Зміст
  • Розділ 01 : Повернення
  • Розділ 02 : Сніданок
  • Розділ 03 : Подорож
  • Розділ 04 : Дівчина
  • Розділ 05 : Розмова
  • Розділ 06 : Церемонія
  • Розділ 07 : Результати
  • Розділ 08 : Оцінювання
  • Розділ 09 : Розмова з бабусею
  • Розділ 10 : Невиправдана нагорода
  • Розділ 11 : Подорож до міста.
  • Розділ 12 : Прибуття.
  • Розділ 13 : Маєток і його мешканці
  • Розділ 14 : Близнюки
  • Розділ 15 : Ткач Долі.
  • Розділ 16 : Ранкова рутина
  • Розділ 17 : Розмова в машині
  • Розділ 18 : Проблема
  • Розділ 19 : Кліше
  • Розділ 20 : Арія
  • Розділ 21 : Тільки одна.
  • Розділ 22 : Фіолетовий
  • Розділ 23 : Закупи
  • Розділ 24 : День народження
  • Розділ 25 : Біда
  • Розділ 26 : Нічні справи
  • Розділ 27 : До гори.
  • Розділ 28 : Посеред Лісу
  • Розділ 29 : Підземелля
  • Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків
  • Розділ 31 : Маргарет
  • Розділ 32 : Угода
  • Розділ 33 : Прискорений курс
  • Розділ 34 : Лікування?
  • Розділ 35 : Бос
  • Розділ 36 : Результати
  • Розділ 37 : Арешт
  • Розділ 38 : Барон
  • Розділ 39 : Дільниця
  • Розділ 40 : Алекс
  • Розділ 41 : Стіл перевернули
  • Розділ 42 : Велике пограбування
  • Розділ 43 : Накази Бабусі абсолютні
  • Розділ 44 : Лігво Коханців
  • Розділ 45 : Велика гра
  • Розділ 46 : Дівчата
  • Розділ 47 : Пірнання
  • Розділ 48 : Дівчина в Підземелля Павуків.
  • Розділ 49 : Душевна розмова
  • Розділ 50 : Напад
  • Розділ 51 : Доля
  • Розділ 52 : Ще Один
  • Розділ 53 : Віві
  • Розділ 54 : Чорна вдова
  • Розділ 55 : Вечеря в дома
  • Розділ 56 : Думки під покровом ночі
  • Розділ 57 : Хлопець
  • Розділ 58 : Відголоски минулого
  • Розділ 59 : Зустріч в Автосалоні
  • Розділ 60 : Сестра
  • Розділ 61 : Те, що сталось після
  • Розділ 62 : Вечірка
  • Розділ 63 : Міра
  • Розділ 64 : Пізня вечеря
  • Розділ 65 : На острів
  • Розділ 66 : Зоя
  • Розділ 67 : Переговори
  • Розділ 47 : Пірнання

    Близько до вечора коли сонце сідало за гори один злодій приїхав на машині до особняка на околиці міста. Він кинув у таємний лаз кілька мішків, після чого проліз сам та шоковано замер.

    — Що тут в біса сталось?!

    Він у розпачі потягнув за собою мішки в надії знайти хоч щось, розбиті столітні вази та порвані неоціненні полотна лежали то тут то там.

    — Ну і де тепер вони? Я навіть вантажівку, позичив, щоб забрати їх!

    Від розпачу він ударив у стіну, що досі стояла і пробив її наскрізь після чого вона почала своє падіння. Здійнявся такий гуркіт, що йому довелось закрити свої вуха. Він вже почав мріяти як він витратить ці гроші та що на них побудує.

    — Я повинен визнати, це непогано, для такого як ти. Я чув, що ти був тут раніше, вранці, вірно?

    — Ну і що?

    Злодій обернувся, щоб подивитись собі за спину, де трохи поодаль стояв товстий лисий чоловік, що гордовито стояв посеред руїн з руками за спиною. Половина його обличчя була схожа на криваве місиво запечене на вогні, що повільно і дуже болюче відновлювалось. Його костюм був весь у бруді та добре пропалений, але і досі виглядав пристойно.

    — Це все, що мені було потрібно знати.

    Наступної миті він неприродно швидко побіг на нього і стало очевидно, що його ліва рука та нога були зламані. Злодюжка пригнув у бік та думав, що йому робити, але вже наступної перед його очима з''явилось повідомлення.

    [Тікай, ідіот!]

    "Що я ніколи не тікаю!"

    [Це єдиний шанс на твій порятунок! Він в рази сильніший за тебе! Тікай, або помри!]

    Вже наступної миті коли товстун знову побіг на нього і йому ледь вдалось увернутись. Уламки машини, що стояли на його шляху були зім'яті викликаючи мурашки по його спині.

    " Це не втеча, а тактичний відступ, точно!"

    Том кинувся навтьоки та побіг до таємного лазу, й швидко в нього прослизнув та побіг до лісу. Хоча машина стояла відносно недалеко він відчував, що не встигне. І наче на підтвердження його думок, товста стіна особняка обсипалась і дещо вигналась від удару.

    — До біса!

    Він побіг ще швидче, в надії, що в нього буде шанс і стіна з деревами виграють йому достатньо часу, але його надії були розбиті. Стіна рухнула під наступним ударом товстуна, а за кілька десятків секунд слідом почувся і тріск дерев, що ставав все гучнішим і гучнішим. Та наступної миті Том перестав відчувати землю під ногами.

    — Аааа! Щоб тебе!

    Він летів у розщелину і намагався врятуватись і в надії ухопився за гілку, але його швидкість була занадто високою і гілка тріснула залишаючи його на одинці зі своєю долею.

    Барон стояв на вершині розщелини та хмуро дивився в низ, він чув крик хлопця, який раптом припинився, і хоча могло здатись, що той просто загинув він відчував, що тут щось не так.

    " Де цей клятий хлопець, я певен, що він повинен лежати на дні, разом з рештою, але я повинен принести їм голову злодія, щоб хоч трохи утримати їх гнів"

    В низу лежало багато кістяків. Тих, хто колись наважився виступити проти Тітуса і Барона, а також багато їх колишніх ділових партнерів, що якось провинились. Це було чудове місце, куди майже ніхто не ходить через небезпечність спуску, він знає це добре, бо втратив кілька людей, коли перевіряв місцину.

    — Пане, ми знайшли машину, на якій він приїхав. Її було викрадено кілька годин тому. А мішки з якими він прийшов, можна купити будь-де.

    — Зрозуміло. Відправ людей, мені потрібно тіло цього хлопця.

    — Але Пане, це дуже...

    Чоловік з бритою головою не встиг закінчити як побачив, що Барон розвернувся і його спотворене обличчя немало жодних інших емоцій окрім гніву.

    — Ти відправиш туди людей інакше, ти полетиш слідом за ним.

    — Так! Швидко, ти й ти спустіться туди й знайдіть його тіло, швидко! Скоро все буде готово пане.

    — Молодець, а тепер, що по камерах?

    Чоловік розгублено на нього подивився і схилив голову.

    — Пане, цей хлопець прийшов зі сторони лісу, а в особняку не залишилось жодної цілої камери.

    — Ти забув, що я просив тебе перевірити?

    Барон наче гора, насувався на нього своєю тушею змушуючи його пітніти та повільно відступати.

    — Ах, про це! Пане, ми не знаємо!

    — Що це в біса означає? Ти не виконав мій наказ?

    Від цих слів чоловік побліднув і чимдуж захитав головою.

    — Я б не осмілився, пане! Я кажу правду ми не знаємо, всі камери в околиці були підключені до серверів особняка, але ми він у руїнах і ми не знаємо чи буде там щось цінне, це може бути добре продумана операція.

    — Що ти маєш на увазі?

    Барон насупився і подивився крізь зроблену ним просіку та дірку в стіні на купу будівельного сміття, що колись була дорогим особняком. І відчував деякий жаль.

    "Не варто було привозити ту кляту вибухівку."

    Це була особлива посилена вибухівка і він спеціально заховав її тут, якомога далі від сімейних очей, звідки він міг знати, що хтось використає її проти нього. В сейфі була проста розтяжка з десятком активованих детонаторів від інших бомб, що були закладені у ключових місцях будівлі, а також підвалу. Це все звалило на нього весь цей будинок. І він тільки нещодавно зміг вибратись, щоб упустити цього злодюжку.

    — Хтось рано з ранку зламав усі камери по дорозі сюди.

    — Це цікаво. Скільки часу тут пробув Джордж? З ним були інші машини?

    — Ні пане, Джордж приїхав сам на своїй машині, і пробув тут не більше однієї години.

    — А люди Теодора, були якісь рухи?

    — Ні вони весь день сиділи на місці.

    — Чорт, його побери. Вільний.

    Барон сплюнув на землю і пішов назад до руїни. Він обережно підійняв руку до свого обличчя і відчувши запечену шкіру та кров, рішуче зірвав її та кинув на землю. Кров знову полилась з його обличчя, а регенерація запрацювала з новою силою.

    "Я повинен знайти, хто це зробив повернути товар, та принести його голову. Якщо не хочу віддати свою."

    Він обернувся й подивився на розщелину.

    "Цей хлопець швидше за все просто випадковий злодюжка. Але я повинен переконатись."

    Він пройшов повз кількох людей в яких пробіг холодок по спині та вони затримали дихання, до того моменту як він не пройшов повз.

    "Щоб це провернути потрібно кілька досвідчених людей. Але навіть так, потрібно кілька годин що найменше. Вони не могли просто зникнути, тож мені потрібно просто знайти їх сліди."

    Він посміхнувся та обтрусивши костюм пішов до великої машини, що заїхала у ворота,

    Тим часом Віктор поспіхом активував свою навичку та з усіх сил побіг крізь парадний хід свого маєтку, де охоронець безрозсудно дрімав на маленькому розкладному ліжку у своїй будці.

    "Я не можу тебе винити, але ти помилився та обрав не ту сторону. Але я вб'ю тебе пізніше."

    Він згадав, що бідна Алекс з ним, і навіть не здогадується про його навичку. Охоронець розповів все, що сталось того дня і що Віктор ледь слиною не бризкав коли обіцяв вбити Ніка. Хоча він не міг поспорити з усім він не міг не задавитись питанням.

    "Як тобі вистачило сміливості продати свого господаря, так ти побачив, його лише кілька днів тому, але все ж."

    Віктор похитав головою і схопив дівчину, що намагалась злитись з місцевістю на руки та перестрибнувши через ворота побіг навпростець до міста. Змушуючи її кричати від страху, та триматись з усіх сил за його сорочку.

    — Знаєш я гадав, що можу оглухнути від твого крику.

    Алекс нічого не сказала, а лише насуплено стримуючи сльози дивилась на нього спідлоба. Але він посміхнувся та оглянувся навколо поки не помітив відповідну машину. Й приклавши свій телефон до машини отримав над нею повний контроль.

    — Ти ще довго будеш там стояти? Сідай вже. До біса потрібно буде купити собі машину, мене ця біганина, почала набридати.

    Коли Алекс, сіла, машина рушила з місця і на великій швидкості понеслась далеко. Вона з усіх сил намагалась зрозуміти, що саме відбувається.

    — Слухай уважно, я повторювати двічі не буду. Все, що станеться далі слід тримати у таємниці.

    Вона кивнула коли її шлунок пробурчав від чого вона в соромі відвернулась.

    — Ти що не поїв?

    — Трохи, пане.

    — З'їж це.

    Віктор не відводячи очей від дороги схопив щось рукою в повітрі та простяг їй. Це був простий гриб, який її особливо не вразив і вона розгублено тримала його у руці.

    — Пане це безпечно?

    — Цілковито, але його потрібно швидко з'їсти краще навіть одразу проковтнути.

    Вона кивнула та обережно поклала його до рота, вже наступної миті їй хотілось відкрити рота і вирвати все. Але він затулив їй рота.

    — Якщо, ти його виплюнеш чи виблюєш, я змушу тебе це вилизати. Зрозумів?

    Очі її наповнились сльозами та вона лише кивнула і коли він прибрав свою руку, вона зробила це сама. Кілька болісних хвилин вона тримала рота та обережно ковтала все. Коли їй це вдалось, вона нарешті видихнула і подивилась на Віктора.

    — Молодець, а тепер випий це. Повинно стати трохи легше.

    Вона зловила прохолодну пляшку і з деякою обережністю спробувала її вміст, щоб зрозуміти, що це просто сік.

    — Навіщо, ти змусив мене це з'їсти, пане?

    — Ти більше не відчуваєш голоду?

    — Ні пане, я відчуваю відразу.

    Віктор розсміявся і похитав головою.

    — Цей гриб з підземелля. Він має в собі достатньо поживних речовин, щоб задовольнити потреби організму на цілий тиждень.

    — Це правда?

    — А ти, що не відчуваєш цього?

    Вона сконцентрувала увагу на стані свого тіла і з шоком помітила, що виснаження та голод її покинули, і вона була наче нова.

    "Ти повинен був сказати це раніше."

    Вона насупилась, але швидко видихнула, і заспокоїлась роздивляючись пейзажі, що змінились з міських на лісові, а дорога ставала все більш нерівною.

    — Куди ми їдемо, пане? І що це за пірнання?

    — Ой, ти ще не зрозумів? Я гадав ти розумніший. Ми їдемо до підземелля.

    Віктор з посмішкою проговорив і в його очах блиснув вогник.

    За кілька годин машина з'їхала з дороги та заїхала в зарослі. Віктор недбало вийшов і дістав кістяне намисто, щоб вдягнути його на шию. Після чого прямо з повітря дістав списа та кинув його Алекс. Що зловила його лобом і звільнилась від своїх думок, та дещо ображено подивилась на нього. Він так і розкрив їй жодних подробиць

    — Використовуй це. Повір мені, ти не захочеш використовувати кулаки там.

    Вона розгублено дивилась на спис потім на нього, знову на спис та на нього. Після чого помітила дивну каблучку на його пальці.

    — Ти маєш сховище?! Навіть мій батько такого не мав

    — А я зовсім забув про цю дрібничку. Я отримав її в підземеллі.

    Алекс не мала більше слів і була готова впасти на землю в розпачі.

    "Наскільки в нього багата родина, що це дрібниця?"

    Але Віктор лише посміхався у минулому після Розплати коли з'явилось достатньо майстрів, це дійсно стало простою дрібницею, яку при великому бажанні та грошах міг собі дозволити кожен.

    — Ледь не забув, ти ж знаєш як ним користуватись?

    — А? Спис? Ні, я....

    Та перш ніж вона встигла договорити Віктор дістав перед собою згусток світла та кинув його в неї. Вона добре навчена швидко сіла та почала концентруватись. Знання вливались прямо в її мозок і за кілька хвилин вона змогла осягнути усе. Алекс, схопила спис та зробила кілька випадів та ударів.

    — Годі, в нас і так мало часу.

    Він швидко оглянув її та видихнув.

    "Я забув про броню. Але добре, вона в сімейній формі. Де в біса Гільда її дістала?! Ні це неважливо, сімейна форма більш стійка, і поки, що підійде."

    Він швидко завершував останні приготування Та в розпачі помітив, що в нього лише один спальний мішок.

    "Гаразд, підемо так, я не маю багато часу, Барон, до ранку, мабуть, побудує масив та закриє територію довкола і я не зможу сюди втрапити."

    Він похитав головою та потяг її за собою, щоб за кілька хвилин його очі уловили ледь помітні брижі в повітрі. Він зупинився і подивися у сторону будинку.

    — До біса. Він оперативний хлопець.

    Алекс розгублено подивилась на нього, але також зупинилась, щоб почути кілька голосів трохи далі

    — Я активую свою навичку, підійди ближче до мене та мовчи.

    Вона розгублено кивнула, а він не особливо їй довіряючи схопив за руку та притяг ближче. Вже наступної миті з-за кушів, з'явилось кілька охоронців, що зі своїми ліхтарями нічого не помітили та продовжили патруль далі.

    Вже за кілька хвилин Віктор та Алекс дійшли до розщелини, де Віктор вже видихнув спокійно,

    "Він не встиг завершити масив, на моє щастя. інакше це було б проблемно."

    Вона дивилась по сторонах, а потім нахилила голову та подивилась на нього з питанням.

    — Ми прийшлу, це має бути тут.

    — Що саме, пане?

    — Алекс, я дійсно починаю турбуватись, за твій розумовий стан. Тут підземелля.

    — Але я нічого не бачу.

    Вона знову роззирнулась і нічого не помітивши нічого подивилась на нього з певним переживанням. Він стримався, щоб не дати їй потиличника і вказав у центр розщелини в кілька десятків метрів

    — Воно там.

    — Справді? І як ми туди потрапимо, пане?

    — Тут і починається найцікавіше. Ми стрибнемо.

    Алекс, відійшла на кілька кроків і відкрито подивилась на нього як на ідіота і вказала у розщелину.

    — Стрибати, туди?

    — Так. Хіба ти ніколи не була у підземеллі?

    — Я була, ми не можемо просто підійти туди? Чи спуститись по мотузці?

    — Ні в нас немає часу і підземелля знаходиться прямо там посередині у повітрі. Ти що не хочеш сходити в підземелля? Не хочеш підвищити рівень? Я спеціально заради тебе прийшов сюди. Я вважав, що ти справжній чоловік, але ти такий боягуз. Можливо мені потрібно було взяти когось іншого.

    Віктор зухвало подивися на неї, яка відвела погляд і стискала кулаки.

    — Я не боягуз.

    — Тоді чого ти тікаєш? Можеш не переживати ти не підеш сам.

    Коли вона підняла голову, щоб зрозуміти сенс його слів. Віктор вже підійшов до неї та підняв як принцесу, після чого понісся та стрибнув, та перш ніж вона встигла подумати про смерть, як опинилась у підземеллі та впала з висоти рук Віктора. І ображено потерла свою дупцю, як перед її очима з'явилось сповіщення.

    [Підземелля "Лігво павуків" Ранг E

    Вбити Чорну вдову, решту зроблять правила світу]

    — Павуки?

    Алекс, що стала схожа на зламану іграшку у паніці дивилась по сторонах, та трималась за спис. Віктор тим часом м'яко ступив у підземелля завдяки намисту та посміхнувся роззираючись довкола.

    — Непогано.

    Віктор роззирнувся на круті стіни, що були прорізані дірками різних розмірів і переплетені павутиною та на фіолетову міазму, що застилала все небо. Він не знав, що це таке, але природно відчував страх.

    "Це не добре. швидше, за все, це щось дуже небезпечне."

    Віктор похитав головою, та вирішив перевірити яка ситуація у його рабів. Том продовжував боротись і своїм мечем вбивав гігантських павуків, що продовжували наближатись на нього з усіх сторін. Він був більше схвильований можливістю підняти рівень, ніж наляканий. І на його щастя був далеченько. Алекс тим часом продовжувала тікати з усіх, при цьому продовжуючи рвати павутину, щоб потривожити ще більше павуків.

    "Вона ідіотка чи арахнофобка? Треба поспішати, я не повинен залишати її на довго без нагляду."

    Він відчув де вона і пішов, але оскільки в нього немає карти, а вона носиться наче курка з відрубаною головою це займе багато часу. Коли він почав йти то тут, то там зачіпав нитки, що скликало павуків до нього, спочатку це не було проблемою і він їх спокійно уникав, але їх кількість постійно зростала.

    "Обережно, обережно."

    Але все не могло піти добре, наче отримавши частину долі Алекс, Віктор наступив на одного з павуків, Що міг вести дружню бесіду з іншим, чи пропонував нові ідеї, або думав про своє існування, але це неважливо. Важливо одне, він втрапив у халепу. Павуки підняли галас, та почали шукати ворога, їх рухи стали більш хаотичними від чого Віктор раз в раз розкривав себе наступаючи на одного з павуків.

    — Я у лайні.

    Він активував своє намисто і злетів трохи вище, але кілька павуків вже зачепились за нього і почали гризти, а також формувати живі драбини, для своїх братів і сестер. Він дістав кинджал та почав бити по павуках, щоб врятуватись. І йому це вдалось, хоча то тут то там, були численні порізи на його одязі він полегшено видихнув. Він повільно плив по повітрю

    У звичайних умовах, печера з павуками, була б найкращим місцем для відпочинку, бо нікого немає. Але у підземеллі, що кишить павуками потрібно шукати місце без павутини. А це дуже важке завдання.

    "Кляті павуки вони, повсюди. Шкода, що я не взяв вогнемет."

    За деякий час Віктор все ж знайшов непогане місце і сів перепочити. В першу чергу він перевірив себе і більш менш полегшено видихнув, одяг, ще можна було носити без проблем, і купив протиотрути в магазині про всяк випадок.

    "Не будь ідіотом і дій обережно."

    Вкотре нагадавши собі золоті слова він перевірив Алекс, і присвиснув, орда павуків, що неслась за нею стала в рази більшою.

    " Я їй повинен допомогти. Але спершу відпочинок."

    Дівчинка, буде бігти ще деякий час, але він повинен допомогти їй до того як вона зламається. Він приліг та подивився вгору. Сповіщення з'явилось перед його очима і він посміхнувся.

    "Це, неочікувано, але цікаво."

    Він посміхнувся та подивився у небо. Бідна Алекс повинна протриматись трохи довше, ніж було очікувано, з'явились важливіші справи.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.