Юний пан в тіні/ The Young Master in the Shadows

Лілі прокинулась ще до світанку і намагалась вирватись з його обіймів, майже безрезультатно. Вона втратила будь-яку надію коли Віктор поклав свою голову їй на стегна й міцніше стиснув її ноги. Вона відчувала всередині дивне задоволене відчуття, а її руки мимоволі розчісували його волосся.

Так продовжувалось деякий час поки в кімнаті не пролунав телефонний дзвінок. Лілі намагалась передати йому телефон та він рішуче відмахувався й продовжував спати. Не знаючи що робити вона прийняла виклик, щоб попросити іншу сторону зателефонувати потім.

— Доброго ранку пані.

Віктор наполошився та не придав особливого значення.

— Ні це його телефон. Хто я? Я Лілі його особиста покоївка. Де він? Спить в мене на колінах

Після цих слів Віктор наче ошпарений зіскочив з ліжка і вихопив з рук Лілі телефон. Кинувши на дівчину невдоволений погляд після чого обережно приставив телефон до вуха.

— Вітаю, люба матінко.

— То ж тепер ти пам'ятаєш про свою мати. Мабуть, був дуже зайнятий грою з новою покоївкою.

— Справа не в цьому. Просто я... Я думав, що батько розповів тобі про мої результати.

— І що сказав твій батько? Це має до тебе відношення? Я сиджу тут переживаю за нього, а він з покоївкою розважається. Дай їй трубку. Я хочу з нею поговорити.

Він знав, що трапив у халепу. Бо щоб він зараз не говорив, пояснити нічого не зможе. Тож треба зробити так само як при роботі з ядерним реактором, треба дати їй охолонути самостійно. Змирившись з долею він підкликав Лілі та дав їй телефон. Дівчина швидко опинилась під шквалом питань. про стан здоров'я, та пошкодження які міг зазнати Віктор.

Хоча Олена знала, що не може знати про церемонію і методику її проходження. Але надзвичайно переживала за кожну свою дитину. І кожного разу коли хтось з них йшов вона не знаходила собі місця доки не дізнається, що з ними все гаразд.

— Пане, ваша мати наказала вам берегти своє здоров'я і дзвонити частіше ніж ваші старший брат і сестра.

— Це все? — спитав він.

— Вона попросила мене потурбуватись про ваші потреби незалежно від вашого наказу.

— Добре. Тоді почнемо з твого покарання.

З посмішкою промовив Віктор повільно підходячи до неї.

— Чи можу я дізнатись за що?

— Звичайно можеш, я все тобі поясню. По-перше, ти втекла з зали вбивць і спробувала пробратись до зали предків. По-друге, ти збрехала мені. По-третє, ти розповіла моїй матері, що я сплю в тебе на колінах і зруйнувала в її свідомості мій образ хорошого хлопчика. І звичайно без дисципліни ти виростеш поганою дівчинкою, тож стань обличчям до стіни й нахились.

Лілі з деяким острахом виконала накази свого пана і стала біля стіни. Після чого почалась довга серія комбо ударів по її попці рукою Віктора.

Минуло кілька годин Віктор завершив покарання Лілі й спустився до низу, щоб замовити пізній сніданок. І був здивований зустріти там батька який доволі спокійно пив свою каву. А Джордж як зазвичай стояв за його спиною.

Схоже він тільки прийшов. Віктор попросив покоївку підготувати йому чогось легкого.

— Доброго ранку, батьку.

Теодор поставив чашку на стіл і уважно роздивився Віктора. Йому здавалось, що щось не так.

" Це все ще мій син?"

— Я чув, що ти вчора ходив до бабусі. Як ти переконав її?

— Так, я сходив до неї. І вона була дуже вражено моїми талантами, тому пообіцяла допомогти.

Віктор відпустив недбале виправдання, намагаючись не видавати занадто багато. на що Теодор закотив очі.

— Звичайно. Я б це в біса повірив, лише якби не знав свою мати. Ти й не знаєш як був здивований я інші старійшини й батько коли вона подзвонила і наказала видати тобі елітний статус. Щоб ти знав, твоя сестра заслужила свій статус лише після того, як вижила в надзвичайно небезпечному підземеллі.

Роздратовано підвищуючи голос промовив Теодор який втулився у Віктора, що почав активно їсти вівсянку яку йому принесла покоївка. Й нерозбірливо пояснював минуле. на що батько роззявив рота і кліпав очима після чого дуже тяжко видихнув, комусь могло здатись. що цей видих міг важити кілька кілограмів.

— Де та дівчина. Я чув, що ви провели разом ніч.

Теодор вирішив змінити тему, коли зрозумів, що цей .... хлопець нічого цінного не видасть.

— Ах. Так я тут пане. Доброго ранку, пане.

Сказала Лілі коли заходила в їдальню у чорній сукні яку для неї підготували покоївки. Від однієї її появи у Теодора ледь не потекли слинки з відкритого від здивування рота. Ще вчора вона здавалась йому ледь помітною дівчинкою. Та тепер коли її доглянули й вимили. Він мав визнати якою красунею вона була.

" До біса. Чорт забирай. Треба узяти її собі. Може... До біса Теодоре, вона покоївка твого сина, тобі варто поберегти своє обличчя"

Відкашлявшись Теодор звернув погляд на свого сина гадаючи чи не помітив він його думок. Відкашлявшись, щоб повернути собі гідність, якщо вона хоча б залишилась в очах його сина.

— Добре. Ти справді годишся бути покоївкою мого сина. Чи не могла б ти налити мені та твоєму панові кави.

Лілі кивнула, а потім пішла за двома чашками. Її хода видала кульгавість від покарання. Та Теодору це нагадало зовсім інше від чого він блиснув на Віктора таким поглядом наче хотів відшмагати його.

"До біса Вікторе. Ти скористався нею як тільки прийшов сюди, невже не міг помилувати її. Тьху тепер вже пізно"

Віктор не міг не посміхнутись від очевидних думок роздратованого батька. Теодор який перестав піддаватись емоціям з новим поглядом подивився на свого сина. Схоже його син обдурив сім'ю і вів її за ніс останні кілька років. Він схожий на вовка в овечій шкурі, як і більшість членів сім'ї.

"Схоже він доволі перспективний хлопець"

— Батьку я хочу прибрати з Лілі мітку залу вбивць і поставити власну згідно з сімейними правилами.

— Це легко. Підійди сюди. покажи мені свою шию.

Теодор дістав свій золотий жетон й направив на тату і промовив якусь команду промінь світла вдарився об тату павука стерши його і замінивши на слабкий сімейний герб.

— Тепер ваша черга. Використовуй свій жетон, щоб затаврувати її.

Віктор дістав свій фіолетовий жетон і поманив Лілі. Вона швидко і без особливих думок встала перед ним і відкрила свою шию. А той приклав жетон до її тату та промовив команду. Сімейний герб спалахнув і замінився на подібний, але з його ініціалами.

"Тепер її ніхто в мене не забере просто так."

Погладжуючи її шию він трохи насупився через невідповідність тату, до її шкіри й провівши жетоном він змусив його зникнути.

Після він мав коротку розмову з батьком про загальний стан сім'ї та його нове становище.

.

Коли прийшов час прощатись Теодор обійняв Лілі й промовив напутню промову. Він не міг не радіти з такою невісткою та родоводом його сина цей союз, точно принесе багато вигоди в майбутньому якщо їх діти будуть такими ж талановитими як їх батьки це також покращить його положення в сім'ї.

Підійшовши до машини, що чекала на них Віктор вдарив рокую по лобі й швидко побіг до будинку схопив за руку покоївку і про щось з нею поговорив показуючи на Лілі. Та серйозно і з посмішкою кивнула і за кілька хвилин принесла йому чорну вуаль.

Підійшовши до розгубленої Лілі він простяг їй вуаль.

— Тримай твоя краса може зробити для мене багато проблем.

Близько полудня Віктор вже сидів у літаку з Лілі. Минулий день був настільки насичений і виснажливий, що йому було важко тримати очі відкритими, а їй тим паче.

Він схопив з рук стюардеси ковдру і підійшов до Лілі. Після якось втиснувся у крісло біля неї та накрив їх обох ковдрою поклавши свою голову на її плече.

— Минулої ночі я не виспався, тож ти знову будеш моєю подушкою.

Від збентеження погляд Лілі впав на стюардес.

— Якщо хтось посміє зашкодити сну мого пана. я її вб'ю.

— Ти теж спиш це наказ.

Лілі не промовила більше ні слова й кинула на дівчат загрозливий погляд після чого закрила очі й впала в дрімоту слідом за Віктором.

Провівши кілька годин в тиші й блаженному сні першим прокинувся Віктор. Їх позиція змінилась на протилежну коли прийшов час прокидатись її голова лежала на його плечі, а він відкинувся на спинку.

Він бачив її розслаблене обличчя й не міг перестати милувати.

"Схоже вона справді втомилась. Та й відлякала інших, а там було кілька цікавих. Схоже потрібно буде її знову карати."

Гадаючи, що буде там у Марнославному місті. Він пригадав кілька цікавих речей.

Раптом світло в салоні увімкнулось Віктор вдав, що спить спостерігаючи, що вона буде робити.

Побачила їхнє положення і спочатку була задоволена, а потім дещо запанікувала. І намагалась обережно покласти його голову на своє плече. Коли вона вже збиралась видихнути з полегшенням.

— Ти думаєш, що зможеш мене обдурити? — спитав Віктор, тримаючи голову на її плечі.

— Вибачте. Я не хотіла вас турбувати. — сором'язливо сказала Лілі.

— Мене це не турбує.

Віктор підвівся і почав розминати кінцівки дивлячись їй в очі.

" Вона схоже добре відпочила."

Трохи пройшовши й почувши, з її сторони подих полегшення. Він дещо зло посміхнувся.

" Ти думаєш, що тебе це минуло?"

Та перш ніж Віктор встиг втілити свої думки в життя. через динаміки пролунав голос капітана. Який просив їх сісти на місця, та підготувати до посадки. А за вікном було видно вогні Марнославного міста.

Віктор вийшов з літака і примружив очі коли відчув, що Лілі стоїть за ним. Він рішуче притягнув її до себе й почав шепотіти їй на вухо.

— Я буду поводитися як зарозумілий юний пан. Що боїться сильних і знущається зі слабких, підіграй мені.

Лілі здивовано подивилась на нього, але погодилась.

" Хіба ти не завжди такий?"

Віктору не потрібні були слова, щоб зрозуміти про. що вона думає коли дивиться на нього. Від чого його серце трохи заболіло. Він думав, що в її голові має більш крутий образ.

Вони пройшли без жодних перевірок, бо як і більша частина нерухомості в цьому місті аеропорт також належав сім'ї. Їм також не потрібно було очікувати на багаж, всі його речі вже були в його новому домі, а в неї... Їх просто не було.

Біля виходу на них очікував розкішний автомобіль з логотипом "Медіа горизонтів". Перед ним стояв молодий чоловік з зачесаним волоссям тримаючи в руках в руках фотокартку.

— Містер Віктор Білий?

Запитав той коли підходив до Віктора, на що той лише злегка кивнув, наче не приділяючи багато уваги до відповіді простому чоловіку.

— Вітаю. Мене звуть Лео. Я водій у вашій компанії. Віцепрезидентка доручила мені забрати вас.

— Хм, водій? Чому ви так, запізнилися. Ти мав на мене очікувати біля трапа, а не тут.

Роздратовано заговорив Віктор через кілька секунд його погляд наче перестав ловити Лео і він швидко роззирнувся.

— І де в біса віцепрезидентка? Я знаю, що вона красуня і навіть сподобалась моєму. батькові, та це не дозволяє їй, мене так просто ігнорувати.

Віктор у своїй мові ледь не шипів. З кожним словом ледь не розбухаючи від гніву. Лілі була здивована його поведінкою і ледь не подумала, що це справді його думки. Та швидко підлаштувалась, щоб доповнити його образ.

— Не гнівайтесь пане. Він не має туди доступу. Давайте швиденько перевіримо маєток, який подарував вам батько, ви ж обіцяли мені його показати. А на рахунок віцепрезидентки, то ви можете зустріти її завтра і покарати за неповагу.

Віктор розгнівано подивився на Лілі. Та коли почув останні слова посміхнувся і ледь нечутно їх повторив, а потім задоволено кивнув. Після чого пішов до машини. Вона ж тим часом злегка вклонилася Лео.

— Вибачте. Просто в останні кілька днів в нього доволі стислий графік. через, що він дещо роздратований. Також дозвольте представитись я Лілі його помічниця.

Зустрівшись поглядами з Лілі, Лео затамував подих. Раніше він не звертав на неї жодної уваги. Але тепер, він зрозумів, що дарма. Хоча було надзвичайно шкода, що вона носила вуаль і він не міг чітко розгледіти її обличчя.

Зібравшись з думками він простягнув до неї руку з яскравою посмішкою на обличчі.

— Вітаю, міс Лілі

Та не встигли вони навіть потиснути руки, як пролунав сердитий голос Віктора, що вже стояв біля машини.

— На що ти в біса чекаєш?! Мені потрібно нагадувати тобі, щоб ти відчинив кляті двері? Ти хочеш, щоб тебе звільнили? Чи ти не маєш достатньо виховання, щоб виконувати свою роботу?

Лео швидко побіг до машини внутрішньо плачучи. Сьогодні віцепрезидентка викликала його особисто, щоб повідомити про те, що новий генеральний директор приїде сьогодні, а він буде його особистим водієм. Також йому дали файл для ознайомлення, щоб той не припуститися помилки при спілкуванні з ним.

"Я гадав це буде мій шанс, коли зрозумів ким був новий власник, коли почув чутки. Та це більше схоже на величезну проблему"

Лео невдоволено йшов до машини за чим з деякою насолодою спостерігав Віктор.

" Я знаю про, що ти думаєш, але не турбуйся я чудово зіграю тобою в цій партії"

Коли двері машини були відчинені Лілі залізла і протерла сидіння після чого сіла очікуючи на Віктора, але той зі своєю поставою вдарився головою об дах машини, від чого кинув вбивчий погляд на Лео, але той вдав наче вже давно дивився кудись далеко. Лілі ж швидко простягла руки до Віктора і злегка затягнула його в машину.

Закриваючи двері машини і йдучи до водійського місця він думав, що йому тепер робити.

" Схоже ця дівчина знає як з ним поводитись. Я повинен також пристосуватись, і скористатись його нерозсудливістю."

Коли він сів на місце водія, то отримав адресу від Лілі. Зрушивши з місця він побачив як Лілі масажувала голову Віктора, після чого прочитала по його губах наступний наказ і трохи відкривши обличчя швидко клюнула його у голову. Від чого Лео ледь не втратив керування, та все ж він був професійним водієм і втримав машину на дорозі.

"Вона до біса гарна! Ах, чого вона повинна бути саме з цим хлопцем. Це як розу покласти в коров'ячий гній. Дуже багатий гній."

Він дійсно починав ненавидіти нового директора, але швидко нагадав собі, що треба бути терплячим. Він повинен з ним зблизитись і колись ... На його обличчі з'явилась доволі неприємна посмішка.

Машина доволі швидко дісталась до маєтку, група будівель на пагорбі здебільшого оточена вічно зеленим лісом, розкинулась в повній красі там були очевидно тут було все, що може знадобитись господарю.

Лео не міг приховати свого захоплення, він навіть мріяти не міг про подібний будинок.

Віктор пригадував, як в минулому відвідував це місце, тоді це було згарище, про яке здебільшого забули. Тож тепер він розбереться, що тут сталось.

З кабінки охорони вийшов недбалий охоронець, перекинувся кількома словами з Лео після чого кинув швидкий погляд на Віктора з Лілі й повернувся до посту, щоб повідомити людей в маєтку. Знову повернувшись, щоб потеревенити з водієм, до ще більшого роздратування Віктора.

З будинку вийшла жінка середніх років в темно-синій сукні з каштановим волоссям зібраним у пучок. Її обличчя досі зберігало знаки минулої вроди, чим Віктор не міг не захопитись. Хоча іншим вона могла здаватись звичайною для нього було очевидно, що вона була гравцем, тож він активував оцінку.

Ім'я Гільда

Рівень 21

Статус Раб (слабкий)

Клас Покоївка +

Повноваження 3

Сила 29

Розум 30

Спритність 25

Удача 15

Краса 9

Ордер 15

НАВИЧКИ:

Око для талантів, S (Пасивне)

Бездоганне прибирання A

Мистецтво Кинджал B

"Вона схоже одна зі слуг мого батька, але я про неї майже нічого не знаю. Цікаво. Вона здебільшого середня, але є кілька цікавих навичок."

— Ти тут керуєш? Чого я ще не всередині?! Я голодний і хочу добре поїсти.

Вона трохи насупилась, але її погляд швидко проаналізував відмінні риси згідно з інформацією після чого вклонилась.

— Я просто хотіла переконатись, що це ви. Юний пане, мене звуть Гільда. Мій пан, вже повідомив про ваш приїзд.

Її обличчя закривала бездоганна посмішка, та за кілька секунд вона сіпнулась і хижим поглядом подивилась на вартового, що стояв роззявив рота.

— А що ти в біса робиш? Швидко відкривай ворота, юний пан очікує.

Охоронець сіпнувся, й швидко побіг до кабінки, він добре знав її характер. Гільда похитала головую і сіла в машину. яка поїхала крізь ворота і почала підійматись до центральної будівлі.

Машині знадобилось кілька хвилин, щоб дістатись до вершини пагорба, Лео швидко вийшов з машини й професійно відкрив перед ним двері. Для того, щоб Віктор пафосно й вихвалюючись вийшов з машини, а слідом за ним Лілі яка легким поклоном віддячила йому. Гільда не пасла задніх і вже стояла біля входу в будинок.

Лео дуже хотів побачити, що всередині та Віктор з легкою посмішкою похитав головою

— Ти повертаєшся в компанію. А завтра приїдеш за мною о 8, і спробуй знову запізнитись. Дізнаєшся, що відбувається якщо мене розгнівати.

Лео зробив ковток і відкланявся після чого сів у машину і поїхав геть. Дивлячись як машина почала ставати меншою Гільда вклонилась.

— Гільда, вітається з юним паном. Мій пан доручив мені, подбати про всі ваші потреби. Пройдемо в середину.

— Не переживай, старі мене не цікавлять.

Гільда сіпнулась і ледь не впала, та швидко скоригувала рухи й відкрила двері й пропустила в середину Віктора й Лілі яка прикривала рот рукою, щоб ніхто не помітив її посмішку.

" Що з ним не так? І невже я така стара?"

Гільда похитала головую, щоб відігнати дурні думки й повернулась до свого образу. Закриваючи двері, вона звернула увагу на голову Віктора, від чого розгубилась і намагалась краще її роздивитись,

" Мені здається, чи в нього на голові шишка?"

Знову відганяючи думки Гільда почала проводити Віктору екскурсію будинком. Загалом було три поверхи кілька спалень, кілька ванних та кілька залів для обіду, та проведення вечірок.Загалом все було зроблено як і властиво його родині, з надмірною помпезністю, та розкішшю.

Хоча цей будинок будував його батько для себе, він ні разу його не використав, бо сім'я за одне досягнення подарувала йому набагато краще місце.

Дійшовши до гаража, Віктор отримав, ще одну перешкоду. Там не було жодної машини.

— А де машини? Я тут не бачив жодної чим ви користуєтесь?

— Юний пане, тут не має машин, до вашого приїзду не було потреби й поряд є зупинка громадського транспорту.

"Хм, це погано. Треба буде купити кілька. І мені потрібно буде знайти вірного водія"

Віктор не хотів покладатись на машину компанії, це могло зробити його руки більш очевидними. А водій цілковито для образу на очевидних маршрутах.

— Лілі. Ти вмієш водити машину?

— Так пане, але не маю офіційних документів.

— Гільдо. Після того як завершимо огляд отримаєш для неї все необхідне.

Вона дістала малий записник і записала вказівки, щоб не забути так само як дістала непомітно заховала,

— Так юний пане. А тепер прошу сюди.

Далі вони без особливого ентузіазму оглянули ще кілька будівель. Одна з них гуртожиток і їдальня для слуг інша тренажерний зал з басейном. Також закинута чотириповерхова будівля, невідомо з якими цілями побудована.

Також були показані входи на нижні рівні кожної будівлі, де третій і останній підземний поверх обладнується як бункер на випадок надзвичайної ситуації.

За будівлями знаходився відкритий басейн і місце для тренувань бойових мистецтв, щоб їх не помітили сторонні.

Віктор був цілковито задоволений цим. маєток знаходився на віддалині, але не так, щоб стояв прямо посеред лісу. Для його майбутніх планів і ресурсів на цей час немає місця краще.

Тепер стоячи посеред вітальні він потер руки і подивився на Гільду.

— Кому ти звітуєш?

— Зазвичай я звіту. перед юним паном Ніком.

" Хопа, мій братець Нік. Схоже, цього разу я зможу побачити живим."

Нік був доволі впертим хлопцем, і його можна характеризувати як сміливого оскільки він був присутній на церемонії й прокинувся як напівгравець. батько відправив його у це місце доглядати за справами в місті.

" Мабуть, та будівля його, ідея. Гадав, що колись зможе його отримати."

Віктор зробив кілька кроків після чого розвернувся до Гільди.

"Ніка, було вбито, а маєток спалено. Сім'я мала кількох підозрюваних, але нічого не могла довести. Але швидше за все це, мабуть, той хлопець, але що йому було тут потрібно. Треба бути обережним"

— Відтепер ти звітуєш мені. Де той покидьок... Як його, а точно Нік. Чого я його не бачу?!

— Він з минулого тижня не виходив на зв'язок. В юного пана Ніка бувають такі моменти, коли я не можу зв'язатись з ним.

Віктор нахмурився. І пригадував, те що він знав про цього ідіота. Може як раз в цей момент він робить те, що призведе до його смерті в скорому.

— Юний пане коли він вийде на зв'язок я повідомлю йому про ваш приїзд.

— Хм. Добре. Ти тут єдиний слуга?

— Ні. Вже ні. Я була тут сама, а тепер ще є двоє.

— Хм. Хто вони?

— Близько двох років тому сюди вломились дві сестри близнючки. Я їх схопила і допитала. Батьків вбив якийсь хлопець, а їх хотіли продати в бордель. Я взяла на себе сміливість його допитати, і їх історії збіглись.

Вона трохи завагалась, а потім впала на коліна.

— Вибачте мою не компетентність, юний пане. Та коли я зрозуміла, що ці двоє дуже талановиті, й після перевірки я запропонувала їм вибір. Або вмерти, або стати рабами власника маєтку, і служити тут.

Трохи промовчавши, вона продовжила.

— Спочатку вони відмовлялись, та після деяких дресувань.... Тренувань і вмовлянь вони погодились, бо не мали ні житла, ні грошей, але з умовою, що ми дозволимо їм закінчити школу. Мені дуже шкода.

— Чи знає про це мій батько, або Нік?

Віктор дивився на неї пронизливим поглядом, приводити сторонніх без згоди когось з основної сім'ї не маленька проблема.

 — Мій пан, ваш батько не зв'язувався зі мною останні п'ять років, аж до вчорашнього дня коли повідомив про ваш приїзд. А юному пану Ніку я забула про них повідомити.

Гільда відповідала, дуже боячись підняти голову, щоб побачити Вираз обличчя Віктора. Який вже не міг не дивитись на неї з деякою жалістю, видихнувши він продовжив.

— Як багато вони знають про сім'ю.

— Я не розкрила їм жодних секретів. Вони знають лише, що власник маєтку, належить, до дуже багатої й впливової сім'ї, яка має дивні захоплення. Я їх добре видресувала. Вони знають своє місце.

— Чи мають вони сімейне тату?

— Я нанесла їх в одному з сімейних закладів його господар був винен мені послугу.

Вона нарешті підняла голову і з деякою надією подивилась на нього.

— Добре, де вони зараз?

— Я наказала їм підготувати для вас вечерю вони повинні очікувати у їдальні.

— Чудово. Ходімо побачимо їх.

Гільда встала, але зробивши декілька кроків знову зупинилась і з певною надією подивилась на нього.

— Юний пане, ці дівчата справді талановиті... Я сподіваюсь ви не будете до них занадто суворі. Якщо їм колись вдасться прокинутись, вони можуть стати вам у пригоді.

Після цього вона пішла до певних дверей які ще не відкривала для нього й Лілі.

" Вона, мабуть, ставиться до них як до власних дочок. та чи можна їм вірити?"

Кинувши швидкий погляд на Лілі він кивнув їй на що вона підготувалась до всього, що могло на них очікувати.