Юний пан в тіні/ The Young Master in the Shadows

Машина під'їхала на приватну стоянку найбільшого торгового центру міста під контролем його сім'ї Білого Дубу. Алекс швидко відкрила двері для Віктора та дівчат.

— Що ж ми повинні купити у першу чергу?

— Спершу ми отримаємо новий телефон для Маргарет. Ходімо.

Віктор відповів замріяній Міні, що палким поглядом дивилась на численні магазини всередині, навіть не питаючи думки самої дівчини. Він притяг Маргарет разом з Лілі у свої обійми та під заздрісним поглядом оточення попрямував до одного з магазинів. Цей відрізнявся, та був дещо меншим, але не менш вишуканим.

— Я хочу знижку, цей телефон....

— Мені потрібно два телефони VX чорний та червоний.

Віктор перебив товсту жінку, яка хотіла сперечатись про ціну, та поклав на прилавок свій жетон. Нудьгуючи продавець подивився на нього потім на жетон і прожував жуйку.

— Ти ідіот? Ким ти себе вважаєш? VX чи SX, що це в біса? Це Відомий магазин, ми не маємо справ з підробками. А тепер вали.

Консультант в останнє кинув на нього зневажливий погляд та подивився на гарненьких дівчат, та швиденько привів себе до ладу та яскраво посміхнувся.

— Вам щось підказати?

— Виклич менеджера, поки не стало занадто пізно.

Віктора намагався зберігати спокій, але продавець навіть не був гарною дівчиною, і це давалось йому дуже важко. Він подивився на Алекса, та поглядом наказав йому прибрати жінку з магазину.

— Га? Ти досі тут? Я думав ти давно пішов. Покликати менеджера, я знаю. кращий варіант. Охорона.

Охоронець зітхнув та підійшов.

— Шановний прошу....

В цю мить він помітив жетон у його руці подивився на консультанта на Алекса, що вже встав біля дверей і знову на Віктора, що лише посміхнувся. Охоронець не був дурнем і знав, що зараз краще зробити й проклинаючи консультанта побіг за менеджером.

— Що це з ним? Я повинен сказати батькові, щоб він його звільнив. Не думай, що якщо тобі вдалось залякати його ти можеш поводиться так зарозуміло.

Він відсторонився, та склав руки перед собою.

— Подивись на своє ганчір'я я навіть не бачу жодного бренду, і ти називаєш це одягом? Подивись на мене, це одяг, я ношу лише всесвітньо відомі бренди.

У Віктора знову сіпнулась брова. Як якийсь ідіот може порівнювати свій масований непотріб з його одягом пошитим спеціально на замовлення сімейними майстрами з найякісніших матеріалів.

— Я в останнє тебе попереджаю...

— Про що ти мене в біса попереджаєш? Краще тобі замовкнути та звалити...

Він не встиг закінчити ніж Лілі вже полетів у нього та впиваючись наче змія у його плече та відкинувши його у стіну за спиною, а Алекс вже закрила двері.

— Вибачте пане, я не втрималась.

— Не варто, я і сам хотів це зробити, але схоже я маю більше терпіння ніж ти.

Віктор обійняв Лілі та погладив її волосся, але потім швидко відступив.

— Я почну, а ви підіграйте.

Дівчата швидко кивнули, та встали на свої місця, але Маргарет з усіх сил трималась, щоб не закричати, хоча прискорений курс і показав їй, що як, але людську кров вона бачила в перше. Близнюки помітивши її стан криво посміхнулись та почали її заспокоювати.

— Вони зробили це спеціально?

— Можливо, але яке це вже має значення? Ми вже вступили.

Віктор відповів на питання Алекс, що стала поруч та підійшов до продавця. Він пишався роботою своєї дівчинки її рухи були настільки швидкими, що навіть він помітив кидок лише в той момент коли ніж уже летів. На відміну від них цей хлопець не був навчений і не був гравцем, тому корчився від болю на підлозі забруднюючи її ще більше своєю кров'ю.

— Що тут відбувається? Малькольм, хто це в біса зробив?!

З підсобки вискочив чоловік та кинувся до хлопця, що корчився на підлозі. Охоронець став на безпечну відстань не наважуючись близько підійти.

— Я це в біса зробив, а тепер подивись на мене шмат лайна.

Віктор вдарив чоловіка ногою змушуючи його летіти в одну з вітрин розбиваючи її вщент. Потім він подивився на хлопця та натис на ніж так сильно, що лезо ламаючи кістки вийшло з іншої сторони впиваючись в підлого намертво його прибиваючи. Охоронець лише тишком підійшов до свого боса та перевірив чи він живий, намагаючись не звертати уваги на крики за своєю спиною.

— Ти.

— Так пане.

— Приберись тут. Дівчата ходімо.

Він не став очікувати на його відповідь, та пішов до входу де зібралось кілька зівак, що почули дивні звуки. Охоронець, що пішов закрити магазин швиденько дав якесь виправдання. Гадаючи, чи буде він нормально жити після, він був просто маленькою рибкою в сімейному акваріумі.

— Вибач Маргарет спеціальний телефон тобі та Алексу доведеться отримати трохи пізніше.

Дівчина з острахом дивилась на нього, але швидко похитала головою.

"Я вже зробила свій вибір."

Насуплена вона пішла з усіма, близнюки бачили її настрій, але не могли на публіці пояснити особливості сімейних правил.

"Цим хлопцям дуже пощастило, що вони отримали лише таке покарання. За зневагу до елітного члена родини."

Гільда в усіх подробицях з найменшими деталями включно з болем жертв описувала різні сімейні покарання Викликаючи в них первородний страх та нічні кошмари.

— Це ж не зробить проблем?

— Ні це просто один з людей Барона, з яким я скоро розберусь.

Він тихо відповів Лілі, яка витирала кров з його взуття в безлюдному місці, й подивися на близнюків, що якраз пояснювали сімейні протоколи Маргарет, він не хотів згадувати зараз, що чоловік більше не зможе нормально їсти, а хлопець точно втратить руку.

"Ха, я ніколи не очікував його тут побачити. Ех, я ж казав, що ти точно за це поплатишся."

Він добре знав одного з тих хлопців. Колись він був одним з щурів у його команді, але це був настільки незначний персонаж, що йому знадобився час, щоб його пригадати.

— Гаразд ходімо, ми й так занадто багато витратили часу просто так.

— Ми на решті збираємось, купити сукні?

— Сукні, які сукні?

Якраз в той момент коли він збирався відповісти їх нарешті знайшли Лулу та Ейб. Щоб знайти цю компанію, їм довелось прочесати майже весь магазин.

— О ти тут. Що ж, я збираюсь піти на вечірку і Маргарет буде моєю партнеркою.

— Яка ще вечірка? Сьогодні ж в Білосніжному готелі відбудеться літня зустріч.

Вона розгублено подивилась на Віктора, що лише посміхнувся.

— Стоп невже ви йдете на неї?!

— Звісно. Куди ще повинен йти такий хлопець як я?

Лулу шоковано подивилась на нього, а потім на почервонілу Маргарет, що вже достатньо заспокоїлась.

— Візьміть мене! Вона ж повія і зганьбить вас, а я не така!

— Вибач, але я вже вирішив, і повідомив про неї.

Віктор відповів одразу після того, як ухилився від дівчини яка намагалась його обійняти, але натомість обійняла колону, за його спиною.

"Хто б казав Лулу, ти думаєш я не знаю про те, що ти робиш? Скільки в тебе зараз хлопців 5 чи 7?"

Маргарет з певною зневагою дивилась на свою двоюрідну сестру, хоча вона не знала всіх подробиць, вона могла без проблем скласти два і два. Дівчина обійняла Віктора під її заздрісним поглядом, та з вдячністю поцілувала його, змушуючи дівчат червоніти та заздрити, а Ейба вити на місяць в середині.

— Що ж дівчатка, я повинен вас залишити мені потрібно зробити кілька покупок. Зустрінемось тут після ланчу. Я візьму машину та Лео, а ти Алексе, залишайся тут, та потурбуйся про них.

— Я все зроблю, пане!

Алекс радісно кивнула не розуміючи на що вона підписалась, бо давно хотіла відчути, щось подібне. Ейб помітив, що це чудова можливість дещо обговорити.

— Я можу піти з вами?

І хоча він хотів би піти подивитись на дівчат він не мав занадто великої сміливості, щоб це зробити. Особливо коли була така чудова можливість обговорити все з Віктором, та отримати гроші.

"Я чув, завтра в тому борделі будуть нові дівчата якщо в мене буде достатньо грошей."

Він посміхнувся не помічаючи дивні погляди інших. Віктор подивився та прикинув всі за та проти, а потім видихнув та кивнув головою.

— Гаразд, ходімо.

Вони вийшли до стоянки та побачили Лео який хвалився перед дещо дивною парою матері та дитини.

— Ти збираєшся змусити мене чекати?

— Ах, пане, ви вже закінчили, зараз все зроблю!

Молода мати зітхнула та сказала кілька слів на останок перед тим як пішла з дитиною геть. Віктор кілька секунд дивився їм у слід та посміхнувся.

"Це трохи неочікувано, але не проблема."

Він сів та почекав поки Ейб залізе в машину, перевіряючи водія.

"Бінго, гаразд зіграймо. Сподіваюсь ти потім зможеш підрахувати всі карти."

— Куди ми їдемо?

— Я збираюсь купити кілька пігулок та деякі ліки. їдь на п'яту вулицю і зупинись на розі.

Лео нахмурився, але завів машину, він знав, що люди з такими грошима завжди отримають все, що хочуть.

"Він не повинен купляти це в ненадійних джерелах. І що це за барига на розі п'ятої? Я ніколи про нього не чув."

Очі Ейба загорілись і він заговорив перш ніж це зробив Лео.

— Вам не потрібно нікуди їхати, тільки скажіть і я отримаю все, що забажаєте.

— Хах, це звичайно добре, але деякі речі які краще зробити власними руками.

Він вирішив не виправляти їх непорозуміння, щоб зіграти на тих хто слухає. Машина нестерпно повільно тягнулась вулицею, через проведення різноманітних робіт, що зробили й без того завантажену дорогу мертвою. Просування було настільки повільним, що деякі пішоходи рухались швидче ніж машини.

— В мене мало часу, Лео їдь до місця, і чекай там, а я пройдусь сам.

Віктор вискочив з машини та пішов між людей. Ейб вирішивши, що це найкращий час пішов слідом. Він не міг обговорити все, що хотів в машині через пильний погляд та вуха Лео.

— Куди він дівся?

Він озирнувся, щоб побачити Віктора, що безтурботно стоїть та когось шукає поглядом.

— Пане, я все хотів поговорити.

— Про Маргарет?

Ейб криво посміхнувся і кивнув головою.

— Так, пане. Розумієте, ми виростили її вдома у великій любові, годували та одягали. Мамі було б дуже сумно, якби вона просто так пішла б від нас, вона могла б викликати поліцію. Чи можемо ми розраховувати на ....

— Ха, такі люди є завжди. Ти хочеш її мені продати?

Ейб насупився від слів Віктора, та криво посміхнувся киваючи.

— Я не волів би використовувати такі слова.

— Мені все одно, що ти там волів би використовувати. Я дам вам мільйон доларів. Цього повинно вистачити. Якщо я потім побачу тебе ще раз біля неї, або біля мого маєтку, я зроблю так, що тебе ніколи не знайдуть, ти мене зрозумів?

Хлопець нахмурився, хоча цього було більш ніж достатньо він хотів спробувати поторгуватись, щоб отримати ще кілька сотень з гори. Але перш ніж він захотів почати, до них підійшов дивний чоловік у масці та кофті з капюшоном.

— Шукаєш, щось особливе?

Віктор лише посміхнувся, та поплескав себе по кишені.

— Йди за мною.

Та перш ніж Ейб вирішив піти за ними, чоловік дістав свою руку змушуючи хлопця завмерти на місці.

"Лотоси, якого біса, у що я вляпався!"

Він молився про себе, щоб все було добре, та намагався не лізти не у свою справу. Як раптом роздалось кілька характерних металічних ударів, і щось важке впало на землю. Боючись, що його помітять він подивився за ріг і побачив баригу, що лежав перед Віктором, що тримав пістолет з глушником і робив кілька контрольних пострілів у голову та серце з тим самим металевим ударом.

"Що! Що, він в біса зробив?! Він, що не розуміє кого убив?!"

Віктор обмацав хлопця та щось дістав і посміхнувся, і помітив Ейба, що панічно озирався та шукав вихід.

— Заспокойся, гадаю, ти все зрозумів?

Хлопець нічого не відповів лише хитаючи головою.

— Чудово, тоді це угода, гроші будуть завтра.

— Так, звісно так, буду очікувати, мені є чим зайнятись.

Ейб у паніці втік від Віктора, та проклинав його про себе.

"Які в біса гроші буде добре, якщо ти просто завтра виживеш!"

Він знав з чуток наскільки небезпечна та мстива банда Лотосів. І він сподівався, що не розділить його долю.

"Я тепер точно не зможу продати Маргарет, ці хлопці обов'язково заберуть усіх тих дівчат, шкода, вони були гарненькі."

Він раптом зупинився та розсміявся.

"А це може бути шанс, хоча вони та будуть дещо використані, можливо я зможу..."

Віктор залишився на місці та дивився у слід цьому хлопцю, який не розумів істини й вірив, що немає неба над небом. Він байдуже подивився на тату, яке так налякало Ейба й подивився в інше місце, щоб підтвердити свою здогадку

"Та дівка з фон Гештальт почала рухатись набагато раніше ніж я очікував."

Цей хлопець був замаскованим професійним убивцею, він як і жінка з дитиною носила один і той самий тип рабського клейма, що як знає Віктор використовує лише родина фон Гештальт.

"Я не думав, що в тебе буде причина мені мстити, але я все одно збирався прийти й за твоєю головою, але дякую за подарунок, це мені колись знадобитися."

[Великий квітковий шип (одноразовий, отрута)

Ранг D]

Віктор сховав шип у кільце та задоволено посміхнувся.

— Гадаю я повинен їм повідомити.

Він швидко дістав телефон та написав кілька повідомлень Лілі та Гільді та пішов до старенької аптеки в якій він був раніше.

— О це знову ти. Все пройшло добре? Твоя дружина народила здорового хлопчика?

— Це була не зовсім моя дружина, але все пройшло добре. Це був доволі неслухняний хлопчик, але все спрацювало, як і очікував.

Вони посміхнулись один одному говорячи про різні речі та цілі.

— Я прийшов за новими інгредієнтами.

— І що це? Покажи но.

Чоловік нахмурився і подивився на список.

— Доволі неочікуване поєднання, деякі мають кілька дратівливих ефектів, а інші заспокійливі, ти певен що список правильний?

— Так, мені дала його одна довірена людина. Це потрібно для однієї неслухняної дівчинки. Вони у вас є?

Він нахмурився, а потім знизав плечима.

— Більшість є, але ті, що на звороті клопітні, і їх важко буде отримати.

— Ви зможете знайти їх усі?

Віктору було важливо отримати усі ці інгредієнти

— Деякі в мене є зараз, кілька може будуть у мого друга, я дам вам його адресу, але якщо я не помиляюсь, вони для гартування, тож будуть вартувати багато монет.

— Це не проблема.

Чоловік кивнув та покликав свого помічника, поки пішов у глиб магазинчика. Він повернувся за деякий час підбираючи певні інгредієнти з полиць та ставлячи на прилавок сортуючи в кілька пакетів.

— Перший прості трави всього півтори тисячі, інший особливі трави вісімдесят тисяч монет.

Віктор кивнув та без питань заплатив усю суму власне він очікував, що вони будуть дещо дорожчі. Хоча завдяки Альфі він може не турбуватись про монети кілька десятків років кожен день витрачаючи подібну суму.

— І ледь не забув, ось це візитка, тут ви знайдете крамницю мого друга, скажи йому, що я тебе послав і він дасть тобі деяку знижку..

— Дякую.

Віктор посміхнувся, та схопивши пакети пішов на вихід, недалеко стояв Лео біля машини, та оперативно підбіг до нього, щоб допомогти. І підозріло дивлячись на пакети.

"Це наркотики? Чи був у цьому магазині дилер про якого я не знав?"

Він дивився на пакети гадаючи, що він збирається з цим пробити, і чи все буде добре.

— Це все, пане?

— Ні, але далі я піду сам. Ти знайди місце де відпочити та прийняти душ, тебе можна вчути за кілька районів.

Віктор хмурився наче справді говорив про неприємний запах, змушуючи бідного водія в паніці себе обнюхувати.

— Ключі.

— Пане, ви вмієте...

— Це не твого розуму справа, а зараз дай мені ключі, та чекай дзвінка. Ти повезеш мене на вечірку.

Лео лише мовчки кивнув, та пішов своєю дорогою насуплений. Віктор полегшено видихнув та вийшов з машини. Він створив ілюзію та відкрив капот, щоб одним точним ударом обірвати проводи передавача його сім'ї та інший підозрілий пристрій.

"Вони добре працюють. І на нього встановили мітку і на машину, але невже вони вірили, що все буде так просто?"

Він швидко перевірив машину, та полегшено видихнувши сів за руль, і зникаючи в потоці, хоча він знав, що вони не будуть намагатись його вбити на публіці, про те зайвої обережності не існує.

"Це справді гарний привід змінити авто."

Він поїхав до найближчого автосалону, щоб отримати нову машину, оскільки, ця вже була під прицілом.

Тим часом Лілі та дівчата почали свій шопінг. Отримавши в руки безмежну владу, особисту карточку Віктора. Забіг до ліміту почався з суконь, та предметів найпершої потреби, які важко, якщо не неможливо купити через інтернет. Вони купляли все, що хочу у когось викликало найменший інтерес.

— Скільки воно коштує?! Ні, я...

— Що це? Візьмемо дві штуки.

І так було майже з усім ледь не викликаючи у Маргарет сердечний приступ коли стільки грошей в один момент перетікали прямо перед нею. Лулу ж була в захваті, наче збулась її мрія, хоча вона здебільшого просто дивилась зі сторони, витираючи свою слину.

— Алекс, що з цього?

— Цей.

Сором'язливо сказала дівчина вказуючи на одну з речей які їй приглянулись, а Лілі без роздумів купила. Алекс посміхалась коли в її пакет додали ще одну дрібничку, поки інші дивувались як їй вдається тримати в руках стільки пакетів.

— Це нормально, що тобі таке подобається я нічого не скажу Віктору.

Вона не скаже Лілі й слова, не після того, як та купила кулька суконь лише через її необережний погляд.

— Що ж Маргарет, прийшов час, тепер ми купимо тобі сукню на вечір.

Лілі завела компанію в магазин під дещо невдоволений погляд консультанта.

"Знову дівчатка прийшли подивитись. Ех, чого ми не можемо поставити фейс контроль?"

Вона зберігала професійну посмішку уважно стежачи за ними, щоб вони нічого не пошкодили. Вони блукали деякий час поки в очі Лілі не втрапила чорна вечірня сукня, довгий глибокий виріз спереду, що спускався до талії, відкриту спину та високий розріз з боку, а поруч стояла пара срібних підборів.

— Ідеально.

— Чи не занадто це?

Маргарет була розгублена, та дещо сором'язлива вона ніколи не думала, що одягне, щось подібне після того, як стала служницею Віктора, особливо дивлячись на близнюків.

— Я теж так думаю, але він хоче, щоб ти була найсексуальнішою на вечірці. Власне для цього він саме тебе та обрав.

Лілі зітхнула та вже збиралась покликати консультанта, коли з-за її спини пролунав самовпевнений голос.

— Я хочу цю сукню.

— Ми перші її обрали.

Лілі байдуже подивилась на надокучливу невисоку красиву дівчину зі світлим волоссям та смарагдовими очима.

— Ти? Ти взагалі можеш її собі дозволити?

— Звичайно.

Лілі передала консультанту картку і поки всі очікували, що станеться, Лулу шукала нагоду, щось вкрасти, та подивилась на цінник.

"Скільки?!"

Вона була дуже шокована, ціна була трохи більшою ніж вартувала їх сімейна квартира. Консультант тяжко видихнула, але робота є робота, вона приклала карту та ввела суму.

— Що?!

І на її великий подив оплата пройшла успішно. Дівчина насупилась, але видихнула її плечі мимоволі опустились.

— Вибачте.

Сказала вона на останок та вийшла з магазину, їй ще потрібно було знайти відповідну сукню, нещодавно у місті з'явився молодий пан з сімейства Білих і він повинен бути на сьогоднішній вечірці. Консультант підійшла та шанобливо віддала картку Лілі.

"Я не повинна була робити поспішні висновки."

Вона також підмітила видатну якість суконь дівчат та костюма їх охоронця, хоча дві останні дівчини були одягнені в загально доступний одяг. Лілі купила ще кілька речей, та вийшла у пошуку іншої цілі. Раптом у Лулу задзвонив телефон.

— Ах, Ейб, щось сталось?

— Віктор...

— Що Віктор? Кажи голосніше!

— Він убив одного лотосів!

— Що?! Ти точно певен?!

— Так я бачив його тату, тобі краще піти від них прямо зараз!

— Це точно.

Вона поклала слухавку та підійшла до дівчат.

— Вибачте, сталось, щось серйозне, я маю піти.

— Справді? Дуже шкода.

Лілі дещо насупилась, вона отримала повідомлення від Віктора деякий час тому й збільшила пильність і добре чула розмову дівчини. Коли Лулу вже збиралась бігти, Маргарет схопила один з пакетів Алекса, та перевіривши вміст віддала його їй.

— Я помітила, що вони тобі сподобались, тримай. Вважай це моїм подарунком на останок.

Дівчина подивилась на пакет, а потім на неї та прикусивши губу обійняла сестру та побігла з усіх сил як можна далі від них притискаючи до грудей пакет. Вона боялась того, що могло статись, і хоча вона розуміла, що це правильно, і заради себе вона повинна втекти, щоб їх не пов'язали, але щось у її серці кричало, і рвалось.

— Ти миліша ніж здаєшся.

— Я купила це за власні гроші, будь ласка, не кажи Віктору.

— Звичайно, але вона цього, мабуть, не оцінить.

— Я знаю, знаю.

Лілі посміхнулась та на останок теж взяла кілька дрібниць поки продавець не сказала її, що картка заблокована, вона швидко розрахувалась готівкою і покрутила в руках недієздатну картку.

— Сподіваюсь він не сильно розсердиться.

Лілі тихо засміялась та наче намагаючись приховати це прикрила рота рукою.