Юний пан в тіні/ The Young Master in the Shadows

Віктор залишив машину стоянці та декілька хвилин ходив по району згадуючи минуле. Це найелітніша частина міста, яка колись була його домом, а потім втраченим минулим. Ще за кілька хвилин він зібрався зі своїми думками, та зайшов до сімейного автосалону.

— Що в тебе є гроші, щоб купити цю машину?

Жінка розсміялась на юнака, що стояв перед нею у білій майці, простих шортах та чорних в'єтнамках.

— Гарний жарт, хлопче, я знаю таких як ти. Ти просто прийшов, щоб зробити кілька гарненьких фото. А тепер вали назад у свій гадючник.

— Ти хочеш зі мною посперечатись?

Віктор як раз вийшов з-за великого позашляховика, щоб краще роздивитись юнака. Це звичайно був Том і він прямо зараз дивився спідлоба на жінку стискаючи кулаки.

— Сперечатись з таким жебраком як ти навіть не має сенсу. І де в біса охорона? Невже ви справді думаєте, що я куплю свою машину там де тиняються такі як він?

Менеджер стояв поруч та ніяково посміхаючись намагався мирно врегулювати конфлікт, але не схоже, щоб вони були готові йти на поступки.

"У що він в біса грає?"

Віктор стояв задумливий, що йому в біса зараз робити, коли почув чиїсь легкі кроки. Він поклав руку на кинджал і різко обернувся готовий до бою, але перед ним з'явилась дивно знайома гарненька дівчина з коротким волоссям, звичайно його серце розтануло і він посміхнувся.

— Чим я можу вам допомогти?

— Що в біса там відбувається?

Він вказав на зібрання консультантів та покупців навколо дивної пари. Дівчина криво посміхнулась, та розповіла, що сталось до приходу.

— Так ось, що невже він спеціально шукав таку ситуацію?

— Вибачте?

— Не зважай. Я хочу цю машину.

Віктор ударив позашляховик перед собою кілька разів по капоту. Втративши будь-який інтерес до шляху Тома.

— Справді?!

Дівчина ледь не підстрибнула від щастя, вона була тут новачком і як правило її ніколи не підпускали, до вагомих клієнтів, але схоже їй цього разу дуже пощастило. Інші консультанти зібрались навколо галасливої парочку і пропустили гуску, що несла золоті яйця. Вона подивилась на позашляховик який купляв Віктор і на його колосальний цінник.

"Цього точно повинно вистачити."

Вона швидко заспокоїла себе, та проміняла професійну посмішку, на справжню.

— Прошу сюди.

Вона провела його до іншої знудженої дівчини, що виздихала під дверима, але помітивши Віктора, зібралась з думками, та професійно посміхнулась. Консультант швиденько пояснила, що до чого і продавець почала оформлення документів.

— Я можу отримати вашу карту?

— Звісно.

Віктор простяг свою карту копію якої носила Лілі та очікував поруч з консультантом, коли до дверей кімнати зайшов Том, жінка та роздратований менеджер.

— Якщо я зможу її купити я дам тобі десять ляпасів, а якщо я програю, то можеш зробити зі мною те саме.

— Чого це я повинна робити, щось подібне з таким гарненьким хлопчиком?

Вона облизала свої губи та подивилась на його м'язи.

— Ти будеш моїм хлопчиком на вечір.

— Що хочеш, але ми повинні скласти офіційне парі, я не довіряю таким як ти...

Він нарешті озирнувся по кімнаті, щоб помітити дівчину та Віктора, що швиденько зобразив розчарування.

— Це ти.

— Яка зустріч.

Том широко посміхнувся.

— Справді, що з тобою, невже наречена зрадила?

— Це не твоя справа. Стоп звідки ти...

— Прошу вибачення, але ваша картка не дійсна в вас є інші методи оплати?

Дівчина яка оформляла документи роздратована повернула карту, наче розчарована як і консультант.

— О ще один жебрак, хочеш приєднатись до нас я тобі щедро заплачу, ти теж доволі гарненький.

Менеджер який вирішив нарешті подивитися на Віктора зомлів. Жінка вже почала уявляти, що вона буде робити у компанії юнаків трохи пустила слину.

"Невже він заплатив всі свої гроші? Все ж є справедливість."

Віктор покрутив у руках картку, а потім дістав свій жетон.

— Ним я займусь особисто! Прошу вибачення за незручності все скоро буде готово у найкращому вигляді.

Менеджер швиденько закружляв навколо нього, та зібрав всі документи та подивився на консультанта.

— Чого ти сидиш на місці? Швиденько зроби чаю шанованому гостю.

Том разом з жінкою клацнули язиками, але вирішили закінчити свої справи вже під супроводом іншого консультанта. Віктор вийшов з офісу та підійшовши до машини набрав номер Кая.

— Кає, якого біса?

— Є що сталося, пане?

— Що сталось? Моя картка заблокована.

— Ах, зачекайте, я зараз все перевірю. Пане, ви досягли ліміту.

— Це як, хіба елітні спадкоємці не мають безліміту?

— Це моя провина я забув включити вашу карту у систему, оскільки вона була надана ще до офіційного оголошення.

— В тебе є п'ять хвилин розібратись з цією проблемою, і зроби мені послугу.

— Що саме, пане?

— Хлопець якому ти надіслав гроші.

— Том, вірно?

— Так заморозь його картку на кілька годин, на це в тебе лише хвилина роби швидко.

— Вже почав, пане, щось ще?

— Банда Лотос забула своє місце, та намагалась мене вбити, з вбивцею я розібрався. Твоя задача, підняти гвардію, та знищити решту.

Раптом він почув, як позаду нього щось розбилось. Він озирнувся, щоб помітити консультанта з минулого, яка впала на підлогу, а перед нею лежав підніс з розбитою чашкою.

"Що в біса..."

Віктор відчув як світ змінився і перед ним з'явилась тонка слабенька нитка міцно натягнута між ним та дівчиною, яку обвивала незліченна кількість чорних ниток, що тягнулись усюди, але міцно сплітались в одну. В страху він відступив обпершись на машину, але видіння швидко зникло.

— Якого біса.

Він оцінив її.

[Ім'я Іріс Чорна

Сила 9

Розум 23

Удача 4

Краса 21

Доля E

Напрямок Долі Страждання

Прогноз долі Смерть ~ 50 хв

Родовід (Старший дракон 75%)]

— Якого біса?!

Він відступив обперся на машину і почав терти собі очі, але це не зникало.

"Гаразд, якщо я знаю родовід я можу його ідентифікувати, це в біса не те про, що я повинен думати, дівчина переді мною, фон Вайзе! З такою чистотою я повинен був її знати. Почекай Ірис Чорна."

Він намагався пригадати, щось з минулого, чутки чи події які він чув від батька.

"В біса це сталось ще до мого пробудження, я пам'ятаю небагато з того часу. Гаразд не час і не місце вона скоро помре, я повинен щось з цим зробити."

Він підійшов та схопив дівчину за плечі. і подивився прямо в обличчя.

— В тебе вибір невеликий. Ти їдеш зі мною, або помираєш і другий варіант мені не подобається, тож, ти збираєш свої речі та їдеш зі мною.

Буквально за хвилину після цього до них підійшов менеджер.

— Пане все готово, машина ваша, ось ключі.

— Чудово. А тепер розкажи мені все, що знаєш про цю дівчину і швидко в мене мало часу.

Менеджер нахмурився і зітхнув, подивився на дівчину, що тремтіла, та наче намагалась вирватись з його хватки.

— Пане це Іріс, її сюди прислав працювати син голови компанії...

— Що ще?

— Він дав нам вказівку платити їй мінімум та заблокувати всі комісійні.

Дівчина обм'якла та ледь не впала, Віктор підтримав її та подивися на неї.

— Швидко кажи, що сталось.

— Мені потрібні були гроші і я звернулась до свого старого однокласника Лукаса, він був дуже багатий, а мені були потрібні великі гроші на лікування батька.

— Чудово, я зрозумів. Гей ти, передай йому нехай надішле запит на гроші з мого рахунку, ця дівчина тепер моя і вона йде зі мною.

Дівчина була здивована і розгублена.

"Що в біса це означає? Він сплачує мій борг?"

Менеджер міг лише зітхнути та кивнув.

— Я передам йому, пане.

— Розумний, а тепер відкрий ворота, в мене реально мало часу.

Віктор затяг Іріс в машину і хитро посміхнувся.

— Тепер ти моя.

Вона не знала, що сказати, й досі була розгублена.

"Я тільки, що перейшла з рук у руки?"

Ворота повільно відчинялись і машина заревіла своїм двигуном та рушила з місця.

— Пане, я...

— Віктор, просто Віктор.

Машина набирала швидкість та неслась дорогою.

— Що ти хочеш зі мною зробити?

Іріс озиралась і рукою намацувала ручку двері.

— Я нічого поганого з тобою не зроблю, але все я поясню тобі пізніше.

Вона кивнула, але швидко відбрехалась та подивилась у вікно.

"Ми ще недалеко, якщо що, то я зможу..."

— Навіть не думай втекти. Для мене не проблема дістати хоч з під землі твоїх близьких і щось з ними зробити Іріс Чорна.

Вона шоковано подивилась на нього, поки він сконцентрований на дорозі збільшив швидкість і нісся крізь потік машин, обганяючи їх.

— І щоб ти не думала, що в тебе був шанс, я вже давно заблокував двері машини.

Вона смикнула кілька разів, і роздратовано припинила всі спроби.

— Я працюватиму на тебе так само як і обіцяла Лукасу поки не поверну свій борг. Я не буду з тобою, спати, а якщо ти мене змісиш, я вб'ю себе.

— Добре, добре, а тепер вдягни це.

Іріс насупилась на байдужість Віктора, що всунув їй дивний химерний жилет, який він купив, ще в підземеллі Павуків, але забув віддати Алекс.

"Чи є в нього дивні схильності?"

Вона вдягла, але Віктор нахмурився.

— Це не працює, все не так просто.

— Ти про що? Це якось не так на мені виглядає?

— До чого це в біса? Гаразд, ми майже на місці.

Машина пронеслась крізь кілька поворотів та збавила швидкість та заїхала на стоянку, він не мав часу на люб'язність і припаркувався прямо під входом ресторану Лігво Коханців

— Виходь ми приїхали

Дівчина була шокована, але Віктор не зважав на її стан та потяг її всередину. Двері відчинились і з'явились непривітний охоронець та офіціант.

— Пане, ви маєте бронювання?

— Я не маю на це часу мені потрібна ваша безпечна кімната.

Він показав офіціанту свій жетон, нащо той нахмурився і шанобливо кивнув.

— Прошу за мною.

— Ключі у середині, припаркуй її. Не стій на місці, в нас залишилось небагато часу.

Віктор дав вказівки охоронцю, на що той кивнув та пішов до машини, а Іріс була шокована такою кардинальною зміною відношення.

— Що це за жетон? Чого всі вони стають такими шанобливими коли його бачать?

— Секрет фірми.

Офіціант довів їх до ліфта, після чого ввів вигадливий код користуючись панеллю і ліфт замість того, щоб піднятись почав спуск, на великій швидкості.

— Ми ж не розіб'ємось?

— Все буде добре.

Вона подивилась на нього, що намагався приховати своє переживання маскою спокою та безтурботною посмішкою.

"Зі мною все справді буде добре? Чи не пізно про це думати? Що ж буде далі?"

Іріс уявляла найгірший сценарій і почала плакати, офіціант кинув на неї лише співчутливий погляд, але не наважився сказати хоч слово.

"Я не хочу помирати, батько ще досі в лікарні, а сестра, досі вчиться. "

Ліфт зупинився і Віктор витяг її на поверх, де було кілька великих дверей, він завів її в одну з них, та докладаючи зусиль закрив товсті металеві двері, лише потім згадавши, що є електронний довідник.

— Ти так хочеш це зробити? Хіба ти не обіцяв?!

— Заспокойся, ти тут в біса не для цього, а тепер присядь і посидь кілька хвилин тихо. Це в біса також не працює, воно йде.

Вона спостерігала, як Віктор кілька хвилин ходив по кімнаті, та переставляв речі, наче щось шукаючи він заглянув під інший шкіряний диван покине не подивився на стіну прямо навпроти ходу, і здригнувся.

— Він прийде звідци. В нас лише п'ять хвилин.

— Про що ти?

Віктор припинив посміхатись і дівчина тремтіла бачачи його серйозне обличчя.

— Я не можу тобі всього сказати, я й сам ще не знаю, але просто вір мені.

Він дістав Тіару та поклав її на голову дівчини, а також швидко кинув на інший диван подушку перед тим зробивши кілька маніпуляцій.

— Тримай її міцно, і щоб не сталось зберігай спокій інакше ми всі помремо.

Він обережно обійняв її ззаду й посадив собі на коліна міцно стискаючи. Вона обурена намагалась боротись, але наступної миті все змінилось. Одна зі стін почала пульсувати та тріщати наче за нею було щось живе. за декілька секунд стіна тріснула відкриваючи прохід.

"Що тут в біса відбувається?!"

Іріс хотіла закричати, але Віктор прикрив їй рота і тихо на вухо заговорив.

— Тримайся тихо, ця річ йде за тобою.

Коли він закінчив говорити з іншої сторони, якась істота почала наближатись, електроніка божеволіла з кожним її кроком. Кілька ламп не витримало і розлетілось вщент, але уламків не було.

"Демон."

Віктор чітко бачив як з проходу виходив демон. Відразливі мацаки сплітались у чотири лапи та довгий хвіст, а його схожа на собачу морда піднялась, щоб ввібрати як можна більше повітря, він повільно обходив кімнату по стінах, стелі поки не встав перед іншим диваном, З підозрою він нахилив голову і розкрив очі, але не на морді, а по всьому тілу.

"Це справді так, це насправді, це насправді."

Віктору довелось докласти деяких зусиль, щоб не дати Іріс піддатись первородному інстинкту, і втекти. Він добре знав, що від демонів ти ніколи не втечеш, якщо вони за тобою полюють.

Демон швидко кивнув і закривши очі зробив кілька ударів своїм хвостом, що розділився на три, шматуючи подушку та диван. І наче цього було недостатньо він розкрив свою пащу, повну відразливих мацаків, якими він схопив рештки та з'їв задоволено хрумтячи, як раптом він зупинився і ще раз відкрив очі, щоб перевірити кімнату в останнє, перш ніж зникнути в проході, який одразу зник.

Іріс боялась навіть дихати поки Віктор нарешті не відпустив її та не впав назад полегшено видихаючи.

— Молодець, ти добре трималась. Вітаю, ти пережила свою смерть. Тепер можеш розказати мені свою історію?

Іріс трохи заспокоїлась і тримала в руках банку холодного напою. Вона дивилась у підлогу обережно роблячи ковток за ковтком.

— Я не знаю з чого почати.

Вона зробила обережний ковток.

— Мене підкинули під дитячий будинок. Я прожила там 8 років поки мене й іншу дівчинку не вдочерили батько і мати.

Вона сумно посміхнулась.

— Це були гарні часи, ми часто гуляли та ходили в походи.

— Були, щось сталось?

Віктор дещо стурбовано подивився на неї, а вона не підводячи голови кивнула.

— Так, Коли мені виповнилось 12 мати захворіла і щоб ми не робили, куди б не звертались всюди лише розводили руками й хоча все було очевидно ми не втрачали надію, але вона все ж померла. І нас залишився опікати батько.

Вона зробила швидкий ковток.

— Але кілька років тому він серйозно захворів і мені довелось покинути навчання, щоб сплачувати постійно зростаючі витрати на лікування, а також підтримувати свою маленьку сестричку. Та ось йому знадобилась серйозна операція, а далі ти вже знаєш.

Віктор кивнув і замислився.

"Це здебільшого збігається з тим, що я чув, але це не пояснює демона. Гінчаки так просто не полюють на жертв. Мабуть, щось сталося."

Раптом роздався дзвінок, у сімейних укриттях були підсилювачі зв'язку, щоб можна було дізнаватись про інформацію з гори.

— Пане, це Сьюзен. Секретарка віцепрезидентки.

— Що сталось?

— Міс Карла, вона....

З іншої сторони можна було почути жіночий плач, на що Віктор потер лоба.

— Що сталось?

— Вона вистрибнула з вікна.

— Зрозумів. А чого ти мені дзвониш, а не Арія?

— Міс Арію забрали якісь чоловіки в чорному. І вона дала мені ваш номер.

На цей раз він завмер і спохмурнів.

"Це сталось раніше, ніж я очікував, але я до цього готувався."

— Сьюзен слухай уважно замкни кабінет Карли, я відправлю когось все оглянути. Зараз візьми компанію під контроль, щоб не було паніки, але якщо щось станеться...

— Зрозуміла пане, я вас не підведу.

— Розумничка.

Віктор задоволено посміхнувся паніці жінки та поклав слухавку.

"Все не може бути так просто, там повинні бути хоч якісь сліди, і якщо я правий...."

Він подивився на Іріс, що сиділа на дивані та уважно дивилась на нього.

"Вона моя сестра."

Він відправив кілька інструкцій Лілі, та підійшов до дівчини.

— Зараз сталось дещо дуже важливе. І в мене є підстави вважати, що ти моя сестра по батьку.

— Ти жартуєш? Це не смішно.

Віктор присів перед нею і серйозно подивився.

— Чи схоже, що я жартую? Гінчак, кілька хвилин тому схоже напав на Карлу, твою справжню матір, і прийшов за тобою.

— Гінчак?

— Я все поясню потім, а зараз я повинен відвести тебе на зустріч з батьком.

Він встав та почав набирати номер батька, Іріс розгублено дивилась на нього, але вирішила просто прийняти це, вона все одно не могла втекти від нього.

— Вибач Вікторе, я нічого не можу зробити. Арія не моя донька, а Карла брехала мені багато років.

— Я вже знаю.

— Що? Коли?

— Одразу. Така розумниця як Арія не могла народитись в такої тупої хвойди як Карла, але мені потрібно було в цьому переконатись.

— Це...

— Ти можеш допомогти?

— Ти ж знаєш, я б це зробив, якби це просто залежало від мене, але це набагато більша проблема. Після смерті Ніка, сім'я почала розслідування і виявилось, що Джейкоб шукав дитину, з фіолетовим волоссям по країні близько двадцяти років тому. Вони мене обдурили! Гей принеси, ще пляшку!

Віктор скривився від стукоту скла на фоні

— Кляті дурні, а може це я дурень? Я повинен був сказати їм, що волосся це не єдиний критерій! Ще налий, Арії дійсно пощастило зустріти тебе якби вона не стала гравцем, її стратили б на місці, вона занадто багато знає.

Віктор кивнув, на це він і розраховував.

— А тепер сім'я гадає, зробити її слугою чи просто вбити. Я хотів їй допомогти й був готовий взяти частину гріха, але мати сказала сидіти тихо, занадто багато хто рухається в тіні.

— Зрозумів, ти можеш затримати процес на кілька днів я маю річ, яка точно зацікавить бабусю.

— Хм, я можу спробувати, але мені потрібна вагома причина.

Теодор зітхнув, але Віктор почув у його голосі надію та криво посміхнувся.

"Арія все ж одна з улюблениць батька, він особисто займався її навчанням в той час та спостерігав злети та падіння стоячи в тіні за її спиною."

Він відігнав зайві думки та подивився на Ірис, що безтурботно дивилась на нього, гадаючи, що відбувається насправді.

— Я знайшов її.

— Кого?

— Справжню доньку Карли. Вона її позбулась, щоб замінити на Арію одразу після народження, але потрібно переконатись.

— Що? Ти певен?

— Не зовсім. Зрештою вона повинна спочатку доторкнутись основної руни, але дещо намагалось її вбити одразу після того, як вмерла Карла.

Він сказав стишено у трубку, щоб дівчина не почула, шокованому та підозрілому батьку.

— Я зараз у Лігві Коханців, можеш під'їхати, щоб це перевірити?

— Просто підіймайся, на гору, я вже тут. Швиденько приберіть це.

Віктор криво посміхнувся та завершив дзвінок і подивися на Іріс, що сиділа наче не зацікавлена, але насправді слухала його розмову і була шокована, що подібне може відбуватись у наш час.

— Ти все добре, почула? Він вгорі, ходімо зустрінемось з ним. Якщо я не правий, я допоможу тобі з батьком, та дам, ще грошей.

Вона підвелась та кивнула.

"Нехай буде, що буде, втрачати все одно нічого."

Віктор схопив її за руку, та вивів з кімнати, на цей раз активувавши механізм, двері повільно прочинились і він пішов до ліфта, на цей раз просто його викликавши та натис на кнопку найвищого поверху, кілька секунд ліфт, стояв на місці, а потім понісся вгору.

Віктор подивився на нервову дівчину, та почав гладити її волосся.

"Що це було? Прохання про порятунок чи спроба вбивства?"

Він був занадто маленьким, щоб до кінця зрозуміти плани світу, але в душі він вже вирішив турбуватись про цю дівчинку. Іріс схопила його руку і побачила ніжну посмішку і розгублено послабила хват.

"Він завжди був таким високим і надійним? Чи може він бути моїм братом? Старшим братом?"

Вона тільки зараз зрозуміла, що він десь на голову вищій за неї. Незабаром двері ліфта відчинились і він завів дівчину до розкішної кімнати. Вона боялась навіть уявити хоча б приблизну вартість речей у кімнаті та заклякла на місці. Віктор криво посміхнувся і недбало посадив її на диван.

— Це вона?

До кімнати разом з Джорджем увійшов Теодор, що привів себе до ладу. Хоча він був налаштований доволі песимістично, зараз мав визнати, дівчина мала деяку схожість з молодою Карлою.

— Так, Її переслідував гінчак, я зараз відправив когось обшукати кабінет Карли, щоб зібрати деякі докази. Але я думаю Карла була чиїмось агентом і коли вона втратила цінність через нещодавнє розслідування вони вирішили її позбулись. І демон прийшов за Ірис, через схожість душі. Це моя теорія.

Тихо, ледь чутно Іріс сказав Віктор батьку перед тим як сісти поруч з дівчиною.

— І по щасливому збігу обставин, я був поруч, щоб обдурити демона та врятувати її життя.

Теодор не міг підкопатись до логіки сина, але дещо було занадто підозрілим.

"Звідки в біса він про це знає? Він вже став гравцем всього кілька днів тому. Що ж кожен гравець повинен мати кілька козирів та секретів."

Він сів напроти дівчина, та запросив її розповісти всю історію. Вона спочатку вагалась, але коли Віктор ствердно кивнув, вона почала говорити.

— Джордже принеси руну, та перевір її історію.

— Це не може бути правдою.

— Ти про що?

— Ви не можете бути моїм батьком. Мене давно покинули. І навіть якщо це правда, я не можу покинути свого батька і сестру.

Теодор насупився, але видихнув.

"Цього варто було очікувати."

— Розумієш, ті хто, покинули тебе, були насправді твоїм дядьком і матір'ю. І щоб ти знала я ніколи не викидаю, жодного зі своїх дітей.

Він поклав руку собі на груди та широко посміхнувся. В цей момент до кімнати зайшов Джордж, тримаючи чорну оксамитову коробку. Теодор обережно відкрив її та поставив перед дівчиною.

— А тепер доторкнись до нього і ми все дізнаємось.

— Хіба для цього непотрібно зробити тест ДНК?

Вона з відразою дивилась на камінь викликаючи посмішку в Теодора.

— Це також буде, але пізніше.

— Ха, гаразд!

Вона схопила камінь, але майже одразу наче обпечена випустила його з рук. Віктор швидко підхопив його та поклав назад до скрині прибираючи її зі столу. Джордж, відсунув стіл якомога далі. І всі вони дивились на дівчину, що злізла на підлогу та корчилась від болю.

"Хаха, це точно основний родовід! І чистота пристойна!"

Теодор задоволено розсміявся, поки Віктор кивав очікуючи подібного відтоді як оцінив її. Він перевів погляд на коробку у своїх руках і видихнув.

"Хоча це може допомогти проявити родовід, щоб його пробудити потрібно набагато більше. Я повинен продовжувати підготовку."

Іріс корчилась і кричала від болю змушуючи його хмуритись, і хоча він хотів би їй допомогти, в нього немає сил. Це необхідна процедура, яку проходять всі з фон Вайзе.

"Вона тепер спадкоємиць."

Віктор помітив як волосся дівчини змінювало свій колір на фіолетовий і конвульсія закінчувалась залишаючи лише спокій. Через пробудження вона надто втомилась і зараз спокійно спить.

— Молодець, ти добре впорався. Якби їй пощастило так само як і тобі, цього можна було б уникнути. Джордже, віднеси її до спальні візьми кров для тесту та перевір чи вона незаймана.

Віктор криво посміхнувся через непорозуміння його сім'ї, але виправляти не став. це не настільки критично. Раптом двері відчинились і до кімнати зайшла Луна, що якраз, збиралась сказати, що обід готовий.

— Тео! Про що ти в біса говориш! Вона твоя донька, і ти просиш чоловіка перевірити її! дурень. Я це зроблю, Джордже.

Віктор сховав свою посмішку рукою, та хитро подивився на батька. Теодор кинув грізний погляд на сина.

— Ні слова.

— Гаразд, гаразд, але вона не здивувалась цьому. Ти багато чого їй розповів, чи не так? Думаєш зробити її своєю дружиною незважаючи нінащо?

Він змусив батька закашлятись і відвести погляд.

— До твого відома це не суперечить правилам.

— Тільки якщо це на благо сім'ї, чим ти підкупив бабцю?

Теодор відвісив йому потиличника.

"Цей хлопець стає все більш самовпевненим."

— Тепер ти повинен називати її четвертою мамою.

— Гаразд, батьку, але мої мачухи це так просто не приймуть.

— Саме тому я і чекаю, поки вона народить. Це полегшить ситуацію якщо все буде добре. Якщо вони зроблять, щось смішне, то я покажу їм, хто їх господар.

В погляді Теодора з'явився небезпечний блиск. Він знав, що в них є плани проти його дітей, але це також було одне з випробувань та методів виховання наступного покоління.

"Але якщо вони спробують зробити, щось з Луною, я їх сам уб'ю."

В цей момент До кімнати увійшов Джордж, з кількома документами

— Вітаю, пане.Леді Іріс ваша донька, вона незаймана. Це те, що ми знайшли про неї на цей момент, коли команда закінчить збирати інформацію більш детально я зможу дати вам повний звіт.

— Чудово, це справді чудово!

Телефон Віктора задзвенів і він посміхнувся

— Віктор, ходімо пообідаємо, мені, є про що запитати. Джордже не скажеш Луні, щоб вона приготувала для нас їжу?

— Пані вже почала готувати, коли дізналась, що юний пан Віктор тут.

Теодор посміхнувся.

"Вона завжди знає, що мені треба."

— Батьку я зустріну своїх дівчат, і дещо заберу, а потім наздожену вас. Це буде цікаво.

Теодор нахмурився, але кивнув плечима.

— Гаразд, зустрінемось там же.