Юний пан в тіні/ The Young Master in the Shadows

Пізнього вечора коли літак приземлився на сімейному острові. Іріс з підозрою дивилась на Лілі яка спокійно сиділа на колінах Віктора і задоволено муркотіла.

"Я і не думала, що таке може бути на справді."

Теодор розкрив кілька подробиць які Джордж не наважився розкривати та пояснив сімейну структуру більш детально. При цьому раз у раз видихаючи, коли він дивився на штору.. Зараз він готувався до виходу, а червонуваті служниці допомогали йому.

— Я збираюсь зустрітись з патріархом. Потім зустрінемось.

— Я розумію батько.

Вони спустились по трапу і йшли до машини, що чекала на них. Особистий літак Теодора, один з привілеїв старійшини відкочувався в ангар, а на його місце ставав інший.

— Це все належить сім'ї?

— Навіть більше, кожен, острів, що ти тут бачиш належить нашій сім'ї.

— І всі вони...

Іріс яка почувалась незручно в сукні яку їй подарувала Луна, шоковано оглядала все довкола.

— Ні більшість з них слуги. Управління активами та їх захист вимагає багато людських ресурсів, членів сім'ї просто не вистачило б на все.

Теодор подивився у сторону машини, що під'їхала і посміхнувся коли з неї вийшов Патрік зі своїм сином.

— О. Патріку, ти тут, щоб привітати мене з находженням дочки?

— Звісно Теодоре, але я також хотів відправити свого сина.

— Ой, вибач, я його майже не відчув. Ну, що куди його вирішили відправити?

— Його відправили до Нової Спокуси, де він буде керувати невеличким сімейним бізнесом.

Патрік натис на плече сина схиляючи його до поклону. Рон намагався триматись з усіх сил він вже добре усвідомив своє становище. За ці кілька днів його світ рухнув і він досі блукав серед руїн. Підлабузники відвернулись від нього і шкодували, що зневажливо дивились на Віктора.

— Ой Роне, це справді ти? Я тебе майже не впізнав. Що сталось? Ти зазвичай майже не дивився під ноги.

Віктор посміхнувся Рону тримаючи у руках Лілі, а потім подивився на Патріка.

— Дядьку Патрік, я радий бачити, що в вас все добре.

— Справді. Все добре.

— Вікторе, не займай їх, в тебе, ще є справи.

— Вірно батьку.

Віктор кивнув і зробив кілька кроків, щоб зрозуміти.

"Машина одна, тож це батькова, а де моя?"

Йому не знадобилось багато часу, щоб зрозуміти, що сталось.

— Каю, кусок ідіота, я повинен допомогти тобі позбутись зайвих кілограмів, щоб ти добре розумів мене?:

— Я радий вас чути, пане. Що сталось?

— Що сталось де машина, Каю?!

— Що машина? Вона мала на вас чекати. Я зараз перевірю.

Віктор вимкнув телефон одразу після розгубленого крику хлопця, а Лілі криво посміхалась. Теодор похитав головою і разом з Іріс та Джорджем сів у машину. Він не хотів запізнюватись.

"Вони погодили проведення церемонії. Я не втрачу цей шанс просто так."

Тим часом Патрік не дивився за спину інакше він разом з Роном раділи б як діти.

— Ще не все втрачено. Якщо будеш добре працювати, то обов'язково зможеш досягти вершини.

— Я розумію, батьку, але...

Він схилив голову і копнув ногою вириваючи вагомий шмат землі, що полетів у дівчину яка тільки, що вийшла з літака.

— Що ти в біса робиш?

Рон підвів очі й гнів який він так довго намагався стримати вирвався на волю. Він не дивився на красу дівчини, у простому одязі та з простим плетеним рюкзаком на спині. й знайшовши більш менш вагомий камінь який вирвався з землі збирався кинути його в неї.

"Я потім попрошу вибачення в її господаря."

Патріку було все одно його літак як раз готувався і він був певен, що хто б це не був він проковтне це. Але вже наступної миті світ перемінився хтось вийшов з літака та відштовхнув Рона на кілька метрів.

— Що?! Хто сміє нападати на мого сина?!

Він дивився на нападника, що носив форму дворецького старого покрою і безтурботно поправляв свій костюм.

— Дядько Сокіл?

Патрік не наважився сперечатись і одразу вдарився головою розбиваючи асфальт.

— Прошу вибачення син цього юнака припуститися помилки. Я сподіваюсь на вашу милість.

Старий нічого не сказав лише з турботою подивився на дівчину, яка похитала головою і пішла геть. Вона не забула на останок коли проходила повз Рона плюнути в його обличчя.

— Вибач Патріку. Я не зміг навчити цю дівчину пристойних манер. Але цей випадок провина саме твого сина.

Сокіл нахилився до Патріка, що зблід та пітнів без перестанку, а потім подивитись на Рона який більш менш прийшов до тями й схиливши голову стояв поруч. Він ніжно підійняв його обличчя перш ніж з крупою своїх сил вдарити його об асфальт позбавляючи свідомості.

— А це вже покарання, за те, що він посмів образити міс Зої.

Віктор почув шум ззаду коли сідав у лімузин який надіслав Кай. Стрий чоловік за секунду з'явився перед ним і злегка посміхаючись та тримаючи руку на серці вклонився.

— Ви збираєтесь їхати до зали Патріарха?

— Мій батько тільки но туди поїхав, але це не проблема ми можемо гак і підвести вас.

Віктор злегка вклонився віддаючи шану, а Лілі повторила за ним, хоча і не розуміла чого він це робить. Сокіл звузив очі та пильно подивився на нього.

— Хохо, невже ти знаєш цього старого?

— Так. Я з дитинства захоплююсь історією і неодноразово чув вас. Дядьку Соколе, ви приклад для кожного.

Старий задоволено кивнув головою дивлячись на фіолетовий жетон, що звисав з його шиї.

"Старий Патріарх гордився б, як шкода, що його давно немає."

Він дав сигнал Зої, що стояла на деякій відстані, і одразу після Віктора з Лілі сіли в машину.

"Я ніколи не думав, що зустріну їх тут."

Він знав цього старого лише з численних історій, та обривків документів, що він зміг зібрати на згарищі. Сокіл був посланий захищати молодшу доньку патріарха. Вона закохалась і полишивши все, що в неї було втекла геть. Вона сподівалась, що зможе втекти, але сім'я завжди все бачила, та на її щастя почалась війна і про неї просто забули б чи одразу списали б у вбиті якби не Сокіл, що захищав її в ті буремні роки. Хоча доля все одно настигла її під час пологів вона померла.

"Доволі сумна історія якщо, так подивитись."

Віктор перевів свій погляд на Зої, і мав двоякі відчуття її він бачив особисто. Після того як вона відреклась від сім'ї та разом з Соколом покинули її слід неочікувано втрачався, поки знову не відновлювався за кілька десятиліть. Тоді вона вже не була простою дівчиною, а видатною героїнею, що захищала людей, одна з небагатьох, хто залишався самостійними.

"Хоча її репутація була, м'яко кажучи, сумнівна."

Він згадував як охоронці палацу максимально намагались відсторонитись тільки варто було їм побачити її. Стільки жінок в охороні одночасно він не бачив за всю службу в королівській бібліотеці. І йому пощастило, що він був старим та немічним коли допомагав їй в дослідженнях. Він впізнав її, а чи зробила це вона загадка. Хоча розкриття цього лише зробило б її вразливою, а йому залишалось жити лише кілька років.

"Але зараз вона точно не має тієї аури, що ж тоді сталось?"

Він подивився на старця та дівчину перед собою, що червоніла, варто було йому лише злегка посміхнутись й похитав головою. Зараз перед ним необроблений камінь і що важливіше.

[Ім'я Зоя Болт

Сила 30

Розум 11

Удача 15

Краса 22

Доля S+

Напрямок долі Позитивний

Дизайн долі Велич

Загальний статус долі S++

Родовід Старший Дракон 40% Невідомий 45% Невідомий 5%]

"Нащадок. Я не чув про це раніше, але цього можна було очікувати."

Хоча родоводи були для нього сюрпризом це була не рідкість. В таких випадках все було просто, або вони мутували, або сильніший поглинав слабші.Він подався на Сокола

[Ім'я Сокіл Білого Дуба.

Рівень 105

Клас Лучник

Повноваження 10

Сила 285

Розум 211

Спритність 278

Удача 52

Краса 53

Ордер 39

Навички

Мистецтво Лука S

Мистецтво Льоду S

Кулінарія S

Мистецтво кинджала A

Виготовлення Ліків A

Виготовлення Снарядів A

Вцілілий A

Швидкі кроки A

Мистецтво меча B

Маскування дихання B

Бездоганне прибирання C

Вдавання Мертвого D

Мистецтво перукаря D

Висліджування D

Оцінка місцевості E

Поезія F

Шахи F

[Доля B

Напрямок долі Нейтральний

Дизайн долі відсутній

Загальний статус долі B]]

[Обладнання

Кільце зберігання F]

"Хах, цього разу це далось значно легше."

Він полегшено видихнув. і шоковано передивився його статус.

"Га йому справді дали таке прізвище."

Віктор похитав головою зараз його головна ціль ця дівчинка. Вдягнувши найкращу посмішку він подивився на Зою

— Я Віктор фон Вайзе син Теодора фон Вайзе. А як звати вас чарівна леді?

— Вона Зоя Болт. Твоя двоюрідна сестра.

Сокіл твердо та чітко сказав, щоб дати сигнал Віктору, Хоча він і жив у горах він добре чув останні новини та чутки.

— Це чудово приємно познайомитись. сестричко. Але нащо ти приїхала?

— Я повинна пройти церемонію.

— Церемонію? Вона вже відбулась кілька днів тому.

— В нас виникли деякі труднощі.

З ноткою докору Сокіл подивився на дівчину, що сором'язливо схилила голову. Вона не могла просто так покинути своє селище в якому виросла після смерті матері, не помстившись кільком бандам, що погрожували її друзям.

— Але патріарх дав нам новий шанс. Церемонію повторно проведуть завтра з ранку.

— Це дивовижно.

Віктор знав, що сім'я просто так цього не зробить, особливо коли він дізнався скільки вартувала перезарядка артефакту одразу після того, як його використали.

"Вона хоче віддати йому шану і прив'язати до сім'ї зараз."

Сокіл став би вагомою фігурою в планах сім'ї якби він мав до неї хоч якусь прихильність, це було особливо важливо зараз коли сили сім'ї у безладі та пронизані шпигунами. .

— Але, що більш дивовижно це, те, що ти будеш проходити церемонію, разом з моєю старшою сестрою. Сподіваюсь у вас все вийде.

Сокіл був дещо здивований та намагався розпитати його, що це означає, а той без проблем пояснив змушуючи Зою зачаровано дивитись на нього. Віктор міцно обплітав Зою словами та розпитуючи про її життя.

"Він знає як говорити, навіть придертись немає до чого. Ах, я не повинен був сідати з ним в одну машину."

Сокіл у котре шкодував коли дивився як гладко вони зближувались. Хоча сім'я була не проти таких стосунків, оскільки це могло підсилити чистоту родоводу, а більшість проблем вирішувались магічним втручанням.

"Ні. Ні. І ще раз ні. Я цього не дозволю, особливо з ним!"

Він відчував відчуження, хоча дівчина вже втрапила у пастку і запліталась ще сильніше. Він був рішуче налаштований обірвати це, але бачачи її посмішку він міг лише том видихати.

"Ха. Хлопче, може ти все ж перестанеш. В тебе ж є красуня під боком. Подивись яка вона невдоволена."

Він відчував дивну симпатію до Лілі, що сиділа поруч з Віктором, та вже деякий час намагалась привернути його увагу, на що той криво посміхався та міцніше її обіймав.

"Хм, я міг її десь бачити? Вона здається мені знайомою."

Та він не встиг розпитати її машина зупинилась біля Зали Патріарха і Сокіл полегшено видихнув перед.

— Ходімо, нас вже зачекались.

— Було приємно з тобою поговорити, Вікторе. Сподіваюсь побачимось знову.

Зоя посміхнулась та вийшла з машини й махала йому в слід поки машина не зникла за горизонтом.

"Я хочу побачити його ще раз. Він такий веселий, а ще красивий. Зої про, що ти в біса думаєш!"

Сокіл тяжко здихнув і схопивши почервонілу дівчину за плече пробудив її від сну.

— Не стій на місці. Ходімо.

— Ах, так.

Коли машина приїхала до особняка його бабусі, Віктор помітив, що біля воріт лежав товстун. Він разом з Лілі підійшов його роздивитись.

— Знаєш, а тобі це підходить.

— Ах, пане. Нарешті ми з вами зустрілись. Я Кай. Ваш дворецький.

Хлопець швиденько підвівся і спробував привести себе до ладу поки вклонявся.

— Що ти тут робиш?

— Бачте, я хотів попередити, дружину патріарха про ваш приїзд, але, як бачите....

— Тебе вигнали.

— Так.

Кай кивнув і винувато схилив голову. Він подивився на свого пана, який просто кивнув і збирався піти до особняка.

— Пане, вона не хоче вас бачити й попросила передати :" Не смій рюмсати в мою спідницю просто роби свою кляту роботу та одружись з Ліндою."

— О не турбуйся. Я знаю, що роблю. Поки почекайте тут з Лілі.

Віктор не вагався і пішов до воріт, там на нього чекала охорона і служниця.

— Моя пані, веліла передати. Що це питання вирішене і вам потрібно просто змиритись.

— Я знаю, знаю. Але я маю, дещо, що дуже її зацікавить.

З посмішкою заговорив він перед тим як наблизитись до служниці та прошепотіти їй на вухо.

— Це пов'язано з сектою Меча.

— Я передам це.

Служниця відсторонилась і вклонилась перед тим як піти всередину. За деякий час вона повернулась.

— Пані бажає вас бачити, прошу за мною.

Віктор посміхнувся та під здивованими поглядами деяких охоронців та Кая зайшов в середину. Його провели до тієї самої кімнати, що і раніше, та цього разу він був більш розслаблений, і міг спокійно роздивитись красоти будинку.

"Вона вже тут."

Енн сиділа та очікувала його читаючи новий том свого улюбленого БЛ роману. Коли він порпався в її брудних речах знайшов цілу бібліотеку подібних романів. Були навіть ті, що ніколи не побачили публіку.

— Я не думала, що побачу тебе так скоро, то що ти можеш запропонувати?

— Те від чого ви не зможете відмовитись.

Він дещо схилив голову, перед її злегка зацікавленим поглядом і оцінив її.

[Ім'я Енн фон Вайзе

Рівень 99

Клас Темна Відьма

Повноваження 9

Сила 211

Розум 250

Спритність 271

Удача 42

Краса 49

Ордер 39

Навички

Мистецтво Темряви S

Контроль Темряви S

Солодкі Вуста S

Чуткий слух A

Мистецтво кинджала A

Швидкі Кроки A

Маскування Дихання A

Поцілунок A

Вогняна Куля B

Водяна Куля B

Дегустатор B

Оцінка поглядом C

Демонічний Голос D

Мистецтво малого Меча D

Шахи D

Фортепіано E

Поезія E

Малюнок F

Обладнання

Захисний амулет S+

Прихована магічна паличка A

Прокляті Сережки захисту A

Кільце виявлення отрути B

Кільце Зберігання B

Доля C+

Напрямок долі негативний (Зростає)

Дизайн долі відсутній

Загальний статус долі С]

"Я меншого від неї й не очікував, але після розплати це посередній статус. Стоп малювання? Чи може бути, що ті малюнки..."

Віктор не наважився продовжувати свої думки під її пильним поглядом.

— Те від чого я не зможу відмовитись. Звучиш як шарлатан, що хоче продати якусь фігню. Конкретніше.

— Звісно, звісно, та спершу, я хочу дещо отримати.

— Арія?

— Вірно, але є ще кілька речей.

— Це залежить від того, що ти мені запропонуєш.

Вона вичікувально подивилась на нього відклавши свій роман. Віктор дістав з повітря маленьку коробочку пробуджуючи цікавість Енн, але вона швидко це приховала.

— І що це?

— Артефакт, що за певних умов може зробити з напівгравця повноцінного.

— Ти певен?

Він помітив бажання та підозру в її очах. І обережно відкрив коробочку.

— Це підвіска зброї. Вона збільшує повноваження з одного до п'яти.

— Все не буває так просто.

— Так носити, його можуть лише гравці.

Енн помітила, що він не закінчив і закликала його продовжити.

— Але. Можна використати прокляття озера Світанку.

Вона добре знала, що мало хто наважиться використати озеро долини Світанку. Кожен хто заходив у озеро намертво зрощувався з артефактом, що носив з собою і не важливо які він мав вимоги до обладнання та за все потрібно платити й це не виключення. Всі хто скупався в озері втрачали волосся всьому тілу, а їх шкіра грубіла, і на завершення вони втрачали можливість мати дітей.

— І якщо ти казав про секту Меча, то ти мав на увазі їх юного пана Вана. Так, чудовий хід. Ми зможемо отримати союзника на рівному місці. То що ти хочеш? Однак знай, скасовувати заручини чи замінити нареченого не варіант, навіть після твоєї витівки вчора.

— Я вже зрозумів, Мені цікаво, чого ви так зациклились на фон Розен, вони ж хочуть мене використати, щоб проникнути в сім'ю, чого ви так за них тримаєтесь.

— Ти сам це зрозумів, чи хтось підказав? Ні. це неважливо. Я скажу тобі.. Шістнадцять років тому Амелія в обмін на дочку та підтримку отримала кілька крапель чистої крові нашої сім'ї. Я хочу знати, що вони з ними зробили та чи отримали, щось цінне. Якщо ти дізнаєшся, то я дам тобі всі привілеї еліти та скасую заручини. Якщо ні, то ти одружишся і повинен дізнатись інформацію з Лінди, або Амелії та мені все одно як ти це зробиш.

Віктор насупився і потім відкинувся на спинку крісла. і подивився на Енн вона хитро посміхалась та погладжувала коробку на столі..

— Якщо, я не дізнаюсь нічого важливого, то не бачити мені всіх привілеїв і інформації., щоб вони не змогли проникнути глибше.

— Це вірно, поки, що. То, що ти хочеш?

Віктор видихнув він удав, що йому дещо гірко, але в середині радів.

"Мені не потрібно буде пахати та звітувати."

Він прокляв би всіх, якби йому знову довелось сидіти посеред документів та слухати йолопів різного степеня важливості.

— В першу чергу Арія.

— Це не проблема. Було вирішено, залишити її живою, але як слугу. Можеш піти й узяти.

— Далі. З Лілі вчилось кілька дівчат я хочу отримати їх усіх.

— Це також не проблема. Але Дік хоче принести їх як жертву на похороні сина. Така трата гідних кадрів.

Вона посміхнулась і похитала головою.

— Добре, що ти пройшов за ними. Можеш піти та отримати. І це ж не все, ти міг домовитись про це і через Теодора він повинен був дізнатись це кілька хвилин тому. Що тобі потрібно.

Енн випустила ауру тиснучи на Віктора. Він знав, що це лише перевірка, перед нею він був занадто слабким. Поки, що.

— Старша сестра розповіла мені. Що кожен елітний член може ввійти до сховища та отримати один предмет на вибір.

— Гаразд, це твоє право. Якщо це все.

Вона дістала вичурно оброблений кристал і на хвилину приклала до лоба, перед тим як покласти його на стіл і схопити кулон, щоб самостійно переконатись.

— Це командний жетон, можеш отримати Арію та дівчат. І за два дні приходь до сховища, увійдеш разом з іншими.

— Дякую...

Щойно він торкнувся жетона темрява окутала його і за кілька секунд він з'явився прямо перед воротами на висоті кількох метрів.

— Я міг і сам вийти!

Віктор кричав на будинок перед тим як потерти свій зад та кладучи кулон у піджак. Лілі швидко підбігла та допомогла йому встати, а за кілька секунд підійшов і Кай.

— Все добре, пане?

— Так, я про все домовився, але мені тепер потрібно відвідати кілька островів. Знайди мені гвинтокрил.

Каю знадобився деякий час, щоб отримати просторий гвинтокрил для його пана. Його першою зупинкою був розлогий сімейний комплекс покарань, хоча він і знаходився на тому самому острові клубок доріг і постів вимагав багато часу, якого він не мав.

— Гей, мені потрібно зробити, ще багато речей знайди місце де інде, а потім чекай на мене.

Віктор просто відкрив двері та стрибнув вниз. Ці стіни викликали в нього дивне відчуття ностальгії. Він провів тут кілька тижнів, перед тим як його вигнали. Це місце було призначене для особливих злочинців. Решта відправлялись на інший острів де молодій дівчині прийшлось піти на багато уступок, щоб банально вижити.

"Батько поклопотав."

Він без проблем увійшов у комплекс і охоронці вже почали нервувати, вони шукали свого начальника, і намагались уникати зорового контакту з ним. Та вже за кілька поворотів він загубився і схопивши найближчого охоронця пішов прямо до камери Арії.

"А вони, що в біса тут роблять."

Перед її камерою стояло кілька чоловіків середніх років у мантіях сімейної інквізиції та самовдоволений юнак.

— Це, дійсно, щось. Отримати такий екземпляр. Не переживай коли я закінчу з тобою, ти будеш благати продовжити як і інші.

— Моріс, ти не можеш покласти на неї свої руки поки рада не винесе вердикту.

— Джейсон уступи. Рада вже прийняла рішення і скоро надійде наказ, яка різниця хвилиною раніше чи пізніше. Дозволь юному пану Морісу розважитись.

— Теодору це не сподобається.

— Він не має впливу на Інквізицію на відміну від мого батька. І старий нічого не дізнається, якщо ви йому не скажете.

Але той лише похитав головою, змушуючи хлопця хмуритись та косо подивитись на Мейсона.

— Допоможи його переконати, А я поспілкуюсь з батьком, щоб допомогти Тітусу. Я чув, з нього вже витягли половину есенції крові.

— Роби, що хочеш я візьму покарання на себе.

— Чудово. Ти чув його дай її мені.

Віктор відпустив охоронця і ледь чутними кроками підходив до них, тепер він міг добре роздивитись їх, особливо Моріса. Хоча він був простим пішаком, що не мав великої ролі, його батько був однією з його цілей.

— Йди сюди сучка, я покажу тобі, хто твій новий господар.

— Я і без цього чудово бачу. Невдаха, який нічого сам не може.

— Мовчати...

Він підняв свою руку, щоб вдарити її, але Віктор схопив його за потилицю і перш ніж чоловіки встигли зреагувати він припечатав його до підлоги.

— Дядько Мейсон давно не бачились. Ах, де мої манери. Я Віктор фон Вайзе

і ця дівчина моя. Ось наказ.

Мейсон нахмурився і подивився на Джейсона який прослухав запис. Який спочатку нахмурився, а потім випростався і кивнув головою.

"Це Енн. Це спрощує роботу."

Він знав ієрархію влади в сім'ї й прослухавши наказ він спокійно зняв клеймо з Арії. Яку одразу підхопив Віктор і затаврував своїм жетоном.

— Хто ти в біса, і що ти собі дозволяєш. Заарештуйте, його він напав на члена сім'ї.

Та на крики хлопця, що тільки прийшов до тями ніхто не звернув уваги. Джейсон відступив, а за ним і Мейсон який тяжко видихнув.

— Що в біса ти маєш на увазі "порушив сімейні правила"? Ця дівчина моя. І вона стала моєю з того моменту як я отримав наказ. І ти смієш простягати до неї свої руки?!

Віктор підійшов до хлопця який зіщулився починаючи трохи розуміти ситуацію і бездіяльність старійшин які мовчки підтверджували його слова.

— А також, як ти в біса смієш так зневажливо ставитись до елітного члена сім'ї. Я повинен добре навчити тебе, сімейним правилам.

Він кілька разів вдарив хлопця по обличчю вибиваючи зуби та ламаючи носа і коли живого місця не залишилось він посміхнувся і кинув його на підлогу. Він не був проти вбити його, але розбиратись з його батьком він був ще не готовий.

"А тепер."

Він підійшов до Арії. Хоча вона зараз була в простій грубій сорочці він в котре міг сказати, що це жодного разу не применшувало її красу, а лише підкреслювало.

— Ходімо додому.

Він ніжно взяв її за руку та вивів з в'язниці. Та коли вона вийшла, то побачивши західне сонце її ноги втратили усі сили.

— Це, мабуть, сон. Цього не може бути насправді.

— Це не сон, сестричко.

Арія підняла свої очі та подивилась на Віктора.

— Хах. Невже це справді реальність?

— Звісно. Не міг же я так просто дозволити тобі втекти від мене.

Вона криво посміхнулась і полегшено видихнула перш ніж прийняти його руку та обтруситись.

— Тепер я повинна звертатись до тебе як до пана? Пане Вікторе.

— Ти можеш звати мене дорогий брат., сестричко.

— Виключено. Пане, вас, що якісь комплекси? Чи повинна я повідомити про це пані Алісу чи пані Олену?

— Не треба цього.

Віктор зблід на очах і похитав головою. Оглядаючись довкола коли вони йшли дорогою, до гвинтокрила, де він побачив Лілі, що стояла поруч і Кая який намагався до неї підлизатись.

— Кай, що в біса ти робиш, ми не можемо гаяти часу, швидко заводь машину.

Дворецький кивнув і швидко побіг на місце пілота, поки Віктор підхопив Арію на руки та разом з Лілі зайшов у середину.

— Відпустіть мене, пане.

— Ні, тобі потрібно відпочити. Ти думаєш я не бачу, що ти ледь тримаєшся?

Арія замовчала і видихнула. Відчуваючи його тепло вона почала розслаблятись, а її свідомість повільно витікати. За останній день вона багато чого пережила від смерті Карли, що була їй за мати, до арешту з допитом, де їй чітко пояснили, що ніхто їй не допоможе.

"Але я сподівалась, що хтось зрештою прийде. Та його я точно не очікувала.

Вона добре знала, що її звані брати та сестри не ризикнуть статусом, щоб допомогти їй, особливо коли вони точно знають, що вона не їх кровна сестра. В очікуванні вироку вона провела всю ніч так і не зімкнувши своїх очей. Поки не прийшов Віктор.

— Каю. Я не чую гвинтів. Нам зараз потрібно спішити, ми ще не всіх дівчат урятували.

Віктор який недбало крикнув Каю, що бурчачи собі під носа якісь слова запускав двигуни. Пробудив природну цікавість дівчат, що почали уважно дивитись на нього.

— Що ви так на мене дивитесь в мене є образ який я маю підтримувати.

— Про що ви, пане. Ваш образ зім'яли та викинули у сміття кілька років тому.

— Циц. Вони не повинні про це дізнатись.

Арія позіхнула залишаючи розбиратись з цим Лілі та зручніше лігши на його коліна заснула.

— То куди нам летіти, пане?

— До зали вбивць. Я чув, що якийсь старий, хоче принести кілька дівчат у жертву в пам'ять свого померлого сина.