Зміст
  • Розділ 01 : Повернення
  • Розділ 02 : Сніданок
  • Розділ 03 : Подорож
  • Розділ 04 : Дівчина
  • Розділ 05 : Розмова
  • Розділ 06 : Церемонія
  • Розділ 07 : Результати
  • Розділ 08 : Оцінювання
  • Розділ 09 : Розмова з бабусею
  • Розділ 10 : Невиправдана нагорода
  • Розділ 11 : Подорож до міста.
  • Розділ 12 : Прибуття.
  • Розділ 13 : Маєток і його мешканці
  • Розділ 14 : Близнюки
  • Розділ 15 : Ткач Долі.
  • Розділ 16 : Ранкова рутина
  • Розділ 17 : Розмова в машині
  • Розділ 18 : Проблема
  • Розділ 19 : Кліше
  • Розділ 20 : Арія
  • Розділ 21 : Тільки одна.
  • Розділ 22 : Фіолетовий
  • Розділ 23 : Закупи
  • Розділ 24 : День народження
  • Розділ 25 : Біда
  • Розділ 26 : Нічні справи
  • Розділ 27 : До гори.
  • Розділ 28 : Посеред Лісу
  • Розділ 29 : Підземелля
  • Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків
  • Розділ 31 : Маргарет
  • Розділ 32 : Угода
  • Розділ 33 : Прискорений курс
  • Розділ 34 : Лікування?
  • Розділ 35 : Бос
  • Розділ 36 : Результати
  • Розділ 37 : Арешт
  • Розділ 38 : Барон
  • Розділ 39 : Дільниця
  • Розділ 40 : Алекс
  • Розділ 41 : Стіл перевернули
  • Розділ 42 : Велике пограбування
  • Розділ 43 : Накази Бабусі абсолютні
  • Розділ 44 : Лігво Коханців
  • Розділ 45 : Велика гра
  • Розділ 46 : Дівчата
  • Розділ 47 : Пірнання
  • Розділ 48 : Дівчина в Підземелля Павуків.
  • Розділ 49 : Душевна розмова
  • Розділ 50 : Напад
  • Розділ 51 : Доля
  • Розділ 30 : Зла отрута для чоловіків

    Лілі спостерігала за гобліном приховуючи свою присутність. Коли він підійшов близько вона приховала своє дихання як її вчили. Один удар і він впав на землю. За кілька секунд тіло гобліна почало поглинати підземелля і він розсипався на пил, залишаючи після себе лише кинджал і малий червоний камінь.

    "Якби Віктор був би тут, йому б, мабуть, сподобалось."

    Подумала вона підіймаючи червоний камінь і кладучи його до решти. Як Том пояснив ці камені використовуються для створення простих ліків і ремонту артефектів, а торговці можуть їх продати. Лілі подивилась в далину. і поклала руку на серце.

    " Де ж ти? З тобою все гаразд? Ми тут вже добу. Чого я не можу тебе досі знайти?!"

    Лілі стиснула кулак з усіх сил і стукнула об стіну. Вона могла лише так вивільняти свої почуття. Вона шукала з усіх сил, але не помітила навіть сліду. Вона неодноразово хотіла просто все кинути та піти шукати його, але слова Тома нагадували їй, що це дурна ідея.

    Збивши частину пилу зі свого одягу вона пішла туди де зараз її група. Це була кімната з єдиним входом і виходом. Дивитись на це можна по-різному хтось вважатиме це надійним і безпечним місцем, де легко оборонятись, а хтось вважатиме пасткою з якої майже не можливо вибратись.

    Зараз була її черга стерегти вхід. І на її щастя не було нікого окрім цього єдиного гобліна. В перші години вона чітко зрозуміла різницю між її навичками, та досвідом. Якби не було Тома, що керував битвою, то цілком можливо це була б важка битва.

    " З рештою він не такий вже й поганий"

    Лілі схопила себе за щоки.

    " Про що я думаю! Віктор в рази кращий, але Том..."

    Та не встигла вона додумати, як помітила дивний рух. Щось відділилось від темряви воно мало статуру і ріст людини, але в нього було біле розпатлане волосся, чорне обличчя, а на тілі сіре брудне лахміття.

    Лілі встала в стійку і перевіряла оточення чи є більше подібних істот. Воно повільно наближалось викликаючи у Лілі дивне відчуття його хода була схожа на зарозумну й пихату ходу Віктора.

    "Невже це..."

    Лілі відмовилась прийняти цю димку і з усієї сили стиснула кинджал. Поки істота повільно наближалась.

    — Що? Вже не впізнаєш мене? Чи я повинен тебе краще виховувати?

    В Лілі засвербіла попка і вона примружитися, щоб краще розглядіти фігуру.

    "Хіба це не він?"

    Віктор вийшов на світло і вона без роздумів кинулась його обійняти.

    — П-пане, це ви! Я дуже переживала за вас, але не могла піти вас шукати. З вами все добре?

    Віктор притис її до грудей і почав гладити по голові всі емоції які вона намагалась втримати у середині почали вириватись на свободу.

    — Не турбуйся, зі мною все гаразд, просто мені було чим зайнятись.

    — Пане але, що з тобою сталось, весь цей пил. і бруд на тобі..

    Віктор подивився в далину.

    — Це довга історія. І мені не потрібно., щоб про мене дізнались твої компаньйони, тож будь тихше.

    — Ах. Зрозуміла пане.

    Лілі прошепотіла, трохи відійшла і вклонила голову дивлячись на Віктора.

    — Чудово, але тепер розкажи мені все, що сталось з того моменту як ви увійшли в підземелля.

    Віктор слухав, розповідь Лілі періодично хмурячись і хитро посміхаючись.

    "Арія купець, це схоже на неї, але трохи незручно для мого плану. Але це може також стати цікавим козирем. Ця річ не те з чим можуть впоратись звичайні ліки чи цілителі, оскільки це також свого роду ліки."

    Він дізнався про цей рецепт від свого друга який розслідував одну цікаву справу з імператором і його наложницею, а рецептом він поділився за випивкою.

    Віктор слухав розповідь захопленої Лілі яка почала постійно говорити про Тома.

    — А ще він був вже у двох рейдах, і багато чого нас навчив.

    Він підійшов ближче і вдарив її по попці.

    — Ах, пане за що?!

    — Ти що не помітила, що вже кілька хвилин мені тільки й розповідаєш який чудовий Том.

    У Віктора сіпалась посмішка, а в Лілі свербіла попка від передчуття. Він спостерігав за нею вже кілька хвилин і бачив, що вона робила після того, як убила гобліна.

    — Хіба ти не думала про нього нещодавно?

    Віктор зробив крок, а Лілі відступила. І руками прикрила попку.

    — В-вибачте пане! Просто, просто, я.

    Вона і сама не розуміла, чого думала про нього. Але Віктор чудово розумів. Це була доля Тома, і його бажання отримати її.

    "Якби я не відчув, що доля слабшає, Могло б бути надто пізно. Ось чому треба діяти обережно, коли граєш з нащадком."

    Притяг Лілі яка розгублено дивилась на Віктора і намагалось зрозуміти, що сталось, що з нею відбулось, чого вона думала про нього. .

    — Не хвилюйся, все буде нормально.

    Та перш ніж вона встигла, щось сказати Віктор підняв її за підборіддя зняв вуаль і поцілував у губи. Лілі спочатку розгубилась, а потім обійняла його за шию насолоджуючись поцілунком. Та Віктор перервав поцілунок і відсунувся. Вона хотіла продовжити, але він поклав їй палець на губи.

    — Не той час і не те місце. Вони, мабуть, скоро прокинуться. Я не хочу, щоб вони про мене дізнались.

    Лілі зачаровано кивнула головою і поклала долоню на губи.

    " Це мій перший поцілунок. Я і не думала, що це так приємно."

    Лілі кинула на нього швидкий погляд і там було, щось хижацьке. Віктор похитав головою.

    — Швидко. Мені потрібен мій одяг де рюкзак?

    Лілі кивнула і підійшла до щілини, у стіні де вона зберігала ранець. Незважаючи нінащо, вона не хотіла його залишати зі своїми супутниками. Віктор знайшов одяг і почав змінюватись, а Лілі стояла, на варті, хоча вола б йому допомогти.

    — Не турбуйся це місце безпечне. Тож допоможи мені.

    — Справді? Так, зараз. А тобі ще потрібне кайло?

    Віктор застиг, а погляд впав у незвідану темряву. Він видихнув і похитав головою.

    — Ні, вже ні.

    Слава богу він зібрав вірних друзів гоблінів, що облегшили його важку справу.

    — Тепер слухай уважно. Мені потрібна твоя допомога.

    Лілі кивнула і почала складати, те що зняв Віктор у сумку.

    — Десь за дві години, на вас нападе велике стадо гоблінів. Тобі потрібно захистити Арію до того моменту як Тома поранять. Після роби, що хочеш.

    — Чи планує пану убити Тома?

    — Якби це було так просто. Ні. Він буде жити, і навіть вийде з підземелля відносно неушкодженим. Це всього-на-всього маленьке покарання.

    Віктор погладив Лілі по голові.

    — Я не залишусь з тобою. Я повинен знайти близнюків. їм не пощастило як вам. Але досі вони якось справляються. До речі ви на вірному шляху до боса., там і зустрінемось.

    Коли він збирався пройти повз вона схопила його з заду.

    — Не турбуйся про мене Лілі. Я сильніший ніж ти думаєш. І доволі скоро буду проводити час в оточенні дівчат. Схоже хтось з твоїх супутників встав. Я маю йти, а тобі треба одягти вуаль. Побачимось завтра.

    Віктор вирвався з її обіймів і швидко зник у тінях. Вона ж дивилась у туди де він зник.

    "Проводити час в оточенні дівчат, невже тобі мене недостатньо!"

    Вона падала у ревнощі це було його планом, щоб вона думала більше про нього, а не про Тома. Кроки позаду вибили її з думок і Петр вийшов з кімнати.

    — Ах, міс Лілі, вибачте, що турбую природа кличе.

    Посміхаючись сказав він, на що вона нічого не відповіла, а лише кинула холодний погляд. Перед тим як з розвороту ударила по сраці.

    — Ти залишаєшся й охороняєш. А я посплю.

    Вона схопила ранець і пішла у середину.

    — Я її якось засмутив? Ах, зараз не час для цього. де б тут...

    Петер побіг у пошуках відносно безпечного місця.

    Коли Лілі повернулась, Том прокинувся, але не подавав знаків цього. Вона тихо прослизнула, розклала спальний мішок і лягла. А він обперся на холодну стіну і сів.

    " Це гарно, але краще б вони були б без одягу."

    Він відчував, що Лілі стала тепліша відносно нього, як і Арія, яка йому довіряла.

    "З Арією треба бути обережним, вона все ж старша. А ось з Лілі треба подумати, вона з сил ради. Як і вона. Нова, я тебе обов'язково знайду."

    Том пригадав дівчину яку зустрів одного разу. Саме вона розповіла йому про договори й правила коли він тільки прокинувся. Він врятував її від біди та все було б добре, та вона була отруєна афродизіаком. Згадуючи той час він не міг не посміхатись дурною посмішкою, та скоро його обличчя накрили сум і гнів.

    "А потім прийшли вони. Ці виродки з її сім'ї. Я обов'язково їм відплачу. Та спершу треба вибратись звідси."

    Том схопився з місця, і оглянув кімнату,

    "Вона залишила Петра на варті. Його треба перевірити."

    На вході він знайшов хлопця, що стояв і безтурботно грався у телефон.

    — В тебе досі є заряд?

    — Звичайно це...

    Том похитав головою пропускаючи повз вуха його вихваляння телефоном. І подивився на стелю.

    " Не треба було його питати."

    Вже за деякий час Лілі й Арія прокинулись і вийшли до хлопців. Том хлопнув у долоні й привернув загальну увагу.

    — Нам потрібно йти. Я знайшов шлях, до боса гобліни залишили достатньо позначок, щоб не заблукати.

    Він вказав на символи явно вирізані кам'яним ножем гоблінів. Вони кивнули головою і зібравши речі, рушили у напрямку який вказав Том.

    Пройшло кілька хвилин і їм на шляху не з'являвся жодний гоблін.

    "Щось не так. За нами стежать?"

    Том зупинився і почав уважно оглядати місцевість. Решта групи схопила зброю, та вороги не з'явились.

    — Чи є проблема, Томе?

    Обережно запитав Петр продовжуючи вертіти головою.

    — Щось тут не так. Будь те обережні.

    Том вивільнив кинджал й обережно йшов уперед до найменш освітленого місця.

    "Якщо це засідка вона буде тут."

    І наче на відповідь йому. Вискочила група гоблінів вкритих брудом.

    — У стрій і бийтесь!

    Том за звичкою рушив уперед привертаючи багато уваги, Б'ючись один проти п'яти він не міг не подумати.

    "До біса! Якби зі мною був меч. Це було б простіше! Я колись обов'язково куплю ту чарівну сумку."

    Він зміг придушити ворогів завдяки своїм навичкам і вбив кількох з них. Та раптом його інтуїція завила. Ще один гоблін вискочив і побіг до нього, а ті, що залишились навколо нього з усіх сил намагались його схопити навіть не намагаючись зберегти своє життя. Том вбив одного і відштовхнув іншого ухиляючись від атаки останнього, але цього було недостатньо. Кинджал гобліна порізав його стегно і змусив його стиснути зуби.

    Зробивши кілька обережних кроків назад він оглянув своє становище. Рана була некритична, але доволі неприємна. Коли він думав, як далі бути один ніж потрапив у шию одного з гоблінів, а іншому Лілі проткнула ззаду горло.

    — Вибачте, я повинна була стерегти міс Арію.

    — Ах, он як. Нічого все гаразд, я розумію. Я трохи необережно поступив і отримав рану, чи не...

    Том збирався про щось попросити як відчув, що його кульки починають боліти, наче по них з усіх сил вдарили.

    "Невже! Не може бути!"

    Том в паніці почав себе оглядати й коли помітив рану видихнув з полегшенням.

    "Рана поверхнева. Але чого б в мене боліли?"

    Він подивився на Лілі, що безтурботно збирала кристали й Арію, що стояла поруч переживаючи за нього.

    — Все гаразд?

    Коли Арія спитала, Він був трохи зачарований, та в наступну мить скрикнув від неочікуваного болю.

    " Отрута! Точно отрута. І надзвичайно зла! Той хто її винайшов повинен горіти у пеклі!"

    Поки Том стискав кулаки від болю Віктор спостерігав за всім з боку.

    "Якщо це варіант в кілька разів слабший, то що відчував імператор тоді?"

    Від однієї думки він здригнувся і посміхнувся. Цю отруту винайшла одна з наложниць імператора. І хоча Віктор не знав усіх подробиць він міг зрозуміти наскільки сильною була її ненависть спостерігаючи за Томом.

    " Це чудово, але головне далі."

    Віктор вирішив перевірити, як він буде це вирішувати. Том уже зрозумів, що він дуже легко збуджується від наближення дівчат і зазвичай це могло бути навіть непогано, але не тоді, коли одразу за цим йде такий біль.

    Том обережно схопив Арію за руку коли вона обробляла його рану.

    — Міс Арія, ви ж торговець.

    — Так.

    — Бачите мене, схоже отруїли. Чи є у вас в магазині протиотрута?

    Арія кивнула і почала перевіряти, за кілька секунд вона схвально кивнула головою.

    — Так є, але в мене недостатньо монет. Вона вартує тисячу монет.

    Арія похитала головою з досади тієї кількості гоблінів, що вони убили було навіть близько недостатньо. Потрібно було б убити в рази більше.

    — Чудово я заплачу за це!

    Том перевів їй монети.

    — Будь ласка, швидче!

    Арія кивнула і хотіла було б купити як раптом.

    "Робота вашого магазину заблокована"

    — А? Дивно, це не працює. Пише, що мій магазин заблоковано.

    Том подивився на Арію і в його голові з'явилась певна думка, але він її швидко відкинув пояснюючи їй, як повернути монети.

    "Мабуть, це якесь скрите правило цього підземелля. Так, це так."

    Віктор задоволено потер руки спостерігаючи з тіні. Петер підійшов і допоміг Тому встати.

    — Ходити зможеш?

    — Т-так все гаразд.

    Не оглядаючись на дівчат Том пішов уперед.

    — Ах, Томе ти більше не будеш прикривати наш тил?

    — Ні, вже ні. Ми наближаємось, так буде безпечніше.

    Том пішов уперед і з його очей течуть сльози розчарування.

    "Коли ми виберемось я повинен знайти цілителя. Я не зможу доторкнутись до жінки, якщо ця отрута буде діяти."

    Лілі яка спостерігала за цим всім зі сторони не могла не відчути, що це план Віктора. В надії його побачити, але з рештою розчаровано похитала головою.

    Віктор вийшов з тіні й подивився їм у слід після чого рушив до близнюків.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.