Зміст
  • Розділ 01 : Повернення
  • Розділ 02 : Сніданок
  • Розділ 03 : Подорож
  • Розділ 04 : Дівчина
  • Розділ 05 : Розмова
  • Розділ 06 : Церемонія
  • Розділ 07 : Результати
  • Розділ 08 : Оцінювання
  • Розділ 09 : Розмова з бабусею
  • Розділ 10 : Невиправдана нагорода
  • Розділ 11 : Подорож до міста.
  • Розділ 12 : Прибуття.
  • Розділ 13 : Маєток і його мешканці
  • Розділ 14 : Близнюки
  • Розділ 15 : Ткач Долі.
  • Розділ 16 : Ранкова рутина
  • Розділ 17 : Розмова в машині
  • Розділ 18 : Проблема
  • Розділ 19 : Кліше
  • Розділ 20 : Арія
  • Розділ 21 : Тільки одна.
  • Розділ 22 : Фіолетовий
  • Розділ 23 : Закупи
  • Розділ 24 : День народження
  • Розділ 25 : Біда
  • Розділ 26 : Нічні справи
  • Розділ 27 : До гори.
  • Розділ 28 : Посеред Лісу
  • Розділ 29 : Підземелля
  • Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків
  • Розділ 31 : Маргарет
  • Розділ 32 : Угода
  • Розділ 33 : Прискорений курс
  • Розділ 34 : Лікування?
  • Розділ 35 : Бос
  • Розділ 36 : Результати
  • Розділ 37 : Арешт
  • Розділ 38 : Барон
  • Розділ 39 : Дільниця
  • Розділ 40 : Алекс
  • Розділ 41 : Стіл перевернули
  • Розділ 42 : Велике пограбування
  • Розділ 43 : Накази Бабусі абсолютні
  • Розділ 44 : Лігво Коханців
  • Розділ 45 : Велика гра
  • Розділ 46 : Дівчата
  • Розділ 47 : Пірнання
  • Розділ 48 : Дівчина в Підземелля Павуків.
  • Розділ 49 : Душевна розмова
  • Розділ 50 : Напад
  • Розділ 51 : Доля
  • Розділ 52 : Ще Один
  • Розділ 53 : Віві
  • Розділ 54 : Чорна вдова
  • Розділ 55 : Вечеря в дома
  • Розділ 56 : Думки під покровом ночі
  • Розділ 57 : Хлопець
  • Розділ 58 : Відголоски минулого
  • Розділ 59 : Зустріч в Автосалоні
  • Розділ 60 : Сестра
  • Розділ 61 : Те, що сталось після
  • Розділ 62 : Вечірка
  • Розділ 63 : Міра
  • Розділ 64 : Пізня вечеря
  • Розділ 65 : На острів
  • Розділ 66 : Зоя
  • Розділ 67 : Переговори
  • Розділ 38 : Барон

    Лілі та близнюки вийшли з машини біля маєтку та одразу відчули, щось дивне. Ворота маєтку були щільно замкнені, а охоронця ніде не було видно. Шлях до будинку був більш веселим за розмовами, лише до моменту коли вони помітили кілька великих чорних машин, що стояли з боків елегантного автомобіля посередині.

    "Ці машини по чотири, і ця швидше за все боса з водієм. Лілі заспокойся, тобі треба не битись, а виконати вказівки Віктора. Все буде добре, вірно?"

    Лілі обережно поклала руку на дверну ручку та відчинила двері, в середині на дивані розкинувся чоловік, що троє стояли біля дивану, а ще кілька стояли перед ними, та ще двоє біля дверей. Всі вони стояли зі спеціальними значками які чітко виділялись на чорних костюмах.

    "Слідчі. Напівгравці, невелика проблема, а ось вони вже проблема. Особливо він, я не бачу жодної можливості. Треба бути обережною."

    Вона швидко оцінила їх і зосередилась на чоловіку, що сидів на дивані. Цей товстий і лисий чоловік у чорному костюмі, що з хіттю в очах та не менш потворною посмішкою дивився на них. Хоча вони не промовили ще й слова Їх аури вже зіштовхнулись його владна аура неначе хвилі натикались на гострий хвилеріз Лілі, за якою від страху сховались близнюки.

    — Добре, годі з цим. Ви слуги юного пана Віктора?

    Після його слів аура стала тихою наче водяна гладь, але вона не послабила пильності.

    — Саме так. Чи можу я знати хто ви?

    — Можеш. Я Барон. Головний спостерігач Марнославного міста.

    Він зверхньо подивився на неї, та облизав губи.

    — Юного пана Віктора затримали у підозрі в порушенні правил. Завтра приїде слідчий від сім'ї, щоб розібратись у його справі.А мені поручили провести попереднє розслідування, тож ви підете за мною, щоб розповісти подробиці того вечора. Це всього лише протокол, нічого особистого.

    Він встав з місця і його аура вдарила з новою силою, та дав знак, щоб чоловіки схопили усіх. У дівчат пробігли мурашки по спині від їх поглядів, але Лілі закрила очі та повільно видихнула після чого подивилась на нього.

    — Містер Барон, якщо я не помиляюсь, то згідно з сімейними правилами слуг-гравців допитувати без їх пана не можна.

    Барон дав сигнал людям, щоб вони зупинились і з деякою досадою подивився на неї.

    " Я думав, вона не знає, шкода. Нечасто така дівчина трапляється в руки."

    Він обережно відкашлявся і подивився на близнюків з посмішкою.

    — Точно, але я мав на увазі близнюків.

    — Ах, вибачте, але вони також гравці.

    Він розгублено подивився на неї, після чого подивився на свого помічника, який також був розгублений.

    — Не жартуй зі мною дівчинка, ти знаєш правила, і що тобі буде.

    — Я знаю, але це не жарт. Ми всі тільки вийшли з підземелля. Ви завжди можете самі перевірити.

    — Я так і зроблю, але якщо це жарт, то ти пошкодуєш. Ти візьми та перевір їх.

    Один з чоловіків кивнув головою та обережно дістав білий нефрит, підійшовши до дівчат він доторкнувся до їх шкіри та камінь засвітився червоним.

    — До біса. Гаразд.

    Він вдарив ногою по підлозі, від чого з'явились ледь помітні тріщині.

    "Бісів виродок, як тобі так пощастило. Я вже розпланував як вмовлятиму цих дівчаток. До біса, я ще й не зможу виконати його наказ. Гаразд, зміна планів."

    Обличчя Барона кілька разів міняло свій вираз, він з розпачем подивився на дівчат, а потім помітив ранці у них за спиною.

    "Стоп. Вона сказала в підземеллі? Він точно повинен був отримати дещо цінне."

    Він подивився прямо і дістав з пазухи сувій з печаткою та помахав перед ними.

    — В мене наказ обшукати усі речі юного пана Віктора, ваші речі його речі. Тож давайте сюди ваші ранці.

    Лілі впізнала печатку і могла лише кивнути головою невиконання наказів цього совою також було б проблемою, тож з деяким розпачем вона поклала речі на підлогу. Поки він задоволено посміхався й знову плюхнувся на диван кілька людей схопили ранці та поставили перед ним. Барон відкрив ранці по черзі, але в рожевих нічого не було.

    — Тепер найсмачніше.

    Він обережно відкрив найбільший ранець з кайлом і його зустріли якісь коробки та пакунки. Барон облизнуся і відкрив першу коробку, а там гриби, наступну знову гриби. Він викинув усе з сумки, щоб побачити ще більше грибів на дні він вивернув сумку в надії, але нічого не впало окрім грибів.

    Тим часом близнюки та Лілі в розгубленості нахилили голови. Лілі не пам'ятала, щоб ховала гриби, а близнюки не розуміли, нащо Віктор зібрав стільки грибів які їли гобліни у підземеллі.

    Барон схопив гриб з землі та збирався вже відкусити, але швидко замість цього кинув його одному зі своїх людей.

    — Їж.

    Чоловік видихнув та закрив очі, після чого обережно спробував відкусити. Спочатку було непогано, ну гриб і гриб, але вже наступної миті він відкинув гриб у бік, та впав на коліна. Його обличчя позеленіло, він відкрив рота та шкріб власний язик намагаючись стерти з нього смак гриба, та невдовзі його вирвало. Всі з огидою дивились на нього кілька хвилин поки він не оговтався і не помітив, що цілковито самотній, усі решта стояли якомога далі від нього, навіть Барон здавалось разом з диваном трохи від'їхав.

    — Він отруйний?

    — Ні пане. Він настільки огидний, що я не міг стриматись. Пане навіть те лайно, що ти змушував нас їсти після цього стане їжею богів.

    — Добре, добре. Відпочинь трохи.

    Барон перевів погляд на Лілі, і вказав на купу грибів.

    — Для чого вони йому? Де ваші скарби з підземелля?

    — Я не знаю, це те, що мій пан наказав мені нести.

    Вона також хотіла знати, бо особисто ховала всі ті речі у своєму ранці, особливо той лук який дістався йому з генерала, але зараз вона була непевна. Вона навіть почала сумніватись у здоровому глузді Віктора, дивлячись на всі ці гриби.

    — Кажи мені правду, ви сховали десь іншу сумку?

    — Такого немає, хіба ви не знаєте? Чи то не ваші люди слідкували за нами, аж з гори?

    Барон клацнув язиком і впав на диван. Він нічого не міг вдіяти проти них у цій ситуації за правилами. Невдовзі до них спустився ще один чоловік у костюмі він промовив кілька слів на вуха своєму босу від чого той нахмурився, а потім задоволено кивнув.

    — Ми завершили. Я зараз йду. А вам усім заборонено покидати маєток. Поки справу вашого пана не буде вирішено.

    Коли Барон і його люди пішли до зали увійшла Гільда, і з радістю обійняла близнюків, які розгублено дивились одна на одну.

    — Я так рада, що ви стали гравцями. Тепер я маю навчити вас як це бути гравцями.

    Спочатку близнюки зраділи, бо її похвала, це щось доволі цінне, що рідко коли можна отримати, але вже наступної миті їх обличчя поблідли від згадок про тренування. Гільда відпустила їх і підійшла до Лілі, що припала до стіни, та обережно дивилась у слід Барону та його людям.

    — Вибачте, міс Лілі, а що робити з усіма цими грибами?

    — Складіть їх у сумку та покладіть, мій пан сам розбереться. А тепер прошу вибачити, мені треба щось зробити.

    Лілі відійшла від вікна і поблукала на гору під здивовані погляди близнюків, яким Гільда вже дала вказівки. люди Барона перевернули з ніг на голову весь будинок і зараз прийшов його прибирати. Що стосується Віктора вона могла лише похитати головою, без радикальних ситуацій її це не турбувало. Покарають, вб'ють, викрадуть чи ще щось зроблять для неї ситуація кардинально не зміниться і доволі швидко на його місце прийде інший. Це було справедливо і для слуг у цій сім'ї.

    — Ах, ледь не забула, міс Лілі. Барон шукав якийсь перстень, але нічого не знайшов.

    Лілі зупинилась на кілька секунд й кивнула їй головою, та пішла вгору по сходах. Коли вона зникла з очей решти, то обережно зняла взуття і побігла до кімнати Віктора, де відкрила його шафу та почала перевіряти речі попутно шукаючи різні шпигунські пристрої. За кілька хвилин вона набрала Теодора.

    — Хто це?

    — Пане, це Лілі служниця вашого сина. Мій пан доручив мені зателефонувати тобі якщо, я знайду щось дивне. Містер Барон пішов після обшуку будинку і захопив з собою речі мого пана включно з тими, які він носив у день коли прийшов юний пан Нік. Ах і він шукав якийсь перстень.

    — Який перстень?

    — Я не знаю, я не дивилась уважно коли мій пан роздягав пана Ніка.

    — Пристрої звуку та відео запису?

    — Ні. Я вже перевірила, але є дивні рухи людей за маєтком, та охоронець воріт відсутній.

    Теодор дав їй кілька додаткових вказівок, а поки вона стояла біля вікна.

    — Я розумію, пане.

    Коли розмова була завершена вона кинула слухавку на ліжко і подивилась на нічне небо з розпачем прикушуючи губу.

    "Заспокойся, ти зробила все, що могла на цю мить, не будь дурною Віктор же сказав тобі, щоб ти не робила дурниць."

    Вона встала і хлопнула себе по щоках і щільно зашторила вікна, вже деякий час вона відчувала на собі пильний погляд, за нею стежили. Вона відійшла і кинулась на ліжко Віктора гадаючи про нього. Багато думок нахлинуло на неї, і вона провалилась до Морфея у царство снів, обіймаючи його подушку, та вдихаючи його запах.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.