Юний пан в тіні/ The Young Master in the Shadows

Алекс, відчула сильний головний біль, наче хтось ритмічно стукав молоточком, і заспокійливе відчуття тепла і бажала зануритись в нього сильніше та на її подив, щось скувало її рухи. Вона з великим не бажанням розкрила очі, щоб побачити прямо перед собою обличчя Альфи яка не покидала спроб вирватись.

"Хіба це не та дівчина, що мене вдарила?!"

Дівчина також спробувала вирватись, але тепер чітко відчула, що щось її тримає. Обережно роззирнувшись вона зрозуміла знаходить у спальному мішку і хтось її обіймає. Так само обережно вона помітила, що це Віктор, і на її обличчі з'явилась блаженна посмішка.

"Це він, отже все добре. Про що я в біса думаю? Хоча, це відчуття. Воно зовсім не погане."

Вона притиснулась до нього усім тілом наче намагалась ввібрати все тепло, що виходило з нього і спокійно заснула під заспокійливі ритмічні удари його серця. Вона не помітила його хитрої посмішки й розгубленого погляду Альфи.

"Якого біса, що з ним не так? А головне, що з тобою не так?"

Вона підняла погляд на спокійне обличчя Віктора, що відпочивав обіймаючи її іншою рукою. Вчора після їх розмови він захотів пити, і вона показала йому маленький фонтанчик з водою в окремій залі перед стіною.

— Ось тут.

— Хм, а я і не думав, що в підземеллі є таке місце.

Віктор обережно обійшов фонтанчик і швиденько вмився, а потім подивився на дівчину, що стояла на вході у своїх хітинових обладунках з частин павуків. Він посміхнувся і дістав свій стілець.

— Гадаю ти хочеш трохи відмитись.

І перш ніж Альфа встигла відмовитись у неї прилетів рушник з милом та невеликим тазом. Розгублено дивлячись на нього вона помітила його дещо хтиву посмішку,

"Сучий сину, ну гаразд, поки що ти виграв."

Вона чудово знала, можливості та здібності кривавих печаток. І це вже не було для неї великою.проблемою. Барон і Тітус робили набагато гірші речі для неї та її сестер.

"Що? Чого, чого мені так не зручно під його поглядом?!"

Попри всю її впевненість вона відчувала сором від його погляду, що бігав по її тілу. Вона не могла зібратись і кілька разів губила мило. З усіх сконцентрувавшись вона вперше за кілька місяців очистила своє тіло повністю, і облегшено розвернулась. На місці де сидів Віктор обережно було складено кілька речей.

"Куди він пішов? Хіба йому не сподобалась вистава? Хм, ну він хоч не змусив мене голою ходити. Він не такий вже й поганий."

Вона одягла залишений свіжий одяг і дещо пошкодувала, що так про нього подумала. Він дав їй просту білу сорочку та штани, без спідньої білизни, бо звідки вона могла в нього взятись. І хоча це було набагато краще ніж нічого, одяг так чи інакше стимулював її тіло.

"Щоб тебе."

Вона схопила забутий Віктором спис і нещадно розрізала сорочку, щоб її було більш менш зручно носити та підперезала штани рештками сорочки.

"Ну і де він?"

Вона роззирнулась і пішла до входу, на її великий подив Віктор стояв і дивився на небо. А в одній з келій світило слабке світло. Він почувши її кроки розвернувся та подивився на неї.

— Тобі потім потрібно буде за це заплатити. Хоча повинен визнати виглядаєш ти чудово.

— Дякую.

Вона склала руки перед собою та закотила очі, і відчуваючи збудження відвернулась. Віктор посміхнувся та пішов до входу у келію.

— Ходи сюди.

Вона підійшла і розгублено подивилась у слабкому світлі на підлозі лежав спальний мішок і Алекс, вже був там.

"Отже, його цікавлять..."

Та не встигла вона навіть додумати думку, як отримала по дупці. Вона кинула на нього хижацький погляд, щоб помітити його посмішку.

— Не думай, що я не здогадуюсь про, що ти думаєш. І на твоє нещастя я по дівчатах. А тепер давай залазь.

Він пройшов вперед й заліз, обійнявши Алекса і залишаючи трохи вільного місця.

— Нам буде тісно, і це ж підземелля, хтось повинен стерегти вхід.

— Тут вдосталь місця, для тебе. І ти ж сама казала, що павуки сюди не приходять.

Вона пожаліла, що сказала йому продовжуючи м'ятись на вході, а Віктор їй ніжно посміхнувся.

— Давай залазь, поспи хоч трохи. Ти ж не спала нормально з того часу, як увійшла в підземелля, я правий?

— Мені не потріб...

— Залазь і поспи. Це наказ.

Вона видихнула та обережно пішла до спальника. Залізти було доволі легко, і вона багато чого очікувала, але на її подив Віктор лише притис її до себе та посміхнувся закриваючи очі. Альфа розгублено дивилась на нього.

"Спати? Дійсно просто спати? Він точно фон Вайзе?"

Він вдарив її легенько та злегка відкрив очі.

— Просто спи.

Вона лежала очікуючи, чи зробить він хоч якийсь крок кілька хвилин, але відчуваючи його рівномірне дихання та тепло хвиля за хвилею багато місячна втома все ж брала своє.

"Це не так вже й погано. Хм, про що я в біса думаю."

Вона заснула і прокинулась за кілька годин від ворочання Алекс, що прокинулась на кілька секунд оглянула все та заснула з посмішкою на обличчі. Альфа подивилась на Віктора, що ще наче спав і не маючи іншого вибору знову заснула.

За кілька годин Віктор розплющив очі та подивився на дівчат у своїх обіймах, та посміхнувся.

"Треба частіше так робити. Але сьогодні в нас багато роботи."

Він вивільнив свої дещо затеклі руки й почав обережно вилазити. Альфа одразу прокинулась і отримавши шанс ледь не моментально ним скористалась. Алекс, вирішила ще трохи поспати та почала кутатись у спальник.

— Ти добре виспалась? На нас очікує багато роботи.

Альфа не відповіла і здивовано розминала своє тіло.

"Я справді добре виспалась. Вперше за кілька років."

Але вона цього не скаже йому в голос, але Віктор жив давно і лише посміхнувся. Його погляд впав на Алексу, що лежала у спальнику та щасливо спала. Він підійшов ближче та нахилився до її вуха.

— Цей дурний хлопець.

Він посміхнувся і подивився на Альфу.

— Він не прокинувся з того моменту як ти його вдарила. Це тепер твоя відповідальність.

Він подивився на Алексу і чітко, щоб вона почула промовив.

— Поки він не прокинеться, будемо використовувати його як приманку для павуків.

Вона так підірвалась, що ледь потилицею не зарядила в його підборіддя.

— Доброго ранку, пане.

— Який в біса ранок? Зараз близько півдня, хоча це не важливо тут сонця немає.

Віктор встав та дістав кілька батончиків і кинув у Альфу яка схопила їх і обережно почала їсти, а її очі наповнились сльозами щастя. Він посміхнувся і простягнув один Алекс, але вона відмовилась.

— Пане, в мене досі немає апетиту.

Він посміхнувся. Гриб виправдовував свою репутацію. І під її пильним поглядом він почав обережно гризти батончик, як раптом відчув, що хтось обережно схопив його за сорочку, Він розвернувся і помітив Альфу яка відвернувшись тримала руку, та просила добавки.

— Що ж з тобою робити, тримай.

Він ледь не сміючись дав ще кілька батончиків, а вона їх обережно схопила та швидко відступила.

— Пане, це?

— Ах, Алекс, я зовсім забув вас представити. Алекс.

Він діловито встав І обійняв Альфу

— Алекс знайомся, це Альфа, вона нас ледь не вбила, а ще вона старша сестра Бети та інших. А також відсьогодні моя нова іграш...

Він відчув її погляд на собі й відкашлявшись відвів погляд.

— Служниця, так служниця.

Алекс, розгублено дивилась, то на нього, то на неї, але вже наступної миті похитала головою та обережно підійшла простягаючи руку.

— Вітаю, я Алекс.

— Я Альфа, Пробач, що вдарила тебе тоді.

Вона недбало відповіла продовжуючи гризти батончик та обережно потисла її руку. Алекс, вирішила взяти ініціативу на себе та розпитати дівчину, про її долю.

Віктор вирішив дати їм трохи часу і схопивши ліхтарик вийшов до зали яка була тьмяно освітлена воротами. У світлі ліхтарика він нарешті помітив дивні письмена на стінах. Він розгублено подивився та обережно провів рукою по рунах.

"Це давні письмена. Але я не розумію, що тут сказано, треба побачити більше."

Він дістав ще кілька ліхтарів та розклав їх в певному порядку напроти стіни, Перед його очима предстала фреска повністю. На ній було зображено битву людей проти дивної істоти, що була схожа на помість людини та павука.

"Отже, це в'язниця. Але чи саме цей монстр є босом?"

Він не хотів це пізнавати на власному досвіді, і вирішив, що йому потрібна підготовка. Він відкрив екран магазину і прогорнув першу сторінку, з розхідниками для дослідження підземель. Почав роздивлятись другу сторінку, тут були предмети які гравці продали системі, і які могли викупити інші гравці, якщо це не буде зроблено це буде використано як нагорода у підземеллях відповідного рівня.

"Це, це добре підійде Алексу. Але в біса грошей не вистачає."

Віктор навіть не дивився на останню сторінку, вона була для гравців, щоб торгувати між собою. І зараз там було безлюдно мало хто хотів виставляти там свої товари коли можна було продати їх на аукціоні.

"Ех, ну ще не час для цього."

Він згадав минуле, і ті часи в барі де він краєм вуха чув історії як один торговець знайшов тут легендарний скарб. Але здебільшого там було сміття яке одні бідні роблять для інших. Напівефективні ліки, та амулети, намальовані учнями, що ледь трохи покривали розходи.

"Що ж, сьогодні не мій день."

Він почав збирати ліхтарі й у розпачі подивився на келію, де Альфа безтурботно їла батончик. Він відкрив систему і подивився на вкладки рабів, щоб її перевірити та широко посміхнувся наче Грінч та єхидно склав руки.

— Альфа, люба моя.

Вона затремтіла і зайшла глибше в келію. Віктор широкими кроками наче на крилах підлетів до неї та нарешті помітив Алекса. Бідна дівчина стояла і розгублено дивилась на них.

— Алексе, в тій залі є фонтанчик піди умийся і забери речі які залишила Альфа. І поки я тебе не покличу не повертайся.

Вона кивнула і чкурнула з келії прихопивши спис. В неї не було жодного бажання порушувати його наказ, а також чудова можливість трохи помитись. Вчорашній вечір справив на неї незабутнє враження і досі вона відчувала, що павуки бігають по її тілу.

— Люба, Альфа ти забула сказати мені одну важливу річ.

— Про що ти?

Вона відвела погляд і дивилась кудись у стіну, а Віктор продовжуючи посміхатись підійшов ближче.

— Твоя сім'я дала тобі інформацію навички, що ще вони тобі дали?

— Мою вроду.

Вона широко посміхнулась і відкинула волосся її око тепер було закрите фрагментом сорочки, але лише додавало її певного шарму. Віктор на мить втратив дар мови та проковтнув свої слова.

— Ти ж вже і так знаєш.

— Я точно не очікував, що вони передадуть тобі стільки монет. Ти моя скарбничка.

Віктор сказав дивлячись на астрономічну кількість монет на її рахунку. Альфа скривилась та в розпачі подивилась на нього.

— Це на відновлення сім'ї

— Не переживай, я тобі з цим допоможу. І ці монети будуть частиною мого гонорару.

Альфа побачила як монети почали йти з її рахунку і в розпачі заговорила.

— Я нічого не знаю про свою сім'ю. Окрім того, що мені розповів охоронець, що мене виховав, та знання, що були у моїй голові. Але відновити сім'ю це моя доля. Тому тобі краще не відступати від своїх слів.

— Не переживай, я все тобі поверну, можеш вважати це інвестицією.

Віктор зупинився та обережно підійшов до неї, намагаючись втішити. Йому не подобався її пригнічений вигляд. Він спробував її обійняти, але наче щось ударило його струмом і він відступив на кілька кроків. В його очах на мить з'явились сотні ниток і вже наступної все зникло.

— Ти сказала доля?

Вона кивнула і дивно на нього подивилась. Він серйозно подивився на неї.

— Розкажи мені все, що знаєш.

— Відновити сім'ю моя доля. Так сказав охоронець. Сім'я використала артефакт, щоб побачити долю і відправити у світ тих хто має шанси.

Віктор кивнув, і подивився на власні руки, хоча біль давно зник, він не міг про це просто забути. Він сів на землю схрестивши ноги.

— Стій на місці, не розмовляй та не рухайся, незважаючи нінащо. Це наказ.

Альфа розгублено подивилась, але швидко кивнула дивуючись, що з ним сталось. В його очах з'явився символ "Інь та Ян", а після потекли криваві сльози, та йому було все одно.

— Це вміння долі!

Альфа скрикнула, але швидко завмерла. Вона не хотіла, щоб з ним сталось, щось погане, бо це вдарить і по ній.

[Ціль

Жінка Гравець +2]

Віктор кивнув і перед його очима з'явилось нове вікно.

[Використано 2 пункти Ордера]

В його очах вона засвітилась золотим і слова почали формуватись на синьому екрані перед його очима.

[Доля A+ Ранг

Талант S+ Ранг]

Його обличчя скривилось і він дуже хотів вдарити себе по обличчю, але продовжував дивитись. Було кілька ниток і одна з них набагато вагоміша та як дерево стрімко росла у гору, а до неї постійно прив'язувалось та рвалось кілька тисяч ниток одночасно.

"Це її доля відновити сім'ю, але вона ще не повністю сформована. А це, мабуть, численні люди якій їй в цьому допоможуть."

Він подивився у бік і помітив чорну нитку, що намагалась цьому завадити постійно обплітаючи, та стягуючи, але в неї нічого не вдавалось.

"А це її вороги. Просто так від них не позбудешся."

На останок він побачив золотисту нитку, що поступово перетиралась червонуватою ниткою, що зв'язувала їх.

"Це наш зв'язок раба і господаря. Він ще не набрав достатньо сили."

Його погляд зачепився за золотисту нитку і вона вела в глибину підземелля.

"Ха, якого біса! Інший нащадок?!"

Він міг чітко побачити інші червоні нитки, що вели в іншому напрямку і міг сказати де Том та Алекс і жодна з них не збігалась.

"Добре, дуже добре. Я зміг її вихопити з лап нащадка, ще до того як вона з ним зустрілась. Але ця нитка. Вона дивна, наче стає міцнішою."

Віктор на секунду задумався, а потім в його очах з'явилось зображення страхітливої істоти з фресок храму.

"Чи може бути так, що світ хоче її смерті, але це не бос?"

Холодок пробіг по його спині коли він побачив слабку нитку, що вела в глибини храму золоту.

"Це була його доля, і вона в неї впліталась."

Віктор відчув одкровення і подивився на Альфу.

"Вона повинна була бути жінкою нащадка і швидче за все вагомим фрагментом його долі."

Золота нитка дійсно мала часткове відношення до її цілі, наче там було щось важливе.

"Вона має щось важливе для нього, і це має відношення до її сім'ї. Але це не головне. Він тут, він у підземеллі та швидше за все йде сюди."

Віктор вимкнув навичку та впав на землю і розпачливо засміявся.

— До біса. Це дійсно в стилі долі.

— Що ти бачив?

Альфа нервувала і розгублено дивилась на нього. Вона дуже переживала за свою долю, а він кинув на неї швидкий погляд і посміхнувся

— Мені гаплик, а ти за мною.

Віктор вже деякий час хмуро дивися у стелю. Альфа тримала його голову на колінах, в надії, що він скаже їй більше подробиць, але він стійко мовчав.

"Що в біса робити?!"

Він не витримав та схопився за волосся, він навіть не міг уявити, що втрапить у таку халепу. Він узяв іграшку нащадка ще до того як той увійшов в магазин і тепер збирається пронести її на касу повз нього.

"Може мені просто відступити?"

Віктор подивився на Альфу, а потім згадав, що вона збиралась з ним зробити та ту божевільну кількість монет на її рахунку.

"Це не варіант. Треба думати ще."

Він заспокоївся і знову приліг на коліна розгубленій дівчині. Він підвів свої очі на неї, і гірко посміхнувся.

— Як багато ти знаєш про долю?

— Моя сім'я вела дослідження, але багато чого ще залишається незрозумілим. Але ми знаємо, що кожен, хто намагався дізнатись свою долю довго не живе. Тобі потрібно бути обережним.

Віктор посміхнувся дивній ніжності у її голосі та кивнув, щоб наступної кинути здивований погляд на неї.

— Ти що почала за мене переживати? Я приємно вражений.

— Хто за тебе переживає?! Я турбуюсь про те, щоб вижити, бо тепер я твоя рабиня.

Альфа червоніючи прокричала і відвернула голову, а Віктор посміхнувся граючи з її волоссям.

"Так, ще нічого не втрачено."

Він встав і обтрусився, а дівчина швидко відійшла на кілька кроків і продовжували дивитись куди завгодно, але не на нього.

— Ти бачила тут ще когось окрім мене та Алекса?

— До чого це? Ти повинен знати, що ви перші кого я побачила живими за останні пів року. Там у гніздах лежало кілька трупів, мабуть, колишні ділові партнери Тітуса.

Альфа була розгублена коли Віктор поставив таке запитання і на решті подивилась на нього.

"Він прийшов сюди нещодавно, можливо трохи раніше за Тома, але приблизно у той час. Вона в нас дівчина у біді, якій він допоможе спочатку вибратись, а потім відновити сім'ю, або щось подібне."

Він засміявся картина ставала на свої місця.

"Вона не має жодного відношення до Тома, І доля веде його якомога далі від неї."

Віктор сконцентрувався і відчув, що Том віддаляється. та посміхнувся

" Він як комп'ютерний вірус відкрив ворота мені, Доля міняється."

Він відчув на мить як деякі нитки натягувались до межі та потроху почали рватись.

"Тепер все залежить від того, що саме тут станеться. Альфа ключ до його долі, і він так просто не відв'яжеться. Тепер треба розібратись хто ж це, і як не зробити з нього нового ворога."

Віктор подивився на Альфу, що уважно за ним спостерігала.

— Зрозуміло, а які чоловіки тобі подобаються?

Дівчина широко відкрила очі від несподіваного питання, але швидко прийшла до тями та червоніючи відвернулась.

— Я не буду на це відповідати.

— Ти не розумієш це дуже важливо....

Але він не встиг завершити своїх слів, як з зали де була, Алекс роздався крик і стіни храму затремтіли зсипаючи на них багаторічний пил.

"Її навіть на кілька хвилин залишити не можна."

Віктор схопив Альфу за руку і побіг до сусідньої зали. Де Алекс, стояла зі списом у руках і з острахом дивилась на стіну яка відкрила таємний прохід.

— Що тут трапилось?

— Я. Я. Я помітив у фонтанчику павука і вдарив з усіх сил, а потім все затрусилось і ось.

Вона вказала на прохід. Він кивнув і зацікавлено роздивлявся його, раз у раз кидаючи погляд на дівчину, що зараз стояла у мокрій сорочці зі списом у руках.

— І ти смієш називати себе чоловіком?

Альфа зневажливо сплюнула і зацікавлено підійшла до проходу. Алекс, опустила голову.

— Це не має значення. Алексе, приведи себе до ладу і будь на варті. Я з Альфою піду роздивлюсь.

Дівчина кивнула, і дещо розслабившись нарешті помітила як вона вдягнута і червоніючи почала швиденько одягати решту речей. Вона відчула, що він наче турбується про неї. Зовсім не розуміючи, що він не завершив свою розмову і дещо боявся, що вона зробить більше проблем.

"Що там у її голові?"

Віктор краєм ока помітив замріяну дівчину позаду і відчуваючи, що мурашки пробігли по спині вирішив поспішити. Він дістав ліхтарик і кинув Альфі ще один. Світло відкрило ту саму фреску, що і в головному залі, але доволі швидко він зрозумів, що це було продовження.

— Це має відношення до моєї долі?

— Так, і доволі вагоме, але я не можу тобі все розповісти інакше постраждаю від наслідків.

Альфа розуміючи кивнула й обережно пішла далі, поки він роздивлявся фрески. На них битва з потворою зайшла у глухий кут і ціною великих жертв монстра було заточено. Він оглянув коридор у пошуку наступної частини, щоб помітити як світло ліхтарика дівчини вловило химерно переплетені лінії на підлозі невеликої зали.

— Стій, тут щось є.

Віктор спустився на перед останню сходинку і почав перевіряти все за допомогою своєї навички, шукаючи, хоч щось небезпечне, та десь за хвилину полегшено видихнув.

— Ходімо тут чисто.

Але варто було йому ступити крок на підлогу, як деякі з ліній засвітились розбігаючись по стінах і відкриваючи нові та старі фрески, рунічні письмена були в набагато кращій якості та він міг спокійно їх прочитати. Дівчина подивилась на постамент де був ввіткнутий у землю химерний спис та тіара, що висіла на ньому.

— Чи може це бути нагорода?

— Ні, жодного шансу, ти ж знаєш, що таке підземелля?

Альфа насупилась і згадуючи, що знала кивнула.

— Якщо вірити дослідженням моєї сім'ї, це захисні заходи які вживає світ, щоб позбутись загарбників.

— Чого та очікувалось від фон Ріхтер. Взірцева відповідь.

Віктор поплескав у долоні, від чого вона хотіла дещо підняти носа до гори.

— Але все трохи не так. Загарбники це мізерна частина з усіх підземель. Решта це фрагменти світу, та сильні істоти, що якось потрапили у наш світ. Як астероїди безмежного космосу вони летять сюди та більшість згорає, поки що. А решті вдається уціліти, і світ, щоб безпечно їх перетравити створює підземелля.

Альфа насупилась, і з підозрою подивилась на нього. Хоча вона не сумнівалась у дослідженнях своєї сім'ї його слова доповнювали картину та пояснювали багато не зрозумілих питань.

— Звідки ти...

Та вона не встигла договорити коли Віктор вимкнув ліхтарик та підійшов до стіни з фрескою, де обережно провів по рунах рукою.

— Це підземелля в'язниця. Бачиш ці фрески? Тут записана історія боротьби з демоном Арахною. Її запечатали тут і храм був побудований як завершення печатки та її підсилення.

— Тоді це каталізатори печатки?

— Так, саме так.

Він кивнув шукаючи, на фресках сліди чи, хоч якісь свідчення того, що сталось далі. Але не було нічого, що могло на це вказати.

"Мабуть, печатка слабшала, і вони посилили її формацією. І не бажаючи повторення минулої битви. Вони вирішили вигнати фрагмент світу."

Віктор задоволений теорією подивився на спис та тіару оцінюючи їх.

[Спис вбивці Арахни (S)

Критичні пошкодження проти істот комашиного родоводу}

"Цього варто було очікувати від підземелля з павуками."

[Тіара Хораса (S)

Маскує ціль. Залежно від повноважень.

Поточний власник відсутній

Вибране маскування "Мертвий"

Доступні інші варіанти.

Вимкнути/Смертний/Міфічний/Мертвий/створити власний (6/10)]

"А це вже дійсно щось. Це був її ключ на свободу якби не я."

Він обережно підійшов і погладив спис, і відчуваючи потік здивовано подивився на химерні лінії підлоги.

— Спис призначений для вбивства Арахни демона з фресок, а Тіара має ефект маскування. Вони частина масиву храму, що відлякує павуків від нього і цей масив доволі особливий.

Віктор дістав телефон і почав захоплено знімати масив на камеру намагаючись записати кожен його фрагмент.

— Якщо тут є зброя проти Арахни чи не є вона фінальним босом? І доволі сильним?

Вона вказала на фрески на стінах, де багато воїнів зібрались, щоб принести свої життя для того, щоб заточити її.

— Дурня. Тут немає живих істот яких вона могла б з'їсти. І система визначила підземелля як ранг E. Тому вона повинна бути доволі ослаблена. І ти взагалі читала кого треба перемогти?

Віктор підійшов та розтягнув її щічки. Воне не пручалась, лише дивно на нього дивилась. Він розвернувся до списа прописуючи їй лункий удар по дупці.

— Тут непогана акустика. Альфа, я хочу, щоб ти пішла на гору. Я збираюсь вимкнути масив та забрати ці речі.