Юний пан в тіні/ The Young Master in the Shadows

Коли Віктор і компанія дістались до маєтку сонце вже сідало за край. Альфа вже деякий час бурмотіла.

— А я кажу це занадто, ми могли б приїхати набагато раніше, якби не він.

— У пана на це свої причини.

— Єдина причина він занадто обережний.

Раптом Віктор, який намагався не слухати дівчат за своєю спиною зупинився. В його очах були зруйновані ворота, та велика пляма засохлої крові.

— Що тут сталось?

— Не знаю, але я дуже хочу дізнатись. За мною.

Дівчата відчули страх і деяку заздрість, але серйозність ситуації змусила їх готуватись до бою. Вони кинулись за ним до будинку.

Віктор прилинув до землі, щоб уважніше роздивитись сліди запеклої битви. Як раптом двері прочинились і вийшли кілька покоївок і коли вони побачили їх компанію розгублено впустили килим

— Пане?:

— Міна, Мана.

Він заховав зброю і посміхаючись обійняв дівчат. Алекс розслабилась та поклавши руку на груди заховала списа. Альфа ж закотила очі та подивилась на будинок Як раптом з-за дверей почувся мелодійний голос.

— Міна, Мана, що сталось?

Віктор відпустив дівчат і пішов до дверей залишаючи дещо невдоволених близнючок позаду, але вони швидко повернули самоконтроль і щось бурмочучи схопили килим і кудись пішли.

— Лілі!

— Ах, пане.

Він обійняв Лілі, що була дещо розгублена, але не втратила можливості та обійняла його у відповідь попри те наскільки брудним був його одяг.

— Все гаразд?

— Так, ніхто серйозно не постраждав окрім дурного охоронця.

— Справді? Це чудово, я все одно планував його позбутись.

Віктор полегшено видихнув, але вже наступної миті насупився побачивши травмовану Гільду. Хоча вона і намагалась триматись як завжди він без проблем міг побачити, що з нею щось не так.

— Гільдо, це Альфа, моя нова помічниця, можеш провести її до Бети та інших?

— Звісно юний пане.

— Не напружуй себе, і добре відпочинь. Нехай Міна та Мана приготують вечерю.

Вона розгублено подивилась на нього, а потім обережно кивнула. Тим часом Лілі яка нарешті помітила присутність Альфи почала трохи його чіпати ховаючи обличчя в його сорочку

— Лілі, не ревнуй ніхто і ніколи не зрівняється з тобою.

— Звісно, але...

Вона замовкла не наважуючись в голос продовжити.

"Ти завжди повертаєшся з новою дівчиною!"

Хоча Віктор не знав, що вона хотіла сказати, але відучував й подивився на червонувате небо. Тим часом Альфа під керівництвом Гільди пішла до сусідньої будівлі, тримаючи в голові образ Лілі, наче вона десь її бачила.

— Лілі.

— Ммм.

— Лілі.

Він посміхнувся, та підійняв її підборіддя, щоб поцілувати.

— А тепер ходімо, я втомився і дуже хочу відпочити. Алексе, можеш бути вільним, ти добре попрацював.

Віктор схопив Лілі на руки та поніс у середину. Втомлений, роздратований і брудний він потяг дівчину з собою до душу. Швиденько привівши себе до ладу він задоволений вийшов, а за ним і почервоніла дівчина.

— Лілі, я ж казав тобі, поки що ні.

Дівчина відвернулась та обережно потерла дупцю. Віктор посміхнувся й озирнувся шукаючи свій одяг як раптом двері відчинила почервоніла Мана, що тримала у своїх руках новий комплект чоловічого одягу

— Мана, ти як раз вчасно, Лілі потрібна сукня, а мені зроби чашку чаю та принеси її в кабінет. Лілі я на тебе чекатиму.

Дівчата кивнули, а потім мовчки подивились одна на одну та швидко відвернулись. Віктор швиденько переодягнувся та пішов до кабінету., щоб розібратись зі справами та дещо скоригувати плани. Лілі прийшла доволі швидко і він посадив її собі на коліна.

— А тепер ти розкажи мені, що сталось поки мене не було.

— Прийшов старійшина секти Грому разом зі своїми учнями. Вони хотіли забрати Алекса.

Він кивнув, а вона почала розписувати йому у всіх подробицях те що сталось сьогодні в день.

— Непогано. Я не очікував, що вони прийдуть так рано. Мені потрібно було отримати достатньо охоронців. Ви повідомили Батька чи Джорджа?

— Ні, ми не змогли з ними зв'язатись. Нам сказали, що вони перевіряють підземелля на туманній горі.

Віктор кивнув, а потім посміхнувся, притискаючи голову Лілі та погладжуючи дещо мокре волосся.

— Чудово, просто чудово. Непотрібно їх турбувати, я знаю одного хлопця, який повинен був затаїти величезну образу на секту Грому. Вони більше не будуть проблемою.

Лілі дещо розгублено подивилась на нього, а потім кивнула, насолоджуючись відчуттям тепла і смакуючи його запах.

"Коли Себастіан розбереться з сектою, потрібно буде взяти Алекс і розграбувати руїни."

Він посміхнувся, але не уявляв величезних багатств, з рештою це була маленька секта, але навіть там могло бути, щось цікаве. Поки він гадав, у двері постукали та на його запрошення в кімнату увійшла Мана несучи чашку.

— Ти вчасно Мана в мене якраз висохло горло.

Вона кивнула і заздрісно подивилась на Лілі, перед тим як вийти.

"Міс Лілі, стала більш впевненою."

Віктор погладжуючи Лілі, та обережно п'ючи чай, щоб не пролити на неї.

"Я думав, що в мене буде більш менш спокійний період після церемонії. Хм, я занадто поспішаю. Світ нікуди не втече, а для моїх планів мені потрібно зібрати більш менш вагомі сили."

Він відкинувся на спинку, щоб розслабитись як раптом його телефон, в який він грав до того як прийшла Лілі, задзвонив.

— Подивись хто це.

— Це міс Арія.

— Чудово, прийми виклик, та ввімкни гучномовець.

Лілі швиденько поклала, телефон на стіл та ввімкнула гучномовець, щоб повернутись на своє місце і блаженно закрити очі, слухаючи його серце. А він сидів с закритими очима та відкинувшись на спинку стільця.

— Брате, найбільші інвестори міста завтра організовують вечірку у Білосніжному готелі. Ти хочеш її відвідати?

— Мене не цікавлять такі зустрічі.

— Ти певен там буде і твоя наречена.

— І що з того, що там буде ця с, жінка? Є ще щось?

— Як, хочеш, але я все одно залишу заявку. До речі ти бачив сімейний журнал? Твоє фото на перших шпальтах.

— Замість того, щоб дивитись на моє фото краще займись справами.

Та перш ніж Арія встигла, сказати, хоч слово Віктор, дав сигнал Лілі, щоб вона завершила дзвінок.

— Де він?

— На полиці, біля тих журналів.

Лілі почервоніла та показала на книжкові полиці, те зберігались непристойні журнали, які Віктор вирішив залишити, щоб покращити свій образ.

— Я знав, що все буде не так просто. Гаразд, це все одно мені на руку.

Він сів на місце після того, як прогорнув журнал та посадив Лілі собі на коліна.

— Щось не так?

— Сім'ї ніколи так просто не розкривають свої найсильніші активи. А те, що про мене бабця розтріпала усім, говорить про те...

— Що ви не такі вже й важливі.

Віктор кивнув та погладив Лілі.

— Так я не отримаю усіх благ, що має еліта. І головне не отримаю доступу до більшості сил сім'ї та доступу до секретної інформації. Хоча і стану головною мішенню зовнішніх сил. Гаразд, я подібного очікував. Що ж мені тепер робити?

— Проявити себе?

— Це не в моїх планах.

Вона задумливо подивилась на нього, на що він криво посміхнувся та схопив мобільник зі столу..

— Я зіграю бабусі на руку. Я буду настільки кричущим, що вони або пошкодують, або зрадіють.

— Що тобі треба?!

— Тихше сестричко, ти мене переконала, і я піду на ту вечірку. Відправ за мною машину., я буду не один.

— Чудово, я все організую.

— Молодчинка.

Арія не звернула на нього уваги й так само кинула слухавку. Він посміхнувся і почав шукати у списку інший номер. під пильним поглядом Лілі яка почала його чіпати.

— Маргарет. Як справи? Ще не вирішила? Мені потрібна твоя допомога.

— Ти хочеш, щоб я...

— Ні я не про це. Я хочу, тебе запросити до Білосніжного готелю.

— Ти хочеш запросити мене на побачення, ти ж знаєш...

— Це не побачення, ти ж чула про вечірку?

— Ти про ту вечірку?!

— Так, я саме про неї, ну що підеш?

— Звісно! Міг навіть і не питати.

— Чудово. Очікую на тебе завтра в маєтку.

Лілі насуплено сиділа в його руках та відвернулась. Віктор криво посміхнувся та поклав слухавку.

— Що сталось?

— Чого ти мене не покличеш?

Він потер потилицю, й ніжно обіймаючи її. Дівчина хоча і не пручалась особливої активності не проявляла.

— Це для мого плану. Маргарет має чудові навички які вона повинна використати на повну. Вона ж не проста дівчинка. А ти занадто елегантна для цього і мене кидає в лють від однієї думки, що до тебе наближається чи думає хтось інший.

— Дякую звісно, але це було доволі грубо Маргарет має свої проблеми.

— Я знаю, знаю. Але вона саме така мені та потрібна. Нехай близнюки завтра підберуть їй особливу сукню.

Лілі, кивнула поки Віктор посміхнувся уявляючи обличчя бабусі, коли вона дізнається що він зробить. Він схопив чашку теплого чаю та випив за один ковток.

Вечеря була готова і Віктор тримаючи Лілі за руку прийшов до їдальні. Де дівчата шанобливо стояли та очікували на нього. Він швиденько сів на своє місце, а вона поруч з ними. Алекс встала за його спиною заздрісно ковтаючи слину.

— Сідайте, і ти Алекс також. Ти справді гарно попрацював.

Дівчина швидко кивнула головою та знайшовши вільне місце сіла за нього. Близнюки почали розносити вечерю на всіх і пішли на своє місце поруч з Лілі та Гільдою.

— Пане. Маргарет нас запросила пройтись по магазинах. Ми можемо?

— Вона розумна дівчинка. Це не проблема я якраз хотів, щоб ви підібрали для неї особливу сукню.

Поки вони розгублено нахили голову Лілі кинула на нього невдоволений погляд.

— Нехай вона прийде з ранку, і ми підемо за покупками.

Міна кивнула та звідкись дістала телефон, щоб написати кілька слів Маргарет поки Віктор написав кілька слів Арії. Він не хотів турбувати свою любу сестричку, або просто не хотів почути як вона чим душ кричить на нього.

— Алексе, ти підеш з нами. Дівчатам не завадять вільні руки поки мене не буде.

Вона кивнула насилу засовуючи в себе їжу. Їй досі не хотілось їсти, але страви були набагато кращими ніж те, що вона їла у секті Грому. Вона боялась втрати шанс відвідати подібної їжі.

"Треба буде навчити її манер."

Віктор перевів погляд на Гільду, що виглядала набагато краще ніж минулого разу і хижацьким поглядом дивилась на Алекс, як на нову здобич. Та вона швидко відчула на собі його погляд.

— Пане, я хотіла б запросити кілька охоронців з сім'ї.

— Хм, почекай кілька днів, я маю кілька голів на прицілі. Але знайди когось, щоб привести подвір'я та ворота у пристойний стан як можна швидче. І знайди кілька систем спостереження, ми самі їх встановимо.

Гільда кивнула, вона очікувала чогось подібного особливо після останньої атаки. Віктор обережно погладив перстень у своїй кишені та подивився на Альфу та решту її сестер,

— Дівчат, розважтесь завтра з Альфою, але в межах маєтку, вам ще рано з'являтись на публіці. нехай це буде ваш вихідний.

Вона почала дивитись на нього з підозрою, поки Бета та інші посміхались і будували свої плани. Як раптом роздався дзвінок. Він подивився на Гільду, яка насупилась та пішла до входу готуючись до бою, але менш ніж за хвилину повернулась та підійшла до Віктора.

— Юний пане, це сімейний агент, він хоче особистої зустрічі. і очікує вас за дверима.

— Зрозуміло.

Він підвівся та поправив свій одяг.

— Ви можете продовжити вечерю. Я швидко повернусь.

Лілі, хотіла піти з ним, але він посадив її на місце та похитав головою. Коли він вийшов за двері на нього очікувало дещо знайоме обличчя з минулого життя, але він не міг ніяк його згадати.

— Я не хочу витрачати свій час, ходімо до кабінету.

Чоловік навіть не встиг привітатись, як йому довелось закрити рота та слідувати за ним. Вони прийшли до кабінету де Віктор роздратовано відкинувся на стілець і подивився на чоловіка в костюмі дворецького з сивим волоссям та закрученими довгими вусиками. Він своєю чергою не соромився оглянути кабінет та помітивши непристойні журнали скривив обличчя та зневажливо подивився на господаря, але швидко це приховав своєю професійною поведінкою.

— Молодий пане. Дозвольте представитися. Я Олаф головний дворецький сім'ї. Мені доручили передати вам доступ до привілеїв, що мають елітні спадкоємці.

— Он, як. І що ж я отримав, що ти змусив мене перервати вечерю? Мені вже дали компанію та деяку нерухомість.

Віктор удав наче йому не цікаво і подивився на Олафа який ледь не вдавився.

— Як я вже казав це привілеї, що мають елітні спадкоємці. По-перше, вам дано право командування сімейним батальйоном розквартированим у місті.

— Круто.

Віктор оживився дивлячись на перший конверт який поклав чоловік на стіл.

"Ага, ці хлопці без наказу підтвердження і з місця не рушать."

Він подивився на решту конвертів, які тримав у руках Олаф.

— По-друге, вам дано право обрати сімейного дворецького.

Віктор відклав другий конверт у бік він планував скористатись ним цього вечора, щоб отримати корисного пішака.

— І по-третє, вам дано право використовувати політичну та фінансову владу сім'ї, та для цього вам спершу потрібно буде отримати дворецького. А тепер прошу мене вибачити, в мене ще багато завдань.

Олаф розвернувся та зник, і у відчинене вікно він почув звуки його машини.

— Я не очікував, що вона не дасть мені доступу до сімейного сховища, навіть до перших рівнів. Мені потрібно буде це отримати.

Він повернувся до їдальні, але був не особливо зацікавлений у їжі. Атмосфера була дещо напружена поки задумливий Віктор не пішов разом з Лілі.

— Все гаразд, пане?

— А? Так, все добре. Йди подивись.

Віктор відкрив сімейну програму, та згідно з інструкціями відкрив ввів кілька ключових слів, що відкрили йому доступ до дворецьких.

"В минулому у мене не було і шансу отримати свого дворецького."

Дворецький, це добре вихований агент сім'ї, в межах своїх повноважень він може отримати все, що хоче його господар. Здебільшого вони вірні своїм господарям, але не будуть діяти проти інтересів сім'ї в цьому Барон та Джордж були дещо особливими, бо діяли відповідно інтересів своїх господарів.

— Ох, пане ви обираєте свого дворецького?

— Так.

Він почав гортати сторінки переглядаючи фото та резюме, кілька з них зацікавили його, але він відчував, що це точно будуть агенти його бабусі. Вони були занадто гарними, як для простих дворецьких. І ось він знайшов його прогорнувши близько десятки сторінок.

"А ось і ти, вибач сестричко, він мені потрібніший."

Це був цілковито посередній хлопець, що мав деяку зайву вагу та пристойне обличчя.

— Пане, він...

— Знаю. Нехай він і має деякі схильності я тобі гарантую він має талант.

Він подивився на непривабливе резюме та посередню оцінку сім'ї.

"Кай, ось ми й зустрілись знову."

Цей хлопець в минулому був дворецьким його сестри, що не раз допомагав йому у проблемах, коли не було інших та поки старійшини не викрили його сестру і не посилили контроль. Вона тоді не отримала жодного покарання через своє особливе становище. Що ж до цього хлопця його наставник був старої школи, що була вірна лише своїм господарям, а не з тих, що були більше шпигунами сім'ї ніж слугами.

"Він точно прикриє більшість хвостів і я зможу більш менш розслабитись."

Він ввів спеціальний код і його попросили підтвердити свій вибір і він без роздумів натис "так". За кілька хвилин його телефон задзвонив.

— Вітаю, пане. Це Кай ваш новий дворецький. Дякую, що обрали мене. Зараз я на сімейному острові, і за потреби можу прибути до Марнославного міста за кілька днів. Якщо щось потрібно, телефонуйте за цим номером.

— Вибачте, ви, мабуть, помилились.

— Стоп, що? Як це. Зачекайте.

— Ідіот. Я жартую, ти що зовсім жартів не розумієш? Але наступного разу перш ніж язика розпускати перевір особу іншого.

— Так, зрозумів, пане.

— Чудово, а тепер знайди мені гроші десь два мільйони, я скажу куди їх відправити. Але сім'я про це знати не повинна ти мене зрозумів? Це твоє випробування.

— Ти справді мій пан?

— Ти дзвониш на сімейний захищений номер, Як ти думаєш хто я? Чи ти справді Ідіот?

— Зрозумів, пане, все буде готово у найкращому вигляді!

Віктор завершив розмову та потяг задумливу до кімнати.

— Чи можна з ним так поводитись?

— Звісно, я тобі скажу по секрету, він так набагато краще працює. А тепер ходімо спати. Я занадто довго ігнорував свою улюблену подушку для обіймів.

За деякий час до вечері Альфа слідуючи за Гільдою прийшла до стоячого на деякій відстані будинку слуг.

— Дівчата живуть тут під моїм наглядом. Я також згідно з наказом юного пана займаюсь їх вихованням.

Вони тихо увійшли до будівлі та пішли на другий поверх де дівчата займались математикою. Альфа не могла не посміхнутись згадуючи ті часи коли вони бачились в останнє, та як вона їх навчала.

"Я не хотіла цього для вас, я хотіла, щоб ви жили нормальним життям."

Хоча вона не хотіла цього визнавати, особливо після його погроз, вона відчувала, що вони живуть непогано нехай і у руках того хлопця.

"Я зроблю все, щоб ви жили спокійно."

Вона спробувала тихо обпертись на стіну, але Бета помітила і розвернулась, щоб подивитись, хто це. ЇЇ очі розширились і вона тремтячи встала та пішла до неї.

— Це ти, це справді ти.

Вона доторкнулась до її обличчя та відчувши тепло швидко обійняла її плачучи з усіх сил. Решта вже встали й так само дивились на них.

— Альфо це, справді ти.

— Так, це я. Ви що не впізнаєте свою старшу сестру?

Тета кинулась наступною, а за нею і решта дівчат.

— Ми думали, що ти померла.

— Я теж так думала.

Вона обіймала усіх дівчат та обережно пішла у середину кімнати. Гільда посміхнулась та закрила двері.

— Як ти знайшла нас?

— Я випадкову зустріла Віктора, і він пообіцяв привести мене до вас.

— Ах, ти зустріла нашого пана!

Поки Альфа відповідала на питання Гамми Тета очікуючи на захопливу розповідь подивилась на неї захопленим поглядом.

— Ти будеш жити з нами?

— Так, я стала його новим помічником.

Вона мала слабку посмішку, поки дівчата, раділи, що вони тепер будуть жити разом зі своєю сестрою. Яка була їх опорою в підземеллі Тітуса.

— Що з вами сталось?

— Міс Лілі нас врятувала.

Бета швидко відповіла починаючи свою розповідь, вона була приємно здивована, що Віктор справді дав їм вибір. Але погодилась на з його аргументами в них дійсно не було іншого шансу жити відносно нормальним життям.

— Міс Лілі це та дівчина в вуалі?

— Так, вона добра, і піклується про нас. Так само як і ти.

— Ти знаєш як вона виглядає насправді?

— Ні, в нас не було і шансу, але Міна та Мана її бачили. Вони кажуть, що вона найгарніша дівчина з сіх кого вони бачили.

Швидко на її питання відповіла Іта, а за нею і Бета. Альфа нахмурилась.

"Це не спроста, вона має родовід, я повинна її побачити без вуалі."

За деякий час їх покликали на вечерю. Після якої Альфа з дівчатами зібрались на піжамну вечірку в окремій кімнаті. підлога була застелена ковдрами та матрацами. І довго розмовляли між собою поки нарешті не втомились.

— Альфо тобі також важко заснути?

— Так.

Вона занадто багато часу провела в підземеллі й м'які та теплі ліжка здавались їй в рази незручнішими за холодну кам'яну підлогу храму.

— Альфо, що ти думаєш про Віктора?

— Він такий самий як і інші чоловіки, нам потрібно бути обережними.

— А мені здається навпаки. Він добрий до нас і дає нам все необхідне. Нам навіть дали купити все, що ми хочемо через інтернет.

— Це він чи Лілі?

Бета розгублено подивилась на старшу сестру.

— Звичайно це Лілі, але вона сказала, що це його задум. Віктор прийшов доволі пізно і майже одразу пішов.

Тепер вже Альфа розгублено кивнула і подивилась у стелю.

— Зрозуміла. Але я дійсно переживаю, що з вами щось станеться, може він збирається продати вас якомусь виродку.

— Я знаю, я теж через це переживаю, але він обіцяв. І навіть якщо щось таке станеться, ми нічого не можемо вдіяти, ми вже його...

Дівчина замовкла і подивилась у стелю.

— Я не думаю, що він це зробить. Якби він справді хотів нас комусь продати, то забрав би силою. А також не з'явився так просто перед нами. І. Він просто занадто гарний, щоб бути злодієм.

Пролунав голос Іпсилон з іншої сторони вона вже червонувата поклала руки на щоки й затряслась. Решта, хто не спав подивились на неї та похитали головою.

— Ой, що ти ця аура навколо та добре підкреслене тіло через високу характеристику краси. Ах, точно, Альфа. Знаєш це як у грі ми теж не вірили поки Міна та Мана нам не показали.

— Стоп, стоп. Що? Вони розповіли вам про Гравців?!

— Так. Віктор і тобі розповів, тоді яка ж це таємниця?

Бета тихо засміялась під шокованим поглядом Альфи, яка підвелась на ліктях, щоб подивитись на дівчат.

"Цього не може бути. Невже він думає їх пробудити?! Але як?! Тоді чого він їм розповів? Він тепер їх ніяк не позбудеться якщо не хоче постраждати."

Вона відпустила руки та впала на матрац і потерла лоба.

— Я. Я теж гравець.

— Що?

— Справді?

— Як це сталось?

Дівчата скочили зі свого місця невідомо звідки взявши енергію та оточили її.

— Чиста випадковість, я просто знайшла щось і бац тепер я гравець.

— Круто, а ти сильна? Який у тебе клас?

— Про це неправильно питати!

Бета відвісила потиличник Гаммі. Альфа криво посміхнулась. бачачи палкий погляд інших.

— Я доволі сильна і я простий воїн.

— Невже ти сильніша за тітку Гільду чи Лілі?

— Можливо, але я не билась проти них.

Альфа закотила очі й склала руки перед собою, щоб похмуро видихнути.

— Годі дівчата, що ми будемо завтра робити?

— Звісно приміряти покупки! Невже ми просто так купляли ці купальники та інший одяг?

На питання Бети відгукнулась Дельта. Яка звідкись вихопила кілька коробок. Дівчата схвально закивали, а Іпсилон боязко підняла руку

— Нам точно потрібно показати їх Віктору. Він збирається їхати завтра з ранку.

— Тоді вирішено почнемо з купальників, всі згодні?

Дівчата дещо сором'язливо закивали, під повністю шокованим поглядом Альфи. Вона ніколи не думала, що дівчата яких Тітус змушував плавати без нічого перед його очима, самі запропонують подібну ідею.

"Вони ж тільки нещодавно з ним зв'язались, що в біса сталось?"

Вже наступної миті вона уявила як Віктор стежить за ними у басейні, і по її спині пробігли мурашки, але вона швидко відігнала зайві думки та поки дівчата розбрідались по своїх спальних місцях, вона сильніше закуталась у ковдру і намагалась заснути.

Тим часом Алекс сиділа на балконі та дивилась на місяць. В руках вона крутила свій жетон учня секти Грому, слід від удару, що ледь не розділив його на дві частини проходив посередині знаку секти. Кожен раз коли пальці доторкались до символу сльози мимоволі збирались на обличчі, але вона швидко їх витирала.

"Вони за все заплатять. Якщо не зараз, то потім. Але я обов'язково помщусь, батьку."

Вона проклинала всіх причетних, бажаючи, щоб їх муки були найгіршими, та найтяжчими. Вона б помстилась вже сьогодні, якби не Віктор.

"Помста, страва яку потрібно подавати холодною."

Вона посміхнулась, та подивилась кудись вдалечінь.

"Сподіваюсь, він залишить мені хоч щось. "

Пригадуючи, що Віктор зробив у підземеллі, вона могла сказати, що Себастіан затаїв величезну образу на її секту, І вона ледь стримувала сміх, коли уявляла розгублені обличчя нових старійшин, що зіткнуться з люттю цього хлопчика через неї.

— Я б хотіла там бути.

Але вона швидко похитала головою, та заховала жетон.

— Він дав мені час відпочити, отже я так і зроблю.

Перевіривши, що двері та вікна закриті вона зняла перстень, та обережно лягла спати.

В той самий час близнючки готувались до сну та дивились на місяць.

— Як ти думаєш, коли ми повинні сказати йому про своє рішення?

— Я думала, що найкращій час буде після вечері, але ти ж бачила який він був? Тож завтра кращий час як мені здається.

— Теж вірно. Тим паче коли Лілі в нього так учепилась, я думала, що вона накинеться на всякого хто підійде ближче ніж на кілька метрів до нього.

Міна зобразила звірячі кігті та загарчала як кішка махаючи рукою, після дівчата злегка розсміялись.

— Так, це теж вірно. Й поспішати все одно немає сенсу він як Лілі сказала, він поки що не збирається займатись тим самим.

— Ага, добре, що лише поки що.

— Міна!

— А що я, ти ж теж про це думаєш!

Мана почервонівши відвернулась і подивилась на місяць тихо вибачаючись перед Томом.

"Все ж ми залишимось в руках такого хлопця, якого боялись тоді."

Вона похитала головою та подивилась на сестру, що щось активно писала у телефоні.

"Але разом. І він точно в рази кращій ніж Том. Мабуть, Маргарет все ж мала рацію."

Раптом Міна закінчила відправляти повідомлення і відклала телефон.

— Як ти думаєш він так само забере і Маргарет?

— Можливо. Але я не знаю, для неї такий варіант був би в рази кращій. І вона сама того хоче, ти ж бачила як вона тоді до нього липла?

— Це точно.

Міна посміхнулась і подивилась на небо і тихо прошепотіла.

— Знаєш, мені здається, що кожного разу, коли він йде він знаходить якусь дівчину, щоб привести сюди.

— Я певна Лілі, має схожі думки, але яке це має значення, якщо ми можемо бити разом?

— Це теж вірно. До речі, котра година?

Мана подивилась на телефон і швиденько чкурнула під ковдру.

— Година спати, і швидко, чи ти хочеш знову відчути те саме?

Міна не потребувала інших слів, щоб так само швидко зникнути та з'явитись під ковдрою.Вже наступної миті дівчата почули чіткі методичні кроки Гільди за дверима, та затремтіли від страху, але коли кроки стихли, вони змогли спокійно заснути.

"Все ж наставниця повинна мною. пишатись."

Гільда, відновилась достатньо, щоб зробити вечірній обхід перед сном. Вона чула і перешіптування близнюків і дзвінкий дівочий сміх й мимоволі посміхалась. Вона добре знала, що зазвичай відбувається за лаштунками, та ховається за посмішками.

"Щоб вони так посміхались, це дійсно чудо. Сподіваюсь так буде і надалі."

Вона пригадала свою зустріч з Віктором і похитала головою.

"Як я могла пропустити цей погляд? Я стала занадто самовпевнена?"

Гільда досконало знала сімейні правила, і те, що робив Віктор інакше ніж абсурдом назвати важко.

"Можливо, все це було для цієї миті?"

З того моменту як їй наказали доглядати за цим маєтком, до появи близнюків, що скрасили її сірі будні й до появи Віктора, з нею сталось багато чого. Доброго чи поганого більше не має значення, вона стоїть там де стоїть.

"Він дійсно той, кому я хочу служити. Сподіваюсь з ним все буде добре."

Гільда встала перед дверима своєї кімнати та не вагаючись увійшла в середину, сьогодні їй теж потрібно добре відпочити. Тим часом Віктор гладив волосся сплячої красуні у своїх обіймах.

"Я не думав, що ти станеш настільки для мене важливою."

Він дійсно готував її як розмінну карту, що б вплинути на дії одного хлопця, але це дивне відчуття, не відпускало його. Воно наче сплітало його душу і він не міг нічого зробити. І ось він вже безмежно цінує та любить цю дівчину. Він посміхнувся і прибрав волосся з її обличчя, та ніжно погладив. Дівчина швиденько відповіла на його дії та відкрила обличчя.

"Ти дійсно, щось. Я ніколи не думав, що це почуття оживе знову. Знаєш це ж ти широко відкрила двері."

Він дійсно не мав особливих планів, і отримував карти для своєї партії. Спочатку близнюки були просто цінним активом який він хотів уберегти, але емоції тоді взяли верх, наче хтось відкрив щілину, у його серці.

Віктор посміхнувся та подивився у вікно за ним десь далеко були інші. Вони хотіли його принцесу, вони хотіли її смерті, або забрати її в нього.

"Це буде велика проблема. І вже в неї встряв."

Він добре знав, що з тими людьми краще не жартувати, без вагомих фокусів у своєму рукаві. Але попри це він все одно хотів зіграти.

"Я повинен зробити, так, щоб вони не підкопались, зрештою це непрості люди, і вони точно створять проблеми. Але я поки в безпеці. Мені залишились отримати кілька речей і я зможу це зробити, але то справи іншого дня."

Він відкинувся планувати зараз було небезпечно, те що він знав вже почало ставати історією, і зараз пишеться нова, яку він може читати з окремих, ниток, а також через те, що він не працював з усім світом, а відносно локально загальна картина поки, що не зміниться. Це була його єдина гарантія.

"Годі, годі. Треба відпочити, завтра потрібно буде зробити багато речей."

Він посміхнувся та схопив якомога міцніше дівчину, що лежала поруч і поринув у сон.

Десь далеко в пошарпаній квартирі Маргарет лежала на ліжку та дивилась у стелю, а телефон лежав поруч.

"Міна вже заснула. І мені вже час."

Вона вкрилась та дивилась на місяць, що освітлював її кімнату, але в розумі гралась минула розмова з кузеном та кузиною.

— Маргарет, я чула твою розмову, тебе дійсно запросили на "побачення"?

Її кузина глузливо позначила останнє слово від чого дівчина нахмурилась, але нічого сказати не наважилась.

— Я чула дядько також організовував тобі "побачення".

— Лулу, що таке, чого знову?

— Ах, Ейбе. Я просто кажу, що Маргарет запросили на "побачення"

— Це правда? Ти справді йдеш на "побачення"?

І хоча він наче переживав за неї Маргарет добре, знала чого він хоче. насправді..

"Я справді ненавиджу це. "

Вона з усіх сил намагалась забути своє минуле, після всього, що сталось вона сподівалась отримати спокій і відносну турботу тут, але тут вона наче втрапила у вічний кошмар.

— Маргарет не мовчи, я справді переживаю за тебе.

"Ага, ще б пак, я знаю, чого ти хочеш, навіть не сподівайся."

Вона похитала головою і зібралась з думками.

— Все добре, справді. В мене просто з'явився дуже багатий хлопець, що запросив мене на звичайне побачення.

— Справді?

Наче почула якийсь дурний жарт Лулу прикрила рота рукою та посміялась.

— Так справи не робляться. Я піду з тобою, раптом цей хлопець небезпечний.

— Справедливо, мій хлопець дійсно запальний, будь обережний.

Ейб засміявся на слова Маргарет, йому потрібно було лише отримати гроші за неї та й всього.

"Ах, я сказала таку дурість. Сподіваюсь він це прийме."

Вона добре знала як такі люди ведуть свої справи та навіть не мрія отримати, щось на рахунок місця в його серці. Краще на що вона розраховувала роль постійної іграшки, або служниці.

— Сподіваюсь завтра все буде добре.