Зміст
  • Розділ 01 : Повернення
  • Розділ 02 : Сніданок
  • Розділ 03 : Подорож
  • Розділ 04 : Дівчина
  • Розділ 05 : Розмова
  • Розділ 06 : Церемонія
  • Розділ 07 : Результати
  • Розділ 08 : Оцінювання
  • Розділ 09 : Розмова з бабусею
  • Розділ 10 : Невиправдана нагорода
  • Розділ 11 : Подорож до міста.
  • Розділ 12 : Прибуття.
  • Розділ 13 : Маєток і його мешканці
  • Розділ 14 : Близнюки
  • Розділ 15 : Ткач Долі.
  • Розділ 16 : Ранкова рутина
  • Розділ 17 : Розмова в машині
  • Розділ 18 : Проблема
  • Розділ 19 : Кліше
  • Розділ 20 : Арія
  • Розділ 21 : Тільки одна.
  • Розділ 22 : Фіолетовий
  • Розділ 23 : Закупи
  • Розділ 24 : День народження
  • Розділ 25 : Біда
  • Розділ 26 : Нічні справи
  • Розділ 27 : До гори.
  • Розділ 28 : Посеред Лісу
  • Розділ 29 : Підземелля
  • Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків
  • Розділ 31 : Маргарет
  • Розділ 32 : Угода
  • Розділ 33 : Прискорений курс
  • Розділ 34 : Лікування?
  • Розділ 35 : Бос
  • Розділ 36 : Результати
  • Розділ 37 : Арешт
  • Розділ 38 : Барон
  • Розділ 39 : Дільниця
  • Розділ 40 : Алекс
  • Розділ 41 : Стіл перевернули
  • Розділ 42 : Велике пограбування
  • Розділ 43 : Накази Бабусі абсолютні
  • Розділ 44 : Лігво Коханців
  • Розділ 45 : Велика гра
  • Розділ 46 : Дівчата
  • Розділ 47 : Пірнання
  • Розділ 48 : Дівчина в Підземелля Павуків.
  • Розділ 49 : Душевна розмова
  • Розділ 50 : Напад
  • Розділ 51 : Доля
  • Розділ 14 : Близнюки

    В кімнаті Віктор побачив стіл повний їжі. І близнюків в темних сукнях покоївок про яких розповідала Гільда. Руде волосся й темні очі, вони були його ровесниками, до того ж мали дивовижну красу, яка все ж не дотягувала до рівня Лілі. Але не це його вразило.

    "Бінго. Це через них. І це точно той хлопець."

    — Мана, Міна. Привітайтесь з юним паном.

    Швидко наказала їм Гільда.

    — Вітаємо юний пане. Ми раді з вами познайомитись.

    Одночасно промовили вони й вклонились. Віктор привів думки до ладу і швидко повернувся до образу. Його очі уважно обстежили тіла обох, коли він обходив їх змусивши затремтіти. На що Гільда закрила очі й про себе благала. А в середині Лілі, щось дуже розсердилось.

    — Непогано. Вечеря з красунями, точно зможе виправити цей день.

    Він підійшов до головного місця столу і присів. А Лілі бездоганно виконувала свої обов'язки, відставила стілець і наповнила його тарілку.

    — Оскільки я тільки прийшов, і це наша перша вечеря. Я дозволю вам сісти зі мною за одним столом. Також в мене є кілька запитань на які я хочу отримати відповідь.

    Гільда як і близнюки, була розгублена, та не посміла порушувати наказ, і дала їм сигнал, щоб вони слідували за нею.

    Поки вони сідали Віктор активував свою навичку оцінки, але не отримав жодної відповіді.

    "Вони не гравці, Ах клопітно."

    Віктор активував силу свого класу й дивлячись на них почав трапезу, через деякий час в цілковитій тиші, яку порушували лише звуки жування і стуків столового приладдя пролунав його голос.

    — Ви двоє, дуже гарні. Розумієте?

    Дівчата не відповіли, а лише відвели погляд, але він і не очікував відповіді. Тож перевів погляд на Гільду.

    — Як тобі вдалось їх приховати від Ніка. Цей покидьок повинен приходити доволі часто.

    "Він точно не пропустив можливості прибрати до своїх рук цих дівчат."

    — Я цілеспрямовано ховала їх від нього, відправляла виконувати різні завдання, чи вони затримувались у школі. Коли приходив юний пан Нік.

    Віктор нахмурився, хоча він був задоволений її відповіддю, було дещо в її мові, що ну дуже його бісило.

    — Ах, знаєш це бісить. Не називай його більше так. Він, цього не вартий. Я тут єдиний юний пан у твоїх очах.

    Гільда була здивована такою, його заявою, але швидко обдумавши кивнула.

    — Розумію, юний пане.

    — Чудово.

    Віктор задоволено посміхнувся і знову подивився на близнюків.

    — Гільда сказала, що виходите до школи.

    Міна, кинула погляд на сестру ніби питаючи ради після чого відповіла.

    — Юний пане. ми ходили у звичайну середньо школу, але в цьому році поступили до спеціальної школи.

    — Як чудово, за кілька місяців, я теж піду в неї. схоже ми будемо однокласниками.

    Віктор широко посміхнувся після чого знову подивився на Гільду.

    — Ви просили когось з сім'ї допомогти з їх зарахуванням?

    — Ні, юний пане. Вони самостійно скласти шкільний іспит і набрали необхідні бали.

    З гордістю відповіла вона. Хоча ця школа була здебільшого прикриттям в неї могли поступити звичайні учні, але стандарти були для більшості зависокі. І це розуміння підкреслювало їх подвиг як найкраще.

    Віктор вже збирався їх привітати. Коли в їдальні роздався телефонний дзвінок. Міна в паніці рискала по кишенях під насупленим поглядом Гільди і його зацікавленим.

    Коли вона нарешті знайшла його і збиралась відхилити пролунав голос.

    — Відповідай з гучномовцем.

    Міна здригнулась і в надії подивилась на Ману, голи пролунав командний голос Гільди.

    — На що ти очікуєш. Швидко роби як наказав тобі юний пан.

    Міна поклала телефон на стіл і прийняла виклик З динаміка пролунав юнацький голос.

    — Привіт, Міно.

    — Привіт, Томе, я трохи зайнята, ти хотів, щось сказати?

    Міна намагалась виглядати холодно і не зацікавлено, та Віктор бачив її приховану посмішку. Хоча намагався вдавати, що йому все одно насупленість в його погляді на кілька секунд все ж проскочила.

    — Ой. Вибач, я просто хотів запросити тебе і твою сестру на свій день народження завтра ввечері, багато з нашого класу прийде, ти будеш?

    Міна не знала, як відповісти, хоча їй дуже хотілось піти вона очікувала команду. Тож дивилась на Гільду яка переводила погляд з неї на Віктора та навпаки. Той закрив очі й думав.

    " Тепер зрозуміло, що відбулося. В минулому на них не було знака сім'ї, під час мого навчання, прибрати його можна лише за допомогою печатки, якою володіє Нік. Схоже це Том все зробив"

    Віктор його знав, і він дуже клопітний. В минулому близнюки були його не від'ємною частиною.

    "Якщо це Том, то в мене проблема. І два варіанти. Відпустити їх до нього, або боротись за них."

    Він мовчав і зважував варіанти.

    — Міно ти чуєш? Це в ресторані "Летючий Дракон", що в центрі міста. Ви будете?

    Віктор відкрив очі й подивився на них. Міна дивилась на нього ледь не благаючи. Перед ним з'явились сцени з минулого, що накладались одна за одною на реальність і на них.

    " Я зроблю це"

    Віктор широко посміхнувся і кивнув.

    — Так, ми будемо, я не можу більше розмовляти.. Бережи себе.

    Перш ніж Том встиг, ще щось сказати вона закінчила дзвінок. І вже збиралась подякувати йому, він підняв руку.

    — Завтра. Я буду з вами, хочу побачити місто.

    Близнюки побіліли, наче збирались втратити душу. і напружитись, очікуючи наступних його слів.

    — Я хочу побачити світ очима простого люду, але ж не можна йти з порожніми руками. Тому завтра купимо подарунки.

    Близнюки розслабились і колір обличчя повернувся. Віктор посміхнувся з їх виразів обличчя, а Лілі й Гільда не розуміли про що він думає. Та більше питань не було і всі повернулись до їжі.

    Закінчивши їсти Віктор підвівся, а за ним Лілі. Гільда з близнюками почали прибирати зі столу. Та біля дверей він розвернувся і подивився на присутніх.

    — Зараз я піду спати. А ви двоє підете зі мною цією ніччю, можете підготуватись. Гільда проведи нас до спальні.

    Гільда злегка зітхнула, але вийшла з кімнати слідом за нею й Віктор з Лілі. Залишаючи тремтячих близнюків на одинці з думками.

    Головну спальню можна було описати лише як розкішну. Величезне ліжко, зрозуміло для яких цілей та панорамне вікно за яким було видно ліс та місто вдалині.

    Віктор схвально кивнув на секунду придавшись думкам. після чого відправив Гільду за близнюками. Але як тільки двері було зачинено він прибрав посмішку зі свого обличчя і жестом попросив Лілі перевірити кімнату.

    За кілька хвилин вона дала знак, що все чисто. Та не встиг Віктор відкрити рота і дати їй наступне завдання роздався стук у двері. Тож він сів на ліжко і попросив її відкрити двері.

    Двійко тремтячих близнюків у чорних нічних сорочках увійшли до кімнати. Разом з Гільдою.

    "Непогано"

    Та не встиг він й слова сказати, як до нього звернулась Лілі.

    — Пане, я хочу отримати від вас дозвіл повідомити вашій шанованій матері, що безнапасно дістались до маєтку.

    Лілі опустила голову й промовила. Віктор швидко підійшов до неї й подивився на неї.

    — Мама наказала тобі слідкувати за мною?

    — Ні юний пане. вона просто просила мене регулярно звітувати про ваше здоров'я. Вона переживає за вас і я знаю, що говорити, а що ні.

    Віктор кивнув, і хоча він розумів, переживання матері й був радий. Він не міг порушити образ.

    — Добре, дуже добре. Йди звітуй. Гільдо знайди для неї кімнату десь недалеко, щоб вона могла звітувати хоч всю ніч.

    Він схопив Лілі за плечі розвернув та почав штовхати, наблизивши голову до її вуха.

    — Оглянь всю будівлю, а мені тут є чим зайнятись.

    Після чого злегка дунув їй у вухо змусивши злегка скрикнути. Гільда не очікувала на нього і сама пішла за двері. І стала поруч з шокованою Лілі, що трималась за вухо і дивилась на двері.

    "Це все частина його плану, Хоча він залишився там з ними на одинці він же не буде чіпати їх. Правда?"

    Лілі намагалась відігнати думки, та з середини підіймалось роздратування, щось всередині, точно було невдоволено нинішньою ситуацією, І вона не могла сказати, чи це не було її власним відчуттям.

    Віктор стояв за дверима зробивши вдих, він розвернувся до дівчат, Хоча він наче не робив нічого, щоб змусити їх так боятись, вони все одно тремтіли.

    "Чи можна їх використати для масажу, якщо обійняти?"

    Покачавши головою він підійшов до них.

    — Покажи мені своє тату.

    Близнюки коротко перезирнулись розвернулись відкриваючи задню сторону шиї. Завдяки, тому що Нік про них не знав, тут стояв лише загальний сімейний. Тепер він дістав свій жетон.

    — Не боріться з тим, що відчуєте, ато буд боляче.

    Сказав він тихо і з ледь помітною ніжністю. Дівчата кивнули вони проходили подібне одного разу. Він поклав жетон на шию кожній одну за одною і позначив їх як своїх слуг.

    "Тепер вони мої, але як їх зберегти?"

    — Поверніться, тепер я позначив вас своїми слугами. І ніхто не має права вам наказувати, без мого дозволу. Зрозумів?

    Дівчата кивнули у відповідь.

    — Тепер ви будете моїми подушками для обіймів, я не звик спати без них, особливо в новому ліжку.

    Дівчата переглянулись і здивовано дивились одна на одну, та думки в них були схожі.

    "Подушки для обіймів? Це нова п'єса, або в його голові щось не так?

    — Агов, йдіть сюди як ви застібаєте ці штуки?

    З роздумів їх вибив Віктор, що вже переодягнувся в піжаму, й хоча штани він одяг, сорочка викликала в нього труднощі, через що їм довелось йому допомогти.

    Коли це було завершено Віктор заліз на ліжко і наказав їм лягти з обох боків, ті намагаючись як можна менше з ним контактувати нервово лягли, та він зруйнував їх плани й притягнув дівчат як можна ближче до себе й притуливши їх голови до своїх грудей так, що вони могли бачити розгублене обличчя одне одної.

    Кілька хвилин вони лежали й дивились одна на одну поки не відчули щось дивне. Віктор справді лежав і рівномірно дихав наче заснув, і знову одна думка на двох промайнула в головах.

    "Справді?! Просто спати?!"

    Вони не могли в це повірити, але після їм нічого не залишалось як заснути відчуваючи дивну сонливість.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.