Фаза 1: Уламки. Повернення

Ігор вийшов з паркінгу і втомлено глянув на годинник. Була десята вечора. Літній день нарешті почав згасати і місто поволі занурювалось у теплі сутінки. І чи то спека так допекла, чи напруга від дивних подій, але втома дійсно була шалена. Заспокоювало одне – нарешті розірвалося замкнене коло подій, що дивним чином пов’язало його з чужою людиною. Але тепер вже все. Кожен повернеться до свого звичного способу існування. Більше ніяких експериментів.

Чомусь від цієї думки стало сумно. Може тому, що за ці два дні він встиг заприятелювати з Антоном. А може хотілось знову побачити його сестру…

Ігор не встиг додумати, як його увагу привернуло дещо дивне. Біля його будинку паркувалась робоча автівка.

– Що сталося, Романе? – спитав він у водія, який саме виходив з автівки. – Чому ти тут о такій порі?

– Пане Ігорю, вибачте, що турбую, але тут така справа… – молодий хлопець зам’явся, а тоді відкрив дверцята заднього сидіння і приречено додав: – Вона заснула і не сказала адресу. Я намагався її розбудити, але вона лише говорить щось дивне спросоння і не прокидається. Я не знав, що робити, тому привіз її сюди. Якщо скажете куди візвезти, то я швидко…

Ігор глянув на скручену калачиком Лесю, що мирно спала на задньому сидінні і глибоко зітхнув.

– Я це владнаю, – втомлено сказав він. – Твій робочий день вже давно закінчився.

Він спробував легенько поворушити Лесю за плече, але почув лише кумедне бурмотіння. А тоді вона солодко зітхнула, ще більше обійняла дорожню подушку, і знову засопіла. Водій лише красномовно глянув на шефа.

– Гаразд. Я зрозумів проблему, – рішуче сказав Ігор. – Зачекай кілька хвилин, я під’їду на своїй автівці.

Невдовзі він виїхав з підземного паркінгу і зупинився біля робочої автівки. Разом з Романом вони обережно витягнули Лесю з заднього сидіння, а тоді Ігор взяв її на руки і переніс до свого авто.

– Ще треба допомога? – розгублено спитав водій.

– Дякую, Романе. Далі я сам. І так тебе затримав.

Хлопець поїхав, а Ігор почав дзвонити Антону.

Виявилось, що той мешкає зовсім неподалік, тому за п’ять хвилин він вже був під потрібним будинком.

– Що з нею? – зблід Антон.

– Не знаю. Схоже, просто міцно спить.

Антона це ніяк не заспокоїло. Він нахилився над сестрою і прислухався до дихання.

– Може не спала вночі, щось вчила, а тоді святкували з однокурсниками… – спробував заспокоїти його Ігор. – Це ж студенти!

Антон лише хитнув головою:

– Запаху алкоголю немає.

– Я теж не відчув, але є речі, крім алкоголю, які…

– Вона не вживає наркотики.

Ігор лише тактовно промовчав.

– Я розумію про що ти думаєш, але ми відверті у таких речах. Я б знав.

– Гаразд, – нарешті, сказав Ігор. – Тоді залишається одне пояснення…

– Думаєш її це теж стосується?

– Не знаю.

Антон задумався, а тоді спитав:

– Зайдеш до мене? Чи в тебе ще є плани?

– Був єдиний план – закінчити з усією чортівнею і виспатись, але, мабуть, не сьогодні, – невесело всміхнувся Ігор.

– А в тебе ще щось трапилось? – Антон напружився.

– Не те щоб трапилось, але знову було дещо дивне.

Ігор з цікавістю розглядав простору двохкімнатну студію, що гармонійно поєднувала останні технології розумних будинків та робочий простір сучасного айтівця. Тобто стильний мінімалізм з купою гаджетів. Правильне зонування вітальні гармонійно поєднувало кухню, відмежовану барною стійкою, робочий стіл з трьома моніторами та релакс зону з диваном і проектором на всю стіну, замість телевізора.

– Непоганий домашній офіс, – усміхнувся Ігор.

Антон вже встиг повернутися зі спальні, куди заносив сестру.

– Робив, щоб було зручно, – втомлено сказав він, прямуючи до барної стійки. – Щось вип’єш?

– Ні, дякую. Сьогодні ще хочу дістатись дому.

– Тоді може кави?

– Було б непогано.

Ігор трохи помовчав, а тоді спитав:

– То як Леся?

– Ще спить, – в голосі Антона відчулась напруга. – Але схоже все гаразд, – додав він.

– Це добре.

– А у тебе що?

– Та нічого особливого. Просто знову дивна ситуація…

Ігор спробував якомога стисліше розповісти про зустріч з начальницею відділу кадрів, будучи впевнений, що тільки його так непокоїть дивний подарунок з Одеси. Але реакція Антона виявилась абсолютно неочікуваною.

Спочатку він напружено слухав, а коли розповідь дійшла до опису кулона менеджерки, підвівся і, не сказавши ні слова, пішов до іншої кімнати. Дуже швидко повернувся і поклав на стіл перед Ігорем підвіску на шкіряному мотузку.

– Схожий на це? – напружено спитав він.

– Так, – ошелешено промовив Ігор. – Звідки це в тебе?

– Леська подарувала, – невесело всміхнувся Антон.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Давидкін Микола (Ангелнік)
18.02.2024 10:11
До частини "Фаза 1: Уламки. Повернення"
Невеликі розділи, класно заходять в плані читання. Про талановиту здатність автора не перенавантаженно вписати у мінімальний обсяг міні історію вже неодноразово згадував. Також відмітив, що читання зокрема не перенапружує завдяки чередуванню глав. Тобто нова глава - інші герої, зміна локації. Як на мене це дуже гарно працює у конкретному випадку. По розділу, зокрема відмітив цікавий, детальний опис квартири студії. Було приємно, і ще більше занурило до сюжету. Також інтрига щодо того, що трапилося із Лесею. І звісно кулони. Щось підказує - не буває таких збігів. Величезний пазл сюжету потроху відкривається, але є відчуття, що до розгадки ще дуже далеко і це лише початок. Від цього приємно, адже історія особисто мене затягнула до подій.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Гребельник
    23.02.2024 09:54
    До частини "Фаза 1: Уламки. Повернення"
    Не хочу сильно спойлерити, але це дійсно лише початок складного пазлу) Дуже дякую за детальний відгук! Радію, що подобається :)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше