона вся твоя. Скажи Джорджу нехай він відвезе тебе, а мені є чим зайнятись.

    Неначе на кожен його крок земля пружинила, він вийшов з кімнати. Віктор з усіх сил тримався, щоб не засміятись. Дістав телефон і подзвонив Лілі. Вона повинна привезти його трофеї до дому.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.