Зміст
  • ПРОЛОГ
  • ГЛАВА 1 КЛАСНИЙ КЕРІВНИК
  • ГЛАВА 2 ЖАННА ГРИГОРІВНА
  • ГЛАВА 3 ДИРЕКТОР
  • Глава 4 ВІДМІННИКИ
  • Глава 5 ДЕНИС АГЄЄВ
  • Глава 6 БЕРЕЦЬКА АНАСТАСІЯ
  • Глава 7 ЗАГОРСЬКА НАТАША
  • Глава 8 ВІГУРА ОЛЕКСАНДР
  • Глава 9 БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ
  • ГЛАВА 10 СПОКІЙ МЕНІ ЛИШЕ СНИТЬСЯ
  • ГЛАВА 11 ВІЗИТ ДО БАТЬКІВ
  • ГЛАВА 12 ВОВА ТИТАРЕНКО
  • ГЛАВА 13 ВОВИНА БАБУСЯ
  • ГЛАВА 14 Єлена Прекрасна
  • ГЛАВА 15 ЮРА ГАГАРІН
  • ГЛАВА 16 ДІМА СКВОРЦОВ
  • ГЛАВА 17 ТВОРЧІСТЬ НА ПАРКАНІ
  • ГЛАВА 18 ПЕДАГОГІЧНА РАДА
  • ГЛАВА 19 ПЕДАГОГІЧНІ ЛЯПИ
  • ГЛАВА 20 ХТО КОГО ДІСТАНЕ ПЕРШИМ
  • ГЛАВА 21 НЕБЕЗПЕЧНА ІГРАШКА
  • ГЛАВА 22 НАДЗВИЧАЙНА ПОДІЯ
  • ГЛАВА 23 ЧИ ТО ЖАРТ, ЧИ ТО СЕРЙОЗНО
  • ГЛАВА 24 ПОШУК РОБОТИ
  • ГЛАВА 25 НОВИЙ РІК
  • ГЛАВА 26 ДІД МОРОЗ І СНІГУРОНЬКА
  • ГЛАВА 27 ТРЕТЯ ЧВЕРТЬ
  • ГЛАВА 28 ПОРЯТУНОК
  • ГЛАВА 29 СТАТТЯ
  • ГЛАВА 30 ВИКУП
  • ГЛАВА 31 ІСПИТИ
  • ГЛАВА 32 РЕМОНТ
  • ГЛАВА 33 ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ВОВКИ
  • ГЛАВА 34 ЛІТО
  • ГЛАВА 35 ЗНОВУ ШКОЛА!
  • ГЛАВА 36 НОВЕНЬКІ
  • Глава 37 День учителя
  • ГЛАВА 38 РОМАНТИКА НА ДАХУ
  • Глава 39 МАКУЛАТУРА Й МЕТАЛОБРУХТ
  • ГЛАВА 40 ПОЇЗДКА В КАРПАТИ
  • ГЛАВА 41 В ГОРАХ ГАРНО, АЛЕ ВДОМА - КРАЩЕ
  • ГЛАВА 42 ВІдлуння війни
  • ГЛАВА 43 МІСІЯ ЛЮДИНИ НА ЗЕМЛІ
  • ГЛАВА 44 ДОГАНА І ПОДАРУНКИ
  • ГЛАВА 45 КУРСИ
  • ГЛАВА 46 НОВОРІЧНЕ ПРИВІТАННЯ
  • Глава 47 СВЯТО КОХАННЯ
  • ГЛАВА 48 ВТЕКЛА
  • ГЛАВА 49 НЕДОЗВОЛЕНА БЛИЗЬКІСТЬ
  • ГЛАВА 50 ПСИХОЛОГ
  • ГЛАВА 51 КЛАСНИЙ КЕРІВНИК РОКУ
  • ГЛАВА 52 І В ЩАСТІ, І В ГОРІ...
  • ГЛАВА 53 ЗНАЙОМСТВО З БАТЬКАМИ
  • ГЛАВА 54 УТРЯСЛОСЯ
  • ГЛАВА 55 СОФІЇВКА
  • ГЛАВА 56 ВИПУСКНИЙ. Частина 1
  • ГЛАВА 57 ВИПУСКНИЙ Частина 2
  • ГЛАВА 58 ПЕРЕЇЗД
  • ГЛАВА 59 РОЗЧАРУВАННЯ
  • ГЛАВА 60 ВТЕЧА
  • ЕПІЛОГ
  • P.S. ЮВІЛЕЙ
  • ПРОЛОГ

    Канадські психологи довели прямий

    зв'язок між дитячими іграми та майбутніми

    професіями цих дітей…

    (З наукової статті)

    Я стояла біля кіоску «Союздруку» вже десять хвилин і не зводила очей з іграшки, яка багатьом людям точно здалася б дивною.

    Я прийшла сюди, в інший кінець міста, якраз о тринадцятій годині п’ять хвилин. Я прийшла невчасно… Тільки-но почалася обідня перерва, тому продавчиня зачинила кіоск і помчала додому обідати. Інша дівчинка на моєму місці розвернулася б і пішла додому. Тільки не я. У мене була ціла година, щоб перепочити з дороги (довелося йти аж сорок хвилин!) і намилуватися на … дерев’яні парточки. Саме так. Маленькі шкільні парти, зроблені з дерева і пофарбовані зеленим кольором. Ця іграшка називалася «Шкільний набір». Парточок було п’ять, і вони були безладно накидані та запаковані в целофановий прозорий кульок, що, своєю чергою, був незграбно кинутий на вітрину кіоску.

    Я уявляла, як посаджу за ці мініатюрні парточки своїх маленьких ляльок-пупсиків і буду гратися в цікаву гру «школа». До цього я вже гралася так, але мої ляльки сиділи за звичайними книжками, які виконували роль парт. Виготовлені маленькі зошити лежали перед кожним таким учнем-іграшкою, а поруч лежав неодмінний атрибут – олівець довжиною всього у три сантиметри. Навмисне обрізала олівці, щоб вони були малими, а отже, відповідали за розміром малим учням. Я любила гратися в гру «школа» і вчити ляльок та звірят, яких у моїй дитячій колекції було чимало.

    Мій ідеально створений уявою світ одного дня дав тріщину. А все тому, що якось, повертаючись з бібліотеки, яка знаходилася в іншому кінці міста, я помітила в кіоску набір з п’яти зелених парточок. Це ж цілий клас зі справжніми партами! Як мені тоді здалося, вони були недосяжними, адже коштували аж п’ятнадцять карбованців. Рожева етикетка з ціною вбивче впадала в око (очі), розбиваючи мою кришталеву мрію на малесенькі друзки. На ці гроші тоді можна було жити тиждень. Я розуміла, що мені ніхто таких грошей ніколи не дасть, щоб купити таку бажану, але все ж іграшку. Розуміючи це, я кожного разу, йдучи з бібліотеки, завертала до кіоску і милувалася на вітрині поки що недосяжними для мене іграшками. І кожного разу, підходячи до скла, я боялася, що вже не побачу парточок, бо їх хтось купить. Напевне, не тільки мені вони здавалися дорогими, бо час йшов, а їх не купували… слава Богу!

    Тепер у мене в кишені лежали ці заповітні п'ятнадцять карбованців – подарунок бабусі на день народження. Вона мені простягла гроші й сказала:

    - Купиш, дитино, що захочеш!

    Для мене і досі залишається таємницею, чому бабуся дала не десять, не двадцять, а саме стільки, скільки потрібно було для купівлі парточок, - п'ятнадцять карбованців. До цього бабуся купувала сама мені подарунки, і ніколи не давала грошима. А тут такі інвестиції в мою мрію… Можна було купити все, що я хотіла. А що я хотіла? Я хотіла всі ці останні три місяці тільки зелені дерев’яні парточки.

    Я дочекалася продавчині, купила набір парточок, вдома розставила їх і довго гралася в школу. Напевне, ніколи я не була більш щасливою, аніж тоді. Приємно, коли збуваються мрії. Особливо, коли тобі тільки десять років…

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.