Фаза 2: З'єднання. Дивна ніч

Антон спокійно спостерігав за молодою жінкою, що сиділа у його вітальні і міцно стискала чашку з зеленим чаєм. Ольга з усіх сил намагалася триматися по діловому, але її руки помітно тряслися. Він тактовно почекав поки вона зробить кілька ковтків гарячого напою, а тоді спитав:

– То про що ви хотіли поговорити, Ольго?

Жінка кілька секунд вагалася, але врешті наважилася розповісти все, що сталося.

Антон якийсь час мовчав, а тоді нарешті спитав:

– Вважаєте цей чоловік переслідує вас?

– Не знаю, – важко зітхнула Ольга. – Може у мене просто розігралася уява і все це не вартує уваги. Напевно виглядає смішно… – було видно, що їй незручно.

– Це точно не смішно, – серйозно сказав Антон. – Правильно зробили, що подзвонили мені.

Ольга відчула себе більш впевнено і вирішила розповісти більше.

– Є ще деяка інформація про цього співробітника… – і вона розповіла те, що дізналась з особистої справи технолога.

– Дійсно дивно, – задумався Антон. – Тобто його основний напрямок археологія… Цікаво, – він зробив ковток кави і його погляд став зосередженим. – А може підійти до цього питання напряму?

– Що ви маєте на увазі?

– Ну ви могли б викликати його до себе в кабінет і спитати чому він наздоганяв вашу автівку. Скажете, що не побачили одразу, а потім не було можливості зупинитися. Він звісно не повірить, але змушений буде щось відповісти. І що б він не сказав, його реакція точно дасть більше інформації.

Антон помітив, що Ольга напружилась.

– Звісно в першу чергу подбайте про власну безпеку, – одразу додав він. – Наприклад, нехай це буде вдень, коли поряд з вашим кабінетом буде достатньо співробітників, – він помітив вагання на обличчі жінки. – Якщо хочете, я під’їду до вас у цей час.

– Правда? – щиро зраділа Ольга.

– Не бачу проблеми, – спокійно сказав Антон. – Тільки вигадайте мені якийсь правдоподібний привід.

– Це не складно, – збадьорилась керівниця відділу кадрів. – Можете тимчасово стати тим айтівцем, що має оцифрувати наш архів.

– А у керівництва не виникнуть запитання?

– Наді мною тільки директор. А він дозволив робити що завгодно, аби я тільки витягла цей проєкт з повної… – вона зупинилась і ніяково всміхнулась. – Перепрошую, це внутрішні деталі.

Антон теж не втримався від усмішки. Ця незвична жінка все більше йому подобалась.

– А для співробітників якісь пояснення потрібні? – уточнив він.

– Не потрібні, – впевнено відповіла керівниця кадрами. – Ніхто з моїх колег уявлення не має, як виглядає процес оцифрування архіву. Цілком достатньо, якщо ви будете сидіти з ноутом у мене в кабінеті.

– Чудово. Тоді так і зробимо.

Він вже збирався запропонувати провести Ольгу до автівки, як раптом почувся дзвінок домофона. Було вже досить пізно, тому Антон був певний, що хтось помилився квартирою. Але з гучномовця почувся знайомий голос:

– Це я, Антоне. Вибач, що без попередження.

– Це Ігор? – здивувалась Ольга, що стояла поряд.

– Схоже на те, – Антон натиснув на відкриття дверей, відчуваючи неприємну напругу від занадто великої кількості випадкових зустрічей цієї ночі.

Ольга теж відчула себе незатишно. Вона подивилася на темряву за вікном і неочікувано спитала:

– То ви з Ігорем друзі?

– Мабуть вже так, – невесело всміхнувся Антон.

Він відкрив двері й одразу змінився в обличчі.

– Що сталося? – кинувся він до сестри.

– Зі мною все гаразд, – спробувала заспокоїти його Леся, але це не дуже допомогло.

Ігор швидко розповів про все, що відбулося після їхньої зустрічі й обличчя Антона ще більше спохмурніло.

– Мабуть цей артефакт значно сильніший та небезпечніший ніж ми думали, – нарешті сказав він. – Що ти останнє пам’ятаєш, Лесю?

– Тільки те, як записувала результати дослідів в лабораторії, – важко зітхнула сестра.

Вона досі намагалась оговтатися від того, що сталося.

– А як ти доїхала до офіса Ігоря?

– Не знаю, – впавшим голосом відповіла Леся. – Я отямилась вже у нього в кабінеті.

– Напевно ти шукала кульку, – задумався Антон.

Ігор теж про щось думав, але раптом завважив присутність Ольги.

– Вітаю! – тактовно сказав він, хоч і розумів, що суттєво запізнився з манерами. – Не очікував вас тут зустріти… о такій порі, – додав він і одразу пошкодував, бо вийшло аж надто прямолінійно.

Ольга ледь помітно почервоніла і збиралась щось відповісти, але Леся її випередила:

– Насправді ми вже йдемо, – швидко сказала вона і приязно всміхнулась. – Зі мною вже все гаразд. Ігор підкине мене додому, правда ж? – і вона виразно поглянула на свого супутника.

– Звісно. Нема питань, – підтримав її Ігор.

– Та заспокойтесь, – втомлено сказав Антон і спокійно додав: – Ми тут з іншого приводу.

Ольга почервоніла ще більше, але одразу взяла себе в руки і серйозно сказала:

– Вам теж варто це послухати.

Олег вже котру годину не знаходив собі місця. Стіни маленької квартири як ніколи пригнічували.

– Чому зараз? – з відчаєм спитав він кудись у простір, але відповіддю була лише тиша.

Раптом щось вирішивши, він дістав з-під дивана дерев’яний ящик. Це міг би бути набір інструментів, якби не наглухо забита цвяхами кришка. Чоловік якийсь час вагався, а тоді взяв невеликий ломик і відкрив його.

Він сумно подивився на стоси пергаменту, списаного старовинним письмом, а тоді дістав з кишені невелику металеву кульку і рішуче поклав її на листи старовинного паперу. Кулька одразу стала прозорою, а всередині почали спалахувати блакитні електричні розряди. Через мить вони стабілізувались і куля почала рівномірно випромінювати блакитне сяйво. Під цим світлом пергамент почав набувати металевого відблиску, а замість старовинного письма проступили сяючі лінії геометричних креслень.

– Подивимось наскільки вас вистачить, – холодно сказав чоловік і закрив ящик.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Давидкін Микола
28.02.2024 19:29
До частини "Фаза 2: З'єднання. Дивна ніч"
Цікаве продовження! Найперше, що відмітив для себе - це сцена з якої починається розділ. Коли Ольга сидить із чашкою чаю. Було відчуття затишку, тимчасової безпеки, що скоріш за все й мала відчувати Ольга. Також було відчуття того, як вона щиро радіє пропозиції Антона щодо допомоги. До слово він кмітливо вигадав, як саме можна перевірити співробітника. Як на мене, гарний момент, коли випадок звів нових друзі в одному місці. Неочікувано, але схоже так мало статися. І звісно завершення глави. Дуже сподобався момент з фігурами, які проступають з пергаменту. Мені добре уявилися ця проекція. Із задоволенням читатиму далі!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя
    02.05.2023 20:45
    До частини "Фаза 2: З'єднання. Дивна ніч"
    Це якась містика. Неможливо зупинитися поки читаєш... А тут облом і знову очікування... Вимагаю продовження!!!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше