Фаза 2: З'єднання. Архів

– Гаразд, я згодна, – швидко сказала Оля в слухавку, поки її співбесідник не передумав. – Давайте зустрінемось і ви назвете свою ціну.

Сьогодні вона була задоволена з двох причин. Перша – ніхто не вривався до її кабінету і не згадував кляту деталь, а друга – вона нарешті знайшла програміста, що погодився розглянути оцифрування архіву документації. Звісно, треба було ще вмовити його взятись за роботу, але Оля була певна, що її знання айті ринку та красномовство допоможуть з цим впоратись.

Чомусь її досі бентежила вчорашня розмова з Олегом. Поведінка технолога видалась їй чимось дивною, хоча хтозна, може дійсно за свого товариша хвилюється. Це ж вона тут новенька, а решта працює разом багато років. Оля автоматично взяла профайл Олега і почала гортати сторінки.

“Закінчив Історичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка...”

Чекайте! Історичний факультет? Оля ще раз перечитала рядок. Дивно… Вона очікувала побачити якийсь технічний ВУЗ, КПІ там чи ще щось подібне. Далі вона вже читала уважно:

“Участь у археологічних розкопках...”

Далі йшли роки та локації. І вся ця практика займала не менше п’ятнадцяти років. Потім кілька років були куцо позначені як “своя справа” і от, нарешті, інженер-технолог підприємства “ЗПТ Редуктор”.

Оля помасажувала скроні. Тобто Олег працює тут лише два роки і не має ані досвіду у потрібній галузі, ані технічної освіти. Як він взагалі сюди потрапив? Звісно, він може бути приятелем директора чи ще когось важливого… Це було б досить логічне пояснення, але чомусь те дивне відчуття від останньої розмови з чоловіком, нікуди не зникло.

– Не варто було мене зустрічати, – Антон увімкнув сигналізацію і попрямував до Ігоря.

– Я не зустрічав. Сам тільки приїхав і випадково тебе побачив.

– Тоді веди.

Вони зайшли у будівлю колишнього заводу, минули прохідну і піднялися на сьомий поверх. Та коли двері ліфту відчинилися, на обличчі Антона з’явилося здивування. На відміну від архаїчної прохідної, цей поверх був облаштований як новий сучасний офіс.

– Ого! Тут прямо айтішний опенспейс, – всміхнувся Антон, розглядаючи відкритий робочий простір з кількома прозорими кімнатами по кутках.

– Подобається? – примружився Ігор. – Іди до мене працювати! От кого мені справді бракує – так це гарних розробників.

– Е, ні, друже! Я вже виріс з подібних робіт.

– Не сумніваюсь, – зітхнув Ігор і відкрив двері свого кабінету.

Не встигли вони сісти, як до кімнати увірвалась дівчина з яскраво нафарбованими пухкими губами та у вкрай коротенькій облягаючій сукні. Побачивши Антона, вона розпливлася усмішкою і солодко промуркотіла:

– Кофє, чай чи шо то покрепче? – і вона змовницьки підморгнула.

– Аню, я ж просив стукати перед тим як заходиш, – роздратовано перервав її Ігор.

– Ізвініте, Ігорь Міхайловіч, – ображено закопилила губки дівчина.

– Зроби нам дві кави, будь ласка, – холодно сказав він.

Дівчина кинула ще кілька відвертих поглядів на гостя директора і зникла за дверима.

– Це твоя секретарка? – після паузи спитав Антон.

– Так, – втомлено відповів Ігор.

– Ясно, – спокійно сказав Антон і додав: – Тримайся подалі від моєї сестри.

– Що?!

– Кажу, тримайся…

– Я почув! Але невже ти правда думаєш, що я маю щось з цією…

– Це твоя особиста справа, – холодно перервав його Антон. – Я лише сказав, щоб ти не займав Леську.

– Та з чого ти взагалі вирішив, що я цікавлюсь твоєю сестрою? – здивування Ігоря перекрило, навіть, його обурення.

– Я бачив як вона на тебе дивиться, – голос Антона був спокійний, але в ньому відчувалась напруга. – Не ображайся, тут нічого особистого. Просто не хочу щоб вона була чиєюсь прохідною розвагою. Леська занадто відкрита і тому дуже вразлива. Не чіпай її…

– Гаразд, – швидко відповів Ігор щоб, нарешті, закінчити неприємну розмову.

Двері відчинились і до кімнати впливла секретарка. Вона несла тацю з двома філіжанками кави і дурнувато всміхалась Антону. Ігорю захотілось провалитись крізь землю за цей сором. Все! З нього досить! Сьогодні ж її звільнить! Дасть грошей на перший час і звільнить. А тоді попросить маму, щоб якось пояснила тітці Марині, чому її Анєчка більше не може у нього працювати…

– Там какая-то девушка к вам рвьотца, Ігорь Міхайловіч, – недбало кинула Анєчка, повністю захоплена процесом розставляння кави на журнальний столик, так щоб її глибоке декольте було якомога ближче до обличчя гостя.

Антон тактовно відхилився на спинку крісла, начебто щоб не заважати дівчині, і насмішкувато глянув у бік Ігоря. Але той лише роздратовано сказав:

– То може варто було запросити її, Аню? Або хоча б сказати мені про це. Здається, саме в цьому полягає твоя робота.

– Так я ж і гаварю, – округлила очі секретарка.

– Запроси її. Негайно! – останнє Ігор сказав так різко, що дівчина миттю припинила свої загравання і вибігла з кімнати.

– Вічні проблеми з персоналом, – іронічно поспівчував Антон.

– Не починай, – у Ігоря був втомлений вигляд.

– Гаразд. Тоді до справи, – Антон став серйозним. – Що ми взагалі маємо, крім трьох дивних кулонів?

– Він, до речі, у тебе з собою?

Антон витягнув шнурок з-під футболки і показав скляний артефакт.

– Думаєш носити його на собі безпечно?

– Так є шанс спровокувати нові події і дізнатись щось більше.

– Аби не спровокувати їх аж занадто багато… – всміхнувся Ігор. – Гаразд, я теж вдягну! Подивимось що буде.

Він зняв кулон з ключів від авто і, знайшовши в столі якийсь шнурок, почепив його собі на шию.

– Що далі? – спитав він.

– Чекаємо поки щось відбудеться.

В двері постукали і за ними знову з’явилась секретарка. Цього разу з ображеним виразом обличчя. Вона нарочито формально повідомила, що до директора відвідувач і вкрай невдоволено впустила до кімнати Лесю. Тоді обвела її з голови до ніг неприязним поглядом, скривилась від вигляду обірваних шортів, і, нарешті, продифілювала за двері до свого робочого місця.

Але Ігор вже не звертав на неї уваги. Його роздратування минуло одразу ж, як він побачив усміхнене обличчя Лесі. Це було як ковток свіжого повітря у задушливий день.

– Проходь, Лесю, – дружньо сказав він, вставши назустріч. – Тобі щось принести? Може сік чи каву?

– Сік було б добре, – зніяковіло відповіла дівчина. – Але може я сама попрошу щось у секретарки.

– Не варто, – обличчя Ігоря одразу потьмяніло, але він швидко опанував себе. – У мене до неї справа… А сік я дорогою захоплю.

Розмова з Анею була недовгою. І не дивлячись на всі неприємні наслідки, що потягне за собою його рішення, Ігорю значно полегшало. Він кинув два кубики льоду у склянку з апельсиновим соком і попрямував до свого кабінету.

На ресепшені Ані вже не було, а через напіввідкриті двері почувся невдоволений голос Лесі:

– Тобто ви вже все вирішили без мене?

– Та нічого вирішувати було, – виправдовувався Антон.

Ігор зайшов до кімнати саме тоді, коли Леся свердлила брата їхнім фірмовим сімейним поглядом, а той активно вдавав, що на нього це не діє.

– Твій сік, Лесю, – заспокійливо сказав Ігор, простягаючи склянку, і одразу готуючись на собі також відчути її невдоволення.

Проте погляд Лесі одразу посвітлішав, а очі знову засяяли гірським кришталем.

– Дякую! – щиро сказала вона.

Ігор вкотре не міг зрозуміти, як це працює. Кожного разу такий її погляд на якусь мить заставляв його забути про все на світі. І тільки досвід давав можливість контролювати подібні інстинкти.

– Будь ласка! – спокійно сказав він і, обернувшись до Антона, додав: – То до чого ви вже домовились?

– Кажу Лесьці, що обговорювати сьогодні вже нічого.

– Мабуть, так і є, – обережно сказав Ігор і додав, сподіваючись якось пом'якшити той факт, що дівчина приїхала даремно: – Я можу відвезти тебе, куди скажеш.

– Правда? – просяяла Леся.

– Лесько, май совість! – охолодив її брат. – Ти серйозно хочеш заставити людину посеред робочого дня возити тебе по місту?

– Ні, просто… – розгубилась дівчина.

– Тоді я викличу тобі таксі.

– А ти хіба не додому?

– Ні. Ще маю справи сьогодні.

– Чекай, Антоне, – втрутився Ігор, відчуваючи незручність за те, як все виходить. – В мене теж є справи, але перед тим маю заїхати додому за документами, тож, в цілому, мені по дорозі. Чи ви не поряд живете?

– Поряд, – зраділа Леся.

Антон лише втомлено поглянув на сестру:

– Гаразд. Буду вдячний, Ігоре, – додав він з ледь помітною напругою.

За сьогодні Антон вже вдруге знаходився у приміщенні заводу. Тільки цього разу, приємної несподіванки у вигляді сучасного офісу не сталося. Він сумно розглядав стіну з радянською аптечкою позаду молодої жінки, що активно намагалась схилити його зайнятись абсолютно невдячною справою, а саме оцифрувати архів старого виробництва. За подібні речі він брався лише на початку своєї кар’єри, коли кожне замовлення було на рахунку. І він би тут ніколи не опинився, якби не його гарний друг.

Тарас терміново поїхав до Німеччини і, як часто буває у таких випадках, виникли незручні ситуації. Більшості з них програміст сам дав раду, але тут дуже просив допомогти.

– Я знаю, що це зовсім не твоя спеціалізація, Антоне, – говорив він. – Я й не прошу, щоб ти сам все робив. Просто вислухай дівчину і знайди когось, хто зробить це нормально. Вона моя гарна знайома, тому не хочу кидати її напризволяще.

І от Антон слухав красиву та розумну молоду жінку і намагався зрозуміти, яким чином вона тут опинилася. Бо з її навичками, вона давно мала б займати позиції десь у топах айті менеджменту.

– Ольго, я дуже постараюсь знайти когось для вашого проекту, – нарешті сказав він. – Але на це піде якийсь час.

– Який? – впавшим голосом спитала жінка.

– Думаю не менше тижня.

Рекрутерка намагалася не подавати виду, але було очевидно, що вона засмутилась. Антону хоч і хотілось допомогти, але він реально дивився на речі. Ні він, ні його друзі не візьмуться за цю справу. Бо писати все з нуля – серйозний шмат роботи та часу. І воно того не варте. Тарас мав готові рішення для малих підприємств і це був чудовий варіант. Але тепер це звалилося на Антона і він може запропонувати хіба що пошукати фрілансерів.

– А немає більш швидких варіантів? – з надією спитала вона.

Антон не встиг відповісти, бо до кабінету постукали, а через мить у дверях з’явилась огрядна жіночка:

– Пані Ольго, до вас прийшли.

– Хто? – здивовано спитала рекрутерка.

– Той приємний молодий чоловік, що був у вас вчора, – не вагаючись відповіла жінка.

Антон ледь помітно всміхнувся.

– Це наш партнер, – чомусь поспішила пояснити Ольга. – Я зовсім забула, що він мав зайти. Запросіть його, будь ласка, пані Галино.

– Я, мабуть, піду, – тактовно запропонував Антон. – Ми наче б то вже все обговорили.

– Ні, чекайте… – схвильовано сказала вона, але не знайшла чим ще утримати програміста і коротко додала: – Дякую, що вислухали мою проблему, Антоне.

Айтівець попрощався і вже підходив до дверей, як раптом на нього мало не наскочила огрядна жіночка.

– Пані Ольго! – вигукнула вона. – Там дівчині погано стало!

– Якій дівчині?

– Ну тій, що прийшла разом з молодим чоловіком.

– Де вони зараз? – схвильовано спитала Ольга, хоча питань у неї було значно більше.

– В технологічному.

– Ходімо! – сказала вона Антону, швидко опанувавши себе. – Це дорогою до виходу. Я вас проведу.

Антон не сперечався, бо мав на меті лише одне – швидше залишити цю будівлю. Щось йому тут дуже не подобалось…

Вони минули кілька погано освітлених коридорів і, нарешті, зайшли до великого гамірного цеху. Ольга почала проштовхуватись крізь натовп працівників, що зібрались навколо нещасного випадку, і Антон вже хотів сказати, що сам знайде вихід, але раптом у нього перехопило подих. В центрі натовпу навколішки стояв Ігор і тримав на руках непритомну Лесю.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Давидкін Микола (Ангелнік)
20.02.2024 16:57
До частини "Фаза 2: З'єднання. Архів"
Як завжди цікаве продовження! Загадка щодо Олега, й подій, що відбуваються з Лесею. Схоже вона також стала заручницею певного дежавю. Ну і звісно, Анєчка потішила своїм образом. Уявляю, яку ведмежу послугу вона зробила своєму керівникові у абсолютно не слушний момент. Натомість, як на мене дуже правдоподібні хвилювання Антона. Відчувається, що він насправді щиро переймається за сестру. Але я, як читач вірю, що й для Ігоря це не гра. Гарний розділ, і збережена інтрига щодо загадкових деталей, якими від недавнього часу володіють герої.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    30.04.2023 05:38
    Без пояснень нічого не залишиться) Але на якому етапі вони будуть, то вже інше питання))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Скрипка
    26.10.2021 09:08
    До частини "Фаза 2: З'єднання. Архів"
    Дуже сподобалось, читається на одному диханні😍😍😍 І дуже цікаво, що буде далі😊 Оскільки я прийшла зі сторіз, то маю розповісти, чому обрала саме цю книгу)) Обирала спочатку за жанром. 18+ не читаю, постап тільки пишу, лишаються фантастика і містика😊 Далі обкладинки: найбільше сподобались ця та до твору з Гіперджампа😁 Але маю намір замовити збірку, тому лишився "Сьомий релікт". І я не пошкодувала😍
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Скрипка
    26.10.2021 09:11
    До частини "Фаза 2: З'єднання. Архів"
    О, ще додам, що прокохання теж не читаю, а "Генетичний код" вже прочитаний під час конкурсу, інакше також був би кандидатом на пр очитання😄
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    27.10.2021 05:15
    До частини "Фаза 2: З'єднання. Архів"
    Дуже дякую за відгук та за участь в моєму сторіз-дослідженні! 😄 Особлива дяка за додаткові коментарі про те як робили вибір, що читати! 💙💛
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Avee Delmonico
    14.07.2021 09:40
    До частини "Фаза 2: З'єднання. Архів"
    Ой, я щось пропустила момент, коли розділи завершилисяಡ ͜ ʖ ಡ тому дуже чекаю на продовження. Про спільність всіх цих оберігав та те, що, можливо, їх відкопав той археолог, зрозуміло було раніше, але ось інше...гм. Може, у нього якісь свої плани на цих всіх людей, бо він так добивається, аби ці шматки були саме у його колеги? Або що? Я гадки взагалі не маю, тому мені так цікаво(✯ᴗ✯)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    15.07.2021 15:54
    Дякую, Аві! :) Коли так цікавляться, що буде далі, то у автора просто немає вибору - має терміново дописувати))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя
    05.07.2021 04:03
    До частини "Фаза 2: З'єднання. Архів"
    Коментар видалено автором